Художньо-естетичне зображення і вираження національної стійкості в українських народних думах
Художньо-естетичне зображення національної стійкості як характерної ознаки українського народу. Відображення національної свідомості й стійкості українців в символіці народних дум. Національно-культурна картина світу в епічних образах Степу, Шляху, Дому.
Рубрика | Культура и искусство |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 30.09.2024 |
Размер файла | 47,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Сумський державний університет
Львівський національний університет імені Івана Франка
Художньо-естетичне зображення і вираження національної стійкості в українських народних думах
Набок М., к. філол. н.
Анотація
У статті на матеріалі думового епосу розглядається художньо-естетичне зображення і вираження національної стійкості, як характерної ознаки українського народу. Увагу зосереджено на символіці народних дум, що відображає рівень національної свідомості й стійкості українців.
Символіка, як явище етногенетичне, у фольклорних творах допомагає зрозуміти спосіб мислення наших пращурів, 'їх моральні, духовні, етичні й естетичні ідеали. Наголошено, що словесна символіка народу виступає важливим чинником творення національно-культурної картини світу українців. Навіть індивідуальні символи, характерні для художньо-творчого осмислення дійсності, зумовлені особливостями національного світосприйняття і світорозуміння. Найбільш виразно представлені у художньо-образній системі дум образи Степу, Шляху, Дому, які поглиблюють ідейний зміст твору й слугують розвитку цілого ряду мотивів та художньо-естетичного вираження національної стійкості епічних героїв українських народних дум. Їх естетична сакралізація зумовлена саме героїчним характером ставлення українців до навколишнього світу. Це питання в українських народним думах ще належно не досліджено. Тому на матеріалі дум героїчного циклу «Козак Голота», «Іван Коновченко» та «Сірчиха і Сірченки» ми спробуємо з'ясувати змістове наповнення художнього символу, що виражає ідею спротиву та боротьби, національну стійкість загалом. У статті також проаналізовано диспозицію «своє-чуже», що має такі культурні проекції як контактність, спільність уявлень, спільність реакцій, комплекс національної відрази. Саме через них ми простежимо розвиток таких якостей національного характеру, як честь, шляхетність, мужність, мудрість, свобода, воля, почуття родинного, ставлення до землі, які є основою утвердження національної стійкості українського народу. Ключові слова: українські народні думи, національна стійкість, символіка, естетика, художні засоби, національна самобутність.
Abstract
Artistic and aesthetic expression of national resilience in Ukrainian folk dumas
Nabok M., PhD of Рhilological Sumy State University Doctoral student Lviv National University named after Ivan Franko
The article examines the artistic and aesthetic image and expression of the national resilience of the Ukrainian people based on the material of the duma's epic. Attention is focused on the symbolism of national opinions as a concept that reflects the level of national consciousness and resilience of Ukrainians. Symbolism, as an ethnogenetic phenomenon, in folklore works helps to understand the way of thinking of our ancestors, their moral, spiritual, ethical and aesthetic ideals. It is emphasized that the verbal symbolism of the people is an important factor in creating the national and cultural picture of the world of Ukrainians. Even individual symbols, characteristic of the artistic and creative understanding of reality, are conditioned by the peculiarities of the national worldview and worldview. The images of the Steppe, the Path, and the House are most distinctly presented in the artistic and figurative system of thoughts, which deepen the ideological content of the work and serve to develop a number of motives and the artistic and aesthetic expression of the national stability of the epic heroes of Ukrainian folk dumas. Their aesthetic sacralization is determined precisely by the heroic nature of the attitude of Ukrainians to the world around them. This issue has not yet been adequately explored in Ukrainian public opinion. Therefore, on the material of the dumas of the heroic cycle «Cossack Holota», «Ivan Konovchenko» and «Sirchikha and Sirchenko», we will try to find out the content of the artistic symbol, which expresses the idea of resistance and struggle, national resilience in general.
The article also analyzes the «mine stranger» disposition, which has such cultural projections as contact, common ideas, common reactions, and a complex of national hatred. It is through them that we will trace the development of such qualities of the national character as honor, nobility, courage, wisdom, freedom, will, sense of family, attitude to the land, which are the basis of establishing the national resilience of the Ukrainian people.
Keywords: Ukrainian folk dumas, national resilience, symbolism, aesthetics, artistic means, national identity.
Вступ
На сучасному етапі розвитку українського народознавства, питання художньо-естетичного зображення і вираження національної стійкості в уснопоетичних творах не досліджувалося. Здебільшого концептуальні підстави та моделі забезпечення національної стійкості вивчалися й реалізовувалися в Україні в межах державної політики у сфері національної безпеки й стійкості громад. На розв'язання цих проблем спрямовані наукові розвідки О. Резнікової «Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища» (2022), «Забезпечення національної безпеки і національної стійкості: спільні й відмінні риси» (2018), М. Назарова «Національна стійкість України: від концептуальних засад до практичної реалізації» (2020), О. Корнієвського «Національна безпека» (2011) та ін.
Вперше у вітчизняній фольклористиці ми здійснимо спробу охарактеризувати явище національної стійкості крізь призму символічної системи українських народних дум, що нерозривно пов'язане з низкою концептуальних мотивів боротьби за свій простір, за незалежність власного Я-буття, де немає місця жалю, тузі й плачу. Найбільш широко представлені в художньо-образній системі дум образи Степу, Шляху, Дому, які поглиблюють ідейний зміст та слугують поштовхом до розвитку цілого ряду мотивів та художньо-естетичного змісту українських народних дум. З цього приводу О. Потебня писав: «...складний художній твір є такий само розвиток одного головного образу, як складне речення одного чуттєвого образу» (Потебня, 1864: 54). Такими ключовими художніми формулами в думах є «Слави, лицарства козацькому війську зазнавати!», «Слава не вмре, не поляже Отнині до віка!». Символіка, як поняття етногенетичне, у фольклорних творах допомагає нам зрозуміти спосіб мислення наших пращурів, їх моральні, духовні, етичні й естетичні ідеали. В. Кононенко, зокрема, підкреслює, що такі морально-етичні ідеали, що їх передає символ, часто набувають яскраво вираженого національного характеру, адже «саме в символах нерідко відбиваються народні традиції, звичаї, обряди, вірування тощо, а зрештою, і національні риси характеру, рівень національної свідомості» (Кононенко, 1991: 30-36).
На сьогодні, в умовах російсько-української війни, важливою складовою народознавчих досліджень є з'ясування змісту поняття «своє чуже», яке в українських народних думах визначається своєрідністю народного світосприйняття і світорозуміння. Важливе значення тут відводиться ролі колективному та індивідуальному несвідомому, адже колективізм одна із наших вічних істин. Тому козацька громада в думі потужний архетипний символ психічного досвіду нашого народу, заснований на шляхетності, відвазі, мудрості, волі, боротьбі за свою незалежність. Відтак, мета нашого дослідження полягає у визначенні особливостей художньо-естетичного зображення і вираження національної стійкості в думовому епосі крізь призму народного світосприйняття і світорозуміння.
Матеріали та методи дослідження. Теоретико-методологічне підґрунтя у дослідженні національної стійкості в українських народних думах склали такі методи:
1) структурно-генетичний аналіз і синтез, що передбачав виокремлення певних ознак предмету для вивчення їх як частин цілого. Це дозволило глибше розкрити значення образу-символу та диспозицію «своє чуже» в думовому епосі;
2) концепт-аналіз у визначенні національних особливості світосприйняття, світорозуміння та світоствердження героїв українських народних дум, які вказують на відповідні джерела формування національної стійкості.
Обговорення. В українській фольклористиці питанню вивчення природи, теорії символу та його вираженню в уснопоетичних творах присвячені роботи М. Максимовича, О. Бодянського, І. Срезневського, А. Метлинського, М. Костомарова, О. Потебні, М. Сумцова, О. Братка-Кутинського, О. Вертія, В. Дутчак, М. Дмитренка, Я. Гарасима, С. Пилипчука, Т. Шестопалової, О. Кузьменко та ін. Так, М. Костомаров виходив з народознавчої концепції розуміння символу. У працях «Історичне значення руської народної поезії», «Слов'янська міфологія» вчений надавав символіці філософського, поетичного, історичного та етнографічного значення. Він підкреслював, що одухотворення навколишнього світу було суттю уявлень наших предків. У процесі освоєння світу і себе в ньому, людина відповідно до своїх потреб надавала предметам своє розуміння, значення і це було природним відображенням внутрішнього світу людини. Така символізація навколишньої дійсності була першою реакцією людини на шляху естетичного пізнання світу. М. Костомаров, зокрема, писав: «Характерною і панівною рисою поетичного уявлення в наших народних піснях є символізація природи. Під символом ми розуміємо образний вияв моральних ідей за допомогою деяких предметів фізичної природи, до того ж цим предметам надається більш-менш визначена духовна властивість» (Костомаров, 1994: 64-65). Тому ці та інші положення його праць про «народний дух», «моральну ідею» ми розвиваємо і в нашому дослідженні символічної знакової системи, що виражає національну стійкість героїв українських народних дум.
Походження символу О. Потебня пояснював через закономірності розвитку мови. «Тільки з погляду мови, писав дослідник, можна привести символи до порядку, що відповідають уявленням народу» (Потебня, 1860: 8). Саме уявлення для вченого є основною ознакою, завдяки якій слово виражає зміст думки. У розвідці «Про зв'язок деяких уявлень в мові» О. Потебня наголошував, що значення слова повністю не показує зміст думки, а лише символічно відтворює цю думку. Зміна значень слова та утворення від нього нових слів встановлює зв'язок уявлень і вже потім усього того, що ми розуміємо під уявленням. Тому, розробляючи методологічну основу символу, О. Потебня вказував на його багатозначність. Про глибоко предковічну основу в потрактуванні символу писав О. Братко-Кутинський у праці «Феномен України» (2008). Зокрема він наголошував на енергетичних, просторових, часових, психологічних, релігійних, світоглядних, етичних чинниках формування національного символу. Аналізуючи та порівнюючи наші національні символи із символами інших народів (німців, росіян та ін.), вчений вбачав у їх змісті не агресивну енергетику та ідеологію завоювання світу, а життєтворчу енергію розбудови та розвитку. Ґрунтовно досліджував О. Братко-Кутинський і символіку кольорів, зокрема символіку барв воїнів (запорозьких козаків). Вчений зазначав, що жовто-блакитно-червона енергетика кольорів для наших предків була тісно пов'язана з енергетикою національної психології. Ці та інші положення вченого ми розвиваємо у нашій роботі та на цій основі з'ясовуємо особливості творення символічної системи дум героїчного циклу.
Я. Гарасим у монографії «Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору» поетичну систему української народнопісенної творчості розглядає крізь призму етно-естетичних вимірів, де основною домінантою була категорія `добро прекрасне', що виражає «оригінальний синтез морально-етичних настанов (ідея) та естетичних світовідчувань» (Гарасим, 2010: 199). Аналізуючи, наприклад, твори колядково-щедрівкового циклу, вчений наголошує на своєрідному родичанні людини з небесними світилами: батько місяць, мати сонце, зорі діти. Така поетична символізація дійсності, підкреслює Я. Гарасим, базувалася не на уявленнях про грубі надприродні фантастичні істоти та поклонінні їм, а на “тихо-мрійливому” спогляданні навколишнього світу нашими предками. Естетичну сакралізацію небесних світил, стверджує він, «підхоплюють» весільні пісні (уявлення про щасливий шлюб, що укладається на небі, відображені у формі весільного короваю; ясненьке сонечко, ясна зоря символізують дівочу красу тощо). Таке відчуття краси, виплекане в спогляданні небесних світил, вплинуло також і на сприйняття природних стихій і явищ вітру, дощу, грому, блискавки, морозу, хмар, туману. В українських народних думах також наявні символічні образи сонця, місяця, зірок, вітру, туману, проте вони неоднорідно представлені у різних циклах дум. Наприклад, для дум невільницького циклу характерні більше образи зірок, туману, для дум героїчного циклу сонця, вітру.
Питанню національної самобутності світогляду українського народу присвячені й доповіді учасників щорічної Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Діалог мов діалог культур. Україна і світ», яку організовує Інститут слов'янської філології Університету Людвіга-Максиміліана в Мюнхені.
За результатами конференції, крім електронної версії щорічника, у 2018, 2022 роках за редакцією О. Вертія та О. Новікової було видано два випуски колективних монографій «Формування національних основоположних підстав сучасного українського народознавства та літературознавства». У статтях, розвідках та рецензіях йдеться про українську національну ідею, національний світогляд, національний дух, а це скеровує дослідників на розвиток наукових ідей М. Костомарова, О. Потебні, І. Франка, Є. Маланюка, Олега Ольжича, Д. Донцова, Д. Чижевського та ін. Деякі положення праць цих вчених та розвідок І. Набитовича, В. Азьомова, О. Вертія, П. Іванишина, О. Гольник, Х. Катаоки, О. Тиховської, зокрема про національну природу символів в народній поезіїї, ми розвиваємо і у нашому дослідженні. Зокрема, питання національної стійкості в контексті архетипно-родоцентричних цінностей в українській філософській, соціальній, психологічній, народознавчій думці досліджено у наукових розвідках М. Набок «Національна спрямованість художньо-естетичного вираження соціальної стійкості в українських народних думах» (2022), «Національна стійкість в духовному просторі міжкультурного діалогу» (2022), Янковської Ж., Набок М. «Національна своєрідність потрактування образу землі в українських народних думах та творчості Василя Стефаника: психологічний аспект» (2022).
Дослідженням поняття «своє чуже» в системі національного світосприйняття і світорозуміння займались М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, на сучасному етапі В. Топоров, А. Швецова, Л. Дунаєвська, М. Наєнко, С. Козак, М. Гримич, Е. Касперський та ін. Зокрема, вчені говорили про особливе значення понять «своє» і «чуже» у міфологічній свідомості, де «чуже» визначалося як відмінне, не схоже на «своє», а поняття «своє» встановлювалось через відчуття взаємототожності, взаємозалежності різних людей до широкої спільноти. Відтак, способом розпізнання «чужої» людини у міфологічній свідомості стає ототожнення її з певним міфічним персонажем. Із розвитком людської свідомості це поняття набуло більш ширшого значення. Так, М. Гримич пов'язує його з відчуттям несакрального простору українця, де значна увага надається індивідуалізації сприйняття дійсності (приватно-сімейний рівень і національне самоозначення). В українських народних думах розуміння свого, рідного виводиться із унікальності народного світосприйняття і світорозуміння, що є виявом національної стійкості епічних героїв дум.
Поняття «своє-чуже» за А. Швецовою, має таку структуру: контактність, спільність уявлень, спільність реакцій, комплекс національної відрази (Швецова, 1999: 107). Саме в цій структурі як складові характеру знаходять свій вияв честь, мудрість, шляхетність, мужність, свобода, почуття родинного обов'язку, відношення до землі, утверджуючи національну стійкість особистості.
Результати дослідження
Символіка поняття загальнолюдське і виражається на рівні національної свідомості народу. Етимологія слова `символ' бере початок від грецького іменника unmbolon, що означає `знак', `прикмета', а дієслово з таким же коренем у перекладі означає «з'єднувати, зіштовхувати, порівнювати» (Енциклопедичний словник символів культури України, 2015). Таке потрактування свідчить про те, що у свідомості людини навколишній світ сприймався не лише у видимих формах, але й порівнювався, уподібнювався певним явищам, предметам, які її оточували. Власне, у символі відображено певні уявлення, почуття, думки, ідеї народу.
Отже, символічна система дум нерозривно пов'язана з низкою концептуальних мотивів боротьби за свій простір, за незалежність власного Я-буття, де немає місця жалю, тузі й плачу. Найбільш виразно вмонтованими в художньо-образну систему дум є образи Степу, Шляху, Дому, які поглиблюють ідейний зміст та слугують поштовхом до розвитку цілого ряду мотивів та художньо-естетичного змісту українських народних дум. Так, наприклад, одним з найважливіших географічних факторів, який вплинув на формування основних етнопсихологічних рис українців був степ. Відкритий простір степу відбився в українській психіці багатьма якісними нашаруваннями: свободолюбивістю, відчуттям рівноправності у взаєминах із іншими (коли спільно треба долати труднощі й небезпеки, а, одночасно, безмежна рівнина степу сприяє поняттю суспільної рівности: без хлопа й пана, себто аморфної маси без національної еліти, погорду до накопичення статків (які будь коли може забрати стихія або ворог), фантазією (Набитович, 2018: 163-176). Образ Степу в думах також постає і як чинник певної «селекції» (Янів, 1993: 55). Впродовж історії стиралася вольовитість, а скріплювався пасивізм із двох причин: насамперед, пасивна частина суспільности менше потерпіла, зберігшися від нападів утечею, і вона передала свою пасивність шляхом успадкування й виховання нащадкам. Натомість, навпаки, активна, динамічна частина загинула (Набитович, 2018). Тому найістотніша космологічна заповідь для козаків не залишитися рабами, бо раб залишається рабом доти, доки не усвідомить свого рабства і не відчує в собі потреб скинути з себе його ярмо.
Символ як категорія поетики, що виражає саме героїчний характер ставлення до навколишнього світу (символічний світогляд) в українських народним думах ще належно не досліджено. Тому на матеріалі дум героїчного циклу «Козак Голота», «Іван Коновченко» та «Сірчиха і Сірченки» ми спробуємо з'ясувати змістове наповнення художнього символу, що виражає ідею спротиву та боротьби, духовну й національну стійкість. У героїв дум на генному рівні закладено `аристократію духу', виховану на спадкоємних традиціях непокори перед ворогом, захисту чести і гідности.
Зокрема, у язичницьких настановах воїнові-козакові читаємо: «Честь воїна свята, бо там де вмирає честь, вмирає і воїн. Будь чесним. Чесність творить славу роду воїна. Хай життя воїнів палає як іскри. Такі воїни покликані до жертовного служіння Богам. Будь ввічливим, стримуй свою гарячковість. Пам'ятай, Орел може спуститися до мишей, але миша ніколи не підніметься до висоти польоту Орла у височині. Відвага, героїзм, жертовність, чесність це священні якості Воїна. Пам'ятай, життя людей досягає праведності при єднанні з родом. Виховуй в собі честь воїна, твори своє цілісне нетлінне «Я», що не раз переживе тимчасове тіло. ... За честь держави і роду свого, воїн-козак повинен бути готовий покласти своє життя. .Кожен козак воїн повинен виростити синів і дочок, і добре навчити їх військовому мистецтву, щоб могли вони оборонити себе, народ, і землю нашу» (Язичницькі настанови воїнові-козакові). Тому, Степ у думах мислиться як власний простір, що не терпить пасивності, рабської покори, мрійливого споглядання. Степ це символ боротьби за власне незалежне Ябуття. Саме безкраї простори степу породили в українській психіці свободолюбство, соціальну рівність, нехіть до збагачення. Так, наприклад, у думі «Козак Голота» (варіант записаний П. Кулішем від лірника А. Никоненка), козак вільно гуляє полем, битим шляхом. Цей простір чітко окреслений як свій, тому він не терпить на ньому чужинця-татарина:
Ой полемъ, полемъ Килиімським,
То шляхомъ битимъ Гординськимъ,
Ой тамъ гулявъ козакъ Голота.
Не боітця ні огня, ні меча, ні третёго болота.
То козакъ Голота добре козацький звичай знае, -
Ой на Татарина скрива, якь вовкъ, поглядае.
(Українські народні думи, 1931: 9)
Символіка поля та битого шляху нерозривно пов'язана з козацькими звичаями і це є традиційною формою облагородження ідеї непокори та вкорінення її у народні маси на підставах єдності лицарського духу та основ національного світосприйняття та світорозуміння. У варіанті думи, записаному Лукашевичем від невідомого кобзаря з Полтавщини, простір степ (поле) поглиблено образами долини та Савур-могили:
Да на Савуръ могилі, гулявъ козаченько, гулявъ,
Да не якого дива не видавъ:
“Ой долино-Ялино! сколько я на тобі гулявъ,
Да не якого дива не видавъ!”
Ой на полъ на Киліяньскомъ,
На шляху Ордыньскомъ:
То не ясный соколъ літае, -
То козакъ Голота, сердечный, добрымъ конемі гуляе.
(Українські народні думи, 1931: 8)
Тріада Савур-могила Долина Степ (поле) у думі є символічним генетичним кодом нації в якому поєднано минуле, теперішнє й майбутнє. Так, в архетипі могила відображені уявлення українського народу про потойбічне життя, згідно яких душа після смерті покидає тіло. Проте існували й протилежні уявлення душа лишається в тілі померлого і продовжує жити в могилі. Згідно цих уявлень в українській мові є усталене слово «домовина», тобто новий дім для померлого, де продовжуватиме жити його душа, тому туди кладуть гроші, речі першої необхідності.
За однією з легенд образ Савур-могили пов'язаний з предком козака Мамая, який був у ній похований та у важкі часи оживав, і разом зі своїм конем допомагав своєму народові. За іншою легендою, назву цього пагорба пов'язують зі старим характерником Савуром, який колись врятував своє поселення від чужинських зайд (Войтович, 2014: 442). У думі «Козак Голота» образ Савур-могили генетично вкорінений у вірування народу та постає як «ідеальний образ», що формує мотив спротиву та пророкує герою подальшу щасливу долю: Савур-могила (символ захисту з минулого, де перемагає життя, а не смерть) Долина (долина=доля) Степ (ідеальний простір для спротиву в теперішньому і майбутньому). У цьому просторі Голота теж постає як ідеальний герой, бо ж ідеальне завжди породжує ідеальне. Степ не терпить неволі, Степ усуває покірних. Тут не місце хліборобу і тихому, мрійливому українцю. Тому естетизація ідеального в думі вивершується у вчинку козака, його нетерпимості до ворога, який зазіхає на козака на його ж просторі. Підсилюється це емоційним темпоритмом виконання кобзарем думи, в якому відображуються природні сфери його світосприйняття, світорозуміння і світовираження.
У кінцівці думи цей темпоритм особливо виразний, бо саме в ній виголошено ідею спротиву не лише на теперішнє, але й на майбутнє:
«Ой ты Савуръ могило! Сколько я гулявъ,
Да такои добычи не добувавъ!»; «Ой поле Килиімське!
Бодай же ти літо й зіму зеленіло,
Якъ ти мене при нещасливій годині сподобало
Дай Боже, щобъ козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Одъ мене більшу добичу брали,
И неприятеля шдъ нозі топтали,
Слава не вмре, не поляже,
Отнині до віка!
Даруй, Боже, на многі літа!» (Українські народні думи, 1931: 8-10).
За цього Степ, як ідеальний символічний образ, що виражає ідею спротиву та боротьби, генетично пов'язаний з образом Шляху, який теж визначає подальшу долю героя думи, бо ж спрямовує козака Голоту не у селянську хату, а у Запорізьку Січ, що символічно є для нього Домом: «Бархотний шликъ издиймае, / На свою козацьку голову надівае; / Коня Татарського за поводи взявъ, / У городъ Січи припав» (Українські народні думи, 1931: 10).
У думах «Іван Коновченко», «Сірчиха і Сірченки», образ Степу постає як чинник «селекції» (Янів, 1993: 55). Суспільство, яке пасивно спостерігало та визискувало перед ворогом, передавало таку ж модель поведінки своїм нащадкам, коли активна, достойна та ідейна частина народу чинила опір та гинула в боях. Безмежний простір степу вплинув і на українську мрійливість, нехтування потреби ставити зміст у конкретну, строго визначену форму. Почуття «форми» (форма полягає саме на обмеженні, бо «безмежність» є запереченням форми, поворотом до аморфного, до хаосу) від природи чуже психіці українців, бо «у ній донині панує фантазія, широка воля степ. Саме тут місце, де первісна багата природа вимагає надбудови розуму та свідомої волі, щоб органічне перетворити в організоване» (Набитович, 2018: 166).
Безмежність степу вплинула й на розвиток в українському характері негативних рис, які утверджувалися внаслідок багатолітнього поневолення. Аналізуючи творчість Д. Віконської, І. Набитович зазначає, що серед таких рис дослідниця визначала так званий «вибуялий індивідуалізм українців (одним із формантів якого для українців власне і був степ) у значенні особистого егоїзму, та, як наслідок невміння підкоритися згальним інтересам, стати елементом державотворення» (Набитович, 2018: 167).
Індивідуальне начало, підпорядковане колективному зауважуємо в думі «Іван Коновченко». Мати не хоче відпускати єдиного сина на війну, проте молодий козак вважає за честь краще воювати, ніж вирощувати хліб. Тому на заклик полковника Філоненка «Гей козакы, панове молодци! / Ще которимъ не хочецца по вынныцяхъ горилокъ курыты, / Ще которимъ не хочецця по броварняхъ пывъ варыты, / А ще которимъ не хочецця за чарку горилкы шинкарци воза дровъ порубаты, / То ходите зо мною, / До Хвылона, корсунського полковныка / На Черкень-Долыну погуляты / И славного лыцарства козацького-молодецького зажываты» (Українські народні думи, 1931: 44), козак вибирає не розгульне життя, а козацьку честь і славу. Естетизація вищої ідеї у думі символічно зображена у порівнянні із життям хлібороба, яке є принизливим для молодого Коновченка. Зокрема він не хоче, щоб його бабієм, гречкосієм, а коня приблудою називали, бо ж «Тяжко мені, мати, по боронах ходити, / Сапйанові чоботи топтати, / Закоблуки викривляти, / А честь би то мені, мати, / Піти міждо друзи панове погуляти» (Українські народні думи, 1931: 42), говорить Іван Коновченко матері. Тож, для козака ідеальний світ це шлях у степ, поле, бо саме там його дім. Коли у багатьох переказах та казках наскрізним образом є образ трьох доріг (хто поїде прямо той буде в голоді, хто поїде праворуч той буде живий, але кінь загине, поїде ліворуч буде вбитий, але кінь залишиться живий і т.д.), то у думах героїчного циклу дорогу (шлях) герой визначає сам: шлях в степ постає для нього як цінність буття, бо він самою своєю природою вкорінений у цю землю. Тому й мотив козака Коновченка піти «слави доставати» теж потрактовуємо як цінність, що формує «образ самого себе» й визначає подальші дії і вчинки героя думи. «Образ самого себе» має свої іманентні (властиві, притаманні) закони культурні ідеали, культурну поведінку, родове ідеальне. У думі «Іван Коновченко» вони зображені крізь призму символічного образу Дому, але не як символу сімейного благополуччя й багатства, а як сакрального ідеального простору, в якому виховується, утверджується та передається ідея боротьби від покоління до покоління. Ця ідея у думі символічно втілена у батьківській зброї, що знаходиться у кімнаті. Тому цілком природно, що тут не пахне хлібом:
Ивась Коновченко одъ сна пробужае,
По двору похожае
И смутку соби превелыку мае.
У хату вхожае,
Кимнату видчыняе,
Батькивську шаблю зь килка здыймае
(Українські народні думи, 1931: 45).
У варіанті думи, записаної від кобзаря І. Крюковського в Лохвиці 20 травня 1876 р., Іван Коновченко входить до світлиці як сакрального родового простору, де мати попередньо заховала від сина батьківську зброю, але яку він все ж таки знаходить у запічку, і це теж символічно вказує на вкорінення духу воїнства у родині:
То Йвась Коновченко од сна встає,
У світлицю вхожає, По стінах поглядає,
Що вже батьківської рушниці на стіні ні одної немає,
Тілько в запічку семип'ядная пищаль сіяє.
То він то коло неї собі козацький звичай добре знає,
Та до Корсунського полковника
На Черкень долину за сімсот верст поспішає.
(Українські народні думи, 1931: 59)
Дім, світлиця психологічні синоніми у вираженні особливостей національного світосприйняття і світорозуміння. Поняттям світла пройнята низка фундаментальних понять українського менталітету: СВІТ, СВІТлиця, всеСВІТ, СВІТогляд, СВІТозарний, СВІТочолий і т.п. Світло символізує першотворення світу, життя, істину, джерело достатку (Войтович, 2014: 497-498). Тому світлиця у думі символічний образ зображення і вираження життєдайного простору, в якому виховуються на козацьких звичаях і традиціях. Особливим і незамінним атрибутом цього простору є зброя, яка теж випромінює світло (у варіантах дум «семип'ядная пищаль сіяє», «на стіні аж отечеськая шабля висить аж сяє» та ін.).
Крізь призму Роду в думі «Сірчиха і Сірченки» сприймаються і потрактоауються образи Степу, Шляху, Дому. Рід не лише сім'я чи коло родичів. Це містке, широке узагальнення всіх космогонічних, духовних, релігійних, етнічних, кровноспоріднених універсалій нашого предка, людини праслов'янської епохи. Двоє синів вдови Сірчихи Петро і Роман від'їжджають з дому. Бажають вони дізнатися про батька Івана Сірка, де він свою «голову козацьку поклав». Тому для них традиційний шлях пошуку це козацький курінь, три зелені байраки. Від'їзд з материного дому в степ, долину, байраки за такого мотиву в думі є символічним кодом вкорінення козацького волелюбного та бунтарського духу в родові цінності. Мотив сповідування однакових цінностей у сім'ї розширює й розуміння та потрактування образів Степу, Шляху, Дому. У думі вони насичені героїко-моральним імперативом відданості ідеї родової боротьби без страху смерті, що є ідеологічною у своїй суті.
Виразною особливістю психології та етики українського народу, що визначає вірність своєму ідеалові є честь. Загальний її зміст визначається безкорисливим служінням високій справі, своїй Батьківщині і т. д. Матеріальне ж у такому разі лишалося поза увагою людини честі. Шляхетність як характерну рису українського народу маємо у думі «Маруся Богуславка». Виражається вона через контактність, спільність реакцій, комплекс національної відрази. Коріння її порядності та шляхетності криється у способі та ладі життя українського селянства, серед якого вона виросла. Як зазначає Д. Донцов, що сама «шляхетна справа ушляхетнює й нешляхетну людину», бо саме такій людині властива «честь, цебто вірність своєму ідеалові безкорисна служба своїм правилам життя» (Донцов, 1991: 159). художній естетичний національний епічний народний дума
У такому разі, привертають увагу в цьому плані образи дівки-бранки Марусі та козаків-невільників в думі «Маруся Богуславка» (записана Ф. Колессою у 1908 році в м. Миргороді Полтавської губернії від кобзаря Михайла Кравченка). Спочатку в ній зауважуємо, що Маруся довгий час перебувала на чужій землі. На перший погляд її нічого не зв'язувало з рідним краєм. Та незважаючи на це, вона розпізнається як «своя» відносно України і «чужа» відносно Туреччини, бо вирізняється із світу, в якому вона живе. В її діях і вчинках, свідомості досить виразно заявляє про себе комплекс національної відрази. Ці відмінності полягають у тому, що вона не байдужа до невільників, які сидять у «кам'яній темниці», бо то «свої», з того краю, з якого і вона сама. Та відчуття спорідненості могло б втратитися за довгий час перебування у розкошах, «не у тому світі». Але Маруся Богуславка не втратила його, бо національна ідея не згасла в її думах, помислах, в її свідомості. Ця ідея заснована на зв'язку, спорідненості із своїм народом, на спільності прагнень, почуттів, обов'язку і т.д. Відчуття співпереживання, бажання допомогти семистам козакам-невільникам виходять на перший план уже на самому початку думи: Гей, то дівка-бранка, / Маруся, попівна-Богуславка, / А все добре дбає, / До кам'яної темниці прибуває (Українські народні думи, 1927: 126). І тут постає запитання: чому в думі виведена компактна неперсоніфікована козацька маса? Чому автори твору не пішли вигідним із художніх міркувань шляхом кількома виразними штрихами виділити такого собі мудрого й незламного отамана, ватага, який навіть в умовах неволі підтримував би військовий чин? Відповідь на це питання, на наш погляд, у тому, що художнє в цьому факті цілковито підпорядковується космоцентричному. «Реальне джерело духовної наснаги для тих людей у їх колективній внутрішній містичній єдинородності. Рід неймовірна енергетична субстанція» (Азьомов, 2022: 32). Тож, в основі взаємодії між Марусею та козаками лежить прадавній родовий міф, і в цьому Великому Роді Маруся й козаки родичі, тобто, вони «свої» на чужій землі.
А хто ж такі козаки? «Козаки» це шляхетний орденський титул, суто національний визначник особливої суспільної станової приналежності, знак прийняття добровільної обітниці «моє понад-Я у відреченні від себе», клейнод особистої присяги перед власним сумлінням, живою Вітчизною, рідною землею (Азьомов, 2022: 5). Тому образ семиста козаків у думі єдиний потік національного духу, національної крові, національної свідомості. Зберегти себе, прорватися ще у фізичному тілі в майбутнє, можливо, звільнитися у дивовижний спосіб, у вірності цьому архетипному колективному порядку Великого Роду.
Козацька громада потужний архетипний символ психічного досвіду нашого народу. «Колективізм одна із наших вічних істин. Тільки так, рука в руку, душа в душу можна було вистояти перед викликами реального життя» (Азьомов, 2022: 32). У думі колективну свідомість презентують сімсот козаків і Маруся Богуславка. Єдина побіжна суперечність між ними, коли козаки хибно витлумачили мету візиту «дівки-бранки», одразу знімається признанням Марусі. Далі за сюжетом твору автори моделюють абсолютну взаємодію, взаємодопомогу, взаємодовіру між колективним та індивідуальним, їх спільну підтримку та взаємодоповнюваність. Крім того, хто назвав Марусю Богуславкою? Народ. Козацька традиція. Назвався тим, звідки прийшов. Так громадянське зливалося з особистим, духовне з матеріальним, так людина й рідна земля ставали однією цілісною субстанцією ознакою доконаної нації й так утверджувалася духовна, мілітарна й соціальна стійкість. «Не протистояння, виснаження, розділення й кінцева здача позицій, як не раз бувало на крутих поворотах української історії, у думі переконливо пропагується гармонійне поєднання особистого й громадянського, індивідуального й колективного, їх підпорядкування суспільним інтересам. Так момент ослаблення, розділення й поразки стає залогою міцності, єдності й перемоги» (Азьомов, 2022: 39).
Вагоме значення у думі має форма діалогу, що вочевидь визначає психологічну проєкцію як «контактність». Вона, в свою чергу, кладе межу між «своїм» і «чужим». Козаки-невільники є «своїми», тому спільність їх інтересів з Марусею велика. Вони, наприклад, цікавляться «Що в нашій землі християнській Ой день за тепера?» (Українські народні думи, 1927: 126). Маруся Богуславка із жалем проймається їхніми запитаннями, висловлюючи з одного боку смуток, а з другого взаєморозуміння й відповідає: «Гей, козаки, ви бідні невольники: / Ще й у нашій землі та тепера / Великодня субота, / А завтра дасть Бог святий день / Сороковий день, ой великдень» (Українські народні думи, 1927: 126). Ось ця відповідь є реакцією на запитання козаків-невільників й організовується у формі людського вчинку, а саме звільнення побратимів.
Важливим художнім елементом у думі є згадка про Великдень, почувши про який, козаки «білим лицем до сирої землі припадали» (Українські народні думи, 1927: 126). Здавалося, що це не більше як традиційний образ із постійним епітетом, але ні, це ціннісний архетипний елемент. У турецькій тюрмі, де не було й не могло бути ікон, за аналог містичного потвердження козаками їх духовної позиції була автоматично вибрана «сира земля» символ язичницького незрадливого й незрадженого, генетично рідного, персоніфікованого в певний ідеал. Сира земля містичний клейнод Великого Роду з пантеону космологічних цінностей, який темниця так і не змогла забрати в невільників (Азьомов, 2022).
Таким чином, дума «Маруся Богуславка» має величну ідею: згідно з теорією психічної травми, шляхом художнього переживання за долі типових героїв у типових обставинах вивести цілий народ із психічної фантомії поневолення на катарсисне очищення і звільнення від рецидивів колоніальної свідомості (Азьомов, 2022: 40).
«Ушляхетнення нешляхетної людини», за словами Д. Донцова, притаманне й епічним героям дум невільницького та соціально-побутового циклів. Почуття родинного особлива прикмета їх національного характеру, що увиразнює їх національну стійкість. Найбільш широкий спектр його вираження маємо, зокрема, у думах «Втеча трьох братів із города Азова, із турецької неволі» (запис від М. Кравченка у Миргороді) та «Бідна вдова і три сини» (запис від лірника В. Гончара в с. Ков'яги на Харківщині). Ця риса характеру виражається, насамперед, через такі культурні проекції як контактність та спільність уявлень.
У думі «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» брати кинули серед чужого степу свого молодшого брата. Немає у них спільної ідеї, не тримаються вони гурту. А саме ж у масі людина почуває себе безпечніше. Та жадоба до багатства, егоїзм старшого брата й нерішучість середульшого затьмарюють такі споконвічні родинні традиції українців, як колективність, взаємодопомога, взаємоповага, взаємолюбов і т.д. Проекція національного характеру як контактність у даному разі обірвана чи, навіть, і зовсім відсутня. Діалог, як основний регулятор контактності, у думі відходить на другий план, натомість на перший план виходять звертання-просьби молодшого брата до старшого:
Ой, брати ж мої рідненькі, як голуби сивенькі!
Станьте, мене хоч мало підождіть,
Міждо себе на коні возьміть,
А хоч мало верст підвезіть.
(Українські народні думи, 1927: 191)
Та старші брати не відповідають взаємністю на мольбу-благання меншого брата, «пішого піхотинця». Так контактність обривається, і відповідно смуток та безвихідність одного героя не сприймається іншими персонажами думи.
Спільність уявлень також відсутня. Кожен мислить по-своєму. Почуття родинного має лише менший брат. Навіть на відмову старших братів допомогти у меншого брата не виникає ні докори, ні образи. Це людина добра, порядна. За нашим визначенням це людина культури, яка зустрілася з явищами суворої дійсності, але не зрадила своїм життєвим принципам, хоч і заплатила за це власним життям.
Прийми, Боже, душу мою,
А ти, земле, кость мою,
А вам, вовки-сироманці
І орли сизокрилі, Тіло обібрати
І кость мою у сиру землю за... Загрібати
(Українські народні думи, 1927: 194)
Благає герой Господа в передсмертну хвилину, ні на кого не нарікаючи. Та не буде прощення старшим братам за скоєний гріх. Вони відкинули усталені норми родинного життя, «своє» для них стало «чужим», непотрібним, до його вони збайдужіли. Родину після біологічного факту народження зв'язує не лише кров та походження, а, насамперед, співжиття. Брати, звичайно, упродовж дев'яти років були відірвані від родинного затишку. Але це не виключає того факту, що кровне походження грає роль лише тоді, коли з природного факту воно перетвориться на психологічний і соціальний факт. Безумовно, забувши норми і принципи родинного співжиття, старші брати, більше того втратили відчуття кровної приналежності. Знаходячись у тяжкому психологічному стані, на чужій землі, менший брат безжалісно покинутий на призволяще рідними братами зазнав найболючішої і найбільшої з моральної і психологічної точки зору втрати втрати кровної спорідненості. Тому батько й мати пророкують їм:
Ой бодай би ви, сини, світа й щастя не мали,
Як ви свого брата меншого Із світа ізогнали.
(Українські народні думи, 1927: 195)
У думі «Бідна вдова і три сини» почуття родинного теж обірвані. Кровна спорідненість єднала членів родини на початку, а далі сини
Стали старої пані-матки насміхатися,
Стали хлібом-сіллю докоряти.
(Українські народні думи, 1927: 350)
Диспозиція «своє чуже» тут не має чіткого свого розмежування. Вони всі «свої», але не діють за спільним планом та думками. Сини є «чужими» по відношенню до рідної матері. Контактність у цьому разі також розірвана, бо не заснована на спільності моральних принципів та дій синів і матері. Вона «перевтілюється» у негативну контактність (сини за спільною угодою виганяють матір із дому).
Та спільність уявлень українців заснована на взаєморозумінні, рівноправності членів родини, чесності, гармонії, любові і т.д. Невипадково українська народна мудрість говорить «Без сім'ї немає щастя на землі». Тож за неповагу до матері
Не став їм Господь ні в чім допомагати:
Ні в пахарстві, Ні в бурлацтві, Ні в третім купечестві.
(Українські народні думи, 1927: 350-351)
Дума наскрізь пройнята драматизмом, зневагою і наріканням на синів, а разом з тим і співчуттям до них та до матері. Народ зневажає і засуджує вчинок дітей, тому й говорить: То так, панове-братця, годиться отця-матір поважати До смерті шанувати!. (Українські народні думи, 1927: 351)
Яскраво виявляється український національний характер і у ставленні до землі «своєї» і «чужої», яке можемо простежити у думах «Плач невільника у турецькій неволі», «Невольники на каторзі (Плач невольників)» та «Козацьке життя». Дума «Плач невільника у турецькій неволі» була записана у 1905 році від кобзаря М. Кравченка із с. Великі Сорочинці Полтавської губернії. У ній бідний невільник звертається до «сокола ясного», щоб той полетів до батькових і материних воріт і сповістив, щоб вони «Гей, та мою головоньку козацьку із тяжкої неволі ви... визволяли» (Українські народні думи, 1927: 102).
Контактність як культурна проекція тут заснована на взаєморозумінні і солідарності. Вона, власне, є формулою розуміння людей. У свою чергу на благання козака-невольника, його «товариш теє чує» і сповіщає, що не знатимуть ні батько, ні ненька де його шукати. У думі «сокіл ясний» виступає товаришем невільника, бо ж тільки він є «своїм» на «чужині». Саме «сокіл ясний» буває на рідній землі, і тому тільки він зрозуміє пориви душі і серця козака, якого рідна земля кличе «Із тяжкої неволі, із каторги турецької, На святоруський берег» (Українські народні думи, 1927: 103-104). Рідна земля бачиться козакам «краєм веселим», де вони здобували славу і честь козацьку. Вона має бути наповнена не сріблом, і не злотом, як турецька, а лише лицарським духом, завзяттям. Кревний зв'язок козаків з рідною землею обумовлює їх подальші дії. Невольники, забачивши «кров християнську на руках», «про віру християнську гадали» та «землю турецьку, віру бусурманську Кляли-проклинали» (Українські народні думи, 1927: 103). Так кров у думі є своєрідним індикатором прив'язаності до рідного, близького, в даному разі до рідного краю, рідної землі, які виступають противагою «чужому» з принципово різними його поняттями і традиціями.
Дещо інше спрямування у розумінні «своєї» і «чужої» землі знаходить свій вияв у думі «Козацьке життя», записаній від лірника Федора Баші з Полтавської губернії. Ставлення до землі тут виражається через спільність уявлень, що надає реаліям навколишньої дійсності відповідних значень. Сенс уявлень у такому разі полягає у служінні високим ідеалам свого народу. У смисловому колі реалій перед вищою кастою постає завдання гарантувати спокій як із середини, так і ззовні. Тому козак залишає свій дім, дружину, дітей заради вищої ідеї. Логіка поведінки козака ставить його перед необхідністю ясно усвідомлювати свою причетність до «своєї» землі. «Чуже» он там, а «своє» ось тут, на «своїй» землі. За того розуміння краси землі вбачається не у «ясних зорях» і «тихих водах», а у її трагізмі, адже рідна земля то поле битви за свободу і волю, тому вона й полита кров'ю, засіяна кістками і вкрита славою.
Звідси випливає, що комплекс національної відрази забезпечує негативне ставлення до «чужого», як антинародного, коли це шкодить даному етносу зсередини і ззовні. Поняття «своєї» землі асоціюється із неприхованим поклонінням їй, з боротьбою, і з засіванням її стрілами, кістками, ворожими трупами з одного боку, та з меланхолійним замилуванням красою степів, полів, лісів, і виражається у звертаннях до землі, зірок, неба як до вищих істот з другого.
Загалом же, творці і виконавці українських народних дум однозначно стверджують, що в горнилі визвольної боротьби наш народ виробив національний характер такого гарту, що в історичному просторі українства об'єктивно відкриваються горизонти вже не середньовічного, а новоісторичного, постневільницького, постстокгольмського розвитку. Ми вільні, ми сильні, ми гідні, ми можемо і зможемо! Не має бути так, що звитяжці, котрі доблесно боронили нашу землю й не зламалися у неволі, не зуміють вистояти триста років у національній боротьбі. На цій основі й утверджувалася національна стійкість українського народу.
Висновки та перспективи
Таким чином, українські народні думи є широкою ланкою для дослідження такого явища як національна стійкість, яке ми розглянули в різних аспектах його художньо-естетичного зображення і вираження. По-перше, крізь призму пізнання зовнішнього через внутрішнє, з'ясували ідейний зміст, художньо-естетичне вираження змісту образів Степу, Шляху, Дому в українських народних думах «Козак Голота», «Іван Коновченко», «Сірчиха і Сірченки». За цього підкреслили, що Степ символічно потрактовується як:
а) безмежний простір для організації спротиву та боротьби за власне самовираження. Тому образи Шляху та Дому символічно вмонтовані у цю ідею й спрямовують героя на той Шлях, що веде у Запорізьку Січ (Дім);
б) чинник «селекції», що унеможливлює знаходження у цьому просторі хлібороба чи гречкосія, тому герой цього простору це ідеальний герой часу;
в) вираження ідеї родової боротьби без страху смерті.
Образ Дому тут символічно виражений сакральним ідеальним простором, у в якому виховується та передається ідея боротьби від покоління до покоління. Саме на таких національних підставах ми маємо виховувати молоде покоління, щоб не допустити морального, духовного та ідейного винародовлення нації. По-друге, національну стійкість простежили у зв'язку поняття «своє чуже», що має такі культурні проекції як контактність, спільність уявлень, спільність реакцій, комплекс національної відрази. Через ці проекції ми проаналізували такі якості національного характеру, як честь, шляхетність, мужність, мудрість, свобода, воля, почуття родинного, ставлення до землі тощо. Людське світосприймання багатогранне і саме через це кожен народ має власну картину буття. Але є й традиції, народні погляди, які чи то схвалюють, чи то засуджують вчинки людей. Якщо це людина чесна, шляхетна, патріот, то у народі з цими поняттями і з такою людиною пов'язане і безкорисливе служіння Україні, поклоніння високим ідеалам, жертовність, боротьба за утримання спільноти і т.д. Всі разом узяті культурні проекції утворюють «характерну цілісність етносу», що постає як національний характер, в якому утвердилась й національна стійкість як його складова. Саме у цьому напрямі відкриваються широкі можливості подальшого дослідження явища національної стійкості в українських народних думах.
Список використаних джерел
1. Азьомов В. Сім Великоднів на тиждень або Славень многовоскресності національної свідомості в думі «Маруся Богуславка». Архів В. Азьомова. С. 1-64.
2. Братко-Кутинський О. Феномен України. Київ: Вечірній Київ, 2008.
3. Войтович В. Українська міфологія. Енциклопедія народних вірувань. Київ: ФОП Стебеляк, 2014.
4. Гарасим, Я. Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору. Львів: НВФ «Українські технології», 2010.
5. Донцов Д. Дух нашої давнини. 2-ге вид. Дрогобич: Відродження, 1991. Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. Коцура та ін. Корсунь-Шевченківський: Вид. В. М. Гавришенко, 2015.
6. Кононенко В. Словесні символи в семантичній структурі фраземи. Мовознавство. 1991. №6. С. 30-36.
7. Корнієвський О. Національна безпека. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець, Ю. Шаповал. Київ: Парламентське видавництво, 2011.
8. Костомаров Н. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества. Славянская мифология. Исторические монографии и исследования. Москва: Чарли, 1994.
9. Набитович І. Етнопсихологія українців у літературно-критичній рецепції Дарії Віконської. Формування національних основоположних підстав сучасного українського народознавства та літературознавства. Збірник наукових статей. Випуск І / упорядники Олексій Вертій, Олена Новікова. Київ: Українська літературна газета, 2018. С. 163-176.
10. Назаров М. Національна стійкість України: від концептуальних засад до практичної реалізації.
11. Набок М. «Національна спрямованість художньо-естетичного вираження соціальної стійкості в українських народних думах. Гуманітарні засади соціальної стійкості людини в громаді: монографія / за ред. О.В. Купенко, А.Є. Лебедя, Н.Д. Світайло. Суми, 2022. С. 51-95.
12. Набок М. Національна стійкість в духовному просторі міжкультурного діалогу: колективна монографія. Підвищення рівня життя в умовах турбулентності: глобальні та локальні аспекти. Ополє, 2022.
13. Потебня А.О некоторых символах в славянской народной поэзии. Харьков: Университетская типография, 1860.
14. Потебня А.О связи некоторых представлений в языке. Воронеж: Типография В. Гольдштейна, 1864.
15. Резнікова О. Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища: монографія. Київ: НІСД, 2022.
16. Резнікова О. Концептуальні підходи до вибору моделі забезпечення національної стійкості. Стратегічні пріоритети. 2019. №1. С. 18-27.
17. Українські народні думи. Том другий корпусу, Тексти №14-33 і вступ Катерини Грушевської. Харків, Київ., 1931.
18. Українські народні думи. Том перший корпусу. Тексти №1-13 і вступ Катерини Грушевської. Х., 1927.
19. Швецова А. Національний характер як феномен культури. Сімферополь, 1999.
20. Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду. Народна творчість та етнографія. 1999. №5-6. С. 22-32.
21. Язичницькі настанови воїнові-козакові.
22. Янковська Ж., Набок М. Національна своєрідність потрактування образу землі в українських народних думах та творчості Василя Стефаника: психологічний аспект. Rusin. 2022. No 67. С. 304-325.
...Подобные документы
Характеристика народних символів України, що позначаються на формуванні національної свідомості людей і виховують почуття любові до своєї рідної землі. Символіка традиційного одягу українців. Вишиванка. Рушник. Народні символи здоров'я, щастя та достатку.
курсовая работа [95,2 K], добавлен 13.12.2013Національна спілка письменників України: розгортання діяльності. Робота з молоддю як форма участі спілчан у культуротворчих процесах краю. Рівненська організація Національної спілки письменників України на тлі художньо-мистецького середовища краю.
дипломная работа [107,5 K], добавлен 30.03.2013Народне декоративно-прикладне мистецтво як органічна складова національної культури, що базується на етнічній специфіці та народності. Історія розвитку та традицій писанки, як атрибуту культових народних обрядів, пов'язаних із весняним пробудженням землі.
статья [14,9 K], добавлен 09.11.2010Досліджується феномен української ментальності в контексті музичного мистецтва. Аналіз модифікації національної культури в музичному мистецтві як проявів колективного несвідомого. Цитування українського фольклору на текстовому та інтонаційному рівнях.
статья [19,6 K], добавлен 18.12.2017Визначення особливостей жестикуляції при виконанні пісень. Значення українського фольклору як однієї з найважливіших і вагомих складових національної культури народу. Весняна календарно-обрядова поезія українців: регіональна специфіка та жанрова динаміка.
статья [18,9 K], добавлен 07.02.2018Бібліотека як дзеркало і пам'ять народу, держави та центр їх духовності. Характеристика Національної парламентської бібліотеки в Україні, що має статус національної, і що є провідною державною культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом.
реферат [50,1 K], добавлен 20.01.2011Культура України в період від давніх часів до початку ХХІ ст. Внутрішні особливості національної культури українського народу та способи їх прояву в різних сферах суспільного життя. Поселення і житло, духовна культура українців. Український народний одяг.
курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2014Проблеми становлення творчого шляху майстрів народних промислів Богуславщини. Феномен їх творчого мистецтва, аналіз робіт. Індивідуальний підхід митців у зверненні до традицій народного мистецтва та відродженні давніх осередків народних промислів.
статья [397,8 K], добавлен 05.03.2010Українська культура XVІ-ХVІІ століття: перехід українських земель під владу Речі Посполитої, визвольна боротьба, створення національної державності, втрата завоювань. Початок книгодрукування та культурна діяльність П. Могили. Розвиток друкарської справи.
контрольная работа [38,7 K], добавлен 19.02.2014Пробудження національної самосвідомості українського народу під впливом ідей декабристів. Заслуга Котляревського і Шевченка в утворенні української літератури. Ідеї Сокальського та розвиток музичної творчості. Успіхи в галузі образотворчого мистецтва.
реферат [16,2 K], добавлен 13.11.2009Культура українського народу. Національні особливості української культури. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації. Проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасна теорія культури.
реферат [22,6 K], добавлен 17.03.2009Важливим складником нашого духовного життя став величезний потенціал української науки. Її здобутки можуть бути предметом національної гордості. Українська Академія наук завжди була мозковим центром, генеральним штабом української національної культури.
реферат [37,8 K], добавлен 15.01.2011Еволюціоністська, функціональна та аксіологічна концепції культури. Різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. Сучасна світова науково-технічна культура, шляхи подолання кризи. Історичний розвиток української національної культури.
контрольная работа [46,1 K], добавлен 21.01.2011Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.). Радянський етап розвитку української культури. Відродження національної культури в добу розбудови незалежної України. Державна підтримка національної культури.
реферат [40,4 K], добавлен 03.10.2008Історичні передумови виникнення та особливості розвитку національної бібліографії у країнах Західної Європи та США. Основні етапи формування системи органів перспективної та ретроспективної національної бібліографії Великобританії, Франції та Німеччини.
реферат [29,3 K], добавлен 26.02.2017Символічні зображення природи. Нежива природа. Символічні зображення тварин і рослин. Природа в церковному образотворчому мистецтві Візантії і Середньвічної Європи. Зображення природи в іконописі і західноєвропейському живописі: Епоха Відродження.
реферат [26,4 K], добавлен 21.11.2008Вплив культурної спадщини на процес формування національної ідентичності (НІ). Особливості НІ мешканців Канади. Приклади фольклорної спадщини народів Канади і аборигенного населення. Роль національних свят у процесі виховання рис національного характеру.
статья [21,7 K], добавлен 27.08.2017Іконописні зображення – сюжетні, пластично організовані, правдоподібні, зігріті емоціями, здатні проникати в душу простих людей зображення. Формування власного стилю в іконному малярстві Київської Русі. Вивчення та колекціонування волинського іконопису.
дипломная работа [192,3 K], добавлен 25.06.2011Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.
лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009Вишивання як народний вид мистецтва. Історія розвитку і використання вишитого рушника у обрядах українського народу. Вагоме значення кольорової символіки та зображення геометричних (абстрактних), рослинних, зооморфних (тваринних) фігур на рушнику.
презентация [2,6 M], добавлен 13.04.2014