Вишиванка як чинник самобутності української культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра права, професійної і соціально-гуманітарної освіти

Заклад вищої освіти «Подільський державний університет»

Вишиванка як чинник самобутності української культури

Каденюк Олександр Степанович

доктор історичних наук, професор

Анотація

Традиційне українське вбрання є одним із символів українства, складовою, без якої неможлива національна ідентичність українського народу. Одяг завжди був оберегом, яким наші пращури прагнули захиститися від несподіванок долі, хвороб і бід, а вишиті візерунки є символами прадавньої втраченої мови. Перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання, це, безумовно, вишита сорочка. Це той чи не єдиний елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним в гардеробі українця. Поряд з практичною важливе місце в оздобленні сорочок посідає обрядово-оберегова роль вишивки. Саме оберегові властивості вишивок допомагають розкрити зміст народної вишивки на сорочках. Адже вишита сорочка була задіяна в усіх обрядах та святах.

Ключові слова: традиції, культура, національний одяг, вишиванка.

Інтерес до традиційного українського вбрання не зникає в сучасному урбанізованому суспільстві. З метою вивчення етнографія історичних регіонів Поділля, як відображення унікальності та самобутності українського народу, в Подільському державному університеті на кафедрі права, професійної і соціально-гуманітарної освіти у студентському науково-дослідному гуртку вивчається та популяризується українська етнографічна спадщина [1].

Традиційне українське вбрання є одним із символів українства, без якої неможлива національна ідентичність українського народу. Одяг завжди був оберегом, яким наші пращури прагнули захиститися від несподіванок долі, хвороб і бід, а вишиті візерунки, за моїм глибоким переконанням, є символами прадавньої втраченої мови. Існує думка, що одяг передає енергетику тієї людини, яка колись ії носила, - може передатися добро, зло, багатство, байдужість тощо [2]. Перше, з чим асоціюється українське традиціи не вбрання, це, безумовно, вишита сорочка. Це той чи не єдиний елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним в гардеробі українця. Українська вишиванка є одним з небагатьох національних брендів, відомих в усьому світі. Сорочка - один із найдавніших видів одягу наших пращурів.

Поряд з практичною важливе місце в оздобленні сорочок посідає обрядово-оберегова роль вишивки. Саме оберегові властивості вишивок допомагають розкрити зміст народної вишивки на сорочках. Адже вишита сорочка була задіяна в усіх обрядах та святах.

Витоки оберегового призначення вишивки мають таку ж глибинну архаїчну основу, як іі ' практично-конструктивне застосування, але зумовлені не утилітарною метою, а тісно переплітаються з міфологічною формою світогляду. Здавна українці шанували вишиту сорочку, бо вірили, що вона захищає людину. У вишитих узорах люди відображали те, що бачили довкола себе, і вірили, що виконана з любов'ю і заклинанням вишивка на сорочці довго оберігатиме від хвороби и лиха. Оберегові властивості вишивки реалізувалися за допомогою кольорової гами, технік виконання, семантики орнаментальних мотивів.

Оскільки з плином часу оберегова роль вишивки знівелювалась, вишиті орнаменти почали виконувати здебільшого естетичну функцію, яка полягала в духовному самовираженні, прагненні утвердити красу навколишнього світу. Аргументом тут можуть виступати вишиті сорочки. Розглядаючи етнічно- територіально розпізнавальне призначення вишивки, слід розрізняти за такі ознаки: етнічні -- виокремлюють вишивки встановлених етнографічних кордонів (Південна Волинь, Східне Поділля, Західне Поділля, Буковина та ін.); територіальні (локальні) -- визначають приналежність вишитої сорочки до певної території (села, району) в межах етнографічного реґіону.

Естетична функція, на відміну від практичної, має не утилітарний“ характер, а відображає споглядальне, творче ставлення людини до світу. Тому в багатобарвних вишивках основний акцент зосереджується на емоційному, чуттєвому сприйнятті багатоколірної вишивки суто як декоративного елементу.

Для реалізації естетичної функції вишивки вагоме значення мав колір, який підбирали відповідно змісту до вишитого виробу. Якщо на межі ХІХ - ХХ ст. ще подекуди враховували оберегові функції вишивки, то від початку ХХ ст. основну увагу приділяли не обереговим, а виражальним можливостям кольору. У другім половині ХХ ст. саме колір став основним показником естетичної ролі вишивки. Почали домінувати барвисті, яскраві, багатоколірні вишивки.

Вишиванки різняться за конструкцією виробу, матеріалом виготовлення, орнаментом, композицією, символікою. Загальноукраїнськими етнічними особливостями, що простежуються на території того чи іншого регіону України, є усталені форми нанесення декору (комір, манишка, уставка, поділ) [3] та поширення загальноукраїнських орнаментальних мотивів і символів, які рівномірно зосереджені по всій території держави.

Особливе місце посідає етнографічно розпізнавальне призначення вишивки, яке свідчить про такі сформовані типи як "волинський, "придністровський', "подільський "західно-подільський' та ін. Для з'ясування розпізнавальних ознак вишитих сорочок доцільно звернутися до колориту, за допомогою якого можливо співвіднести вишивку з певною етнографічною територією. Так, для "волинського" типу вишивок характерними є сорочки з червоно-чорною гамою кольорів і рослинно-геометризованим орнаментом, а вишивки "придністровського" типу вирізняє темний насичений колорит, площинне заповнення рукава орнаментом. Поряд з колоритом виразником етнографічної приналежності виробу арсенал технік виконання. Поширеними класичними техніками для "придністровського", "волинського", "опільського" та "західноподільського" типу вишивок є "хрестик", "повздовжня низь", "поверхниця", "низинка", "художня гладь".

Варто розглянути и територіальні (локальні) ознаки, які реалізують розпізнавальне призначення вишивки та підтверджують приналежність вишитої сорочки до певної території (села, району) [4]. Таку територіальну належність легко простежуємо в колориті вишивок, бо в межах кожного району спостерігається локальність кольорової гами, яка подекуди зводиться до околиць одного села або почерку окремої майстрині. Наприклад, у за орнаментами і колоритом вишивок можна було розпізнати, з якого села дівчина чи жінка.

Закономірно, що притаманна для усіх етнографічних реґіонів України восьмипелюсткова зірка була поширена и по усьому Поділлю, але в кожній“ місцевості наділена власними художніми особливостями. Таку саму територіальну специфіку мають інші мотиви українського орнаменту (хрести, ромби, кола та ін.), які можна простежити лише за допомогою комплексного аналізу та порівняння.

Слід розглянути і статево-віково-розпізнавальне призначення вишивки, яке визначає приналежність виробу до певної статево чи вікової групи. У цьому вишивки слід поділяти на чоловічі, жіночі, підліткові та дорослі. Статево-віково-розпізнавальна функція найяскравіше простежується в дівочих вишитих сорочках. Дівочі сорочки вирізняються, багатим декоративним оздобленням в них домінували пишні рослинні, зокрема квіткові, орнаменти, кольорова палітра складається з чистих яскравих барв. Дівочу сорочку легко впізнати за вишитими поликами, існує така народна приповідка: "Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті". Якщо на дівочих сорочках вишивали уставки, підуставки, полики, манжети, комірці, то сорочкам одружених жінок та похилого віку приділяли менше уваги [5].

Сорочки заміжніх жінок декорували порівняно скромно: полики не вишивали, жінки виготовляли собі нову сорочку з вишитими уставками, а дівочу та весільну ховали в скриню для дочок, внуків. Кольорова гама формувалася за допомогою приземлених тонів (коричневі, охристі, сині, зелені, вишневі та т.п.).

Сорочки дівчаток оздоблювали на грудях стежиною з рослинних мотивів технікою хрестик, а хлопчиків -- стрічкою геометричного орнаменту у світлих барвах, який“ розташовували на пазусі, комірці та манжетах. У сорочках хлопчиків вишивали солярні символи, сильно стилізовані рослинні мотиви.

Сорочки дорослих чоловіків відрізняються ширше вишитою манишкою, заповненням вишивкою всієї площини комірця, складністю композиційних форм, насиченою кольоровою палітрою. Для вишивки сорочок дорослих чоловіків використовували восьмипелюсткові зірки, хрести, ромби, кола та інші загальноукраїнські та локальні орнаментальні мотиви.

Висновки

вишиванка самобутність

Вишивка служила не лише прикрасою, а виконувала певну мету та мала конкретне призначення у виготовленні та оздобленні сорочки [6]. З розвитком текстильної промисловості призвело до втрати різних функції“ вишивки, зокрема іі практично-конструктивного призначення. Також у нівелюванні інших функцій відіграло поширення техніки хрестик і фабричних матеріалів, що спричинили узагальненість колориту вишивок.

Пріоритетною ознакою таких орнаментів стала яскравість і багатобарвність вишитого узору, втратилася доцільність поєднання та застосування різних матеріалів у одному виробі. Тому, від другої половини ХХ ст. панівним стає естетичне призначення вишивки, що передбачало щедре прикрашення жіночих сорочок різними матеріалами (бісер, лелітки, пацьорики). Нівелювання народних традицій" застосування вишивки на сорочках призвело до того, що подекуди створювались важкі перенасиченні матеріалами та їх поєднанням вироби. Тому в наш час лишається актуальним пошук та відтворення тієї взаємоузгодженості народної вишивки яка панувала до середини ХХ ст.

Список використаних джерел

[1] Каденюк О. & Завадська І. (2019) Культура та побутовий розвиток населення Поділля наприкінці Will - в першій половині ХІХ ст. ЛОГОІ. Мистецтво наукової думки.

[2] Волянюк Н. (2013) Призначення вишивки в оздобленні сорочок Тернопільської області першої половини ХХ ст. Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 24.

[3] Матеико К. І. (1977) Українськии народний одяг. Київ.

[4] Каденюк О.С. (2008) Історія України. Київ: Кондор.

[5] Покусінська Л. & Покусінський О. (2012) Борщівська народна сорочка: матеріали, кріи, техніки шитва: колекція Борщівського краєзнавчого музею. Киів: Новий друк 362с.

[6] Бармак М. (2021) Елементи традиційного українського вбрання як чинники ціннисних характеристик української та світової культури. Вектор. Вип. 5. с. 27-30

Размещено на Allbest.ru