Реалізація мотиву "відродження" в моновиставах "Прекрасний звір у серці!" та "Момент кохання"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет театру, кіно і телебачення

Реалізація мотиву «відродження» в моновиставах «Прекрасний звір у серці!» та «Момент кохання»

Нищук Євген Миколайович, народний артист України, аспірант

Анотація

Ключові слова: моновистава, наратив опору, колоніалізм, мотив відродження (відновлення), сучасний український театр, катарсис.

Yevhen Nyshchuk

Explication of the «revival» motif in the monoperformances «The beautiful beast in the heart!» and «The moment of love»

Abstract

Key words: monoperformance, narrative of resistance, colonialism, motif of revival (restoration), contemporary Ukrainian theater, catharsis.

Вступ

Постановка проблеми та актуальність дослідження. Концепт відродження (відновлення), що передбачає інтенсифікацію інтелектуально-вольових інтенцій прогностичного характеру, спрямованих на відбудову культурного простору в Україні після воєнної окупації, надання попереднього екзистенційного та епістемологічного статусу зруйнованим під час війни локусам, утвердження принципово нового соціокультурного наративу, побудованого на ідеї поновлення вітальності, цінностей, ідентичності тощо, значною мірою актуалізований у сучасних соціокультурних процесах, пов'язаних з осмисленням фіналу війни й прогнозуванням політик, що сприятимуть відновленню України в найближчому майбутньому (Нищук, 2022). Для України фінал війни з росією проєктується як переможний з огляду на світову підтримку армія, яка воює за демократичні цінності світу, не може програти армії, котра живе в парадигмі імперського наративу.

Аналізований концепт має свою репрезентацію в театральних наративах він спонукає режисерів уже сьогодні міркувати над тим, як реалізувати мотив переможності й, відповідно, субмотив відродження, в різних постановках, які є евентуальною частиною культурного фронту. Ідея «відродження» поставала важливим компонентом у системі мотивів, реалізованих у виставах, де йдеться про різні форми й вияви боротьби українського народу й окремих його постатей за утвердження своєї ідентичності, за змагання з Системою, яка в різні періоди зупиняла розквіт української культури та стримувала творчий злет її найбільш знакових представників.

Концепт культурного відновлення представлений сьогодні в низці державних ініціатив (скажімо, програма «Віднова.ИЛ» та ін.), спрямованих на відновлення українського простору, зокрема й культурного, після остаточної перемоги над рашизмом. Зрештою, окремі ініціативи спрямовані на консолідацію українського наративу, на витворення потужного наративу спротиву. Театральні постановки своєрідний інструмент реалізації такої культурної політики, орієнтованої на утвердження в глядацькому сприйнятті ідеї відродження навіть після такого катаклізму, як війна. Досвід автора цієї статті показує, що концепт відродження/відновлення є іманентним у виставах, у яких осмислено досвід долання людиною (героєм у кембеллівському розумінні) Системи. Зазначена проблематика співзвучна системі мотивів, репрезентованих у аналізованих виставах.

Аналіз сучасних досліджень і публікацій. Аналіз теоретичних праць і публікацій засвідчує, що джерельна база порушеної проблематики незначна та потребує мистецтвознавчого аналізу, певного переосмислення тих змін, що постали в українському театрі. Моновистави, у яких репрезентовано межові екзистенційні ситуації, ландшафт змагання людини з ідеологією, у яких окреслено вектори взаємодії героя з системою, сьогодні проєктуються в глядацькій рецепції на війну з російським агресором, який упродовж століть виявляв імперську колонізаторську політику щодо України.

Мета статті:

окреслити і дослідити принципи функціонування мотиву відродження (відновлення) в моновиставах «Прекрасний звір у серці!» та «Момент кохання»;

проаналізувати способи взаємодії актора з поліродовим матеріалом моновистав.

Виклад основного матеріалу

Історія поета (М. Вінграновського) підштовхує глядачів до розуміння, що поет інтегрований у національний наратив він герой, який іде магічним шляхом, на якому, за Дж. Кемпбелом, відродження є однією з ознак ініціації та, по суті, метафізичної реінкарнації в голосі свого народу (поет «це голос, пісня і душі», перефразовуючи «Марусю Чурай» Ліни Костенко). У фіналі експліковано у своєрідний спосіб мотив євхаристії, коли поета «роздають» світові, утривалюючи в безсмертному часі:

Відродження є компонентом архетипного шляху і в теорії міфокритики М. Еліаде, Дж. Кемпбела, Н. Фрая, К.-Ґ. Юнґа та ін. є передумовою трансцендентального відродження, яке є відродженням уже іншого ґатунку. В такому разі вистава з розповіді про життя видатного українського письменника й громадського діяча за допомогою включених поетичних інкрустацій перетворюється на наратив, у якому важливу роль відіграє універсальний мотив відродження, глибинно поєднаний із історією кохання.

У виставі «Момент кохання» (режисер народний артист України Тарас Жирко) мотив відродження й метафізичного переродження головного героя, якого грає автор даної статті, визначає кульмінаційний пуант, позначений значним емоційним потрясінням та енергетичною віддачею актора. Момент, коли герой розриває екран із відеопроєкцією, постає своєрідним екзистенційно-духовним катарсисом, який передбачає сильне емоційне навантаження і є сильною фіналізацією наративу опору Системі (будь-яким обмеженням, які унеможливлюють свавілля духу). Катарсис у моновиставі оприявнює максимальну акумуляцію сил і водночас їх іррадіювання до глядачів, які отримують потужний емоційний заряд, потрібний для душевного відновлення й переосмислення буття навколо себе, зокрема в складній ситуації війни.

Моновистава «Момент кохання» дає можливість якнайпотужніше явити перед глядачем катарсичний момент, який є ключовим компонентом вистави іще від античної теорії драми. У «Моменті кохання» катарсис відбувається в тій сцені, коли герой остаточно розламує всі обмеження, що сковують його дух. Він перетворюється на Героя-бога в кемпбелівському розумінні, який проходить ініціацію, власне, він опиняється на її останньому етапі й здобуває омріяну свободу. Як зазначалось у дослідженнях, «протягом усієї вистави всередині В'язня сумління відбуваються внутрішні боріння, які допомагають віднайти душевну міць, знайти той духовний ресурс, який у фіналі й дає можливість проломити умовну стіну, розриваючи перепону на шляху до духовного становлення та зростання. У такий експресивний момент, який є психологічним пуантом моновистави, відбувається максимальна консолідація внутрішніх душевних сил персонажа, які метафорично допомагають знищити фізичний мур і вивільнити душу, котра пережила мить щастя, тобто доторкнулася царини трансцендентального» (Нищук, 2022, с. 97). У виставі відчутна «несамовита пульсація пристрастей» (Фіалко, 2016, с. 323), які дисонують з атмосферою страху через можливу зустріч зі смертю в буквальному сенсі, а отже, відчувається «руйнівний вплив такого світу на свідомість, психіку» (Фіалко, 2016, с. 323) персонажа, який всупереч зовнішнім соціальним чинникам черпає енергію з внутрішнього світу, що має іманентний зв'язок зі світом природи.

Такий момент у виставі є катарсичним, а отже, емоційно найпотужнішим чинником наративу моновистави. Герой, який упродовж вистави насолоджується світом природи й свободою комах-кузьок, які не мають соціальних умовностей і яким невідоме слово «пошлость», сам стає новим Заратустрою напівбогом-героєм, який звільняється від несвободи фізичного виміру, скутого штучними нормами. Його любов абсолютна, вона набуває катарсичної форми і є моментом своєрідного оргіастичного екстазу, який і забезпечує можливість відновлення світу та символічного духовного переродження.

Логіка руху енергій у виставі «Момент кохання» передбачає, що для моменту переродження авторові цієї статті потрібний значний емоційний потенціал. Увесь шлях В'язня сумління, якого автор представленого дослідження грає в моновиставі, є своєрідним шляхом, на якому відбувається акумуляція життєвого ресурсу, щоб конвертувати його в енергію, здатну долати простір і час, долати межі соціальної реальності задля здобуття онтологічної свободи. А відтак фінальна сцена у виставі є своєрідним трансгресивним моментом, у якому актор перебуває в лімінальному стані, акумулюючи значний психоенергетичний ресурс для роботи на сцені. Така лімінальність згущує опір реальності навколо персонажа, якого грає автор цієї розвідки, а водночас і дає можливість акумулювати ті сили, які потрібні для розриву найбільшої несвободи.

У «Моменті кохання» трансцендентальна парадигма реалізована в наявності звукоряду й візуальних компонентів, які актуалізують образи природи. Природа протистоїть соціальним конвенціям і поведінковим обмеженням, спричиненим різними стереотипами, умовностями, традицією, конвенціями різного характеру. Герой у виконанні автора цієї статті, -трансцендентальний романтик: він насолоджується тим, що філософ І. Кант зараховує до категорії Піднесеного: це те, що не є прагматичним, що є неподільною красою в собі, що дає можливість пережити розбурханий космос емоцій, який актор переживає під час гри в моновиставі. З огляду на це можна зарахувати головного героя моновистави до типу персонажів, які здатні реалізувати мотив трансгресії, тобто переходу в простір абсолютних істин, не заплямованих викривленнями соціально-політичного характеру.

Ситуація їх перебування на кордоні в глядацькому сприйнятті символічно накладається на ситуацію екзистенційного вибору, який сьогодні робить Україна, а момент політичної боротьби набуває онтологічного, універсального змісту.

Отже, герой постає не лише бунтівником-контрабандистом, романтиком-ідеалістом, а й персонажем екзистенційної трансценденції: його бажання розірвати обмеження, вийти на новий рівень, увірватися в той мінус-простір, який існує за екраном, символічно накладається на бажання розчинитися в космосі, що існує навколо персонажа. Тобто перед глядачем по суті представлений момент романтичної євхаристії, коли персонаж, якого авторові статті випало грати, стає частиною абсолютного, свавільного й трансцендентально-метафізичного космосу, у якому немає обмежень. Це чиста енергія, що перебуває в постійному русі, в постійному колообігові матерії та енергії: все перетікає в усе, й цей процес не позначений моральними обмеженнями й соціальними заборонами. Перед глядачем простір, який розриває персонаж, є онтологічним буттям, частиною космосу, а момент розриву є моментом єднання з космогонією, у чому вбачаємо вивільнення метафізичного характеру. Енергії, які перебувають у постійному русі, які не мають часової та просторової локалізації, проходять через головного героя, розчиняють його в собі й він стає переможцем, який отримує статус безсмертного. Фактично, за Кемпбелом, маємо символічне потрапляння на Олімп.

Герой вистави «Момент кохання» це персонаж майбутнього, який випромінює мотив вітального відновлення. Він має суттєвий вітальний потенціал, здатний відновити країну, створити новий наратив. І як символічне продовження чи відлуння цього мотиву фінальна пісня «Океану Ельзи» «Місто Марії», що ревіталізує сучасність, запускаючи в глядацькому сприйнятті особливий момент пошуку онтологічної істини, явленої в концептах свободи, єднання задля відновлення України.

Висновки

Проаналізовано, що в «Моменті кохання» глядацька рецепція мимохіть формує зв'язки з теперішньою ситуацією в Україні. Виконавець ролі привносить у текст вистави політичну складову, яку іманентно репрезентує сам, оскільки є воїном ЗСУ, і яка у природний спосіб асоціюється з актором у глядацькій рецепції. Дії рашистських окупантів призводять до катастрофічних природних катаклізмів і трагічних наслідків, які, проте, в міфологічному вимірі є чинником оновлення буття, що формується в парадигмі нових артефактів: вода змила старий світ, висловлюючись метафорично, й осушений Козацький Луг правічне місце сили в українському геоміфологічному наративі повертає нас до усвідомлення незнищенності українського буття, до сприйняття сили характерників. Речі з розбомбленої сталі та прорвані дамби оприявнюють іманентну незнищенність українського світу, який за найтяжчих катаклізмів, що ним, зокрема, є війна, здатний до переродження в новому космосі за умови, що буде консолідовано український наратив сили опору, щоб формувати візію країни майбутнього, відновлення якої вже починається. Виконавця характеризує безперервність руху, що увиразнює пластичну культуру актора, виявляючи координацію між змістовною та емоційно-насиченою формами у моновиставі.

Джерела та література

Кемпбел, Дж. (1999). Герой із тисячею облич. Київ: Альтернативи. 391 с.

Краснянська, О. (2001). Трагічний конфлікт з точки зору типології гри. Мистецтвознавство України. Зб. наук. пр.; редкол.: А. Чебикін (голова)та ін. Вип. 2. Київ. С. 224-230.

Нищук, Є. (2022). Жанрові модифікації моновистави в соціокультурному дискурсі російсько-української війни в 2022 році. Актуальні питання гуманітарних наук. № 55. С. 97-102.

Нищук, Є. (2022). Особливості сценічного простору моновистави «Прекрасний звір у серці!»: інтермедіальний аналіз. Актуальні питання гуманітарних наук. № 47. С. 36-41.

Нищук, Є. (2022). Репрезентація «шляху героя» в моновиставі «Момент кохання» Національного драматичного театру імені І. Франка (режисер Т Жирко). Актуальні питання гуманітарних наук. № 52. С. 94-99.

Фіалко, В. (2016). Театр України ІІ половини ХХ століття: образна лексика. Київ: Видавничий дім «Антиквар». 430 с.

Шевченко, О.К. (1995). Онтологія трагічного та феномен трагедії в європейській культурі: автореферат дис.... доктора філос. наук; Інститут філософії НАН України. Київ. 40 с.

References

Kempbel, Dzh. (1999). Heroi iz tysiacheiu oblych [Hero with a thousand faces]. Kyiv: Alternatyvy. 391 s. [in Ukrainian]

Krasnianska, O. (2001). Trahichnyi konflikt z tochky zoru typolohii hry [Tragic conflict from the point of view of typology of the game]. Mystetstvoznavstvo Ukrainy. Zb. nauk. pr.; redkol.: A.Chebykin (holova) ta in. Vyp. 2. Kyiv. S. 224-230. [in Ukrainian]

Nyshchuk, Ye. (2022). Osoblyvosti stsenichnoho prostoru monovystavy «Prekrasnyi zvir u sertsi!»: intermedialnyi analiz [Features of the stage space of the monoperformance «The beautiful beast in the heart!»: intermediate analysis]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk, № 47. S. 36-41. [in Ukrainian]

Nyshchuk, Ye. (2022). Reprezentatsiia «shliakhu heroia» v monovystavi «Moment kokhannia» Natsionalnoho dramatychnoho teatru imeni I. Franka (rezhyser T Zhyrko). [Representation of «the hero's way» in the monoperformance «The moment of love» in Ivan Franko National Drama Theater (director T. Zhyrko)]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk, № 52. S. 9499. [in Ukrainian]

Nyshchuk, Ye. (2022). Hanrovi modyfikatsii monovystavy v sotsiokulturnomu dyskursi rosiisko-ukrainskoi viiny v 2022 r. [genre modifications of the monoperformance in the socio-cultural discourse of the russian-ukrainian war in 2022.]. Aktualnipytannia humanitarnykh nauk, № 55. S. 97-102. [in Ukrainian]

Fialko, V. (2016). Teatr Ukrainy IIpolovyny XX stolittia: obrazna leksyka [Ukrainian theater of the 2nd half of the 20-th century: figurative vocabulary]. Kyiv: Vydavnychyi dim «Antykvar». 430 s. [in Ukrainian]

Shevchenko, O.K. (1995). Ontolohiia trahichnoho ta fenomen trahedii v yevropeiskii kulturi [Ontology of the Tragic and the Phenomenon of Tragedy in European Culture]: avtoreferat dys.. doktora filos. nauk; Instytut filosofii NAN Ukrainy. Kyiv. 40 p. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru