Культурний ландшафт та архітектоніка: перспективи співпраці України та ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурний ландшафт та архітектоніка: перспективи співпраці України та ЄС

Питанню культурних ландшафтів та архітектоніки міст присвячені роботи таких теоретиків, як В. Каганський, С. Кордонський, Ю. Кузнецов, В. Найшуль, Б. Родоман, С. Чебанов, Т. Заславська, Т. Щанін, Д. Замятін, Г. Нуришев, В. Соболь, Е. Дробишева й ін. Попри це, усе ж залишаються питання, що потребують ґрунтовного дослідження, зокрема питання герменевтики ландшафту (інтерпретації "прочитання" простору) з позицій літератури, мистецтва, економіки, політики тощо. Ця проблема внаслідок своєї складності та об'ємності, безумовно, може бути темою окремого дослідження, ми ж зупинимося на загальнокультурному контексті, який містить у собі й особливості глобального, глокального та локального.

Здійснення глобалізації в політиці, економіці, соціальній сфері з одночасною глокалізацією масової культури та локалізацією національних культур призводить до незворотних негативних процесів, які, своєю чергою, сприяють як процесу знищення конкретної культурної ідентичності, так і зменшення культурного різноманіття. Як унікальний засіб зосередження ментальності населення, своєрідних звичаїв, традицій і цінностей культура безпосередньо пов'язана з національною ідентичністю, культурним ландшафтом та архітектонікою, а відтак - з геокультурою. Як вважає Д. Замятін, сучасна геокультура являє собою серію культурно-географічних образів, які інтерпретують локальність простору. Для нього геокультура - процес і результати розвитку географічних образів у конкретній культурі, а також "накопичення", формування традиції культури осмислення цих образів. На думку вченого, кожна культура "колекціонує певні географічні образи". Сучасна геокультура, згідно з Д. Замятіним, "являє собою серії культурно-географічних образів, які інтерпретують локальні простори" [90, 448]. геокультурний традиція віросповідання

Г. Нуришев розглядає геокультурний простір у його локальному поданні як систему стійких культурних реалій і подій, що формуються на певній території в результаті співіснування, переплетення, взаємодії, зіткнення віросповідань, культурних традицій і норм, ціннісних установок, глибинних психологічних структур сприйняття та функціонування картин світу [191]. В. Соболь, досліджуючи геокультурний простір, характеризує його як систему локально розташованих культурних ландшафтів і "пластів" культури, а також пам'яток природи, культури, історії, сучасні та національні культури, географічні образи, що утворюють історично обумовлену історико-культурну спадщину території. Як головний висновок учений обґрунтовує важливість і вплив культурного ландшафту на формування туристичного потенціалу конкретного регіону [243, 3].

Увага вченого світу до проблем геокультури дозволила виявити найважливіші структурні складові, серед яких особливе місце належить культурному ландшафту міст і регіонів. А культура в такому контексті є ресурсом глокального та локального розвитку, відображаючи при цьому різноманітні грані: від історичної ретроспективи формування культурного простору до сучасних трендів, які дозволяють створити свій неповторний культурний образ. При цьому всі виявлені цінності можуть бути ефективно використані в розвитку культурного ландшафту й архітектоніки. Такий підхід прагне поєднати культурний ландшафт та архітектоніку з політикою в найрізноманітніших сферах людського буття, позначаючи при цьому головний принцип побудови та загальну систему зв'язків між окремими частинами культурного цілого. Ефективне використання культурного ландшафту відіграє важливу роль у процесі збереження цілісності культурного простору, а саме - збереження та реставрації культурно-історичних центрів. Культурна образність використовується в багатьох сферах людського буття: освіті, містобудуванні, економіці, соціальній і культурній політиці.

Сучасні наукові дослідження розглядають культурний ландшафт не тільки як географічне середовище, природу чи історичну пам'ять, а й відображають його практичною життєдіяльністю сучасної людини. З огляду на це заслуговують на увагу дослідження А. Нікітіної, котра репрезентує культурний ландшафт як екзистенційний стан людини [184, 5]; О. Лавренової, яка теоретизує з проблем взаємодії культури й простору, осмислення не стільки рефлексії культури і створення в результаті цього образів, скільки щодо особливостей психологічного сприйняття складових культурного ландшафту [146].

Не менш важливими в контексті досліджуваної проблематики є дослідження, присвячені культурній архітектоніці в її теоретичній і практичній значущості. Так, досліджуючи культуру як особливу форму буття, О. Дробишева визначає людину як головного дослідника культури. Саме людські цінності є наріжним каменем архітектонічного устрою культури. На думку теоретика, розуміння культури крізь призму її архітектонічного вираження дозволяє об'єднати в одному проблемному просторі безліч найважливіших дослідницьких підходів [79, 1].

Визначаючи архітектоніку російської культури, теоретик І. В. Кондаков акцентує увагу на впливі історичної складової культурної архітектоніки, що складається з п'яти послідовно пов'язаних рівнів культурно-історичної семантики, кожен з яких визначається відповідним культурним механізмом, що історично домінує в певну епоху. Ланцюжок культурних механізмів вибудовується в такій логічній послідовності: 1) кумуляція; 2) дивергенція; 3) культурний синтез; 4) селекція; 5) конвергенція. Цей ланцюжок культурних механізмів, які випливають один з одного і, відповідно, взаємообумовлюють один одного, складають у своїй сукупності архітектоніку культури та визначають цивілізаційний код, або алгоритм цивілізації [114].

Безсумнівно, загальним у культурному ландшафті та культурній архітектоніці є враження від сприйняття цілого, як окремо взятих предметів і об'єктів культури, культурних послуг, звичаїв і традицій. Кожне з місць яке визначається власним, неповторним культурним ландшафтом, характеризується функціональною унікальністю, воно полісемантичне, поліфункціональне, поліконтекстуальне; використовується з різною метою, служить різним групам для вирішення різних культуротвочих завдань. Водночас, ландшафт - це таке середовище, де смислові відмінності контекстів, диференційованість породжують і смислові, речові, утилітарні, символічні взаємодії та зв'язки, і конфлікти. Як зауважує В. Каганський, байдужого сусідства в ландшафті не буває. Дійсно, соціальний простір, що виражає форми існування різних просторовочасових відносин ("хронотопів"), у рамках яких реалізуються різні моделі освоєння, створює різні типи культурного ландшафту. Так, у тоталітарні епохи, з притаманним їм силовим підходом до соціуму та природи, освоєння і створення культурного ландшафту виражається в його підкоренні, захопленні, організації сакралізованого "центру" з недоглянутою периферією. Тоталітарне (імперське) освоєння простору, як правило, супроводжується знищенням етнічно укорінених типів.

Отже, у нашій роботі під поняттям "культурний ландшафт" розуміємо культурний простір, де культура явлена тілесно і як ціле"Ціле" - метафізична категорія. Можна стверджувати про метафізичність культурного ландшафту..

Слід також звернути увагу на те, що культурний ландшафт - це твір культури, а культура, як відомо, створює різні коди, тобто несе в собі певну інформацію, повідомлення. Культурний ландшафт тієї чи іншої країни того чи іншого періоду сприймається завдяки сукупності певних символів, "картинок", що викликають певні образи, дають уявлення щодо культури країни, регіону, містаПаркові ансамблі, у яких переважають скульптурні зображення жінки з веслом, безумовно, несуть у собі "інформацію" й інший зміст, що відрізняється від "інформації" та змісту паркових ансамблів, наприклад Петродворца в Санкт- Петербурзі або "Софіївки" в Умані. Ландшафтні образи та супутні їм символи зароджуються й еволюціонують разом з культурою епохи. Тут важливо наголосити, що парк є частиною культурного ландшафту..

Таким чином, ландшафтні образи - це посередники між чуттєвими явищами та духовним змістом у культурі конкретної цивілізації. Саме через цілісність зовнішнього культурного образу культурний ландшафт та архітектоніка виражають глибину культурного простору, культурну ідею, якою просякнута конкретна адміністративно-територіальна одиниця. У цьому винятковість ролі ландшафтних символів для пізнання взагалі.

Правильно відтворений культурний ландшафт і культурна архітектоніка дозволили розробити програму "Європейська культурна столиця", що стартувала 1985 року. По суті, ця програма втілила тенденцію, яка почала виявляти себе після Другої світової війни, коли занепокоєння було викликане не тільки руйнуванням об'єктів культурної спадщини, а й духовним занепадом людства. Як наслідок, післявоєнні процеси призвели деякі народи до певної втрати слідів існування власної культури. У процесі формування єдиного європейського простору вищезазначена європейська ініціатива стала своєрідною експериментальною базою з апробації та розширення нових поглядів на роль і місце культурних ландшафтів та архітектоніки в розвитку міст.

Визнання певного міста центром культурного життя регіону, країни передбачає залучення уваги як туристів, так і світової громадськості до його культурно-історичної спадщини, сучасних тенденцій культурного розвитку та буття визначеної території. Наведена нами європейська ініціатива є прекрасною можливістю показати привабливість і різноманітність місцевої культури, з її локальними особливостями й усього того, що визначає європейську ідентичність, у ії глокальному контексті. Привабливість цієї події полягає в культурній конкуренції між містами, тим самим забезпечуючи своїм громадянам почуття гордості та відповідальності за своє місто. З 1985 по 2013 рік почесного звання "культурна столиця" були удостоєні 50 міст, які представляли різні країни та регіони. При розгляді міст як претендентів на номінацію "Культурна столиця" виділяють такі характеристики: історикокультурні традиції, культурний простір, культурний ландшафт, культурна архітектоніка, культурна політика країни. "Культурна столиця" як теоретична категорія в контексті сучасних культурологічних досліджень характеризується досить незначними дослідженнями. Феномен культурної столиці, формування її культурного ландшафту й архітектоніки більше привертають увагу практиків, представників інститутів громадянського суспільства.

Так, у рамках проекту "Translation Project" за підтримки Інституту "Відкрите суспільство" (Фонд Сороса - Росія) і Фонду "Next Page" (Інститут "Відкрите суспільство" - Будапешт) було представлено широкій публіці серію робіт Марка Пахтера, Чарльза Лендрі, авторитетних практиків-дослідників у сфері формування культурного простору. Представлені роботи розкривають визнання майбутнього культури, ролі культурних інститутів, взаємодію традиційних культурних просторів з культурними, духовними потребами людей. Аналізуючи культурні трансформаційні процеси, автори акцентують увагу на тому, що світ культури поки не зміг певним чином поглянути на себе зі сторони та зрозуміти, які для нього наслідки цих змін. Проте культура схильна до дії тих самих глобальних сил, і вони неминуче ведуть до її зміни, так само, як і до зміни функціонування її соціокультурних інститутів. Автори також наводять приклад впливу трансформаційних процесів на формування культурних ландшафтів міст. Такі англійські міста, як Ліверпуль, Манчестер або Шеффілд у свій час втратили роль традиційних промислових центрів і, пройшовши через економічну кризу, знайшли опору в розвитку "культурних" або "творчих" індустрій. Колишні промислові зони перетворюються в цих містах у культурні центри та творчі майстерні. Тут виробляють, пропонують і популяризують на світових ринках уже не сировину, не верстати чи тканини, а творчі й інформаційні продукти: твори мистецтва, дизайну, моди, аудіо-, відео-, мультимедіапродукцію тощо. На думку авторів, такі процеси приводять до формування своєрідних, неповторних, самобутніх культурних ландшафтів [206, 6-11].

В Україні активну роботу з формування культурного ландшафту й архітектоніки міст провадить Центр "Демократія через культуру" в контексті Міжнародної програми "Мережа інтеркультурних міст", яка стартувала 2008 року. При активній участі директора Центру Олександра Буценка першим містом, що увійшло в цю програму разом з такими містами, як Ліон, Лондон, Берлін - усього 11 міст, разом з російським містом Іжевськ, став Мелітополь. Саме Мелітополь - перше в Україні місто, що почало випробовувати нову культурну політику інтеркультурності, будувати політику розвитку місцевої громади через інтеркультурні лінзи, враховуючи інтереси всіх учасників культурного процесу [222].

Українські культурні реалії значною мірою характеризують слова С. Анхолта: "Важливість представлення культури досить часто є сумнівною: люди визнають, що, звичайно, існує деяка необхідність у поданні культурних досягнень, але при цьому панує думка, що вони економічно не обґрунтовані, не "споживаються" - не забезпечують доходи від вкладень. Тому культура потрапляє в положення "неприбуткової діяльності", від благодійного або філантропічного зобов'язання" [303, 59]. Особливо гостро проблема формування культурного ландшафту викликана комерціалізацією культурних послуг і товарів, що, своєю чергою, породжує спотворене розуміння культурних потреб для різних соціальних, вікових і демографічних груп.

Масова комерціалізація культурних послуг має негативний прояв, який характеризується незворотними процесами в суспільстві, а саме: порушення прав рівності; посилення соціального напруги між людьми; зниження толерантного ставлення один до одного; відсутність взаєморозуміння між представниками різних етнічних груп; порушення демократичних основ ведення міжкультурного діалогу, який розглядається як найважливіша цінність у вирішенні глобальних проблем сучасності. Як інструмент для управління культурним розмаїттям міжкультурний діалог розглядається як механізм, який дозволяє досягнути певної рівноваги в самоідентифікації, враховуючи нові можливості, сучасні тренди, позитивний досвід інших країн. Міжкультурний діалог, його складові та принципи ведення дозволяють не тільки зберегти набутий століттями культурний досвід, а й поставити його в основу власної культурної ідентичності, доповнюючи її й адаптуючи до сучасних умов буття. Однак виклики сучасного світу вимагають уміння вести діалог, спираючись на універсальні культурні цінності та принципи, які визначають світове демократичне співтовариство. Ці цінності й принципи сформульовані в багатьох міжнародних документах.

Заслуговує на увагу в контексті цього питання "Біла книга Ради Європи з міжкультурного діалогу", яка визначає важливість ведення такого діалогу. "Біла книга" визначає міжкультурний діалог як процес відкритого та толерантного обміну поглядами між людьми з різними етнічними, культурними, релігійними та мовними особливостями. Міжкультурний діалог створює умови для політичної, економічної, соціальної та культурної інтеграції, він підтримує людську честь і почуття спільної мети. Його головною місією є розвиток глибокого розуміння різних поглядів і практик, розширення співпраці й участі, свободи вибору, допомога в розвитку та трансформації людини, підтримка толерантності та поваги до інших [37, 21]. Реалії сьогодення підтверджують значний вплив масової американської культури на культурний ландшафт багатьох країн, породжуючи при цьому проблему вільного вибору. Багато країн у цьому принципово новому культурному ландшафті просто пливуть за течією, уперто дотримуючись нав'язаних, так званих "брендових" уявлень про культурні продукти та послуги, при цьому абсолютно забуваючи про свої культурні цінності, які характеризують представників конкретно взятої країни, нації.

З цієї точки зору формування та розвиток культурного ландшафту, з притаманними архітектоніці властивостями, у своєму прояві є важливою складовою для збереження, відновлення культурних традицій і цінностей, які закладені в національній самобутності народів. Формування культурного ландшафту й архітектоніки є одним з основних завдань для культурної розбудови держав. Якщо країна не в змозі формувати уявлення про культуру як основу розуміння - потужний бренд у розумінні світу, то вона стикається з проблемою постійного підтвердження своєї ідентичності. А на локальному рівні - процес може супроводжуватися культурною, духовно-моральною деградацією громадян, втратою своїх традицій, ментальності, характеру, які століттями накопичували предки.

Міста, їх мешканці як хранителі культурної спадщини в її глобальному, глокальному або локальному прояві, формують культурний простір країни. Будучи культурним вмістилищем, містом, де зосереджені культурні традиції, культурні столиці стають центром культурного життя громадян конкретно взятої країни, центром туризму для представників інших країн. Потенціал культурних столиць безмежний і відображається в процесах інкультурації як своїх громадян, так і туристів.

Отже, культурний ландшафт може бути прочитаний лише через різноманітність місць. Уявлення про культурний ландшафт дає можливість зрозуміти, "прочитати" простір буденності на певному фоні, помістити його в концептуальну рамку та побачити смисловий контекст. У культурному ландшафті сплетені природні та культурні компоненти, їх нелегко та не завжди розумно розділяти. Культурний ландшафт - це простір одночасно цілісний і диференційований, який освоєний людиною утилітарно, семантично та символічно. У культурному ландшафті прагматичне невіддільне від смислового.

Особливо важлива роль і місія культурних столиць у формуванні національного іміджу, створенні його неповторного образу у світовому культурному просторі. Не слід забувати про те, що культура є більш глибоким і важливим поширювачем національного бренду, ніж інші його складові, навіть якщо цей процес відбувається повільніше, результат є більш важливим для збереження національної своєрідності. Тому питання дослідження проблеми відродження та формування культурного ландшафту й архітектоніки, з вивченням як позитивних, так і негативних тенденцій їх прояву, є сьогодні одним із наріжних.

Актуальним для України залишається вивчення позитивного досвіду тих культурних міст, які зуміли зберегти й у деяких випадках відновити свій культурний ландшафт з його національними особливостями, ставши при цьому центром світового туризму, залучаючи при цьому вміло інвестиції. Безумовно, актуальним є вивчення досвіду ефективного практичного впровадження дієвих механізмів щодо врахування адміністративно-правових, соціально-економічних особливостей держави, врахування специфіки та своєрідності культурних образів, характерних для країни, її регіону, міста й населення.

Размещено на Allbest.ru