Мандрівні дестинації в житті й творчості Петра Ніщинського: культурологічний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Керівних Кадрів Культури і Мистецтв

Мандрівні дестинації в житті й творчості Петра Ніщинського: культурологічний контекст

Берест П.М.

Вступ

Життя, освіта, становлення, творчість і навіть смерть видатного українського культурного діяча другої половини ХІХ століття, композитора, письменника, поета- перекладача Петра Ніщинського тісно пов'язана з мандрами, подорожами та переїздами. Дороги, шляхи, дестинації, культура мандрів нерозривно обумовлювали його повсякдення та впливали на творчість. Хоча, де б він не перебував, які б дестинації не відвідував - митець завжди усвідомлював себе духовним сином України, а також прагнув повернутися до Києва.

За останні десятиліття культурологічна наука значно наростила власний інструментарій, методологію, підходи до аналізу різноманітних культурологічних процесів, явищ, персоналій тощо. Так само й туризм, що постає, як організоване явище протягом ХІХ століття, бере свої початки з цілої низки соціокультурних феноменів та звершень окремих представників науки й культури. А мандрівні дестинації, як кінцевий пункт й мета подорожі завжди, у різноманітний спосіб, впливали на подорожніх. Нині культурологія туризму, культурологічні дослідження туристичних дестинацій є одним з напрямків гуманітарних культурологічних студій що активно розвиваються в усьому світі. Таким чином, проведення різнопланових досліджень і становлення нової нових наукових напрямків потребують повернення до витоків, переосмислення багатьох відомих фактів, подій, біографій під новим кутом та у новому світлі. Вивчення культурного феномену мандрів, мети та дестинацій їх подорожей, в біографіях видатних діячів української культури та мистецтва є одним з таких напрямків, що мають значний потенціал та чим й зумовлена актуальність даної праці.

Також варто підкреслити, що окреслена проблематика є багатофункціональною та міждисциплінарною, тому здатна привернути увагу багатьох дослідників з різних галузей. Адже, поки що, проблематика мандрів, студіювання дестинацій, розвитку туризму у вітчизняній науці представлена набагато менше, ніж в докладних дослідженнях провідних зарубіжних науковців. Безперечно, що застосування потенціалу різноманітних інструментів культурологічного аналізу, зокрема міждисциплінарного підходу, а також біографічного методу, сприятиме подальшому розвитку як культурології, так й мистецтвознавства, туризмології та інших дотичних галузей знань. Бо саме персоналії й є тими «двигунами» що рухають прогрес, розвиток суспільства та творять історію і культуру народу й світу.

Іншим важливим, для даного дослідження, є метод мікроісторії, що дозволяє розглядати факти життєвого шляху особи, її дії, ключові повороти долі в контексті взаємодії та співвідношення приватного й загального, індивідуального і суспільного. Цей метод, що походить з історичної науки, дозволяє розглядати мікроісторії в руслі індивідуальних творчих звершень й здобутків, що мали великі соціо-культурні наслідки, й може були успішно застосований в культурологічних дослідженнях. Тож метод мікроісторії став підґрунтям для аналізу культуротворчої спадщини П. Ніщинського.

Подібне переосмислення життя й творчості видатних особистостей, що дозволяє знайти відповіді на актуальні питання сьогодення, дозволяють вийти на новий рівень осягнення їх значення, допомагають залучити передові наукові надбання до широкого кола проблем, які постають перед науковцями й соціумом. У цьому контексті аналіз специфіки життєвого й творчого шляху у відповідних аспектах, є тим самим елементом наукової новизни дослідження. Вперше здійснено комплексне дослідження мандрів П. Ніщинського, як культурного феномену, в контексті його становлення як митця та впливу на його наукові, музичні й літературні надбання, на основі застосування методологічних засад культурології.

Виклад основного матеріалу

Петро Ніщинський народився 9 (21) вересня 1832 року в селі Неменці, тодішньої Київської губернії, в родині місцевого церковного дяка (паламаря). 1839 року, коли майбутньому поету й композитору було 7 літ, помер його батько Іван Ніщинський. Зіткнувшись зі злиднями та нуждою, 1841 року, мати Петра, з трьома маленькими дітьми, розпродавши вбоге майно, вирушила пішки в двохсотверстну подорож до Києва. Там вона сподівалась знайти краще майбутнє для своїх двох синів й доньки [7, с. 5]. З цієї довгої мандрівки й почалось становлення, життєвий і творчий шлях, повний подорожей та переїздів, видатного українського діяча культури й мистецтв Петра Ніщинського. дестинація подорож культурологічний

Завдяки зусиллям та клопотанням матері, 1842 року, десятирічного Петра було прийнято до Києво-Софійського духовного училища. Здібний хлопець, самотужки вивчившись читати, відразу привернув до себе увагу як зразковий та старанний учень. Крім того, в нього виявились чудовий голос і музичний талант. В той час хорові концерти були дуже популярні серед киян, й заняття співом та виступи перед публікою з різноманітним репертуаром, також відіграли свою роль в становленні майбутнього композитора. 1844 року він переводиться до Києво-Подільського духовного училища (колишня Києво-Могилянська академія, що була розформована російською імперською владою) на казенне, тобто бюджетне, навчання. Слід відмітити, що в тогочасному Києві ще були живі спогади про нещодавню Козацьку державність (Гетьманщину) та зберігались українські культурні традиції. Вихованці київських духовних училищ не лише навчались музично-теоретичним предметам, але й співали у хорах твори наших видатних українських композиторів Максима Березовський, Артемія Веделя, Семена Гулака-Артемовського та інших. Окрім духовних кантів, бурсаки також виконували народні пісні й романси [5].

Знайомство, 1847 року, з магістром богослов'я Київської духовної академії Антоніном (Андрієм Капустіним), майбутнім керівником церковних місій в Константинополі та Єрусалимі, літератором та колекціонером старовинних рукописів, кардинально вплинуло на всю подальшу долю Петра Ніщинського. В той час, окрім музики, митець ретельно займається живописом, літературою, читає багато різноманітних книжок, до яких отримує доступ. А під час канікул Антонін бере хлопця з собою в подорожі до Пирогова, Феофанії, Голосіїва та інших місцевостей Київщини [7, с. 8].

1849 року Петро Ніщинський успішно закінчує Києво- Подільське училище й вступає до Київської духовної семінарії. Проте, доля знову кардинально змінює його плани та уклад життя. Антонін, який 1850 року отримує місце настоятеля посольської церковної місії в Афінах, бере в далекі краї й свого помічника Петра. Так, сімнадцятирічний київський семінарист, вирушає з Києва до Одеси, а звідти пароплавом до Еллади. Тут він активно вивчає давню і новогрецьку мову, світову історію, архітектуру, бере участь у реставрації візантійського храму ХІ століття. 1852 року стає студентом богословського факультету Афінського університету. Того ж року вирушає в пізнавальну мандрівку Мальтою, Сицилією, західним узбережжям Італії, відвідує Неаполь, Помпеї, Бурбонський музей, Королівський палац, Пізу, Болонью, Венецію, Рим, Ватикан, Колізей тощо. Під час зворотного шляху він дуже сильно захворів й півтора місяці перебував на межі життя й смерті. Повернувшись до Афін, Петро Ніщинський продовжує навчання гуманітарним наукам, а також музиці, зокрема грі на роялі, у капельмейстера Афінського військового оркестру Михайла фон Мангеля. А 18 вересня 1855 року відбулось вінчання Петра з донькою капельмейстера Кароліною фон Мангель. В Афінах він, також, активно спілкується, до речі рідною українською мовою, з видатним українським громадським діячем о. Агапієм Гончаренком, який відкрив для нього велич творчості Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова й інших представників нової української культури й науки. Успішно закінчивши Афінський університет 1856 року, Петро Ніщинський у серпні 1857 року переїздить до Петербургу [7, с. 12].

Молодий магістр з головою поринає в культурно- суспільне життя української громади міста, особисто знайомиться з тим же Т. Шевченком, М. Костомаровим, С. Гулаком-Артемовським та іншими представниками вітчизняної духовної еліти. Відвідує їх лекції, читання, концерти, спектаклі, що, безумовно, сприяє становленню та розвитку його культурного і творчого потенціалу. Перевізши свою дружину та маленьку дитину (що деякий час мешкали у Києві) та стареньку мати до Петербургу, Петро Ніщинський починає свій педагогічний та науковий шлях. Однак пожежа в його помешканні, що знищила все майно, змусила родину, 1859 року, виїхати до Афін. Звідки, трохи відновившись й поправивши справи, він вирушає на батьківщину [7, с. 14].

Прибувши у квітні 1860 року до Одеси, Петро Ніщинський активно включається в культурне життя Півдня України. Видає тижневик грецькою мовою «Ерміс», вчителює у навчальних закладах та духовному училищі, бере дієву участь в організації хору під орудою П. Сокальського [1].

Як і в Петербурзі, в Одесі Петро Ніщинський зближається з українським середовищем, активно долучається до праці місцевої Громади, стає диригентом у Народному театрі, плідно співпрацює з М. Кропивницьким у його постановках. Саме перу останнього належить спогад про те, що в Одесі, не дивлячись на те, що існував український гурток, місцеве жіноцтво зовсім не говорило українською, окрім дочок П. І. Ніщинського, котрі вчились у гімназії [7, с. 18].

За наступне десятиліття перебування в Одесі відбувається становлення Петра Ніщинського як видатного композитора, музичного і театрального діяча. Він сливе постійно вирушає в культурологічні експедиції Херсонщиною, Січеславщиною, Київщиною, збирає та обробляє українські народні пісні. На жаль, багато його мелодій, а також літературних напрацювань не дійшли до нашого часу, адже архів автора було втрачено. Увагу П. Ніщинського особливо привертає легендарний козацький епос, в якому славилась борня українського народу за волю й незалежність. 1870 року він публікує героїчного «Козака Софрона» у власній обробці для хору та фортепіано. 1872 року для п'єси М. Кропивницького «Невольник», на сюжет поеми Т. Шевченка «Сліпий», починає працювати над славнозвісним чоловічим хором «Закувала та сива зозуля». Спільно з викладачами Одеського університету, членами просвітницьких товариств, аматорських гуртків проводить широку культурницьку роботу, організовує українські вистави та концерти [5]. Також, дослідник народної творчості записав на Херсонщині доволі цікавий варіант думи про Байду, в якому легендарному засновнику Запорізької Січі, козацькому гетьману, видатному князю Байді Вишневецькому турецький султан радить покинути «байдувати» та сватає йому свою доньку, щоб він почав царювати. А вже за відмову від такої щедрої геополітичної пропозиції далі приходить, відома з інших варіантів пісні, кара на ґаку у Стамбулі [3, с. 9]. Недарма ж свої друковані твори він підписував саме псевдонімом Петро Байда.

Також слід підкреслити, що Київ залишався для Петра Ніщинського, як і для багатьох представників української інтелігенції ХІХ століття, неофіційною духовної столицею. Це відношення він красномовно висловив у проголошеній в Одесі 11 липня 1868 року доповіді щодо значення Києва і України для слов'янства та історії християнства. Одночасно, протягом 1868-1870 років, науковець докладав багато зусиль щоб перевестись до Київського університету на кафедру класичних мов. На превеликий жаль, цій мрії Петра Ніщинського не судилося здійснитись через низку бюрократичних та ідеологічних перепон. Й митець змушений був переїхати до міста Ананьєва Херсонської губернії [7, с. 21].

Варто додати, що П. Ніщинський вважається наставником молодого М. Аркаса, якого навчав основам теорії музики, виконавському мистецтву, правилам композиції тощо. За його сприяння відбувалось становлення творчого шляху композитора, письменника та історика М. Аркаса, що також збирав та опрацьовував багато українських народних пісень [2, с. 194].

В невеликому містечку Ананьєві Петро Ніщинський організовує народний хор, проводить концерти, ставить спектаклі. Тут він остаточно завершує написання «Вечорниць», пише музику й слова пісні «Порада» («Дівчинонько, голубонько»), що разом з твором «У діброві чорна галка» стають дуже швидко популярними серед народу. Тут же починається й титанічна праця Петра Ніщинського як перекладача та поета. Проте, мандрівний спосіб життя митця триває. Неподалік Ананьєва знаходився повітовий Єлізаветград (нині Кропивницький), де завдяки зусиллям родини Тобілевичів, організовувались знані вистави, концерти, вечорниці, музично-драматичні вечори тощо. На ці культурні заходи часто приїздив, в тому числі як співорганізатор та активний учасник й Петро Ніщинський, разом зі своїми двома доньками. 1882 року він повертається до Одеси, де через рік видає українською мовою «Антігона» Софокла, перекладає грецькою мовою культурний шедевр часів Великого князівства Київського (Київської Русі) «Слово о полку Ігоревім», активно долучається до укладання російсько-українського словника [5, 2006].

Того ж 1883 року науковця було нагороджено Орденом Св. Станіслава ІІІ ступеня. У липні-серпні 1884 здійснює подорож до Західної України, де особисто знайомиться з І. Франком, А. Вахнянином, відвідує З'їзд українського педагогічного товариства. У тому ж році, в Одесі виходить з друку «Путеводитель по Константинополю», виданий за сприяння архімандрита Антоніна, щоправда без зазначення авторства П. Ніщинського. 1887 року рукопис «Одіссеї» було заборонено до друку російською імперською цензурою. А року П. Ніщинського призначено позаштатним вчителем грецької мови у Бердянську гімназію. В той же час, у Львові та 1892 року, за підтримки Івана Франка, друкується переклад «Одіссеї» Гомера. Письменник починає працювати над перекладами «Іліади» та «Царя Едипа» Софокла. Однак літа, постійні переїзди, безгрошів'я та важка самовіддана праця зробили свою справу. 1890 року він йду у відставку та вирушає з Бердянська до Одеси. Продовжує працювати над перекладами, видає частину «Іліади», що отримує дуже схвальні відгуки. У грудні 1895 року в останнє відвідує Єлізаветград та родину Тобілевичів [Авраменко, 2012]. 4 (16) березня 1896 року, під час поїзди до доньки на Поділля, митець помирає в потягу та був похований у селі Воротилівка [4, с. 1].

В цьому контексті, дуже символічним є вступ та перші строфи виданої П. Нищінським «Гомерової Одиссеї»: у цій видатній книзі оповідається про одну з найдивніших подорожей зі всіх відомих людству - легендарне плавання Одіссея, який .... пройшовши через безліч випробувань і пригод, знайшов дорогу до рідного острова.

І далі: Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго Світом блукав, Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив, В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею, Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути [6].

Саме таким і був життєвий та творчий шлях славетного діяча культури і мистецтв ХІХ століття, українського науковця, викладача, композитора, письменника, поета, перекладача Петра Івановича Ніщинського. Що ставши сливе з ранніх літ мандрівником, все життя йшов додому, до рідних духовних берегів. Сформувавшись в Києві, який ще зберігав старі інтелектуальні традиції Києво-Могилянської академії та пам'ятав славетні гетьманські часи, навчаючись в Афінах давньогрецькій та світовій історії й культурі, перебуваючи в херсонських козацьких степах та мультикультурній Одесі, митець звершував свою власну Одіссею, результатом якої ставали його геніальні музичні та письмові твори. П. І. Ніщинський був одним зі світочів ХІХ століття, що своєю невтомною працею збудили новітню українську політичну націю. А його творчість своїм корінням сягала не лише невичерпних джерел вітчизняної культури, українського народного мелосу й текстів, але й тих дестинацій та світових цивілізаційних здобутків, які він пізнав у далеких подорожах.

Висновки

Загалом, розглядаючи феномен мандрів, досліджуючи дестинації, як пункт подорожі, що тим чи іншим чином вплинув на особисте становлення та напрацювання П. І. Ніщинського, у культурологічному контексті аналізу його життєвого і творчого шляху, коли митець пізнавав й осмислював цілісність епох, культур, традицій та успішно інтерпретував їх в український культурних простір

ХІХ століття, можемо стверджувати про становлення відповідних культуротворчих чинників. Адже творячи музичні твори, наукові розвідки, переклади, автор спирався, в тому числі, й на знання, враження та досвід, що отримав під час власних багаторічних мандрів, що стали вагомими факторами формування його свідомості й сприйняття світу та батьківщини. Що також дозволяє розглядати феномен мандрів як культурних наратив духовного становлення, зростання людини та формування культуротворчої особистості.

Спадщина цього блискучого віртуоза нот і слова ще чекає свого дбайливого дослідника, а також повного перевидання та повернення в культурний простір сучасного українського суспільства й міжнародного наукового визнання.

Список використаних джерел

1. Авраменко Г. М. Композитор, поет-перекладач. До 180-річчя від дня народження П. І. Ніщинського (21.09.1832-16.03.1896), за ред.: О. Г. Поліщук, М. Г. Спиця. Вінниця : Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2012. 62 с.

2. Аксьонов О. Б. Значення творчості українських композиторів ХІХ століття для розвитку національного музичного мистецтва. Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство. Київ : Міленіум, 2018. Вип. І (10). С.191-195.

3. Возняк М. С. Цікава пам'ятка української пісенності XVII в. Науковий журнал “Україна”. Київ, 1929. № 33. С. 3-37.

4. Єфремов С. Петро Ніщинський (1832--1896). Газета “Рада”. Київ, 1911. № 51. С. 1.

5. Мельник О. Його мелодії проймали катів. Про комп., поета, пер. Петра Ніщинського (1832 -- 1896) . Українська газета плюс. Київ, 2006. №34 (82). С. 8.

6. Ніщинський П. І. Гомерова Одиссея. Львів : Накладом редакції "Правди". З друк. тов. імени Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1889. 157 с.

7. Пархоменко Л. О. Петро Ніщинський: наук.-попул. нарис. Київ : Музична Україна, 1989. 64 с.

Размещено на Allbest.ru