Велич обдарування Сергія Дрімцова перед викликами часу

Размещено на http://www.allbest.ru

Велич обдарування Сергія Дрімцова перед викликами часу

Ґедзь Олена Петрівна, кандидат мистецтвознавства,

вчитель мистецтва ліцею № 144 ім. Г. Ващенка, м. Київ

В історії українського народу початок ХХ ст. відомий як період національно-культурного відродження. Потужна роль у справі самоідентифікації українського народу та формуванні національної свідомості в ці часи належала мистецтву. Національна інтелігенція означеної доби як виразник українства презентувала плеяду незрівнянних постатей у мистецтві. До нового покоління творчої еліти належить митець Сергій Прокопович Дрімцов. Його здобутки як громадського діяча, журналіста, фольклориста, хорового диригента, педагога, художника та композитора до сьогодні вражають і викликають зацікавленість дослідників.

Сергій Дрімцов народився та більшу частину свого життя провів у Харкові. В юнацькому віці брав уроки гри на фортепіано в Й. Вільчека, навчався гри на скрипці. Захопившись революційними ідеями, почав організовувати народні бібліотеки для селян, за що був відрахований із хімічного факультету реального училища. Згодом, за розповсюдження революційних прокламацій, Сергія Дрімцова було заарештовано та вислано до В'ятської губернії [3, 3].

Майже вісімнадцять років заслання С. Дрімцова були насичені важливими для становлення особистості митця подіями. Сергію Дрімцову вдалося отримати дозвіл на навчання, закінчити агрономічний відділ Красноуфімського технікуму, оселитися у В'ятці. Його діяльність у період заслання вражає колом захоплень. Він навчався сольному співу в приватній школі Леонової, брав уроки гри на фортепіано в Н. Андрєєва. Митець приділяв багато уваги народній пісенній творчості, записав і зробив обробки циклу «Пісень старовини далекої».

Разом із музичним талантом С. Дрімцова розкривається його літературна обдарованість. Працюючи секретарем редакції невеличкої «В'ятської газети», С. Дрімцов виступав у ній з літературними творами. Так, у №№ 11-12 за 1898 р. надруковане його оповідання «Своя хата» про тяжке, нужденне життя шахтарів, а також оповідання І. Франка «Соломорізка» у власному перекладі Сергія Прокоповича. У ті часи С. Дрімцов листувався з відомими українськими діячами мистецтва: І. Франком, П. Грабовським, М. Лисенком, М. Старицьким.

Сергій Дрімцов також був одним з організаторів «В'ятського книговидавничого товариства». Митець мав задум перекласти російською мовою та видати твори геніального Кобзаря в семи випусках. Однак, видати пощастило тільки два випуски, хоча ще п'ять було підготовлено. Рукопис перекладу «Кобзаря» Дрімцов надсилав до Києва на рецензію М. Лисенку. Тираж видання мав кілька сотень примірників. Восени 1902 р. вийшов перший випуск перекладів «Кобзаря» Дрімцова у В'ятці, з перекладом низки ліричних поезій Шевченка. Другий випуск, під назвою «Т. Г. Шевченко. Мотиви поезій. Переклад «Кобзаря» С. П. Дрімцова. «Гайдамаки”» вийшов у травні 1903 р. Обидва випуски перекладів Сергія Дрімцова поезій Великого Шевченка були влучно ілюстровані художниками М. Хохряковим та А. Риловим. До наших днів збереглася невелика кількість екземплярів цього видання. Два випуски перекладу «Кобзаря», видані в 1902-1903-х рр. Дрімцовим, зберігаються у фондах бібліотеки Національної академії наук у Києві.

У той самий період С. Дрімцов проявляє тяжіння до живопису та виявляє свій талант художника. Етюди С. Дрімцова в художньому відношенні були настільки значними, що згодом потрапили до В'ятського музею, де зберігаються і до сьогодні [3].

Листування з М. Лисенком тривало протягом 1900-1910 рр. Відвідуючи в Києві М. Лисенка, С. Дрімцов переймав досвід музично-громадської діяльності.

1907 р. С. Дрімцов повернувся до Харкова і мав змогу цілком присвятити себе музичній і громадській діяльності. Упродовж багатьох років, він керував музичними гуртками в Народному домі, хоровою капелою робочих заводу «Гельферих-Саде». Одночасно митець викладав хоровий спів і гру на бандурі в жіночій недільній школі Х. Д. Алчевської. Разом із кобзарем харківської школи І. Кучеренком працював над реконструкцією бандури й отримав Гран-Прі на паризькому конкурсі музичних інструментів в 1912 р.

Він активно включився в роботу комісії Харківського губернського земства з питань позашкільної освіти. Брав участь у створенні літературно-наукового товариства ім. Квітки -Основ'яненка, куди входили корифеї української сцени. Також Дрімцов присвячував час роботі Українського комітету Харківської публічної бібліотеки і всіляко сприяв формуванню спеціального фонду української літератури [2, 14]. Неодноразово організовував благодійні музичні концерти та вечори в стінах бібліотеки, збір від яких спрямовувалися на придбання нот і спеціальної літератури.

Значну увагу С. Дрімцов приділяв народній пісенній творчості, записував і перекладав старовинні народні пісні, подорожуючи Україною. Впорядкував збірку українських народних пісень для початкових шкіл. Нотну частину збірки було створено на піснях і матеріалах музичних збірок М. Лисенка, Л. Косач, К. Стеценка, Ф. Колесси [3, 4].

У 1908-1917 рр. С. Дрімцов завідував відділом позашкільної освіти Харківського повітового земства. Також працював інструктором музичного комітету підвідділу мистецтв Харківського осередку Губнаросвіти, завідував музичним відділом Губполітпросвіту. Найінтенсивнішим періодом у музичній діяльності композитора стали 20-ті рр. ХХ ст., коли С. Дрімцов заснував і став першим диригентом «Українського державного хору» (ДУХу), Хорової капели Губполітосвіти та Робітничої хорової капели художнього цеху. Паралельно він завідував студією Робітничо-селянського театру, диригував оркестром і керував музичною частиною Побутового театру. Також з 1920 р. С. Дрімцов займав адміністративні посади: був помічником ректора центральної музичної школи ІІ ступеня, у 1922-1925-х рр. став заступником ректора Народної консерваторії та викладачем хорового співу, фортепіано, теорії музики, гармонії та диригентом оркестру.

Визначна діяльність пов'язує композитора з Музично-драматичним інститутом Харкова, де С. Дрімцов викладав фольклор, народний спів і народні інструменти, теорію музики на педагогічному факультеті. 1925 р. його було призначено ректором цього закладу. Завдяки активній роботі С. Дрімцова 1922 р. було створено Харківське відділення музичного товариства ім. М. Леонтовича. Також С. Дрімцов брав участь у створенні Робітничої консерваторії, а 1928 р. в організації Харківської філармонії. Він був членом Вищого музичного комітету Головполітосвіти НКО, Всеукраїнського товариства драматургів і композиторів.

Сергієм Дрімцовим написано музично-педагогічні праці та музикознавчі дослідження: «О музыке народной» (рос.), «Елементи народної музики в музиці М.Лисенка», «О художественном образе в музыке (рос.)» і підручник теорії музики [1, 4]. Як композитор, він звертався до різних жанрів: камерні, фортепіанні, вокально-хорові твори, опера «Іван Морозенко», оперета «Сорочинський Ярмарок». Дрімцовим написано більш ніж 40 музичних творів.

В останні роки життя С. Дрімцов працював у Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Короленка, де створив та очолив музичний відділ. Держава відзначила творчу діяльність композитора присвоєнням 1928 р. Сергію Дрімцову звання Заслуженого артиста державних театрів. Помер С. П. Дрімцов 18 серпня 1937 р. Похований у Меморіалі в Харкові [3, 3].

Література

Дрімцов С. Музична теорія : практ. курс для музпрофшкіл. Київ : Держ. вид-во України, 1925. 164 с.

ЦДАМЛМ Ф. 1155. Дрімцов Сергій Прокопович - український музично-громадський діяч композитор, диригент, музичний педагог. 1898-1985 рр. Оп. 1. Спр. 35. О художественном образе в музыке 1917 р., б/д. 21 арк.

ЦДАМЛМ Ф. 1155. Дрімцов Сергій Прокопович - український музично-громадський діяч композитор, диригент, музичний педагог. 1898-1985 рр. Оп. 1. Спр 45. Л. Б. Архімович, М. Гнатюк, О. Сарана й ін. «Гайдамаки у В'ятці», Опера «Настуся», «Пропагандист народної пісні» й ін. статті про творчу діяльність Дрімцова С. П. Копія рук., авториз маш. з правкою автора, вирізки з газ. Рад. Україна, Красное Знамя, 1961-1984 рр., б/д. 16 арк.

Размещено на Allbest.ru