Роль української народної пісні у світовому часопросторі та мистецькій освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль української народної пісні у світовому часопросторі та мистецькій освіті

Коротя-Ковальська Валентина Павлівна - професор кафедри "Мистецтво співу" Комунального закладу вищої освіти Київської обласної Ради "Академії мистецтв імені Павла Чубинського", народна артистка України, відмінник освіти України

Лоцман Руслана Олександрівна - кандидат педагогічних наук, докторант Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, заслужена артистка України

КОРОТЯ-КОВАЛЬСЬКА Валентина Павлівна, ЛОЦМАН Руслана Олександрівна. РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ У СВІТОВОМУ ЧАСОПРОСТОРІ ТА МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ

У статті розглянуто українську народнопісенну творчість, яка є важливою частиною світової культури та мистецької освіти. На основі історичного екскурсу та аналізу творчості видатних представників української пісенної культури доведено значущість української пісні в світовому контексті. Розглянуто особливості сучасної мистецької освіти з використанням українських пісень на прикладах реалізованих проектів авторів дослідження. культура пісенний освіта

Ключові слова: українська народна пісня, фольклор, світовий часопростір. культурна спадщина, україноспів, мистецька освіта.

KOROTYA-KOVALSKA Valentina Pavlivna, LOTSMAN Ruslana Oleksandrivna. THE ROLE OF THE UKRAINIAN FOLK SONG IN WORLD SPACE AND ART EDUCATION

The article is devoted to the problem of understanding the role of Ukrainian folk song in the world space. The peculiarities of the development of Ukrainian song on a global scale are revealed, based on the analysis of the historical stages of the development of Ukrainian singing, the activities of creative personalities of different eras. Representatives of world culture, such as J. Herder, F. Bodenstadt, J. Bogoslov, J. Bach, L. Beethoven, W. Mozart and others, were fascinated by Ukrainian folk song creativity.

Outstanding composers D. Bortnyanskyi, M. Berezovskyi, A. Vedel, M. Lysenko, K. Stetsenko, M. Leontovych, S. Hulak- Artemovskyi and others based. The authors analyze the work of leading groups and soloists, who perform Ukrainian folk songs on the international stage nowadays.

The importance of Ukrainian song in the process of art education is confirmed by realized projects such as "Live Melodies of the Village", "Secrets of Ukrainian Singing", "Museum of Live Song", "Save the of Your Grandmother's Language and Culture", "Museum of Ukrainian Song" and others. The significant role of the Ukrainian song in the presentation of the state of Ukraine, in the understanding of the history of the nation, in the importance of conveying to the youth its belonging to the multifaceted culture and the people, is emphasized.

Ukrainian song culture occupies an important place in the world space, which is confirmed by the ancient history of the national singing art and its talented representatives. An overview of the main stages of the formation of Ukrainian folk song from a folk-household form of music making to highly professional ones allows us to conclude that folk song creativity was, is and will be the main basis for the creation of new artistic works, but at the same time, it is important to preserve its natural purity and uniqueness. The task of art education is to focus on the best examples of Ukrainian singing and to introduce high-quality folklore material into the educational process. The significant role of the Ukrainian song in the presentation of the state of Ukraine, in understanding the history of the nation, in the importance of conveying to the youth its belonging to the multifaceted culture and the people who sang and continue to sing, setting an example to the world, is emphasized. The problem of the influence of Ukrainian folk song on the development of the folklore heritage of the peoples of Europe requires greater research in the process of cultural dialogue.

Keywords: Ukrainian folk song, folklore, world space-time. cultural heritage, Ukrainian singing, art education.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Глобалізація та інформатизація сучасного простору, що призводить до уніфікації національної культури, дає виклик та потребу суспільству до збереження й примноження фольклорної спадщини, в якій вагоме місце належить українській народній пісні. Цим актуалізується необхідність національної спрямованості освіти, що є важливим принципом реалізації духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу нації. Дослідження історичних та ціннісних аспектів феномену "українська народна пісня", осмислення важливості застосування пісенної культури в освітньому просторі набуває все більшого значення у зв'язку з відходженням цілої плеяди носіїв української співочої культури. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом підготовки фахівців україноспіву, здатних продовжувати народнопісенну традицію, переймаючи її від народу та передаючи в уста маленьких українців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українська народна пісня завжди перебуває в центрі уваги науковців. Споконвіків саме на основі української пісенної культури базувалась система родинного виховання та музичної освіти, а також композиторська та педагогічна творчість основоположників української музики М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, С. Людкевича та інших. Дослідженням української пісенної спадщини займалась свідома інтелігенція - вчені, письменники, історики, педагоги, серед яких: О. Потебня, І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Рудченко, Л. Українка, Т Шевченко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, К. Квітка та багато інших. На важливості використання української народної пісні в системі музичного виховання та мистецької освіти акцентують в своїх працях В. Сухомлинський, С. Русова, П. Кононенко, А. Іваницький, А. Авдієвський, Г. Падалка. Вагомий внесок у збереження та примноження пісенної культури українського народу зробили виконавці та керівники творчих колективів "Цвітень" (М. Пилипчак), "Вербиченька" (О. Коваль), "Веснянка" (В. Ковальчук), "Яворина" (І. Бонковська), "Ладоньки" (С. Садовенко), "Перлинка" (М. Сайпель), "Кралиця" (І. Сінельніков), "Джерело" (Р. Цапун), "Волиняни" (Л. Гапон), "Муравський шлях" (В Осадча), "Древо" (С. Єфремов), "Божичі" (І. Фетисов), "Хорея козацька" (Т. Компаніченко), відомі співачки Н. Матвієнко, В. Ковальська, М. Миколайчук, С. Карпенко, Р. Кириченко, Т. Школьна, Р. Лоцман та багато інших.

Метою статті є осмислення ролі української народної пісні в світовому часопросторі на основі аналізу історичних етапів розвитку українського співу, діяльності творчих особистостей різних епох. В контексті дослідження української народної пісні як засобу формування національної самосвідомості і духовної культури особистості важливим завданням є визначення пріоритетних напрямків сучасного використання пісенної спадщини в мистецькій освіті.

Виклад основного матеріалу досліджень. Народна пісня є найпоширенішим жанром українського фольклору, важливим елементом національної та світової культури. Через пісню розкривається світогляд народу, його побут, звичаї, історія. Дослідник українського епосу Г. Нудьга зазначав, що українська пісня "висвітлює величезну силу творчого генія українського народу" [6, с. 55]. Справді, українська пісенна культура є планетарним явищем, величним феноменом, над яким замислюється світ. Народна пісня, як зразок культурної пам'яті, відображає історичний процес розвитку нації, оспівуючи її життя та передаючи інформацію від покоління до покоління. Буремна історія нашої держави пам'ятає часи "Золотого віку" людства, Київської Русі, Козацької республіки, визвольних війн, кріпаччини, романтизму, революцій, утисків, заборон української мови, Голодомору, будівництва комунізму, Чорнобильської трагедії тощо. Незважаючи на ці перешкоди, саме через культуру твориться образ України у світі.

Український народ у своєму історичному поступі зберігав і витворював цінності своєї культури, свою етнічну ідентичність, яка "залежить повною мірою від розуміння глибинного змісту української культури, її місця та ролі серед інших спільнот та культур світу" [4, с. 104]. Недарма ж українська народнопісенна творчість захоплювала представників світової культури. Один із родоначальників німецького романтизму, письменник Й. Гердер, обґрунтовуючи наукове значення і місце народної творчості в історії та культурі народів світу, висловив своє захоплення талановитістю українського народу в царині поезії і музики, яка викликає подив і почуття безцінного відкриття. Його послідовник Ф. Боденштадт у 1844 р. видав збірку "Поетична Україна", що містить 8 перекладених дум і 35 пісень.

Перші записи українських пісень з'явилися у XVI ст. у Східній Словаччині у граматці чеського вченого Я. Богослова. У ХУ!! та ХУ!!! ст. у розвиток польської культури через близькість кордонів була залучена культурно-пісенна традиція Західної України та упродовж багатьох століть і до наших днів спостерігається великий вплив української культури на російську. Тоді ж до українських мелодій звертаються і відомі німецькі композитори, зокрема Й. Бах. Українські пісенні елементи загалом виділено у більш як десяти його творах, зокрема, в одній із дванадцяти малих прелюдій опрацьовано мелодію народної пісні, популярної в Європі "Та не жур мене, моя мати". Одним із важливих і найцікавіших моментів у історії взаємин із німецькою професійною музикою було звернення всесвітньо відомого композитора Л. Бетховена до джерел української пісні у першій половині XIX ст. З творчістю Бетховена навіки ввійшли в європейську музичну культуру і стали надбанням усього людства такі лісні, як "Ой на дворі метелиця", "Од Києва до Лубен", "Одна гора високая", "Їхав козак за Дунай". Щодо пісні-романсу "Їхав козак за Дунай", то вона була дуже популярна в Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Англії (у Лондоні була видана англійською мовою в 1816 р.), Франції. Пишучи свою оперу "Викрадення із Сералю", великий австрійський композитор В. Моцарт використав українські пісенні мотиви у дванадцятій фортепіанній сонаті.

У період ХУЛ-ХУШ ст. українська музика мала вирішальне значення для культурного розвитку Східної Європи. За свідченням М. Антоновича, українці принесли із собою до Московії нотне письмо на п'яти лініях - "київське знам'я", куплетну (строфічну) пісню у вигляді "кантів"; поліфонічну партесну музику; нові літургічні мелодії, або ж варіанти старих традиційних мелодій, як-от київський, болгарський, грецький та інші розспіви [1]. В епоху бароко, ХУН ст. з'явився перший друкований підручник з теорії музики, автором якого є український композитор і теоретик М. Дилецький. У 1677 р. Дилецький видав працю "Граматика пінія мусикійського" в шести розділах, а через декілька років Мусикійську граматику в "слов'янськім діалекті". Пишний розвій українського співу дійшов і до Московщини. 1552 р. для Москви виїхав архимандрит Михайло, а з ним "начальний півець, творець пінія строчного" Ф. Тернопольський і з ним ще десяток співців. Під Москвою патріарх Никон заклав Новоєрусалимський монастир і встановив там Службу Божу з "київським співом" [1]. Навіть у московському дівочому монастирі співали "старіци-києвлянки". Постійні відкликання кращих українських талановитих співаків і композиторів до московських міст до кінця ХУШ - початку XZX ст. сприяли розвитку мистецтва в Московії за рахунок донорства України. L Огієнко у своїй праці зазначає про роль української пісні в становленні народних традицій Московщини: "...Семінаристи в Костромі в половині ХУШ-го віку співали пісні: "Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким" або "Ой полола горлиця лебеду" і такі інші. Ці пісні несли до Москви наші земляки-вчителі, що розходилися тоді по всій Росії. В рукописах ХУШ віку знаходимо багато українських народних пісень, перероблених на московський лад, скажемо: "Посею я лободу", "Да орал мужик при дорозе" [6].

Українська пісенна культура стала основною для діяльності першої музичної школи в Глухові, яка з 1737 р. готувала фахівців українського співу - кобзарів, лірників, співаків, інструменталістів - скрипалів та сопілкарів. Цей високий потенціал української нації пізніше був використаний для обслуговування придворної царської капели. Глухівська музична школа подарувала світові двох високообдарованих композиторів, М. Березовського (1745-1777) та Д. Бортнянського (1751-1825), творчість яких вважається "золотою добою" української церковної музики в Києві та при царському дворі. Царським указом був експортований до Петербурга український філософ Г. Сковорода, який, до речі, сам укладав псалми релігійно-морального змісту та вірші, які потім ставали піснями.

На українській пісенній творчості, древніх традиціях базував свою творчість видатний композитор та блискучий співак А. Ведель, народжений в Києві 1767 р. Доля талановитого автора 30 хорових концертів дуже трагічна і свідчить про його духовний стержень та вірність українській культурі. Коли А. Веделя силоміць вивезли до Москви для служби в придворній капелі, той негайно втік додому. За це в 1799 р. був заарештований за сфальсифікованим політичним звинуваченням, оголошений божевільним, а згодом страчений.

С. Гулак-Артемовський, виданий український композитор, який був водночас кращим співаком Київської духовної семінарії, вдосконалював співацьку майстерність в Італії та Франції, проте саме українську народну пісню підняв на найвищий рівень композиторської творчості. Автор першої класичної української опери "Запорожець за Дунаєм" сам майстерно виконував партію Карася та безліч пісень-романсів, наприклад, "Стоїть явір над водою", "Спать мені не хочеться", "Гуде вітер вельми в полі" та інші, які виніс з народного побуту на оперну сцену.

Найздібнішим композитором Західної України ХУІІІ ст., за словами Д. Антоновича, є М. Вербицький, новатор церковної музики, який приклав чималі зусилля, щоб "зблизити українську музичну творчість з європейською" [1, с. 67]. М. Вербицький залишив чимало власних композицій Служби Божої та окремих Богослужебних співів. Особлива заслуга Вербицького перед українським народом - це композиція Державного Гімну Україну.

Світовий часопростір досі намагається охопити всю велич української народної пісні. Створена ще за часів козаччини висока пісенна поезія і музика презентувала оригінальний епос - думи. Кобзарі, народні бояни виступали з концертами в Європі, завойовуюючи прихильність слухачів. Європейські філологи XVI ст. пишуть про українську пісню як про високорозвинену, багату на образи і символіку, думи та історичні пісні ставляють на перше місце в Європі. За свідченням Я. Штелліна, українська бандура в середині XVII ст. була добре відомою у Німеччині, тож він описав Україну як особливий музичний край. Про українські думи й пісні писав також славіст Оксфордського університету У. Морфілл. Зауважимо, що в Європі пісенну спадщину України почали вивчати після виходу збірників М. Драгоманова та І. Рудченка, які пізніше були опубліковані в Англії в перекладі на англійську мову.

Не виключено, що й Франція почула українські пісні ще від дочки Я. Мудрого Анни, дружини французького короля, а згодом французької королеви. Пристрасним популяризатором "козацької нації" був у Франції знаменитий письменник П. Меріме. Бездоганно обізнаний з національним характером українців високоосвічений інженер Г Боплан говорив: "Ця нація співає, плачучи". Європа справді захоплювалася українськими думами-піснями. 1747 р. у в передньому слові до своїх поезій німецький поет Ф. Гагедорн писав, що козацькі думи можуть сперечатися за першість із найулюбленішими піснями французів та італійців.

Один з найвизначніших діячів всеслов'янської культури П. Шафарик, обгрунтовуючи місце української мови і поезії серед слов'янських народів, дав високу оцінку українській пісні, захоплено відгукуючись про збірки пісень та дум М. Максимовича, М. Цертелєва, І. Срезнєвського.

Простір української народної пісні давно вийшов за межі українських територій. Нашими піснями захоплювались сусідні народи, а завдяки письму вони потрапляють до Німеччини, Франції, Англії, Італії. На американському континенті українська пісня зазвучала тільки у першій половині ХІХ ст. У ХХ ст. у колишній Чехословаччині видається антологія української народної пісні "Україна співає", а збірник 1952 р. "Козацькі думи" вміщує 29 зразків українського епосу. Азія, Африка й Австралія заговорила про неї лише у ХХ ст.

У музичному побуті України завжди надзвичайно широко культивувався хоровий спів. Хори професіонального типу, хори самодіяльні і просто гуртовий спів - звичайне явище українського музичного життя. Ще літописи XII ст. свідчили про хоровий спів наших предків. Студійний устав Києво-Печерської лаври, запроваджений там св. Теодосієм 1029 р., головну увагу віддає хоровому церковному співу. Школа "Деместиків" (співаків), заснована при Десятинній церкві князем Володимиром у X ст., хори Київського братства чарують І. Гербінія (1575) р. і диякона Павла Алепського (1654). Основним джерелом для хорового твору завжди була українська народна пісня, яка стала об'єктом художньої обробки професіоналів-композиторів.

Українська народна пісня стала презентацією нашої держави в той час, коли було важливо утвердити Україну в світі. Так, в 1919 р., за дорученням Голови Директорії С. Петлюри композитор О. Кошиць організовує Українську республіканську капелу, щоб піснею і мистецтвом прославити Україну на весь світ. Цю важливу і відповідальну місію капела виконала блискуче, зачарувавши численних слухачів Європи, Північної і Південної Америки. Українська пісня стає сенсацією 20-х років XX ст. В Європі хор презентував твори композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича. Українська народна щедрівка в гармонізації М. Леонтовича "Щедрик" стає всесвітнім хітом ХХ-ХХІ ст. О. Кошиць був великим прихильником творчості композитора, приділяв особливу увагу витонченій обробці народних пісень, тому світ здивувала "простота і разом з тим сміливість у гармонічних комбінаціях від сполучення вільних у своєму рухові голосів" [2, с. 102].

Міжконтинентальне значення української народної пісні підтверджується діяльністю видатного фольклориста ХХ ст. Я. Рудницького (19151995). який у багатотомник зібрав "Матеріали до українсько-канадійської фольклористичної діалектології". У цій праці Я. Рудницький вміщує пісні про Канаду, пісні й спогади про "Старий край" (Україну), також українські народні пісні зі збірки Й. Дзьобки, збирача усної народної творчості в Канаді. У 1960-1961 р. він видає аналітичну версію своїх "Матеріалів", відкриваючи красу української пісні англомовній аудиторії.

В середовищі музикознавців діаспори досить відоме ім'я Зіновія Лиська, який ще у 1949 р., поряд із колегами В. Витвицьким та А. Ольховським, брав активну участь у написанні музикознавчих статей для "Енциклопедії українознавства. З 1964 р. Зіновій Лисько почав готувати десятитомник пісенної творчості ("Українські народні мелодії"), в якому зібрано близько одинадцяти з половиною тисяч пісень. Появу цієї монументальної антології в світі за значимістю порівнюють з десятитомною "Історією України-Руси" М. Грушевського, оскільки українські пісні - це історія народу, показник його життя або поетична біографія української людини.

Світ народної афористики вражає багатьох музикознавців світу художньо-образним багатством, логічною довершеністю. Перша ґрунтовна праця доктора Г Трітена "Про народні пісні запорізьких козаків" надрукована німецькою мовою 1640 р. У 1859 р. Г Милорадович, один із засновників ретроспективної бібліографії історії України, зробив спробу зібрати бібліографічні дані про переклади українських пісень і критичні матеріали мовами народів Європи у статті "Иностранные сочинения о Малороссии" (Черниговские губернские ведомости, 1895). Окремих питань даної проблеми у різні часи торкалися у своїх етнографічних працях М. Сумцов, М. Драгоманов, М. Дашкевич, В. Гнатюк, І. Франко, К. Квітка. Серед сучасних мистецтвознавців над цією темою працювали О. Дей, Ф. Погребенник, С. Грица та інші. "Українська пісня в світі" - так назвав свою працю видатний львівський письменник Г. Нудьга, який спробував, покладаючись на зарубіжних вчених і літераторів різних націй і епох, зібрати і проаналізувати їх захоплення українською піснею, розкрити таємниці цього дивовижного феномену, який іноземці називають "загальнолюдським" і "універсальним" [6].

У різні часи українську землю залишали її талановиті дочки й сини, через певні обставини мусили селитись у Німеччині, інших країнах Європи, у Канаді, Америці, Австралії і там знаходили собі роботу у сферах економіки, освіти, політики, права, культури та мистецтва. "Книга митців", видана у Торонто у 1954 р. називає імена Н. Багрій (співачка, сопрано), М. Брездень (співачка, лауреат фестивалю в Торонто), Є. Винниченко-Мозгової (оперна співачка], М. Галенського (співав в Україні, у Варшавській опері та в інших містах Східної Європи, чотири рази об'їхав чимало міст Канади та США, у 1938 р. дістав золотий ключ від м. Торонто), а також В. Ємця, визначного українського бандуриста, письменника та майстра по виготовленню бандур, який дивував світ неповторним голосом та майстерністю гри на бандурі.

Далеко за океаном українська народна пісня представлена іменами Г. Китастого (керівник Капели бандуристів ім. Т. Шевченка), Б. Ковальського (диригента - хормейстера, що працював у Монреалі, Торонто, Садбурі та Віндзорі), В. Колесника (хормейстера, який працював з різними хорами Канади, Америки та Австралії, залишив після себе багато хорових записів, серед яких 35 вокальних концертів Д. Бортнянського) та інших. Весь світ аплодував Національному академічному заслуженому українському народному хору ім. Г. Верьовки під керівництвом славетного диригента А. Авдієвського. По всьому світу бринить українська народна пісня у виконанні Національної капели бандуристів імені Г. Майбороди, провідних народних хорів України - Черкаського, Волинського, Закарпатського, академічних хорових колективів - "Київ", "Хрещатик", "Благовість" та багатьох інших, які вражають світ своєю виконавською та професійною майстерністю. Впродовж 50-и років українську народну пісню в її чистому акапельному вигляді та багатотембральному триголоссі популяризували по світу солістки тріо "Золоті ключі", народні артистки України М. Миколайчук, В. Ковальська, Н. Матвієнко.

Сенсацією у світі стали україномовні альбоми "Пісні України" та "Два кольори" американки українського походження К. Цісик. І сьогодні багато сучасних українських виконавців гідно презентують нашу пісню у всіх куточках світу. Серед них: фольклорні колективи "Кралиця", "Дивина", "Перлинка", "Божичі", ансамблі "Хорея Козацька", "Дніпро", сучасні етногурти "Даха-Браха", "Тарута", "Го-ей", солісти Н. Матвієнко, О. Білозір, автори даного дослідження В. Коротя-Ковальська, Р. Лоцман та багато інших.

Українська пісня неодноразово приносила перемоги на світових фестивалях та конкурсах сучасного мистецтва. Варто згадати перемоги на конкурсі "Євробачення" Р. Лижичко, Джамали, гуртів "Го-ей" та "Калуш", які національний фольклор синтезують з електронною та популярною музикою і тим відрізняються від інших виконавців світу.

У зв'язку з сучасною війною за утвердження територіальної цілісності України та демократичного світу українська пісня стає новітньою зброєю, стержнем бойового духу Збройних Сил України. В межах міжнародного благодійного концерт-марафону "Save Ukraine" в підтримку України, що відбувся 27 березня 2022 року у Варшаві з україномовними композиціями виступали колективи з Латвії "Brainstorm", "Riga Gospel Choir" та "Sting Quarter Jun", переможець Євробачення-2017, співак з Португалії С. Собрал.

Неодноразово саме з українською піснею їхали на фронтові концерти наші артисти, щоб підтримати воїнів. Мистецьке об'єднання "Центр української пісні "Народна філармонія" з 2014 року донині організувала тисячі благодійних концертів української пісні на передовій, по госпіталях та в мирних містах і селах. Українська пісня з лютого 2022 року розійшлася по світу голосами вимушених переселенців, які в тимчасових місцях свого перебування організовують гурти, хори української пісні, школи.

Мистецька освіта, в основі якої національна культура та українська пісня, допомагає сьогодні долати шлях до нашої перемоги. Свідченням цього є пожвавлення процесу виховання учнів та студентів засобами народнопісенної культури в закладах освіти України. Нині продовжують працювати мистецькі заклади освіти, які в умовах війни проводять демосковізацію навчальних програм та репертуару, збільшуючи роль української пісні, як фактора само ідентифікації нації. Розроблені програми з україноспіву, впроваджені авторами даного дослідження, набувають дедалі більшої ваги. Підтвердженням тому є проведення щорічних фестивалів української пісні імені Н. Яремчука, "Миколайчук-Фесту", конкурсу української пісні "Диво UA" та "Диво-Вишиванка" в Києві та Барселоні, в інших містах України та світу [3].

Підтримка та розвиток нашого культурного потенціалу в цей час є особливо важливим, бо не лише мотивує цінувати свою культуру, а й рухає молодь до пошуку давно забутого і справжнього мистецтва. З цією метою впродовж 2022-го воєнного року здобувачі мистецької освіти України долучились до Міжнародного проекту "Збережи мову і культуру своєї бабусі", основною метою якого є відтворення автентичної української пісні дітьми та молоддю. 120 носіїв україноспіву були відзначені Канадсько-Українською Фундацією, а їх відеозаписи з виконанням українських народних пісень поповнили архів Музею української пісні, робота над яким триває з 2018 року [8]. Сподіваємось, що в майбутньому студенти та учні продовжуватимуть справу, яка започаткована їх предками - нести народну пісню в широкий світ. Адже саме в українській пісні закладено моральні постулати нашої нації, любов до рідної землі, батьків та життя, як основного скарбу людини. Українська народна пісня, зафіксована в аудіо записах, зберігається в інтернет-архівах, викладена у спеціальних відеороликах просвітницьких проектів "Таємниці україноспіву", "Живі мелодії села", "Музей живої пісні" та інших ресурсах, є основою для подальших наукових досліджень та практичних впроваджень в лоно мистецької освіти України.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Українська пісенна культура займає вагоме місце у світовому просторі, що підтверджується древньою історією національного співочого мистецтва та талановитими його представниками. Огляд основних етапів становлення української народної пісні від народно-побутової форми музикування до високих професійних дозволяє зробити висновок, що народнопісенна творчість була, є і буде основною для створення нових мистецьких творів, але, водночас, важливо зберегти її природну чистоту та унікальність. Завданням мистецької освіти є орієнтування на кращі зразки україноспіву та впровадження якісного фольклорного матеріалу в навчальний процес. Підкреслена значуща роль української пісні в презентації держави України, в осмисленні історії народу, в важливості донесення до молоді її приналежності до багатогранної культури та народу, що співав і продовжує співати, показуючи приклад світові. Проблема впливу української народної пісні на розвиток фольклорної спадщини народів Європи потребує більшого дослідження в процесі діалогу культур. Пріоритетними напрямками подальших досліджень є архівація пісенних надбань українського народу, створення музею української пісні з метою узагальнення досвіду україноспіву та передачі його молодшим поколінням.

Список джерел

1. Антонович М. Збірник на пошану Григорія Китастого. Нью-Йорк, 1960. С. 39-55.

2. Грінченко М. М., Леонтович М.Д.: Спогади, листи, матеріали. Київ: "Музична Україна", 1982. 184 с.

3. Лоцман Р О. Таємниці україноспіву. Кам'янець-Подільський: ФОП Буйницький О.А., 2020. 88 с.

4. Кононенко П.П. Українці у світовій цивілізації культурі. К., 2008. 328 с.

5. Коротя-Ковальська В.П. Українська народнопісенна творчість в українознавстві. Вид.2-ге, допон. і переробл. К. : ВД "Стилос", 2012. 319 с.

6. Нудьга Г Українська пісня в світі. Київ: "Музична Україна", 1989. 536 с.

7. Огієнко І. Українська культура: коротка історія культур. життя укр. народа: курс, читаний в укр. нар. ун-ті. К. : Вид-во книгарні Є. Череповського, 1918. с. 265-269.

8. REFERENCES

9. Antonovych, M. (1960). Zbirnyk naposhanu Hryhoriia Kytastoho. [Collection in honor to Hryhorii Kytastyj]. New-York.

10. Hrinchenko, M. (1982). M. D. Leontovych: Spohady, lysty, materialy. [Memories, letters, materials]. Kyiv.

11. Lotsman, R. O. (2020). Taiemnytsi ukrainospivu. [Secrets of Ukrainian singing]. Kam'ianets-Podilskyi.

12. Kononenko, P P (2008). Ukraintsi u svitovii tsyvilizatsii kulturi. [Ukrainians in the world civilization culture]. Kyiv.

13. Korotia-Kovalska, V. P (2012). Ukrainskanarodnopisenna tvorchist v ukrainoznavstvi. [Ukrainian folk songs in Ukrainian studies]. Kyiv.

14. Nudha, H. (1989). Ukrainska pisnia v sviti. [Ukrainian songs in the world]. Kyiv.

15. Ohiienko, I. (1918). Ukrainska kultura. [Ukrainian culture]. Kyiv.

Размещено на Allbest.ru