Внесок Б.О. Барвінського в розвиток бібліотечної справи Галичини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок Б.О. Барвінського в розвиток бібліотечної справи Галичини

Новальська Юлія, головний бібліотекар Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого

Розвиток бібліотечної науки базується на надійному підґрунті теоретичних і практичних здобутків попередників, наукові ідеї яких набувають своєрідного ренесансу, відродження, сприяють осмисленню еволюції теоретичної думки та сприяють окресленню перспектив книжкової, бібліотечної, бібліографічної практики, науки, освіти. Одним із таких корифеїв у бібліотечній сфері був Барвінський Богдан Олександрович - історик, бібліотекознавець, бібліограф, архівіст, археограф, педагог, доктор філософії (1907), професор, дійсний член НТШ (1914).

Б. Барвінський (1880-1958) належав до нечисленного гурту фахових українських бібліотекарів Галичини першої половини ХХ ст. Ще студентом вивчав організацію низки великих бібліотек - графів Баворовських і Оссолінських у Львові, Яґеллонського університету в Кракові, Університетської у Відні та Королівської в Берліні. Бібліотечну кар'єру розпочав 1908 р., працюючи в бібліотеці Львівського університету (нині Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка) волонтером (1908-1909), практикантом (1909-1913) та асистентом (1913-1919). Попри освіченість і сумлінне виконання посадових обов'язків 1919 р. був звільнений з посади через відмову «зложити службову присягу польському правлінню» бібліотеки. Також брав участь у роботі історико-філософської секції НТШ.

У липні 1918 р. на запрошення української кураторії Народного Дому в Львові зайняв посаду очільника бібліотеки Дому для упорядкування її занедбаних фондів і відновлення діяльності після воєнного лихоліття [4].

Протягом трьох років за розробленим Б. Барвінським перспективним планом організації роботи книгозбірні Народного Дому було наведено лад у бібліотечних приміщеннях, розставлено фонди книг і періодичних видань, які стали доступними для читачів, здійснено редагування каталогів і бібліографічних описів, розпочато наукове опрацювання колекцій і зібрань. Однак не все із запланованого вдалося реалізувати, через обмеженість у коштах, кваліфікованих кадрах, і, зі зміною керівництва Народного Дому в червні 1921 р. і призначення директором бібліотеки проф. Ю. Яворського, з яким. Б. Барвінський не зміг порозумітися. Формально залишений на посаді кустоша, Б. Барвінський згодом звільнився [2].

Окрім основної роботи в львівських бібліотеках, професор Б. Барвінський одночасно займався викладацькою діяльністю, читав лекції з допоміжних історичних дисциплін і бібліотекознавства в Українському таємному університеті (1921-1923). У 1921-1939 pp. викладав історію, географію та філософію в приватних жіночих навчальних закладах: гімназіях Сестер Василіянок, товариства «Рідна школа», учительській семінарії Українського педагогічного товариства в Львові [1].

Б. Барвінський здобув визнання як учений-історик та архівіст. Його було обрано членом-кореспондентом Нумізматично-археологічного товариства в Кракові (1909), Архівної ради у Відні, членом Польського геральдичного товариства в Львові (1909), Товариства охорони українських пам'яток минувшини в Львові (1914), Ставропігійського інституту (1919).

1914 р. Б. Барвінського затверджено дійсним членом НТШ. У складі НТШ вченого обирали членом Бібліографічної (Бібліологічної) комісії (1913), Видавничої комісії (1917), Комісії історії штуки (мистецтва) (1922).

Б. Барвінський досліджував розвиток освіти й історію духовенства в Україні, історію шляхти в Польщі, Австрії та Росії. Він активно виступав на захист українських шкіл, створених унаслідок боротьби прогресивної української громадськості за національну школу ще за часів австро-угорського панування в Галичині, та проти їхнього закриття за часів Річі Посполитої у Польщі в 1920- 1930-ті рр. Особливу увагу вчений приділяв розвиткові допоміжних історичних дисциплін (геральдики, сфрагістики та мемуаристики), надаючи важливого значення спогадам як допоміжному історичному джерелу. Збирав матеріали до генеалогії роду Барвінських. Підготував історико -генеалогічні монографії: «Рід Айхінґерів в Польщі й на Руси в XVI-XVIII ст.» (1928), «Рід Хмельницьких» (1930-ті рр.). Готував до видання збірник документів «До історії греко- католицького селянського духовенства і сільських парафій в Галичині XVIXVIII ст.», для якого копіював документи з Крайового архіву актів гродських і земських у Львові. Автор численних наукових праць, статей і рецензій українською, німецькою та польською мовами. Друкувався у «Львівському науковому віснику», «Записках НТШ», «Записках Чину Св. Василія Великого», журналі «Стара Україна» тощо [2; 3].

У 1937-1939-х рр. Б. Барвінський брав участь в організації роботи книгозбірні «Студіону», яка, за задумом її фундатора, митрополита Андрея Шептицького, мала сприяти поширенню знань, розвитку науки та культури в Галичині, служити осередком наукових досліджень про християнський Схід, його історію, культуру, духовність. Опрацьовував власну бібліотеку митрополита, відбираючи з неї видання для «Студіону».

З утвердженням у Західній Україні радянської влади Б. Барвінський був призначений директором Фундаментальної бібліотеки Львівського державного університету (нині Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка) і водночас членом вченої ради вишу. На посаді директора та заступника директора перебував у 1939-1942 рр., ставши першим керівником- українцем в історії книгозбірні за понад 330 років її існування.

У цей період виконував величезний обсяг робіт з упорядкування та обліковування книжкових фондів різних інституцій, звезених до університетської книгозбірні, їх систематизації та каталогізації, кадрового посилення закладу, облаштування приміщень, був делегатом Бібліотечного конгресу в Києві, що відбувся 10-16 червня 1941 р,. написав німецькою мовою «Короткий огляд історії університетської бібліотеки у Львові за 1784-1941».

У 1943-1944-х рр. працював бібліотекарем об'єднаної бібліотеки товариства «Народний дім» і НТШ. У 1944-1947-х рр. - старший науковий співробітник, завідувач відділу рукописів Львівської філії Бібліотеки АН УРСР (нині - Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника). Завдяки старанням і копіткій організаційній роботі Богдана Олександровича 7 травня 1946 р. у бібліотеці було відкрито меморіальний кабінет Івана Франка, до якого, окрім власного фонду письменника, долучено дотичні матеріали, виявлені в інших структурних підрозділах закладу [4].

Проте намагання вченого в повоєнний період пройти за сукупністю наукових здобутків процедуру переатестації на отримання ступеня доктора історичних наук зустрілися з протидією з боку владних радянських структур.

До сфери наукових інтересів ученого входила історія бібліотечної справи, книжкових колекцій і музейних зібрань, зокрема Народного Дому та львівського Ставропігійського інституту. Окремим аспектом ґрунтовних досліджень Б. Барвінського були книжкові пам'ятки. Учений досконало володів бібліографічними знаннями, вивчав історію книгодрукування та вільно орієнтувався в книжкових багатствах численних бібліотечних зібрань, зокрема приватних. Власну щоденну копітку працю в бібліотеках Б. Барвінський трактував як обов'язок служити народу, науці й установі, у якій працював. Відстоював потребу в особливій фаховій підготовці бібліотечних працівників, високому рівні їхнього професіоналізму, які вважав необхідною запорукою бібліотечного прогресу.

Проаналізовано діяльність ученого в Науковій бібліотеці Львівського університету, Львівській академічній бібліотеці, бібліотеках Народного Дому, Наукового товариства імені Шевченка, товариства «Студіон», що значно розширить знання про розвиток бібліотечної науки та практики на західноукраїнських теренах.

Література

барвінський український бібліотекарь

1. Герасимова Г. Барвінський Богдан Олександрович // Українські історики ХХ століття : біобібліогр. дов. / Г. К. Герасимова. 2004. Вип. 2. Ч. 2. С. 29-31. (Серія: Українські історики).

2. Дзьобан О. Богдан Барвінський - український історик, педагог, бібліотекар, архівіст, журналіст (за архів. матер.) / О. Дзьобан // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідом. V Всеукр. наук.-теорет. конф. 27-28 листоп. 1998 р. Львів, 1999. С. 546-551;

3. Дзьобан О. Барвінський Богдан Олександрович / О. Дзьобан // Українська журналістика в іменах : матер. до енциклоп. словн. Львів, 2001. Вип. 8. С. 13-18.

4. Колосовська О. «Нагорода за кривду» чи «сповнення обов'язку»: бібліотечна діяльність Богдана Барвінського (1908-1947) / О. Колосовська // Вісник Львів. ун-ту. Львів, 2008. Вип. 3. С. 191-199. (Серія: Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології).

Размещено на Allbest.ru