"Радянізація" львівських музеїв у 1939-1941 рр.: Львівський історичний музей у процесі перемін

Размещено на http://allbest.ru

«Радянізація» львівських музеїв у 1939-1941 рр.: Львівський історичний музей у процесі перемін

Хавалко С.З., головний зберігач комунального закладу

Львівської обласної ради «Львівський історичний музей»

Україна, Львів

Анотація

У статті охарактеризовано зміни у музейній сфері Львова, які наступили після входження Західної України у склад УРСР, зокрема, у діяльності Львівського історичного музею у період з кінця 1939 до червня 1941 року. Описано процес ліквідації окремих львівських музеїв, прослідковано розформування їхніх музейних збірок. Частково проаналізовано пам'ятки, які походять з ліквідованих музеїв і сьогодні зберігаються у фондах Львівського історичного музею.

Ключові слова: музей, передача, колекція, пам'ятка.

Abstract

«Sovietization» of Lviv museums in 1939-1941: the Lviv historical museum is undergoing changes

Khavalko S. Z.,

chief custodianLviv Historical Museum,

Ukraine, Lviv

The article characterizes the changes in the museum sphere of Lviv that occurred after Western Ukraine joined the Ukrainian SSR, in particular, in the activities of the Lviv Historical Museum in the period from the end of 1939 to June 1941. The process of liquidation of individual Lviv museums is described, and the disbanding of their museum collections is traced. Sights that come from liquidated museums and today are kept in the funds of the Lviv Historical Museum have been partially analyzed.

Keywords: museum, transmission, collection, monument.

Входження західноукраїнських земель у вересні 1939 року до складу Української РСР кардинально змінило усі сфери суспільного життя, у тому числі музейну справу, включаючи діяльність приватних мистецьких колекцій і збірок наукових установ та релігійних згромаджень. Період встановлення радянської влади на західноукраїнських землях характеризувався в музейній галузі процесом одержавлення музейних закладів, підпорядкуванням їх комуністичній ідеології та перетворенням в політосвітні та пропагандистські центри. Розвиток музейної справи став складовою державної сфери впливу (тоді як до 1939 року існувало чимало громадських і приватних музейних закладів) і навіть частиною державної політики [13, с. 12].

Цей період історії музейництва має ще багато недосліджених сторінок, його правдиве вивчення стало доступним тільки з настанням Незалежності України, а окремі публікації з'явилися у 2000-х рр. Процес перетворення музеїв у пропагандистські осередки радянського суспільства у період 1939--1950-х рр. на західноукраїнських землях досліджувала історик, доктор історичних наук Руслана Маньковська [10]. Дослідниця музейної справи, кандидат історичних наук Фаїна Рябчикова, в одній зі своїх статей висвітлила перетворення у музеях Волині та Галичини у 19391940-х роках [13]. Період змін у Львівському історичному музеї, пов'язаних зі становленням радянської влади у 1939--1940-го роках, вивчала наукова співробітниця музею Алла Крутоус [6, 7]. Наукова співробітниця Львівської національної галереї мистецтв Наталія Філевич у книжці про історію Галереї описала як відбувався процес створення нових державних музеїв у Львові наприкінці 1939 -- у 1940 рр. [16]. Джерельним матеріалом для написання даної статті стали архівні документи, які зберігаються в науковому архіві Львівського історичного музею: Книга наказів Львівського історичного музею за 1940--1941 роки, акти передачі, інвентарні книги.

За період 1939--1940 рр. сітка музеїв Львова, сформована у міжвоєнний період, була повністю зруйнована. З 25-ти музеїв у Львові залишилося лише шість: відбувалося об'єднання окремих музеїв в один відповідно до їх профілю, деякі ліквідовувалися повністю як ідеологічно невідповідні та розформовувалися приватні музейні фундації. Налагоджена адміністративна структура музеїв, система музейного обліку та збереження були знищені, цінні музейні колекції Львова зазнали переміщення з одних музеїв в інші, часто без оформлення належної документації. Нова влада не встигла утворити нову музейну структуру і розпочати облік та систематизацію фондів, як у липні 1941 р. Львів опинився під окупацією нацистської Німеччини, що негативно позначилося на роботі музеїв і збереженні збірок.

Одним з важливих засобів зміцнення своїх позицій і вирішення ідеологічних питань тоталітарний режим вважав культуру, яка мала виконувати роль пропагандиста радянської ідеології. Для партійного контролю за літературно-мистецьким процесом і керування ним у Львові були створені обласні організації республіканських спілок письменників, художників та композиторів. Для керівництва важливими установами партійна комуністична система присилала своїх працівників, які в основному були вихідцями зі Сходу України або з Росії. У більшості випадків ці люди не розмовляли українською мовою, не знали польської, якою були написані музейні інвентарі деяких музеїв, не знали історії і традицій краю. Тому управляли ввіреними ділянками роботи без фаховості і ґрунтовного розуміння даної справи.

Зміни у діяльності музеїв Львова, пов'язані з приходом радянської влади у вересні 1939 року, розпочалися вже на наступний місяць. Представники нової влади І. Сірик та М. Бажан 26 жовтня 1939 року скерували Доповідну записку члену ЦК КП(б) України М. О. Бурмістенкові, у якій йшлося про те, щоб «... негайно призначити комісарів на . музей історії Львова, музей Собєського. Комісарам негайно перевірити інвентарні книги і подати свої пропозиції щодо роботи музеїв до Тимчасового управління міста Львова, де негайно утворити музейний відділ» [6, с. 17]. У цій же записці, що зберігалася у таємному архіві особливого сектора ЦК КП(б)У вказано «.щодо пропозицій оргвисновків щодо окремих переглянутих музеїв: в музеї історії міста Львова -- закрити останній поверх, присвячений імперіалістичній війні, війнам 1918--1920 років як шовіністичний і антирадянський. Загалом музей спрямований на те, щоб довести, що Львів -- з давних давен польське місто, без жодної навіть згадки про український народ. Отже, експозицію треба почати негайно перебудовувати» [6, с. 17].

У Доповідній записці, було зазначено, що «.між Наркомосом (Народний комісаріат освіти -- скорочено НКО), Управлінням в справах мистецтва і Академією наук мусить бути договореність щодо справді наукової і доцільної організації сітки музеїв міста Львова (в першу чергу)., для чого їм виробити спільний план організації музеїв, притягнувши для цього місцевих спеціалістів» [7, с. 4]. Реалізацією такого плану стали урядові рішення про підпорядкування музеїв, закриття або злиття деяких з них, їх перейменування, націоналізація збірок і депозитів, перерозподіл колекцій. Результатом цих змін у Західній Україні стало збільшення кількості музеїв системи НКО майже у два рази. У 1938 р. їх налічувалося 71, а у 1940 р. -- 125 [7, с. 4].

17 листопада 1939 року Тимчасове управління Львівської області постановило націоналізувати львівські музеї та бібліотеки [9, с. 94-97]. Було створено спеціальну «Комісію по охороні пам'яток культури при Тимчасовому управління по Львівській області», яку очолив письменник Петро Панч, секретарем комісії був Іван Карпинець, серед членів -- історик Іван Крип'якевич, мистецтвознавець Михайло Драган, літературознавець Михайло Возняк [12, с. 138]. 26 листопада 1939 року у Клубі Письменників Львова (вул. Коперніка, 42) комісія провела засідання, де були визначені її завдання: «.вона має зберегти і захистити від пропажі пам'ятники культури. Для стягнення фондів Комісія зайняла монастир Василіян у Львові при вул. Жовківській, 36» (тепер вул. Б. Хмельницького) [16, с. 35].

Комісія на своїх засіданнях неодноразово розглядала питання про розформування колекцій великих музеїв, їх переміщення в інші установи [16, с. 35]. Вона розробила «Проект реорганізації музеїв у Львові», який пропонував створити вісім музеїв різного профілю, серед яких мали бути Історичний музей міста Львова у будинку на пл. Ринок, 4 та Історичний музей Західної України, розташований у будинку пл. Ринок, 6. У фондову колекцію Історичного музею Західної України мали увійти фонди Національного музею ім. короля Яна ІІІ, Ставропігійського музею, Музею імені князів Любомирських, Народного дому [16, с. 47].

Цей проект кілька разів змінювався. Остаточне рішення про реорганізацію львівських музеїв було ухвалено 11 березня 1940 року на спільному засіданні всіх музейних директорів та завідувачів відділів у секретаря облвиконкому Пікуля [16, с. 47]. Вирішили організувати у Львові шість музеїв: картинну галерею, промисловий, історичний, етнографічний, природознавчий, літературно-меморіальний Івана Франка. Керівників музею зобов'язали: «... до 17/3 ц. р. зробити облік фондів прийнятих і тих, які мається віддати до інших музеїв. До 1/4 розділити і передати фонди. До 1/5 закінчити реорганізацію музеїв.» [16, с. 10].

Згідно з постановою № 183, прийнятою Радою народних комісарів 8 травня 1940 року «Про організацію державних музеїв і бібліотек у західних областях України» [8, с. 813815], на основі музейних збірок Історичного музею міста Львова та ліквідованого Національного музею ім. короля Яна ІІІ було створено Львівський державний історичний музей (скор. ЛДІМ), який підпорядковувався Народному комісаріатові освіти УРСР. Таким чином з 1940 року розпочинається нова епоха в історії Львівського історичного музею, радянський період, який тривав до проголошення Незалежності України у1991 році.

Книга наказів Львівського державного історичного музею (скор.. ЛДІМ) розпочинається 1 лютого 1940 року Наказом про призначення директором Музею Ярослава Пастернака, відомого археолога, директора розформованого Культурно-освітнього музею Наукового товариства імені Шевченка [5, арк. 1]. Штат працівників налічував 17 осіб, серед яких були Рудольф Менкіцький, хранитель Національного музею ім. короля Яна ІІІ, Ірена Сівек, хранитель археологічної збірки, яку у березні заарештували органи НКВС [15, с. VII], Луція Харевичова, хранитель Історичного музею міста Львова, Кароль Бадецький, директор Архіву давніх актів Львова [5, арк. 1]. У Книзі наказів можна прочитати не одне розпорядження, що стосувалося розформування колекцій інших львівських музеїв і передачу їх до ЛДІМ. Рудольфу Менкіцькому було доручено «у зв'язку з реорганізацією музею скласти списки всіх предметів, які мають бути відіслані до Державної Картинної Галереї, Державного Музею Мистецького Промислу та до Державного етнографічного Музею» [5, арк. 2]. Предмети з приватних колекцій чи релігійних згромаджень, які знаходилися на тимчасовому збереженні у Національному музеї ім. короля Яна ІІІ на момент його розформування у 1940-му році, перейшли у фонди Львівського державного історичного музею. радянський львів культурний музейний

Радянська влада ліквідувала Ставропігійський музей та Музей Народного Дому. Їхні музейні зібрання були розформовані і окрема частина передана у Львівський державний історичний музей. У березні 1940 року «по причині перебрання Ставропігійського музею, м. Львів, вул. Бляхарська» (нині І. Федорова), працівника цього музею Бендасюка Семена призначили завідувачем відділу ЛДІМ [5, арк. 4]. У квітні «по причині перебрання частини Музею Народного Дому, Куркова 14» працівника Генсьоровського Антона теж було призначено науковим працівником ЛДІМ [5, арк. 4].

З ліквідованого Музею Ставропігійського інституту у ЛДІМ було передано 11 натрунних портретів членів львівського Ставропігійського братства, які є унікальною колекцією портретів такого жанру [2, с. 8]. До ЛДІМ надійшли 28 живописних портретів діячів Ставропігійського інституту, представників релігійних згромаджень різних конфесій, художні твори відомого українського художника Теофіла Копистинського, портрети видатних львів'ян. Також до ЛДІМ було передано близько 270 одиниць цінних стародруків XVI--XVIII ст.: Острозька Бібілія 1581 р., Євангелії XVІ-- XVIII ст., надруковані у Києво-Печерській лаврі, Вільно; Біблії, Новий завіт XVIIct., Євангеліони кін. XVII ст.; Апостоли XVII--XVIII ст., серед яких Апостол 1654 року, надрукований у Львові у друкарні Михайла Сльозки; Псалтирі, Октоїхи, Літургіони, Мінеї, кілька книг «Тріодь постная» і «Тріодь цвітна», Молитви вечірні, Молитвослови, Часослови, Служебники, Божественні літургії, Молитвенники, Требники, Акафісти та інші книги релігійного характеру. Більшість з них надруковані у друкарні Львівського Ставропігійського братства та Києво-Печерської лаври, є книги з друкарень Вільно, Москви, Острога. Окрім стародруків, з Музею Ставропігійського інституту до ЛДІМ надійшло 150 рукописних Євангелій XVI ст., серед яких одна з унікальних пам'яток -- Кристинопільський Апостол кін. XIV ст.

Нова радянська влада не довіряла Ярославу Пастернаку і в червні 1940 року звільнила його з посади директора [5, арк. 13]. На його місце був призначений Семен Ліньов, який очолював Музей рівно рік, свій останній наказ він підписав 24 червня 1941 р.: «у зв'язку з мобілізацією і моїм покликанням до війська» [5, арк.76].

Разом з новим директором у Музей прийшла нова система управління, яка своєю метою ставила перебудувати музейну діяльність згідно ідеологічних засад і вимог радянського суспільства. Усі напрями роботи музею підпадали під контроль партійних органів, зокрема, побудова нової експозиції, яка мала відповідати вимогам комуністичної ідеології і виконувати роль пропагандиста радянської влади.

Ще при директорові Я. Пастернаку почалася радянізація Музею з переходом до нових форм роботи, про що говорить наказ від 23 квітня 1940 року із закликом до «піднесення продуктивності праці, ширшим розгортанням стаханівського руху, новими подарунками Матері-вітчизни» [5, арк. 8]:

«...1) До 1-го Травня стягнути всі історичні пам'ятки з інших львівських музеїв у фонди Львівського Державного історичного музею;

2) перевести поділ фондів за відділами музею;

3) намітити проект розміщення експозицій в дотеперішніх приміщеннях музею».

У червні 1940 році у Львівському державному історичному музеї було затверджено нову структуру з семи відділів, серед яких вирізнявся новий відділ соцбудівництва під керівництвом С. Ковальова [5, арк. 16]. Про плани стосовно побудови експозицій необхідно було повідомляти в Управління музеями при Народному комісаріаті освіти у Києві.

Для побудови нових експозицій з Києва, згідно Наказу НКО від 04. 04. 1940 р., до ЛДІМ прибула група наукових співробітників Київського історичного музею: Володченко Зінаїда Андріївна, Розенберг Ніна, Штітельман Фані Мойсеївна, Бондар Іван Васильович, Курінний Петро Петрович [5, арк. 5, 6, 9]. Для них були встановлені посадові оклади в сумі 550 крб., для порівняння посадовий оклад Р Менкіцького становив 500 крб., а бухгалтерії було доручено оплачувати проживання прибулих працівників. Очевидець тих подій музейний працівник, археолог Ігор Кирилович Свєшніков у своїх спогадах відгукувався про них так: «Бондар був уже людиною немолодою з багаторічним стажем музейної роботи. Володченко і Штітельман недавно закінчили історичний факультет Київського університету, Лещинська не мала ще диплома про закінчення вузу. Одним із перших напрямків їх діяльності були підбір і замовлення художникам численних текстів, вихоплених з творів Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна. Згодом цими текстами вони дослівно перевантажили всю експозицію музею» [15, с. ІХ]. Марія Лєщинська прибула на роботу в ЛДІМ у липні 1940 року і працювала на таких же умовах, їй було доручено відділ зброї.

У серпні -- вересні 1940 року для огляду відвідувачів відкрилися новозбудовані експозиції: первісно-родового суспільства, Київської Русі, раннього та пізнього феодалізму на Україні, які розмістилися у будинку на пл. Ринок, 4. Експозиція була розміщена на трьох поверхах і займала 10 кімнат. «Експозицію відділу Київської Русі будувала Зінаїда Володченко. Фані Штітельман побудувала експозицію розділу «Скіфи і причорноморські грецькі колонії», а з націоналізованої колекції одного львівського професора підібрала матеріал для теми «Рабовласницькі держави Стародавнього Сходу, Єгипту, Греції, Риму». Іван Бондар будував експозицію відділу феодалізму, для якої використав також передану з ліквідованого тоді ж Інституту ім. Оссолінських картину Яна Матейка «Люблінська унія» [15, с. ІХ].

Надзвичайні загальні збори Наукового товариства імені Шевченка, проведені 14 січня 1940 року, прийняли рішення про припинення діяльності товариства і передачі усього рухомого і нерухомого майна АН УРСР [14, с. 170]. Багата археологічна збірка Культурноосвітнього музею НТШ майже в цілісності була передана в ЛДІМ. Протягом 1940-го року до Львівського державного історичного музею були передані археологічні колекції інших націоналізованих музеїв Львова: Дідушицьких, Любомирських, за винятком частини цінних колекцій Національного музею, відстояних Іларіоном Свєнціцьким.

У 1940 році у палаці Бесядецьких (пл. Галицька, 10) було заплановано відкрити Міський музей старожитностей Червенської землі, але у зв'язку з реформуванням музеїв він так і не відкрився. Спочатку він став Відділом ЛДІМ, а 11 квітня 1940 року його остаточно ліквідували [5, арк. 6]. Демонтування Музею проводили з великим поспіхом і були це люди, далекі від музейної справи. Ігор Свєшніков у своїх спогадах писав, що «частину експонатів покинули у приміщенні, звідки вони потім були викинуті на смітник. Багато речей Музею НТШ було залишено у новоствореному етнографічному музеї, частину загублено» [15, с. ІХ].

Одним з перших у жовтні 1939 року за націоналістичною ознакою був закритий Музей історично-воєнних пам'яток Наукового товариства імені Шевченка, який пропрацював лише два роки. Архівну частину музею передали у Центральне архівне управління НКВС, частину передали до Львівського державного історичного музею, окрему частину речей було нелегально відправлено до Музею Визвольної боротьби України у Празі [3, с. 117-118].

Предмети, передані у ЛДІМ, були запаковані у скрині і зберігалися до 1944 року у будинку на пл. Ринок, 4. У 1944--1945 рр. вони були записані у «Загальну інвентарну книгу», створену для обліку предметів, які знаходилися у ЛДІМ у повоєнний період [4]. Під час проведення загальної інвентаризації фондової колекції у 1944-1948 роках ці пам'ятки увійшли у сформований спецфонд музею і були передані у спецфонд Львівської бібліотеки АН УРСР (тепер Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника), куди передавалися спецфонди і інших львівських музеїв.

В окремому розділі «Загальної інвентарної книги» були записані предмети кількістю 90 позицій з приміткою, що це речі, передані з Музею НТШ [4, с. 545-550]. Сюди увійшли фотографії і негативи УСС, українські печатки періоду визвольних змагань, відбитки печаток доби 1918 р., дерев'яна табакерка з Тризубом, табакерка з дерева з австрійським гербом, ліхтар, бінокль, підзорна труба, прапор УСС 1918 р., альбом українського пласту, елементи військового однострою УСС і УГА, хоругва товариства «Сила» (шовк голубий і жовтий), прапори тощо.

У розділі «Картини» «Загальної інвентарної книги» поміж живописних і графічних робіт, які походять з Національного музею ім. короля Яна ІІІ та Історичного музею міста Львова, окремим блоком йдуть записи пам'яток, які стосуються періоду УНР [4, с. 296--309]. Це фотографії представників Українських січових стрільців, капеланів УГА, важливих подій, військових операцій, комплекс фотографій, які представляють діяльність Пласту у 1920--1930-х рр.. Серед образотворчих пам'яток -- 17 рисунків олівцем і тушшю художника, стрільця УСС Осипа Куриласа (1870--1951), більшість з яких -- карикатури на воїнів УСС. У списку є 8 рисунків олівцем стрільця, відомого українського художника Лева Ґеца (1896--1971) -- художні замальовки місцевостей, у яких перебували січові стрільці: село Соснів, пейзажі з річками: Студинка, Стрипа, ділянка фронту 1916 року «Весела», ділянка окопів над Стрипою тощо. Також тут записані 7 рисунків олівцем і тушшю Михайла Гаврилка (1882--1920), відомого українського громадського та військового діяча доби УНР, скульптора і художника. На його роботах представлено портрети і карикатурні зображення воїнів УСС: «Хорунжий Лесь Черкавський», «Козак Нитка і козак Юда», «Четар УСС Гнатюк» та ін. Серед робіт є записані 2 твори художника і графіка, сотника УНР Леоніда Перфецького (1901--1977): рисунок олівцем «Антирадянська карикатура» та акварель «Бій під Сидоровим» (Галичина, 1920 р.).

Музейний співробітник, завідувач відділу Музей визвольної боротьби України (2012-- 2017) Володимир Бойко у своїй статті зазначає, що в «архіві Львівського історичного музею зберігся список предметів, перебраних з Воєнно-історичного музею НТШ (Потоцького, 48), укладений 14 квітня 1940 року Богданом Хамулою, Терлецьким, Филиповичем», у якому загальна кількість переданих речей становила 1803 предмети [3, с. 117]. Але пошуки такого списку не принесли бажаного результату. Як і не вдалося розшукати вказані у статті «віднайдені інвентарні картки та колекційні списки картин, портретів, ескізів, частина яких була позначена -- «не мають музейної вартості і підлягають вилученню», датовані 30 жовтня 1948 роком [3, с. 120]. Поданий В. Бойком перелік і опис мистецьких пам'яток і фотографій співпадає з пам'ятками, поданими у «Загальній інвентарній книзі». Окрім цього, у статті є наведений список 13 живописних творів, переданих з Музею НТШ: роботи О. Куриласа, П. Холодного, Ю. Панькевича, Дядинюка, М. Гаврилка, І. Іванця [3, с. 120-121]. Одна з цих робіт -- велике олійне полотно Олександра Климка «Бій під Крутами» з 2017 року експонується у виставковому залі Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника.

У фонді фотоматеріалів бібліотеки зберігається фоторепродукція «Панахида на Хортиці по давніх запорожцях відправлена заходом запорізької дивізії. Травень, 1918 р.», яка входила до складу спецфонду Львівського історичного музею.

На звороті фоторепродукції наклеєна типова марка Національного музею ім. короля Яна ІІІ з обліковим номером, який відповідає порядковому номеру у «Загальній інвентарній книзі» -- 3495. Біля марки чорним чорнилом записано «ЛІМ СФ 2/28». Очевидно, існували списки предметів, які увійшли у спецфонд, але їх місцезнаходження на сьогодні не вдалося з'ясувати. Обдертий папір звороту фоторепродукції свідчить про те, що вона експонувалася і були просто здерта з експозиційного обладнання. Фоторепродукція є копією ідентичної фотографії меншого розміру, яка на звороті має печатку НТШ. Місцезнаходження акварелей, рисунків та інших предметів є невідомим, як і невідомо, чи існують вони взагалі.

З Музею НТШ у Львівському історичному музеї сьогодні зберігаються цінні історичні пам'ятки, які стосуються українських визвольних рухів у першій третині ХХ ст.

Попри неодноразові ідеологічні чистки фондів, ці предмети пережили у фондосховищах радянський період, і зараз є унікальними пам'ятками національного значення: офіцерський багнет до гвинтівки Манліхера (інв. ном З-937) зразка 1895 року і каска Адріана з часу Першої світової війни (інв. ном. З-2720).

На темляку багнета зберігся напис на внутрішній стороні стрічки: “ПОРТОПЕ СОТ. ВАСИЛЯКЛИМА\ зБатятич\ що вмер на тиф на Великій Україні”, що засвідчує особу власника: сотника УГА Василя Клима з села Батятичі Кам'янко-Бузького району Львівської області. На зовнішній стороні каски Адріана зберігся напис, зроблений Ярославом Пастернаком і частина обірваної наліпки, на якій прочитується УНР. З Музею НТШ надійшли барельєф Тараса Шевченка виконаний скульптором, воїном УСС, Михайлом Гаврилком (1882--1920), запонка від однострою Товариства «Сокіл», перстень з емблемою УСС та датами «1914-1916». На початку лютого 1940 року було ліквідовано Музей імені князів Любомирських, що офіційно затверджено постановою УРСР і наказом НКО від 8 травня 1940 року. Збірки музею були розподілені між Галереєю міста Львова (нині -- Львівська національна картинна галерея ім. Б. Г. Возницького), Львівським державним історичним і Промисловим музеями.

До Львівського державного історичного музею було передано 1270 одиниць зброї, про що складено відповідний Акт передачі [1]. В Акті серед предметів зброї записано пам'ятки, які сьогодні зберігаються у різних фондових групах Львівського історичного музею: «Зброя», «Тканини» та «Шкіра-ріг». Це різні типи холодної та вогнепальної зброї, деталі військового обмундирування, елементи озброєння і кінського спорядження. Деякі пам'ятки зброї з цієї колекції протягом 1940-х і 1950-х років були передані на постійне місце збереження у Республіку Польщу та в інші музеї України.

У колекції Львівського історичного музею у фондовій групі «Тканини» з Музею імені князів Любомирських зберігаються 12 пар еполетів, зокрема учасників польського повстання 1830-1831 років: улана Гожальковського, Казимира Красіцького, Людвіка Вєжбіцького; темляк початку ХІХ ст. від однострою рядового наполеонівської армії, темляк кінця XVIII ст., який належав полковнику Шумлянському, учаснику повстання Тадеуша Костюшка, шість темляків ХІХ ст., офіцерський шарф та етишкет (шнур від головного убору улана).

Часто передача предметів здійснювалася без належно оформлених документів, тому встановити їх походження на сьогодні вдається шляхом вивчення каталогів та Інвентарних книг Музею імені князів Любомирських. До ЛДІМ було передано частину нумізматичної колекції, ордени і медалі, печатки, відливи і толоки печаток, годинники, меблі, історичні картини, живописні портрети, відзнаки, пам'ятки зі срібла. У числі переданих предметів була приватна колекція орденів графа Агенора Голуховського, яка на момент розформування Музею імені князів Любомирських знаходилася там на депозиті.

Зі збірки живопису Музею імені князів Любомирських у колекції Львівського історичного музею сьогодні зберігається 222 портрети XVII--XX ст.: унікальна збірка 36 портретів художника Костянтина Александровича, портрет Роксолани невідомого художника, портрети Любмирських, Потоцьких, Жевуських, Яна ІІІ Собеського і членів його сім'ї, Сапєгів та інших відомих постатей [2]. У фонді «Графіка» Львівського історичного музею зберігаються акварель Анджея Грабовського «Руїни театру францисканців у 1848 році», подарована Музею імені князів Любомирських графом Володимиром Дідушицьким та акварельний портрет графа Станіслава Водзіцького. У фондовій групі «Шкіра-ріг» Львівського історичного музею зберігається шляхетський пояс XVIII ст.

Музейна реорганізація не пройшла безслідно для самих пам'яток. За спогадами Ігоря Свєшнікова внаслідок неорганізованого переміщення сотні цінних знахідок втратили свої наукові паспорти. Окрім того, більшість колекцій спершу через недостатню кількість працівників, а згодом через байдужість і нефаховість, не були взяті на облік. На сьогодні доля багатьох предметів є невідомою. Невід'ємною складовою реформування музеїв були кадрові перестановки, які торкнулися усіх установ культури. Керівники закладів, заступники директорів, завідувачі відділів призначалися за погодженням з партійними органами, серед наукових співробітників було багато немісцевих громадян.

Встановлення радянської влади у Львові докорінним чином вплинуло на розвиток музейної справи і на десятиліття вперед змінило модель взаємодії музею і суспільства. Були знищені напрацювання багатьох музейників попередніх поколінь, розформовані музейні збірки ліквідованих музейних інституцій, розпорошені цілісні колекції мистецьких творів. Непоправної шкоди українській історичній спадщині завдала ліквідація українських музеїв і втрата численної кількості оригінальних пам'яток національного значення. Намагання перетворити музеї на ідеологічну зброю у боротьбі з «буржуазним націоналізмом», що деформувало сутнісний зміст музею, нівелювало його науково-дослідний потенціал і знищило цілий пласт національної історії [11, с. 21] .

Список використаних джерел

1. Акт від 23 червня 1940 року про передачу зброї Львівському історичному музею з колишнього Музею Любомирських. 80 с. № 1-1270. Архів Львівського історичного музею.

2. Богданов С. (2021). Каталог «Портрети». Львівський історичний музей. Львів. 487 с.: іл.

3. Бойко В. (1998). Пам'ятки українського війська: втрати і спадок: до 80-ї річниці Української Галицької Армії). Наукові записки / Львівський історичний музей. Львів. Вип. 7. С. 117-128.

4. Загальна інвентарна книга. 1945. 590 с. Архів Львівського історичного музею.

5. Книга Наказів Історичного музею за 1940-1941. 77 арк. Архів Львівського історичного музею.

6. Крутоус А. (1996). З минулого Львівського історичного музею // Наукові записки / Львівський історичний музей. Вип. 5, ч. 1. С. 3-19.

7. Крутоус О. (2000). Сторінки з минулого (1939-- 1990) Львівського історичного музею. Наукові записки / Львівський історичний музей. Львів. Вип. 1.С. 3-23.

8. (1959). Культурне будівництво в Українській РСР Київ. Т.1. 881 с.

9. (1995). Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали. Т 1. 1939--1953. К. С. 94--97.

10. Маньковська Р (2018). Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в 1939-- 1950-х рр. / Р. Маньковська, І. Жиленкова // Краєзнавство. № 2. С. 60-75. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/ kraeznavstvo_2018_2_9

11. Маньковська Р. В. (2017). Музейна справа в Україні: теоретичні, практичні та антропологічні виміри історичного досвіду (1920-і рр. -- початок ХХІ ст.). Автореферат дисертації. ПереяславХмельницький. С. 21.

12. (1956). Радянський Львів. 1939-1955. Документи і матеріали. Львів. 707 с.

13. Рябчикова Ф. (2012). Музейництво на західноукраїнських етнічних землях у 1939-1941 рр. / Ф. Д. Рябчикова // Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам'яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб.: Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. справи ВНУ ім. Лесі Українки; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. Луцьк С. 1218. [Електронний ресурс] Режим доступу: https:// evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/3886/1/vol_ muz_visn2012.pdf

14. Романюк Т (2005). Наукова діяльність Ярослава Пастернака у період Другої світової війни (1939--1944). Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 8. С. 169-178. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://clio.lnu.edu. ua/wp-content/uploads/2016/01/9-25.pdf

15. Свєшніков І. (2008). Спогади музейного працівника. Пам'ятки України / Науковий часопис. № 2. С. II-XXXVII.

16. Філевич Н. (2007). Хроніка 1907--1947. Львівська галерея мистецтв. Львів. 140 с.

Referenses

1. Akt vid 23 chervnya 1940 roku pro peredachu zbroyi L'vivs'komu istorychnomu muzeyu z kolyshn'oho Muzeyu Lyubomyrs'kykh. 80 s. № 1-1270. Arkhiv L'vivs'koho istorychnoho muzeyu.

2. Bohdanov S. (2021). Kataloh «Portrety». L'vivs'kyy istorychnyy muzey. L'viv. 487 s.: il.

3. Boyko V. (1998). Pam"yatky ukrayins'koho viys'ka: vtraty i spadok: do 80-yi richnytsi Ukrayins'koyi Halyts'koyi Armiyi). Naukovi zapysky / L'vivs'kyy istorychnyy muzey. L'viv. Vyp. 7. S. 117-128.

4. Zagalna inventarna knyga. 1945. 590 s. Arkhiv L'vivs'koho istorychnoho muzeyu.

5. Knyga nakaziv Historychnego muzeyu. 1940-1941. 77 ar. Arkhiv L'vivs'koho istorychnoho muzeyu.

6. Krutous A. (1996). Z mynuloho L'vivs'koho istorychnoho muzeyu // Naukovi zapysky / L'vivs'kyy istorychnyy muzey. Vyp. 5, ch. 1. S. 3-19.

7. Krutous O. (2000). Storinky z mynuloho (1939-- 1990) L'vivs'koho istorychnoho muzeyu. Naukovi zapysky / L'vivs'kyy istorychnyy muzey. L'viv. Vyp. 9. S. 3-23.

8. (1959). Kul'turne budivnytstvo v Ukrayins'kiy RSR. Kyyiv. T.1. 881 s.

9. (1995). Kul'turne zhyttya v Ukrayini. Zakhidni zemli. Dokumenty i materialy. T. 1. 1939--1953. K. S. 94--97.

10. (2018). Man'kovs'ka R. Deformatsiyni protsesy v muzeynytstvi: zakhidnoukrayins'ki oblasti v 1939-1950-kh rr. / R. Man'kovs'ka, I. Zhylenkova // Krayeznavstvo. № 2. S. 60-75. [Elektronnyy resurs]

- Rezhym dostupu: http://resource.history.org.ua/publ/ kraeznavstvo_2018_2_9

11. Man'kovs'ka R. V. (2017). Muzeyna sprava v Ukrayini: teoretychni, praktychni ta antropolohichni vymiry istorychnoho dosvidu (1920-i rr. -- pochatok KHKHI st.). Avtoreferat dysertatsiyi. PereyaslavKhmel'nyts'kyy. S. 21.

12. (1956). Radyans'kyy L'viv. 1939--1955. Dokumenty i materialy. L'viv, 707 s.

13. Ryabchykova F. (2012). Muzeynytstvo na zakhidnoukrayins'kykh etnichnykh zemlyakh u 1939-1941 rr. / F. D. Ryabchykova // Volyns'kyy muzeynyy visnyk: Muzeyi u doslidzhenni ta zberezhenni pam"yatok kul'turnoyi spadshchyny zakhidnoukrayins'kykh etnichnykh zemel'. Nauk. zb.: Vyp. 4. / upr-nya kul'tury i turyzmu Volyn. ODA; Volyn. krayezn. muzey; kaf. dokumentoznavstva i muzeyn. cpravy VNU im. Lesi Ukrayinky; / uporyad. A. Sylyuk, YE. Koval'chuk. Luts'k, S. 12-18. [Elektronnyy resurs] Rezhym dostupu: https:// evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/3886/1/vol_ muz_visn2012.pdf

14. Romanyuk T. (2005). Naukova diyal'nist' Yaroslava Pasternaka u period Druhoyi svitovoyi viyny (1939-- 1944). Arkheolohichni doslidzhennya L'vivs'koho universytetu. Vyp. 8. S. 169-178. [Elektronnyy resurs] Rezhym dostupu: https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/ uploads/2016/01/9-25.pdf

15. Svyeshnikov I. (2008). Spohady muzeynoho pratsivnyka. Pam"yatky Ukrayiny / Naukovyy chasopys. № 2. S. II-XXXVII.

16. Filewych N. (2007). Khronika 1907--1947. L'vivs'ka galereja mystetsw. Lviv. 140 s.

Размещено на Allbest.ru