Екранна культура в структурі інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Екранна культура в структурі інформаційного суспільства

Екранна культура є яскравим феноменом ХХ-ХХІ ст., адже її становлення і розвиток зумовили нову стадію еволюції людства -- перехід до інформаційного суспільства. Тісний зв'язок екранної культури з науково-технічним прогресом обумовив винайдення міцних технічно-екранних артефактів -- кіно, телебачення, відео, комп'ютеру. Оснащуючись новими технічними можливостями, екранна культура вповні проявляє себе як культуротворчий феномен сучасності: перетворюючись на провідний фактор життєвих реалій, вона інтенсифікує процеси, що формують масову свідомість. У результаті такої «екраноманії» екранна дійсність все частіше сприймається людиною як сама дійсність. У цьому контексті влучно зазначає Г. Мироненко: «Розвиток новітніх мультимедійних технологій та швидкість передачі інформації без перебільшення перетворює сучасних homo sapiens на homo medias» [Мироненко 2007, с. 173].

У залежності від характеру спілкування та контакту між людьми історія цивілізації нараховує три типи культур. Перший тип -- це усна культура. «Єдиним безумовним доказом усності є сама усність, тобто спосіб побутування» [Клейнер ЭР]. Усна культура заснована на особистому контакті між людьми, їхньому безпосередньому спілкуванні.

Другою фазою розвитку культури, що прийшла на зміну усній, є культура книжкова, витоки якої сягають часів виникнення писемності. Літературна традиція характеризується двома головними ознаками: фіксованістю тексту та наявністю автора. За Ю. Клейнером, головною властивістю писемної традиції, на відміну від усної, є можливість тиражування тексту [Клейнер ЭР]. Для цього типу культури характерна поява певної паралельно існуючої реальності, за допомогою якої одні індивіди фіксують свої думки, ідеї, уявлення (через за- сіб-посередник -- книгу), а інші -- це читають.

Третій, сучасний тип культури -- екранна або аудіовізуальна культура -- це нова комунікативна парадигма, що доповнює традиційні форми спілкування між людьми (культуру безпосереднього спілкування та культуру писемну). Екранна культура зароджується у кінці XIX ст. разом з кінематографом і впродовж XX ст. стає «основним механізмом формування і трансляції норм, звичаїв, традицій та цінностей, що складають основу як окремих культурних спільнот, так і масової культури» [Технологии 2005, с. 15-16]. Отже, під екранною культурою ми розуміємо тип культури, основним матеріальним носієм текстів якої є не писемність, а екранність. Основною ознакою екранної культури є динамічний, щосекундно змінний, діалоговий (чи полілоговий) характер екранного тексту.

Екранна еволюція налічує кілька етапів, обумовлених історичним розвитком. Справедливою є думка В. Позніна, що «екранне мистецтво іманентно пов'язане з технікою, і вся історія розвитку кіно, телебачення, мультимедіа показує, що зміна естетики аудіовізуальних творів пояснюється не лише впливом перемін у суспільстві і культурному середовищі, а й являється результатом процесу взаємодії творчих ідей з ідеями технічними» [Познин 2009, с. 3]. Отже, завдяки удосконаленню технічно-технологічних засобів кожний з еволюційних етапів створював передумови для появи нового виду екранної культури. Системотворчою ознакою, що об'єднує усі види, є подача об'єктної інформації у вигляді динамічного зображення, поєднаного у більшості випадків зі звуком.

Перший етап -- винахід кінематографа. Кіно стало не просто специфічним мистецтвом XX ст., але й у певному смислі творцем самого його образу. Пройшовши складний шлях становлення, кіно стало важливим засобом масової комунікації, джерелом інформації, розвагою, демократичним співрозмовником, засобом пропаганди, посередником між владою і народом тощо.

Другий етап -- поява синхронного запису звуку. Звуковий фільм став першим технічним засобом розповсюдження аудіовізуальної інформації. Зоровий образ збагатився мовою, музикою та шумами.

Третім етапом став розвиток телебачення, суттєвою ознакою якого є трансляційність, що забезпечила глядачеві можливість відчути себе співприсутнім у реальний час подій.

Четвертий етап ознаменувався появою і розповсюдженням віде- оінформації на різноманітних технічних носіях (магнітна плівка, оптичні носії тощо). Відбулося суттєве зближення аудіовізуальних записів з книгами, адже стало можливим зупиняти перегляд, неодноразово повертаючись до будь-якого фрагменту фільму.

П' ятий етап пов'язаний з появою комп'ютерної анімації та інтерактивного спілкування, яке дає можливість глядачу-користувачу вести діалог з машиною. Посередником у цьому спілкуванні став екран.

Шостий етап характеризується розповсюдженням інтернету. Це вже абсолютно новий етап комунікацій між людьми і нова фаза в отриманні зображення. Інтернет зробив інформаційні потоки загальнодоступними і фактично став глобальним аудіовізуальним конгломератом сучасної культури, для якого майже не існує кордонів. Мистецтвознавець О. Петрова називає рубіж тисячоліть медіократи- чною культурою, коли «віртуальні цінності зазіхають на першість у бутті соціуму» [Петрова 2004, с. 85].

Екранна культура дозволяє виходити в інформаційний простір, розширювати діапазон вибору інформаційних каналів, збільшувати швидкість підключення до будь-якого потоку інформації. При цьому особливо важливим є те, що вибір робить сама людина. Екран дозволяє їй не лише знайомитись з традиційними культурами, але й моделювати варіанти минулого, сьогодення і майбутнього. Екранна культура, на відміну від попередніх типів культур, має більш широкий ареал розповсюдження і більш тісний зворотний зв'язок між контактуючими сторонами.

Природно, що однією з ключових категорій екранної культури є, власне, поняття екрану, яке вже пройшло певний еволюційний шлях свого розвитку. Якщо на рубежі ХІХ-ХХ ст. основним змістом нового поняття cinema (рухливе зображення) був рух, кінематика, то на рубежі ХХ-ХХІ ст. з'являється термін screenema, що означає «екранне зображення». Неважливо, яким буде цей екран технологічно, -- головне, що на рубежі століть змінюється сама філософія екрану. Екран дає особливий аудіовізуальний зліпок реального світу або його більш опосередковане відображення в анімаційній чи комп'ютерній графіці. Зображення стає думкою, словом, символом. Взаємопроникнення факту та думки, спостереження та авторської позиції роблять зображення на екрані не просто копією реальної дійсності, але й носієм специфічного бачення.

Дійсно, сучасне життя невіддільне від екрану: світлодіодні вуличні екрани, рекламні відеомонітори у метро та торговельних центрах, технічно модернізований кіноекран, телевізор (і навіть кілька в одній квартирі), комп'ютерний дисплей, мобільний телефон та смартфон заволоділи і робочим, і дозвільним нашим часом. При цьому навіть перерви між періодами «екранного життя» людини наповнені екранними образами, що впливають на її світобачення та мислення: екран, що репрезентує дійсність, сприймається людиною як сама дійсність. У цьому контексті вчений Т. Качераускас наводить приклад найдавнішої інтерпретації екрану Платоном -- за дві з половиною тисячі років до його появи. У творі «Держава» філософ описує печеру, де перебувають заковані у кайдани в'язні: вони не можуть бачити нічого, що відбувається поза печерою, крім тіней, які падають на стіну, -- і лише за цими тінями уявляють і сприймають життя «іншого світу». Платон дає зрозуміти, що ми, як ці ув'язнені, змушені судити про дійсність за образами на «екрані» нашої печери [Качераускас 2009, с. 92].

Ці образи і складають так звану «екранну мову» -- часовий потік екранних зображень, що вільно вміщує в себе поведінку і усне мовлення персонажів, анімаційне моделювання, письмові тексти та багато іншого. Поширення екранної культури засобами кіно, телебачення, комп'ютерних мереж привело до зміни картини світу, чільне місце в якій зайняв візуальний образ. Системно і синхронно поєднуючи звук і зображення, інтонації та рухи, форму і колір, екранна культура впливає на чуттєву сторону людини максимально близько до безпосередньо пережитої реальності. На думку Т. Кисельової, можливість дистанційної трансляції інформації посилює ці характерні риси екранної культури. Друковане слово відступає під натиском відеоряду, але, з іншого боку, екранна культура здатна багаторазово посилювати можливості книжкової: комп'ютерна грамотність розширює рамки доступу до будь-якої літератури, розкриває нові перспективи для розвитку освіти, адекватного динамізму сучасної цивілізації [Киселева ЭР]. А за рахунок створення комунікаційних мереж екранна культура дає можливість кожному спілкуватися з усіма і всім -- з кожним.

У такому екранному спілкуванні спостерігається властивий традиційній культурі принцип збереження та передачі інформації. Однак, крім цього, екран може демонструвати не просто зображення, а видовищне зображення. М. Хренов називає екранне мовлення новою синтетичною видовищною формою, в якій, в силу нового способу сприйняття, здібність до механічної фіксації переростає у здібність включати елементи різноманітних видовищ у нові структури [Хренов 1978, с. 184-185]. Власне, з таким ефектом -- інформаційним і видовищно-розважальним водночас -- і з'явились перші екранні зображення у кінці XIX ст. Як вказує Л. Саєнкова, екран -- у силу своїх специфічних рис -- не може не бути видовищем: якщо знижується видовищність, зменшується і ступінь затребуваності екрану. Все, що відбувалось з екраном впродовж XX ст. і що станеться далі, -- це шлях удосконалення видовищного ефекту [Саєнкова 2003, с. 57]. Цю думку підтримує А. Костіна, стверджуючи, що культура останніх десятиліть не просто стає видовищною, візуальною, вона «розрахована на існування в екранних формах, що передбачає не реальну, а віртуальну співучасть, і переведення цієї суттєвої складової структури видовища у віртуалізований простір і буде складати сутність майбутньої культури» [Костина 2009, с. 197]. екранна культура видовищний

Отже, визначальними рисами екранної культури є загальнодоступність і демократичність, усунення монополії на інформацію, розширення меж людського спілкування та розвиток нових його форм, величезні можливості для впровадження різних форм освіти (зокрема дистанційної), широке розповсюдження культурно-мистецьких феноменів та духовних ідеалів.

Розглянемо деякі зразки мистецько-видовищних форм різних типів екранів другої половини XX -- початку XXI ст., а саме: форми перенесення на екран театрально-сценічних жанрів, що утворює ніби «подвійну видовищність», -- трансляцію, адаптацію, екранізацію, оригінальну екранну форму (приклад кіноекрану та телевізійного екрану); музичний відеокліп, рекламний відеоролик, талант-шоу (телеекран); електронну відеогру (комп 'ютерний екран); пісочну анімацію (приклад демонстраційного екрану).

Размещено на Allbest.ru