Килимарство як складова української традиційної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Килимарство як складова української традиційної культури

Святненко Анна Василівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри артменеджменту та івент-технологій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Килимарство на території України має давні традиції і впродовж багатьох століть цей вид народного мистецтва формувався та вдосконалювався.

З давніх часів люди прикрашали й утеплювали килимами власні житла, покривали ними столи, скрині, ліжка, підлоги, вози, сані, лави. Килимові вироби були обов'язковим атрибутом різних обрядів: святкових, весільних, урочистих, поховальних тощо. Килими використовували для сплати данини, приданого за наречену.

Археологічні дослідження засвідчують наявність килимових виробів в античних містах і скіфських поселеннях Північного Причорномор'я. Письмові згадки про килими X століття зафіксовані в літописах, нотатках мандрівників, билинах, історичних піснях. Так, у Лаврентіївському літописі вказано, що тіло вбитого князя Олега (977 р.) "положиша на ковре". Арабський мандрівник Ібн - Фадлана зазначав, що килими виготовляли місцеві майстри.

Тривалий час килими виготовляли в домашніх умовах. Поступово килимарство трансформувалося в ремесло й поширилося по всій Україні. У XVXVIII століттях килими виробляли в поміщицьких і церковних майстернях, цехах, мануфактурах і фабриках. Килимарство набуло особливого розвитку на Волині, Галичини і Поділлі.

У панських майстернях килими виготовляли кріпаки, які становили неабияку цінність. Так, у стародавніх документах вказано про те, що кріпаки-килимарі як велика матеріальна цінність входили до опису майна знатних поміщиків [4].

У монастирських майстернях, дрібних сільських і міських цехах працювали ремісники й ченці. Тут виготовляли килими різноманітного призначення, зокрема вироби для козацьких старшин та палаців знаті. У побуті тогочасна аристократія широко використовувала килими. Так, у князя Я. Острозького було 135 килимів, у гетьмана Івана Самойловича - 143. У світлиці Павла Полуботка "на сіні прибитий ковер, килимів же на стінах прибитих 4, стіл довгой, на ньому ковер різнобарвний, другий стіл круглий, лавки, убиті килимами" [3].

Килимові вироби залежно від функціонального призначення та техніки виготовлення називали по-різному: "килим", "коць", "ковер", "налавник", "коробець" тощо. Назва "ковер" була найстарішою, вона зафіксована в літописних творах. Із XVI століття для означення килимових виробів поширилися поняття "ліжник", "коць". У розрахункових документах Львівського Ставропігійського братства за 1618 рік уперше трапляється слово "килим", яке надалі стало найбільш уживаним для загального означення виробу. На побутовому простонародному рівні широко використовують слово "рядно", що означає шматок тканини, вироби, якими щось покривають. Вважають, що різниця між килимом, коцем та ковром полягала в призначенні, розмірі, в орнаментації та техніці виготовлення. Джерела не дають нам чіткої відповіді на ці питання. На думку дослідників, "коць", "ковер", "коробець" - це вироби "із довгим стриженим ворсом, що виробляли, прив'язуючи до ниток основи спеціальні вузли з кольорової вовни, яку потім стригли" [3]. Подібні вироби коштували дорого, їх могли собі дозволити тільки заможні люди, які прикрашали й утеплювали стани і підлоги помешкання. мистецтво килим безворсовий

В Україні переважно використовували рівні двобічні й безворсові килими [1]. Техніка виготовлення безворсового килима відома з давніх часів. Їх виготовляли на вертикальних рамах "кроснах" чи "розбоях". З XVIII століття ці рами замінили горизонтальні ткацькі верстати.

Пряжу для виготовлення килимів використовували вовняну, але згодом через високу вартість сировини основу почали робити з коноплі.

На горизонтальному верстаті виготовляли килими з геометричним та геометризованим рослинним орнаментом, на вертикальному - килими з будь-яким орнаментом, навіть зі складним рослинним, а також тематичні килими. Сама техніка визначала можливість орнаментального вирішення килима.

Варто наголосити, що техніка виготовлення килимів у різних районах України не є однаковою. Ткацький прийом визначав певну фактуру килима, що посилювала його художню виразність.

У Центральній Україні тло є частиною художнього вияву всієї композиції. Візерунок вирішений у великих декоративних елементах, які ритмічно розкладено по всьому полю-фону. Для таких килимів виробили "кругляну" техніку. Особливість її полягає в тому, що майстер, змінюючи напрям ниток при виготовлені тла, може більше підкреслити малюнок.

Виготовленню фону в килимах з великими елементами рослинного орнаменту надавали великого значення. Майстер вводив різні відтінки пряжі, щоб зробити всю поверхню килима мальовничою; тло начебто набувало власної виразності, воно переставало бути тільки фоном, а ставало невід'ємною частиною всієї композиції.

"Зірчасту" та "лічильну" техніки ("у вічко") застосовували в килимах з геометричним орнаментом без фону, для того щоб більше підкреслити прямокутний контур малюнка.

Найбільш поширеними тонами тла були чорний і жовтий, але часто можна зустріти, особливо в центральних областях України, голубі і білі, а в західних - червоні, зелені та коричневі тони. Чудові голубі й золоті тони мають полтавські килими; сині, сіро-зелені та рожеві тони на чорному фоні характерні для золо- тоноських і київських, червоні - для волинських і збаразьких килимів. Кожна місцевість має свій улюблений колорит, свій стиль використання кольорів, свої засоби художньої виразності.

Характерною рисою для всього українського килимарства є глибоке відчуття гармонії кольорів. Місцеві природні умови вплинули на поліхромність килимів, декоративних народних тканин гірських і долинних районів, на кольорову насиченість, на сміливу, іноді несподівано колористику.

Побут, його поступові зміни впливали на художню форму та композицію килима. Наприклад, колись у центральних місцевостях України килим слугував переважно для покриття скрині, столу, лави. Через це він набув прямокутної, трохи витягнутої форми і малюнок ритмічно заповнив площу. Широка кайма відрізняється від основного візерунку й кольором, і масштабом.

Подільський килим вузький і довгий; його малюнок підкреслює горизонтальність килима, що має часто чітке вертикальне членування. Це начебто визначає місця людей, які сидять за столом на лаві, над якою висить килим.

Отже, багатофункціональність килимових виробів, техніка їх виготовлення, колорит й орнамент - усе це робить цей вид мистецтва унікальним. Килимарство - це невід'ємна частина традиційної культури українського народу.

Література

1. Варивончик А. Художні промисли України: ґенеза, історична еволюція, сучасний стан та тенденції. Київ, 2018. 528 с.

2. Запаско Я.П. Українське народне килимарство. Київ, 2001. 112 с.

3. Кара-Васильєва Т.В. Український килим. Київ, 1993. 263 с.

4. Манучарова Н.Д. Художні промисли Української РСР. Київ, 1987. 89 с.

Размещено на Allbest.ru