Діяльність О. Корнієвського в бандурній справі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність О. Корнієвського в бандурній справі

Леп'явко Сергій Анатолійович доктор історичних наук, професор кафедри історії України, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, м. Ніжин

Анотація

В статті проведений аналіз внеску О. Корнієвського в розвиток бандурного мистецтва, його інноваційних досягнень, методик виготовлення бандур та впливу на культурний ренесанс України. Вивчення творчості цього майстра виявляється актуальним через можливість збагатити розуміння історичного та культурного контексту, розкриваючи нові перспективи на взаємозв'язки між мистецтвом, технологією та національною ідентичністю. Дослідження акцентує на значному внеску винахідника у збереженні та відродженні кобзарської спадщини, значний вклад у розвиток конструкції бандури, формуванню нового виконавського стилю, що збагатив академічне бандурне мистецтво.

Мета статті полягає у висвітленні недостатньо досліджених аспектів діяльності, особливо збереження унікальних традицій кобзарства. Олександр Корнієвський, відомий майстер музичних інструментів, революціонізував конструкцію бандур, вносячи інновації, що дозволили розширити звукові та технічні можливості інструмента. Проаналізовано його технічні нововведення, як-от хроматичну перебудову бандури, що сприяло розвитку академічного бандурного мистецтва.

Важливість дослідження посилюється зростаючим інтересом до автентичних народних мистецтв та ремесел, що сприяє відродженню традиційних форм виконавства. Епістолярна спадщина митця розкриває глибоке розуміння його технічних інновацій та впливу на розвиток бандурного мистецтва. Дослідження підкреслює актуальність збереження та відродження унікальних народних традицій у сучасному культурному просторі, демонструючи роль О. Корнієвського в утвердженні національної ідентичності через мистецтво.

Також відмічено чернігівський центр «Плеяда», як продовжувача традицій виготовлення інструментів започаткованих О. Корнієвським в цьому регіоні.

Ключові слова: бандурне мистецтво, кобзарське мистецтво, музичні інструменти, епістолярна спадщина, академічне бандурне мистецтво, соціокультуний простір.

Lepyavko Serhii Anatoliyovych, doctor of historical sciences, professor of the Department of History of Ukraine, Nizhyn Mykola Gogol State University, Chernihiv Region, Nizhyn

O. KORNIEVSKYI'S ACTIVITY IN BANDURA MAKING Abstract. The article analyzes the contribution of O. Kornievskyi to the development of bandura art, his innovative achievements, methods of making bandura and the impact on the cultural renaissance of Ukraine. The study of this master's work is relevant because of the opportunity to enrich the understanding of the historical and cultural context, revealing new perspectives on the relationship between art, technology and national identity. The study focuses on the significant contribution of the inventor to the preservation and revival of the Kobzar heritage, a significant contribution to the development of the bandura design, the formation of a new performance style that enriched the academic bandura art.

The purpose of the article is to highlight the under-researched aspects of activities, especially the preservation of the unique traditions of kobzarism. Oleksandr Kornievskyi, a well-known master of musical instruments, revolutionized the construction of banduras, introducing innovations that allowed to expand the sound and technical capabilities of the instrument. His technical innovations, such as the chromatic rearrangement of the bandura, which contributed to the development of academic bandura art, are analyzed.

The importance of research is reinforced by the growing interest in authentic folk arts and crafts, which contributes to the revival of traditional forms of performance. The artist's epistolary legacy reveals a deep understanding of his technical innovations and influence on the development of bandura art. The study emphasizes the relevance of preserving and reviving unique folk traditions in the modern cultural space, demonstrating the role of O. Kornievskyi in establishing national identity through art.

The Chernihiv center «Pleiada» was also noted, as a continuation of the instrument-making traditions started by O. Kornievsky in this region.

Keywords: bandura art, kobzar art, musical instruments, epistolary heritage, academic bandura art, socio-cultural space.

Постановка проблеми

корнієвський бандурне мистецтво

Вивчення творчості майстра музичних інструментів Олександра Корнієвського, є актуальним, адже дозволяє нам збагатити розуміння історичного та культурного контексту, у якому він творив, відкриваючи нові перспективи на взаємозв'язки між мистецтвом, технологією та національною ідентичністю. З огляду на сучасні зусилля з оцифрування та збереження культурної спадщини, детальне дослідження їхньої роботи відкриває потенціал для інтеграції недостатньо вивчених аспектів у ширший академічний і культурний дискурс. Основна увага приділяється дослідженню його інновацій у виготовленні бандур, педагогічних підходах, та ролі у музичному мистецтві України. Виявлення та інтерпретація неопублікованої епістолярної спадщини Корнієвського, зокрема листів до Омельченка, Циганенка та Шаповала, що зберігаються у Дніпропетровському державному обласному архіві, має стати ключем до глибшого розуміння його технічних інновацій та впливу на розвиток бандурного мистецтва. Робота покликана висвітлити значущість діяльності О. Корнієвського в контексті української культури, з акцентом на його творчий метод, вклад у популяризацію бандурного мистецтва, і зв'язок з сучасниками, розкриваючи його як важливу фігуру в національному культурному відродженні. Актуальність дослідження посилюється зростаючим інтересом до автентичних народних мистецтв та ремесел, що сприяє відродженню традиційних форм виконавства та інструментальної майстерності, відіграючи важливу роль у формуванні сучасного соціокультурного простору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у сфері бандурного мистецтва акцентує на значному внеску О. Корнієвського, який висвітлено в роботах дослідників, таких як М. А. Шудри та В. Г. Нечепи [1], Т. О. Чернета [2], Д. П. Калібаба [3], О. Ф. Нирко [4], Б. М. Жеплинський та Д. Б. Ковальчук [5], І. М. Шаповал [6] та інших. Дані автори зосереджуються на технічних інноваціях Корнієвського та його ролі в збереженні та відродженні кобзарської спадщини. Це не лише збагачує історичний контекст, але й демонструє Корнієвського як важливу фігуру у збереженні та відродженні традиційного українського бандурного мистецтва. Розгляд непублікованих матеріалів з архівів, особливо листування з колегами та учнями, може відкрити нові перспективи щодо його ролі у відродженні та популяризації бандурного мистецтва. Втім, цю сферу ще необхідно дослідити. Також варто згадати монографію С. Леп'явка, де автор зокрема висвітлив традиції Чернігівської фабрики музичних інструментів [7].

Мета статті полягає у висвітленні та аналізі недостатньо досліджених аспектів діяльності Корнієвського, особливо на його вклад у академічний розвиток бандурного мистецтва та збереження унікальних традицій кобзарства.

Виклад основного матеріалу

Олександр Самійлович Корнієвський (1889-1988), відомий майстер музичних інструментів з Чернігівщини, займає вагому місце серед митців народно-інструментального мистецтва завдяки своєму вкладу у розвиток бандурного мистецтва. Протягом свого майже сторічного життя Корнієвський, будучи не лише музикантом, але й інноватором, експериментатором, присвятив себе вдосконаленню музичних інструментів, особливо бандур. Значний внесок О. Корнієвського у сферу виготовлення музичних інструментів охоплює широкий спектр, включаючи скрипки, гітари, мандоліни, гусла, балалайки, ліри та арфи. Особливо відзначено його роботу з бандурами, де він досяг неперевершеного майстерності, створивши понад 180 унікальних інструментів, які відрізнялися неповторністю та високою художньою цінністю [8, c. 16]. Корнієвський був піонером у хроматичній модернізації бандур, розширивши їх звуковий діапазон та можливості виконавства. Дана інновація мала значний вплив на академічне бандурне мистецтво, збагативши його технічні та виконавські можливості. Його інструменти, оформлені з використанням мозаїки, перламутру, інтарсії, різьблення по дереву та гравірування на металі, є витворами мистецтва, що відображають глибоку майстерність та креативність майстра. Роботи Корнієвського не лише збагатили українську культуру їх унікальністю та естетичною вартістю, але й сприяли розвитку бандурного мистецтва, відкриваючи нові горизонти для майбутніх поколінь музикантів та майстрів. Його неперевершений внесок у цю сферу є важливою частиною історії українського народно- інструментального мистецтва та заслуговує на визнання та вивчення.

Захоплення музикою та інструментальним майстерством почалося в дитинстві Корнієвського, коли він, вперше побачивши скрипку, вирішив створити такий інструмент самотужки. Його ранні експерименти та навчання у місцевих музикантів заклали фундамент для майбутньої професійної діяльності. Згодом, зачарування грою мандрівного кобзаря призвело Корнієвського до життєвої пристрасті ? бандурі, інструменту, який стане центром його творчості та інновацій. Навчання в Менському ремісничому училищі на столяра- червонодеревника відкрило для Корнієвського можливості для реалізації його здібностей у виготовленні музичних інструментів. Перше замовлення на виготовлення бандури, яке він отримав від кобзаря Т. Пархоменка, стало важливим кроком у його кар'єрі. Створена на замовлення бандура, взята за зразок від відомого майстра

П. Бондаря 1898 року, не лише підтвердила високий рівень майстерності Корнієвського, але й започаткувала серію замовлень, що підкреслювали його репутацію серед музикантів та мистецької громадськості. Його співпраця з М. Лисенком, для якого він виготовив три бандури, стала визначною подією в історії інструментального моделювання цього традиційного інструменту, заклавши фундамент для створення нового типу концертної бандури [9, c. 14]. Корнієвський не лише адаптував знання, отримані від Т. Пархоменка, але й розвинув власну індивідуальну техніку виготовлення, особливо після того, як з 1910 року йому вдалося інтегрувати півтони у конструкцію бандур. Цей прорив не тільки збагатив звукові можливості інструменту, але й видозмінив сам підхід до виконавства, дозволяючи бандуристам розширити свій виконавський репертуар складними оригінальними творами.

Корнієвський був не тільки майстром, але й інноватором, що постійно шукав способи удосконалення звучання бандур. Його дослідження та експерименти з налаштуванням інструментів, зокрема розробка власних позначень для висоти струн, сприяли вдосконаленню технічних можливостей бандур. Визнання прийшло у 1913 році, коли одна з його бандур була удостоєна бронзової медалі на Всеросійській кустарно-промисловій виставці у Києві, що стимулювало зростання інтересу до навчання грі на бандурі [5, c. 123].

Інновації Корнієвського в області бандуробудування ознаменува- лися створенням бандур з двома грифами, що дозволило інструментам набути більш симетричної форми та розширити їх діапазон до понад 60 струн. Ці зміни, як зазначено майстром в листуванні з А. Омельченком у 1964 році, були спрямовані не на досягнення естетичної фантазії, а на вдосконалення акустичних властивостей інструменту, а також на його візуальну гармонійність [10, c. 45]. Ключовою перевагою модифіко- ваної бандури стало посилення звучання, особливо у нижніх регістрах, що зумовило необхідність інтеграції демпфера для оптимізації звукового виходу. Ця інновація значно покращила якість звуку, роблячи його міцнішим та насиченішим. Однією з найважливіших технічних новинок стало впровадження нової моделі металевого струнотримача, оснащеного двома поріжками: один для основного ряду з басами, а інший -- для півтонів. Ця конструкція не тільки зміцнювала корпус інструменту, але й спрощувала процес закріплення струн, а також дозволила збільшити кількість басів з 12 до 14, налаштованих діатонічно. Цілеспрямовані зусилля Олександра Корнієвського щодо удосконалення конструкції бандури відображають його внесок у академічний розвиток бандурного мистецтва [1, c. 67].

Займаючись вдосконаленням техніки гри на бандурі, О. Корнієвський засвоїв первинні музичні знання від Т. Пархоменка, але згодом значно розширив і поглибив свій виконавський досвід, самостійно освоївши різноманітні віртуозні прийоми. Відмінність його стилю гри від традиційного «відбою», який використовував Пархоменко, стала знаковою у вдосконаленні бандурного репертуару. Олександр Корнієвський, аналізуючи діатонічну бандуру Пархоменка, вважав її конструкцію обмеженою і вніс ряд змін, які забезпечили інструменту більшу гнучкість та виразність. В 1914 році О. Корнієвський розробив бандуру, що включала півтони у свій звукоряд, аналогічно до системи фортепіано, базуючись на мажорній гамі [3, c. 23]. Така модифікація значно розширила музичні можливості бандури, дозволяючи виконувати ширший спектр композицій без помилок, що було неможливо на діатонічному звукоряді. Інтегрування додаткових пальців у техніку гри, включно з використанням великого та безіменного, сприяло більш складним і виразним виконанням. Корнієвський не лише розширив діапазон бандури до п'яти октав, але й розробив унікальну систему перемикачів, що дозволяла змінювати висоту струн на півтону.

Протест проти модернізації бандури та її гри, висловлений кобзарями-сліпцями, зокрема Т. Пархоменком та П. Ткаченком, випливав з традиційних уявлень про інструмент та звичних методів гри. Корнієвський у своєму листі до О. Нирка наголошував на консервативних поглядах частини кобзарської спільноти, що вбачали в своїх здобутках апогей майстерності та не відчували потреби в нововведеннях [4, c. 3]. Корнієвський прагнув не лише до вдосконалення конструкції бандури, але й до революції у самій техніці гри на ній, вдаючись до використання чотирьох, а згодом і п'яти пальців замість традиційних двох. Він вважав, що такий підхід дозволяє досягти більшої виразності та технічної гнучкості у виконанні ширшого спектру музичних творів. Ця техніка, що відходила від кобзарського стилю гри «відбоєм», знаменувала суттєвий внесок у розвиток виконавського мистецтва на бандурі. Спадщина Корнієвського у цій сфері виявилася значною, оскільки він не лише сам розвивав нові прийоми гри, але й активно передавав свої знання наступним поколінням музикантів, серед яких були В. Кириченко, Є. Кучинська, Х. Стельмах, та В. Матусевич [11, с. 123]. Його підхід до гри на бандурі, що передбачав використання всієї руки, вплинув на розвиток техніки гри, зробивши її більш складною та виразною. Водночас, цікаво відмітити, що деякі виконавці, як-от народний артист України В. Нечепа, обрали для себе традиційну козацьку манеру гри Т. Пархоменка, що

свідчить про різноманіття підходів в мистецтві гри на бандурі та про багатство її виконавських традицій.

Олександр Корнієвський протягом свого життя розробив і виконав близько 160 композицій, більшість з яких були інструмен- тальними творами для бандури. Його відданість мистецтву не згасла навіть у літньому віці, коли, за його власними словами, здоров'я вже не дозволяло працювати з колишньою інтенсивністю. Незважаючи на фізичні обмеження, Корнієвський зберігав активне ставлення до життя та творчості, використовуючи кожну можливість для гри на бандурі та створення нових інструментів. У листах до своїх знайомих і друзів, таких як Ф. Циганенко та І. Шаповал, Корнієвський ділився особистими роздумами про свою працю та музику [6, c. 13]. Ці листи свідчать про глибоку прив'язаність майстра до бандури та його непереможне прагнення продовжувати творчу діяльність, незалежно від віку та фізичного стану. Вони також розкривають зв'язок між його особистим життям і мистецтвом, демонструючи, як навіть у періоди спокою і відпочинку, музика залишалася для нього джерелом натхнення та сили.

Розроблена Корнієвським технологія виготовлення бандур спрямована була на досягнення двох основних цілей: поліпшення акустичних властивостей інструменту та вдосконалення його зовнішнього дизайну. Майстер ставив перед собою завдання не просто виготовити музичний інструмент, але й надати йому виразних естетичних характеристик, зменшивши при цьому його асиметричність, що було характерно для традиційних бандур [1, c. 47]. При цьому Корнієвський прагнув зберегти унікальність та автентичність бандури, відрізняючи її від стандартних фабричних моделей. Підхід Корнієвського до виготовлення бандур засвідчив його глибоке розуміння як технічних аспектів створення музичних інструментів, так і необхідності збереження культурної спадщини. Він вважав, що бандура має потенціал стати концертним музичним інструментом, що може виступати не тільки у народному, але й у академічному репертуарі, не втрачаючи при цьому своєї історичної цінності та унікальності.

На тлі роботи таких майстрів, як В. Тузиченка, І. Скляра та В. Герасименка, що створили важливі моделі бандур «Прима» та

«Львів'янка» і запровадили інновації, як хроматичну бандуру з механізмом перемикання тональностей, Олександр Корнієвський зайняв унікальне місце завдяки своєму внеску у вдосконалення інструменту, який сприяв більшій виразності та технічній гнучкості у виконанні. Майстер активно співпрацював із професійними виконавцями та консультувався з іншими винахідниками, зокрема з А. Омельченком, над проектами, які об'єднували київсько-чернігівський та харківський стилі гри, звертаючи увагу на оптимізацію положення лівої руки для досягнення більшої віртуозності. У своїх листах Корнієвський зазначав, що ще у 1937 році він розробив конструкцію бандури, яка дозволяла охопити три октави лівою рукою, суттєво розширюючи можливості для виконання складних музичних творів [12, c. 179].

Корнієвський, глибоко шануючи традиції, одночасно відчував необхідність у інноваціях, що дозволили б розширити музичний діапазон бандури та зробити її інструментом з більшими можливостями для виконання класичної музики. Він зіткнувся з викликом, коли зрозумів, що харківський спосіб гри, на його думку, був незворотно втрачений після смерті Г. Хоткевича у 1938 році [11, c. 128]. Це спонукало Корнієвського до пошуку шляхів відновлення та розвитку бандурного мистецтва через технічну інновацію. Зацікавлення Корнієвського у створенні нової конструкції бандури, яка б дозволяла виконувати музику з повним хроматичним діапазоном, свідчить про його прагнення трансформувати бандуру у класичний музичний інструмент, схожий до фортепіано, з точки зору техніки гри, вправ та положення пальців. Корнієвський аргументував, що така бандура відкриє нові горизонти для бандуристів, дозволяючи їм використовувати обидві руки для гри у ширшому діапазоні, без потреби у складній механіці перестроювання тональностей.

Проте, активність Корнієвського у виготовленні бандур не оминула уваги державних органів у 1930-х роках, коли його приватна підприємницька діяльність почала привертати небажану увагу. У 1937 році життя Олександра Корнієвського різко змінилося через політичні репресії. Будучи проголошеним ворогом держави за свою активну роль у популяризації бандури та втілення у цій діяльності національного духу України, Корнієвський був без суду засланий на десять років до Сибіру. За його власними словами, звинувачення були пов'язані з виготовленням бандур для націоналістів, що у радянські часи вважалося антидержавною діяльністю. Протягом багатьох років ім'я Корнієвського залишалося у забутті, позначене печаттю репресій. Втім, після його реабілітації у 1959 році, ситуація кардинально змінилася. Його внесок у розвиток музичного мистецтва знову почав здобувати визнання. Видатні дослідники, мистецтвознавці, музейні працівники та журналісти, такі як Б. Жеплинський, О. Нирко, Р. Польовий, Л. Черкаський, активно вивчали його роботу, публікуючи статті та огляди його винаходів [4, c. 8]. Ця пізня визнаність засвідчила не лише майстерність О. Корнієвського як виробника музичних інструментів, але й його значення як виконавця та оберега національних традицій. Записи його усних свідчень, спогадів про роботу та життя, а також його музичні виступи стали неоціненним джерелом для вивчення історії української музики та інструментального мистецтва. Спілкування з ним у Корюківці, а пізніше листування, відкрило нові перспективи для дослідження його спадщини та впливу на бандурне мистецтво [13, c. 80]. Отже, історія Корнієвського слугує яскравим прикладом витривалості мистецтва перед лицем історичних випробувань, а його реабілітація і пізнє визнання підкреслюють незгасиму цінність культурної спадщини, незалежно від політичних обставин.

Корнієвський у своєму листі до А. Омельченка від 10 травня 1964 року виклав свою позицію щодо неможливості поєднання київсько-чернігівської та харківської технік гри на бандурі без шкоди для традиційної київської системи. Він висловив думку, що втрата харківського ладу має стати неминучою, оскільки сучасна бандура вже не є тим інструментом, яким була у минулому, і тому закликав не звертати зайвих зусиль на спроби об'єднання двох систем. Проте, думка Корнієвського зіткнулася з опозицією з боку Омельченка, який не погодився з категоричністю майстра щодо виключності київського ладу. Омельченко вважав, що така однобокість поглядів не відповідає потребам розвитку бандурного мистецтва, яке має зберігати різноманітність та багатство своїх традицій [6, c. 128]. Ця дискусія відображає глибокі роздуми щодо майбутнього бандури як музичного інструменту та шляхів її розвитку в контексті збереження і вдосконалення різних шкіл гри. Важливо зазначити, що, незважаючи на скептицизм Корнієвського, харківська школа гри на бандурі продовжує існувати і розвиватися, завдяки зусиллям її представників, зокрема Г. Ткаченка та його учнів, маючи значну кількість прихильників серед сучасних бандуристів. Це свідчить про живучість та адаптивність традиційного бандурного мистецтва, здатність до інновацій та розвитку в нових культурних та музичних контекстах, підтримуючи багатогранність підходів до виконання та навчання на цьому унікальному інструменті.

Корнієвський також підтримував зв'язок з іншими майстрами бандур, зокрема з Ф. Циганенком, ділячись з ним своїм досвідом та знаннями. Це листування відкривало обмін ідеями та методами виготовлення бандур, включаючи деталі, як-от клеєння, шліфування та покриття лаком, що підкреслює спільність зусиль у прагненні до розвитку цього мистецтва. Ф. Циганенко, який сам називав себе «майстром-самоуком», високо цінував майстерність О. Корнієвського, що свідчить про взаємоповагу та взаємовплив між майстрами різних поколінь. Зустрічі та листування між Корнієвським і Циганенком не тільки збагачували обох майстрів, але й слугували джерелом натхнення та знань для майбутніх поколінь бандуристів [14, c. 64]. Їхня взаємодія підкреслює важливість передачі знань і досвіду в мистецтві виготовлення та гри на бандурі, що відіграє ключову роль у збереженні та розвитку української музичної традиції.

Олександр Корнієвський виступав проти бездумного об'єднання різних шкіл гри на бандурі, наголошуючи на важливості збереження самобутності кожного стилю. Водночас він захоплювався ідеєю створення інструменту з хроматичними приструнками, що зробило би бандуру дійсно класичним інструментом, адаптованим до виконання широкого спектру музики. Такий підхід вказував на його бажання розширити можливості бандури без втрати її унікальності. Корнієвський підкреслював, що за 60 років бандура перетворилася з традиційного інструменту на зовсім новий, що свідчить про значний прогрес в її розвитку. Листування Корнієвського також виявило його зв'язок з кубанським кобзарем К. Безщасним, на замовлення якого він виготовив бандуру з хроматичними приструнками. Це сприяло зв'язку обміну досвідом між регіонами, демонструючи важливість міжрегіональної взаємодії для розвитку бандурного мистецтва. Корнієвський називав себе свідком живої історії і прогресу бандури, підкреслюючи свою роль у її удосконаленні [12, c. 83]. Він був знайомий з кобзарями різних поколінь і вносив нововведення до конструкції бандур, що збагатили інструмент новими акустичними та виконавськими можливостями.

Корнієвський визнавав технічні обмеження бандури порівняно з іншими музичними інструментами, але водночас підкреслював важливість збереження її унікальності та самобутності. Він виступав проти спроб об'єднання різних технік гри, наголошуючи на необхідності розвитку київсько-чернігівської школи, яка, на його думку, мала потенціал для виконання широкого репертуару європейської музики. Бандури Корнієвського вважалися зразком для виробництва, що свідчить про високу оцінку його роботи як майстра. Ці інструменти наразі є частиною як державних, так і приватних колекцій, демонструючи їхню культурну та історичну цінність. Одна з бандур Корнієвського зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, що є свідченням його значення у спадщині української музичної культури [2, c. 22].

Листування між Корнієвським і Шаповалом, а також між Корнієвським і Циганенком, підкреслює важливість спільної роботи та обміну досвідом між майстрами, які шукали шляхи для подальшого розвитку бандурного мистецтва. Ці листи не тільки зберегли цінну інформацію про технічні аспекти виготовлення бандур, але й відображають глибокі роздуми Корнієвського про майбутнє цього інструменту. Впровадження подвійних голівок грифа починаючи з 1932 року було однією з ключових інновацій Корнієвського, що сприяло більшій варіативності звучання та технічним можливостям бандури. Цей крок підтверджує Корнієвського як винахідника, який прагнув не лише зберегти традиційне звучання інструменту, а й адаптувати його до сучасних музичних вимог. Корнієвський також задумав створити «бандурину» - інструмент, який поєднував би особливості двох бандур та струнного акордеона. Цей винахід демонструє його невичерпний творчий потенціал та вміння дивитися за межі традиційного бандурного мистецтва, намагаючись збагатити його новими звуковими ефектами та технічними можливостями. Корнієвський був не тільки майстром, але й інноватором, який залишив значний слід в історії бандурного мистецтва. Його робота, особливо в аспектах модернізації та розвитку нових технік гри, відіграла важливу роль у академічному розвитку бандурного мистецтва, сприяючи його визнанню та поширенню в українській та світовій музичній спільноті. Знання та інноваційний підхід О. Корнієвського до виготовлення і налаштування інструментів збагатили українську музичну культуру, відкривши нові горизонти для майбутніх поколінь музикантів і майстрів.

Проводячи паралелі з виготовленням музичних інструментів, що започаткував в цьому регіоні О. Корнієвський, варто згадати чернігівський центр бандури «Плеяда». Тут В. Щербіна почав роботу над створенням українського народного інструмента оновленого зразка. Цей майстер відродив роботу чернігівської музичної фабрики, в якій до її закриття працював технологом. За конструктивними та технологіч- ними матеріалами бути створені бандури. Спочатку виробили 5 експериментальних інструментів зразка «Легенда» (підліткові). За роки 2018 - 2020 рр. було створено 180 бандур. На початку конструктори розробляли бандуру «Перлина», що зі слів технологів потребувало більше часу. Дитячі інструменти «Калина» та «Барвінок» вироблялись з різним орнаментом для дівчини та хлопчика. Мозаїка на інструментах створюється за допомоги ручної роботи. Зараз команда чернігівського центру бандури «Плеяда» нараховує 15 чоловік. Вони активно виготовляють українських народний інструмент та продовжують традиції чернігівської музичної фабрики, яка випускала гітари, балалайки, бандури, мандоліни та інші музичні інструменти [7, с. 445].

Висновки

Здійснене дослідження підкреслює революційний внесок Олександра Корнієвського у розвиток бандурного мистецтва. Його зусилля у впровадженні хроматичного звукоряду та розробці нових конструкцій бандур сприяли не лише розширенню музичних можливостей інструменту, але й підвищенню його академічної цінності. Корнієвський продемонстрував інноваційність, що відкрила шлях для подальших експериментів та розвитку виконавського мистецтва на бандурі. Його активна участь у діалозі з мистецькою спільнотою, обмін знаннями та досвідом через епістолярну спадщину є важливим джерелом для розуміння історії та розвитку бандурного мистецтва. Листи Корнієвського розкривають його прагнення до постійного вдосконалення інструменту та методик виконавства, а також його роль у збереженні культурних традицій. Бандури, виготовлені Корнієвським, стали зразком для серійного виробництва і тепер прикрашають музейні колекції в Україні та за її межами. Це підкреслює важливість його внеску не лише для української культури, але й для світової музичної спадщини. Аналізуючи життя та творчість Олександра Корнієвського, можна зробити висновок, що його діяльність у бандурній справі мала надзвичайно велике значення. Він не лише зберігав і просував традиції бандурного мистецтва, але й активно працював над його розвитком і адаптацією до сучасних вимог, залишаючись натхненником для наступних поколінь бандуристів. Корнієвський залишається ключовою фігурою в історії та розвитку бандурного мистецтва, його діяльність і спадщина продовжують відігравати надихаючу роль для нових поколінь музикантів та дослідників. Також варто зазначити роль цього конструктора для розвитку сучасної техніки виготовлення музичних інструментів, на прикладі чернігівського центру бандури «Плеяда». Подальші дослідження мають потенціал відкрити нові грані його вкладу в музичну культуру та збагатити розуміння бандурного мистецтва як невід'ємної частини української та світової музичної спадщини. Дослідження цих аспектів зможе збагатити історію українського бандурного мистецтва та сприяти його подальшому розвитку.

Література

1. Шудря М.А. В рокотанні-риданні бандур / М. А. Шудря, В. Г. Нечепа. Київ: МАУП, 2006. 464 с.

2. Чернета Т.О. Життєтворчість майстра музичних інструментів Олександра Корнієвського. Мистецтвознавчі записки. 2014. Вип. 25. С. 21-29.

3. Калібаба Д. Олександр Корнієвський. Співоче поле Чернігівщини: Календар 2004. Київ, 2003. 45 c.

4. Нирко О.Ф. Великий майстер і кобзар. Маяк, №35 (6817) від 21.03.1989, м.Корюківка Чернігівської обл. С. 3-15.

5. Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. Львів: Галицька видавнича спілка, 2011. 316 с.

6. Шаповал І. М. Особовий фонд. Документи (листи, публікації, фотографії) про кобзаря Корнієвського Олександра Самійловича. ФР-6119. 337 c.

7. Леп'явко С. Чернігів: історія міста. Видання друге, виправлене і перероблене. К.: ТОВ «Видавництво Кліо». 2020. 544 с.

8. Турко Н.Є., Буцяк В.І. Історія створення музичних інструментів (бандура, баян, скрипка, фортепіано). Науково-методичні матеріали для студентів спеціальності

7.02.02.07 «Музична педагогіка і виховання» та 7.01.01.03 «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика». Рівне: РДГУ, 2005. 40 с.

9. Лисенко М.В. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая / М.В.Лисенко ; ред. передм. та примітки М.Гордійчука. 2-ге. вид. Київ: Муз. Україна, 1978. 345 c.

10. Омельченко А.Ф. Розвиток кобзарського мистецтва на Україні (радянський період) : дис канд. мист. / Омельченко Андрій Федорович. Київ, 1968. 275 с.

11. Таланти знані та маловідомі. Календар 2004 р. Співоче поле Чернігівщини. С.120-132.

12. Жеплинський Б. З поглядом у майбутнє. Кобзарськими стежинами. 1997. С. 179-182.

13. Корнієвська Д. Ред. Олександра Корнієвського. Родовід.1993. № 6. С. 80-83

14. Черкаський Л.М. Українські народні музичні інструменти. Київ: Техніка, 2003. 264 с.

References

1. Shudria, M.A. (2006). V rokotanni-rydanni bandur [In the murmur and sobbing of banduras] / M. A. Shudria, V. H. Nechepa. Kyiv: MAUP. 464 s. [in Ukrainian].

2. Cherneta, T.O. (2014). Zhyttietvorchist maistra muzychnykh instrumentiv Oleksandra Korniievskoho [The life and work of the master of musical instruments Alexander Kornievsky]. Mystetstvoznavchi zapysky. Vyp. 25. S. 21-29 [in Ukrainian].

3. Kalibaba, D. (2004). Oleksandr Korniievskyi. Spivoche pole Chernihivshchyny: Kalendar. Kyiv. 45 s. [in Ukrainian].

4. Nyrko, O.F. (1989). Velykyi maister i kobzar. Maiak [Great master and kobzar.], №35 (6817) vid 21.03.1989, m.Koriukivka Chernihivskoi obl. S. 3-15 [in Ukrainian].

5. Zheplynskyi, B.M., & Kovalchuk, D.B. (2011). Ukrainski kobzari, bandurysty, lirnyky. Entsyklopedychnyi dovidnyk [Ukrainian kobzars, bandura players, lyre players]. Lviv: Halytska vydavnycha spilka. 316 s. [in Ukrainian].

6. Shapoval, I. M. (Osobovyi fond. Dokumenty (lysty, publikatsii, fotohrafii) pro kobzaria Korniievskoho Oleksandra Samiilovycha [Personal fund. Documents (letters, publications, photographs) about kobzar Oleksandr Korniievskyi]. FR-6119. 337 s. [in Ukrainian].

7. Lepiavko, S. (2020). Chernihiv: istoriia mista [Chernihiv: the history of the city]. Vydannia druhe, vypravlene i pereroblene. K. : TOV «Vydavnytstvo Klio». 544 s. [in Ukrainian].

8. Turko, N.Ie., & Butsiak, V.I. (2005). Istoriia stvorennia muzychnykh instrumentiv (bandura, baian, skrypka, fortepiano) [History of the creation of musical instruments (bandura, accordion, violin, piano)]. Naukovo-metodychni materialy dlia studentiv spetsialnosti 7.02.02.07 «Muzychna pedahohika i vykhovannia» ta 7.01.01.03 «Pedahohika i metodyka serednoi osvity. Muzyka». Rivne: RDHU. 40 s. [in Ukrainian].

9. Lysenko, M.V. (1978). Kharakterystyka muzychnykh osoblyvostey? ukraпnskykh dum i pisen u vykonanni kobzaria Veresaia [Characteristics of musical features of Ukrainian dumas and songs performed by kobzar Veresai] / M.V.Lysenko ; red. peredm. ta prymitky M.Hordiy? chuka. 2-he. vyd. K.: Muz. Ukraпna. 345 s. [in Ukrainian].

10. Omelchenko, A.F. (1968). Rozvytok kobzarskoho mystetstva na Ukraini (radianskyi period) [Development of kobza art in Ukraine (Soviet period)]: dys kand. myst. / Omelchenko Andrii Fedorovych. Kyiv. 275 s. [in Ukrainian].

11. Talanty znani ta malovidomi [Talents known and little-known]. (2004). Kalendar 2004 r. Spivoche pole Chernihivshchyny. S.120-132 [in Ukrainian].

12. Zheplynskyi, B. (1997). Z pohliadom u maibutnie. Kobzarskymy stezhynamy [Looking to the future]. S. 179-182 [in Ukrainian].

13. Korniievska, D. (1993). Red. Oleksandra Korniievskoho. Rodovid. № 6. S. 80-83 [in Ukrainian].

14. Cherkaskyi, L.M. (2003). Ukrainski narodni muzychni instrumenty [Ukrainian folk musical instruments]. Kyiv: Tekhnika. 264 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru