Організація міського довкілля: вуличні інсталяції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація міського довкілля: вуличні інсталяції

Важливе місце у різножанровій системі сучасного public art займають вуличні інсталяції, Як вже згадувалось вище, інсталяцією називають просторову композицію, елементи якої втрачають свою утилітарну функцію і набувають нових, нетривіальних, символічних значень, Такі традиційні статичні об'єкти публічного мистецтва, як пам'ятники та статуї, більш чи менш вдало вписуючись у вже існуюче середовище, вносять певний комунікаційний конфлікт: навколишній простір, до цього повністю доступний людині для освоєння, набуває визначеної обмеженості, адже скульптурні композиції найчастіше існують «на відстані» від глядача, зберігаючи свою «недоторканість», До того ж, пам'ятники, призначені для увічнення людей, подій чи об'єктів, жодної іншої функції, крім інформаційно-меморіальної, як правило, не несуть, На відміну від них, естетичною метою вуличних інсталяцій є створення особливого художньо-смислового контексту, до якого перехожий втягується не лише як глядач, а й як учасник, співтворець видовищно-ігрового комунікаційного поля,

Цікаву сферу вуличного мистецтва демонструє так зване світлове графіті, яке не потребує нанесення фарб на будівлю, а користується прожекторами і ліхтарями, Зрозуміло, що назва «графіті» для такого виду творчості дещо умовна, але поява світлових картин саме на стінах будинків створює очевидні паралелі з традиційним графіті.

Відомі вже у всій Європі угорські художники Dora Berkes [Berkes ER] і Peter Kozma [Kozma ER], об'єднавшись у творчий колектив «Dorkandkozma», придумали й успішно реалізовують унікальну арт- технологію raypainting (з англ. -- малювання променем), при використанні якої навіть нудний, сірий міський антураж перетворюється на яскраву часточку казки або карнавалу. Вся ця пишнота фарб створюється спочатку на склі, після чого різнокольорові картинки за допомогою потужних проекторів наносяться світлом на навколишню дійсність, включаючи будинки, тротуари, автомобілі і людей. Освітлювальна апаратура, залежно від ідеї майбутнього проекту, може бути від зовсім простої до дуже складної. Починаючи з 1996 р., парочка «малювальників променями» прикрашала міське середовище Будапешту, Лондону, Брюсселю, Парижу, Берліну, Цюріху та інших міст Європи.

У цьому ж жанрі, але за дещо іншою технологією працює датський майстер стріт-арту Armsrock (народ. 1984). У рамках проекту «Markeringer» (2010) митець створив дивовижні картини на стінах нічного Копенгагена [Armsrock ER]. Для свого світлового графіті художник використовує проектор, слайди та гравірувальну голку: за її допомогою автор робить отвори у слайдах, наносячи таким чином контури зображень. Люди, ангели, мотоцикли, птахи -- яке б зображення не обрав Armsrock, величезна картинка з тонких ліній світла у нічному місті неодмінно справляє загадково-містичний ефект.

Одним з найновіших видів вуличної інсталяції, який вносить у стріт-арт нотку домашнього тепла і затишку, є так зване «в'язане графіті» або, за оригінальною назвою, yarnbombing (з англ. «бомбардування пряжею»). Таке ім'я нове явище отримало від традиційного графіті, адже саме графітистів називають «бомберами» -- вони «бомбардують» стіни фарбою із балончиків. У в'язаному ж графіті «бомбардують» нитками, пряжею.

Родоначальницею нового виду вуличного мистецтва стала 35-річ- на жителька американського штату Техас Magda Sayeg, яка у 2005 р. придумала незвичайну прикрасу для магазину одягу, господинею якого була, -- сплела чохол для дверної ручки. На її подив, ця невеличка деталь привернула увагу покупців, які буквально засипали господиню питаннями про те, що це таке. Оцінивши, яку бурю емоцій, цікавості і позитивних відгуків викликала у відвідувачів ця новинка, Магда подумала, що було б непогано прикрашати подібним чином і міські вулиці.

Рукодільниця зацікавила цією ідеєю своїх подруг, які створили клуб під назвою «Knitta Please» і за кілька років нарядили у в'язані «костюмчики» сотні лавок, ліхтарів, дерев, пам'ятників і дорожніх знаків -- причому, не лише у своїх містах, а й у сусідніх штатах. З того часу цей вид стріт-арту поширився по всьому світу завдяки десяткам груп з різних країн, що наслідували приклад засновниць руху.

Влітку 2009 р. лондонські шанувальники руху разом із Магдою об'єдналися у команду під назвою «Knit the city» («Обв'яжи місто») і обв'язали телефонну будку недалеко від Біг Бену, від чого городяни були у захваті, а консервативна міська влада -- у гніві. Незважаючи на те, що в'язане графіті, на відміну від традиційного, не може нанести непоправної шкоди місту і архітектурі, воно не є законним, тому ярнбомбери були оштрафовані.

З часом до в'язаного «одягу» для дерев виконавці стали прикріпляти дзвіночки, а в кишеньки вкладати сімейні фотографії, віршики, добрі побажання. Подивитися останні роботи і почитати про нові проекти «Knitta Please» можна на офіційному сайті об'єднання [Sayeg ER].

В останні роки yarnbombing активно опановує і країни пострадянського простору, втім, тут в'язане графіті найчастіше носить характер запланованої, санкціонованої художньої акції (організованої, як правило, із спонсором-виробником чи то пряжі, чи то засобів для прання вовняних виробів тощо). Так, у червні 2011 р. у Таллінні веселим в'язаним покровом були вкриті сім колон автобусного терміналу, а також сидіння одного автобусу, який і зовні відрізняється від інших -- він обклеєний кольоровою плівкою, малюнок якої імітує в'язаний виріб [Вязаное граффити ЭР]. У грудні 2011 р. у Москві була розпочата в'язана акція у парку ім. Горького, де були представлені альтанка, лавки, сміттєві урни та дерева, декоровані нитками [Парк ЭР]. Україна теж долучилася до в'язаного руху: у лютому 2013 р. у Києві демонструвалася грандіозна інсталяція ярнбомбінгу під назвою «Теплий Київ». На Хрещатику обв'язали столики кафе, автомобілі, ліхтарі, дерева, а також встановили велику 6-метрову в'язану шапку [Теплий Київ ЕР].

Вагомою відмінністю в'язаного графіті від більшості інших видів стріт-арту є фактична відсутність політично-соціальної експресивності. Основним поштовхом до творчості у ярнбомберов є бажання показати, що міський простір можна зробити яскравішим і дружелюбнішим за допомогою простих засобів спільними зусиллями. Головною особливістю в'язаного графіті є використання яскравих кольорів пряжі -- завдяки цьому холодні і сірі квартали, похмурі предмети міської інфраструктури перетворюються на унікальні деталі, що привертають увагу кожного перехожого. Таке мистецтво, вважають його прихильники, зменшує кількість депресій, піднімає настрій у людей і робить навколишнє середовище більш приємним і затишним.

Дуже незвично, чарівно і зворушливо виглядають вуличні інсталяції, де в якості смислового центру використовується лялька. Як відомо, історія ляльки нараховує багато тисячоліть -- подібні фігурки були знайдені при розкопках давньоєгипетських гробниць, а також на території Стародавньої Греції та Риму. З тих пір і до наших днів ляльки, виготовлені з різноманітних матеріалів (дерево, метал, тканина, глина, гіпс, порцеляна, скло, пластик та ін.), служили і служать людині для культових і обрядових цілей, прикраси житла, в якості театральних персонажів, дитячих іграшок, авторських творів мистецтва. У сучасному street art можна часто зустріти ляльку в якості елемента вуличної інсталяції.

Так, широко відомим майстром у цьому жанрі є американський художник Mark Jenkins (народ. 1970) [Jenkins ER]. В одній із серій своїх інсталяцій Марк використовував ляльок, що дотепно зображають людей. Художник розміщував на вулицях неймовірно правдоподібних бродяг у різноманітних позах: сплячих у калюжі або на проїжджій частині, сидячих під стовпами і дорожніми знаками, лежачих на дахах і білбордах. Окрему групу становлять постаті людей, які «застрягли» у стіні, вікні, сміттєвому пакеті, стирчать догори ногами з фонтану тощо.

В іншій серії Дженкінс «впровадив» у міський простір лялькові фігурки діток і тварин, майстерно зроблені з білої поліетиленової плівки. Така прозора, чиста, відкрита, світла фактура ляльок викликає недвозначні асоціації з ангельською природою. Не може залишити байдужим перехожого великий жираф, який намагається зняти з дерева пакет, кинутий кимось зверху. Три собачки на сміттєзвалищі ніби запитують: «Що це? Навіщо це тут?». Дві качечки у калюжі на проїжджій частині виглядають дуже контрастно до урбаністичного ландшафту. У корзині велосипеда серед порожнього посуду з фастфуду раптом з'являється поліетиленовий «пупс», а інші його «брати» качаються на гілках дерев, бавляться на дорожніх знаках і навіть «доповнюють» офіційно встановлені пам'ятники: наприклад, один такий пупс закриває собою дуло солдатської гвинтівки.

Наповнюючи вулиці практично всіх континентів своїми провокаційними, абсурдними, дотепними ляльками, художник намагається не лише приголомшити нас, але й змушує замислитися про важливі явища і проблеми сучасності.

Своєрідне «заселення» своїми ляльками простору багатьох європейських міст зробила і французька художниця Niki De Saint Phalle (1930-2002) [Tarot ER]. Спочатку Нікі створювала яскравих ляльок із пап'є-маше й обвішувала їх дивними предметами (ножицями, ножами, цвяхами). Згодом, під враженням від вагітності подруги, художниця почала втілювати у своїх творах фемінний архетип, аналізуючи роль жінки в соціумі. Так виникають її пишнотілі і життєрадісні ляльки-скульптури нани (з франц. nana -- жінка).

У 1966 р. художниця разом з чоловіком Жаном Тінглі створила для Музею сучасного мистецтва у Стокгольмі гігантську жіночу скульптуру, яка принесла їй колосальний успіх. Ця лежача лялька- велетка довжиною 28 м і шириною 9 м, що включала в себе дискотеку і бар, служила входом до музею, рекорд відвідуваності якого був поставлений уже за перший тиждень [Сен-Фалль ЭР].

Нікі де Сен-Фалль створювала своїх нан у найрізноманітніших варіаціях протягом усього життя. Оптимістичних, світлих і яскравих ляльок можна побачити на вулицях Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Швеції, Італії, Люксембурга та інших країн. Розмальовані у всі кольори веселки позитивні товстушки яскраво контрастують із сірим фоном навколишнього середовища, змушуючи городян щиро посміхнутися при погляді на них.

З великими формами працює і голландський художник Florentijn Hofman (народ. 1977) [Hofman ER]. Можливо, його інсталяції і не претендують на статус мистецького шедевру, але, без сумніву, гігантські ляльки Флорентина Хофмана викликають усмішку й подив, роблячи навколишнє середовище веселішим.

Одна з найвідоміших його робіт -- 26-метрове жовте гумове каченя, створене у рамках виставки сучасного мистецтва у Франції (2007). Величезна ондатра (2004) символізує величину проблеми, яку створюють ці тварини для жителів Нідерландів, руйнуючи дамби. Вулиці різних країн прикрашені кількома мега-кроликами, птахами, собакою, ведмедем, жабою та іншими тваринами. Одна з останніх робіт митця -- велика мавпа, що розляглася у парку бразильського Сан- Паулу (2010). Хофман створив свою інсталяцію у рамках конференції під назвою Pixelshow. Мавпа вражає не лише своїми розмірами, а й матеріалом, з якого вона створена: на виготовлення ляльки пішло 10 тис. гумових пантофель-в'єтнамок різних кольорів і розмірів. Саме вони символізують і наочно демонструють, як тисячі маленьких пікселів можуть перетворитися в один великий твір мистецтва.

Втім, велике враження на перехожих може справити як одна велика істота, так і безліч маленьких. Влітку 2011 р. в Атланті можна було спостерігати дивовижну іграшкову інсталяцію, що, на перший погляд, зображала вторгнення тисяч качок на вулиці міста. Насправді ця інсталяція була присвячена виставці «Водна мрія: мистецтво дизайну ванної кімнати», що проходила у ті дні у Музеї дизайну Атланти [WaterDream ER]. Саме на вхід до приміщення музею і вказували качечки -- вони ніби вишикувалися у чергу на виставку, аби першими побачити, якою повинна бути ванна кімната їхньої мрії.

Ляльки санкт-петербурзької художниці Оксани Миронової (народ. 1977) дивно схожі на людей [Mironova ER]. Юна дівчинка на тлі міського пейзажу («Весняна») так ніжно пригортає букетик тюльпанів і так мрійливо дивиться вдалину, що мимоволі боїшся зруйнувати необережним рухом чи словом цей солодкий світ дівочих мрій. Спе- котна брюнетка, що сидить під деревом («Рахіль»), виглядає дуже поетично і спокійно, а сумна клоунеса в парку («Жанна») начебто переосмислює все своє життя -- театральне та реальне. Дівчина у плащику і береті («Маргарита») сидить на лавочці у скверику і чогось чи когось терпляче чекає... так і хочеться підійти! Кожна лялька О. Миронової -- зі своїм характером, настроєм та історією -- дивовижним чином заповнює собою простір, невпізнанно змінюючи зміст навколишньої дійсності.

Іспанська художниця Rosa M. Grueso (народ. 1981) не просто розташовує своїх ляльок у природному середовищі -- вона створює фантастичний світ, повертаючи нас у дитинство. Потрапляючи у ліс Рози, ти опиняєшся у казці: ось під листочком прилягла відпочити ніжна фея з мереживними крильцями, на моховій купині присів хлопчик-фавн, по замшілому стовбуру просувається дівчина-равлик, на великій каменюці присіла чарівна принцеса-жаба. Русалки, феї, ельфи й інші магічні персонажі зроблені з великою любов'ю і фантазією. Цей своєрідний ленд-арт (від англ. land art -- ландшафтне мистецтво) втілює бажання творчого та гармонійного співіснування людини з природою. Художниця не використовує природу -- вона з нею співпрацює, підкреслюючи природні форми, контури, лінії, рельєфи. Природно-лялькові інсталяції Рози М. Груесо, делікатно торкаючись до живого, дозволяють по-новому поглянути на навколишній світ [Grueso ER].

Талановита бразильська художниця Nele Azevedo (народ. 1950) створила красиву, тендітну і дуже зворушливу інсталяцію з понад 1200 малесеньких фігурок людей, вирізаних з льоду: льодяні чоловічки сидять на сходинках під яскравими сонячними променями, повільно танучи. Інсталяція, що триває доти, доки не згасне «життя» останньої фігурки, метафорично говорить про наріжне питання сучасності -- танення льодовиків. Інсталяція Nele Azevedo була продемонстрована у багатьох містах різних країн з метою привернення уваги до проблеми глобального потепління [Azevedo ER].

Ще одне відоме ім'я у сфері вуличного мистецтва -- британець Filthy Luker, незвичайні інсталяції якого також містять беззаперечне екологічне послання. Дивуючи глядачів своїми кумедними роботами, сам автор вважає за краще залишатися в тіні. Єдина інформація, яку розмістив про себе художник на своєму сайті, така: «Filthy Luker -- художник, буквально атакуючий своїм мистецтвом глядачів. Хто б міг подумати, що з вікон будівлі раптом почнуть виповзати зелені щупальця восьминога, прямо у центрі дороги невимушено розляглася гігантська бананова шкірка, а у дерев з'являться очі! Художник трансформує урбаністичне середовище, змушуючи замучених міських жителів раптом з подивом завмерти перед водонапірною трубою, що весело підморгує, сумним телевізором, який викинули господарі, або перед зубастим смітником. Це мистецтво іскриться гумором, відчайдушністю, воно шокує і змушує по-новому подивитись на навколишній світ» [Luker ER].

Однією з найзнаменитіших його робіт став величезний надувний восьминіг, що з'явився в одному з французьких міст кілька років тому: зелені щупальця, що стирчать з вікон і балконів будівлі, створюють враження, ніби їхній власник якимось чином вийшов з морських глибин і чи то обрав багатоповерховий будинок своїм новим місцем проживання, чи то просто у ньому застряг. Цю інсталяцію з незмінним успіхом художник демонстрував потім і в інших країнах. У проекті «Trees are people too» («Дерева теж люди») кущі та дерева обзаводяться чарівними очками, закликаючи перехожих до діалогу.

Вагомий екологічний підтекст спостерігається і у голландській інсталяції «Блакитна дорога», автором якої є Henk Hofstra (народ. 1952) [Hofstra ER]. Одну з вулиць у місті Драхтені художник пофарбував у блакитний колір, перетворивши її на своєрідну урбаністичну асфальтовану річку. Втім, саме такого ефекту автор і прагнув, адже його інсталяція -- це нагадування про реальну ріку, яка колись була на місці нинішньої дороги. Для більшої переконливості Хофстра розмістив вздовж дороги «потопаючі» автомобілі, острівці, рибалок. На самій «річці» восьмиметровими літерами виведено надпис: «Вода -- це життя».

Вуличними інсталяціями та незвичними скульптурами багатий і Київ. Великого розголосу свого часу спричинила інсталяція «Деперсоналізація» (2009) Народного художника України, віце-президента Національної академії мистецтв України Віктора Сидоренка (народ. 1953) [Сидоренко ЕР]. Інсталяція являла собою дванадцять різнокольорових скульптур чоловіків, що застигли в однакових позах з однаковими жестами. Ці чоловічі «клони» вторгалися у життєвий простір, мандрували у натовпі, спостерігали за перехожими на вулицях та у скверах [Деперсоналізація ЕР]. У своїй роботі автор звертається до однієї з найактуальніших проблем сьогоднішнього світу -- проблеми ідентифікації, почуття невідповідності з іншими, можливості гармонійного співіснування при всій багатоманітності поглядів та думок. Інсталяція підштовхує глядача до пізнання чуттєвого боку сучасного світу, пошуків джерел внутрішньої свободи і становлення самоідентифікації як гуманітарної основи соціуму.

Однією з найяскравіших постатей у цьому напрямі стріт-арту є молодий український художник Костянтин Скритуцький (народ. 1982). Серед іншого, він багато працює з деревиною, даруючи старим, всохлим деревам друге життя у вигляді скульптур та інсталяцій. На розі вулиць Золотоворітської та Рейтарської на пеньку сидить його «їжачок у тумані» (втілення знаменитого мультиплікаційного персонажа), створений з дерева, кераміки та залізної сітки. Замість колючок майстер використав 5 тис. шурупів, а у клунку їжачка лежать кілька копійок. Гості міста залишають своєму улюбленцю подарунки та загадують бажання, потираючи його клуночок (на жаль, з цієї причини клуночок відвалювався, і його довелося вже тричі замінювати), а під час зимових холодів надягають на їжачка шапочку та шарфик.

Однією з найулюбленіших інсталяцій городян є «Літаюча корова», що сидить на всохлій вербі (вул. О. Гончара, 47). Півтораметрова фігура, зроблена з дерева, глини, дроту та мотузок важить 80 кг. При найменшому пориві вітру дзвіночок, що теліпається на шиї, починає дзенькати, а корова -- махати крилами, зробленими з 400 пластиковых ложечок. Внизу на газоні, під деревом з коровою, у траві виліплений з кераміки коров'ячий «млинець», на якому намальовані позначки долара і євро. У народі є повір'я: якщо вступиш у купку коров'ячого лай- на, то матимеш гроші. Охочі вірять -- і з задоволенням вступають!

Сам автор серед своїх робіт найбільше любить дерев'яну балерину (на розі вулиць Стрітенської і Стрілецької). Спочатку на зрізаному пеньку художник поставив зображення звичайного сірника. А наступного дня, підійшовши до свого творіння, з подивом знайшов там записку з проханням: «Зробіть тут балерину. У цьому дворі живе легенда балету -- їй буде приємно. Дякую». Таке прохання дуже зворушило художника, і він не зміг відмовити. Балерина, зроблена з липи та кераміки, з нитковим волоссям та спідничкою з будівельної сітки, вийшла дуже беззахисною та тендітною.

Крім названих робіт, у доробку К. Скритуцького також «Бураті- но», «Віслючок», «Тигробджоли», «Гуртожиток білих ворон», коти з дерева та пластиковых виделок та інші інсталяції. Але, крім вуличних скульптур, розкиданих по двориках та провулках центру міста, художник створив цілий дитячий сквер на Пейзажній алеї, відкритий у 2009 р. і визнаний Національною спілкою художників України твором мистецтва. У сквері розташовані дивовижні фонтани та лавки, дитячі забавки та мозаїки, фантастичні звірі та милі ангели -- вуличне середовище перетворилось на справжню казку у стилі «Аліси у країні чудес», яка радо запрошує кожного відвідувача до своїх таємничих пригод. Усього на роботи було витрачено близько мільйона гривень, причому 15% зібрали самі мешканці навколишніх будинків, решту дали спонсори.

У сфері вуличної скульптури та інсталяції в останні роки стало відомим й ім'я Володимира Білоконя (народ. 1975). «Дерево зі стільцями», «Стільчик на велосипеді», «Кавомолка», «Сірник» з зеленими листочками, «Лавка» з двома відпочиваючими стільчиками -- ось неповний перелік робіт автора, що з'явились на вулицях Києва в останні роки [Белоконь ЭР]. Але найвідомішою інсталяцією художника стали, безперечно, «Закохані ліхтарі» на Майдані Незалежності, відкриті у 2009 р. до Дня св. Валентина. Сьогодні це улюблене місце киян і гостей столиці, а також закоханих будь-якого віку.

Навесні 2011 р. у Києві стартував культурно-соціальний проект «Kiev Fashion Park» [Kiev ЭР], ідея якого полягає в тому, щоб зробити Київ цікавішим, красивішим і привабливішим. У рамках проекту у парках і скверах столиці встановлюються унікальні авторські арт- об'єкти -- скульптури, інсталяції, лавки та інші невеликі архітектурні форми, створені за ескізами як відомих майстрів, так і молодих авто- рів-початківців. Проект меценатський: кожний арт-об'єкт може бути куплений меценатом (людиною чи організацією) і подарований місту, після чого об'єкт встановлюється і супроводжується відповідною табличкою про автора і мецената. Це підкреслює соціальну спрямованість задуму, адже місто не витрачає жодних коштів з бюджету, але отримує справжні артефакти, що надають Києву унікальності, стильності, своєрідності європейського міста. Першим місцем реалізації проекту стала вже згадувана Пейзажна алея, де у травні 2011 р. було встановлено 17 нових арт-об'єктів, а другим -- Парк імені Т. Г. Шевченка, де у серпні цього ж року з'явилась чудова іронічна скульптура «Бабця класична» Ганни Кисельової. Незважаючи на те, що «Бабця» встановлена недавно, вона вже встигла стати своєрідним талісманом і обрости легендами: кажуть, що студенти, прикладаючи залікову книжку до її сумочки, успішно складають іспити, а якщо зранку присісти біля бабці на лавку, весь день буде успішним.

2012-2013 роки виявилися насиченими і багатими для Лівобережного Києва: чимало нових скульптур та інсталяцій було встановлено на Русанівській і Дніпровській набережних. Серед інших, відзначу наступну «бабку» Ганни Кисельової -- «Бабку з кравчучкою» та романтичну «Ромашку» з останньою пелюсткою, на якій зазначено «любить» (автор Дмитро Ів).

У травні 2013 р., напередодні святкування Дня Києва, Kiev Fashion Park встановив першу в місті скульптуру на воді -- «Рідкісного птаха» (саме того, що «долетить до середини Дніпра»). Робота Олексія Владімірова із зварених прутів чорного металу розміщена посередині Дніпра біля моста Патона на опорі колись зруйнованого Наводницького мосту. Птах у висоту досягає 3,5 м, а розмах крил перевищує 5 м. Завдяки художньому рішенню автора скульптура вагою в 500 кг зберегла легкість і динаміку образу, а графічні чіткі лінії виділяють твір на грайливій поверхні ріки.

У 2013 р. у Хрещатому парку біля Містка закоханих Kiev Fashion Park відкрив парну скульптуру під назвою «Історія кохання» (автори Олександр Моргацький і Григорій Костюков). Робота присвячена любові і вірності Луїджі і Мокрини, італійця й українки, яких познайомила і розвела війна, але вони пронесли любов через все життя, а за 60 років знову зустріли один одного завдяки телепрограмі «Чекай мене».

Серед останніх робіт Kiev Fashion Park презентував поп-арт об'єкт «Світ крізь рожеві окуляри», що був встановлений в Печерсь- кому ландшафтному парку в жовтні 2014 р. (автори Володимир Падун і Людмила Роздобудько-Падун). І в подальшому Kiev Fashion

Park продовжує облагороджувати сучасним мистецтвом парки, сквери та набережні міста.

Окремий вид вуличних інсталяцій складають інсталяції світлові, де саме гра світла за допомогою спеціальних технологій створює задуманий образ, додаючи художнім об'єктам яскравості і видовищно- сті. Як приклад такої інсталяції (до того ж, інтерактивної -- тобто розрахованої на взаємодію із глядачем), згадаємо проект «Light Drift» (з англ. «дрейфуюче світло») американського колективу «Howeler + Yoon architecture» [Howeler ER], створеної на березі і безпосередньо у воді річки Шайлкілл міста Філадельфії (США).

Інсталяція складається з багатьох пластикових куль, що знаходяться на суші і у воді, а їхній зовнішній вигляд залежить від взаємодії із глядачами. Коли кулі знаходяться у стані спокою, їхній колір -- світло-зелений. Коли людина наближається до кулі на березі, вона починає пульсувати кольоровим світлом між яскраво-зеленим і синім. Якщо ж глядач вирішить сісти на кулю, то пульсування припиниться і куля стане синьою. Але взаємодія продовжується і далі: кулі на землі пов'язані з певними кулями у воді, і як лише на землі відбуваються якісь зміни, то це відразу позначається і на водній половині інсталяції. Таким чином, щоб створити оригінальний малюнок на воді, люди на березі повинні взаємодіяти не лише з кулями, а й між собою. У вечірній і нічний час ці «ліхтарики» створюють воістину чарівну і святкову атмосферу.

В останні роки все більш популярними стають світлові інсталяції на різноманітних архітектурних об'єктах: то тут, то там по всьому світу проходять дивовижні світлові шоу, приурочені до знаменних подій. Тривимірні проекції створюються під визначений об'єкт, після чого йде робота над відеорядом, що буде на нього проектуватись. В результаті глядач бачить те, чого насправді не існує: і це не лише образи, що з'являються на поверхні приміщення, а й сама будівля, на яку спрямована проекція, може танцювати, міняти форму, руйнуватись та збиратись знову тощо. В останні роки подібні світлові інсталяції відбулися у багатьох країнах Європи, США, ОАЕ. Ця видовищна форма вже активно застосовується і в Україні. Зокрема, фантастичне шоу такого роду відбулося 23 серпня 2010 р. на свято Дня міста у Харкові. Приміщення міської адміністрації ніби перенеслося у паралельний світ, де не діють закони фізики: на очах тисяч глядачів падали колони, з'являлись статуї, скочувались величезні кулі, злітали птахи і літаки, плавали риби і стрибали дельфіни, квадратні вікна «оживали» і рухались, рослини оплітали фасад будівлі, яка сама трансформувалась, вигинаючись і змінюючи форму.

У контексті світлових вуличних інсталяцій не можна не згадати світломузичні фонтани -- популярну в багатьох країнах видовищну форму вуличного мистецтва. У 2011 р. фонтан світового рівня з'явився і в Україні -- це плавучий фонтан, розміщений на річці Південний Буг у Вінниці. Його унікальність полягає у так званій «зимуючій технології», яка дозволяє опускати конструкцію на зимовий період під лід. Висота фонтану перевищує 60 м, фронтальний розліт -- 140 м. Струмені фонтану б'ють у супроводі прекрасної музики і незвичайних візуальних ефектів: на фонтан демонструється відео у форматі 3D. Вінницький фонтан увійшов до десятки найвидовищніших фонтанів нашого часу.

Отже, вулична інсталяція сьогодні -- це одна з найактуальніших форм художнього самовираження у всьому світі, що надає талановитим художникам прекрасну можливість творчої реалізації, залишаючи глядачеві свободу трактування образів та смислів. А якщо головним елементом інсталяції є лялька (у широкому сенсі слова -- образ людини, тварини, будь-якого персонажу), що передає за волею митця різноманіття характерів та доль, -- тоді художня видовищність форми збагачується ще більш глибокою символікою, естетичною цінністю, філософським контекстом та підтекстом. Як стверджує Олена Ні- кольська, «лялька -- істота магічна, тобто потенційно жива. Так склалося історично. Тому бажано, щоб вона вступала з нами у взаємодію» [Никольская ЭР]. Якнайкраще ця функція реалізується саме у мистецтві вуличної інсталяції.

Художні інсталяції та оригінальні скульптури не несуть якогось особливого ідеологічного навантаження, не покликані нагадувати людям про трагічні чи героїчні сторінки минулого, не увіковічнюють видатних персон, як це властиве традиційній міській скульптурі. Вони просто вивільняють приємні емоції, створюють добрий настрій, викликають усмішку, милують око, повертаючи нам, перехожим, здатність споглядати, розмірковувати, дивуватись та радіти, абстрагуючись від щоденної заклопотаності хоча б на мить.

Вплив public art на громаду є безцінним: «він наповнює енергетикою громадські простори, пробуджує мислення; трансформує місця, де ми живемо, працюємо і проводимо дозвілля, в сповнене привабливості та гостинності середовище. Public art є рухом суспільства і мистецтва назустріч один одному, де місце зустрічі -- громадський простір» [Мусієнко 2010, с. 137].

вулична інсталяція світлове графіті public art

Размещено на Allbest.ru