Культура та побут Галицької Гуцульщини у творах сучасних майстрів декоративного мистецтва

Размещено на http://allbest.ru

Косівський фаховий коледж прикладного та декоративного мистецтва

Львівської національної академії мистецтв

Культура та побут Галицької Гуцульщини у творах сучасних майстрів декоративного мистецтва

Стеф'юк Роман Григорович

кандидат мистецтвознавства, доцент, директор

Вах Іван Станіславович канд. географ. наук, доцент,

завідувач кафедри декоративно-прикладного мистецтва

Пліхтяк Любов Сергіївна

викладач циклової комісії художнього розпису

Україна

Анотація

У статті розглянуто художні особливості форми і засобів виготовлення дерев'яних предметів для оздоблення інтер'єру. Досліджено сучасні проблеми та перспективи розвитку дерев'яних виробів декоративно-вжиткового призначення та їх технологію виготовлення на території Галицької Гуцульщини.

Ключові слова: дерев'яні вироби, інтер'єр, деревообробництво, художні особливості, декоративне мистецтво.

Вступ

Постановка проблеми. Народне мистецтво має глибинні зв'язки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюг локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуючись новими елементами. Яскравою самобутністю та високою майстерністю відзначаються і привертають увагу мистецтвознавців, дослідників та багатьох шанувальників унікальних дерев'яних витворів гуцульських народних майстрів.

Характерною особливістю мистецьких творів Гуцульщини є визначення століттями дотримання стильових рис, естетичних смаків, системи образів і формотворення, технік і технологій.

Серед багатого та різноманітного за жанрами декоративного мистецтва українського народу своєрідністю та оригінальністю відзначається самобутнє народне гуцульське мистецтво, зокрема, художнє різьблення по дереву.

Упродовж останніх десятирічь гідним особливої уваги явищем стало використання дерева як основного матеріалу у творчості професійних митців, котрі працюють у галузі декоративного мистецтва. Поєднання новаторського підходу з глибинним розумінням традицій, органічним їх включенням у творчий процес зустрічаємо тут не так часто.

Народні майстри, цехові ремісники і художники, крім функціонально- ужиткової інформації, пов'язані з їх безпосереднім використанням творів художнього деревообробництва, вносили також відомості національної, соціальної, магічно-символічної, образної орієнтації.

Основним носієм широкого аспекту інформації були виражально-змістові елементи (знак, символ, метафора, алегорія, емблема) форми твору та декоративного оздоблення. Усі ці елементи є систематичними засобами, мають переважно зображальну структуру, у відповідному поєднанні іноді носять конкретне смислове навантаження, а їх закономірності нагадують синтаксис. Так, метафора, знак і символ тісно пов'язані між собою функціональним змістом.

Таким чином концепція художньої виразності творів дереворізьблення по дереву на Гуцульщині складається із системи закономірностей, декоративних прийомів і семантичних засобів. Вони хоч і залежать від ідейно-функціональних завдань, локальних традицій, проте є визначальними параметрами художнього дерева як провідного виду українського декоративного мистецтва.

Мета дослідження полягає у вивченні художніх особливостей форм і технік виготовлення дерев'яних предметів декоративного призначення в облаштуванні сучасного інтер'єру.

Виклад основного матеріалу

Мистецтвознавче дослідження розвитку та популяризації художніх промислів у загальноукраїнському та локальному аспекті є важливим чинником у контексті збереження національних традицій. Особливого значення воно набуває на територіях, де було менш розвинене промислове виробництво, а основним заняттям населення вважалося землеробство та скотарство. Такою, безперечно, була й територія Гуцульщини, де місцеве населення з давніх-давен користувалося деревом як найбільш доступним і поширеним матеріалом. Його застосовували в будівництві житла, культових і господарських споруд, з нього виготовляли господарські знаряддя, речі домашнього вжитку, меблі та інше. Упродовж віків дерево було носієм моральних і культурних традицій, пов'язаних із життям людини. Із часом дерев'яні вжиткові речі набувають декоративних рис, нівелюється оригінальність технологічного процесу їх виготовлення. Різновид видовбаного посуду втрачає своє значення в побуті.

Період ХІХ - початок ХХ століття характерний масовим виготовленням дерев'яного посуду в цехах, на підприємствах. На жаль, ХХІ століття вирізняється використанням природніх матеріалів у екологічно чистому посуді, ринок заполонила дешева китайська пластмаса, дерев'яний посуд все менше застосовується практично. В основному він виконує декоративну функцію. декоративний мистецтво український дерев'яний

На території Гуцульщини сформувались локальні школи-осередки, яким притаманні специфічні відмінності не тільки в техніці декорування і характеру формотворення, але й у способі технічного виготовлення - від круглої колоди до готового виробу.

Реґіональний художній стиль у створенні предметів облаштування житла гуцулів формувався упродовж кількох століть. Виразних стильових ознак набуло створення посуду в синтезі з ориґінальною технологією виготовлення. На відміну від перших взірців, виробництво видовбаного посуду вимагало складного технологічного процесу, який переходив у механізований спосіб. Виробництвом такого посуду займалися селяни та ремісники. Для виготовлення вжиткових предметів застосовувався токарний верстат, який у XVI - XVII столітті ще був недосконалим, проте значно підвищував продуктивність праці ремісника.

Досліджуючи художньо-стильові особливості дерев'яних предметів облаштування житла гуцулів на полонині, можна визначити характерні ознаки предметів ужитку для даного реґіону. Основна увага приділялась дерев'яному посуду як найбільшої типологічної групи. Предметам цієї групи притаманні специфічно-витончена форма, різноманітність пропорцій та величин, вишуканість профілювання та ажурного різьблення. У зв'язку з побутовими вимогами розширився асортимент посуду. Це стало підставою повніше запропонувати типологічну структуру дерев'яного посуду відповідно до підгруп та функціонального призначення. На жаль, варто констатувати факт поступового занепаду такого унікального виду художнього деревообробництва, як бондарство, втрачається ориґінальна технологія виготовлення та оздоблення виробів.

Вивчення специфіки художніх особливостей дерев'яного посуду, його різновиду, дає змогу ширше проаналізувати й дати мистецтвознавчу оцінку розвиткові технології створення предметів, процесу їх виробництва, функціонального призначення, окреслити основні позитивні та негативні аспекти важливої типологічної групи вжиткових виробів облаштування житла гуцулів [5, c. 90-94].

Художнє дерево розвивалося протягом сторіч поруч з іншими видами українського декоративного та декоративно-ужиткового мистецтва, насамперед такими, як гончарство, ткацтво, скло, метал, обробка шкіри тощо, виявляли спільні риси у тектоніці форми, інколи в структурі декоративного оздоблення та в народному світовідчутті краси, духовних сил, досконалості.

Україна має великий асортимент таких видів твердої породи дерева для будівель і різноманітних дерев'яних виробів, як бук, дуб, клен, явір, кедр, осика, ясен, липа, горіх, груша, слива та ін. [2]. Тому саме українці є добрими митцями обробки дерева. З дерева виготовляли майже все: житло, святиню, оборонні будови, пам'ятники, засоби комунікації, меблі, посуд та різьблені вироби різноманітного застосування.

Один із перших польських дослідників українського дерев'яного будівництва В. Дідушицький писав у 80-х роках ХІХ століття: «Легковажно ми проходимо мимо тих дерев'яних будівель, бачучи в них твір забутих селянських теслів, а читаємо з пошаною про дерев'яні твори архітектури й мистецтва Швеції, Норвегії, Китаю, й Японії і не бачимо, що маємо під рукою і цікавіше, може й краще від тих заморських речей» [3].

Сьогодні художня обробка дерева є важливою сферою народних художніх промислів, художньої промисловості та професійної творчості. Роботи сучасних провідних майстрів, виконані на основі давніх традицій деревообробного мистецтва, формують внутрішнє середовище сакральних споруд, громадських, житлових будівель, впливають на духовну й національну свідомість народу.

Народне різьбярство в Україні мало глибокі вікові традиції, відображало естетичні смаки, світосприймання людей, органічну потребу оздобити й прикрасити багатоманітний світ речей.

Щодо гуцульського різьблення по дереву, то існують думки, що воно не виникло на Гуцульщині, а лише тут сприятливо розвинулося й сформувалося як вид оздоблення вжиткових виробів, елементів інтер'єру та екстер'єру приватних і храмових будівель, а також предметів сакрального мистецтва.

На розвиток народних традицій у художньому дереві значний вплив мала школа дерев'яного промислу, яка функціонувала у Коломиї в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Етнографічна виставка в Коломиї 1880 року започаткувала й теоретичну основу організації художньо-промислових шкіл на Покутті. З того часу Гуцульщина та Покуття стали базою для наукового дослідження розвитку народного мистецтва [1].

На заході України в першій чверті ХХ ст. продовжувалось формування бойківської, гуцульської, подільської та польської шкіл деревообробництва. Тут створюються приватні столярно-різьбярські майстерні, артілі, функціонують навчальні заклади деревообробництва у Вижниці, Яворові та ін [4].

До сучасних лідерів гуцульської декоративно-тематичної пластики в дереві належать художники-різьбярі, такі як С. Бзунько, М. Стринадюк, А. Бзунько, В. Бович, М. Кіщук, І. Корпанюк, І. Дранчук та багато інших. їхні твори дивують своєю неординарністю трактування, новаторством, оригінальністю думки.

Слід відзначити, що пластичне різьблення по дереву на Гуцульщині так само, як і в інших регіонах, стилістично пов'язане з різними архітектонічними принципами. Помітні теж ознаки стилів бароко, класицизму, модерну і, звичайно, локальні народні традиції регіонів - Гуцульщини, Лемківщини, Поділля, Полтавщини та ін.

Василь Девдюк чи не перший на Гуцульщині виконував дерев'яні предмети із численними пластичними накладками: великими на кутах і меншими вздовж по периметру. Василь Григорович прикрашав технікою інкрустації, укладаючи контурні рослинні візерунки вздовж площини та покриваючи для дзвінкості кольоровою палітрою.

Динамізм і тектонічність контурів силуету, асиметричність окремих деталей його творів свідчать про наближення до стилістики творів українського модерну.

Цікавим етапом у розвитку художнього рельєфного різьблення була діяльність артілі «Гуцульщина» в місті Косів [2]. Поряд із традиційним різьбярством успішно розвивалася сюжетно-тематична композиція, виконана рельєфним різьбленням та інкрустацією різноколірними породами деревини. Серед кращих майстрів у цій галузі можна назвати М. Кіщука, М. Тимківа, В. Гуза, І. Смолянця, О. Іщенко, І. Балагурака та ін. Високохудожні твори успішно експонувалися на всіх республіканських, всесоюзних та багатьох інших виставках. Дальшому піднесенню рельєфного різьблення по дереву сприяло створення виробничої майстерні художнього фонду в м. Косів (1960).

Поміж художніх творів гуцульських майстрів у техніці рельєфного різьблення зустрічаються ориґінальні композиційні та технічні вирішення, що стали базою для творчих пошуків. З огляду систематизації інформаційного матеріалу, характеристики творчого доробку визначних майстрів пластичного різьблення, дали змогу заповнити існуючі прогалини у вивчені цієї техніки художнього деревообробництва.

На основі зібраного матеріалу вдалося встановити зв'язок оздоблення інтер'єру житлових та громадських споруд із глибокої давнини до сьогодення. Таке спостереження базується на окремих орнаментальних мотивах, художньо-стилістичних особливостях форм та пластики сюжетно-тематичних композицій. Народні професійні майстри вміли не лише розв'язувати відповідні конструктивні завдання, а й надати інтер'єру належного монументально¬декоративного виразу, декоративного звучання окремих частин засобами пропорціювання, контрасту й нюансу, різьблення та фактури окремих конструктивних елементів.

Висновки

Досліджений матеріал підтверджує, що рельєфна і об'ємна дерев'яна пластика набула свого розвитку на території багатьох регіонів України, а надто в місцевості Українських Карпат - Галичині та Гуцульщині. Рельєфне різьблення застосовують сучасні українські професійні майстри, які працюють у галузі декоративної пластики в дереві.

Дане дослідження висвітлює питання розвитку пластичного різьблення на території Галицької Гуцульщини у другій половині ХХ сторіччя. Основну увагу спрямовано на свідоме сприйняття здобутків майстрів у ділянці рельєфного різьблення минулої доби та застосування експериментування у власній творчій інтерпретації сучасними художниками.

Список використаних джерел

[1]Кричевський, Л. (1994). Рельєфна мова різця. Животоки. Коломия: Народний дім.

[2]Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. (1969). Львів.

[3]Січинський, В. (1936). Українське дерев'яне будівництво і різьба. Львів.

[4]Станкевич, М. Є. (2002). Українське художнє дерево. Львів: Інститут народознавства НАН України.

[5]Стеф'юк, Р. & Верхола, І. (2019). Дерев'яні предмети побуту в облаштуванні житла гуцулів на полонині: типологія та художні особливості. Problemes et perspectives d'introduction de la recherche scientifique innovante, Bruxelles, Belgique. Novembre, P. 90-94.

Размещено на Allbest.ru