Кобзарі та бандуристи в дослідженнях вчених та студентів Ніжинського Історико-філологічного інституту імені князя Безбородька

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

КОБЗАРІ ТА БАНДУРИСТИ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ВЧЕНИХ ТА СТУДЕНТІВ НІЖИНСЬКОГО ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА

Самойленко Григорій Васильович

доктор філологічних наук, професор

кафедри літератури, методики її навчання,

історії культури та журналістики

м. Ніжин

Анотація

кобзар бандурист пісенний творчість

У статті вперше у літературознавстві аналізуються наукові праці професорів, викладачів та студентів Історико-філологічного інституту князя Безбородька у Ніжині, русифікованому навчальному закладі, що торкалися вивчення української народної пісенної творчості та її популяризації в мистецькому просторі. Особливе місце посідає матеріал про носіїв традицій народної творчості - сліпих кобзарів та бандуристів, а також лірників, кожний із яких мав свій репертуар і специфічну виконавську майстерність. У статті розкрита діяльність лірників Корнія Бондаренка, Смаровіза, Якова Новака, Федіра Ярешка, кобзарів Прокіпа Дубенка, Никона Кожухівського, Панаса Братиці, Прокіпа Дуба, Федота Пархоменка та Івана Крюковського, бандуристів Іллі Дуб'янського та Терешка Пархоменка. Проведені в Інституті конкретні зустрічі з народними співцями на спеціальних засіданнях Історико-філологічного товариства, яке діяло при навчальному закладі, а також організовані концертні виступи перед студентами та громадськістю міста у Народному домі й школах і гімназіях, мали не лише науковий характер, а й культурнопросвітницький. Варто відзначити наукову цінність проведених мистецьких імпрез, які передавали дух тієї епохи в якій жили і діяли кобзарі, лірники та бандуристи. У науковій розвідці детально аналізується репертуар бандуриста Терешка Пархоменка з вказівкою кількості рядків у творі, що розкриває унікальну митецьку рису виконавця. Проаналізовані статті Олександра Малинки, Володимира Данилова та професора Михайла Сперанського, діяльність викладача Федора Проценка дали можливість з'ясувати як факти життя сліпих співаків, так і особливості їхнього репертуару та виконавської діяльності, а також відмінності репертуару у кобзарів, бандуристів і лірників, зокрема відсутність в останніх народних історичних пісень - дум.

Ключові слова: кобзарі, бандуристи, лірники, українська усна народна творчість, думи, пісні, псалми, наукові дослідження, Ніжинська вища школа.

Annotation

Samoilenko Hryhorii Vasylovych Doctor of Philological Sciences, professor at the Chair of Literature, Methods of Its Teaching, History of Culture and Journalism, Nizhyn Mykola Gogol State University,. Nizhyn

KOBZARS AND BANDURYSTS IN THE INVESTIGATIONS OF SCIENTISTS AND STUDENTS OF COUNT BEZBORODKO NIZHYN HISTORICAL PHILOLOGICAL INSTITUTE

The author for the first time in Literature Studies analyzes scientific works of professors, teachers and students of Count Bezborodko Historical Philological Institute in Nizhyn (a russificated educated establishment), where they investigate Ukrainian folk song creativity and its popularization in the artistic space. Special place is taken by the material about such representatives of folk creativity traditions as blind kobzars, bandurysts, lirnyks, each of whom has his own repertoire and performers' mastership. The article reveals the activities of lyre players Korniy Bondarenko, Smaroviz, Yakov Novak, Fedir Yareshko, kobzars Prokip Dubenko, Nikon Kozhuhivskyi, Panas Bratytsa, Prokip Duba, Fedot Parkhomenka and Ivan Kryukovskii, bandurists Ilya Dubyanskyi and Tereshko Parkhomenka. Meetings with folk singers at special meetings of Historical Philological Club of the educational establishment and at concert performances for students and town inhabitants had not merely scientific, but also culture enlightenment role. It is worth noting the scientific value of the held artistic events, which conveyed the spirit of the era in which kobzars, lyrniks and bandurists lived and worked. In the scientific investigation, the repertoire of bandurist Tereshko Parkhomenka is analyzed in detail, indicating the number of lines in the work, which reveals the unique artistic feature of the performer. The analyzed papers of Oleksandr Malynka, Volodymyr Danylov and professor Mykhailo Speranskyi, the studied activity of the teacher Fedir Protsenko enabled the author to reveal both facts of blind singers' lives and peculiarities of their repertoire and their activity as performers, to determine differences of repertoire of kobzars, bandurysts and lirnyks, including the fact that the last never performed folk historical songs.

Keywords: kobzari, bandurists, lyrniks, Ukrainian oral folk art, poems, songs, psalms, scientific research, Nizhyn Higher School.

Постановка проблеми

Місто Ніжин, де розкинулись корпуси Ніжинської вищої школи, дуже своєрідне й давнє поселення. Довгий час воно було центром одного із найбільших в Україні козацьких полків. І це якоюсь мірою сприяло як його економічному, так і культурному розвиткові.

Характерною особливістю було й те, що в Ніжині у XVIII-XIX ст. функціонували три щорічні ярмарки: Троїцький, Покровський та Всеїдний. Звідусіль приїжджали купці зі своїми товарами. Готувались до них і ніжинці. У ці дні весь Ніжин гудів, бо чулися різні голоси, і, як свідчив М. Гоголь, мовне різноголосся перепліталося із муканням, беканням, ревінням тварин та людським гамором. І серед всього багатоголосся чувся особливий спів сліпих музикантів, які гурбилися біля храмів, що стояли навколо великої базарної площі: зі сходу - Замкова Богоявленська, з південного сходу - церкви Покрови Пресвятої Богородиці та Успенська, з півдня - Миколаївський собор. Саме біля цих благодатних місць і скупчувалися музиканти: кобзарі, лірники, бандуристи.

Микола Гоголь, Євген Гребінка та інші гімназисти бігали послухати їх співи, а потім відтворити все це у своїх художніх творах. Інтерес до цих музикантів проявляли згодом студенти-філологи та історики [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанню кобзарів та бандуристів були присвячені дослідження вчених та студентів Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, що відображено в роботах А. Малинки [2], В. Данилова [3], Ф. Проценка [4], М. Сперанського [5] та інших. Сучасні наукові доробки представлені дослідниками Г. Самойленком [1] та О. Кривобоком [6].

Мета статті

На основі аналізу праць вчених та студентів Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька дослідити мистецьку творчість місцевих та приїжджих кобзарів та бандуристів.

Виклад основного матеріалу

Як свідчать документи, ніжинські базари відвідували лірники Корній Бондаренко, Смаровіз, кобзарі Прокіп Дубенко, Никон Кожухівський, Панас Братиця та Прокіп Дуб, бандурист Ілля Дуб'янський. Усі ці та інші співці були із сусідніх сіл та містечок. Але на ярмарку виступали і музиканти із Ніжина: лірники Яков Новак, Федір Ярешко, кобзар і бандурист Федот Пархоменко та інші.

Серед тих, хто цікавився співом цих музикантів, був і студент Історико-філологічного інституту князя Безбородька Олександр Малинка, який навчався у ньому з 1886 по 1890 рік. Під впливом лекцій професора М.І. Соколова, який читав фольклор, захопився він збиранням фольклорного та етнографічного матеріалу. Як свідчить сам О. Малинка у своїх спогадах, він часто бував на базарах, слухав кобзарів і влітку 1889 р. записав від Прокопа Чуба декілька його творів. Кобзар Чуб, справжнє його прізвище Дубенко Прокіп Михайлович (1841(1844) - 1903), який більше відомий під псевдонімом Дуб, був із села Макіївки Ніжинського повіту, осліп у 4 роки. Коли йому виповнилося 16 років, пішов вчитися до кобзаря Овсія (Сліпого), а потім продовжив у Павла Братиці, з яким ходив до Ніжина не лише з панотцем, а й лірником Федором Кожухівським. Як свідчить дослідник Василь Горленко, Дубу майстер зробив бандуру з вербового дерева і взяв із нього 1 карбованець. Це була особлива бандура, яка мали 4 баски (соль, до, ре, соль) і 16 приструнків (від ля в тональності соль мажор, від ля до сі).

Олександр Малинка у 1892 р. опублікував у журналі «Этнографическое обозрение» статтю «Прокоп Дуб, перехідний тип кобзаря» [7], у якій намагається визначити різницю між кобзарем і лірником. «Кобзар, як і всякий епічний сліпець, - зазначає дослідник, - співає пісні духовного змісту (вірші), пісні героїко-епічні і, нарешті, сатиричні, тоді як лірники дум зовсім не знають; їх репертуар складають: 1. псалми, 2. повчальні пісні, 3. сатиричні пісні, 4. жартівливі і, нарешті, 5. різнопланові танцювальні і козачки» [7, с. 165-165]. При цьому О. Малинко наголошує, що лірники не знають і «богатирських» пісень, які вони самі називають історичними. Багаторазове прослухування пісень лірників і кобзарів, як зазначає О. Малинка, дало йому право звернути увагу ще на одну відмінність - це на виконання пісень: «лірники співають крикливим, гугнявим голосом, тоді як спів кобзарів відрізняється більшою природністю, а тому приємно слухати», хоча більшість виконавців співають уже старечим голосом. Крім цього, та й звуки бандури, кобзи і ліри зовсім різні, тож і вони впливають на загальний характер виконання пісень. І це підтверджує О. Малинка, стверджуючи, що коли він неодноразово слухав на ярмарку у Ніжині кобзаря Прокопа Чуба (Дуба) й лірника Никона Кожухівського, які мінялися інструментами, то й на цей раз Чуб співав, як і завжди, не підвищуючи голосу і доносячи до слухачів мелодію твору лірично, то ж Никон, граючи на кобзі, гнусявив і викрикував. І дослідник доходить висновку, що виконання залежало й від їх інструменту.

Зустрічаючись із кобзарем Іваном Крюковським, О. Малинка довідався й про зміну слухача на ярмарку. Люди перестали слухати старих пісень, їм подавай веселих та жартівливих. А раніше старики звали кобзарів співати «багатирські пісні», тобто історичні думи. А у зв'язку із втратою до них інтересу, то й молоді кобзарі їх уже і не знають, а виконують те, що цікаве люду. І в цьому, зазначає дослідник, причина того, що помітне зникнення із репертуару кобзарів жанру дум. Замість них звучать духовні псалми, побутові, сатиричні та комічного змісту пісні, і саме вони дають їм фінансовий прибуток.

У зв'язку з цим, кобзарям рідко доводиться виконувати думи. І коли попросили кобзаря Івана Крюковського проспівати історичну пісню, то він виконав лише уривок із думи про «Самійла Кішку» та й то з трудом. І далі дослідник робить дуже важливе зауваження про слухача. Раніше люди старшого покоління, або ж ті, у кого сини перебували на службі, або ж у кого траплялася якась інша у сім'ї важлива чи скорботна подія, то вони замовляли старі думи і, як стверджував Остап Вересай, «коли заграєш їм таке саме, що воно в голову їм ляже, - плачуть навкруги та й годі. А розхвилювавши своїх слухачів, кобзар уже може бути впевненим на хорошу нагороду».

Репертуар Прокопа Чуба (Дуба), який О. Малинка записав під час своїх зустрічей з ним, не відрізнявся від інших лірників. Тут не було жодної думи, і дослідник вважав, що кобзар не знав їх, хоча насправді це не так. З інших свідчень, зокрема М.Ф. Сумцова, довідуємося, що кобзар співав у Ніжині разом з Панасом Братицем думи «Про Богдана Хмельницького і Барабаша», «Про трьох братів Азовських», «Про козака Голоту». Серед 7 записаних О. Малинкою творів - це псалми та побутові пісні: «Сон Богородиці», «Про Єгора», «Чумак», «Про міщанку», «Про Хому і Ярему», «Про вдову», «Про тещу».

Слід зауважити, що стаття О. Малинки - це одна зі перших наукових праць колишнього студента Ніжинського Історикофілологічного інституту не була для нього випадковістю, бо Олександр Никифорович після закінчення інституту працював педагогом у різних місцях і продовжував займатися збиранням етнографічних і фольклорних матеріалів, які публікував у різних збірниках та періодичній пресі. Великий інтерес у науковців викликала його праця «Сборник материалов по малорусскому фольклору» (1902 р.), який був опублікований як додаток до «Земского сборника Черниговской губернии». Окреме його видання було відзначено премією М.В. Гоголя Російської академії наук. Продовжував О. Малинка цікавитися українським кобзарством і в подальшому, опублікувавши велику статтю під назвою «Кобзарі О. Власко та Д. Симоненко й лірник А. Іваницький, їхній репертуар» (1929 р.). Але це було вже значно пізніше. Тож повернемося до інших ніжинських дослідників спадщини кобзарів, бандуристів та лірників.

При Ніжинському Історико-філологічному інституті князя Безбородька діяла чоловіча класична гімназія, у якій співи та музику викладав талановитий музикант і культурний діяч Ніжина Федір Данилович Проценко. І як згадує він у своїх спогадах, до нього у 1901 р. зайшов сліпий бандурист Терешко Пархоменко (1822-1910), який був родом із села Волосківці Менського повіту. У 10-річному віці він осліп. Співати вчився змалечку у свого вчителя, старого сліпого бандуриста, з яким їздив на ярмарки і базари, і як свідчить сам Т. Пархоменко, значну роль у розширенні його репертуару здійснили знайомі «пани». Зокрема, у ніжинській сім'ї К.В. Полякової він дістав тексти деяких дум, серед них і про Морозенка. А під час навчання у Чернігові у одного дідича та у двох студентів він довідався про Федора Проценка, які рекомендували йому поїхати до нього у Ніжин. Під час знайомства з Федором Проценком бандурист продемонстрував свою музичну майстерність. «Я помітив, зазначає Федір Данилович, незвичний музичний хист, побачив широкий репертуар козацьких дум, історичних, побутових та гумористичних пісень, часто запозичених з репертуару Остапа Вересая, і збірки козацьких дум Ревуцького. Він виконував їх артистично, з глибоким почуттям, гарним тенором, лірико-драматичного характеру» [4, с. 23].

Знайомство було коротким, бо Федір Данилович порекомендував Т. Пархоменку прибули до Ніжина, коли розпочнеться навчання студентів інститутів, щоб поспівати професорам-етнографам та студентам, а також у гімназіях та школах. І така зустріч відбулася 20-21 жовтня 1902 р. Його прослухали професор Михайло Несторович Сперанський, видатний знавець давнини, та викладач Євмен Іванович Кашпровський спочатку на подвір'ї у Ф.Д. Проценка. Високо оцінивши репертуар та виконання Пархоменком пісень, вони сфотографували його з хлопчиком-поводирем, а потім Михайло Несторович запросив бандуриста до себе і на квартирі та в інституті була продовжена з ним зустріч, під час якої йшла мова про його життя та творчість. Записи розмови вели як професор, так і студенти Георгій Бакалов, який походив із південних українців і мав досвід запису пісень у Катеринославській губернії; Володимир Данилов, знавець місцевих говорів Ніжинського повіту і збирач пісень у цьому ж регіоні. Це була вільна бесіда, яка завершилася записом пісень з репертуару Т. Пархоменка. Музику записували теж двоє студентів професора: Сергій Боборикін, який згодом опублікував замітку про бандуру кобзаря і її будову [8], та Олексій Кибальчич, який написав статтю про установлення музичного тексту дум і духовних віршів.

Як свідчить професор М. Сперанський, Т. Пархоменко приїздив до вченого у Ніжин ще 2 рази, що дало можливість більш детально пізнати бандуриста та його репертуар. Ця розмова торкалася не лише життя та творчості кобзаря Терентія Макаровича Пархоменка, а і його специфічної виконавської майстерності, а тому учасники бесіди намагалися уточнювати як деякі факти життя, так і творів його репертуару. Ця робота мала як свої навчальні наслідки, так і сприяла науково-дослідницькій діяльності, бо студенти були залучені професором у подальшому до творчого процесу, який виразився у написанні наукових робіт, пов'язаних з народною творчістю.

Сам професор М.Н. Сперанський опублікував велику статтю «Южно-русская песня и современные ее носители (по поводу бандуриста Т.М. Пархоменка)». З'явилися у пресі і студентські замітки про кобзарів і лірників у різних наукових виданнях. Проф. М.Н. Сперанський, відштовхуючись від творчості Т. Пархоменка, розглянув стан вивчення українського фольклору і його носіїв, підкресливши, що в науці існують дві точки зору відносно народної поезії. Одна носить песимістичний характер, бо її прихильники проголошують сумну думку про зникнення цієї поезії, а також її носіїв. Інша, навпаки, була оптимістичною і звучала стверджувально: «Усна традиційна поезія далека ще від свого зникнення» [5, с. 99]. Указавши на це, професор ставить запитання: «А хто із них правий?» і у своїй статті вчений намагається відповісти на це запитання, опираючись на сучасні факти функціонування цієї поезії й існування її носіїв. Учений вважає, що для того, щоб дати конкретну відповідь, необхідно продовжити професійне збирання фольклорного матеріалу, словесного і музичного, з'ясувати умови його побутування та життя носіїв. І лише систематична робота із збирання матеріалу у відповідній місцевості може дати свої результати.

Учений також звертає увагу на жанри творів, які використовують співці, зокрема й дум, відмічаючи, що саме цей жанр вивчався на Чернігівщині, про що свідчать дослідження П. Куліша [9], А. Метлинського [10], О. Малинки [2], а на Харківщині І. Хоткевича та інших. І ця робота йшла при безпосередньому спілкуванні з виконавцями дум - кобзарями та бандуристами. І свій матеріал, взятий від бандуриста Т. Пархоменка, професор додає до того, що вже раніше було зібрано іншими. Це якоюсь мірою дало право стверджувати, що жанр думи ще продовжував існувати в репертуарі бандуристів і на початку ХХ століття.

У подальшому у своїй статті проф. М. Сперанський розповідає про свої зустрічі з Т. Пархоменком і проведену роботу по виявленню його репертуару. При цьому дослідник характеризує і саму специфіку поведінки кобзаря, який уже був у подібних ситуаціях і не все міг розповісти. І лише групова робота різних дослідників, зокрема, і студентів сприяла створенню на основі зібраного матеріалу більшменш повної характеристики особливостей творчості Т. Пархоменка, яка і розкривається у дослідженні професора. Цінним у цій праці є те, що в ній сповіщається про коло знайомств кобзаря із видатними музикантами, зокрема з М. Лисенком, який не лише слухав його спів, а й відіграв певну роль у становленні голосу Т. Пархоменка та у музичному оформленні мелодій дум. Тут перераховані вчителі співака, названі відомі кобзарі та бандуристи, зокрема Андрій Матвійович Гойденко, який сприяв поступовому зростанню майстерності Т. Пархоменка, що вплинуло на його вступ до товариського гурту (цеху лірників і бандуристів) і дало право мати уже своїх учнів.

Професор М. Сперанський подає у систематизованому вигляді репертуар бандуриста Т. Пархоменка з вказівкою кількості рядків у творі. Назвемо тут лише найважливіші:

Думи: «Морозенко» (45 рядків); «Втеча трьох братів із Азова» (270);

«Про вдову і трьох синів» (101); «Невольницький плач (Сокол)» (62);

«Про Саву Чалого» (уривок) (44); «Смерть Богдана Хмельницького» (63);

«Про козака Голоту» (138); «Про Федора Безродного» (91); «Смерть козака-бандуриста» (48); «Про сестру та брата» (75). Усього 10 дум.

Найбільшу кількість репертуару П. Пархоменка складають 28 духовних віршів, серед них псалми: «Почаївська» (47), «Мати-діва» (10), «Радуйся, царице» (11), «Страсті (Царю, Христе)» (36), «Сон Богородиці» (71) та інші.

Крім дум та псалмів у репертуарі бандуриста були також 6 сатиричних пісень: «Чочотка»; «Дворянка», «Міщанка», «Теща», «Щоглове весілля» та 8 різних пісень, серед них: «Ой ходжу я попід лугом»; «Що й у полі при дорозі»; «Де ти, хмелю»; «Гречаники»;

«Горлиця». Серед цих пісень була й «Дума» Т. Шевченка, яку бандурист співав, підбираючи свою мелодію.

Декілька творів в репертуарі бандуриста були музично-танцювального характеру без слів, які музикант дуже цікаво виконував.

Праця проф. М. Сперанського дуже велика. У наступних 3 розділах вчений намагається визначити спільне і відмінне у співців українського Півдня та російської Півночі як у репертуарі, так і самому виконанні пісень. І перше, що помітив дослідник, це відсутність у південних співців жанру билин, а у північних - дум. Крім цього, виконавці дум - це переважно сліпці, а билини виконували любителі і співали їх за роботою або ж у перерві під час відпочинку без будь-якого акомпанементу, керуючись лише своїм музичним слухом, бандуристи і лірники виконували думи обов'язково під свої інструменти і відзначалися професіоналізмом. Крім цього, вони гуртувалися у групи - гуртки співаків-сліпців. І на основі розповіді Т. Пархоменка професор дає характеристику таким колективам і їх керівникові «пану-отцю» і розповідає про самий ритуал прийому нових членів до гурту. Детальний опис життя сліпців та їх поводирів дає можливість уявити характер життєвого існування цієї групи українських митців.

Важливо зазначити, що професор М. Сперанський називає і конкретні 16 прізвищ та вік лірників і бандуристів, серед них і відомих співців: Вересая, Гераська, Дуба, Корнієнка, Пархоменка, Приходька та ін. У статті багато цікавих деталей, що відносяться до життя членів гурту, від особливостей вступу до нього, навчання та вивчення репертуару з учителем-отцем, заробітку за день, спільної каси і зберігання її сундука тощо. Крім цього, дослідник зупиняється на використанні в репертуарі співаків жанру думи. Цей аналіз приводить вченого до висновку, що думи ще знаходили своє місце в репертуарі співців, але використовувалися уже значно менше.

Хвилює дослідника і проблема збирання репертуарного матеріалу, бо якщо на думи ще звертали увагу, то відносно духовних віршів і сатиричних пісень, «збирачі далеко не так енергійно збирали цей матеріал» [5, с. 13].

Проаналізувавши 3 групи пісень (думи, псалми, сатиричні), проф. М. Сперанський доходить висновку, що внаслідок нестатку матеріалу не можна охарактеризувати весь репертуар, але його можна визначити для окремих співаків, зокрема для Терентія Пархоменка, у репертуарі якого були думи, що зустрічалося в інших бандуристів та кобзарів, і серед них рідкісні, як дума «Морозенко», яка цікава і з боку музичного оформлення. З цим твором співак ознайомився завдяки ніжинській збирачці А.Ф. Поляковій у 1901 р. і, вивчивши його, показував у Києві композитору М. Лисенку, який давав поради щодо його виконання. І Т. Пархоменко уже демонстрував його під час свого другого приїзду до Ніжина. Цікаво, що професор дає короткі характеристики всім думам із репертуару бандуриста, а також деяким псалмам, підвищуючи цим наукову цінність дослідження.

У цілому ж ця стаття - це яскраве, глибоке за фактажем і спостереженнями наукове дослідження народної української поезії, яке базується на конкретних фактах, наданих співцями, а також почерпнутих із інших досліджень з цієї теми.

Важливо і те, що проф. М. Сперанський залучив до цієї дослідницької роботи своїх студентів, деякі із яких згодом стали професійними дослідниками української народної поезії та її носіїв.

Під час свого приїзду до Ніжина Т. Пархоменко виступав не лише перед професорами та студентами інституту, а й у чоловічій та жіночій гімназіях, у школах, двічі співав для ніжинців у Народному домі у виставах перед робітниками та селянською аудиторією [4, с. 23].

Слід вказати й на роль членів Історико-філологічного товариства при Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька, які присвятили одне із своїх річних засідань № 79 (5) від 12 жовтня 1903 р. заслуховуванню доповіді проф. М. Сперанського «Южно-русская песня и ее носители» і рекомендували її до 5-го випуску збірника товариства. До речі, цей том був повністю присвячений українській народній поезії, бо тут була опублікована і велика підбірка пісень села Андріївки Ніжинського повіту, здійснена студентом В.В. Даниловим, усього було опубліковано 323 пісні 31 жанру з вказівкою їх виконавців. У додатках до статті проф. М. Сперанського опубліковані пісні бандуриста Т.М. Пархоменка з нотами: 6 дум та 28 псалмів. Таким чином дослідник увів їх до контексту української народної поезії.

На етнографічні інтереси студента Володимира Валерійовича Данилова (1881-1970), який навчався у Ніжинському інституті у 19011905 рр., значний вплив мав, крім проф. М. Сперанського, також проф. М.М. Бережков, котрий присвятив декілька своїх робіт ніжинському краю. Зокрема, він відзначив у своєму «Шоденнику», що 22 жовтня 1902 р. зібрання товариства буде слухати кобзаря Т. Пархоменка із Сосницького повіту. І наступного дня він до цієї інформації додав: «По правді сказати: кобзар ще молодий, всього 30 років, учився небагато і голосок слабенький; але він не без таланту. Співає ж він частково по книзі Грінченка» [6, с. 294, 314-315].

Коли кобзар приїздив наступного року, то він зупинився у приміщенні професора Михайла Бережкова. І знову як і в попередні часи у «Щоденнику» з'явилися записи відносно цього. 5 лютого 1903 р. вчений свідчив: «У мене гостював сліпець-кобзар Терентій Пархоменко з поводирем Василем із Бурківки Сосницького повіту (відсіля 25 верст). Прийшов пішки». А 11 лютого стоїть короткий запис: «Кобзар пішов». Після цього іде цікаве висловлювання ще про одного знайомого, який мав заїхати до професора, але, на жаль, не зміг цього зробити і Михайло Миколайович шкодує про це і робить у щоденнику запис: «Не турботами про себе живе людина, а любов'ю до інших людей». Сама ця фраза пояснює, чому співець більше ніж на тиждень зупинявся у професора.

Володимир Данилов уже зі студентських років проявив себе як допитливий дослідник усної української народної творчості. До списку його багаточисельних праць слід віднести й статтю «Серед кобзарів і лірників» (1911) [3]. Розпочинає він її із ліричного відступу про українські ярмарки, про які так поетично розповіли М. Гоголь та Г. Квітка-Основ'яненко. «Тепер ми зустрінемо на ярмарках інші картини, - зауважує дослідник, розповідаючи про грамофон, з якого ллються звуки музики і натовп зівак дивується, як це жерстяна труба зачаровує своїми мелодіями і молодих і старих». І після цього дослідник ставить запитання: «А чи таки так і не залишилося нічого на ярмарку від старої поетичної України, овіяної романтичними спогадами і особливою поезією Гоголя?». І звертає увагу читача на іншу мелодію, яку доносить легенький літній вітерець. Це вже інші звуки і слова, що приводять слухачів в особливий трепет:

Ой, вийшла, вийшла Матір Божа, Ой, та на хресті стала,

Кулі вертала, турків вбивала, Монастир рятувала.

І В. Данилов в подальшому починає говорити про сліпих співців, які зібралися зі своїми поводирями в день святого Іллі біля церкви. Це були кобзарі й бандуристи та з десяток лірників. Звучали із їх уст у супроводі їхніх інструментів сумні і веселі мелодії, які розповідали про старі часи боротьби з турками. І ці мелодії нагадували дослідникові про інші години, коли у військах козаків були воїни-кобзарі, що знали багато історичних дум, і коли розпочинався бій, то вони вступали разом з іншими в криваву боротьбу з ворогом, підсилюючи дух воїнів мелодіями своїх героїчних пісень. Про це дуже і схвильовано розповідає дума «Про смерть козака-бандуриста»:

Ой, на татарських полях На козацьких шляхах

Не вовки-сіроманці квилять, проквиляють,

Не орли-чорнокрильці клекочуть і під небесами літають, То сидить на могилі козак старсенький,

Як голубонька сивесенький У кобзу грає - виграє Голосно співає…

І так ллється мелодія старої думи, яка розповідає про подвиг козака-запорожця у звитяжній битві, коли у жорстокій протидії втрачено було майже все, лише одна бандура залишилася.

Кобза ж моя, дружино вірная, Бандуро моя мальованная!

Де ж мені тебе діти?

А чи у чистому степу спалити, І попелець по вітру пустити?

А чи на могилі положити?

Нехай буйний вітерець по степах пролітає, Струни твої зачіпає,

Смутнесенько, жалібнесенько грає-виграва …

Розповіді про старі часи дослідник доповнює згадкою про живописні картини, на яких козак Мамай, зробивши свою справу, сідав по-турецьки під деревом і грав на бандурі. Славні були козацькі часи! Але по-різному складалася доля кобзарів. Немало їх гинуло не лише на полі бою, але й від шляхти, яка стратила 3 бандуристів - Прокопа Скрягу, Михайла та Василя Варченків лише за те, що вони грали гайдамакам.

Були й такі часи, коли бандуристів приймали у господах як артистів, заслуховуючись їх співом. І В. Данилов розповідає про долі відомих сліпих бандуристів XVII ст. Григорія Любистка та Остапа Перила, яких любили слухати навіть далеко за межами України. Далі дослідник згадує і про відомого кобзаря ХІХ ст. Остапа Вересая, який був знаний не лише в Україні, а й у далекому Петербурзі. Згадав В. Данилов і свого знайомого Терешка Пархоменка, і від цих прикладів їхнього життя дослідник далі переходить до розповіді про долю співців, що проживали на Чернігівщині, зокрема бандуриста Андрія Шута, який загинув разом з малим поводирем, переходивши по льоду Десни, а також про лірника Петра Степовиденка із Заньок, який ішов узимку із Ніжина до Черняхівки без поводиря і замерз у дорозі. «Піднялась метіль, замела дорогу, куди не ступить нога, всюду сніг провалюється. Блукав Петро, блукав по полю і доклубав до Березанки, яка якраз на дорозі від Ніжина в Черняхівку. Та не знав сліпець, що під самим селом. Сів у полі і давай грати на лірі. Думав, що люди почують і прийдуть рятувати. І вірно, багато березанських людей чуло, як з поля метелиця доносить музику, та не знали, до чого це воно все. Хтось подумав, що це нечиста сила в полі грає. Так і замело Петра» [3, с. 310].

Після прослухування різних історій, які звучали у хаті сліпця Антона Скоби, доля якого склалася досить успішно, про що далі іде розповідь у статті, бо він мав свою хату, невеличке господарство і люблячу дружину. Тут завжди збиралася на наради бригада сліпців, скарбником яких і був Антон Скиба. Саме тут після свята Іллі і відбувалося прийняття до гурту молодого співця Олексія Побігайла, який пройшов школу старого кобзаря Михайла Кравченка.

В. Данилов детально описує сам ритуал посвяти, у процесі якої пан-отець, прийнявши святий хліб та прочитавши тричі молитву, характеризує на прохання громади сліпців свого учня Олексія, дає йому хліб та нову бандуру зі словами: «Дай, Боже, щоб ти був здоровий, як вода, а багатий, як земля. І нехай у тебе не буде ні води, ні роси. Гряди во ім'я Господнє». І всі сліпці голосно повторили останні слова.

Дослідник завершує свою розповідь про молодого бандуриста ліричним пейзажним відступом, який по своєму описові навколишньої краси ніби давав авторське своєрідне благословення молодому сліпцеві щасливого подальшого життя і сподівання, що йому, можливо, як і Антону Скобі, зустрінеться любляча подруга. І ця думка підкріпляється останніми словами статті: «Ось на вулицю послухати кобзаря вийшла червонощока дівчина. Задивилась вона на його молоде лице, заслухалась його дзвінкого співу. Довго стояла вона нерухомо, дивилась услід сліпцю, і неясні, невиразні мрії про жалібну любов пролітали у її голові» [3, с. 312].

Статті В. Данилова, завжди наповнені не лише конкретними прикладами із життя кобзарів та бандуристів, їхньої складної долі, були проникнуті глибоким ліризмом, авторськими відступами, які роблять статтю публіцистично насиченою різними художніми засобами.

Висновки

Охарактеризувавши окремі праці ніжинців, можна з впевненістю стверджувати, що і в русифікованому навчальному закладові проводилася професорами певна робота з вивчення української народної творчості, яка закладала у студентів основи їх подальшої праці над розробкою цієї проблематики. Кожна стаття, розглянута нами, підтверджує свою наукову цінність і доводить, що у Ніжині проводилася як серйозна дослідницька у цьому плані робота, так і культурно-масова діяльність, спрямована на пропаганду творчості кобзарів і бандуристів.

Література

1. Самойленко Г.В. Світ ярмарку у М. Гоголя і його попередників. Русистика. Київ: Київський університет, 2006. Вип. 5-6. С. 97-106.

2. Малинка А. Кобзари и лирники: Терентий Пархоменко, Никифор Дудка и Алексей Побегайло. Земский сборник Черниговской губернии. 1903. № 4. С. 60-92; Малинка А. Прокоп Чуб. Этнографическое обозрение. 1892. №1. Кн. ХІІ. С. 164-178; Малинка А. Кобзарь Петро Герасько и лирник Максим Прыщенко. Киевская старина, 1893. № 9. С. 441-450; Малинка А. Лирник Евдоким Мыкитович Мокровиз. Киевская старина, 1894, №9. Кн. 9. С. 434-444; Малинка А. Лирник Ананий Гомынюк. Киевская старина, 1898. №10. С. 2-8; Малинка О. Кобзарі С. Власко та Д. Симоненко й лірник А. Іваницький; їхній репертуар. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: науковий щорічник/за ред. К. Грушевської. Київ, 1929. Вип. 1. С. 105-128.

3. Данилов В. Серед кобзарів і лірників. Исторический вестник. 1911. Т. 26 (XXVI). С. 310.

4. Проценко Федір. Мистецькі спомини. 1880 - 1930. Ніжин, 1993. С. 23.

5. Сперанский М. Южно-русская песня и современные ее носители (по поводу бандуриста Т.М. Пархоменка). Сборник Историко-филологического общества при институте князя Безбородко в Нежине. Т. 5. К.: Типография И. И. Чоколова, 1904. С. 97-230.

6. Щоденник професора Михайла Бережкова. Інститутський період (18821904). За редакцією О.П. Кривобока. Чернігів: Десна. Поліграф, 2020. C. 294, 314-315.

7. Этнографическое обозрение,1892, кн. 12, С. 164-178.

8. Сборник Историко-филологического общества при Институте князя Безбородка в Нежине. Т. V. Київ, 1904. С. 175-176.

9. Кулиш П. Записки о Южной Руси. Санкт-Петербург, 1856-57, Т. ІІ. 354 c.

10. Народныя южно-русския песни. Киев, 1854.

References

1. Samoilenko, H.V. (2006). Svit yarmarku u M. Hoholia i yoho poperednykiv [The World of Trade Fair in M. Gogol's and His Predecessors' Works]. Rusystyka - Russian Studies. Kyiv: Kyivskyi universytet Publ. Iss. 5-6. P. 97-106. [in Russian]

2. Malinka, A. Kobzari i lirniki: Terentij Parhomenko, Nikifor Dudka i Aleksej Pobegajlo [Kobzars and Lirnyks: Terentij Parhomenko, Nikifor Dudka i Aleksej Pobegajlo] (1903). Zemskij sbornik Chernigovskoj gubernii. №4. P. 60-92; Malinka, A. (1892). Prokop Chub [Prokop Chub]. Etnograficheskoe obozrenie. №1. Book ХІІ. P. 164-178; Malinka, A. (1893). Kobzar Petro Gerasko i lirnik Maksim Pryshenko [Kobzar Petro Herasko and Lirnyk Maksym Pryshenko]. Kievskaya starina, № 9. P. 441-450; Malinka, A. (1894). Lirnik Evdokim Mykitovich Mokroviz [Lirnyk Yevdokym Mykytovich Mokroviz]. Kievskaya starina, №9. Book 9. P. 434-444; Malinka, A. (1898). Lirnik Ananij Gomynyuk [Lirnyk Ananij Homynyuk]. Kievskaya starina, №10. P. 2-8. [all - in Russian]; Malynka, O. (1929). Kobzari S. Vlasko ta D. Symonenko y lirnyk A. Ivanytskyi; yikhnii repertuar [Kobzars S. Vlasko and D. Symonenko, Lirnyk A. Ivanytskyi; Their Repertoire]. Pervisne hromadianstvo ta yoho perezhytky na Ukraini: naukovyi shchorichnyk. Kyiv. Iss. 1. P. 105-128. [in Ukrainian]

3. Danylov, V. (1911). Sered kobzariv i lirnykiv [Among Kobzars and Lirnyks]. Ystorycheskyi vestnyk. Vol. 26 (XXVI). P. 310. [in Ukrainian]

4. Protsenko, Fedir. (1993). Mystetski spomyny [Artistic memoirs]. 1880 - 1930. Nizhyn. P. 23. [in Ukrainian]

5. Speranskij, M. (1904). Yuzhno-russkaya pesnya i sovremennye ee nositeli (po povodu bandurista T.M. Parhomenka) [South Russian Song and Her Modern Representatives (about Banduryst T.M. Parkhomenko)]. Sbornik Istoriko-filologicheskogo obshestva pri institute knyazya Bezborodko v Nezhine - The Collection of Scientific Works of Scientific-Philological Club of Count Bezborodko Institute in Nizhyn,. Vol. 5. Kyiv: Tipografiya I. I. Chokolova Publ. P. 97-230. [in Russian]

6. Shchodennyk profesora Mykhaila Berezhkova. Instytutskyi period (1882-1904) [Diary of Professor Mykhailop Berezhkov. Institute period (1882-1904)]. (2020). Chernihiv: Desna. Polihraf Publ. P. 294, 314-315. [in Ukrainian]

7. Etnograficheskoye obozreniye - Ethnograhic Survey. (1892). Book 12, P. 64-178. [in Russian]

8. Sbornik Istoriko-filologicheskogo obshchestva pri Institute knyazya Bezborodka v Nezhine - The Collection of Scientific Works of Scientific-Philological Club of Count Bezborodko Institute in Nizhyn (1904). Vol. V. Kyiv. P. 175-176. [in Russian]

9. Kulish, P. (1856-1857). Zapiski o Yuzhnoj Rusi [Notes about South Rus]. Sankt-Peterburg. Vol. II. 354 p. [in Russian]

10. Narodnyya yuzhno-russkiya pesni [Folk Songs of South Rus]. (1854). Kyiv. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru