Мюзикл у системі театрально-сценічної видовищності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мюзикл у системі театрально-сценічної видовищності

Культурна сфера XX ст. ознаменувалась появою нового мистецького жанру - мюзиклу. В перекладі з англійської мови слово musical означає «музичний»; це скорочений варіант від словосполучень musical play (п'єса з музикою) та musical comedy (музична комедія). Дослідниця Г. Чорна виділяє дві головні першопричини виникнення мюзиклу: відродження традицій народного театру з характерними для нього свободою тлумачення сюжету, «багатошаровим» розвитком фабули, частим чергуванням сценічної дії з лірико- філософськими відхиленнями й алегоріями та досвід сучасної музичної естради і мюзик-холу з його демократизмом вуличної пісні, схильністю до сценічної пародії та ексцентрики, декоративними і світовими ефектами, масовою хореографією [Черная 1977, с. 32]. Мюзикл спирався на існуючі музично-сценічні видовища, використовуючи і трансформуючи традиції баладної опери, міністрел-шоу (театру менестрелів), бурлеску, вар'єте, ревю, але наскрізною ідеєю нового жанру стало прагнення до цілісного музичного рішення, подолання номерного характеру та концертності.

Своє формування новий жанр почав у 1920-1930-х в Америці: першим мюзиклом більшість дослідників визнають постановку Дж. Керна (музика) та О. Хаммерстайна (лібрето) «Плавучий театр» (1927). Втім, сам термін «мюзикл» з'явився вперше у 1943 р. у зв'язку з бродвейською постановкою вистави Р. Роджерса (музика) та О. Хаммерстайна (лібрето) «Оклахома!» [Гринберг 1982, с. 233]. Пізніше мюзикл розповсюдився по Європі, а з 1970-х став відомий і на вітчизняних теренах. Дуже швидко він став улюбленим жанром в усьому світі. Світові мюзиклові шедеври створили І. Берлін, Дж. Кандер, Р. Роджерс, Н. Портер, Ф. Лоу, Л. Барт, Л. Бернстайн, Е. Ллойд Уеббер та ін. Серед російських композиторів до цього жанру звертались О. Журбін, О. Рибніков, О. Колкер, Г. Гладков, В. Дашкевич, М. Дунаєвський та ін., серед українських - Л. Колодуб, С. Бедусенко, І. Поклад, Г. Татарченко, О. Злотник, О. Костін, В. Домшинський, Ю. Шевченко, Ю. Квасниця та ін.

В останні десятиліття на театрально-концертних сценах України та ближнього зарубіжжя з'явилося чимало вистав (досить різноманітних за змістом, неоднозначних і нерівноцінних за естетичними ознаками), жанр яких визначено як «мюзикл». «Мюзикли» можна побачити в репертуарних списках драматичних та музично-драматичних театрів, театрів музкомедії та оперети, театрів опери і балету, дитячих театрів. Також постановки «мюзиклів» здійснюються і виконуються на великих концертних майданчиках. Крім того, все частіше на вітчизняних теренах поняття «мюзикл» застосовується до жанрів хореографічного, телевізійного та кіномистецтв.

Аналіз цих видовищних творів доводить, що за своєю природою вони суттєво відрізняються один від одного, проте музичний компонент в кожному з них грає або провідну, або одну з найважливіших ролей. Постає питання: чи правомірно об'єднувати під назвою «мюзикл» різнорідні мистецькі постановки лише за ознакою їхньої музичності? Вважаю, що ні, адже мюзикл є абсолютно самостійним, сформованим жанром. Чому ж тоді спостерігається така ситуація? Причина в тому, що в нашому культурно-мистецькому середовищі мюзикл є відносно новим жанром, і в колах мистецтвознавців, діячів культури, журналістів і звичайних глядачів ще не утвердилось єдине визначення і розуміння особливостей цього цікавого явища.

Отже, на основі вивчення існуючих на сьогодні науково- мистецьких поглядів на такий неоднозначний жанр спробую виявити його найсуттєвіші жанрово-стильові особливості, порівняти з іншими музично-сценічними жанрами та уточнити визначення мюзиклу.

У науковій, науково-популярній літературі та ЗМІ було зроблено чимало спроб тлумачення терміну «мюзикл» та визначення суті даного видовищного жанру.

Так, існує цілий ряд висловів науковців і митців щодо мюзиклу, які дають змогу не стільки зрозуміти, скільки, скоріше, відчути певні риси та особливості жанру. Наведемо подібні твердження: «форма психологічного театру, тісно пов'язана з побутом, з музичною та інтонаційною стихією самого життя» (О. Асаркан) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 71]; «трагікомічний жанр з першокласною драматургією та складною музичною “енергією”, найактивніша форма художнього відображення сучасного життя» (Л. Гурченко) [Музыкальный спектакль 1975-6, с. 28]; «демократичний театр, успішно балансуючий на межі популярної музичної класики і естради, використовуючи сучасну лексику і досягнення споріднених мистецтв, передусім - пластичного.

Театр розваги, доведений в своїх кращих зразках до рівня мистецтва» (О. Єзерська) [Езерская 2003, с. 12]; «сценічний монтаж досягнень американської музичної естради і джазу в специфічному поєднанні з європейськими музичними впливами» (А. Орелович) [Орелович 1980, с. 300]; «сценічна фантазія, заснована на імпровізаційному зчепленні різнорідних театральних компонентів і різкому переключенні з однієї сфери виражальних засобів у іншу» (Г. Чорна) [Черная 1977, с. 58]; «це шоу (тобто вистава або фільм), в якому провідна роль музики як виражального засобу поєднується з яскравою і цікавою драматургією» (І. Ємельянова) [Мюзиклы 2002, с. 6]; «певний новий спосіб, деяке дійство, покликане з'єднати всі художні засоби, підвладні театру» (Ю. Шерлінг) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 66]; «жанр дуже складний при всій своїй доступності і декоративності» (О. Асаркан) [Асаркан 1972, с. 7]; «дитина театру та естради <...> театральна гра на серйозні теми» (Т. Шах-Азизова) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 77]; «єдиний масив формально різнорідного» (М. Розовський) [Музыкальный спектакль 1975-6, с. 40]; «взагалі виходить за рамки жанру - це скоріше світовідчуття» (Ю. Смелков) [Смелков 1972, с. 72]; «не жанр, а лише загальна форма вистави» (Ю. Волчек) [Музыкальный спектакль 1975-6, с. 22]; «абсолютно незрозуміло, що це таке, але в цьому і є його привабливість» (Ю. Смелков) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 40].

Деякі науковці вважають, що мюзикл є різновидом драматичної вистави і, відповідно, прерогативою драматичного театру: «новий різновид драматичної вистави, що виникає з інтонацій і ритмів побутової (масової) музичної культури з її поєднанням традиційної пісенності і швидкоплинних модних захоплень» (О. Асаркан) [Смелков 1972, с. 72]; «музична комедія чи драма, що об'єднує хореографічні, музичні і драматичні сцени, театральні ефекти і постановочні знахідки» (3. Воїнова) [Воинова 1972, с. 141]; «музична комедія, в якій поєднані театр з естрадним мистецтвом і популярною побутовою музикою» (І. Вороніна) [Вороніна 2003, с. 132]; «вистава з міцною драматургією; опорні моменти сюжету являють собою розгорнуті музично- танцювальні епізоди, популярні за своєю сценічною мовою, які легко підкорюють глядача» (Н. Таршис) [Таршис 1978, с. 115]; «драми і комедії, в яких музика і танці повинні підкреслювати людські емоції» (М. Еттінгер) [Эттингер 1976, с. 33]; «театральна форма, в якій музика є одним з виражальних засобів наряду зі словом, хореографією, постановочними ефектами. За структурою мюзикл є близьким до музичної комедії» (Е. Кампус) [Кампус 1983, с. 5].

Інші дослідники дотримуються думки про належність мюзиклу до музичного театру, називаючи його музичною виставою: «жанр масового музичного театру США, що виник на початку XX ст. у результаті органічного синтезу баладної опери, оперети, ревю, водевілю, бурлеску, професійної естрадної пісні і таких характерно американських естрадно-концертних видовищ, як екстраваганца і міністрел-шоу» (В. Савранський) [Савранский 1985, с. 50]; «ні що інше, як сучасна оперета» (М. Ханіш) [Ханиш 1984, с. 36]; «абсолютно самостійний жанр музичного театру, що поєднав у собі досягнення оперети, мюзик-холу, ритм-опери і драми» (В. Воробйов) [Музыкальный спектакль 1975-6, с. 26-27]; «музичні вистави усіх видів, характерів, особливостей і типів» (Л. Жукова) [Жукова 1966, с. 51]; «вільна форма музичної вистави із залученням “граничних” жанрів - пісні, джазу, мюзик-холу, цирку тощо» (А. Петров) [Черная 1977, с. 37]; «музична вистава, в якій і музика, і спів, і танці рухають сюжет» (Н. Боровська, Н. Майсурян) [Боровская 2002, с. 80]; «мюзикл передбачає монтування сценічної дії за законами музичної драматургії» (М. Захаров) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 72].

У більшості довідкових видань, а також на думку окремих вчених, мюзикл, поєднуючи в собі ознаки драматичного і музичного театру, визначається як музично-драматична або музично-сценічна форма:

- «різновид музично-сценічного жанру» [Словарь 1989, с. 188];

- «вид музично-сценічної вистави, що синтетично поєднує в собі музику, танець, спів і драматичну дію» [Словарь 1985, с. 195];

- «музично-сценічна вистава, в якій використовуються різноманітні виражальні засоби естрадної і побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва» [Музыка 1998, с. 368];

- «музично-сценічна вистава, в якій знаходять застосування засоби естрадної і побутової музики, хореографії і оперного мистецтва» [Музыка 2002, с. 167];

- «музично-сценічна вистава з використанням виражальних засобів і прийомів естрадних і побутових жанрів, хореографії, драматичного і оперного театру» [Словарь 1998, с. 82];

- «велика музично-драматична форма, четверта в історії музики і театру після ораторії, опери і оперети» (В. Дашкевич) [Музыкальный спектакль 1975-а, с. 43];

- «музично-сценічний жанр, що поєднує в собі музичне, драматичне, хореографічне, оперне мистецтво» (І. Кочнєва, А. Яковлєва) [Кочнева 1986, с. 41];

- «театралізовані, музично-сценічні твори головним чином комедійного плану з використанням різноманітних засобів естрадної і побутової музики, драматичного, хореографічного і оперного мистецтв» (О. Люсий) [Люсый 2003, с. 33];

- «динамічний музично-комедійний або музично-драматичний жанр, котрий багато взяв від класичної оперети (вокал, оркестр), від різновидів американського розважального театру і від таких видів мистецтва, що розвивались паралельно з ним, як естрада, кіно, джаз» (Н. Ювченко) [Ювченко 2007, с. 168];

- «один з музично-сценічних жанрів, вистава, в якій використовуються різноманітні засоби естрадної й побутової музики, а також хореографічного, драматичного й оперного мистецтва» (О. Шаповалова) [Шаповалова 2003, с. 352];

- «музичний сценічний жанр, що використовує виражальні засоби музики, драматичного, хореографічного, вокального і пластичного мистецтва

На сучасному етапі - один із найскладніших і своєрідних жанрів, у якому в тій або іншій мірі знайшли своє відображення всі стилі сценічного мистецтва, що існували колись» (Н. Шилова) [Шилова 2005, с. 161]; «музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різноманітні жанри й виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного й оперного мистецтва» (Ю. Юцевич) [Юцевич 2003, с. 170]; «музично-сценічний твір (часто комедійний), в якому використані різноманітні жанри та виражальні засоби сучасної та побутової музики, хореографії, оперети та опери» (Г. Дідич) [Дідич 2003, с. 65]; «жанр музичної вистави у театрі драматичному і драматичної у театрі музичному» (Є. Кентлер, В. Дмитрієвський) [Кентлер 1973, с. 199].

Як бачимо, переважна більшість дослідників відмічають синтетичну природу жанру: «такі-то компоненти поєднані», «використовуються такі-то засоби», «об'єднані такі-то мистецтва» тощо, проте природа цього синтезу, характер взаємодії мистецьких елементів мюзиклу у наведених визначеннях не відображені. І є лише кілька науковців (цю думку поділяю і я), у роботах яких знаходимо змістовно точне визначення мюзиклу, де підкреслена не просто синтетичність, а синкретичність жанру, тобто принципова нероздільність і рівноправність його мистецьких компонентів: «синкретична музично-драматична форма, народжена прагненням до створення видовища підвищеного емоційного впливу» (С. Бушуєва) [Бушуева 1989, с. 173]; «новий вид драми, де музика, спів і танець - це вже не “вставні” номери, а сама дія, в якій всі компоненти рівні і нерозривні» (О. Свободін) [Свободин 1975, с. 4]; «тип музично-драматичної вистави <...> якому властиві <...> синкретичність музично-драматичної форми, обумовлена прагненням створити видовище підвищеного емоційного впливу. Специфіка мюзиклу <.> полягає <.> у вільному від будь-якого канону сплаві мови, музики, танцю, підказаному конкретним ідейно-художнім задумом» (Б. Єгорова) [Егорова 1988, с. 207-208]; «жанр синтетичний, у якому на відносно рівних засадах співіснують драматична дія, спів, танець. Органічно синтезуючи діалог, вокал, танець, мюзикл примушує кожний з цих елементів просувати розвиток дії властивими їм способами, не надаючи перевагу якомусь одному» (Г. Фількевич) [Фількевич 2012, с. 81]; «новий вид театрального мистецтва, котрий акумулює його виражальні засоби, організовує їх міцніше, більш поліфонічно, ніж у старих театральних формах: у ньому музика, спів, танці, пластика ведуть драматичну дію на рівних правах зі словом, причому всі ці компоненти органічно переходять одне в друге; інакше кажучи, в мюзиклах літературна і музична драматургія не доповнюють одне одного, а складають єдине, нерозривне художнє ціле» (А. Гончаров) [Музыкальный спектакль 1975-6, с. 25].

Мюзикл безумовно користується виражальними засобами музики та драматичної майстерності, природно вплітаючи в тканину дії сучасну хореографію та циркові трюки. Втім, мюзикл - не мікст жанрів, це самостійний жанр, суттю якого і стала така мішана, синкретична природа. Для мюзиклу всі його компоненти однаково важливі, і лише в комплексі вони забезпечують ту своєрідну силу впливу на глядача. Отже, суттєвими, визначними ознаками мюзиклу, на мій погляд, є: сценічність як зовнішня ознака втілення твору, театральність як особлива естетична природа, синкретичність як внутрішня мистецька організація та видовищність як важлива комунікаційна властивість жанру. Виходячи з цього, пропоную авторське визначення: мюзикл - це сценічний театрально-видовищний жанр, характерною властивістю якого є синкретизм його мистецьких компонентів (акторської гри, музики, слова, співу, танцю, сценографії).

Одне з хибних уявлень про мюзикл пов'язане полягає у тому, що сьогодні цим терміном, окрім власне мюзиклів, називають також рок- і поп-опери, окремі оперети й музичні комедії, театралізовані концерти та видовища за типом ревю, яскраві естрадні шоу - тобто, практично всі сучасні музично-сценічні жанри. Таке трактування розмиває сам термін «мюзикл», нівелює його характерні риси й особливості.

Спробую оглядово окреслити відмінності між цими жанрами на основі мистецької природи кожного з них.

Мюзикл виник на театральній сцені, але згодом опанував і естраду: як відомо, сьогодні постановки мюзиклів здійснюються переважно на концертних майданчиках великих розважальних комплексів, палаців, залів. До системи мистецьких компонентів мюзиклу входять: акторська гра (артист мюзиклу повинен мати неабияке акторське обдарування); сценічне мовлення (наявність мовних діалогів обов'язкова для мюзиклу - це можна назвати своєрідною даниною театральному походженню жанру); музика (назва жанру говорить сама за себе); спів (артисти співають у мюзиклі - і це принципово - наживо, дубляж або фонограма-плюс неприпустимі); хореографія (і знову ж таки танцюють самі виконавці, в мюзиклі немає чіткого розмежування на вокалістів і танцівників); часто в мюзиклах можна побачити циркові елементи - акробатичні трюки, пантоміму, жонглювання, клоунаду, еквілібристику тощо.

Головна ж риса мюзиклу полягає в особливій взаємодії всіх цих елементів - плавному, невимушеному перетіканні одного компоненту в інший (діалогу - в пісню, пісні - в танець, танцю - в монолог тощо) за повної відсутності так званих вставних номерів, адже кожний мистецький елемент за своїм змістом продовжує розвиток сюжету. Як справедливо вказує С. Бушуєва, з появою мюзиклу на драматичній сцені якісно змінилось слово, що у тісному поєднанні з музикою стало сприйматись, перш за все, емоційно. «Для естетично невихованого масового глядача мова драми була надто розсудливою, а мова оперети - занадто умовною. Безпосередній же перехід від мови до музики, що ніби вивільняє поезію, приховану на перетині двох стихій - драматичної і музичної, - став для масового глядача найприйнятнішою формулою мистецтва» [Бушуева 1989, с. 173].

Світовими хітами мюзиклової сцени стали такі твори, як: «Цілуй мене, Кет» (1948) К. Портера, «Моя чарівна леді» (1956) Ф. Лоу, «Вестсайдська історія» (1957) Л. Бернстайна, «Звуки музики» (1959) Р. Роджерса, «Олівер!» (1960) Л. Барта, «Скрипаль на даху» (1964) Дж. Бока, «Смішне дівча» (1964) Дж. Стайна, «Хелло, Доллі!» (1964) Дж. Хермана, «Людина з Ламанчі» (1965) М. Лі, «Кабаре» (1966) та «Чикаго» (1975) Дж. Кандера, «Знедолені» (1980) К.-М. Шенберга, мюзикли Е. Ллойда Уеббера «Евіта» (1979), «Cats» (1981), «Привид опери» (1986)та ін.

Мюзикл і оперета. Між оперетою і мюзиклом є дещо спільне: вони поєднують у своїй драматургії музику, танець та розмовний діалог. Проте багато між ними і відмінностей.

По-перше, провідним виражальним засобом оперети є музика, адже оперета являє собою фактично оперу з діалогами. Саме музична драматургія є обов'язковим і найважливішим фактором, що цементує весь твір, а розмовні сцени часто служать лише зв'язками, що поєднують музичні номери. На відміну від оперети, мюзикл базується на рівноправності усіх компонентів у драматургії вистави.

По-друге, оперета володіє досить різноманітною музично-жанровою структурою, широко використовуючи і оперну (аріозно-речитативну), і побутово-естрадну музику. Мюзикл же презентує провідну роль музики естрадного плану: тут домінує пісенна форма, а розгорнуті багатоепізодні сцени, як правило, відсутні.

По-третє, за змістом для оперети характерний переважно комічний сюжет, а для мюзиклу однаково властиві і драматичне, і трагедійне начало. «Оперета скута умовностями амплуа, дивертисментністю, традиційністю чергування епізодів, підкреслено комедійним ракурсом бачення життя - високий драматизм, трагедійність поза рамками опереткового жанру. Мюзикл знімає більшість цих традиційно-умовних бар'єрів, у нього свої норми умовності і достовірності, він вільніший у сюжеті, у виборі дійових осіб, діапазон його проблем практично безмежний» [Кентлер 1973, с. 195]. Крім того, в основі мюзиклу завжди лежить серйозний літературний матеріал: першоджерелами мюзиклів стали твори В. Шекспіра, М. Сервантеса, Вольтера, В. Гюго, Ч. Діккенса, Б. Шоу, Шолом-Алейхема, Т. Драйзера, Ю. О'Ніла та ін., що вимагає від постановки глибокої змістовності, високої ідейності для адекватного втілення масштабності проблематики. Найкращі лібрето мюзиклів відрізняються оригінальними характерами, блискучими діалогами, ефектними кульмінаціями, високо- поетичними пісенними віршами. Показово, що в США мюзикли неодноразово удостоювались літературно-театральних премій серед найкращих п'єс року.

Різне значення в опереті та мюзиклі виконують і балетні сцени. Якщо в музичному театрі (опері та опереті) балетмейстер-хореограф зазвичай виконує все ж таки другорядну або навіть епізодичну роль, обмежену рамками балетних епізодів і так званих «підтанцьовок», то у практиці постановки мюзиклів він часто є другим постановником.

Хореографічні сцени у кращих мюзиклах пов'язані з сюжетом, з розвитком характерів - вони є не вставними номерами (як в опереті), а частиною дії. Образи персонажів розкриваються як у співі та драматичній грі, так і в танці. театральний мюзикл сценічний драма музика хореографія

Великі відмінності полягають і у виконанні творів порівнюваних жанрів. Артист оперети - це передусім співак з академічною, оперною постановкою голосу. Звичайно, від нього вимагається і володіння акторською майстерністю, і уміння танцювати, проте всі компоненти опереткової вистави вибудовуються таким чином, щоб не заважати, а допомагати артистові гарно виспівати свою арію чи куплети: спів є первинним, все заради співу! Артист мюзиклу - комплексно обдарований виконавець. Він професійно співає в естрадній манері (користуючись, як правило, мікрофонною технікою), професійно танцює (зазвичай, в стилістиці сучасного балету) - і дуже часто співає й танцює одночасно. Крім того, артист мюзиклу є драматичним актором, щирим, органічним і переконливим у кожній театральній мізансцені (цього вимагає серйозний драматургічний матеріал). До того ж, він повинен бути витривалим і фізично сильним, адже загальне навантаження на артиста в мюзиклі є досить значним.

Ще не можна змовчати про досить делікатний момент: у мюзиклі неможлива ситуація, коли роль Джульєтти, Есмеральди чи Елізи Дулітл виконуватиме актриса, що не відповідає хоча б приблизному віку і фактурі своєї героїні; в опереті ж таке зустрічається досить часто і пояснюється певною умовністю, яка перейшла до жанру оперети з оперної сцени. Вимогу універсальності мюзикл пред'являє не лише «зіркам», але й усьому ансамблю. Згадуючи гастрольні покази американських мюзиклів у Європі, дослідник мюзиклу Е. Кампус пише: «Дійові, ретельно пророблені ансамблеві сцени більше всього дивували в американських постановках європейського глядача, що звик до опереткової статики хорових епізодів, бездіяльного натовпу хористів, відокремлених від основної дії балетних номерів» [Кампус 1983, с. 8].

На думку спеціалістів, успішною вважається постановка, що витримала до 500 вистав [Кампус 1983, с. 20], але деякі популярні мюзикли витримували від 1000 до 3000 неперервних щоденних показів - такий темп гри для акторів дуже втомливий. Згадує Джулія Ендрюс, яка грала Елізу Дулітл у «Моїй чарівній леді» два роки підряд на Бродвеї, а потім ще півтора року в Лондоні: «Я була абсолютно змучена і залишилась майже без голосу. Перші три місяці промайнули швидко, адже кожний вечір знаходиш щось нове. Після цього приблизно півроку отримуєш від своєї ролі істинну насолоду. Але остання чверть року вбивча. Я повинна напружувати всю свою волю і сили, щоб не грати погано» [Кампус 1983, с. 14]. Зрозуміло, що стати дійсною «зіркою» мюзиклу під силу лише непересічним особистостям з унікальним талантом.

Мюзикл і мюзикл-опера. Словом «мюзикл» часто називають схожі на мюзикл оперні форми. Як справедливо вказує композитор О. Рибніков, «американці все називають мюзиклом» [Ювченко 2007, с. 177]. Різновидами такої опери є рок-опера, поп-опера, зонг-опера. Рок- і поп-опери відрізняються стилістикою музичної мови та інструментальним складом супроводу (як правило, до виконання рок-опер долучаються рок-гурти зі своїм інструментарієм). Зонг-опера має своїм корінням «епічний театр» Б. Брехта зі своєрідними піснями-зонгами, коли через вокальний номер, в якому співак звертається безпосередньо до глядачів, досягався ефект відчуження від сюжету, сценічної дії і здійснювалась спроба поглянути на ситуацію ніби з боку. Втім, часто спостерігається ситуація, коли один і той самий твір у різних джерелах називають будь-яким з наведених варіантів, а ще використовуються дефініції «пісенна опера», «фолк-рок-опера», «естрадна опера», «сучасна опера», «шансон-опера», «рок-мюзикл» і т.п. Отже, для ідентифікації оперних різновидів мюзиклу введемо єдиний термін «мюзикл-опера», що буде позначати сценічний жанр, об'єднуючий естрадну традицію з оперним корінням на мюзикловому ґрунті.

Мюзикл-опера багато в чому схожа з мюзиклом, проте має деякі принципові відмінності. Передусім, у мистецькому комплексі виражальних засобів мюзикл-опери відсутній (або суттєво обмежений) мовний компонент: це типово для оперного мистецтва взагалі, і мюзиклова опера не виключення. Крім того, якщо в мюзиклі сценічне мовлення, музика і хореографія є рівноправними носіями драматургічного розвитку, то в опері, безперечно, провідним є спів. Ще одна відмінність від мюзиклу полягає в тому, що при постановці мюзикл- опери хореографічне навантаження лягає, переважно, на професійну балетну трупу. Спостерігається різниця і у сфері виникнення жанру: якщо мюзикл виник у театрі, а потім прийшов на естраду, концертну площадку, то рок-опера - перший за часом появи різновид мюзикл-опери - виникла саме на естраді (перші рок-опери виконувались на концертах рок-гуртів), а вже пізніше музичні та драматичні театри почали включати мюзикл-опери до свого репертуару.

Мюзикл-опера (у варіанті рок-) виникла на рубежі 1960-70-х. Музично-театральний жанр є одним з найпривабливіших для сприйняття, адже він передбачає поєднання звукового і зорового образів, наявність сюжету, участь в постановці хореографа, художника, гримера, освітлювача та інших працівників постановочної групи, роботу яких можна оцінити безпосередньо впродовж перегляду вистави. Тому поява подібного жанру і в рок-музиці - найпопулярнішому стилі тих років - стала природно обумовленим фактом. В історії музично- драматичних жанрів рок-опера зіграла дуже важливу роль: вона стала своєрідною «аркою», що з'єднала академічну оперу і сучасний мюзикл, поєднала та художньо переосмислила їхні мистецькі принципи.

Так, у своєї класичної попередниці мюзикл-опера запозичила: наявність лібрето та, відповідно, сценічної дії; майже повну відсутність мовних монологів та діалогів; вокально-хорові номери - арії, ансамблі, хори, речитативи; інструментальну увертюру та окремі оркестрові фрагменти; симфонічний оркестр, який бере участь у виконанні твору разом з електроінструментами. Крім того, музична мова мюзиклової опери збагачується стилістичними знахідками класичної музики та джазу.

З мюзиклом однойменну оперу єднає, передусім, доступність сприйняття твору широкими колами глядачів, що виражається в особливостях музичної мови (різноманіття напрямів сучасних музичних стилів) та специфічному підході до змісту. У виборі сюжетів для мюзикл-опер спостерігається кілька провідних тенденцій:

1) осучаснення міфологічних і біблійних сюжетів: «Йосип та його чарівний різнокольоровий плащ снів» (1968) та «Ісус Христос - Суперзірка» (1970) Е. Ллойда Уеббера, «Годспелл» (1971) С. Шварца, «Орфей та Еврідіка» (1975) О. Журбіна, «Десять заповідей» (2000) П. Обіспо;

2) створення оригінального лібрето на гостру, жагучу тему, що хвилює у даний момент молодь чи взагалі людство: «Волосся» (1967) Г. Макдермота, «Томмі» (1969) та «Квадрофенія» (1973) П. Таунсенда (рок-гурт «The Who»), «Старманья» (1978) М. Берже, «Стіна» (1979) Р. Уотерса (рок-гурт «Pink Floyd»);

3) адаптація серйозного літературного матеріалу: «Пурпурові вітрила» (1976) А. Богословського, «Енеїда» (1985) С. Бедусенка, «Нотр-Дам де Парі» (1988) Р. Коччіанте, «Злочин і кара» (2007) Е. Артем'єва, «Майстер і Маргарита» (2009) О. Градського;

4) розповідь про конкретну історичну особу: «Евіта» (1976) Е. Ллойда Уеббера, «Зірка і смерть Хоакіна Мурьєти» (1975) та «Юнона і Авось» (1979) О. Рибнікова, «Ємельян Пугачов» (1978) В. Ярушина, «Стадіон» (1985) О. Градського, «Джордано» (1988) Л. Квінт, «Біла ворона» (1989) Г. Татарченка, «Екватор» (2003) О. Злотника, «Моцарт» (2009) Ж.-П. Піло та О. Жультеза.

Подібно до мюзиклу, велике драматургічне навантаження в мюзикл-опері несе хореографія. Вона буквально пронизує всю сценічну дію, бере участь у розвитку сюжетної лінії, додає характерних нюансів у розкритті образів персонажів твору. У деяких довідкових виданнях рок-опера навіть визначається як «вокально-хореографічна вистава» [Словарь 1989, с. 189]. Втім, у таких творах вокальна та хореографічна частини виконавців, як правило, розділені. Але, незважаючи на це, ще одна спільна риса мюзикл-опери і мюзиклу полягає в особливості комплексного обдарування самих виконавців: вони повинні бути прекрасними співаками, переконливими акторами та танцівниками.

Першою російською мюзикл-оперою вважають «Орфея та Еврідіку», написану у 1975 р. О. Журбіним (музика) та Ю. Димитріним (лібрето) і виконану вокально-інструментальним ансамблем «Співочі гітари» на сцені оперної студії Ленінградської консерваторії у постановці Марка Розовського. Більшість дослідників жанру називають твір рок-оперою з поправкою на те, що у той час чиновники Міністерства культури СРСР змусили змінити на афіші приставку «рок» на «зонг», розуміючи під цим «естрадно-пісенну» оперу. Сам композитор стверджує, що «у музичному плані “Орфей та Еврідіка” є справжнісінькою оперою, без будь-яких додатків “рок”, “non”, “зонг” тощо. Якщо вивчити цей клавір під кутом зору наявних там оперних форм, то відразу буде видно, що це абсолютно традиційна опера.<...> цей клавір можна виконати без усяких там бас-гітар та електрогітар. Без мікрофонів і взагалі без будь-якої електроніки - як нормальну оперу» [Журбин 2006, с. 473]. У музиці «Орфея і Еврідіки», вказує дослідник Л. Мархасьов, «було багато мелодичних знахідок, вона відрізнялась емоційною яскравістю і ефектністю. Вистава була поставлена у традиціях карнавального видовища, де трагічне невіддільне від комічного» [Мархасев 1986, с. 270]. «Співочі гітари» з успіхом виконували оперу, а у 1989 р. цю естафету перехопив Державний театр «Рок-опера», який було утворено на базі цього ВІА. У 2003 р. «Орфей» увійшов до Книги рекордів Гіннесса як мюзикл, зіграний одним колективом максимальну кількість разів: на момент реєстрації рекорду вистава виконувалась 2350-ий раз. Втім, твір і досі в репертуарі театру. Існує думка, що саме «Орфей та Еврідіка» є найбільш наближеним до першоджерела варіантом адаптації мюзикл-опери на російському ґрунті [Рок-музыка 1990, с. 280].

Першою українською мюзикл-оперою стала «Енеїда» композитора Сергія Бедусенка за однойменним твором І. Котляревського, поставлена режисером С. Данченком на сцені Українського академічного драматичного театру ім. І. Франка у 1986 р. На момент прем'єри слово «рок-опера» і тут викликало завзятий опір офіційних структур, тому в афішах тих часів жанр вистави визначається як «бурлеск-опера». Вистава пройшла з небувалими аншлагами і виконувалась у театрі близько 20 років.

Отже, у феномені мюзикл-опери спостерігається двонаправлений процес: рок- і поп-музика з пісенно-баладного формату переходять до більш розгорнутих форм, накопичуючи нові композиційні та драматургічні принципи, а традиційна сфера театрально- видовищних жанрів збагачується новими засобами виразності, що генетично походять від різноманітної стилістики сучасної музики.

У наш час мюзиклами часто називають естрадні шоу та вистави- ревю. Окреслю основні мистецькі ознаки цих жанрів.

Естрадне шоу передбачає масштабну концертну програму (інколи театралізовану) на великій сцені у великому залі. Це може бути як концерт одного виконавця або колективу (так званий «сольник», але з великою кількістю запрошених гостей - митців різних напрямків), так і збірний концерт. Шоу-програма, як правило, має чітке призначення: ювілей артиста, визначна дата, загальне свято тощо. Шоу вимагає яскравої дорогої сценографії, серйозної концертно- видовищної режисури, зіркового складу учасників та відомих шоуменів у якості ведучих. Шоу, як і мюзикл, є надзвичайно видовищною формою, але, на відміну від нього, композиційно наближується не до вистави, а до концерту - і саме в цьому їхня принципова різниця.

Ревю (або вистава-огляд) - це ланцюг окремих, самостійних, різножанрових мистецьких номерів, не пов'язаних між собою змістовно, але об'єднаних певною ідеєю, темою та умовним сюжетом. У театрі за принципом ревю проводяться: вечори-бенефіси, побудовані з уривків різних вистав за участю бенефіціанта; вистави, складені з 2-3 одноактівок одного автора-драматурга, але під загальною назвою; театральні «капусники». Форми ревю на естраді - це тематично вибудувані гумористичні та концертні програми. Історично ревю стало одним з витоків мюзиклу, що зберіг свої художні принципи й донині.

Отже, сучасні музично-сценічні жанри (оперета, мюзикл, мюзикл-опера, шоу, ревю) мають багато спільного і як синтетичні за своєю природою мистецькі жанри, і як такі, що побутують у спільних сферах розважальної індустрії. Проте, кожний з них має свої яскраві особливості, що відрізняють їх одне від одного, та свою специфічну мистецьку природу походження й існування.

У чому ж секрет популярності мюзиклу? Передусім - у новизні, адже все нове апріорі притягує до себе увагу. Мюзикл був новим цікавим жанром, який народився на театральних підмостках, але потім вийшов за межі театру, заявляючи про себе з естрадних майданчиків, концертних залів, теле- та кіноекранів, аудіо- та відеозаписів. Втім, для того, щоб утримати увагу та інтерес глядача до нового жанру, повинні були сформуватись інші чинники, що дали б йому змогу розвиватись як оригінальному естетичному феномену.

Одним з найважливіших таких чинників стала система жанрово- стильових особливостей мюзиклу. Перша з цих особливостей полягає, як вже йшлося вище, у специфічному синкретизмі нового жанру. Синтезуючи в собі всі існуючі мистецтва, передусім видовищні, мюзикл створив нову, потужну за силою впливу на глядача мистецьку стилістику. Своєрідність і особливість цього впливу обумовлена комплексною, нероздільною дією виражальних засобів літератури, акторської гри, музики, хореографії, режисури, сценографії (а в її складі - живопису, скульптури, архітектури, фотографії, художнього світла), естради, цирку.

Другу особливість жанрово-стильової системи мюзиклу можна визначити як доступність і сучасність мистецької мови. Ця доступність виражається, по-перше, в тому, що переважна більшість мюзиклів створюється за мотивами відомих літературних першоджерел, виявляючи сучасний погляд на твори видатних письменників і драматургів. По-друге, мюзикл говорить про серйозні речі, піднімає важливі для кожної людини питання, розглядає теми життя і смерті, кохання і ненависті, віри і зневір'я, війни і миру тощо, але при цьому він позбавлений псевдо-пафосу, елітарності, зарозумілості. Мюзикл розглядає загальнолюдські проблеми, що хвилюють всіх нас сьогодні, закликає глядача до роздумів, до співбесіди та співпереживання; герої мюзиклу - це ми з вами. По-третє, мюзикл передбачає використання поетичної (тексти пісень) і прозової (діалоги) словесної мови, що полегшує сприймання і розуміння музики. По-четверте, доступність жанру виражається і в особливостях самої музичної мови, стилістика якої поєднує в собі всі основні напрями сучасної популярної музики; як правило, мелодії мюзиклу легко запам'ятати та відтворити голосом. Таким чином, мистецька мова мюзиклу є демократичною, легкою для сприймання і доступною широким колам глядацької аудиторії.

Наступну особливість жанру визначають специфічні вимоги до виконавців. Коли у другій половині XX ст. театральний та кіномюзикл почав активно завойовувати простори колишнього СРСР, виникла суперечка з приводу того, яке обдарування для артиста мюзиклу є важливішим - професійний вокал чи акторська майстерність. Оскільки західна практика підбору трупи для однієї конкретної постановки (антреприза) на вітчизняному ґрунті була відсутня, постало гостре питання: мюзикл - це прерогатива драматичного чи музичного театру [Музыкальный спектакль 1975-а; Музыкальный спектакль 1975-6]. У дійсності ж для правдивої і щирої передачі синкретичної природи мюзиклу сам артист на сцені повинен втілювати і демонструвати цей синкретизм - тобто бути комплексно обдарованим. Віддаючи данину театрально-видовищним витокам жанру, артист мюзиклу, передусім, повинен бути органічним актором, переконливим у сценічному спілкуванні з партнерами. Акторський талант є необхідною складовою вже тому, що переважна більшість мюзиклів ставиться за творами видатних письменників, а серйозний літературний матеріал важко осягнути і сценічно інтерпретувати без відповідних здібностей.

Поряд з акторською майстерністю від виконавця вимагається володіння технікою сценічного мовлення, адже словесний діалог і, особливо, монолог символізують безпосереднє звертання виконавця до глядача, яке може досягти своєї мети лише за умови потужної виразної сили.

Крім того, артист мюзиклу повинен володіти відмінними музичними здібностями, відчувати музику та співати на професійному рівні. Звичайно, мова не йде про оперний вокал, проте без постановки голосу та уявлень про вокальні позиції, артикуляцію та дикцію, співацьке дихання, навички звуковидобування, гігієну голосу не обійтись, інакше виконавцеві просто не витримати дуже жорсткий режим показу мюзиклу - щоденний чи майже щоденний «живий» спів впродовж тривалого часу (кілька місяців і навіть років).

Також артистові необхідно мати хоча б елементарні танцювально-рухові задатки (а краще - неабиякий танцювальний досвід), адже на сцені мюзиклу йому доведеться бути справжнім танцівником у складній стилістиці сучасної хореографії. І досить часто спів і танець будуть об'єднані, що створює додаткові труднощі для виконавця.

Крім названих трьох основних «іпостасей» (акторської, співацької та танцювальної), яких неможливо уникнути артистові мюзиклу, він повинен бути готовий до участі у сценічних боях, виконання складних трюків, спортивних вправ та циркових прийомів. Так, наприклад, йому може знадобитись уміння кататись на ковзанах, «літати» на канаті, жонглювати кульками, грати на музичних інструментах тощо.

Отже, артист мюзиклу - це особливий представник музично-сценічного мистецтва, і для нього мало бути просто професійним співаком, танцівником чи актором або навіть поєднувати в собі всі ці три обдарування. На сцені мюзиклу артист повинен бути - і це головне - природним і органічним у співі, танці, драматичному спілкуванні з партнерами. Саме це буде найвищою оцінкою професійності артиста мюзиклу. Тому не так важливо, який за профілем театр хоче ставити мюзикл, - важливим є підбір органічного акторського ансамблю.

Російська дослідниця феномену мюзиклу Олена Єзерська так визначає причини популярності жанру на наших теренах: «Вітчизняна опера метушиться у тисках режисерського авангардизму <...> Класичний балет майже муміфікований, молодіжний “модерн” все ще не вийшов з андеграунду < > На опереті та вітчизняній музичній комедії кимось ангажована критика поставила великий хрест “до найкращих часів”. Естрада просто зайшла в глухий кут <...> безкінечні столичні шоу схожі одне на одного як дві краплі води - ті ж обличчя, ті ж пісні та жарти. І у ціні знову зросла театральність» (курсив мій. - К.С.) [Езерская 2003, с. 12].

У США та Європі вже понад півстоліття мюзикл є одним з найпотужніших комерційних мистецьких жанрів, що здійснює значний вплив на розвиток світової розважальної культури. Починаючи з 1947 р., в Америці щорічно присуджується премія «Тоні» (Tony Award) за досягнення у сфері американського театру. Кілька номінацій присвячені відзначенню мюзиклів.

Серед наймолодших жанрів сучасної театральної сцени саме мюзикл виявився найрухливішим, гнучким і, в найкращому смислі цього слова, загальнодоступним. Синтезуючи прийоми і виражальні можливості сучасних видовищ, мюзикл поєднав театральність та концертність, музичність та візуальність, сценічну образність та глибокий зміст. У сучасній ритмо-мелодиці, поєднанні танцю, музики і слова, у неперервності сценічної дії мюзикл виражає емоційний і смисловий підтекст часу.

Все більше постановок всесвітньо відомих мюзиклів здійснюється і на пострадянському просторі, з'являються також і нові оригінальні театральні вистави в цьому жанрі. Та суперечки з приводу мюзиклу не вщухають, адже нікого не залишає байдужим цей відносно молодий, але такий дивовижно щирий і відвертий жанр.

Размещено на Allbest.Ru