Вуличне мистецтво як транскультурний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вуличне мистецтво як транскультурний феномен

street art міський ландшафт художник

Сучасне суспільство живе в умовах прогресуючої урбанізації. У різних регіонах і країнах світу цей процес має свої особливості, але, в цілому, він проявляється вже не стільки в прискореному темпі зростання частки міського населення, скільки в інтенсивному розвитку нових просторових форм -- міських агломерацій і мегаполісів. Економічно розвинені країни повною мірою відчувають наслідки стихійної урбанізації й некерованого зростання великих міст: загострення екологічних проблем, поглиблення соціокультурних та расово-етнічних протиріч, серйозні труднощі у сфері використання територіального та житлового фонду, кризу в експлуатації інженерно-промислового обладнання.

Негативні наслідки процесу урбанізації яскраво демонструє і вуличний простір сучасного міста: природні ландшафти перетворюються в антропогенні, природні екосистеми знищуються масовим виробництвом різних відходів, у затишних двориках житлових будинків виростають нові «висотки», а серійні міські забудови «вбивають» парки і сквери. Дійсно, сучасний мегаполіс часто являє собою квадратно-гніздовий бетонний вуличний простір, що складається з нагромаджень типово-депресивної архітектурної еклектики. І творіння ударних радянських п'ятирічок, і будинки, що активно зводились у рамках національних проектів, найчастіше виглядають однаково сумно. Спроби міської влади хоч якось протистояти одноманітності і безідейності ландшафту шляхом створення незвичайних архітектурних форм або впровадження оригінальних колірних рішень робляться не часто, тому не можуть кардинально вплинути на сприйняття.

Гранично раціональна структурованість сучасного міста, на перший погляд, не заохочує до прояву індивідуальності своїх жителів, але (як будь-яка дія, що має протидію) сприяє пошуку шляхів для самовираження людини і можливостей донести до інших свій меседж. І, насправді, сучасне місто відкрите для видовищно-ігрових, творчих експериментів у публічному просторі: «вулиця і площа, що подарували електронним мас-медіа культуру карнавалу, перетворюються на сцену, на якій розігрується нова драма авторського самовираження.

Назустріч глядачу виходить вуличний художник і поет, агітатор і пропагандист медіакультури» [Голодникова 2010, с. 303]. Вважаємо, що у таких умовах людина фактично творить «культурний ландшафт» міста -- у широкому сенсі слова. Як відомо, у вузькому значенні під цим висловом розуміють природний ландшафт, перетворений людьми у процесі трудової діяльності. А творче, мистецько-ігрове освоєння простору можна вважати культурним ландшафтом у широкому значенні.

Як зазначає В. Каганський, сфера простору залишається своєрідною terra incognita, а культура «відображається у дзеркалі простору, не помічаючи його або не “замислюючись” про якість дзеркала. <.. .> Уявлення про культурний ландшафт дає можливість і основу зрозуміти, “прочитати” простір нашої буденності на певному фоні, помістити його у концептуальну рамку і побачити смисловий контекст. <...> Образи ландшафту, у тому числі образи концептуальні, його самоо- писи, “автопрезентації”, “образи-й-міфи” -- його компонент, особлива частина, не менш важлива і не менш міцна, ніж усе інше. Це аж ніяк не додаток і доважок до тілесності ландшафту, навпаки: більшість людей живе саме і передусім у цій реальності образу, міфу. <...> Власне у ландшафті мало хто живе» [Каганский ЭР].

Одним із способів урізноманітнити, естетично облагородити сумний міський ландшафт стало вуличне (street art) або публічне (public art) мистецтво. У деяких сучасних дослідженнях ці терміни розглядаються як самостійні визначення стихійного (street art) і санкціонованого (public art) вуличного мистецтва. Волію названі дефініції вживати синонімічно, розуміючи під цими термінами напрям сучасного мистецтва, працюючого з контекстом міської вулиці, метою якого є не лише творче освоєння простору, а й зміна ставлення до нього городян (незалежно від того, стихійною або санкціонованою буде поява на вулиці результатів такого мистецтва).

До public art можна віднести «будь-який витвір мистецтва чи дизайну, що створюється митцем для того, щоб бути встановленим у публічному просторі, найчастіше просто неба, і орієнтований на непідготовленого глядача» [Мусієнко 2010, с. 136]. Як справедливо зазначає Д. Заєц, у публічних просторах завжди «з'являються об'єкти, які розпізнаються як твори мистецтва: єгипетські піраміди, тріумфальні арки, фонтани на центральних ренесансних площах, народні “богатирі на конях”, що з'явилися у кінці XIX ст., або мускулясті гномоподібні представники пролетаріату мистецтва соцреалізму» [Заец 2009, с. 277-278]. Дійсно, пам'ятники, меморіали та скульптури можна вважати найдавнішими формами санкціонованого вуличного мистецтва. Але сьогодні street art, органічно вбудовуючись у міську екосистему, використовує для своїх цілей будь-які об'єкти громадської інфраструктури: будівлі, тротуари, транспортну мережу, дорожні знаки та ліхтарні стовпи, кущі і дерева тощо.

Народившись у місті, public art прагне не до присвоєння території, а до комунікації з міським середовищем, підкреслення унікальності конкретного публічного простору, залучення глядача до діалогу через художній образ, що несе смислове навантаження та емоційний заряд. Генеруючи спілкування, дискусію, вуличне мистецтво формує певне, хоч і не тривале, локальне суспільство, втілюючи те, чого в дійсності немає. Публічне мистецтво, безумовно, позитивно трансформує імідж міста, і тому не можна не погодитись з Н. Мусієнко, яка стверджує, що «наявність творів public art -- це ознака зрілості міста, міського середовища» [Мусієнко 2010, с. 137].

До вуличного/публічного мистецтва відносяться як статичні об'єкти, встановлені, змонтовані, намальовані у громадських місцях просто неба (різноманітні скульптури та пам'ятники, інсталяції, графіті, настінний живопис, мозаїка тощо), так і процесуальні дійства (вуличні театри та фестивалі, естрадно-циркові вуличні шоу, співи та декламації, ярмаркові забави, а також перенесені у контекст міського середовища перформанси, хепенінги, акції, флешмоби). Вуличне мистецтво має велику кількість видів і напрямів, що доводить його самостійність і життєздатність. Можна згадати оживаючі статуї, дерева-світлофори, придумані дорожні знаки, мозаїки з незвичних матеріалів, живі вежі, творчо розмальовані знаки дорожньої розмітки, креативні малюнки на газонах і полях, розписні водостоки і каналізаційні люки, дивовижні вітражі, піщані та квіткові композиції та ін.

Стріт-арт сьогодні -- це одна з найактуальніших форм художнього самовираження в усьому світі, невід'ємна частина міської культури і способу життя. Мистецько-видовищні форми сучасного вуличного мистецтва мають свою філософію, правила, техніку та етикет, сформовані традиції побутування -- тобто всі риси, властиві будь-якому конструктивному явищу культури. Як мистецький феномен, стріт-арт має художні форми втілення, естетичну цінність, систему виражальних засобів, глибоку образність, знаковий код і символіку, художній контекст і підтекст, володіє розгалуженою системою стилів і напрямів та професійним інструментарієм. Крім того, вуличне мистецтво відзначається демократизмом, широким полем фантазії, величезною кількістю сюжетів, використанням елементів гумору та сатири. Для стріт-арту характерна яскрава спрямованість на глядача, комунікаційна природа його створення та існування, що, у сукупності з вищевикладеними факторами, надає йому безперечних ознак видовищності.

Мотивації і завдання, що стимулюють вуличних художників до творчості, різні. Одні використовують вулицю як засіб просування своїх політичних переконань, інші -- для розміщення рекламних повідомлень, треті -- реалізують комерційні замовлення. Але є серед них і ті, завдяки кому вулиці перетворюються на галереї авангардного мистецтва, на потужну платформу для художнього самовираження. Вулична творчість націлена на повернення вулиць у розпорядження всіх людей і скасування приватновласницьких домагань на них з боку державних чи приватних структур. Вуличне мистецтво, що активно вбирає всі тенденції і протиріччя повсякденного життя, не можна заборонити або проконтролювати -- воно гнучке, різнобічне і вільне від цензури. Саме тому стріт-арт дає чудові можливості для мистецького самовираження художникам, які бажають заявити про себе -- в прямому і переносному сенсі -- на вулиці.

Серед усього різноманіття візуальних повідомлень (вербальних та рисованих) на міських стінах дослідники виділяють три основні групи: формальні, неформальні і рекламні. До формальних відносяться обов'язкові вказівники, назви вулиць, інформаційні карти, таблички, меморіальні дошки тощо. До рекламних -- великий обсяг різноманітних повідомлень: від несанкціонованих саморобних дрібних оголошень до величезних білбордів. І саме до неформальних повідомлень відносяться рукописні графіті [Васьків 2006, с. 34] -- один з найяскравіших жанрів вуличного мистецтва.

В археології поняття «графіті» означає продряпані на будь-якій поверхні малюнки чи букви (від італ. graffiare -- дряпати). Відомі з давнини, прийоми надряпування текстових послань і малюнків на поверхнях скель еволюціонували у велике розмаїття шкіл, стилів і напрямів розмальовування навколишнього середовища. Факт існування цього явища за різних історичних епох та належності багатьом культурам дає право визначити вуличне малювання транскультурним феноменом, який певним чином віддзеркалює специфіку соціокультурного процесу.

Сьогодні словом «графіті» позначають твори субкультуры, що являють собою, в основному, великоформатні зображення на стінах суспільних будівель, споруд, транспорту, виконані за допомогою різного роду пульверизаторів, балончиків з фарбою -- звідси і друга назва графіті «spray art» [Бычкова 2003, с. 136]. Це різноманітні надписи та малюнки, написані чи намальовані фарбою, маркерами, крейдою або чорнилом на стінах будинків, у під'їздах та ліфтах, на поверхнях гаражів і брам, на автомобілях та вагонах міського транспорту тощо. А за висловом українського графітиста та дослідника Lodek'a, графіті у найширшому значенні -- це будь-яка візуальна інформація, що з'являється у міському просторі стихійно [Lodek ЭР].

На сьогодні ще не склалась єдина думка, як термінологічно правильно слід називати людей, що займаються графіті. У літературі зустрічається багато термінів для позначення представників цієї діяльності: графітчики, графітники, графітиста, графери, графіті-художники, райтери (від англ. to write -- писати; саме так вони називають себе самі), спрейщики, в україномовних джерелах ще -- графітярі.

Художнє графіті являє собою важливе соціокультурне явище з яскраво вираженими комунікаційними та мистецькими рисами. То ж розглянемо його як естетичний феномен сучасної культури, як візуально-видовищну форму вуличного мистецтва у простеженні історичного процесу формування та становлення цього явища, визначимо естетико-мистецький аспект та художню цінність найкращих графіті-робіт.

Размещено на Allbest.ru