Національний одяг як форма виразу української ментальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний одяг як форма виразу української ментальності

Світлана Долеско

ВСТУП

Національне вбрання як складова частина матеріально-духовної культури українського народу є відображенням його світогляду, цілісного комплексу морально-етичних цінностей, що сформувались історично. У період сьогодення вкрай необхідним є погляд на одяг саме крізь призму менталітету.

Це питання вимагає детального аналізу в зв'язку з тим, що саме костюм, його елементи та їх знаково-символічне наповнення означують український народ у світовому просторі, де з кожним роком все більших обертів набирають міжкультурні глобалізаційні процеси. Тобто, існує загроза втратити національну самоідентифікацію. Розуміння ж суті ментальності свого народу та місця в ній комплексу вбрання, його основних рис дозволить запобігти цьому. національний одяг українська ментальність

Провідне коло діячів науки та культури присвятили свої праці темі менталітету й ментальності українського народу. Його означили свого часу й М. Грушевський, В. Липинський, М. Холод, Д. Антонович, В. Янів, М. Костомаров, І. Марчук, І. Нечуй-Левицький, І. Старовойт, О. Потебня, Р. Додонов та інші, присвятивши низку праць українській ідентичності в цілому та індивідуалізмі, цінності окремої людини в суспільстві, в цілому. Теоретичні аспекти ментальності досліджує М. Попович, теоретичні засади феномену ментальності розкриває О. Козлова.

На таку ознаку української ментальності, як беззаперечна емоційність, звертали увагу в своїх дослідженнях Є. Маланюк, М. Костомаров, Д. Чижев- ський, В. Янів. Питання українського менталітету крізь призму «міфи-реаль- ність» розкрив О. Стражний.

У той же час, у колі українських науковців питання взаємозв'язку національного вбрання з притаманним українцям менталітетом є малодослідженим. Національне вбрання як маркер історичної пам'яті народу досліджувала Т. Шептицька. Питанням національного стилю в одязі як виразу самосвідомості займалась О. Манюхіна. У своїй фундаментальній праці «Звичаї нашого народу» О. Воропай зафіксував взаємозв'язок розвитку народного вбрання українців із рядом факторів, серед яких важливу роль надає природним умовам.

Це ж питання, в поєднанні з системою класифікації вбрання та його символіки, висвітлили А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Косміна. Даній темі, а надто -- її історичним аспектам, присвятила своє дослідження й Т. Ніколаєва. Аспекти символіки досліджують М. Селівачов та О. Косміна.

1. Функція одягу у традиційній культурі

Національний одяг у традиційній культурі українського народу виконує кілька функцій. Серед них -- захисна, адже вбрання оберігає людину від умов оточуючого середовища та утилітарна функція. Не менш важливою є й художньо-естетична функція.

Фундаментальним є інформативне призначення одягу. Адже він, нарівні з мовою, вірою, звичаями й традиціями, є фундаментальною ознакою приналежності людини до свого народу. І, в той же час -- віддзеркаленням її ментальності. Досліджуючи дане питання, передусім, варто розкрити суть понять «менталітет» та «ментальність».

Загальноприйнятним є розуміння походження слово «менталітет» від «mens», що в перекладі з латинської мови означає «свідомість». Варто зазначити, що на даний час не існує одного, категорично усталеного наукового визначення. Синонімами поняття «ментальність» можна вважати такі поняття, як «дух народу», «світогляд», «світовідчуття», «світосприйняття», «національний характер», «етнопсихіка».

Ментальність є унікальним стилем сприйняття світу, дійсності, притаманний тій чи іншій спільноті людей, що протягом довгого періоду перебуває в подібних географічних, природно-кліматичних, соціальних та культурних умовах. Саме ці поняття скеровують українців на певні поведінкові мотиви, етико-моральні цінності та є уо собленням практичного характеру світовідчуття [18].

Тут відображена цілісна система основних уявлень людини, що сформувались у свідомості через сприйняття культури, мови, релігії, взаємовідносинами в суспільстві. Українська ментальність базується на архетипах, що є різнобічними за своєю першосуттю й проявами.

Тож, щоб зрозуміти ментальність нації, потрібно вивчити форми її мислення та їх практичні втілення. Варто оцінити та дати визначення системі поглядів на життя, природу та суспільство, проаналізувавши бачення науковців.

За словами О. Козлової, ментальність є національним типом світовідчуття, який, у свою чергу, базується на етнічних образах та символах. Вони зумовлюють певну стереотипну поведінку та психічні реакції. Також дослідниця відносить сюди оцінки певних подій чи осіб й ставлення до навколишньої дійсності. У підсумку, ментальність є так званим феноменом під назвою «дух народу» [7].

О. Козлова також наголошує увагу на факті формування менталітету українського народу протягом всього періоду існування нації. Вона виокремила сукупність передумов, що вплинули на формування й функціонування менталітету, якщо взяти до уваги такі ментальні особливості, як історичні, расові, географічні тощо. За її словами, це «...а) сукупність геополітичних факторів; б) вплив сукупності суспільно-політичних подій; в) дія субстанційних основ та субкультурних підвалин; г) регіональні впливи» [7].

О. Бондаренко, описуючи особливі риси національного характеру українського народу, зазначає: «...Національна ментальність є структурою, що складається історично. Україна як історична нація. має специфічну, притаманну саме їй ментальну структуру. Означена ментальна структура є віддзеркаленням складного взаємопроникнення та щільного взаємозв'язку суспільних явищ, що описуються такими термінами соціальних наук, як національна (етнічна) психологія, національна вдача, національний характер, народна пам'ять, національні архетипи, національна мрія, національна ідея, самоврядні потенції української ментальності, соціопсихічні складники українського національного характеру.» [2].

Переконання, цінності, ідеали, почуття, вірування та життєві форми -- це комплекс внутрішніх соціально-психологічних елементів духовності [15]. Цілісність та єдність усіх компонентів світогляду є складним нематеріальним явищем. Саме для українського світогляду надважливими є поняття миру, родини, краси, гармонії тощо. Проте важливо пам'ятати, що кожна людина має й свій погляд на світ, і саме з цього й складається ментальність нації [16].

Важлива ознака ментальності українців -- індивідуалізм. Він проявляється в таких соціальних нормах, як любов до волі, свободи, рівності та справедливості (у той же час -- миролюбності). Іншим його виявом слугує працелюбність, мужність, благородство, шана до родини, громади, любов до свого житла та землі.

У той же час, І. Емельянова у своїй праці звертає увагу на іншу, практичну сторону українського індивідуалізму, чим підтверджує певну двоїстість ментальності, який виник внаслідок історичного поєднання землеробського та козацького способу життя: «.схильність до непокори, соціальна відмежованість, неузгодженість дій, відсутність визначеності, чутливість, схильність до образ, стан очікування, безмежна свобода на грані анархізму, політичне мрійництво, слабка вольова регуляція, і поряд з названими ще й такі -- статичність сімейних стосунків, потяг до освіти, здоровий оптимізм» [4].

Саме індивідуалізм дав змогу українцям зберегти свою національну самобутність у складні соціально-економічні та історичні періоди, слугувавши чинником самоідентифікації та сильним механізмом самозбереження.

Риси ментальності тією чи іншою мірою знаходять свій вияв у формах та алгоритмах діяльності як окремої людини, так і українського суспільства в цілому. Зокрема, в соціально-політичній та економічній діяльності, матеріальній культурі.

На думку О. Воропая, світовідчуття має вплив на духовну культуру народу, що, в підсумку, трансформує творчий процес, продукуючи звичаї, традиції. У тому числі, й у декоративно-ужитковому мистецтві, до якого належить комплекс вбрання [1].

Далі проаналізуємо питання взаємозв'язку вбрання й ментальності української нації з точки зору історико-соціальних процесів. Оскільки, комплекс українського народного вбрання є не лише ознакою національної ідентичності у світі, етнічної приналежності [20].

Він є й символом патріотизму, який властивий ментальності українців. Аби зрозуміти суть цього питання, варто звернутись до періоду ІІ половини ХІХ -- початку ХХІ століття, який ознаменувався низкою ключових подій, що стосувались долі українського народу та утвердження його місця в світі, слугували перевіркою на національну єдність.

Кінець ХІХ століття ознаменувався активізацією національно- патріотичних рухів на території України з метою утвердження самостійності української держави. Цей процес відбувався на тлі загальноєвропейських революційних рухів. Використання українцями-учасниками цього процесу комплексу народного вбрання або його елементів стало символом приналежності до української нації, прояву свідомої етнічної самоідентифікації [13].

У цей період набуває поширення погляд, що «...кожна нація повинна мати власну, вітчизняну правлячу групу і що держава і народ мають бути єдністю або також двома боками однієї медалі. Ця політична ідея відзначається як націоналізм. Вона бере за основу те, що справедливими підвалинами державної влади є тільки національний інтерес і національна свідомість» [21].

Одяг став не лише зовнішньою ознакою ментальності українців, але й відповіддю на заклики політичних та соціальних змін у житті. Зокрема, до міського костюму почали додавати елементи народного одягу, що, переважно, побутував у сільській місцевості. Це слугувало демонстрацією прогресивних переконань та прагненням зберегти своє коріння.

Як описує М. Олійник, «Адептом цього процесу виступила українська інтелігенція, яка ініціювала використання традиційного строю як етнокультурного маркера позначення подій художньо-мистецького життя з національним змістом. В цей час зароджується урбанізована традиція використання народного одягу в міському повсякденні, яка була тісно пов'язана з культурно-мистецьким життям» [12].

Тому, вже на початку ХХ ст. застосування форм чи окремих елементів вбрання стало свідчити, що ті, хто їх носять, представляють інтереси нації загалом. Вишита сорочка стала відо браженням національних, патріотичних та демократичних почуттів народу, символом національної гідності. Лідери суспільної думки, приналежні до різних сфер життя, використовували традиційний одяг (особливо, вишиту сорочку) як ознаку патріотизму.

У радянські часи мода на українські фольклорні мотиви не зникла, а навпаки, знайшла своє місце в колекціях Будинків моди: застосування часткової вишивки на блузках, сукнях (комір, кишені), виготовлення картатих тканих «під плахту», пов'язування хустки, коралові та дерев'яні намиста. Така мода була втіленням прагнення до особистої індивідуальності та національної самоідентифікації.

Середина ХХ століття означена яскравими прикладами використання народного одягу як ознаки демократичних переконань: Л. Костенко, Л. Лук'я- ненко, Т. Чорновола, Є. Сверстюка, Б. Олійника та ін., які за часів радянської влади одягали українську вишиту сорочку, як символ їх революційних поглядів, ознакою початку національно-визвольного руху.

Але «шістдесятники», на відміну від пересічних українців, що сприймали традиційне вбрання як віяння модних тенденцій того часу, не використовували елементи українського стилю з декоративно-естетичної точки зору. Вони, як лідери дисидентського руху, сприймали вишиту сорочку лише в традиційному виконанні.

Під час акцій, що збирали прихильників здобуття Україною незалежності, вони обирали для себе традиційне українське вбрання або його окремі складові частини. Зокрема, головні убори, нашийні та нагрудні прикраси, вишиті сорочки. Саме останні слугували головним символом підтримки нового шляху української держави, поза Радянським Союзом.

Після того, як була проголошена незалежність України, потреба в демонстрації національної приналежності, на тлі подібних процесів в інших країнах європейського простору, значно зросла. Для прикладу, в 1990-і та 2000-і роки все більшого поширення набув стилізований народний одяг (як дорослий, так і дитячий). Зріс інтерес пересічних українців до вивчення історії, видів та технік створення й оздоблення традиційного вбрання.

Окрім цього, національні мотиви (передусім, форми одягу, його орнамент) посіли важливе місце в колекціях вбрання українських модельєрів, знаних у всьому світі. Цей процес і на даний час не лише не припинився, а й набирає все більших обертів. До цієї справи долучились і відомі українські діячі шоу-біз- несу як авторитетні особистості для пересічних українців.

У період сьогодення все більшої популярності набуває щорічна Вишиван- кова хода (Парад вишиванок, Марш у вишиванках), що з 2008 року проходить в районних та обласних центрах різних регіонів України. Даний проект започаткований з метою популяризації народної культури, традицій та вбрання як невід'ємної складової частини ментальної спадщини українців. Він демонструє матеріальний вияв ментальності українців.

Парад вишиванок засвідчує помітне зростання рівня колективної гордості за свою країну, небайдужість до її історії, сьогодення й перспектив майбуття. На прикладі параду можна помітити свідоме використання цілого комплексу національного одягу або його елементів як ознаку приналежності до української нації.

На окрему увагу заслуговує День вишиванки, який із 2006 року не лише на всеукраїнському, але й на міжнародному рівні утверджує та піднімає престиж цього знакового елементу традиційного українського вбрання. Це свято демонструє силу ментальної єдності українців у всьому світі. Таким чином, вони публічно фіксують свою причетність до української нації саме за допомогою вбирання в цей день вишитої сорочки. Вона виступає тут і засобом вияву громадянської позиції, патріотичних настроїв, високого рівня духовної свідомості.

Знаковою є активна участь у цьому святі депутатів Парламенту Канади. Як відомо, саме в цій країні українська діаспора налічує понад 1 млн українців, що не втрачають своєї етнічної та ментальної приналежності, опікуються збереженням та популяризацією рідної мови та культури. Зафіксовано, що в 2017, 2019 та 2020 роках депутати з'являлись в україських вишиванках, що свідчить про повагу як до свого коріння, так і до громадян своєї держави, серед яких значна кількість -- етнічні українці.

У 2020 році Президент України Володимир Зеленський з дружиною презентували очільникам різних країн світу (серед яких Канада, Франція, Сполучені Штати Америки, Польща, Німеччина, Туреччина) вишиті сорочки як символи історико-культурного багатства українців.

Усе більшої популярності серед українців набувають й етно-фестивалі. Із-поміж них -- «Країна мрій», «Трипільське коло», «Борщівська вишиванка», Міжнародний гуцульський фестиваль, «Великдень у Космачі», «Лудинє-фест», «Шешори», «Галицька дефіляда», «Етновир», «Жнива», «Борщик у глиняному горщику», «Міжнародний фестиваль дерунів», «Дзвони Лемківщини», «Купальські роси», «Свіччине весілля», «Під Покровом Тризуба», «Живий вогонь», «Фестиваль мистецтв України».

Поширеними є й патріотичні флеш-моби, святкування Дня Незалежності, Великодня, храмових свят, де важливу роль відіграє саме традиційний дрес-код. Музейно-галерейні установи, мистецькі центри, громадські організації втілюють у життя проекти, присвячені українському національному вбранню.

Поступово в сучасних сім'ях укріплюється традиція символічного вбирання традиційного костюму на знакові події, що є основоположними віхами сімейного життя (заручини, весілля, хрестини, день народження тощо), аби зафіксувати приналежність до українського народу, продемонструвати тісний взаємозв'язок зі своїм родом.

Вищеперераховані масові заходи завдяки використанню традиційного вбрання як об'єднуючої риси слугують демонстрацією національного духу, усвідомлення приналежності кожного учасника таких заходів до українського народу. Окрім цього, все популярнішим стає використання такого вбрання в побуті та на роботі, поза святами. Як бачимо, активне культурно-мистецьке життя, яке передбачає використання традиційного українського строю, в період сьогодення позитивно впливає на збереження устоїв української ментальності.

2. Образно-стилістична структура та символічно-семантичний контекст одягу

Вбрання є унікальним культурним явищем, що пройшло довгий процес розвитку й трансформації під впливом ментальної суті народу. Воно виконує, окрім естетичної, й захисну функцію, завдяки якій українська нація не втратила свого унікального ментального «обличчя» та тлі активних соціально-історичних процесів [3].

У даному контексті слід згадати слова О. Воропая, який стверджує: «Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг -- як символ, що його він проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті -- збереження національного одягу -- проявився здоровий народній інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї -- все це надійний захист від національного занепаду» [1].

Одначе, розуміння феномену українського костюму як матеріального вияву ментальності буде неможливим без детального аналізу деяких особливостей національного характеру й видів вбрання та його символіки, в якій закодований прадавній світогляд українців.

Перш за все, тут слід взяти до уваги тісний взаємозв'язок українців із оточуючим природним середовищем, землею та працею на ній, порами року та системою календарної обрядовості як визначальної в життєвому циклі. Про це свідчить багатство форм вияву національного вбрання, його колористика та регіональні особливості. Виходячи з цього, вибудувався розподіл комплексу вбрання на сезонний, згідно з порами року, а також, на святковий та буденний.

С. Кримський описує місце в українському менталітеті архетипу землі, звертаючи увагу на те, що він із часом змінив свій вектор із аграрно-виробничого та соціально-історичного на духовно-культурний атрибут життя українського народу, його звичаї й обряди [10].

У даному питанні варто згадати напрацювання Т. Шептицької, яка зазначає: «Естетична вишуканість національного вбрання, яка відповідає споконвічним уявленням українців-землеробів про світобудову, про еталон жіночої й чоловічої краси; відносна спільність крою й оздоблення, незмінюваність основних компонентів костюму при багатстві регіональних варіантів, що свідчить про тяглість культурних традицій та звичаїв, детермінують етнозберігальну функцію українського строю, вкрай важливу в умовах колоніальної залежності» [19].

Відзначаючи регіональну специфіку вбрання, необхідно зазначити, що воно має й локальні відмінності, що залежать від ментальних особливостей жителів тієї чи іншої місцевості. У свою чергу, ці особливості формувались, серед іншого, й оточуючим середовищем.

Для прикладу, характер населення українського Полісся та його вбрання, беручи до уваги доволі суворі природні умови поліського краю, вирізняється деякою стриманістю в крої, оздобі та кольоровій гамі, специфікою виготовлення комплексу вбрання. Такий же взаємозв'язок прослідковується й у інших етнографічних регіонах. Наприклад, орнаменти вишитих сорочок або ж прикрас із бісеру жителів Карпат, відображають гористий рельєф даної місцевості.

О. Воропай зазначає, що вбранню українців притаманні такі риси, як простий крій, невелика кількість елементів вбрання, відчуття міри. Останнє, на його думку, помітне у відсутності зайвого оздоблення, та спокійні кольори (з переважанням білого) [1].

Конструктивні особливості костюму як витвору матеріальної культури українців (силует, види крою, пропорції тощо) є менш інформативними в порівнянні з багатством знаково-символічної системи. Одначе, вони теж відіграють важливу роль у сприйнятті вбрання як уособлення світоглядних позицій українського народу, мистецьких вмінь, його соціальних та духовних потреб [5; 6].

Розглянемо детальніше види вбрання та спосіб одягання, аби розуміти його розмаїття, сформоване багатовіковими народними уявленнями, природно-кліматичними й соціально-економічними закономірностями.

Згідно способу створення, він є двох видів. Перший -- шитий, тобто, скріплений швами. Він вирізняється різними видами крою, розподіляється на глухий та розпашний. Другий вид -- нешитий, який є більш архаїчним, має багато різновидів драпірування та утримування на тілі (наприклад, за допомогою поясу, зав'язок тощо).

Також традиційний одяг українського народу має ще один поділ на види, згідно з його розташуванні на тілі людини. Тобто, він є нагрудний, натільний, поясний. Окрім цього, існує поділ на верхнє й нижнє вбрання, що обумовлюється кліматичними умовами певного регіону, а також, порами року й традиціями вбирати той чи інший набір одягу відповідно до днів тижня й свят, носіння на вулиці чи в хаті.

Варто окреслити й перелік складових частин комплексу чоловічого й жіночого вбрання, аби осмислити багатство народних світоглядних (ментальних) традицій. Перш за все, це натільний одяг, домінуючий вид якого -- сорочка. Вона, в свою чергу, поділяється на тунікоподібну, з плечовими вставками, суцільним рукавом. Була поширеною й сорочка на кокетці. Проте, довга цільнокроєна сорочка майже до кінця ХІХ століття мала охоронне значення у світогляді українців.

До нагрудного одягу належить одяг як із рукавами, так і без рукавів, що залежало від природи й клімату місцевості його побутування. Також, від видів господарської діяльності в тому чи іншому регіоні. Це, зокрема, безрукавка, кептар, юпка (куртка, кохта), керсетка, лейбик (бруслик, катанка, горсет) [17].

До жіночого стегнового (або ж, поясного) вбрання, що закривав нижню частину тіла й поділявся на зшитий та незшитий, належать: плахта, горботка, запаска, спідниця (фартух, літник, андарак, димка, шорц). Чоловіче стегнове вбрання -- штани різної форми й крою. Серед них, гачі й шаровари [11].

Особливим розмаїттям видів, матеріалів, конструктивно-художніх прийомів, призначення відповідно до пір року, вирізняється верхній одяг. У ньому помітними є вплив специфіки природно-кліматичних умов, соціального статусу, видів діяльності тощо. Це, наприклад, кожух та кожушанка, жупан, гуня, відлога, юпка, халат, свита, сердак, гугля, чемліт, керея, манта, черкеска, курта, чуга, чімарка, шушун, капота, кунтуш, опанча [17].

Цікаво, що різні види поясів, взуття, головні убори та прикраси особливо яскраво відбивають світоглядні позиції українців, багатство технік та матеріалів виконання, вікові й територіальні відмінності, художньо-мистецькі особливості, пласт звичаїв та обрядів. Зокрема пояси були функціональним та символічним елементом вбрання, частиною князівських скарбів та маркером соціального статусу. Бути без поясу «на людях» означало певну неохайність та сприймалася негативно.

Проте найголовнішим є те, що саме вони слугували ознакою соціальної приналежності людини та її соціального стану (наприклад, помітним є поділ на дівочі й жіночі головні убори). Окрім цього, слугують ознакою такої риси ментальності, як прагнення до краси та внутрішнього й зовнішнього благополуччя, бажання продемонструвати це в соціумі. Отже, саме вони слугували завершальною частиною гармонійного мистецького образу, що сприяв утвердженню особистості в громаді.

Чоловічі головні убори -- капелюх, малахай, шапка, мазниці, шлик, клепаня, шолом, кресаня, кучма, бриль. Серед найрозповсюдженіших жіночих головних уборів -- хустка, намітка, очіпок (чепець, чіпець тощо), кибалка (кичка, хомевка, обруг), убрус [11; 17].

Дівочі головні убори, що вирізнялись особливою життєрадісністю кольорів, багатством форм та прикрашання, поділяються, наприклад, на вінкоподібні. Це, зокрема, вінки-шнури, вінки площинні та вінки звиті. Інші дівочі головні убори: пов'язка, лопатушка, чільця, стрічки-бинди тощо.

Ключове місце посідають весільні головні убори, що символізували перехід на інший життєвий рівень, від дівоцтва до заміжнього життя. Адже, саме прагнення створити родину, її єдність й турбота про її членів також є однією з домінант українського менталітету.

Комплекс дівочих та жіночих прикрас має поділ на вушні (сережки), шийні й нагрудні. Серед них: хрести, згарди, намисто, ґердани, кризи, силянки, рифи, дукачі, коралі. До основних видів взуття належать черевики, постоли, чоботи, личаки, сап'янці. Також воно мало поділ на зшите, плетене або ж стягнуте. Важливу роль відігравали й пояси, зокрема, черес, очкур, крайка, пояс-рушник.

Цікаво, що в назвах вищезгаданих елементів українського народного костюму проявляється поетичність мислення та мовлення українців, які наділяють мелодійними назвами прості, на перший погляд, речі щоденного вжитку.

Аналізуючи взаємозв'язок костюму й ментальності, особливу роль слід відвести його знаково-символічній системі. Розкриваючи дану тему, варто згадати й про витоки писемності, щоб зрозуміти, що людина, перш за все, мислить за допомогою символів, якими зберігає та передає інформацію про себе світу. Тож, про ментальність українців багато може розповісти багата система знаків та символів, якими оздоблювалось вбрання.

Фундаментальна праця «Українська минувшина» так висвітлює дане питання: «...етнічна символіка костюма вказує на належність людини до певної нації. В українському костюмі ця властивість виступає однією з провідних, хоча кількість суто специфічних елементів обмежена досить вузьким колом декоративно-художніх засобів та конструктивних прийомів. Загалом кожний народ оцінює свій костюм як найдосконаліший та найкращий. При цьому беруться до уваги пристосованість костюма до основних виробничих процесів, природно-кліматичних умов, антропологічних особливостей людини тощо. Не останню роль відіграють і суб'єктивні моменти, зокрема відповідність одягу існуючим у народі естетичним та моральним нормам» [17].

Отже, ця система містить у собі ключову інформацію про світогляд українців. Перш за все, варто розглянути найбільш архаїчні орнаменти -- геометричні. Це деякі найпростіші фігури, що посідали визначне місце в світоглядній системі нашого народу, транслюючись на вироби ужиткового мистецтва. В одязі це, перш за все, вишиті й ткані сорочки, прикраси, пояси.

У своїй монографії М. Селівачов аналізує традиційні українські орнаменти не лише як важливу складову частину декоративно-ужиткового мистецтва, а й як особливу систему художньої інформації. Досліджуючи графічні знаки й символи, робить акцент на етнічних особливостях мислення українців та з'ясовує зміст орнаментів [14].

Тут варто сказати, що формування знаково-символічної системи етнічного українського одягу стоїть на підвалинах фундаментальних уявлень слов'ян язичницького та християнського періодів. Дохристиянська символіка базувалася на захисті людини від шкідливих надприродних сил. О. Косміна припускає, що «натільна сорочка людини, яка вела праведне життя, мала символічне охоронне значення у різних верств населення. Ця оберегова символіка сорочки як замінника тіла людини збереглася до початку ХХ століття» [9].

І досьогодні в проявах української ментальності ми бачимо прояви віри в надприродні сили та намагання захиститись від них за допомогою знаків, символів та елементів комплексу вбрання. Але, при цьому, не слід забувати, що з часом вони набули сильного декоративно-естетичного значення. Тобто, традиційний одяг та символи, зображені на ньому, слугують окрасою людського образу, виконуючи естетичну функцію.

Геометричним орнаментам притаманна чіткість, із переважанням кіл, горизонтальних земельних знаків, хвилястих ліній води, хрестів, ромбів. Вони є знаками життя, землі, води, небесних світил тощо. Створення світу та його структуру в баченні українців втілюють трикутник, хрест, зірка, коло, дерево життя та інші. Одним із найдавніших геометричних символів, що зображені на елементах вбрання, є коло -- символ Сонця.

Трикутник є уособленням Святої Трійці. Квадрат у системі народного світобачення був нічим іншим, як символом гармонії, досконалості, порядку. Суть квадрату -- розмежування простору, виокремлення певної частини площини. Ромб же, окрім того, що має значення чоловічого та жіночого начал, бо складається з двох трикутників, є ще й важливим для українського характеру знаком продовження роду, плодючості землі, поліпшення добробуту.

Окрему увагу варто приділити таким орнаментальним знакам, як сварга, хрест та спіраль. Сварга («колядник»; свастика, але в русі) -- символ сонячного культу. Яскраво розкриває важливе для українців значення у їх житті родини, родинного вогнища, з атишку та поєднує прийдешні покоління з мудрістю предків. Символізує силу людського духу, притаманного українському народу.

Хрест несе в собі ідею центричності, оскільки, за народними уявленнями, перехрещення двох ліній -- це зустріч Земного та Небесного начал. Спіраль є знаком безкінечності, один з найдавніших знаків для українців. Спіраль також містить в собі символ води й втілює плинність та циклічність часу, що була особливо важливою для українців, які жили, керуючись календарно-обрядовим циклом, в основі якого -- обробіток землі. Беручи до уваги важливу роль цієї циклічності, цей символ є дуже важливим для українців.

Шляхом поєднання геометричних символів народжуються більш складні. Зокрема, гребінці, мушки, осьмиріжка, оленячі роги, млин, ромб з вусиками, бджілка, розетка, жабка, курячий брід.

Окремо слід згадати Дерево життя (Райське дерево, Небесне дерево, Вирій тощо), як один із найдавніших та найпоширеніших мотивів. Він є своєрідною моделлю організації світу в просторі й часі, зв'язок земного з небесним світом, цілісне бачення минулого, сучасного та майбутнього. Це, до речі, є свідченням розвиненого філософсько-споглядального начала в українській ментальності, намагання структурувати основні принципи буття людини.

Поширеними на вбранні є й стилізовані зображення рослин. Серед них: ружа (троянда), лілея, калина, дубове листя (дуб), хміль, барвінок, сокирики, виноград, овесик, гарбузове листя, тюльпани, яблучко, ягідки, терен, мак, дзвоники, ламане дерево, гілка, берізка. Для більш чіткого розуміння української душі, варто означити, що означають деякі з них [8].

Цікаво, що на дитячому одязі домінував такий символ, як гілка. Інколи її зображали на вбранні в поєднанні з ягодами.

Тобто, взірці рослинної орнаментики, як і геометричні символи, семантично уособлюють в собі ментальну «душу» українців та віддзеркалюють декоративно-естетичні надбання через комплекс вбрання.

І, без сумніву, є трансляцією такої риси українців, як любов та повага до рослинного й тваринного світу, тонке розуміння її багатств та вміння втілити їх у виробах, наділивши, наприклад, деяких рослин або тварин чудодійними, обереговими властивостями.

Орнаментальні мотиви та колірні рішення зазнавали своїх трансформацій, удосконалювалися та перетворювалися у традицію. Такий безперервний зв'язок у народному мистецтві зберігає певну спадкоємність та безперервність.

Як бачимо, тут простежується така риса українського менталітету, як спостережливість та глибока народна мудрість, вміння відслідковувати причинно- наслідковий зв'язок, формуючи оберегові алгоритми. У підсумку -- трансформувати риси людського характеру, почуття, або ж важливі етапи людського життя в символіку, зображувану на вбранні. Наприклад, на прикрасах із бісеру.

Кордоцентризм, або ж «філософія серця» (перевага емоцій, почуттів над раціональністю), притаманні українській ментальності, також знайшли свій вияв у традиційному строї. Бажання краси в стосунках та праці, лагідність, доброта, мають відображення в одязі. А надто, символи, втілені в орнаментах вишиття, прикрасах тощо.

Ці символи не лише несуть смислове навантаження, а й виконують художньо-естетичну функцію, беручи до уваги вищезгадане тяжіння українців до краси в її різноманітних проявах. Це стосується як вбрання, так і оздоблення житла. Але ця краса не є поверховою, вона несе в собі глибокий пласт духовних знань та уявлень народу про принципи влаштування й функціонування світу.

Вирізняється особливим багатством і колористика національного костюму із переважанням у ній життєрадісних, насичених барв, але з їх гармонійним поєднанням, без надлишків, що стосується як святкового, так і буденного вбрання.

Типові ж зразки старовинних вишитих сорочок свідчать, що узори на них у переважній більшості не копіювалися, а були індивідуальними, бо українки віртуозно володіли так званою «орнаментальною мовою», через кольори та візерунки розробляли власну систему світоглядного «письма».

Це все говорить про таку рису ментальності українського народу, як гармонійне відчуття прекрасного, вміння бачити красу в простих речах, оптимізм, бажання прикрашати себе та оточуюче середовище, незважаючи на соціальний статус та стать.

Ментальність втілює в собі генетичний код українського народу, вибудовує національну ідентичність, пояснює закономірні соціокультурного розвитку. Духовний світ українців характеризується наявністю емоційно-чуттєвого характеру, кордоцентричністю та ознаменовується поєднанням непоєднува- ного: свідомого й інтуїтивного, чуттєвого й раціонального.

Із огляду на тісний взаємозв'язок ментального та матеріального, слід виділити одну з найважливіших рис, притаманних українському народному вбранню. Воно, завдяки своїй символічній змістовності, виконує роль носія ознак ментальності українського народу, сформованої під впливом ряду природно-географічних, соціально-історичних та духовно-культур- них чинників.

Ці ознаки втілені в образно-стилістичній структурі та символічно-семантичному навантаженні, значній кількості структурних елементів, із видовими й регіональними відмінностями. Отже, український народний костюм варто сприймати як своєрідну «мову», що розшифровує ментальну ідентичність української нації.

Національний одяг, багатство його елементів та символіки, означує український народ у світовому етно-культурному просторі. Збереження традицій створення й застосування комплексу народного українського вбрання в період сьогодення є надзвичайно важливим питанням, що потребує успішного вирішення й підтримки на державному рівні. У перспективі, може стати дієвим чинником у патріотичному вихованні українців.

Задля цього, варто опікуватись збереженням та популяризацією традиційного українського костюму різних регіонів. У подальшому це сприятиме збереженню національної єдності, народної культури, пласту звичаїв і традицій, що стосуються мистецтва костюму в умовах активних світових глобалізаці- йних процесів.

REFERENCES

2. Бондаренко О. В. Українська ментальність в розмаїтті національних ментальних формоутворень й архетипів: історико-куль- турний аспект / О. В. Бондаренко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2008. Вип. 32. С. 66-78. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpgvzdia_2008_32_8.

3. Горинь Г. Знакова традиція народного вбрання українців / Г. Горинь // Діалог культур : Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта : Зб. наук. праць / [упоряд. і відп. ред. С. О. Черепанова]. Львів : Каменяр, 1998. Вип. 3. С. 447-457.

4. Емельянова І. А. Соціально-історичні аспекти формування української ментальності / І. А. Емельянова // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Соціологія. 2008. Т. 84, Вип. 71. С. 58-61. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Npchdusoc_2008_84_71_11.

5. Калашникова Н. М. Семантика народного костюма / Н. Калашникова. -- Спб., 2000. 370 с.

6. Кардаш Н. В. Використання семантики української вишивки у декоруванні сучасного одягу / Н. В. Кардаш // Наукові записки [Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова]. Сер. : Педагогічні та історичні науки. 2014. Вип. 122. С. 54-65.

7. Козлова О. М. Теоретичні засади дослідження феномену ментальності / О. М. Козлова // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгома- нова. Серія 22 : Політичні науки та методика викладання соціально- політичних дисциплін. 2012. Вип. 7. С. 116-123. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_022_2012_7_23.

8. Колесникова А. В. Особливість семантики української вишивки / А. В. Колесникова // Легка промисловість. 2016. № 1. С. 32-35.

9. Косміна О. Передумови формування символіки традиційного вбрання: давньоруський одяг / Оксана Косміна // Народознавчі зошити. 2015. № 4. С. 830-840.

10. Кримський С. Б. Архетипи української ментальності / С. Кримський // Проблеми теорії ментальності / відпов. редактор М. В. Попович. -- К.: Наукова думка, 2006. С. 273-301.

11. Ніколаєва Тамара. Історія українського костюма. К.: Либідь, 1996. 176 с.

12. Олійник М. Традиційний одяг українців у культурно-мистецьких практиках міського повсякдення в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. (за матеріалами м. Києва) / М. Олійник // Етнічна історія народів Європи. -- 2015. -- Вип. 46. -- С. 22-30. -- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine_2015_46_5

13. Проблеми теорії ментальності. Відп. ред. М. В. Попович. К.: Наукова думка, 2006. 407 с.

14. Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) : навч. посіб. / М. Р. Селівачов ; Ін-т мисте- цтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, Київ. держ. ін-т декорат.-приклад. мистец. і дизайну ім. М. Бойчука, Музей укр. нар. декорат. мистец. -- Київ : Ред. вісн. «АНТ», 2005. 399 с. (Пр. наук. т-ва ім. М.Трохименка; Вип. 15).

15. Старовойт І. С. Збіг і своєрідності західноєвропейської та української ментальностей: філософсько-історичний аналіз / Старовойт І. С. Тернопіль: Діалог, 1997. 256 с.

16. Стражний О.С. Український менталітет: ілюзії, міфи, реальність. К.: Книга, 2008. 368 с.

17. Українська минувшина : Ілюстрований етнографічний довідник / [А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін.]. К. : Либідь, 1993. 256 с.

18. Філософський словник соціальних термінів / В. П. Андрущенко, Т. В. Андрущенко, В. Г. Антоненко; За заг. ред. В. П. Андрущенка. К., Х. : «Корвін», 2002. 672 с.

19. Шептицька Т. Л. Національне вбрання як маркер історичної пам'яті народу й роду в українській літературі першої третини ХХ ст. / Т. Л. Шептицька // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Сер. : Філологія. Літературознавство. 2010. Т. 135, Вип. 122. С. 99-103.

20. Ятищук О. Парадигма українського народного костюма (на прикладі творів Г. Ф. Квітки-Основ'яненка) / О. Ятищук // Наукові записки / Т.Д.П.У. ім. В. Гнатюка. -- Серія : Літературознавство. -- Тернопіль: ТДПУ, 2001. -- Вип. Х. С. 441-450.

21. История русской философии / Под ред. М. А. Маслина и др. -- М.: Республіка, 2001. 639 с.

Размещено на Allbest.ru