Актор та антрепренер Людвіг Млотковський: невідомі факти біографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Актор та антрепренер Людвіг Млотковський: невідомі факти біографії

Полякова Юліана Юріївна

Анотація

Стаття присвячена біографії видатного українського актора та антрепренера Людвіга Млотковського. На основі аналізу друкованих матеріалів та архівних джерел виявлено невідомі факти біографії митця. Досліджено основні етапи творчого розвитку антрепризи Млотковського. Ключові слова: Людвіг Млотковський, антрепренерська діяльність, театр, акторське мистецтво, біографістика.

Важливу роль у становленні драматичного театру Харкова зіграв актор та антрепренер, поляк за походженням Людвіг Млотковський. Він започаткував відому династію діячів театру Млотковських- Дюкових. Але до сих пір біографія Млотковського має різночитання, а спогади про його діяльність в Україні містять неточності.

Найбільш повно характеризує антрепризу Млотковського журналіст Микола Черняєв, який наприкінці ХІХ століття публікував на шпальтах газети «Южный край» нариси з історії харківського театру і мав змогу користуватись документами, які не дійшли до нас, та спілкуватися з потомками Млотковського, що на той час мешкали у Харкові. До того ж, Черняєв включав до своїх дописів матеріали, що друкувалися у столичних та місцевих газетах та журналах. Але й в його нарисах, перевиданих у 2010 р., ми бачимо спірні моменти, на яких зупинимося пізніше [14]. Праці Черняєва використовували всі, хто писав про харківський театр першої половини ХІХ ст., зокрема Д. Багалій та Д. Міллер у книзі «История города Харькова за 250 лет его существования» (т. 2, Харків, 1912).

Ще одне цікаве джерело - нарис Ольги Барсукової, надрукований у харківському часописі «Мирний труд» (1905) [1]. Цей допис має специфічний характер сімейної легенди, але теж заслуговує на увагу дослідників. Ольга Барсукова - правнучка Млотковського: її батько, старший син актора Івана Івановича Лаврова (Барсукова), випускник юридичного факультету Харківського університету, Іван Іванович Барсуков одружився з Олімпиадою Дюковою, дочкою Віри Дюкової-Млотковської.

У другій половині ХХ ст. з'являються праці театрознавця А. Клінчина, присвячені діяльності видатних акторів першої половини ХІХ століття (М. Рибакова, Л. Млотковської) та ін., які містять важливу інформацію щодо антрепризи Млотковського. На діяльності антрепренера зупиняються також автори монографій про розвиток драматичного театру окремих міст - Києва [8], Харкова [10], а про творчість акторів, які гастролювали у нашому місті в 1830-ті - 1840-ві роки (М. Щепкін, П. Мочалов).

Важливим внеском у вивчення театральної справи Харкова стала книга А. Парамонова і В. Титаря «Материалы к истории харьковского театра. 1780-1934» (Харків, 2007), яка базується на матеріалах Державного архіву Харківської області. У книзі є цілий розділ, присвячений антрепризі Млотковського.

Сучасні театрознавці (А. Новиков, А. Лягущенко, М. Гарбузюк), які займаються вивченням різних аспектів існування українського театру, окремих фактів біографії Млотковського майже не торкаються.

Зауважимо, що багато помилок і розбіжностей у біографії Млотковського пов'язано як із відсутністю архівних документів, так і з тим, що навіть його прізвище писали по-різному - Младковський, Млатковский, Молотковський та ін. По-батькові його звали Людвиг Юрійович (або Войцехович). Навіть дата народження Млотковського вказується приблизно - 1795 р. Черняєв пише, що він був поляком за походженням та католиком за віросповіданням, навчався у єзуїтському колегіумі, але де саме - поки що невідомо. Барсукова пише про його походження так: «Людвиг Юрьевич (по документам Войцехович) Млотковский принадлежал к числу дворян Киевской губернии и был внесен в книгу дворян Киевского уезда» [1, с. 169]. При цьому вона посилається на такий документ як «Свидетельство из Киевской комиссии для разбора дворянских документов учрежденной, № 448 от 17 ноября 1832 г.». Але, між тим, у списку дворян Київської губернії, який був опублікований у 1906 р., роду Млотковських нема [11].

Барсукова повідомляє, що Млотковський спочатку «был женат на увезенной им княжне Мицельской, рано умершей и оставившей трех малолетних девочек, Александру, Веру (впоследствии Дюкову) и Марию, получивших воспитание в семье известного харьковского богача, откупщика Кузина» [1, с. 170]. Ми бачимо тут явне бажання підкреслити аристократизм своєї родини. Натомість, Микола Черняєв вказує, що «все три дочери были у Млотковского от его первого брака с актрисою Мицинскою» [14, с. 208]. Це більш схоже на правду. Бо, зокрема, ми знайшли прізвище Млотковських у переліку мешканців містечка Турийськ Волинськой області (колишньої Волинської губернії). Там само мешкали і представники польського дворянського роду Міцинських. Тому одруження Млотковського саме з Міцинською здається більш -менш вірогідним [15].

Достеменно відомо, що у 1816 р. молодий актор у складі польської трупі Змієвсьского (правильніше - Жмійовського) вже виступав у Києві. А «Словник біографічний театру польського» вказує, що з 1823 р. він працював у Києві у трупі Ленкавського, грав роль Дон Жуана в однойменній комедії Мольєра, Стаха у виставі «Краківці та горці» В. Богуславського [16, s. 450]. Ймовірно, що там разом із ним виступала його перша дружина, бо київські афіші того часу містять прізвище актриси Млотковської [16, s. 450].

У 1820-х Млотковський перейшов на російську сцену, вступивши до трупи Йоганна (Івана Федоровича) Штейна. Ця трупа у 1816-1818 рр. працювала у Харкові, потім переїхала до Полтави і 18211833 рр. періодично приїздила до Харкова на гастролі. Серед виконавців були такі відомі в свій час актори, як І. Угаров, П. Барсов, Т. Пряженківська. Саме у трупі Штейна Млотковський пройшов театрально - організаційний вишкіл перед тим, як розпочати власну антрепренерську діяльність.

У 1826-1832 рр. трупа Штейна неодноразово працювала також у Курську. Там до неї вступила молода талановита актриса Острякова, яка згодом стала другою дружиною Млотковського. Любов Іванівна Колосова, за першим чоловіком Острякова, була племінницею відомих театральних діячів братів Барсових. На сцену дочка вчителя пішла вже після першого невдалого одруження. Ймовірно, з Млотковським вона познайомилася у Курську і невдовзі вийшла за нього заміж (за спогадами актриси О. Бабаніної - у 1831 р., але на афішах в цей час і пізніше вона подана як Острякова) [5, с. 49].

Залишається відкритим питання, коли Млотковський вперше з'явився у Харкові. Барсукова, як і Черняєв, вважає, що Млотковський прибув до Харкова у 1832 р. у складі трупи Штейна. Але в афішах цього періоду, які зберігаються в ДАХО, нема ані його прізвища, ані прізвища Острякової- Млотковської [2]. актор млотковський антреприза творчий

Щодо створення Млотковським власної трупи, то «Словник біографічний театру польського» вважає, це сталося у сезоні 1832-1833 рр. у Курську [16, s. 450]. Так написано й у першому томі монографії «Український драматичний театр»: «Поряд зі Штейном з 1832 р. антрепренерською діяльністю починає займатися актор його трупи Л. Млотковський. Енергійний, ініціативний і сміливий, глибокий знавець і цінитель мистецтва, він зміг влити новий живий струмінь у театральне життя. Створена ним першокласна російсько-українська трупа, до складу якої входили славетні актори Соленик, Рибаков, Млотковська (Острякова), Протасов та інші, продовжувала і розвивала кращі реалістичні традиції харківської сцени, початі Квіткою-Основ'яненком, Щепкіним, Угаровим, Павловим, Барсовим» [12, с. 100].

Клінчин також пише, що частина творчого колективу трупи Штейна, керована Млотковським, на початку 1832 р. отримала цікаву пропозицію від міської влади та вирішила залишитися у Курську. До Млотковського пішла талановита молодь - Острякова (Млотковська), Соленик, Рибаков [5, с. 47]. Натомість основна трупа залишилася зі Штейном (подружжя Маркс, К. Зелінський, Ф. Бабанін та ін.) та поїхала спочатку до Харкова (1832 р.), а потім до Києва (1833-1834 рр.). Але розрив не був остаточним та принциповим: обидві трупи по черзі гастролювали у Харкові, Курську та Києві, досить часто обмінювалися акторами. Зауважимо, що практика розділення трупи навпіл, щоб одноразово охопити декілька міст, а також ротація кадрів у цих половинних трупах були звичним явищем в антрепренерській практиці ХІХ ст. Пізніше цей принцип використовував і сам Млотковський.

В усякому разі, М. Ніколаєв у своєму нарисі історії київського театру пише, що в сезоні 18331834 рр. Млотковський та Острякова знов працювали у складі трупи Штейна в Києві: «В сезон 1833-34 гг. на первые трагические роли был приглашен Млотковский, оказавшийся актером весьма посредственным, все искусство которого сводилось к дикому крику, сменявшемуся свистящм шепотом. Зато первая драматическая актриса этого сезона, г-жа Острякова, была женщина весьма даровитая и пользовалась большим успехом» [8, с. 23]. Ми бачимо, що як актор Млотковський зловживав зовнішніми ефектами («демонічним» сміхом, перебільшеною жестикуляцією та мімікою). На той час публіку, яка бачила видатних акторів реалістичного театру Мочалова, Рибакова, Щепкіна, вже не задовольняла подібна манера гри. Тому Млотковський увійшов до історії театру насамперед як антрепренер, хоча й у Харкові продовжував працювати як драматичний актор та співак: виступав у класичному репертуарі, комічних операх, зокрема українських (співав партію Чупруна в опері «Москаль-чарівник»), грав у трагедіях «Едип в Афінах» Софокла, «Фінгал» В. Озерова (Старн), мелодрамах, комедіях.

Клінчін вважає, що Штейн працював у Харкові до 1835 р., а після цього відійшов від справ чи то через фінансові негаразди, чи то через хворобу (у 1837 р. він помер). Тому, на думку Клінчина, саме сезон 1835-1836 р. слід вважати початком антрепризи Млотковського у Харкові [5, с. 48]. Але Р. Пилипчук у своєму нарисі вказує, що Штейн працював у Харкові до лютого 1836 р. [9, с. 123]. Тому тільки з 1836 р. Млотковський постійно орендував харківський театр, а декілька сезонів - ще й київський (розділяючи трупу навпіл). Ніколаєв пише, що Млотковський зі своєю трупою працював у Києві в сезон 1837-38 та 1838-39 рр., та відзначає, що особливим успіхом користувалися в той час музичні вистави. У травні 1838 р. антрепренер запросив на гастролі відомого московського трагіка П. Мочалова, який мав великий успіх у виставах «Гамлет», «Отелло» Шекспіра, «Розбійники» Шиллера [8, с. 25]. Але фінансові справи йшли не дуже добре, і Млотковський у 1839 р. залишив Київ.

На зимовий сезон 1839-1840 рр. Млотковський з частиною харківської трупи орендував театр у Воронежі, значно пожвавивши культурне життя міста. Але Млотковському було важко вести справу одночасно у Воронежі та Харкові, тому у 1840 р. воронезький театр перейшов до П. Микульского [6, c. 239].

У трупі Млотковского постійно працювали такі талановиті артисти, як К. Соленик, Л. Млотковська, М. Рибаков, П. Микульський, Д. Жураховський, М. Протасова, І. Лавров (Барсуков), О. Олексіїв, Т. Пряженківська, О. Бабаніна, Ф. Бабанін та ін. У той час провінційні трупи щорічно змінювалася майже цілком. Але у Млотковского трупа поновлювалася лише наполовину.

Для кращої підготовки акторів Млотковський навіть відкрив при театрі щось на кшталт театральної школи, де вчилися талановиті підлітки. Про це йдеться у замітці, присвяченій виставі, де виступали вихованці школи, діти віком від 7 до 15 років, які розіграли зовсім не дитячу п'єсу «Чоловік дев'яти дружин» [7]. Він хотів створити справжню мистецьку школу, але міська влада його в цьому не підтримала [10, с. 49].

Антрепризу Млотковского відрізняло прагнення до постійного поновлення репертуару, до постановки сучасних і класичних творів у гарному оформленні. У Харкові, як правило, щомісяця ставилося 10-11 нових п'єс різних жанрів. І серед величезної кількості легковажних водевілів, мелодрам і дивертисментів були й кращі твори світової драматургії: «Ревізор» та «Одруження» Гоголя, «Лихо з розуму» Грибоєдова, «Гамлет», «Король Лір», «Отелло», «Ромео і Юлія», «Коріолан» Шекспіра, «Розбійники» і «Підступність і кохання» Шиллера, «Скупий» Мольєра, «Хазяйка заїзду» («Мірандоліна») Гольдоні та ін. З українського репертуару з незмінним успіхом йшли «Наталка Полтавка» Котляревського, «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка» Квітки-Основ'яненка [10, с. 64]. Млотковський вважав за потрібне не тільки розважати публіку, але й привчати її до сприйняття кращих п'єс світового репертуару.

Млотковський увійшов до історії Харкова ще й тим, що у 1841 р. побудував у місті перший кам'яний театр за проектом архітектора А. Тона. Гроші на будівництво театру (40 тис. карбованців сріблом) дав харківський купець Кузьма Микитович Кузін. Театр був споруджений на міській землі, безкоштовно відведеній Млотковському на площі, що отримала назву Театральної, при виході її на Сумську вулицю. Антрепренер повинен був тільки щорічно виплачувати місту поземельний податок (200 карбованців). Якщо Млотковський або його спадкоємці побажали б продати театр, привілейоване право придбання будинку залишалося за містом [14, с. 110-111]. За умовами міського управління на чолі трупи знаходився директор, якого призначав губернатор і затверджував генерал-губернатор. Директор не повинен був втручатися у фінансові справи, але за його вказівками Млотковський мав вибирати акторів, танцюристів та музикантів. Список п'єс також затверджувався губернатором [14, с. 111].

Театр було відкрито 15 серпня 1841 р. п'єсою «Федор Григорьевич Волков, или День рождения русского актера». В деяких навіть офіційних документах вказаний 1842 р. - всупереч даті, вибитій на карнизі театру [3, с. 1]. Але головним доказом справжньої дати відкриття є згадки про новий театр у пресі [4].

Будівництво театру дорого коштувало Млотковському, тому у 1843 р. він здав театр в оренду Театральній дирекції та поїхав з Харкова. До скрутного фінансового становища додалися й сімейні негаразди: подружжя розійшлося. Після від'їзду чоловіка Л. Млотковська залишилася у трупі харківського театру. У своєму нарисі О. Барсукова пише про це так: «... По-видимому, однако, его отъезд из Харькова в Орел и странствия по другим городам (Тифлис, Воронеж, Вознесенск) вызывались и неурядицами со второй женой, о которых сохранились темные семейные предания.» [1, с. 173].

Поїхавши з Харкова, Млотковський працював в Орлі (1844-1845), Воронежі (1845-1846), Саратові, Астрахані, Вознесенську (1852), Миколаєві, але вже не мав такого успіху, як у Харкові [6, с. 228]. Зокрема, в Орлі він знов збанкрутував, хоча й поповнив склад трупи молодими вихованцями петербурзької театрального училища. Про це пише й Черняев: «Г. Танеев в своих театральных воспоминаниях говорит, что Млотковский обратился перед тем в петербургское театральное училище с просьбою дать ему несколько воспитанников и воспитанниц, что его просьба была уважена, и что ему были представлены четыре воспитанника: Дранше, два брата Максимовых, Сергеев, и три воспитанницы: Авенариус, Медведева и Зябкина. С Млотковским был заключен контракт, по которому воспитанники и воспитанницы отпускались ему «в полное распоряжение», с тем, что «по истечении года он обязан представить всех сказанных воспитанников и воспитанниц обратно в петербургскую дирекцию» [14, с. 94-95]. Талановитий комік Осип Дранше пізніше, у 1845-1849 рр., працював на харківській сцені, але, на жаль, швидко помер від туберкульозу.

Таким чином, Млотковський чи не першим з провінційних антрепренерів зрозумів потребу для акторів справжньої професійної освіти й почав запрошувати до трупи не тільки талановитих самоуків, але й молодих вихованців театрального училища.

У 1853 р. Млотковський подарував театр доньці Вірі, яка вийшла заміж за губернського секретаря Миколу Миколайовича Дюкова і оселилася у Харкові. На той час на чолі харківського театру стояла Дирекція, а від 1867 р. театральна справа перейшла до Дюкових, які володіли театром до 1905 р.

Щодо Людвіга Млотковського, нам поки що невідомо, як і де він провів два останні роки свого життя. Але перед смертю він опинився в Одесі. Навряд чи є випадковим той факт, що Любов Іванівна Млотковська саме в цей час працювала на сцені одеського театру.

Помер Млотковський 27 березня 1855 р. і був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси, який знаходився у Приморському районі [13]. 1937 р. цвинтар було зруйновано. На його місці зробили «Парк Ілліча» (зараз - Преображенський парк) з розважальними атракціонами. Могила Млотковського була знищена. Зауважимо, що така ж доля спіткала сімейний некрополь родини Млотковських-Дюкових у Харкові на Першому кладовищі (зараз - Молодіжний парк).

Таким чином, діяльність Людвіга Млотковського на чолі харківської антрепризи була плідною і корисною. Він прагнув до створення сучасного та різноманітного репертуару, до якого входили твори українських та російських драматургів, кращі п'єси світового репертуару. Млотковський запрошував на гастролі видатних акторів (Щепкіна, Мочалова, Рибакова), які підіймали рівень вистав та виховували смак глядачів. Побудований за його ініціативи театр після декількох перебудов працює і досі (зараз це - Харківський театр імені Т. Г. Шевченка). Тому все, що має відношення до життя та діяльності Млотковського, заслуговує на подальше вивчення та ретельне збереження.

Джерела

1. Барсукова О. Страница из истории Харьковского драматического театра // Мирный труд. 1905. № 7. С. 165-173.

2. Державний архів Харківської області. Ф 3. оп. 99. Од. зб. 29. Об игравшихся пьесах на Харьковском временном театре. 166 арк.

3. Дюков Н. Доклад Харьковской городской управы. Харьков, 1878. 8 с.

4. Известия // Харьков. губ. вед. 1841. 30 авг. (№ 34).

5. Клинчин А. Повесть о забытой актрисе : Жизнь и творчество Любови Ивановны Млотковской. Москва: Искусство, 1968. 248 с.

6. Клинчин А. П. Провинциальный театр // История русского драматического театра: в 7 т. Москва, 1977. Т. 4: 1846-1861. С. 220-270.

7. Кульчицкий А. О детском спектакле в харьковском театре // Харьков. губ. вед. Прибавления. 1840. 27 апр. (№16).

8. Николаев Н. И. Драматический театр в г. Киеве. Киев: Тип. И. И. Чоколова, 1898. 212 с.

9. Пилипчук Р. Початок нового українського театру - професіонального і аматорського (перша половина ХІХ ст.) // Матеріали до історії українського театру: Від витоків до початку ХХ століття. Київ, 2016. С. 113-141.

10. Плетнев А. В. У истоков харьковского театра. Харьков: Кн. изд-во, 1960. 163 с.: ил.

11. Список дворян Киевской губернии. Киев, 1906. XVI, 327 с.

12. Український драматичний театр: нариси історії: в 2 т. Т. 1. Дожовт. період. Київ: Наук. думка, 1967. 519 с.

13. Храм Всех Святых. Список захороненных людей.

14. Черняев Н. Из харьковской театральной старины. Харьков: Экограф, 2010. 656 с.

15. Slownik biograficzny teatru polskiego. [T. 1]. 1765-1965. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1973. 905 s.

Размещено на Allbest.ru