Висвітлення проблеми гуманізму у сучасному сценічному мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висвітлення проблеми гуманізму у сучасному сценічному мистецтві

Understanding the problem of humanism in contemporary stage art

Волошин Андрій Андрійович (Voloshyn Andriy),

провідний інженер відділу ІТ Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (chief engineer of the IT department National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Видатний мислитель ХХ століття, знаний літературознавець, філософ Дмитро Сергійович Ліхачов, пророкував, що XXI століття стане «століттям людини». Однак початок третього тисячоліття ознаменувався гостротою проблеми пошуку напрямів виживання. Теперішня людина відчуває безпосередньо на собі весь тягар негативного впливу потенційно некерованої частки технологій, які сьогодні займають провідну позицію у системному порядку, де задіяні людина, суспільство, природа, яка, зійшовши з під контролю людини, стає винуватцем руйнування гармонійного і збалансованого взаємозв'язку між всіма складовими означеної системи (А. Печчеї). Це виражається у втраті людиною духовних і моральних орієнтирів, домінуванні цінностей масової культури, знеособленні особистості, втраті істинного сенсу життя, процвітанні певних негативних проявів суспільства, серед яких бездуховність, лицемірство, цинізм, безкультур'я, агресія, злість, дегуманізація, байдужість, прагматизм тощо.

Суворі «виклики» сьогоднішнього дня владно диктують людству вкрай не гуманні правила існування. Сказати більше, сюжетика світових подій останніх десятиліть, на жаль, стрімко збавляє оптимістичний градус загальнолюдського світосприйняття. Зрозуміло, що означені болючі питання, постають предметом серйозної уваги вчених-гуманітаріїв, дослідницька енергія яких спрямована на визначення причин сучасної світової кризи і спроб віднайти відповіді-дороговкази щодо її подолання. Означений науковий запал об'єднаний загальним світоглядним підґрунтям, це - гуманізм.

Цілісним виходом із такої ситуації, що склалася вбачається перехід до новітньої парадигми розросту, коли, за словами В. Кременя, «не технології, не економіка, а людина в її новій якості стане метою і смислом прогресу. Так виникає і стверджується людиноцентризм - нова стратегія поступу суспільства, в основі якої лежить не накопичення матеріальних благ і цінностей, а орієнтація на цінності духовні, на знання, культуру, науку, без яких життя втрачає смисл і перспективу».

Таким чином, актуальність піднятої у дослідженні проблеми наочно гостра.

Актуальність теми пов'язана з необхідністю глибшого розуміння цінностей гуманізму, самого його існування в культурі, оскільки постмодерністська та релігійно-консервативна критика намагається довести крах гуманізму, зникнення його із суспільного та духовного життя. Гуманізм має бути осмислений як факт, що мав місце у минулому, але як значний ареал сучасної культури. Зародження та поширення гуманістичних ідей в епоху «осьового часу» (К. Ясперс) - акт фундаментальної ваги. Модернізуючись і розвиваючись, гуманізм неухильно зміцнював свою присутність у культурі, дедалі більше визначаючи духовну долю людства. Свою місію у житті світової спільноти гуманізм виконує як стратегічний партнер розуму та науки, як основа освіти, виховання та освіти, як інтелектуальна, моральна та правова основа демократії. Загалом він унікальний і продуктивний як один із найефективніших інтегративних механізмів у формуванні базових цінностей та динаміки світової культури XXI ст.

Насамперед, він покликаний заповнити той ціннісний вакуум, який утворився у суспільній свідомості внаслідок глибоких та радикальних економічних, політичних та соціальних змін у нашій країні. Особливо гостро проблема гуманістичного просвітництва стоїть у системі освіти. Гуманізм актуальний через розрив, який утворився між його конституційно-правовим статусом як ціннісним ядром державної політики в галузі освіти та його фактичною присутністю в середній та вищій школі як аксіологічного комплексу та системи світоглядних компетенцій.

Гуманізм у XX ст. пережив складний та драматичний етап своєї історії. Але ні трагічні події двох світових воєн, ні антигуманізм у його різних проявах не свідчать про крах гуманістичних ідей. Саме гуманізм як світоглядна універсалія запропонував людству цінності, що поступово утворили фундамент сучасних демократій, міжнародного права, рухів за права людини та охорону навколишнього середовища. Ця обставина також говорить про актуальність вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду гуманістичних досліджень у сценічному мистецтві.

Поняття гуманізму має тривалий історіогенез, який демонструє не тільки хронологію, а й сутнісну еволюцію його змістовності. Витоки дефініції «гуманізм» криються в античній давнині Однак, філософія еллінів ще не позиціонує його (гуманізм) як репрезентацію людської величності (М. Гайдеггер, О. Лосєв).

Поруч із цим, показово, що давньогрецька філософія за своєю суттю антропоцентрична. Стародавній гуманізм є у філософських системах мислителів Стародавньої Греції та Риму (Сократ, Платон, Аристотель, Демокріт, Епікур, Лукрецій, Перікл, Протагор та ін.). Попри те, що гуманізм не став у цих суспільствах загальноприйнятим світоглядом, а також ідеологією суспільного розвитку, втім проблеми людства і людини в них різною мірою обговорювалися. Людина - основний об'єкт уваги античних мислителів, а осмислення її духовної природи, її ролі та місця у всесвіті - основне коло їх філософських питань. Більше того, думки і узагальнення еллінів щодо людини, постали тим підґрунтям, на якому зросла культура доби Відродження. Щоправда, античний світ, зокрема, видатний римський мислитель, оратор Марк Туллій Цицерон, використовував поняття «гуманізм» позначаючи ним освітній взірець за грецькими канонами.

З плином часу, вже у риториці отців християнської церкви доби середньовіччя, використовується поняття гуманізм, щоправда, у протиставленні божественного і світського буття. За часів, коли почала домінувати авраамістична релігійна традиція (іудаїзм, християнство, іслам) зустрічаються доволі стійкі вияви гуманізму, адже людина тут вже розглядається як Боже творіння. Тому гуманізм не випадково розвивався дужче в Західній і Центральній Європі, там, де поширювалася католицька версія християнства, що була ближчою до семітського авраамістичного духу. Православ'я більш негативно ставиться до людини простої (раб, холоп та ін.).

Гуманізм як культурно-художня й світоглядна течія відкрито й налагоджено заявив про себе в епоху Відродження. Вважається, що ця епоха стала запереченням пануванню релігійних догматів і церкви у духовному житті Середньовіччя. Нерідко Середньовіччя і Відродження постають антитезами. Означений деструктивний погляд на історію особливо панував у марксизмі-ленінізмі. Середньовіччя поставало періодом «тоталітаризму і мракобісся», а також «темною варварською епохою». При цьому, абсолютно не помічалося, що за підтримки саме католицької церкви, на замовлення якої створювалися твори, які у сьогодення розглядаються як культові для епохи Відродження (зокрема, твори Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тіціана, Гойї, Веласкеса та інших), відкривалися нові університети (міста Болонья, Париж), Відродження й відбулося. Безумовно, не можна забувати про боротьбу церкви з позитивною наукою та інквізицію. Поступово релігія (і церква) та наука знайшли шляхи відносно мирного співіснування. Можна зазначити, що саме антропологічна теїстична філософія видатних отців християнської церкви, яка, по суті, просякнута гуманістичним змістом, постала вагомою складовою того підґрунтя, на якому виник феномен доби Відродження.

Так, Фома Аквінський піднімає людину над видовим буттям як вірою, високими намірами, діями, а також моральною гідністю. Людина і в житті, і після смерті залишається людиною. Не може вона бути «обожненою». Отже, в схоластично-догматичному вигляді фактично це і є гуманізм.

Гуманізм епохи Відродження помалу пробуджується і починає проникати у духовні догмати протестантської і католицької церков.

Поглиблене тлумачення ідей античного греко-римського гуманізму знаходимо у видатних мислителів періоду Відродження. Першим, хто сформулював поняття «Renissance», тобто Відродження, був Джорджо Вазарі, автор «Життєпису славетних живописців, скульпторів та зодчих» (1550). З його точки зору, це був час відродження античності, яку він вважав ідеальним зразком людської культури. Здавалося б, цілком слушне пояснення нового поняття, яке Дж. Вазарі вводив у теоретичний ужиток. Проте, більш прискіпливий погляд виявляє приховані суперечності.

Цей «визначальний зміст» обумовлював низку складних процесів, серед яких, як зазначає О. Александрова, передусім звільнення світогляду від однобічності середньовічного світосприймання, поєднання традицій античності «з ідеалами нового життя, нових соціально-економічних відносин». Посилюється інтерес до «виявлення своєрідності людської особистості» і саме в такому контексті починають функціонувати і педагогіка, і естетичне виховання, і мистецтво. Зазначимо, що як історіографічна категорія, термін «відродження» ввійшов в ужиток значно пізніше, у XIX столітті, завдяки роботі Якоба Буркгардта «Культура Ренесансу в Італії» (1860).

Поступово зміст терміну еволюціонував. Відродження стало означати секуляризацію науки і мистецтва від богослов'я. У цей період почало кріпитися стремління людей до свободи від обмежень католицькою церквою, зароджувалися національні літератури. З часів італійського Відродження безпосередньо сам термін «гуманізм» розпочав уживатися у двох основоположних значеннях: по-перше, як формулювання літературно-художнього напряму, що має на меті утвердження нового образу людини, високоморальної і освіченої особистості, і, по-друге, як філософсько-гуманітарне вчення, що в теоретично-світоглядний та етико-естетичний спосіб об`єднує всі теорії і вчення, які ґрунтуються на розумінні людини як визначальної мети і вищої цінності. В цьому - другому - аспекті гуманізм почав розроблятися відповідними науками про людину та суспільство. Гуманізм («humanus» - від латин. - «людський», «людяний») як поняття вперше було введено до наукового обігу у 1808 році німецьким педагогом Ф. Нітхаммером. Підґрунтям для досліджуваного поняття «гуманізм» стало слово «гуманіст», що було утворене наприкінці XV століття.

В сценічному мистецтві гуманізм є відображенням у художніх творах прогресивних суспільних ідей, що полягають у захисті гідності і прав особистості, її свободи і всебічного, гармонійного розвитку, тобто це боротьба засобами мистецтва за гуманність усіх суспільних відносин.

Виходячи з думки про людину як моральну за своєю природою істоту, здатну безмежно вдосконалюватися під впливом світської освіти і виховання, Петрарка створив вчення, що утверджувало людську гідність у реальному житті. Гуманісти наступних поколінь, розвиваючи ідеї Петрарки, запропонували принцип нової універсальної релігії - М. Фечіно; нової синтетичної філософії - Дж. Мірандоло; нової етики - Л. Валла; виховної доктрини - Л. Альберті; політичного устрою - М. Падуанський, Н. Макіавеллі. Гуртки гуманістів, які спочатку виникли в Італії на початку XIV ст., поступово перетворилися на могутній гуманістичний рух, який охопив Німеччину, Францію, Голландію, Англію, з часом - всі європейські країни, в тому числі Україну.

Отже, поняттям «гуманізм» охоплюється загальна тенденція, що починається з Франческо Петрарки, і знаменує собою новий період в історії естетичної думки і художньої культури, адже гуманізм доби Відродження не був чітко вираженою філософською думкою, це була, скоріше, культурна і педагогічна програма, серцевиною якої була людина. Прерогатива гуманістики - тлумачення людини як вищої цінності, дослідження шляхів та засобів «олюднення людини», тобто її виховання й формування на принципах людяності.

Видатні мислителі доби Відродження сформулювали цілу низку засадничих для філософської та естетичної гуманістики ідей. Головна серед них - ідея самостійності людини, яка, так би мовити, залежить від самої себе. Це, власне, філософія особистісного, індивідуального вдосконалення, це усвідомлення свободи у «виборі себе», це самоутвердження і самореалізація, які у сьогодення є дуже важливими для кожної особистості і для сучасного мистецтва, у тому числі й сценічному.

гуманізм сценічне мистецтво

Размещено на Allbest.ru