Образотворчо-тілесна видовищність боді-арту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образотворчо-тілесна видовищність боді-арту

Впродовж тисячоліть людина виражає свої почуття, думки та прагнення, прикрашаючи власне тіло. Як вказує О. Вербицька, «тіло отримує соціокультурне значення, лише коли мовить. Гола, подібна до немовляти людина, як “tabula rasa”, мусить обрости соціальними позначками (від татуювання до жестів), аби набути цінності в суспільстві чи певній соціальній групі. Значимість тіла в тому, що саме воно забезпечує можливість будь-якої комунікації, як вербальної (за допомогою голосу та тексту), так і невербально! (за допомогою поз, жестів, одягу)» [Вербицька 2009, с. 86].

Багато людей заради тілесної привабливості вдаються сьогодні до різних процедур -- від косметичних засобів до оперативного втручання. На думку психологів, прикрашання тіла має глибинний психологічний зміст, адже є спробою привернути до себе увагу; дає можливість відчути себе «своїм» у компанії однодумців; є підтвердженням факту, що людина вповні володіє власним тілом.

У ряді тілесно-видовищних форм постмодерну особливе місце займає боді-арт (з англ. «мистецтво тіла» або «тілесне мистецтво») -- «художній напрям, що використовує у якості “сирої реальності” тіло, тілесність, позу, жест -- невербальну мову тіла» [Лексикон 2003, с. 88]. На думку соціолога Р. Салецл, боді-арт -- це «використання власного тіла згідно з власним вибором, на свій розсуд» [Салецл 1995, с. 155].

Боді-арт презентує багато форм втілення: крім вигадливо-вишуканого парикмахерського мистецтва та візажу, до нього традиційно відносять татуювання (нанесення на шкіру постійного малюнку за допомогою досить болісної голкової технології); пірсинг (проколювання дірочок нарізних частинах тіла з подальшим носінням в них сережок, кілець та інших прикрас); скарифікацію (нанесення на шкіру глибоких порізів, що залишають певний малюнок із шрамів); бредінг (утворення рисунків шляхом клеймування розпеченим металевим предметом, що залишає опік) та ін. Однак найбільш наближеним до академічного мистецтва і маючим високохудожні естетичні ознаки є боді-пейнтінг (з англ. body painting -- малювання на тілі) -- художній розпис обличчя і тіла.

Те, що у сучасному мистецтві називається боді-артом, корінням сягає давнини, коли розмальовування тіла визначалось прикладними цілями. Мистецтвознавці-дослідники стверджують, що людина почала прикрашати власне тіло задовго до винайдення одягу -- це був найдавніший спосіб виділитись із «сірої маси». Боді-арт бере свій початок у розписі тіл, практиці татуювання та пірсингу стародавніх племен Африки, Азії, Америки, Австралії. Розмальовка тіл для людей тієї епохи несла смислове навантаження -- релігійне значення, ритуальне дійство, охоронну функцію, засіб комунікації. Завдяки боді-арту люди намагались не стільки прикрасити себе, скільки уберегтися від злих духів, прикликати удачу, замаскуватись на полюванні тощо. Крім того, малюнки на тілі слугували символами статусу людини, її соціального рангу та суспільного становища, ознаками заохочень та нагород, демонстрували належність до роду чи племені, були амулетами та талісманами.

Сучасна археологія знайшла докази використання натільних малюнків і татуювань у Стародавньому Єгипті, а також на території Греції, Італії та Японії. На початку 1990-х у Європі (між Італією та Австрією) був знайдений найдавніший зразок боді-арту -- заморожені рештки чоловіка віком 5000 років, на тілі якого було виявлено кілька десятків татуювань. У 1948 р. в регіоні між Китаєм та Росією російські археологи знайшли муміфіковані останки кількох тіл віком 2400 років, вкритих татуюваннями. Є відомості, що стародавні греки використовували клеймування та певні татуювання для позначення рабів, а також для передачі повідомлень між шпигунами. Племена майя, інків та ацтеків також широко використовували татуювання в якості знаків соціальної належності: за кольорами та візерунками на обличчі можна було легко зрозуміти, до якого племені належить індієць, який ступінь ієрархії він займає, з ким це плем'я зараз веде війну тощо. У Японії татуювання застосовували з релігійними та іншими церемоніальними цілями. Тисячолітні мумії з проколотими вухами, губами та носами були знайдені в Європі, Азії, на Сході, в Америці.

У багатьох країнах Азії, Сходу та в Індії велике розповсюдження отримав розпис тіла за допомогою хни -- менді або мехенді. Стародавнє східне мистецтво розпису тіла візерунками з хни, на відміну від татуювання, є тимчасовим прикрашенням тіла, але тримається довше, ніж інші способи малювання -- до трьох тижнів. Менді з'явилось близько 5000 років назад у Стародавньому Єгипті, де хну використовували як косметичний засіб для фарбування долонь та стоп фараонів, а також прикрашання тіла та нігтів знатних дам. За іншою версією, вперше розмальовувати тіло хною почали в Індії. Якщо повсякденні малюнки були достатньо простими, то на урочистості та свята жінки вкривали свої тіла чудернацькими квітами та візерунками. Найкрасивіші менді малювали на весілля: напередодні свята усі жінки збирались на вечірку і розмальовували руки та ноги нареченій та усім присутнім. Вважається, що чим більш насиченим та складним буде візерунок, тим щасливішим буде життя у молодих. За обрядом залишки невикористаного порошку закопували у землю, аби захистити шлюб та уникнути невірності чоловіка. До речі, за традицією наречена мала право не займатись домашнім господарством, доки малюнок не змиється. Вже одружені жінки прикрашали себе менді для укріплення сімейного щастя.

Менді і сьогодні є не лише прикрасою, а й символом, талісманом, без якого не обходиться жодне свято. Стародавнє мистецтво професіоналізувалось, і у сезон весіль та національних свят салони краси на Сході працюють до пізньої ночі. Цікаво, що вперше до таких салонів для прикрашення зап'ясток та щиколоток дівчатка приходять у 3-4-річному віці.

З кінця XX ст. ця технологія стала популярною серед дівчат і на Заході. Розпис тіла хною набирає популярності в Європі та Америці завдяки й тому, що багато відомих актрис та співачок прикрасили себе менді (Мадонна, Наомі Кемпбелл, Демі Мур та ін.). Сотні років мистецтво розпису хною мандрувало по різних країнах та континентах, видозмінюючись залежно від традицій та культур різних народів. І сьогодні менді можна впевнено визначити не лише способом прикрашення тіла, а й мистецтвом, здібним подарувати унікальний духовний досвід.

Перше знайомство західних країн з натільними розписами відбулося у XVIII ст. -- їх «завезли» моряки, що побували у дальніх краях. Від полінезійців і таїтян до європейців розповсюдилась мода на татуювання. Слово «татуювання» походить від полінезійського «tatao», що означає «рисунок». Слово було введено до англійської мови капітаном Джеймсом Куком у 1773 р. -- він використав його у своєму звіті про подорож навколо світу. Оригінальний спосіб створення татуювання був набагато жорсткішим, ніж це є сьогодні: загострений гребінь занурювали у сажу, після чого наносили малюнок, роблячи надрізи на шкірі.

Одні з перших у XX ст. прояви боді-арту відносять до російського футуризму в особі художника М. Ларіонова. У 1913 р. він з однодумцями влаштував «футуристичну прогулянку» по Москві, розмалювавши свої обличчя та перетворивши себе у художні об'єкти. Поява у центрі міста розфарбованих художників бурхливо обговорювалась у пресі, а Ларіонов разом з письменником І. Зданевичем видав маніфест футуристів «Чому ми розмальовуємось», в якому зазначалось: «Ми пов'язали мистецтво з життям. Після тривалої самоти майстрів ми гучно покликали життя і життя вторгнулося у мистецтво, час вже мистецтву вторгнутися у життя. Розмальовка облич -- початок вторгнення. Тому так колотяться наші серця. Ми не прагнемо єдиної естетики. Мистецтво не лише монарх, а й газетяр та декоратор. Ми цінуємо і шрифт, і вісті. Синтез декоративності та ілюстрації -- основа нашої розмальовки. Ми прикрашаємо життя і проповідуємо -- тому ми розмальовуємось» [Зданевич 1913, с. 115].

Це був свого роду пролог -- хоч і епатуючого, але ігрового характеру. Коли ж художники звернулись до боді-арту у 1960-1970-х, тіло стало об'єктом вже не жартівливих, а часом вельми жорстких і небезпечних акцій. Боді-арт починає розвиватись у Європі як протиставлення духовній зашкарублості та соціальним стереотипам. Філософсько-естетична специфіка боді-арту була пов'язана з підвищеним інтересом до пограничных станів: життя -- смерть, Ерос -- Танатос, свідомість -- несвідоме, мистецтво -- не-мистецтво. Іншою домінантою творчості виступає соціальна, расова, національна, сексуальна самоідентифікація, фрейдистська символіка, садомазохістські мотиви. Концептуальним аспектом боді-арту стало тіло як первинний об'єкт власності, що дає право розпоряджатись власним життям та смертю.

Сучасний боді-арт виникає у 1964 р. у Відні. Його перші маніфестації -- нудистські акції Г. Брюса та експерименти Р. Шварцкоглера, пов'язані з різними можливостями тілесної мови. їхні американські послідовники вивчають взаємозв'язки поетичної та тілесної мови (В. Аккончі), а також такі ракурси тілесності, як гримаса (Б. Науман), подряпина (Д. Оппенгейм), поріз (Л. Сміт), укус (В. Аккончі). Художники використовували свої тіла як матеріал або об'єкт творчості, прибігаючи до різноманітних, часто болісних маніпуляцій.

В епіцентрі творчих інтересів митців -- біль, насилля, ризик, тілесні страждання: художники вкривали свої тіла гіпсом та надрізами, виконували виснажливі вправи, палили на собі волосся; Р. Шварцкоглер (Австрія) по шматочку відрізав власну плоть, фіксуючи все на фотоплівку; В. Аккончі (США) кусав себе в плече і демонстрував укус глядачам; К. Бьорден (США) у виставковому залі змусив свого друга вистрілити у нього так, щоб злегка задіти руку (в результаті чого був серйозно поранений), а в іншій роботі повільно скачувався по сходинках під стусанами асистента; Д. Панє (Франція) наносила собі порізи одночасно з макіяжем; М. Абрамович (Сербія) вирізала лезом на животі зірку, рвала на собі волосся, лежала на льодяному хресті, танцювала або кричала до знесилення. Таким чином, вказує В. Турчин, «тіло у боді-арті перетворюється у річ для маніпулювання. <...> Художник розглядає своє тіло позаіндивідуально, зовсім його не культивуючи і перетворюючи на об'єкт» [Турчин 1993, с. 230].

Композиції боді-арту створюються за принципом «живих» картин або скульптур. Окрім власного тіла (або тіл моделей) об'єктом боді-арту можуть бути тілесні муляжі або фотографії. Також боді-арт використовується як елемент інсталяцій та перформансів. Зазвичай боді-арт або розігрується безпосередньо перед глядачем, або записується для подальшої демонстрації на відео. постмодерн малюнок татуювання композиція

Одночасно з больовим боді-артом розвивався й інший напрям (умовно назву його гримувальним), в якому тіло ставало об'єктом рисованого та костюмованого рядження. Акції такого роду проводили Гілберт і Джордж (Великобританія), Л. Онтані (Італія), Ю. Клауке (Німеччина), Л. Кастеллі (США), В. і Р. Герловіни (Росія -- США) та ін. Саме в цьому напрямі боді-арту і став розвиватись художній розпис по тілу -- боді-пейнтінг.

Одна з ідей боді-пейнтінгу -- зробити тіло моделі невід'ємною частиною загальної концепції дизайну або певного середовища, адже тіло є не лише об'ємним полотном, а й об'єктом, за допомогою рухів і пластики якого досягаються додаткові візуальні враження глядачів, акцентується увага на «мові» тіла, поєднанні кольорових плям та ліній.

Теми розпису сучасного боді-арту практично не обмежені: невигадливі картинки, знаки та символи, елементи уявного одягу, рослинний і тваринний світ, природні стихії, фантастичні мотиви, етнічні орнаменти та ін. Розписом може вкриватись все тіло або якась його частина.

Існує багато способів нанесення малюнку на тіло -- все обмежується лише фантазією художника і розташуванням до нього «полотна». Серед засобів розпису виділяються: олівець для розпису/тату (тримається на тілі близько тижня); маркер/фломастер для малювання на шкірі («життя» малюнку -- три дні); хна (орнамент зберігається до трьох тижнів); художні фарби гуаш та акварель на меду (їх використовують, як правило, початківці; легко змиваються водою); театральний грим (застосовується для фонового зафарбовування великих фрагментів шкіри; змивається олією); аквагрим (малюнок зберігається до першого вмивання; найчастіше використовується у дитячому середовищі -- дитячих театрах, на дитячих святах та карнавалах, адже це делікатні косметичні фарби на водяній основі, що не викликають подразнень та алергій); акрилові фарби (прикрасять шкіру на дві доби; важко змиваються).

Фарба може наноситись на тіло пензлем, епонжем (натуральною губкою), пальцями рук, а також за допомогою пульверизатора (спеціального розпилювача у невеликому флаконі, яким зручно вкривати великі ділянки тіла) або аерографа (пристрою, що розпиляє кольорову рідину стисненим повітрям). Часто при виконанні художніх розписів використовуються додаткові прикраси (стрази, блискітки, намистинки, пір'їнки тощо), які фіксуються на тілі за допомогою спеціального клею.

Інколи малювання на обличчі виділяють в окремий вид -- фейс-арт (з англ. «мистецтво обличчя»); окремою галуззю розвивається і нейл-арт (з англ. «мистецтво нігтів») -- декоративний манікюр та розпис нігтів.

Використання боді-пейнтінгу сьогодні практично не має меж. Крім вже названих «живих картин», боді-арт-виставок та перформансів, тілесне малювання застосовується в рекламі, промо-акціях, презентаціях продукції, показах мод, друкованих календарях та соціальних плакатах, відеокліпах, шоу-програмах, тематичних вечірках, на фестивалях та дитячих святах, в якості арт-терапії, а також в молодіжних субкультурах.

Одним з найкращих майстрів боді-пейнтінгу сучасності вважається американець Крейг Трейсі (Craig Tracy) [Tracy ER]. Художник малював на різноманітних поверхнях, але більше всього йому подобається людське тіло. У минулому ілюстратор, Трейсі зайнявся розписом по тілу у 2002 р., відкривши у Новому Орлеані власну галерею. Майже кожний його твір -- шедевр.

Твори італійського художника Гвідо Даніеле (Guido Daniele) [Daniele ER] можна впевнено назвати «хенд-мейдом» (з англ. hand made -- зроблений вручну), адже, окрім рук, у їх створенні не бере участі більше нічого: лише руки, фарба та пензлик. Митець з легкістю перетворює власні руки на зебру, папугу, кішку, орла та ін. Також за допомогою розмальованих рук художник розробив дизайн рекламного проекту для AT&T -- однієї з найбільших американських телекомунікаційних компаній. Креативні підходи до рекламування мобільного зв'язку у різних країнах вражають.

Ідею використання боді-пейнтінгу рук у рекламі використала і американська корпорація паперово-гігієнічної продукції KimberlyClark Professional [Kimberly ER]: аби нагадати людям, що руки треба мити часто і з милом, була розроблена оригінальна рекламна кампанія -- серія плакатів з «портретами» тих мікробів та бактерій, які населяють брудні руки. Після цієї акції про фірму заговорили вже не лише як про великого дистриб'ютора засобів гігієни, але й як про справжніх фахівців, що розуміються на рекламі та способах впливу на цільову аудиторію.

Фонд по боротьбі з раком молочних залоз Breast Cancer Foundation (Сінгапур) [Breast ER] розробив соціальну рекламну кампанію, що закликає жінок регулярно обстежуватись у лікаря-маммолога.

На трьох плакатах жіночі груди стали частиною різних композицій боді-пейнтінгу. Реклама наголошує на тому, що сучасних жінок, одержимих вчасною зовнішністю, хвилюють безглузді та несерйозні, порівняно з раком, проблеми: прищ на обличчі, розтріпана зачіска, надто великі сідниці. Рекламний слоган «Чи на тих речах ти зациклюєшся?» акцентує на необхідності профілактики страшної хвороби, яка зовсім не смертельна, якщо виявляється на ранніх стадіях.

Австралійський боді-арт-художник Руді Евертс (Rudi Everts') зробив цікаву і красиву серію тілесних розписів, втіливши на дванадцяти жіночих тілах усі знаки зодіаку [Zodiac ER]. Головна особливість його робіт полягає в тому, що автор не просто наносить малюнки на тіла моделей, а дуже точно враховує усі анатомічні нюанси, в результаті чого округлості та вигини жіночого тіла стають невід'ємними частинами зображення. Митець настільки вдало грає з формами, що в деяких композиціях з першого погляду і не зрозумієш, яка частина тіла послужила полотном для малюнку.

У багатьох країнах світу (в тому числі в Україні) регулярно відбуваються фестивалі та чемпіонати з боді-пейнтінгу, де художники демонструють своє мистецтво, та змагання майстрів художнього татуювання. Недовговічність розпису по живому тілу підкреслює первозданність краси натури та створює відчуття неповторності буття в мистецтві та мистецтва у бутті.

Втім, болісні та небезпечні сьогодні, технології боді-арту можуть суттєво змінитись у найближчому майбутньому. Перспективною в цьому плані В. Полікарпов називає клітинну біологію. Так, застосувавши принципи клітинного управління до пігментних клітин, що відповідають за забарвлення шкіри, -- меланоцитів, можна зробити зовнішність людини набагато екстравагантнішою. У тату-салонах вже не знадобляться голки: майстер нанесе на шкіру потрібні контури розчином сигнальної речовини, після чого за кілька годин вздовж цих ліній вибудуються меланоцити -- і рисунок проступить, як на проявленому фотознімку. Такі малюнки наносяться безболісно, як боді-пейнтінг, але будуть довговічними, як татуювання. Крім того, їх можна домальовувати та переміщувати по тілу: деякі прийоми допоможуть намальованому павучку непомітно «прогулюватись» від зап'ястку до плеча і назад. Якщо малюнок перестане подобатись -- володар зможе просто протерти його новим розчином і меланоцити заховаються серед інших клітин. Змінювати можна буде не лише малюнок, але й фон -- і тоді шкіра стане чорною, червоною, золотавою, смугастою і т. п. Таку шкіру можна несподівано поєднувати з незвичним волоссям, адже колір останніх також змінюється, якщо посилювати або послаблювати синтез тих чи інших пігментів у клітинах волосяних цибулин. Крім поповнення кольорової тами, можна змусити шкіру світитися: вже сьогодні вчені пересаджують ссавцям ген люциферази (ферменту світлячка), котрий можна запрограмувати так, щоб він працював лише в окремих тканинах, -- а звідси недалеко і до особливого вечірнього макіяжу, який за денного світла розгледіти неможливо, а в інтимних сутінках губи засяють як неонова вивіска [Поликарпов 2006, с. 104].

Людське тіло -- на диво «вдячна» поверхня, яку художник може одухотворити і осмислити, розкрити і замаскувати, прикрасити і розвінчати. Втім, цей процес завжди супроводжує відчуття недовгого розквіту у передчутті вмирання, адже головна риса мистецтва бодіарту -- ефемерність, що однаково проявляється як у кількох годинах життя «живого полотна» боді-пейнтінгу, так і у кількох десятиріччях існування тату-малюнку на тілі смертної людини.

Майстер боді-пейнтінгу робить людське тіло основою своєї композиції, закладаючи у малюнок конкретний зміст, внаслідок чого тіло перетворюється на полотно, що розповідає історію автора через художній образ. Тіло-полотно слугує засобом самовираження таланту митця, в арсеналі якого великий обсяг різноманітних технологій розпису тіла -- від найдавніших до надсучасних. Рисунок на оголеному тілі завжди втілює протиріччя «тілесного низу» та «естетичного верху», грає на суперництві наготи та оболонки, балансує між природним та культурним, низьким та піднесеним. Естетичний ефект бодіарту при цьому полягає в актуалізації обох полюсів. Такі висновки дають право визначити боді-пейнтінг мистецькою формою.

З іншого боку, тіло моделі не є статичним полотном, адже саме пластика, рухи, поза -- тобто, усі якості «мови» тіла -- стають невід'ємною частиною боді-арт-вистави, візуалізуючи ідею художника. Саме процесуальність, дія, рух акцентують увагу глядача на важливих моментах розпису. Крім того, сама модель переживає «дивну» трансформацію: її тіло, залишаючись фактично оголеним, ніби набуває кольорової шкіри або незвичного одягу, даруючи своїй власниці можливість відчути себе у новій «ролі». Таке перевтілення дозволяє моделі розкріпачитись, розкрити в собі нові грані власної особистості, виразити себе і своє світовідчуття через своєрідне акторське амплуа, що і сприймається глядачем. Ці ознаки і зумовлюють визначення боді-пейнтінгу як форми видовищної.

Размещено на Allbest.ru