Сучасні сценічні прочитання "Вишневого саду" А.П. Чехова на київських сценах

Размещено на http://allbest.ru

Сучасні сценічні прочитання «Вишневого саду» А.П. Чехова на київських сценах

Ісько Ольга Данилівна Ісько Ольга Данилівна (Isko Olga), студентка магістратури (Masters student) НАКККіМ (група МСМ11-9), кафедра режисури та акторської майстерності Інституту сучасного мистецтва (Department of the direction and acting arts Institute of the modern arts National Academy of Management of Culture and Arts

Науковий керівник (Supervisor): Шлемко Ольга Дмитрівна Науковий керівник (Supervisor): Шлемко Ольга Дмитрівна (Olha Shlemko), професор кафедри режисури та акторської майстерності НАКККіМ, кандидат мистецтвознавства, доцент, заслужена артистка України (Professor of the Department of the direction and acting arts at the National Academy of Cultural and Arts Management, Honored Artist of Ukraine) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

П'єса А. П. Чехова «Вишневий сад», що була написана в 1903 році, є однією з найцікавіших та однією з найскладніших для постановки на сцені. Але у зв'язку з цим вона викликає ще більше бажання режисерів здійснити її сценічну інтерпретацію.

У 2010 році п'єсу «Вишневий сад» на сцені Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки поставив Аркадій Кац. Невдовзі, у 2012 році Віктор Гирич поставив «Вишневий сад» в очолюваному ним Київському академічному театрі на Липках.

Про постановки «Вишневого саду» на сценах Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки та Київського академічного театру юного глядача на Липках писали О. Вергеліс, О. Кужельний, Е. Макарова, Л. Олтаржевська, І. Чужинова.

Л. Олтаржевська в інформативно-мистецькому журналі «Театрально-концертний Київ» у грудні 2012 р. зазначає: «Чехов у Театрі юного глядача на Липках вражає елегантністю, ліризмом і вмінням режисера Віктора Гирича інтригувати <...> Спектакль демонструє, що повага до автора в поєднанні з власною творчою інтуїцією та підтримкою команди гарантує результат, яким насправді можна пишатися» [6].

Театральний критик О. Вергеліс у своїй рецензії пише: «Уже перша сцена, яка тільки ледь-ледь відкриває сценпростір, викликала в моїй душі схлип <...> Тему дитинства і тему конкретного дитячого театру режисер Гирич - несподівано для мене - "закільцював" у чеховському персонажі, який ніким раніше не був завважений. Це образ перехожого... Щойно виходить на сцену в цій ролі жива легенда ТЮГу, талановита, ексцентрична Людмила Ігнатенко, котру багато хто не розуміє, як у моїй душі знову чується той самий "схлип"...» [1].

О. Вергеліс вбачає якісну «відмінність цього "Вишневого саду" на сцені ТЮГу в тому, що глядач його чує і слухає. Жодна людина не пішла після першої дії. А для Києва це майже перемога. І ще одна відмінність цієї постановки, - на думку рецензента, - відчайдушно простодушна чесність... От вирішив режисер здатися на сцені грайливим, розкутим, безпосереднім, бешкетним... Він і не зупиняється на досягнутому. Монтаж сцен стрімкий, навіть хвацький - і все це з метою втримати увагу» [1].

І. Чужинова у своїй рецензії зазначає: «На початку вистави на сцені панує траурна напівтемрява. Родовий маєток, куди повертається з- за кордону Раневська (Анжеліка Гирич), завішано свіжовипраними простирадлами в міщанську квіточку, захаращено ширмами з ажурними орієнтальними принтами, вистелено квітчастими килимами і доріжками. Словом, від верху до низу укутано в побут, ніби в саван. На задньому плані прилаштована ще й недбала драпіровка в поїдених міллю гобеленах з бляклими, вицвілими вишневими деревами (сценографія Михайла Френкеля)» [7].

Водночас «режисер зі старанністю школяра, який покриває сторінки підручника комічними пиками, насичує свою сценічну розповідь всілякими трюками та інтермедіями» [7]. Однак «до фіналу вистави сцена порожніє. Під час дії поступово, як осіннє листя, облітає життєве лушпиння, зникають простирадла і ширми, слуги відносять гобелени і згортають килими, залишаючи лише невеликий килимок, на якому і туляться один до одного герої, завмерши на своїх валізах в очікуванні поїзда. Мерехтить самотня свічка Фірса, валить клубами паровозний дим, знову кружляють по колу паризькі метелики - ніби все життя проноситься перед очима протягом короткої і нескінченної миті. Загалом, підсумок людської комедії виходить безнадійно тривіальним, і навряд чи він міг бути іншим» [7].

Режисер О. Кужельний, аналізуючи у своїй рецензії режисерський інструментарій В. Гирича, відзначає: «Радієш його простоті та універсальності: лаконічність дієвих епізодів, ритмічна зміна настроїв і темпів, наполегливе утвердження думки без декларацій і нав'язливих формулювань, нарешті, надзвичайно близьке, можливо не тільки мені, розуміння ідеї не головною думкою, сформульованою як дієвий заклик, а генеральним хвилюванням твору» [4].

Порівнюючи виконавиць ролі Раневської в театрі російської драми імені Лесі Українки і театрі на Липках, згаданий рецензент зазначає: «І якщо Раневська Тетяни Назарової у «Вишневому саду» Російської драми - жінка, скоординована в пристрастях, пріоритетах, позбавлена сентиментів з приводу малої і великої батьківщини, спритно проливає сльози, згадуючи загиблого сина і абсолютно спокійно залишає напризволяще своїх рідних, прибитих дійсністю, то Раневська Анжеліки Гирич виконує борг людинолюбства. Вона так наполегливо дарує всім своє тепло, ласку, що навіть вічний студент Трофимов (Дмитро Усов,

Руслан Гофуров) сприймає це запрошенням до близькості, а рідний брат Гаєв (Олександр Ярема) констатує - «вона порочна». На доказ цієї тези художник з костюмів Костянтин Кравець реалізує репліку «одягнена за паризькою модою» у гіпюрові сукні, з під яких досить яскраво проглядаються панчохи, і око глядача бентежать корсети» [4].

Тож завдяки вдало знайденим виражальним засобам «без закликів і вказівок, режисер компрометує так широко поширену сьогодні ілюзію гідного життя виключно за кордоном. Іммігрувати, виїхати заробляти гроші і не повернутися, одружитися за кордоном - багатьом видається еталоном життєвого успіху. І це один з важливих сигналів, який транслює вистава. В цілому ж усіма художніми посиланнями вона закликає виявити свій духовний погляд, витрачати себе на сердечність і любов» [4].

Перш ніж торкнутися постановки «Вишневого саду» на сцені Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки варто зазначити, що постановки п'єс та інсценізацій прозових творів А. Чехова є для цього театру вже традиційними.

Так, успіхом користувалася вистава «1001 пристрасть або дрібниці життя» за оповіданнями А. Чехова (прем'єра 21.10.2010). Своєрідним продовження чеховської теми стала вистава «Добрі люди» (прем'єра 14.0.2019) за оповіданнями А. Чехова. П'єса «Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна за листуванням А. Чехова була поставлена навіть двічі: вперше - 1966 року, а вдруге - 2003 року. Після першої прем'єри ця знакова вистава з успіхом йшла протягом 18 років.

«У виставі "Вишневий сад" всі актори грають добре, щиро, проникливо, тонко відчуваючи чеховський текст, вловлюючи хитку атмосферу, створену режисером Аркадієм Кацем і художником Тетяною Швець» [5], - зазначає у своїй рецензії, опублікованій у престижному журналі «Театр» (2011) Е. Макарова. Рецензентка вважає, що «Тетяна Назарова в своїй Раневській грає діагноз доктора Чехова - вмирання Вишневого саду, частиною якого є вона сама. У ній намішано риси навіженої, ефектної російської панянки і кокетливої паризької дамочки, яка оберталася у не найвищому французькому суспільстві. По суті, вона нескінченно самотня, є в ній відчуття біди, але й безвідповідальність, чарівна інфантильність. Безвольність поєднується в ній з егоїзмом - вона любить цього «дикого чоловіка», який обібрав її в Парижі, і крім цього її ніщо не цікавить. Вона спокійно після продажу маєтку їде в Париж, де буде протринькувати гроші, надіслані ярославською бабусею Ані» [5].

Досить критично оцінює виставу «Вишневий сад» на сцені Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки О. Вергеліс. Насамперед перепало від нього режисеру - постановнику. «Є підозра, - зазначає рецензент, - що ветеран-режисер Аркадій Кац (Росія) вже не раз вирубував цей же «Сад» старим козацьким способом. Очевидно, і в Київ він з'явився з давно заготовленою сокирою. Оскільки його режисерське «вирішення» для наших артистів ніби «піджак з чужого плеча» <...> Розкручуючись жваво і весело, цей спектакль, тим не менше, вражає чи то хлоп'ячою, чи то старечою інфантильністю. Важливі вузлові моменти не з'ясовані. Головні образи нібито зовсім відсутні» [2].

Звертаючись віртуально до постановника, рецензент заявляє: «Але чому ж, чому, бідний мій, хороший мій, Аркадію Фрідріховичу, вами не розроблений і нічим не наповнений, напевно, жоден чеховський образ і ніяк ці образи не проростають один в одного? За винятком <...> Пищика ... І ще - Варі. Її грає Наталя Доля. Достойно грає» [2]. Натомість виконавиця ролі Раневської Т. Назарова «знамениті тексти подає "специфічно". Наприклад, "Я люблю батьківщину" - це мовиться інтонацією гіршої абітурієнтки, яка вступає до театрального з декламацією вірша про радянський паспорт. А текст про потонулого сина, про Гришу (під час першої зустрічі з Трофимовим) - тут звідки не візьмись індійська мелодрама. Це - дивно і підозріло» [2]. театр чехов вишневий сад режисерський

О. Вергеліс порівнює образи героїв вистави з образами героїв відомих серіалів та політиків. Так, «в здоровому пацані Лопахіні (артист Володимир Ращук) хто-небудь з юних вгадає героя "Бригади". Похмурий, злегка "понтовий", з апломбом уркагана. Абсолютно неможливо домислити: чому цьому персонажові Чехов надав несподівану характеристику - "ніжна душа" і "тонкі пальці як у артиста"? <...> Єпіходов (Андрій Пономаренко) - це, очевидно, підтрунювання над Яценюком або над Кроликом з "Вінні-Пуха"? Здібний артист надміру "грасирує", даремно награє <...> Про Петю Трофимова (Віктор Семиразуменко), про Шарлотту (Ольга Когут), про Аню (Ольга Олексій) сказати абсолютно нічого. Якісь пани "ніхто", невпізнані пасажири на станції "Чехов"» [2].

Оцінюючи виконання ролі Т. Назаровою, рецензент наводить висловлювання про Раневську Лопахіна: «Добра вона людина, легка, проста людина <...> Але вочевидь - зазначає рецензент, - не про нашу. Що в цій такого доброго? Де її легкість? Ніяк не виявлений внутрішній порив - власне, навіщо повернулася в Росію самозакохана ця панянка (начебто тільки з солярію) з ляльковою зачіскою під "Нонну Терентьєву" з кінофільму "Крах інженера Гаріна"? <...> У цієї Раневської немає "біографії". Вона приїхала з Парижа, тому що так написано в п'єсі. А не тому, що її притягували любов до батьківщини, сила обставин, інерція звички, норовливість характеру» [2].

Однак О. Вергеліс виділяє все ж таки й деякі вдалі ролі. Зокрема, він зазначає: «Я вже дожив, напевно, до того кризового стану, коли почав під час таких прем'єр тихо радіти малому. Наприклад, поміщику Борису Симеонову - Пищику. Актор Віктор Алдошин в цій ролі хоча б достовірний» [2]. Також виконавиця ролі Варі Н. Доля «виявляє в ролі не тільки вдумливе ставлення до образу «монашки», а й демонструє на сцені свій суворий розум, безсумнівне акторське обдарування» [2].

Б. Зінгерман, один з найвідоміших дослідників творчості А. Чехова, вважає, що помилка багатьох режисерів-постановників комедії «Вишневий сад» полягала у їхньому нерозумінні сутності жанру п'єси, спробі її комедійну природу «розгадати через характери дійових осіб, намагаючись висміяти їх і розвінчати» [3, с. 351]. Натомість «комізм "Вишневого саду" взагалі полягає більше в ситуаціях, аніж в характерах <...> Втім, і ситуації п'єси самі по собі не завжди смішні - це Чехов заставляє нас побачити їх комедійний смисл» [3, с. 351].

П'єси А. Чехова відносяться до так званих позафабульних, тобто таких, де сюжет розгортається за межами подій. П'єса «Вишневий сад», яку А. Чехов писав три роки, стала вінцем і звершенням його творчої діяльності і життєвого шляху. Постановки згаданої п'єси на сценах Київського академічного театру юного глядача на Липках та Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки стали подіями не лише в мистецькому житті столиці, а й молодої Української держави, стали серйозним випробуванням для режисерів-постановників, які намагались відтворити філософію, атмосферу, глибинну сутність геніальної чеховської п'єси, враховуючи при цьому й сучасні реалії та київських артистів, які отримали можливість виявити нові грані свого таланту.

Використані джерела

1. Вергеліс О. Російський дім з усіма зручностями. URL : https://dt.ua/CULTURE/rosiyskiy-dim-z-usima-zruchnostyami.html

2. Вергелис О. Вишневый сад предан. Главная пьеса на сцене столичной Русской драмы. 15 окт. 2010. URL : https://zn.ua/CULTURE/vishnevyy_sad_ predan glavnaya_piesa_na_stsene_stolichnoy_russkoy_dramy.html

3. Зингерман Б. Театр Чехова и его мировое значение. Москва : РИК Русанова, 2001. 432 с.

4. Кужельный А. Радиостанция бытия // День. 2013. № 37. URL : https://day.kyiv.ua/ru/article/kultura/radiostanciya-bytiya

5. Макарова Э. Остров высокой культуры // Театр. 2011. № 3. URL : http://inieberega.ru/node/355

6. Олтаржевська Л. «Театрально-концертний Київ», грудень 2012. URL : http://tuz.kiev.ua/reviews/view/6

7. Чужинова И. Недетский сад: Виктор Гирич взялся за Антона Чехова. URL : http://tuz.kiev.ua/reviews/view/7

Размещено на Allbest.ru