Образотворча спадщина Т. Шевченка як джерело презентації етнокультури народів Центральної Азії

Размещено на http://www.allbest.ru

Образотворча спадщина Т. Шевченка як джерело презентації етнокультури народів Центральної Азії

Білоус Віра Миколаївна

Кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця, старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інститут народознавства НАН України, Львів, Україна

Анотація

шевченко мистецький казахстан

У статті висвітлено місце мистецьких творів Т. Шевченка з теренів Арало- Прикаспію в освітніх, національно-виховних та репрезентаційних проектах. Встановлено, які саме акварелі та сепії' прислужилися у справі збереження національної пам'яті казахів, з'ясовано зумовленість активної уваги до спадку українського художника від часу здобуття незалежності Казахстану.

Ключові слова: Тарас Шевченко; мистецька спадщина; традиційний побут казахів, репрезентаційний матеріал.

Мистецький спадок Т. Шевченка з теренів сучасного Казахстану нараховує близько 350 творів живопису і графіки. Традиційну культуру казахів, а також туркменів і киргизів, ландшафти, фауну та флору він увічнив, як відомо, під час заслання 1847-1857 рр. Малював у період півторарічної експедиції О. Бутакова по Аралу та п'ятимісячної геологорозвідувальної подорожі О. Антипова в гори Каратау (півостров Мангістау). Твори здійснені акварелю, сепією й олівцем.

Українські та зарубіжні шевченкознавці (Т. Беісов, Г. Сарикулова, О. Кравець, Г. Паламарчук, та ін.) часто наголошували на доречності залучення акварелей та сепій як інформативного матеріалу до вивчення усталеного побуту, матеріальної спадщини, природного етнопростору тюркських етносів. Неоднораз підкреслювали і їхню потужну виховну функцію, яка посилювала б національно-патріотичну свідомість. Метою статті є розкрити як саме використовується мистецька творчість українського художника у царині казахської національної просвіти, з'ясувати причини звернення до тих чи інших малюнків як важливого джерела національного самоствердження.

Застосувати образотворче мистецтво Т. Шевченка періоду заслання для ознайомлення широкого читача із етносами, природою Центральної Азії намагалися вже навіть його сучасники. Так, одразу через 4 роки після смерті митця, у 1865 р. у Парижі його товариш та учень, польський політичний висланець Бронислав Залеський видав високоякісний альбом своїх офортів «Життя киргизьких степів». Підбірка містить 24 твори, з яких 12, як знаємо, він виконав із малюнків українського художника [1]. Власне з цієї книги європейці уперше дізналися про кочові народи прикаспійської пустелі, їхнє життя, традиції і природу. Побачили їх «очима Т. Шевченка».

Пейзажі нашого художника використано як ілюстрації у чи не найдорожчому в XIX ст. 12 -томному російському виданні «Живописная Россия» (Санкт-Петербург, Москва), яке протягом 1881--1901 рр. редагував знаний мандрівник, голова Російського Географічного товариства П. Семенов-Тан Шанський. її подарункові примірники -- це великоформатні книги із позолоченою оправою. Кожна з праць містить науково-популярні статті з історії, географії й етнографії, які доповнені десятками малюнків стосовно різних регіонів Російської імперії. У 10 -му томі (1885 р.), що присвячений Центральній Азії опубліковано чотири репродукції Шевченкових акварелей: «Крейдяні гори», «Скеля «Монах», «Чиркала-Тау», «Долина Апазир». Вони унаочнюють краєзнавчий опис історика М. Латкіна «Закаспийский край, Туркестан и Киргизские степи» [2]. Правда, у змісті твори йдуть як «рисунки Н. Каразина», що пов'язано з табуюванням прізвища національного борця з російською метрополією навіть після його смерті.

У радянський період історії Казахстану та України в Алма-Аті вийшов яскравий альбом «Щедрість серця. Казахстан у творчості Т. Г .Шевченка» (1982 р.), що стало справді знаковою подією [3]. Він виданий за найвищими на ті часи друкарськими технологіями і на належному поліграфічному рівні. Його тираж становив 23 тисячі примірників, що є доволі чисельним для видань неросійських республік Союзу. Наукові тексти подано казахською, українською та російською мовами. Тут уміщено понад 70 малярських робіт Українця, якого казахстанці вважають своїм національним художником та одним з основоположників їхнього образотворчого реалістичного мистецтва.

Із здобуттям незалежності Казахстану спостерігаємо активніше використання надбань Т. Шевченка. Зокрема -- у серії фундаментальних і багато ілюстрованих науково-популярних праць та атласів. Книги публікуються кількома мовами, їхнім завданням є яскраво і правдиво представити міжнародній громадськості культурно-історичні надбання своєї нації.

З-поміж них згадаю альбом «Казахстан в творчестве художников ХІХ века», що побачив світ у 2006 р. (Алма-Ата). Його видав головний науковий співробітник Інституту історії та етнології ім. Ч. Валіханова Віль Галієв [4]. Набуток Т. Шевченка представлено акварелю «Місячна ніч на Кос- Аралі» (рис. 1). Цей твір відібрано невипадково, адже саме наш співвітчизник уперше художньо зафіксував у десятках акварелей та сепій первозданні обриси Аральського моря, його острови та берегові лінії, красу світанку та ночі. Ця водна стихія була невід'ємною часткою давньої екосистеми кочівників, яка формувала їхній унікальний спосіб життєзабезпечення в сурових природніх умовах. Ландшафт став сакральним символом історичного буття казахів та киргизів, архівом родової пам'яті десятків поколінь. Сьогодні ж унікальні озеро, о. Кос-Арал та їхня екокультура зникли з лиця Землі. Окремі фрагменти цілої історико-культурної епохи номадів тепер можна пізнати лише з живопису Т. Шевченка.

Рис. 1. Місячна ніч на Кос-Аралі [1848--1849]. Акварель

Цікавим з погляду нашої теми є розкішний тритомний атлас матеріальних пам'яток «От Алтая до Каспия» (Астана, 2011) [5]. У ньому знаходимо

Шевченкову ілюстрацію двох мавзолеїв некрополя Агаспеяр (околиці с. Жингильди Мангістауського району Мангістауської області), яка взята з альбому офортів Б. Залеського (рис. 2). У гробницях, згідно з народним переказом, поховані батири Бектурган і Толенда Балтаули, які захищали свої землі від войовничих сусідніх племен у XVIII ст. [6]. Поховальні споруди були щедро оздоблені різьбою, яскравим розписом а різноколірними барельєфами. А Т. Шевченко на акварелі підсилив естетичну привабливість матеріальних пам'яток за допомогою життєствердних сонячних променів. Укладачі атласу застосували цей твір як закладку для цілого розділу «Памятники архитектуры кочевников Мангыстау и Устюрта». Тобто малюнок служить винятково репрезентативною ілюстрацією, яка відображає особливість будівельних меморіальних традицій всієї місцевості та заохочує до прочитання тексту і відвідин краю. У 70 -х рр. ХХ ст. від цих зразків стародавнього зодчества казахів не залишилося навіть руїн [6]. Колоритні будівлі вивчати можна, знов ж таки, лише з фіксацій Т. Шевченка.

Рис. 2. Туркменські аби в Каратау [1851 -1857]. Акварель

В іншому місці атласу вкраплено акварель «Далісмен Мулла Аульє» (рис. 3) із зображеннням мечеті середньовічного проповідника (Тупкараганський район Мангістауської області). Автори використали її для наочного підтвердження наукової розповіді про специфіку спорудження гірських молитовень, для яких використовували печери та гроти і які були водночас і місцем молитви, і прихистком для звичайних мандрівників. Все це якраз і закарбував уродженець Моринців [5].

Рис. 3. Далісмен Мулла Аульє. [1851]. Акварель

У 2013 р. набуло міжнародного розголосу монументальне видання науковців Інституту історії та етнології ім. Ч. Валиханова «Казахи. История. Культура» (Алмати). Воно містить понад 650 репродукцій образотворчих робіт. Із розлогих анонсів цієї репрезентативної книги дізнаємося, що Шевченкова спадщина унаочнює розділ про кочовий побут. Щобільше, вона, порівняно з мистецьким доробком В. Верещагіна, О. Чернишова, Б. Залеського, представлена найчисельніше -- 29-ма малюнками [7]. Це, очевидно, зумовлено вже самою тематикою і смисловим навантаженням його художніх творів, які є особливо вдалими для успішного представлення казахстанців світовій спільноті.

Так, у сепії «Казашка Катя» українець зафіксував глибоке пошанування предків у казахів (рис. 4). Вродлива дівчина зображена під час відвідин могили (тобто некрополя) родича, що супроводжувалося ритуальним запалюванням свічок. Мистецтвознавці звертають увагу на високу майстерність у відтворенні світло-тіні, що дорівнює досконалості Рембрандта [8]. Відблиск від каганця просочується крізь пальці і підсвічує надгробок зі складним орнаментом, тим самим демонструючи зразок каменерізного мистецтва жителів казахських країв.

Рис. 4. Казашка Катя. [1857]. Сепія

На акварелі «Пастух на коні» -- вершник міцної статури, у чистому білому вбранні (рис. 5). Гордим поглядом він озирає свій край, свій степ, що є влучним відтворенням звитяжного господаря з почуттям волі і несхитності. «Це як емблема, образ Казахстану», -- стверджував академік Академії мистецтв України Володимир Овсійчук [8]. Йому торують й казахстанські учені. «Шевченкові вдалося створити настільки правдиві, емоційно-зворушливі образи, цінність яких не тільки не губиться в часі, а навпаки зростає», -- свідчила почесний академік НАН Казахстану Р. Єргалієва на урочистій конференції, присвяченій 200-річчю від дня народження Кобзаря, що відбулася у столиці Астані (травень 2014 р.) [9].

Рис. 5. Пастух на коні. [1848-1849]. Акварель

Висновки

Отож, упродовж двох століть простежується невпинна увага до образотворчого доробку великого Українця як до засобу популяризації знань про традиційний побут та культуру Арало-Прикаспію. У незалежному ж Казахстані акварелі та сепії Т. Шевченка почали залучатися вже й до масштабних державних проектів, що мали на меті міжнародну презентацію культурно-історичної феномену їхньої нації. Це зумовлено тим, що мистецтво Т. Щевченка ефектно відображає унікальність і багатство давніх духовних надбань, естетику їхнього суворого етнопростору, гідну і волелюбну вдачу кожного представника казахського етносу.

Список використаних джерел

Zeleski B. (1865) La Vie des Steppers Kirghiwen. Descriptions, Recits & Contes. Paris.

Живописная Россия (1885). Том 10: Русская Средняя Азия (с. 3--24). Санкт- Петербург, Москва: Издание товарищества М. Вольфа.

Щедрість серця. Казахстан у творчості Т. Г. Шевченка: [Альбом]. (1982). (авт. і укл. Г. Паламарчук & В. Судак).Алматы: Онер.

Галиев В. (2006). Казахстан в творчестве художников XIX века. Алматы: Онер.

Ерофеева И., Жанаев Б. & Масанова Л. (ред). (2011). От Алтая до Каспия. Атлас памятников и достопримечательностей природы, истории и культуры Казахстана: в 3 т. Т. 3: Западный регион. (с. 194). Алматы. Вилучено з: http://lib.yessenov foundation.org/atlas-tom-1/files/assets/basic-html/index.html#page4.

Умирбаев Е. (1975). Мангышлак в рисунках Тараса Шевченко. Простор, (9), 96--104.

Галкина Г. «Казахи. История и культура» -- сенсационные открытия в новой книге. Вилучено з: https://mk-kz.kz/articles/2014/06/05/kazakhi-istoriya-i-kultura-sensacionn ye-otkrytiya-v-novoy-knige.html.

Овсійчук В. (2008). Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури (с. 251,313). Львів: Інститут народознавства НАН України.

Ергалиева Р. (2014) Казахстан в творчестве Тараса Шевченко (с. 44). Шевченко -- символ духовной связи украинского и казахского народов: сб. материалов и выступлений., докл. и сообщ. участников. третьих междунар. Шевченк. чтений., посвящ. 200-летию со дня рождения. Т. Шевченко, 17--18 апр. 2014. Астана: ЕНУ им. Л. .Гумилева.

Размещено на Allbest.ru