Естетика неонаївізму в українській образотворчості кінця ХХ - початку ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Естетика неонаївізму в українській образотворчості кінця ХХ - початку ХІХ століття

Будяк Наталія Олександрівна, аспірантка

Споріднені феномени художнього наївізму, примітивізму, фольклоризму в українському образотворчому мистецтві викликають все більший інтерес сучасних дослідників. Актуалізовані практикою мистецького авангарду першої третини ХХ століття і художніми пошуками «неофіційного» радянського мистецтва 60-80-х років «дивні художники» (О. Мигунов) з народу - від Нікіфора до Примаченко - стали прикладом неакадемічного нонконформізму й естетичної щирості. В умовах національного відродження України поворот до етнокультурної образності веде до найглибших ментально-світоглядних, фольклорно- міфологічних естетичних джерел художньої творчості, до образного оживлення «пам'яті нації» (Н. Фіть).

Симптоматично в Україні зараз запроваджений онлайн -фестиваль наївного мистецтва в «Я Г алереї» з 2020 року, функціонувала виставка «Азбука наївного мистецтва» навіть на «синій гілці» Київського метрополітену, «художники раю» експонуються в багатьох музеях та галереях, зокрема в Мистецькому Арсеналі (проект «Чисте мистецтво»). У мистецтвознавчій літературі проблемам живописного наїву та неонаївізму приділяють увагу С. Власенко, О. Найден, О. Петрова, Г. Скляренко, Л. Смирна, О. Тарасенко.

На наш погляд, попри досить детальний аналіз історії та окремих персон а- лій «наївного» живопису в Україні, досі не розроблена цілісна естетична концепція його суті та сучасних виявів, особливо у вимірах неонаївізму, що пов'язаний з творчістю професійних художників. Якщо «наїв» - це мистецтво народних художників-самоуків, неонаївізм - це мистецтво професіоналів, які творчо інтегрують впливи традиційного наїву з досягненнями живопису ХХ століття - від модернізму до трансавангарду (напр. О. Ройтбурд). Іншими словами, естетика неонаївізму е синтезом фольклорних, авангардистських і постмодерних мистецьких ідей і форм, що викликае художні ефекти синкретизму й полістилізму в образотворчості сучасних художників.

Розглянемо це положення на прикладі творчості народного художника України Андрія Антонюка (1943-2013). Окремі грані його образності висвітлені в енциклопедичних і бібліобіографічних довідниках, у нечисленних статтях Т. Кременя, А. Тарасенка, М. Маричевського. Якщо синтезувати все сказане про художній «всесвіт» його живопису, то вийдемо на синкретичну формулу естетики неонаївізму, де сполучаеться вплив традицій народного наївізму, символіки експресіонізму, елементів модерну (сецесії). З такою стилістикою М. Маричевський пов'язуе становлення особливої південноукраїнської школи образотворчого мистецтва, у якій звучить «лірична епопея степової України» [1]. До цього художньо-стилістичного кола можна зарахувати й однодумців А. Антонюка - В. Кабаченка та В. Алтанця, які також закінчили Одеське державне художнє училище й були стилістично близькими у своїх творчих проектах.

Більшість картин Андрія Антонюка має казково-замріяний, міфологічний і релігійний характер. У традиціях народного «двовір'я» він створив образи, де переплітаються казка, сновидіння, марення, сакральне почуття («Тиха молитва», 1995). Часто відтворено українські етноархетипи Матері, Богородиці, Саду, Брами («Мамина весна», 1985; «Біла брама», 2005). Чимало картини присвячено релігійним святам, як християнським, так і народнотрадиційним («Свято Маковія», 1996; «Покрова на Богополі», 1998; «Поклоніння землі та водам», 1993). Сам А. Антонюк говорив, що намагається «з'єднати видимий грішний світ з божественним (зримий і невидимий)» [2, 202]. Всю його творчість одеський мистецтвознавець А. Тарасенко характеризує як «цвітіння душі» [2, 202].

Вплив наївізму на живопис відчувається не тільки в казково-міфологічних сюжетах, а й у візуально «спрощеній» манері виконання, де порушено академічні вимоги до композиції та рисунка, коли безпосередність і чистота сприймання стають домінантами образу («На Сінокосі», 1981). Крім того, з творчістю народних майстрів живопис художника об'єднує колористика, що нагадує орнаменти вишиванок, килимів, гобеленів, натюрморти К. Білокур. Колористичні акорди картин сприймаються як мозаїчне мерехтіння, як веселе життя, як пісня сонячного світла.

Творчість А. Антонюка просякнута різноманітною, передусім сакральною символікою. Як в експресіонізмі, вона слугує підвищеній вражальності образу, його зв'язку з ідеальною сферою буття, з трансцендентними сутностями. Роль таких символів можуть виконувати «Три тополі», «Три чаші», Місяць, Свіча, Врата, Біблія, тощо («Свято Мігії», 2000). Особливого значення набуває «символічний мотив входу як зв'язку реального та ідеального простору» [2]. Експресивними символами стають не тільки сакральні й побутові речі, але й магічні дії, природні явища, тварини і птахи («Місяченько-казаченько», 1995).

З естетикою модерну (українського сецесіону) живопис А. Антонюка перегукується колористичною вібрацією фарб, забезпечується способом накладання живописного мазка. Як і в представників віденської сецесії, кольорові крапки, лінії, плями та площини тут чітко відокремлені, становлячи майже калейдоскопічне мереживо, що вибудовує темничний, а коли й містичний образ («Повернення Валентина», «Пам'яті Алтанця», 2002). До речі, подібний живописний прийом використовує і сучасний український художник Анатолій Фурлет, полотна якого буквально бринять різнокольоровими акордами мерехтливих фарб. Вплив естетики модерну на творчість А. Антонюка виявляється і у зверненні митця до історичних сюжетів, особливо в їх фольклорно-міфологічному, казковому, епічному осмисленні («Відчиняємо ворота», 1990). Це зближує живопис художника із пошуками традиційного українського необароко, який на початку ХХ століття звернувся до етнонаціональних традицій образотворчості.

Отже, на прикладі творчості Андрія Антонюка можна розглядати естетичну формулу й мистецьку сутність українського неонаївізму, який став поширюватися в кінці ХХ - на початку ХХІ століть. Крім впливу народного наїву, для його образності є характерними символічні й колористичні виміри модерну та експресіонізму. З погляду художньо-естетичних особливостей стилістики, не- онаївізм у малярстві виступає як синкретична єдність фольклорно -традиційних і професійно-авангардних форм образотворчості, які виявляють народне світ о- бачення сучасними мистецькими засобами. Тобто естетика неонаївізму спирається на репрезентацію етнокультури в модерному мистецтві. художник наївізм живопис міфологічний

Література

1. Антонюк Андрій. Малярство : альбом : ред. журналу «Образотворче мистецтво» НСХУ / ред.-упоряд. М. Маричевський. Київ : Софія, 2004.

2. Тарасенко А. А. Порталы мифа: изобразительное искусство Одессы второй половины ХХ - начала ХХІ века в пространстве «большого времени». Одесса, 2014. С.201-224.

Размещено на Allbest.ru