Проблеми культури в американсько-українському незалежному тижневику "Час і події"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ В АМЕРИКАНСЬКО-УКРАЇНСЬКОМУ НЕЗАЛЕЖНОМУ ТИЖНЕВИКУ «ЧАС І ПОДІЇ»

Рибаченко Віктор Федорович, доцент факультету зв'язків

з громадськістю та журналістики, заслужений працівник

культури України, шеф-редактор американсько-українського

незалежного тижневика «Час і Події»

Чикаго

Вітчизняні науковці неодноразово відзначали, що українськомовна періодика в національно-культурному житті української діаспори США відіграє важливу роль [1]. Підтверджую це власним досвідом співпраці. 10 років тому, 25 травня 2011 р., маючи вже 5-річний стаж творчого співробітництва із цим виданням, я надрукував у «Час і Події» звернення до читачів під назвою «Газета і громада», у якому писав: «Сьогодні відбувається своєрідний подвійний дебют: по-перше, маю честь стартувати як шеф-редактор нашого часопису, залишаючись киянином; по-друге, запроваджується нова рубрика під назвою: «Колонка редактора», яку маю намір вести постійно».

«Час і Події» - щотижнева незалежна українськомовна повноколірна газета, що виходить у Чикаго (США) з 1996 р. Читачі її паперового варіанта - українська діаспора США, передусім Великого Чикаго. Аудиторія її сайту - світова українська діаспора. Одне з головних завдань газети - інформувати українську діаспору про події в Україні, зокрема й культурно-мистецькі, а також пов'язані з провідними діячами вітчизняної культури.

З 1042 матеріалів, які я опублікував на сторінках цієї газети за більш ніж 15 років співробітництва, значна частина їх стосується подій і діячів української культури в широкому діапазоні.

Перший моїм авторським матеріалом із цього циклу в газеті була стаття про XXII Міжнародний конгрес родини «Родина - спільнота любові», що відбувся в Києві в травні 2006 р. за участі президента В. Ющенка, Патріарха Філарета, кардинала Л. Гузара та за Благословення Папи Римського. Перша леді Катерина Ющенко, зокрема, підкреслила зв'язок тематики конгресу з культурою: «Для нас, українців, родина завжди була основою основ. За часів, коли забороняли українську мову і віру, наші традиції і цінності, тільки родина була тим механізмом, який допомагав зберігати все те й передавати його в спадок дітям та онукам» [2].

Статтею про українську садибу тоді ж я розпочав серію публікацій про явища вітчизняної духовно-матеріальної культури [3].

Розлогий цикл матеріалів про визначних діячів української літератури було започатковано репортажем про батьківщину Нечуя-Левицького після поїздки до Виграєва та Стеблева [4].

Тему збереження української культурно-психологічної ідентичності, вкрай актуальну для української діаспори, я започаткував у газеті після того, як прочитав зізнання видатного футболіста Андрія Шевченка, що уболівальники за кордоном називають його «Шева» і він на це охоче відгукується, а сина свого назвав Джорданом [5]. До цієї теми я неодноразово повертався в статтях «Українська ідентичність - погляд з Чикаго», «Етнотип українця», «Українець як причина смерті», «Моральні герої сучасної України», «Ціннісна платформа й українці» та ін.

Значну увагу я приділив у цьому ж контексті темі визначення великих українців, котра була порушена у відомому телепроєкті [8]. Продовжив її в статтях «Українці, малі та великі», «Бренд українця: увійти до сотні», «Велика особистість як бренд», опублікованих у газеті. Попри всі маніпуляції організаторів, котрі тоді визначили Великим українцем Князя Ярослава Мудрого, я наполягав, що найвеличнішою бренд-іконою українства, утіленням її культурнопсихологічної міці є, безумовно, Тарас Шевченко, і зазначав: «Профільну групу Великих склали люди Думки та Слова - Сковорода, Франко, Леся Українка і Тарас Шевченко. За фаховою належністю вони перевершили навіть кількість державно-політичних лідерів. Те, що Україна так чутлива до словотворців, свідчить про її високу духовність, пісенність, освіченість, розумність» [8]. Через рік я продовжив цю тему в статті «Річниця Мазепи: відзначення державне і сприйняття громадське» й інших матеріалах про пасіонарних українців - від князя Володимира до діячів нового етапу історії України.

Тему увічнення пам'яті видатних сучасників я започаткував репортажем про відкриття за участі президента В. Ющенка пам'ятника В. Чорноволу [6], продовжив у матеріалах про Левка Лук'яненка, Мирослава Поповича, Богдана Гаврилишина й ін.

Репортажем про IV Всесвітній форум СКУ, що зібрав у Києві понад 1700 українців-делегатів і гостей із 43 країн світу, започаткував тему культурно-історичного єднання світового українства [7]. Продовжив її через два роки в статті «ІХ Конгрес світових українців успішно пройшов у столиці України» й інших матеріалах про Світовий конгрес українців і діаспору.

Статтею про Пересопницьке Євангеліє, яке з естетичного боку є шедевром українського книгодрукарського мистецтва XVI ст., а змістовного - справжньою українською Першокнигою, оскільки саме в цьому варіанті Біблія вперше зазвучала тодішньою народною мовою, я розпочав тему Книги як феномену української культури [8] і неодноразово повертався до неї на прикладі нових вітчизняних видань і книжкових виставок.

Окремою болісною темою за ці 15 років були мої непоодинокі репортажі про сумні ритуали проводів у вічність видатних синів і доньок України, розпочаті 12 років тому публікацією про неперевершену співачку Євгенію Мірошниченко [10]. Потім їх поповнили репортажі про прощання з Миколою Вінграновським, Дмитром Гнатюком, Богданом Ступкою, Лесем Танюком, Євгеном Сверстюком, Юрієм Іллєнком, Михайлиною Коцюбинською, Атеною Пашко, Степаном Пушиком та іншими діячами нашої культури, включно з друзями моєї юності та непересічними особистостями соціологом Іриною Бекешкіною і науковцем та поетом Сергієм Воловиком. культурний ідентичність періодика діаспора

На щастя, були за ці роки й радісні події в наших знаних митців. Чимало репортажів і статей написав я про знаменні дні народження, творчі вечори чи презентації нових видань Павла Мовчана [11], Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Василя Шкляра, Михайла Слабошпицького, Івана Гаврилюка й ін. Читачам газети за ці роки представив різноманітні культурно-мистецькі акції [12]. Такі статті, як: «Яскравий Шевченківський вечір у Києві», «Багатоголосий гімн Матері», «Ліна Костенко, Ольга Богомолець, Іван Марчук і видавництво «Либідь» подарували свято Поезії, Живопису і Музики», «Перемога Джамали: Подія, що на Часі», «Українські проєкти Михайла Поплавського», «ДОБІР, ВІДБІР і НЕДОБІР, або Скандали навколо нацвідбору на Євробачення», «Глухий кут зденаціоналізованого піснешоу» - широко представляли українську культуру в усіх її різноманітних і різномасштабних проявах.

Значне місце в моїх дописах до газети посідає тема мови як ключового фактора культури [13]. У багатьох статтях я порушував цю тему, завершивши її станом на сьогодні актуальним і корисним - особливо для українців діаспори - матеріалами «Український правопис: нова редакція 2019» та «Закон про мову: ухвалено, оспорено, буде переглянуто?».

Для діаспори надзвичайно чутливою є тема Голодомору. Тож щороку я писав репортажі про відзначення цієї скорботної події, що є дуже важливим ритуалом і засобом формування історичної пам'яті українців [14].

Чимало матеріалів присвятив проблемі свята як культурно-історичного явища [15], аналізуючи державні й недержавні свята, знаменні дати, зокрема в контексті такого культурно-політичного процесу, як декомунізація, рішення якої періодично намагаються скасувати, про що написав у статті «Денонсація декомунізації?» та ін.

Основу кожної культури становить система цінностей. Тож не дивно, що періодично повертався до цієї важливої теми [16], завершивши цей цикл публікацій станом на сьогодні статтею «Дослідження символічного простору українського народу».

Оскільки газета «Час і Події» є також суспільно-політичною, вона містить у кожному числі матеріали широкого спектру. Але й політику я намагаюсь розглядати в контексті культури, окресливши цей підхід багато років тому в статті «Політика і культура», критично продовживши його в статтях «Неналежна поведінка, або Дещо про політичну культуру», «Дайте птахові звити гніздо, або Дещо про культурну політику» й ін.

Викладене вище зачіпає тільки частину моїх (та інших авторів) публікацій у газеті «Час і Події», але й у такому скороченому обсязі дає всі підстави стверджувати, що проблеми культури в усій їх багатоплановості є чільними для газети «Час і Події», що дає змогу українській діаспорі не тільки в США, але й через сайт - по усьому світові - бути в курсі всіх культурно-мистецьких подій у Матері-Україні, тримати руку на пульсі культурного життя своєї Батьківщини.

Література

1. Біловус Л. І. Україномовна періодика у національно-культурному житті української діаспори США (1991-2017 рр.): монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2017. 608 с.

2. Рибаченко В. Церква - Родина - Любов. Час і Події. 05/19/2006, № 2006-20. URL: https://www.chasipodii.net/article/451/

3. Рибаченко В. Не забувати своє коріння. Час і Події. 06/15/2006, № 2006-24. URL: https://www.chasipodii.net/article/451/

4. Рибаченко В. В раю Виграїва. Час і Події. 07/13/2006, № 2006-28. URL: https://www.chasipodii.net/article/315/

5. Рибаченко В. Чи хотів би Тарас Григорович Шева бути англійським поетом? Час і Події. 08/10/2006, № 2006-32. URL: https://www.chasipodii.net/ article/233/

6. Рибаченко В. Бронзовий Чорновіл постав у центрі Києва. Час і Події. 08/24/2006, № 2006-34. URL: https://www.chasipodii.net/article/176/

7. Рибаченко В. На Україну повернусь. Час і Події. 08/24/2006, № 2006-34. URL: https://www.chasipodii.net/article/174/

8. Рибаченко В. Українець, чи українка: хто найвеличніший? Час і Події. 05/15/2008, № 2008-20. URL: https://www.chasipodii.net/article/3053/

9. Рибаченко В. Пересопницьке Євангеліє видано факсимільно. Час і Події. 07/24/2008, № 2008-20. URL: https://www.chasipodii.net/article/3393/

10. Рибаченко В. Прощання з Євгенією Мирошниченко. Час і Події. 05/07/2009, № 2009-18. URL: https://www.chasipodii.net/article/4764/

11. Рибаченко В. Ювілей Павла Мовчана. Час і Події. 07/23/2009, № 2009-29. URL: https://www.chasipodii.net/article/5219/

12. Рибаченко В. Українська пісня року як успішний культурно-мистецький та піарпроект. Час і Події. 01/21/2010, № 2010-03. URL: https://www. chasipodii.net/article/6098/

13. Рибаченко В. Закон про мову, ООН про мову. Час і Події. 07/18/2019, № 2019-289. URL: https://www.chasipodii.net/article/23183/

14. Рибаченко В. Роковини Голодомору з погляду соціологів, політиків та інших українців. Час і Події. 12/04/2019, № 2019-49. URL: https://www. chasipodii.net/article/23830/

15. Рибаченко В. Що ми думаємо про себе і країну в контексті Дня Незалежності України. Час і Події. 08/28/2019, № 2019-35. URL: https://www. chasipodii.net/article/23373/

16. Рибаченко В. Ціннісна платформа й українці. Час і Події. 02/12/2020, № 2020-07. URL: https://www.chasipodii.net/article/24192/

Размещено на Allbest.ru