Дослідження та збереження культурних пам’яток і музейна діяльність Вадима Щербаківського як предтеча культурного туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження та збереження культурних пам'яток і музейна діяльність Вадима Щербаківського як предтеча культурного туризму в Україні

Берест Павло Михайлович, аспірант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Серед визначних, але мало знаних нині, діячів першої половини ХХ ст. в Україні та діаспорі одне з провідних місць, цілком заслужено, має посідати Вадим Щербаківський. З його життям, дослідженнями та здобутками тісно пов'язано саме становлення і формування, як окремої галузі наукових студій, української культури й українського мистецтва, виникнення архівної бази досліджень культури, закладення основ наукового вивчення культурних пам'яток і творів мистецтва, розвиток музейної справи та музеїв, що згодом стануть визначними туристичними дестинаціями в Центральній Україні.

Постать і значення для становлення української культурології Вадима Щербаківського (1876-1957) неможливо розглядати окремо від діяльності його батька о. Михайла (1848-1920) та рідного брата Данила Щербаківського (18771927).

Михайло Щербаківський був священником місцевої парафії села Спичинці Сквирського повіту Київської губернії, де з різницею в рік у нього народилося двоє синів Вадим і Данило. Він був активним діячем українського просвітництва кінця ХІХ ст., співпрацював з «Громадою» (т. з. Старою Громадою), товаришував з Т. Рильським, І. Нечуєм-Левицьким, академіком М. Біляшівським, родиною Грушевських, Терещенків, Ханенків і багатьма іншими представниками наукових, літературних і творчих кіл. Отець Михайло Щербаківський дописував у часопис «Київська Старовина» й інші видання, писав вірші, історичні розвідки, збирав народні оповідання, перекази, здійснив за власний кошт і сприяв реставрації церкви, добудові школи та народної бібліотеки в себе в селі. Зібрав колекцію українських старожитностей, які згодом передав до київського музею, деякі з них й досі збереглись у фондах Державного музею українського народного декоративного мистецтва [1].

Весь життєвий шлях і діяльність о. Михайла стали підґрунтям для становлення, як визначних науковців та організаторів, його синів Вадима і Данила Щербаківського, що навчалися спочатку в Київській гімназії, а пізніше в Київському університеті, де, серед інших титанів української освіти, їхніми вчителями були ще одні приятелі о. Михайла - відомі вчені Володимир Антонович і Вікентій Хвойка.

На початку 1900-х рр., ще навчаючись в Університеті, брати починають свої студії української культури і мистецтва. Вадим Щербаківський їздив по селах Київської губернії та робив надзвичайно важливу роботу - фотографував старі церкви й ікони, описував їх, збирав старовинні предмети одягу, килими, кераміку тощо. 1904 р. Данило Щербаківський провів успішні розкопки на межі Київської та Херсонської губерній, після чого став активним діячем Київського художньо-промислового і наукового музею, за дорученням якого також збирав вироби української народної творчості, сакральні твори, рукописи, стародруки.

На жаль, через свою активну політичну і громадську діяльність Вадим Щербаківський, на певний час, змушений був покинути Київ, але його рідний брат Данило залишився працювати в столиці. Навіть під час вимушених від'їздів Вадима Щербаківського та його праці в інших містах, брати підтримували постійних зв'язок, у тому числі, щодо зроблених ними досліджень і відкриттів. Продовжувалось спілкування братів й після переїзду Вадима Щербаківського до Полтави (1912), зокрема з питань організації та роботи музеїв, де вони працювали. Частину зібраних ним пам'яток і творів мистецтва, археологічних знахідок Вадим Щербаківський також передавав до Київського музею.

З 1910 р. і до своєї трагічної загибелі 1927 р. Данило Щербаківський працював у Київському художньо-промисловому й науковому музею (згодом - Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка). Він здійснив визначний внесок, не лише в становлення та розвиток цього музею, але й у формування музейної справи в Україні загалом. Відвідав близько тридцяти музеїв Швейцарії, Італії, Австро-Угорської, Німецької та Російської імперій. Завдяки ознайомленню з кращими прикладами європейських музеїв він організовував відповідну роботу в Київському музеї, збирав цінні експонати з різних регіонів України, у чому йому, як вже було сказано, допомагав і його брат Вадим [3, 301].

У 1905-1906 рр. Вадим Щербаківський продовжував свої польові культурологічні дослідження по селах Київщини та Черкащини. Навесні 1906 р., за його сприяння та участі, було проведено велику виставку українського народного мистецтва, що подала цілісний історико-культурних образ творів української культури та мала суспільне значення і гучний політичний резонанс. Під тиском російської імперської влади Вадим Щербаківський був змушений виїхати за тодішній кордон. Він став працівником Національного музею у Львові (1907-1910 рр.) та діячем Наукового товариства ім. Т. Шевченка [4, 28].

Активно досліджував архітектуру і культуру Галичини, здійснив кілька поїздок по Європі, зокрема до Італії, де також вивчав мистецтво й плідно досліджував найкращі галереї та музеї, що також допомогло йому надалі займатись музейною справою в Україні за найвищими світовими стандартами.

1911 р. науковець повернувся до Києва, а пізніше переїхав до Полтави. У своїх спогадах Вадим Щербаківський писав, що організовану 1906 р. ним, його братом Данилом і Миколою Біляшівським виставку українського народного мистецтва в Київському художньо-промисловому й науковому музеї відвідали тоді голова Полтавської губернської управи Федір Лизогуб і член управи Євген Саранчов, які вирішили створити в Полтаві повноцінний музей [4, 145].

Протягом 1911 р. Вадим Щербаківський працював, разом з братом, у Київському художньо-промисловому й науковому музеї, брав участь у розкопках Вікентія Хвойки. З 1912 р. його запросили до Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, експозицію якого він власне й створював упродовж десяти років. Водночас вчений продовжував здійснювати археологічні розкопки, етнографічні експедиції, збирав, описував, фотографував пам'ятки культури та мистецтва [2, 64].

Під час української революції 1917-1919 рр. всіма силами долучився до державотворчого життя країни та становлення вітчизняних наукових установ. 1918 р. видав путівник по археологічному відділу Полтавського музею, був членом Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства. За часів Гетьманату - мистецький аташе Української Держави у Відні, один із фундаторів Українського університету в Полтаві, який розбудовував і викладав до початку 1922 р.

З першими ознаками більшовицьких репресій і гонінь на українських діячів Вадим Щербаківський був змушений виїхати до Праги. 1922 р він став доцентом, а 1926 р. - професором Українського Вільного Університету. Був одним із фундаторів Українського історико-філологічного товариства в Празі (1923). Після приходу радянських військ до Праги, 1945 р. переїхав до Німеччини, де був ректором Українського Вільного Університету в Мюнхені. А 1951 р. емігрував до Великої Британії, де й спочив 1957 р.

Опублікований доробок Вадима Щербаківського становить понад 100 наукових праць, зокрема таких ґрунтовних, концептуальних культурологічних та історичних досліджень, як: «Архітектура у ріжних народів і в Україні», «Українське мистецтво», «Основні орнаментації українських написань», «Протоісторія України», «Формація українського народу», «Московські теорії елементи і український народ».

Таким чином, можна зробити висновки, що з 1900 до 1920 рр. діяльність Вадима Щербаківського була зосереджена на ґрунтовному вивчені, опрацюванні та досліджені артефактів української культури і мистецтва, археологічних розкопках, фотографуванні й опису об'єктів і стилів української архітектури. Завдяки вивченню кращих європейських практик, збиранню та формуванню великої колекції зразків українських старожитностей Вадим Щербаківський став одним з основоположників музейної справи в Центральній Україні. Він, разом з братом Данилом, долучився до створення колекцій і розвитку музеїв у Києві й Умані, й, безперечно, організував у Полтаві один з найкращих українських музеїв свого часу .

У 1920 - 1950-х рр., перебуваючи на еміграції, завдяки попередньому докладному збиранню, фотографуванню та опису творів культури, архітектури, мистецтва, вчений, зумівши зберегти частину своїх масштабних архівів, сконцентрувався на теоретичному осмисленні та науковому опрацюванні зібраного ним фактичного матеріалу. На шпальтах видань Українського історико-філологічного товариства в Празі та у власних монографіях він фундаментально опрацьовував питання археології, архітектури, етнографії, побуту, культури українського народу. Він також здійснив концептуальне оформлення цілісного історичного осмислення української культури й мистецтва від найдавніших часів до ХХ ст. У цьому контексті його можна вважати одним з предтеч становлення української культурології.

Подальшого вивчення потребують інші види його багатогранної діяльності, зокрема науково-організаційна, внесок у становлення та розвиток музеїв і формування їх виставкових експозицій, результати археологічних досліджень, пам'яткоохоронна діяльність. Однак матеріальна й творча спадщина вченого; його організаторська, фахова, комплексна, інтенсивна робота щодо збирання та наповнення колекцій київського, уманського та полтавського музеїв; планова, структурна робота щодо формування тем і розділів полтавського музею; фотографування, опис, наукове дослідження багатьох історико-культурних пам'яток, деякі з яких пізніше стали відомими туристичними дестинаціями, дає змогу з упевненістю стверджувати, що Вадим Щербаківський перебував у самих витоків і є одним з предтеч виникнення в Україні такого соціокультурного явища як культурний туризм.

Література

щербаківський священник українське просвітництво

1. Атлантова Л. Родовід Щербаківських. Офіційний сайт Національного музею українського народного декоративного мистецтва. URL: http://www.mundm.kiev.ua/history /person/scher.htm (дата зверн.: 12.11.2021).

3. Франко А. Д., Франко О. О. Аналіз документів та матеріалів особистого наукового архіву Вадима Щербаківського. Вісник інституту археології Львівського університету. 2012. Вип. 7. С. 62-74.

4. Щербак В. А. Вірні лицарі української культури (Пам'яті братів Вадима і Данила Щербаківських). Українська академія мистецтва. Київ, 2010. Вип. 17. С. 299-304.

5. Щербаківський В. М. Українське мистецтво : вибрані неопубліковані праці / упоряд., вст. ст. В. Ульяновського ; додатки П. Герчанівської, В. Ульяновського. Київ : Либідь, 1995. 288 с.

Размещено на Allbest.ru