Втілення національних традицій у сучасну чоловічу зачіску

Размещено на http://www.allbest.ru/

Втілення національних традицій у сучасну чоловічу зачіску

Ясінська Наталія,

здобувач фахової передвищої освіти ІІІ курсу спеціальності «Дизайн»

науковий керівник Кульчицька Л.Я.

Українські зачіски - які вони? Сьогодні з'явилося багато цікавих нових зачісок у хлопців, особливо у тих, хто хоче підкреслити свою національну ідентичність, або приналежність до окремої категорії людей, наприклад, військових. Дуже часто вони асоціюються, в першу чергу, з «оселедцем» (варіант чоловічої козацької зачіски, коли голять голову, залишаючи лише пасмо волосся на маківці). Деякі автори в Інтернеті навіть стали називати чоловічу зачіску з оселедцем «українським брендом». Здавалося б, цей бренд назавжди відійшов в історію Але наприкінці 80-х років - початку 90-х років, в дні святкування 500-ліття козацтва, Україна вперше побачила на могилі Івана Сірка в Запоріжжі чубатих хлопців. У 2010 році під час відбіркового туру чемпіонату з перукарського мистецтва «Молоді таланти України», що проводився у Дніпропетровську, майстри-перукарі пропонували різноманітні варіанти стрижок в номінації «ОЗеледець international». Потім було «Євро-2012», під час якого світ побачив чоловіків з чубами різних форм і модифікацій. Саме футбольні фани стали активними популяризаторами оселедців серед вболівальників. Так старовинна козацька зачіска отримала друге народження. своєю Візитівкою боксера Олександра Усика також була зачіска «Оселедець». Срібний призер олімпіади в Лондоні боксер Олександр Беринчик також виступав з «оселедцем». З перших днів Євромайдану 2014 року протестувальники демонстративно почали робити собі стилізовані старовинні зачіски : традиційний український «оселедець», або стрижку «під горшочек». З'явилися і, так би мовити, осучаснені варіанти : майстри перукарської справи почали вибривати бажаючим на головах тризуби. І все ж таки саме «оселедець» став засобом просування національної ідеї в українському суспільстві. Стало зрозуміло, що волосся не лише прикрашає, воно має й свою суспільну, соціальну та політичну роль.

Зовнішність людини залежить від особистих уподобань і суспільних впливів. Часто одяг та зачіска людини були знаками її соціального статусу. В сучасному, постіндустріальному суспільстві, зовнішність людини - це справа її особистого вибору. Кожен його робить під впливом виховання, освіти і, безперечно, моди.

Найвідомішим сюжетом, де фігурує волосся, є біблійна легенда про Самсона, вся сила якого таїлася в його кучерях. Але відлуння цієї історії знаходимо і в українській міфології. Образ сильної людини, богатиря чи розбійника з "янгольськими волосами" на голові, що роблять його непоборним, свого часу був дуже популярним, особливо у Галичині [1].

Трохи з історії козацтва. Перші представники козацтва з'явилися на Русі на рубежі 14 - 15 століть, і термін «козаки» на слов'янських землях був придуманий для назви вільного озброєного населення мешкає на, так званих «українах». У той час і виникли кілька великих козацьких спільнот, які проживали в пониззі Дніпра, Дону, Волги. Внаслідок «Великого голоду» в 1601-1603 роках багато землевласників, які не мали можливості прогодувати своїх холопів, виганяли їх зі своїх володінь. Люди, рятуючись від голодної смерті масами бігли на вільні "Україна" і приєднувалися до козачим громадам [2].

За всю історію козацтва було безліч великих козаків - першопрохідців і відкривачів, миротворців, справжніх патріотів батьківщини. Були і прості козаки - захисники рідної землі, що служили «форпостом» на рубежах батьківщини. Бували й інші - козаки смутного часу, про які намагаються не згадувати.

Чуб Тараса Бульби. Для початку давайте згадаємо про те, якою була зовнішність одного з найвідоміших козаків в літературі. Тарас - це літній чоловік, голова його поголена, але є чуб (оселедець). Ця пасмо волосся зовсім він голить, але зате відростив довге звисають вуса. Його особа списано шрамами, які він отримав в бою. Як бачите, один з найбільш яскравий представників козацтва носить традиційний зачіску -- чуб.

Волосся для козаків мали особливе значення. Ніхто не давав вказівок носити козакам чуб, але для них це було знаком приналежності до однієї громаді, роду, станиці. Шапку воїни також завжди носили, насунувши на одну сторону.

Чуб «оселедець», або чуприну мали право носити тільки воїни, які «понюхали пороху». Це не просто зачіска, а стародавній обряд. У норманів, наприклад, це було посвячення в служіння богу з одним оком - Одину. Вважалося, що таку зачіску носив сам одноокий владика і все його військо. Є документальні підтвердження того, що воїни -язичники князя Святослава Київського носили такі ж зачіски.

Значення цієї зачіски для козаків. Для будь-якого запорізького козака носіння оселедця було особливою гордістю, символом приналежності до вільного народу, якими були колись степові кочівники, які не знали ніяких меж і перешкод. Поступово історія цієї легендарної зачіски обросла різними міфами і переказами. Одні історики стверджують, що подібний козачому чуб носили деякі київські князі. Зокрема, збереглося подібне опис Святослава Ігоровича, зроблене візантійськими послами.

Як виглядав «Оселедець»? «Всю поверхня голови повністю голили, а над самим лобом спереду залишали пучок волосся. Він мав ширину, яка дорівнювала трьом пальцям, і довжину як мінімум в три-чотири пальці і більше. Деякі козаки відрощували досить довгі чуби. Під час бою вони майоріли на вітрі і лякали противника. Існував звичай закладати козацький чуб виключно за ліве вухо. Вважалося, що на правій стороні у воїна сидить ангел, а на лівій рис. Ось його і скидалися запорожці своїми довгими пасмами волосся. Воїни, які шанували козачі традиції, або, як їх тоді називали, традиції «низового товариства», вважали чуб відзнакою, таким же, як шпага, медаль, орден. національні традиції чоловіча зачіска

Деякі історики вважають, що козачий чуб в Київській Русі був ознакою приналежності до знатного роду. До наших днів дійшло опис сина княгині Ольги - Святослава Ігоровича, в якому говорилося про те, що у великого полководця була лиса голова, і тільки на одній стороні залишався локон волосся. Також у князя були довгі висячі вуса і одна велика сережка у вусі. Всі три ознаки ставилися до зовнішності запорізьких козаків» [3] .

Стрижка «під чуб» або «чуприну». Ця зачіска виникла після того як татари розгромили Русь, а більшість російських княжих земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Пізніше воно перетворилося в Річ Посполиту, що в перекладі означає «Республіка Об'єднана». Зачіска «під чуприну» створювалася дуже просто. Шевелюра наголо голили над чолом, на скронях і на потилиці. Частина волосся розміром з долоню дорослого чоловіка залишали на маківці. Їх розчісували, рівномірно розподіляючи по всій голові, і стригли по колу. Складалося враження, що голова повністю покрита волоссям, однак при пориві вітру, оголявся череп воїна. Це робило його вигляд більш войовничим і диким. Таку стрижку носили здебільшого:

*ВІЛЬНІ селяни;

*поміщики;

*МІСЬКІ жителі.

Була також різновид цієї стрижки, яка мала назву «під чуб по-польськи». Відмінність була в тому, що тут пасмо волосся залишали вище. Зачіску носили в основному пани, але, мабуть, своїх кріпаків вони стригли так само. Звідси і взялася приказка про те, що коли пани б'ються, то у холопів чуби тріщать. Все ж «під чуб» найчастіше стриглася знати. Таку «зачіску козака» носили князі, які ставилися до литовського, польського і російського роду.

Стрижка «під чуприну» також була актуальна і в Молдавії в 1595-1606 і пізніше. В цей час там правил господар Ієремія Могила. Він доводився дядьком Петру Могилі. Таку стрижку волів він сам, і з такими ж зачісками були зображені на картинах його діти, Олександр та Костянтин. За старих часів Молдова звалася Шипітські землею і входила до складу Київської Русі. Глави держав звалися господарями і всі були російського походження. Іван Підкова - легендарний козацький гетьман - були з роду молдавських господарів. Турки, які, як відомо, виховували з християнських хлопчиків яничар, також стригли їх «під чуприну» [3] .

Стрижка «під макітру». Також вона мала назву «під горщик», «під кавунову кірку». Виконати її було дуже просто. На голову надягала якась округла ємність або та ж кавунова кірка. Все волосся, які визирали з-під неї, остригають. Цю зачіску носили здебільшого козаки середнього Дону і Яїка. Образ коваля Вакули - яскравий приклад представника козацтва зі стрижкою «під горщик». Найпоширенішою чоловічою зачіскою на всій території України кінця ХІХ -- початку ХХ ст. була зачіска «у скобки» або «під ворота» -- волосся над бровами підрізалося горизонтально, а на скронях і потилиці залишалося відносно довшим.

Серед архаїчних форм зачісок, що зникли в кінці ХІХ століття, слід згадати видозмінений варіант зачіски -- «оселедець», що в свою чергу побутувала до кінця ХУШ ст. [4] . Для цієї зачіски волосся на голові голили досить високо, залишаючи чуприну волосся яка спадала по голові закриваючи поголені місця, таку зачіску в ранній молодості доводилося бачити й видатному українському етнографу Ф. Вовку.

Регіональна особливість в зачісках зустрічається серед бойків, що носили волосся такої ж довжини, як і жінки, підрізаючи волосся лише перед очима. До початку ХХ ст. чоловіки в цій місцевості носили навіть заплетені коси, такий спосіб був зафіксований Ф. Вовком у 1905 році в селі Плав'є в майже столітнього чоловіка. На Гуцульщині чоловіки носили волосся з проділом по центру.

Звичай носити довге волосся до плечей зберігався на теренах Західної України та Поліссі. Загалом, довжина волосся і періодичність стрижки залежала від багатьох факторів. За свідченнями В. Милорадовича, селяни на Полтавщині, в зимовий період залишали волосся довшим, а влітку коротшим, причепуритися слід було перед святом, підстригшись та поголившись. Він також наводить дані, щодо особливості волосся та відповідної зачіски для нього, так чоловікам в яких «як на їжакові стоїть волосся», не слід робити коротку зачіску.

Ще з середини ХІХ ст. до селянського середовища потрапляють міські форми зачісок, наприклад таких як «під польку» -- коротко та рівно підстриженим волоссям. Зачісування волосся на бік з проділом, за свідченнями українського етнографа П.Чубинського в другій половині ХІХ ст., було характерно лише для селян, що служили при панському дворі, дійшли до писаря чи прожили кілька років у місті, однак з початком ХХ ст., ця зачіска стає широко розповсюдженою.

Що стосується зачіски на обличчі, тобто вусів та бороди, то вони зустрічаються по всій території України. Слід зазначити, що вуса були ознакою зрілості, і залишалися при першому голінні парубків. Бороду ж носили тільки старші чоловіки, окрім Полісся де бороди були і в молодих. Деякі бойки та лемки взагалі голили і вуса і бороди.

Список використаних джерел:

1. Символізм зачіски запорізьких козаків. URL: https://vsviti.com.ua/ukraine/89430 (дата звернення: 15.02.23р.)

2.Чоловічі зачіски. URL: https://chicagorazom. com/ukrayinski-traditsij ni-parubochi-ta-cholovichi-zachiski/ ( дата звернення: 18.02.23р.)

3. Чоловічі зачіски в традиційній культурі українців кінця ХІХ-початку ХХ ст. URL: https://uainfo.org/blognews/1492872854-cholovichi-zachiski-v-traditsiyniy-kulturi-ukrayintsiv- kintsya.html( дата звернення: 15.02.23р.)

4. Популярні козацькі зачіски. URL: https://www.volynpost.com/news/92703-sered-volynskyh-bijciv-na-fronti-nabyraie-populiarnosti-kozacka-zachiska (дата звернення: 15802.23р.)

Размещено на Allbest.ru