Пам'яткоохоронна діяльність у Кам'янці-Подільському у 1920-1930-ті роки

Размещено на http://www.allbest.ru

Подільський державний університет, Кам'янець-Подільський Україна

Пам'яткоохоронна діяльність у Кам'янці-Подільському у 1920-1930-ті роки

Каденюк Олександр Степанович

доктор історичних наук, професор, професор кафедри правових і соціально-гуманітарних дисциплін

Нестеренко Валерій Анатолійович ®

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри правових і соціально-гуманітарних дисциплін

Анотація

У статті досліджується організація та впровадження заходів щодо охорони пам'яток історії та культури у Кам'янці-Подільському у міжвоєнний період. Аналізується еволюція політики радянської влади в царині цієї діяльності. Простежується внесок місцевих істориків та краєзнавців у збереження культурної спадщини міста.

Ключові слова: музей, архітектура, історична пам'ятка, краєзнавство, фортеця, церква, башта. пам'яткоохоронний подільський міжвоєнний

В середині листопада 1920 р. у Кам'янці-Подільському утвердилась радянська влада. Військові дії під час революції призвели до руйнації багатьох будівель старовинного міста, деякі з яких мали історичне значення. Червоноармійські загони періодично влаштовували реквізиції серед населення, при цьому мало уваги приділяли збереженню історичної спадщини. Для того, щоб припинити всі ці варварські дії 4 січня 1921 р. Кам'янець- Подільський ревком видав наказ № 44, у якому категорично заборонялось руйнувати або переробляти старовинні церкви, костьоли, а також нищити псувати, палити ікони, всілякі археологічні, етнографічні, мистецькі речі, архівні документи [1].

Проте це не дуже допомагало, оскільки часто червоноармійці не дуже зважали на вказівки та рішення місцевої цивільної влади. Про це хоча б свідчить наказ Кам'янець-Подільської повітової робітничо-селянської комісії від 10 травня 1921 р., у якому, зокрема, говорилось, що під час виходу з міста червоноармійців будинки варварським чином руйнувались, меблі розбивались, частиною вивозились, а червоноармійці пред'являли містянам незаконні, неприпустимі вимоги. Інспекція вимагала припинити всі грабунки, крадіжки [2]. Лише з середини 1921 р. ситуація у царині збереження архітектурних пам'яток дещо покращилась. Впершу чергу завдяки діяльності Кам'янець-Подільського комітету охорони пам'яток старовини природи і мистецтва (скорочено - Камподкост).

Він був утворений у лютому 1921 р. згідно із наказом Кам'янець- Подільського повітового виконкому. Комітету місцевою владою надавались всі права на охорону пам'яток історії та мистецтва у місті. Місцеві радянські та державні установи були зобов'язані передавати йому всі знайдені історичні старожитності та артефакти. Камподкост очолив визначний історик, колишній професор Кам'янець-Подільського державного Українського університету Пилип Клименко. Історик Євген Сташевський очолив архівну секцію, славетний дослідник історії Поділля Ю .Сіцінський - археологічну, художник, директор художньо-промислової школи В. Гагенмейстер - музейну, Я. Регула - природничу [3].

Упродовж 1921 р. членами археологічної секції було складено детальний опис старовинних будинків, башт Кам'янець-Подільського, замальовано ряд історичних будівель населених пунктів повіту (зокрема, в селах Баговиця і Патринці). Співробітники архітектурної секції зареєстрували і поставили під захист архітектурно-етнографічні пам'ятки Кам'янеччини тощо. Загалом упродовж року членами Камподкосту було проведено 12 науково-практичних експедицій у Стару фортецю, Карвасари, інші населені пункти повіту. Знайдені старожитності було передано музеям.

Проте, місцевий фінансовий відділ перешкоджав плідній діяльності комітету, вимагав сплачувати великі податки. а коштів і так не вистачало. Місцеві військові формування не дуже зважали на думку членів Камподкосту і діяли на власний розсуд. Так, улітку 1921 р. Кам'янець-Подільська фортеця була зайнята на кілька тижнів кавалерійським загоном місцевої міліції і проводив там свої навчання. Нарешті, 12 листопада 1921 р. при поки що нез'ясованих обставинах чекісти заарештували його лову Камподкосту Пилипа Клименка. Скоріше всього, його підозрювали у підтримці українського національного руху. Після цього комітет очолив професор Павло Клепатський.

У наступному році багато співробітників Камподкосту потрапили під скорочення (Є. Сташевський, Я. Регула, Д. Богацький та інші). А останньою краплею, яка викликала його розпуск, стала негативна реакція П. Клепатського та Ю. Сіцінського на вилучення у травні 1922 р. цінних музейних експонатів під час чекістської кампанії "збору коштів на користь голодуючих Поволжя" [4]. Численні свідчення підтверджують, що мало з цих коштів були використані саме для допомоги голодуючим. У більшості своїй цінні музейні експонати переправлялись через річку Збруч до Польщі і там продавались, від чого місцеві чекісти отримували великі прибутки.

8 червня 1922 р. Камподкост розпорядженням місцевої влади був ліквідований. Всі архіви міста передавались в розпорядження архівного управління, а музеї - до відділу народної освіти. Хоча комітет проіснував лише близько півтора року завдяки діяльності його членів вдалось порятувати від нищення в Кам'янці-Подільському чимало об'єктів культурно-архітектурної спадщини.

У 1923 р. розпочалась політика "українізації", яка призвела до розквіту на теренах УСРР краєзнавчого руху. Науково-дослідна кафедра історії та економіки

Поділля, Кам'янець-Подільське наукове товариство при ВУАН чимало зусиль приділяли збереженню міської архітектурної спадщини. Так, у виробничому плані міського наукового товариства, що діяло на базі історико-археологічного музею, був окремий розділ "Старий Кам'янець", який фактично очолював Юхим Сіцінський. В межах цієї дослідницької програми передбачалось грунтовне вивчення архітектурної спадщини Кам'янця-Подільського, дослідження та збереження міських церков та башт Кам'янець-Подільської фортеці [5].

А як свідчать дописи в тодішній періодичній місцевій пресі ситуація із збереженням міської архітектурної спадщини продовжувала залишатись далекою від ідеалу. Наведемо лише кілька фактів. У квітні 1925 р. місцевий часопис "Червоний кордон" повідомляв, що "в Старому замку безробітні в білий день розтягують балки та речі, які ще залишились при будинках. В кінці Старого бульвару з боку Турецького міста є цілий склад нечистот" [6]. Тоді ж Кам'янець- Подільський місцгосп зруйнував старовинний будинок на Руській вулиці, який мав відношення до Турецької фортеці (так в дописі - автор статті). На ньому були старовинні герби, надписи. Будинок було зруйновано з "економії", бо місцгоспу необхідно було здобути 4-5 підвід дерев'яного матеріалу [7]. І подібних прикладів можна навести чимало.

У червні 1926 р. у Кам'янці-Подільському відбулась перша окружна краєзнавча конференція, де було утворено округовий краєзнавчий комітет, який очолив ректор Кам'янець-Подільського Інституту народної освіти, відомий географ та краєзнавець Володимир Геринович . До комітету увійшли й інші відомі науковці місцевих вишів, зокрема один із найбільш визначних провідників політики "українізації" на Поділлі лінгвіст та літературознавець Іван Любарський.

Краєзнавчий комітет користувався підтримкою місцевої влади, тому розгорнув широку роботу щодо створення районних краєзнавчих конференцій. Велику увагу він приділяв і організації пам'яткоохоронної роботи. Саме завдяки членам краєзнавчого комітету та співробітникам історичного музею на чолі директором Опанасом Неселовським вдалось добитись того, що у 1928 р. Комітет по охороні пам'яток культури при НКО УСРР зареєстрував для консервації збереження такі архітектурні об'єкти Кам'янця-Подільського: Кам'янецький замок, міські фортифікаційні будівлі (Польські оборонні ворота, Руська брама), Петропавлівську, Іонно-Предтеченську, Троїцьку (вона потребувала ремонту) православні церкви, колишні будівлі Домініканського монастиря, Вірменський костьол та дзвіницю, Кафедральний костьол Св. Петра та Св. Павла і мінарет [8]. Ці архітектурні пам'ятки передавались під захист держави. Руйнувати або змінювати їх було категорично заборонено

Того ж року очолюваний В. Гериновичем окружний краєзнавчий комітет видав дві роботи для туристів, в якому помістив перелік і короткий опис історико-архітектурних пам'яток міста над Смотричем. Велика увага у виданнях була приділена Кам'янець-Подільській фортеці. Врешті-решт, саме у 1928 р. багаторічні зусилля подільських краєзнавців призвели до того, що Кам'янець - Подільська фортеця стає історико-архітектурним заповідником

республіканського значення. Багато в чому завдяки плідній діяльності визначного історика Ю. Сіцінського та організатора краєзнавчого руху В. Гериновича [9].

Проте, у 1929 р. відновились репресії щодо української інтелігенції, яка брала активну участь в тому числі і в пам'ятко охоронній діяльності. Влітку 1929 р. у справі так званої "Спілки визволення України" був заарештований Ю. Сіцінський, а через кілька років у справі Кам'янецької філії "Української військової організації" - В. Геринович [10]. У сталінські в'язниці потрапили ї їхні колеги та послідовники, що брали активну участь у пам'ятко охоронному русі.

В період "суцільної колективізації" місцева влада зовсім не приділяла уваги збереженню історико-архітектурних пам'яток. Навпаки, церкви Кам'янця- Подільського стали об'єктом переслідування. Так, 1 червня 1932 р. постановою ВУЦВК Український (колишній Казанський) собор у Кам'янці-Подільському було закрито, а пізніше передано відділу «Заготзерно» для засипки у ньому збіжжя. Одночасно із Українським собором у вірян забрали Свято -Троїцьку та Іоанно- Предтеченську церкви [11].

У 1935-1936 рр. всі християнські храми та церкви, інші релігійні будівлі у Кам'янці-Подільському були закриті. Будівлі зачинених храмів

використовувались місцевою владою по-різному. Наприклад, приміщення Кам'янець-Подільської Архієрейської православної церкви було передано під в'язницю. У Кафедральному костьолі св. Петра і Павла створено природничий відділ музею, лютеранську кірху кінця XIX ст. перебудовано у фізкультурний зал, а синагоги передано під гуртожитки для робітників тощ.

Під час закриття церков цінні речі (хрести, дароносиці, монстранції та інші) вилучалось з відання релігійних громад. Незадоволення керівництва Вінницької області влітку 1935 р. викликало те, що Кам'янець-Подільський райвиконком часто передавав дзвони, інші металеві речі культового значення різним радянським організаціям і підприємствам. Тому розпорядженням Вінницького облвиконкому всі речі (крім дорогоцінних) наказувалось здавати тільки відділам «Цветметалолому». Внаслідок цього багато цінних речей, що мали велику історичну вартість, було здано в металобрухт. Можна тільки дивуватись такому цинічному рішенню влади.

У 1935-1936 рр. місцева влада не обмежувалась закриттям храмів. Деякі з них взагалі планувалось знищити. Так, у червні 1935 р. Кам'янець-Подільський відділ НКВД просив у міської ради прискорити вирішення питання про передачу йому «для разбора» на будівництво закриту кількома роками раніше старовинну Іоанна-Предтеченську церкву. Врешті-решт, 29 червня 1935 р. президія міської ради прийняла рішення: «Зважаючи на те, що молитовний будинок «Іоанно-Предтеченська церква» ще в 1933 р. постановою секретаріату Президії ЦВК УСРР вилучений з користування релігійної громади і до цього часу стоїть без використання, тому цю молитовню слід розібрати і будівельний матеріал передати на будівництво Кам'янець-Подільської тюрми». Сьогодні на місці розібраної церкви є тільки хрест, встановлений на початку 1990-х р.

Протягом цього року у Кам'янці-Подільському були також знищені Український (колишній Казанський) собор та Свято-Троїцька церква. Останню не порятувало навіть те, що у 1928 р. вона була включена до переліку історичних пам'яток, які потребували державного захисту. З позиції сьогоднішнього дня важко зрозуміти дії тодішніх «вандалів». На наш погляд, подібні заходи покликані були не лише знищити багаторічні православні

святині, але й вселити в душах людей ірраціональний страх перед тоталітарною політичною системою і ліквідувати будь-яку можливість опору владі.

Не залишився поза увагою місцевої влади і собор Александра Невського на Новому Плані, побудований до сотої річниці приєднання Поділля до Російської імперії. В лютому 1935 р. у місцевій пресі було вміщено замітку, у якій мова йшла про те, що, здійснюючи план перебудови Кам'янця-Подільського місцевий комунвідділ розпочав розбирати цей храм. Передбачалось, що на цій території згодом буде побудований міський театр. Щоправда, цей задум в життя так не був втілений.

Загалом, у 1935-1936 рр. на Поділлі було знищено чимало історико- архітектурних пам'яток,завдано значного удару по культурній спадщині Кам'янця-Подільського. Зрозуміла річ, що в умовах великого терору ніхто не піднімав питання про пам'яткоохоронну діяльність. І "під удар" потрапили не тільки церкви та костьоли. У 1935-1936 рр. міська влада планувала знести "Вірменський колодязь" поблизу Ратуші, але цей план на щастя не вдався, оскільки керівники міської ради згодом самі потрапили в "сталінські табори" як "вороги народу"[12]. Парадоксально, що саме в 1935 р. у Кам'янці - Подільському було створено історико-архітектурний заповідник на чолі з Г. Андреєвим з невеликим штатом працівників. Що вони і як захищали - це питання залишається риторичним.

У 1937 р. після утворення Кам'янець-Подільської області розпочав діяти обласний краєзнавчий музей. Його керівники почали робити певні кроки щодо відновлення пам'яткоохоронної діяльності. Було проведено обстеження історико-архітектурних будівель і виявлено чимало негативних моментів. Так, башту Стефанія Баторія взяв в оренду артіль "Ударник" під склади для своїх товарів. Дирекція музею запропонувала артілі звільнити приміщення, але ті відмовились. Хрестовоздвиженська православна церква на Карвасарах, що належала відділку культів, руйнувалась. Новий замок самовільно зайняла станція по боротьбі з комірними шкідниками і перебудовувала історичні споруди на свій смак.

Для відновлення пам'яткоохоронної діяльності при Кам'янець- Подільському обласному виконкомі восени 1940 р. було створено комітет по охороні пам'яток, але практично він так і не встиг приступити до роботи через вторгнення нацистів у Радянський Союз.

Висновки

Отже, в історії пам'яткоохоронної діяльності на Поділлі можна виділити кілька етапів. Перший етап (1921-1922 рр.) пов' язаний із діяльністю Камподкосту. Членами комітету вдалось чимало зробити для порятунку архітектурної спадщини старого Кам'янця. Другий етап (1923-1929 рр.) найбільш плідний. У цей час вдалось добились того, що найбільш важливі історичні пам'ятки опинились під державним захистом. На жаль, у 1930-ті рр. більшість цих досягнень було ліквідовано, а найбільш відомі діячі краєзнавчого руху були репресовані. Наприкінці 30-х рр. були зроблені деякі заходи щодо збереження фортифікаційних будівель Кам'янця-Подільського, але лише після закінчення Другої світової війни Пам'яткоохоронна діяльності на Поділлі відновилась.

Список використаних джерел

Вісті Кам.-Под. ВРКта Кам'янецького бюро компартіїКП(б)У. (1921). 4 січня.

Вісті Кам.-Под. ВРК та Кам'янецького бюро компартіїКП(б)У. (1921). 10 травня.

Нестеренко В.А. (1998). Кам'янець-Подільський комітет охорони пам'яток старовини природи і мистецтва. Поділля і Південно-Східна Волинь в роки визвольної війни українського народу середини XVII століття. Матеріали всеукр. іст.краєзн. науково-практ. конфер. 19 вересня 1998 року. Стара Синява, с. 228-231.

Філь Ю. (1928). До історії Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства.

Записки Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства. Кам'янець-

Подільський. Т.1. с. 91-100.

Червоний кордон . 1925 р. 18 квітня.

Червоний кордон . 1925 р. 13 квітня.

Державний архів Хмельницької області (ДАХмО). Ф.р. 5. оп. 1. Спр.130.

Винокур І.С. & Корнілов В.В. (1991). Визначний літописець Поділля (Ю.Й. Сіцінський) Репресоване краєзнавство (20-30-тіроки). К.: Рідний край, с. 93-101.

Завальнюк О.М. & Петров М.Б. (1991)."Винним себе визнав" (В. О. Геринович) Репресоване краєзнавство (20-30-тіроки). К.: Рідний край, 1991, с.178-184.

Нестеренко В.А. (2005). Трагічні сторінки з історії релігійного життя Кам'янця- Подільського: маловідомі факти (до 70-ї сумної річниці). Хмельниччина. Дивокрай. Науково-краєзнавче видання. - Хмельницький, №1-2. с. 62-65.

Каденюк О. (2008). Історія України. Київ: Кондор. 392 с.

Горець О. (1940). Берегти пам'ятники історії. Червоний кордон. 27 вересня

Размещено на Allbest.ru