Роль сучасного музею у процесі формування соціального капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль сучасного музею у процесі формування соціального капіталу

The role of the modern museum in the process of forming social capital

Михайло Зубар

Mykhailo Zubar

У статті розглядається процес значного розширення функцій музейних інституцій в контексті появи теорії «Нової музеології» і їх роль у формуванні соціального і культурного капіталу. Автор акцентує увагу на тому, що перетворення музеїв на центри проведення вільного часу, своєрідні туристичні маркери міст і регіонів, призводить до того, що ці інституції поступово стають важливим місцем, зміцнюють сімейні, дружні та інші соціальні зв'язки. Як наслідок, це сприяє встановленню нових соціальних контактів, створенню мереж співпраці і зв'язків між людьми і групами зі схожими інтересами. Підкреслюється, що стаючи місцями для взаємодії людей, збираючи навколо себе різні спільноти, сучасні музеї перетворюються на центри громадської комунікації, неформального спілкування та освіти і починають функціонувати як інфраструктура соціального капіталу.

Автор приділяє увагу розгляду концепції «третього місця» Р. Ольденбурга, в контексті прийняття та адаптації її сучасними музеями. Дано визначення «третього місця» та приділено увагу його ролі у творенні та зміцненні соціального капіталу. Наведено приклади просторів сучасних наративних польських музеїв, які функціонують як «треті місця», відповідно до ознак, що сформовані Р. Ольденбургом у своїй теорії.

У статті проаналізовано процес відходу сучасних музеїв від позиціонування себе виняткового в якості місць отримання знань або естетичного задоволення і перетворення сучасних музеїв на центри громадського життя і громадських медіаторів. Як результат - інституції намагаються все більше уваги приділяти очікуванням і комфорту аудиторії, пози- ціонуючи себе як місце зустрічей, яке зрівнює соціальні статуси людей, і прибирає бар'єри в спілкуванні. Автор доходить висновку, що музеї стають важливою точкою формування культурного капіталу, що породжує соціальні мережі, в які включені люди зі схожим освітою, смаками, культурними уподобаннями. музей соціальний культурний капітал

Ключові слова: музей, соціальний капітал, культурний капітал, трете місце, нова музеологія.

The article considers the process of significant functions expansion of museum institutions in the context of «New museology» and their role in the formation of social and cultural capital. The author emphasizes that the transformation of museums into educational and leisure centers, a kind of tourist markers of cities and regions, leads to the fact that these institutions are gradually becoming an important place, strengthening family, friends and other social ties. As a result, it promotes the establishment of new social contacts, the creation of networks of cooperation and connections between people and groups with similar interests. It is emphasized that by becoming places for human interaction, gathering different communities around them, modern museums are becoming centers of public communication, informal communication and education. They begin to function as an infrastructure of social capital.

The author pays attention to the concept of «third place» by R. Oldenburg, in the context of its adoption and adaptation by modern museums. There is a definition of «third place» and its role in the creation and strengthening of social capital. In accordance with the features formed by R. Oldenburg in his theory, author gives examples of spaces of modern narrative Polish museums, which function as «third places».

The article analyzes the process of departure of modern museums from positioning themselves exceptional as places of knowledge or aesthetic pleasure and the transformation of modern museums into centers of public life and public mediators. As a result, institutions are trying to pay more and more attention to the expectations and comfort of the audience, positioning themselves as a meeting place that equalizes the social status of people and removes barriers to communication. The author concludes that museums are becoming an important point in the formation of cultural capital, which generates social networks that include people with similar education, tastes, cultural tastes.

Keywords: museum, social capital, cultural capital, third place, new museology.

Сучасні музеї, в силу значного розширення своїх функцій у другій половині ХХ століття стають не тільки науковими установами, що зберігають і експонують колекції. Перетворившись на центри проведення вільного часу, туристичні маркери міст і регіонів, вони поступово стають інституціями, що зміцнюють існуючі сімейні і дружні зв'язки, сприяють встановленню нових соціальних контактів. Стаючи місцями для взаємодії людей, збираючи навколо себе різні спільноти, сучасні музеї перетворюються на центри громадської комунікації, неформального спілкування та освіти і починають функціонувати як «інфраструктура соціального капіталу» і «треті місця» (Murzyn-Kupisz & Dziafek 2014, с. 34).

Говорячи про роль сучасних музеїв в суспільстві необхідно проаналізувати їх роль у розвитку комунікації та налагодженні соціальних зв'язків в середовищі, де вони знаходяться, формуючи таким чином символічний соціальний капітал. Незважаючи на те, що публічні музеї протягом більше двох століть свого існування виконували різні соціальні функції, тільки недавно цьому аспекту їх діяльності почали приділяти більше уваги (Murzyn-Kupisz & Dzialek 2014, с. 19).

Говорячи про музеї в контексті формування та розвитку соціального капіталу, необхідно, перш за все, розглянути роль і місце соціального капіталу у формуванні капіталу культурного. Саме його формування і роль в цьому процесі музеїв, стають визначальними в умовах зростаючої нерівності в сучасному суспільстві, кризи довіри і відносин. На думку французького соціолога П'єра Бурдьє і американського історика Роберта Патнема, соціальний капітал зміцнює ці соціальні норми. Відповідно до теорії П. Бурдьє, соціальний капітал формується зв'язками і відносинами між різними індивідами в суспільстві (Блок & Головін 2015, с. 100). Американський політолог, культуролог і філософ історії Френсіс Фукуяма визначає цей феномен як «неформальні правила і норми, які поділяються членами групи», засновані на довірі, біля витоків яких лежить соціальність людини. «Норми, що становлять соціальний капітал, повинні брати початок в реальних взаєминах індивідів» (Блок & Головін 2015, с. 100).

Дослідники теорій соціального капіталу приділяють велику увагу такому неформальному інституту, як довіра. Р Патнем розцінює його як елемент соціального капіталу, Е. Лессер висловлює думку про те, що довіра може бути як джерелом соціального капіталу, так і його результатом. Ф. Фукуяма розглядає довіру як ключову характеристику розвиненого людського суспільства, яка проявляється на індивідуальному і соціальному рівнях - довіру до суспільних інститутів і до держави в цілому. Соціальний капітал він визначає, як здатність людей працювати разом в одному колективі задля реалізації спільної мети. Подібна здатність до взаємодії залежить від існування всередині спільноти норм і цінностей, що поділяються усіма його членами, готовими підпорядковувати свої особисті інтереси інтересам групи. Результатом існування і прийняття таких загальних норм і цінностей стає взаємна довіра в суспільстві або його групах (Буркинский & Горячук 2013, с. 606). При цьому Р Патнем вважає, що стабільні зв'язки і постійна співпраця гарантують зворотний зв'язок і збереження культури (Блок & Головін 2015, с. 106), що безумовно, важливо підкреслити розглядаючи роль музеїв у формуванні соціального капіталу.

Взаємодія з власниками багатого культурного капіталу на особистісному рівні, якими в нашому випадку виступають музейні інституції, може стимулювати розвивати і нарощувати культурні ресурси кожної людини, поглиблювати і розширювати масштаби власного культурного розуміння. І навпаки, індивідуальний культурний капітал може дозволити встановлювати корисні зв'язки з людьми, які займають важливі культурні та соціальні позиції в суспільстві. Таким чином, культурний капітал, в певному сенсі, породжує соціальні мережі, в які включені люди зі схожими показниками - рівнем освіти, смаками, культурними уподобаннями і може стимулювати накопичення соціального капіталу (Батаева & Попова 2017, с. 43).

Розглядаючи взаємини музей-відвідувач з цієї точки зору, очевидним стає практичне підтвердження теорії закладеної в концепції «Нової музеологии» про роль рівнозначної і взає- мокорисної взаємодії музею і відвідувача (Vergo, 1989). Саме поява «Нової музеологии» і її розвиток привели до того, що з часом теорія «Третього місця» американського соціолога Рея Ольденбурга, заснована на теорії соціального капіталу Р Патнема (Тьомкіна 2018, с. 801) була адаптована і реалізовується музеями. Відповідно до теорії, третє місце - частина міського простору, не пов'язана з домом («перше місце») або з роботою («друге місце»), і є суспільно важливим місцем зустрічей і комунікації, де людина підтримує соціальні контакти і реалізує почуття соціальної приналежності. Повсякденне життя людини обертається навколо цих трьох основних центрів. (Ольденбург 2014, с. 62.).

Р Ольденбург сформулював вісім ознак що характеризують «треті місця»:

нейтральність: місце, в яке люди можуть заходити і виходити, коли хочуть, де всім буде зручно і де всі будуть відчувати себе як вдома;

рівність: місце доступне для всіх, де все скидають свої суспільні ролі, відкриваючи швидше те, що знаходиться під ними;

можливості для діалогу: кожен говорить стільки скільки хоче і всі можуть брати участь;

доступність: сюди можна прийти самому в будь-який час дня і зустріти знайомих;

постійні відвідувачі: вони формують характер місця і дають гарантію того, що під час кожного візиту, хтось із них буде тут;

скромний вигляд: треті місця не приваблюють велику кількість незнайомих або випадкових людей;

легкий настрій: радість і прийняття перемагають занепокоєння і відчуття відчуженості.

дім вдалині від дому: третє місце є максимально наближеним до образу дому в психологічному сенсі (Ольденбург 2014, с. 62-92.).

На думку, американського соціолога, треті місця служать свого роду «сортувальними вузлами». «Широкомасштабне спілкування, яке вони надають, в кінцевому підсумку веде до елементів соціометрії. Люди знаходять людей зі схожими інтересами, а також тих, чиї інтереси не схожі на їхні, але все одно цікаві. Треті місця часто служать тому, щоб вперше звести разом людей, які пізніше створять інші форми спілкування. Люди працюють разом і співпрацюють один з одним, щоб зробити те, чого людина не може зробити поодинці. Хоча часто такого роду діяльність є неформальною, вона, тим не менш, вимагає загального розуміння того, хто, що вміє робити; навичок, здібностей і поглядів. Треті місця служать для того, щоб розсортувати людей відповідно до їх потенційної корисності. У критичних локальних ситуаціях люди зазвичай вважають за необхідне допомагати один одному в тій же мірі, а то і більше, ніж це робить влада» (Ольденбург 2014, с. 22.).

Якщо Ольденбург початково описував місця, які не мали великого культурного значення, визначаючи «третє місце» як місце для спілкування, яким може бути навіть перукарня або простий сільський магазин, то представники культурних індустрій задумалися, чому «третім місцем» не може бути бібліотека або музей, доброзичливий і відкритий для відвідувачів. Останнє якнайкраще вписувалося в теорію «Нової музеологии», яка трактувала музей в першу чергу як громадський центр.

Сьогодні ця концепція все більш активно використовується в зв'язку зі змінами, що відбуваються в європейських музеях, які намагаються все більше уваги приділяти очікуванням і комфорту аудиторії, стають центрами суспільного життя, своєрідними суспільними медіаторами. Музеї починають позиціонуватися не тільки як місце отримання знань або естетичного задоволення, але і як місце зустрічей, яке зрівнює соціальні статуси людей, що приходять до музею, прибираючи бар'єри в спілкуванні (Jagodzinska 2018, с. 123).

Згідно концепції «третього місця» в сучасних умовах переосмислюють свою діяльність і функціонал світові культурні установи. Крім виконання основного завдання, вони починають пропонувати відвідувачеві нові послуги і можливості. Це відповідає запитам зростаючої соціальної мобільності, появі «нових видів зайнятості - фрілансу, малих форм бізнесу, дистанційної роботи, популяризації соціальних медіа, зникнення кордонів між роботою і відпочинком, запитам на інтелектуальне дозвілля і гострій конкуренції на ринку вільного часу і розваг. Основна діяльність «третього місця» завжди супроводжується великою кількістю додаткових заходів - вечірок, лекцій, майстер-класів, ярмарків, виставок і фестивалів. Тобто, саме заходи складають будні «третього місця» (Пестова 2017, с. 184).

Музейні фестивалі, лекторії, концерти, майстер-класи, сімейні заняття, приваблюють відвідувачів значно більше, ніж традиційні музейні форми роботи або експозиції. Відвідувачі тут бажають не тільки і не стільки отримати нові знання, скільки знаходиться в співтоваристві однодумців, зустрічати нових людей і проводити час в спілкуванні. Підтвердженням цього факту є статистика та внутрішні опитування відвідувачів Національного музею Тараса Шевченка, які свідчать про постійне зростання інтересу відвідувачів до подібних форм діяльності - з 2012 року кількість музейних заходів зросла майже в п'ять разів.

Крім широкої публічної програми і різноманітних форм комунікації, сама архітектура сучасних музеїв, які перетворюються на музеї-форуми, закладає можливість реалізації концепції третього місця. Більшість сучасних польських наративних музеїв спроектовані і функціонують таким чином, щоб відвідувач міг вільно зайти в простір музею і вільно скористатися широкими можливостями проведення вільного часу. Йдеться не про відвідини експозиції, а про перетворення музею на доброзичливий і відкритий в очах відвідувача простір, який би мотивував до проведення тут вільного часу, і лише в перспективі - до відвідування експозиції або виставкових проектів. В Європейському Центрі солідарності в Гданську обладнаний зимовий сад, де кожен бажаючий може провести час, скориставшись безкоштовним Інтернетом. Також ця музейна інституція надає можливість вільного користування для відвідувачів своєю публічною бібліотекою.

Музей історії Польських євреїв «Полін» (Варшава) також надає можливість вільного користування частиною ресурсів музею - тут можна провести час в кафе, зустрітися з друзями, поспілкувавшись і провівши час у величезному холі музею, або ж скористатися послугами інформаційного центру. Всі простори, які музеї відкривають для відвідувачів для виконання функцій третього місця, є повністю доступними.

Реалізовуючи все більший спектр публічних заходів, музеї потенційно і реально сприяють встановленню соціальних зв'язків. Однак, як підкреслюють деякі дослідники, чи стануть ці інституції важливим простором для зміцнення соціального капіталу, який зв'язує сім'ї, сусідів і друзів, в значній мірі залежить від двох чинників. Перший - розвиток різних форм діяльності, що доповнюють пропозицію основної експозиції музею. Другий - наявність пристосованих неекспозиційних площ в музеях або їх околицях. Це дає можливість запропонувати відвідувачам привабливі простори для неформального спілкування, відпочинку та обміну враженнями. Такими просторами можуть виступати як добре спроектовані і обладнані зали і фойє, так і доглянуті громадські місця за межами музейних будівель, обладнані малої архітектурою, включаючи, наприклад, ігровий майданчик. Одним з яскравих прикладів такого простору є «Лука Лес- мяна» в парку біля будівлі музею «Полін». Тут проводяться зустрічі, культурні та розважальні заходи, сюди можуть прийти люди для вільного і комфортного проведення часу, спілкування або встановлення нових соціальних зв'язків.

В результаті відходу сучасних музеїв від концепції позиціонування себе як виняткового місця отримання знань або естетичного задоволення, сучасні музеї стають центрами суспільного життя і громадськими медіаторами. Ці інституції позиціонують себе як місце зустрічей, яке зрівнює соціальні статуси людей, і прибирає бар'єри в спілкуванні. Таким чином, музеї стають важливою точкою формування культурного капіталу, що породжує соціальні мережі, в які включені люди зі схожим освітою, смаками, культурними уподобаннями. Останнє в свою чергу сприяє формуванню і накопиченню соціального капіталу.

Список джерел та літератури

JAGODZINSKA, K., 2018, Muzea poza murami w kontekscie koncepcji trzeciego miejsca // Muzealnictwo (Rocznik) 2018(59), 123-131.

MURZYN-KUPISZ, M., DZIALEK, J., 2014, Muzea a budowanie kapitatu spotecznego w srodowisku lokalnym. У: Rocznik Muzeum Wsi Mazowieckiej w Sierpcu 5, 19-40.

VERGO, P., 1989, The New Museology. London. 238 p.

БАТАЕВА, Е. В., ПОПОВА, О. А., 2017, Социокультурный капитал вынужденных мигрантов: теория и проблема измерения. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 41-52. БЛОК, М., ГОЛОВИН, Н. А., 2015, Социальный капитал: к обобщению понятия. Вестник Санкт-Петербургского университета . Сер. 12. Вып. 4, 99-111.

БУРКИНСКИЙ, Б. В., ГОРЯЧУК, В. Ф., 2013, Социальный капитал: сущность, источники и структура, оценка. «Экономика Украины». № 1 (606), 67-81.

ОЛЬДЕНБУРГ, Р, 2014, Третье место: кафе, кофейни, книжные магазины, бары, салоны красоты и другие места «тусовок» как фундамент сообщества. У: Рэй Ольденбург; пер. с англ. А. Широкановой. Москва. Новое литературное обозрение.

ПЕСТОВА, А. В., 2017, «Третьи места» третьего тысячелетия: революция рабочего и досугового про-

странства. Человек в мире культуры. Региональные культурологические исследования. № 2/3 (21), 183-185.

ТЕМКИНА, В. В., 2018,Социальные медиа как третьи места: некоторые аспекты вопроса. У: Материалы XXI Международной конференции памяти профессора Л. Н. Когана «Культура, личность, общество в современном мире: методология, опыт эмпирического исследования». Уральский федеральный университет, 799-808.

References

JAGODZINSKA, K., 2018,Muzea poza murami w kontekscie koncepcji trzeciego miejsca. U: Muzealnictwo (Rocznik) (59), 123-131.

MURZYN-KUPISZ, M., DZIALEK, J., 2014, Muzea a budowanie kapitatu spotecznego w srodowisku lokalnym. U: Rocznik Muzeum Wsi Mazowieckiej w Sierpcu 5, 2014, 19-40.

VERGO, P., 1989, The New Museology. London.

BATAEVA, E. V., POPOVA, O. A., 2017, Sotsiokul'turnyi kapital vynuzhdennykh migrantov: teoria i problema izmerenia [Sociocultural capital of forced migrants: theory and measurement problem]. Visnik Harkivs'kogo nacional'nogo universitetu imeni V. N. Karazina, 41-52. [In Russian].

BLOK M., GOLOVIN, N. A. Sotsial'nyi kapital: k obobshcheniu ponyatia [Social capital: generalization of the concept]. Vestnik Sankt-Peterburgskogo universiteta. Ser. 12, vyp. 4, 99-111. [In Russian].

BURKINSKIJ, B. V., GORYACHUK, V. F., 2013, Social'nyj kapital: sushchnost', istochniki i struktura, ocenka [Social capital: essence, sources and structure, evaluation]. «Ekonomika Ukrainy». № 1 (606), 67-81. [In Russian].

OL'DENBURG, R., 2014, Tret'e mesto: kafe, kofeini, knizhnye magaziny, bary, salony krasoty i drugie mesta «tusovok» kak fundament soobshchestva [The great good place: cafes, coffee shops, bookstores, bars, hair salons, and other hangouts at the heart of a community]: per. s angl. A. Shirokanovoj. Moskva. Novoe literaturnoe obozrenie. [In Russian].

PESTOVA, A. V., 2017, «Tret'i mesta» tret'ego tysiacheletia: revolutsia rabochego i dosugovogo prostranstva [The «third places» of the third millennium: the revolution of working and leisure space]. Chelovek v mire kul'tury. Regional'nye kul'turologicheskie issledovaniya. №2/3 (21), 183-185. [In Russian].

TEMKINA, V. V., 2018, Social'nye media kak tret'i mesta: nekotorye aspekty voprosa [Social media as third place: some aspects of the issue]. Materialy XXI Mezhdunarodnoi konferentsii pamiati professora L. N. Kogana «Kul'tura, lichnost', obshchestvo v sovremennom mire: metodologiya, opyt empiricheskogo issledovaniya». Ural'skii federal'nyi universitet, 799-808. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru/