Охорона всесвітньої культурної спадщини: правове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru

культурна спадщина цінність

Охорона всесвітньої культурної спадщини: правове регулювання

Збереження і примноження культурних цінностей належать до пріоритетних напрямів політики держави у сфері культури. Відповідно до ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій, охорона культурної спадщини є міжнародно-правовим зобов'язанням нашої держави перед світовою спільнотою .

Конституція України проголошує, що культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (стаття 54), кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Таким чином, принцип охорони культурних цінностей закріплено як конституційну норму.

Не можна не погодитися з констатацією того факту, що міжнародне право (як складне соціальне явище) включає значну кількість правових норм різного ступеня юридичної сили, які регулюють різні сторони міжнародних відносин у збереженні всесвітньої культурної спадщини.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. Виникнення міжнародного права як способу усвідомлення людством своєї матеріальної зацікавленості, нарівні з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, суттєво впливає на розвиток держав і народів.

Варто зауважити, що міжнародне право суттєво впливає на становлення, формування та розвиток норм національного права. Вплив міжнародного права на національне право є результатом того, що, закріплюючи у своїй структурі й змісті ті чи інші принципи, норми та положення, міжнародне право спонукає державу, в правових системах якої ці принципи, норми і положення відсутні, до їх прийняття і практичного застосування .

Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні та інші відносини між державами, різні за сутністю, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням, а також відносини між іншими суб'єктами міжнародного права. Відтак, міжнародне право регулює суспільні відносини, які виходять за межі внутрішньої компетенції конкретної держави .

До об'єктів міжнародного права належать конкретні матеріальні та нематеріальні блага. Об'єктом міжнародного права є і культурна спадщина України (матеріальна і нематеріальна), яка є невід'ємною складовою світового культур - ного надбання.

Згідно концепції ЮНЕСКО, що визнана світовим співтовариством, культурна спадщина, незалежно від її географічного розташування та національної і державної приналежності, є спільним надбанням усього людства. Її збереження та використання має велике значення для культурного, соціального та економічного розвитку всіх країн та народів .

У сучасному міжнародному праві відбувся концептуальний перехід від доктрини пам'ятковедення до універсальної концепції культурних цінностей, сутність якої можна викласти у таких нормативно-правових положеннях:

кожна культурна цінність унікальна і неповторна;

культурні цінності підлягають національному і міжнародному захисту, насамперед повазі та збереженню;

культурні цінності, що становлять культурну спадщину народів (національне культурне надбання), людства, невідчужувані й підлягають спеціальному міжнародному захисту.

Питання захисту, збереження та охорони культурних цінностей і регламентації культурної діяльності в сучасному міжнародному праві зазвичай розглядається у рамках класичних або порівняно нових галузей, зокрема: право міжнародних організацій, міжнародне гуманітарне право, право міжнародних конфліктів, міжнародно-правова охорона навколишнього середовища.

Відсутність у практиці офіційного міжнародного життя належної уваги як вітчизняного, так і світового наукового співтовариства до питань культури зумовило актуальність нашого дослідження. Деякі науково-прикладні дослідження щодо охорони і збереження культурних цінностей, пам'яток історії і культури дають підстави подивитися на предмет нашого розгляду не з традиційних і загальноприйнятих позицій, а з позиції комплексного системного підходу, що виводить на перший план цінність культури, культурної діяльності та культурних надбань як системних інтегральних об'єктів духовного буття суспільства.

Міжнародно-правова охорона культурних цінностей заснована на концептуальних положеннях, які дістали реалізацію в конвенціях, угодах і рекомендаціях, прийнятих у рамках міжнародних організацій, а також на міждержавному рівні. Так, до Всесвітньої культурної спадщини належать най- видатніші культурні та природні пам'ятки, які зберігаються й оберігаються упродовж необмеженого у часі періоду.

Конвенція культурної і природної спадщини ЮНЕСКО 1972 р. дає поняттю «культурна спадщина» детальніше трактування:

пам'ятки - здобутки архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери й групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва і науки;

ансамблі - групи ізольованих або об'єднаних будівель, архітектура, єдність або зв'язок яких із пейзажем являють видатну універсальну цінність з погляду історії мистецтва і науки;

визначні місця - здобутки людини або спільні витвори людини і природи, а також зони, включаючи археологічні місця, що являють собою видатну універсальну цінність для історії, естетики, антропології.

Культурними цінностями світового значення визнаються цінності, які мають універсальне значення як свідчення становлення і розвитку людського суспільства, а також видатні творіння світової культури виняткового світового значення. Це може бути унікального типу будова, пам'ятник зниклої культури, способу життя або екосистеми, унікальні ландшафтні або інші природні феномени.

Нині список всесвітньої культурної спадщини нараховує 506 пам'яток, серед яких 380 об'єктів культурного багатства, 107 об'єктів природного багатства, 19 - належать водночас до обох категорій. У 1988 р. Україна ратифікувала Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

До Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО включено Софійський собор з ансамблем монастирських споруд та Києво-Печерську Лавру в Києві, а також історичний центр Львова. Наприкінці 2003 р. до попереднього списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО внесено комплекс споруд Бахчисарайського ханського палацу ХУІ-ХУІІІ ст. Підготовлено та надіслано пропозиції щодо включення до попереднього Списку всесвітньої культурної спадщини нових номінацій від України: «Дерев'яні церкви ХУ - ХУІІІ ст. Карпатського регіону України» та «Культурний ландшафт міста Кам'янця- Подільського».

Включення до Списку всесвітньої культурної спадщини означає, що такі цінності стають об'єктами особливого правового захисту. З юридичної точки зору, включення до Списку має вирішальне значення для проведення міжнародних акцій щодо охорони певного об'єкта відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. З економічної точки зору, це можливість залучення інвестицій для розвитку туристичного бізнесу .

Процес номінації національних об'єктів до Списку всесвітньої спадщини включає декілька етапів:

етап: держава підписує Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, тим самим приймаючи на себе зобов'язання зберігати цю спадщину;

етап: держава-учасник Конвенції готує попередній список об'єктів культурної і природної спадщини, учасник Конвенції відбирає об'єкти з попереднього переліку для внесення до Списку всесвітньої спадщини;

етап: держава - учасник Конвенції відбирає об'єкт з попереднього переліку для внесення в Список всесвітньої спадщини;

етап: заповнену форму для включення об'єктів подають у Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

етап: Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО перевіряє правильність заповнення форми і направляє її на оцінку в ICOMOS;

етап: експерти відвідують об'єкти й оцінюють їх збереження та управління;

етап: ICOMOS оцінює об'єкти-номінанти, використовуючи критерії автентичності культурної і природної спадщини;

етап: ICOMOS складає оцінний звіт;

етап: сім членів Бюро всесвітньої спадщини знайомляться з об'єктами- номінантами, з їх оцінками і дають рекомендації Комітету;

етап: остаточне рішення ухвалюється 21 членом Комітету всесвітньої спадщини з такою резолюцією: «внести», «відстрочити», «відмовити» .

В останнє десятиліття ЮНЕСКО і Комітет всесвітньої культурної спадщини значну увагу приділяють забезпеченню рівнозначного розподілу об'єктів всесвітньої спадщини у всіх регіонах світу, тим самим розширюючи культурне розмаїття світової спадщини. Забезпечення справедливого представництва різних культур та включення об'єктів до Списку всесвітньої культурної спадщини забезпечує Міжурядовий комітет всесвітньої спадщини, який обирається на сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Комітет (відповідно до ст. 11 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини) розглядає питання:

відбору культурних і природних об'єктів для включення їх у Список всесвітньої спадщини. Така селекція проводиться на підставі національних переліків, що подаються державами - учасниками Конвенції. Відтак, внесення цінностей до Списку всесвітньої спадщини не може бути проведене без згоди зацікавленої держави;

розгляд і вивчення докладів про збереження об'єктів всесвітньої спадщини і внесення пропозицій державам - сторонам Конвенції - щодо особливих заходів із збереження об'єктів, якщо процес збереження або управління визнаний незадовільним;

розгляд заявок про надання міжнародної допомоги державам - учасникам Конвенції. Метою таких заявок може бути охорона, збереження, популяризація або відновлення культурних цінностей. Комітет ухвалює рішення щодо наданих пропозицій, визначає характер і обсяг своєї допомоги й узгоджує свій висновок з необхідними угодами із зацікавленим урядом .

Отже, збереження культурної спадщини є тривалим і безперервним процесом. При цьому самого факту включення пам'ятника до Списку всесвітньої спадщини недостатньо, оскільки у результаті безвідповідального ставлення або в результаті реалізації необгрунтованого проекту можуть постраждати або взагалі зникнути унікальні особливості об'єкта, його універсальна цінність. Якщо країна не виконує взяті на себе (відповідно до Конвенції) зобов'язання, її пам'ятники можуть бути виключені зі Списку всесвітньої спадщини. Про існування реальної загрози пам'ятнику може бути надана інформація в Комітет всесвітньої спадщини від окремих осіб та неурядових організацій. І якщо попередження обгрунтоване і проблема достатньо серйозна, пам'ятник включається до Списку всесвітньої спадщини, що знаходиться в небезпеці (під загрозою).

До Списку всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою, можуть включатися тільки ті об'єкти, яким загрожує серйозна небезпека, наприклад: загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування; проекти щодо проведення масштабних громадських або приватних робіт; швидкий розвиток міст і туризму; руйнування у зв'язку із втратою призначення або права власності на землю; стихійне лихо чи катаклізми; небезпека озброєного конфлікту; великі пожежі; землетруси; обвали; вулканічні виверження; зміни рівня води, повені, приливи .

Проте у виняткових випадках, пов'язаних із руйнуваннями під час війни, Комітет всесвітньої спадщини може внести об'єкт у Список всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою, без отримання на це формального звернення від держави, на території якого він знаходиться.

Отже, Комітет всесвітньої спадщини має повноваження складання, оновлення і публікації Списку всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою. Цінностям, які внесені в цей перелік, для порятунку надається потрібна допомога (у рамках Конвенції).

Загалом, внесення об'єктів до Списку всесвітньої спадщини, що знаходиться в небезпеці, необхідно для того, щоб привернути увагу світової спільноти і вжити своєчасних заходів щодо порятунку цих об'єктів. На жаль, історії відомі приклади повного руйнування і знищення культурних надбань, коли навіть зусиллями міжнародного співтовариства не вдавалося зберегти культурну спадщину від злочинних дій.

Не менш цікавим і важливим міжнародним актом є Європейська культурна конвенція (1954 р.). Відповідно до статей 1-3 цієї Конвенції, кожна договірна сторона повинна вживати належних заходів для захисту й заохочення розвитку свого національного внеску в загальне культурне надбання Європи, заохочувати вивчення своїми громадянами історії і культури інших країн. З метою реалізації цих положень необхідно сприяти пересуванню і обміну предметів, що мають культурну цінність .

Одним з найважливіших положень Конвенції є те, що кожна договірна сторона повинна розглядати надані їй під контроль об'єкти, що мають культурну цінність для Європи, як невід'ємну складову загального культурного надбання Європи і вживати належних заходів для їх захисту, забезпечувати розумний доступ до них.

Наприкінці ХХ ст. особливої уваги набуває питання нематеріальної культурної спадщини. Значення, що надається ЮНЕСКО нематеріальній культурній спадщині, засвідчує факт започаткування двох програм «Живі скарби людства» (1993 р.) і «Проголошення шедеврів усної і нематеріальної спадщини людства» (1997 р.).

У вересні 2002 р. в Стамбулі проведено Третій круглий стіл міністрів культури країн-членів ЮНЕСКО. Головна мета проведення круглого столу полягала в обговоренні питань щодо вивчення, інвентаризації, документації, популяризації, охорони та збереження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини; сприяння проведенню відповідної науково-дослідної роботи, визнання і заохочення носіїв нематеріальної культурної спадщини, забезпечення передачі знань, навичок наступним поколінням .

Знаменною подією у підтримці нематеріальної культурної спадщини стала 32-а сесія Генеральної конференції, яка проходила у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі (2003 р.). На сесії було прийнято Міжнародну конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини. Доповнюючи Конвенцію 1972 р. щодо історичних і природних пам'яток, нова Конвенція охоплює нематеріальні культурні надбання: фольклор, усна народна творчість, мови як носії нематеріальної культурної спадщини, звичаї, традиції, свята, ремесла.

Для захисту нематеріальної культурної спадщини Конвенція передбачає проведення інвентаризації національних пам'яток, а також створення Міжнародного комітету, до складу якого ввійдуть експерти країн, які підпишуть Конвенцію.

Стаття 7 Конвенції визначає такі функції Комітету:

сприяння досягненню цілей Конвенції, заохочення і забезпечення моніторингу її виконання;

надання консультацій, підготовка рекомендацій про заходи щодо охорони нематеріальної культурної спадщини;

підготовка і подання на затвердження Генеральної Асамблеї проекту плану використання коштів Фонду;

пошук шляхів збільшення ресурсів Фонду і прийняття з цією метою необхідних заходів;

підготовка і подання на затвердження Генеральної Асамблеї оперативного посібника з виконання Конвенції;

розгляд заявок, наданих державами-учасницями, і прийняття рішень відповідно до розроблених Комітетом і затверджених Генеральною Асамблеєю об'єктивних критеріїв, що стосуються: включення в списки й відбору пропозицій; надання міжнародної допомоги .

Сфера регулювання міжнародним правом всесвітньої спадщини нині включає численні правові акти міжнародних організацій і інститутів як обов'язкового універсального характеру, так і рекомендаційного.

Кожна держава сама стежить за збереженням своєї культурної спадщини, проводячи певну політику, направлену на організацію реставраційних робіт, відновлення і популяризацію даних об'єктів, відповідно до ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актів (Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), Європейської культурної конвенції (1954 р.), Всесвітньої конференції щодо політики у сфері культури «Міжнародно-правові документи про охорону культурної спадщини»(1982 р.), Типового договору про запобігання злочинам, пов'язаним із посяганням на культурну спадщину народу в формі рухомих цінностей (1990 р.) та ін).

Зрозуміло, що сама по собі сфера культури більш об'ємна у просторовому відношенні й безмежна у часі. Цю обставину потрібно завжди враховувати при визначенні й розмежуванні предметних сфер правового регулювання в міжнародних і національних нормативних системах.

Світова наукова спільнота цілком обґрунтовано переконана, що пріоритетна роль міжнародного права (його культурна складова) - у підвищенні передбачуваності й керованості всієї системи міжнародних відносин як традиційного інструмента в підтримці миру, стабільності й безпеки, забезпеченні правозахисної політики для дбайливого ставлення до світових та національних цінностей.Размещено на Allbest.ru