Вплив інформаційних технологій та культурної комунікації на формування моделей культурного розвитку сучасної Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив інформаційних технологій та культурної комунікації на формування моделей культурного розвитку сучасної Німеччини

Лись Дар'я Анатоліївна

Вступ

Робота присвячена основним протиріччям між новими видами та формами організації дозвілля відповідно до соціокультурної ситуації, що змінилася, і прагненням зберегти традиційні види соціально- культурної діяльності німців відповідно до культурної традиції. Проаналізувати моделі та образи культурного розвитку в соціокультурних дослідженнях сучасної Німеччини. Пояснюється актуалізація протиріч між традиціями та інноваціями у житті Німеччини, які знайшли свій відбиток у соціально-культурній сфері. Короткий огляд культурного життя суспільства Німеччини цього періоду та літературні тексти ілюструють соціально-культурну сферу як простір, що поєднує «розколоте суспільство» Німеччини.

Сучасне суспільство переживає не просто трансформацію, а проходить через метаморфозу, що формує нове, не відоме раніше суспільство і породжує процеси, якими людство поки що не навчилося керувати. Це вимагає пошуку інноваційних рішень, багато з яких лежать у сфері культури, яка розуміється широко - як багатофункціональна та мультимодальна сфера діяльності.

Актуальність зумовлена пошуками відповідей на питання про специфіку своєї ідентичності, а саме Німеччини, і самобутності в сучасному світі медіа-культур, які бурхливо розвиваються, і вироблення моделей і образів для співвідношення з ними. Актуальність так само пов'язана, насамперед, з інтенсифікацією міграційних процесів, з другої половини XX ст., коли активно трансформуються національно-культурні спільноти традиційно сформованих географічних ареалів. Враховуючи, що будь-яке переміщення людини у просторі не відбувається поза історико- культурного контексту, сучасне «зіткнення цивілізацій» відбувається не між взаємодіючими культурами, але всередині мультикультурних суспільств і протікає під знаком боротьби за право на збереження культурної ідентичності. Сучасна Німеччина розглядається в дослідженні як репрезентативний приклад мультикультурного суспільства, для якого в контексті глобалізації особливу актуальність набуває проблема адекватного порозуміння у процесі міжкультурного спілкування між корінними жителями ФРН та мігрантами.

Основна частина

Творча інтелігенція, поруч із державою грає ключову роль у формуванні культури пам'яті, а отже, національної ідентичності. Розглянемо різні сучасні підходи трактування моделей культурної комунікації Німеччини, щодо встановлення проблем впливу матеріального носія комунікації на процес сенсоутворення. Проаналізовано проблеми, що найбільш дискутуються в німецькомовній філософській культурі, що пов'язані з широким поширенням нових інформаційних технологій (ІТ), з наслідками їх можливого впливу на людину, на її сприйняття взагалі та сприйняття мистецтва зокрема. Відповідно до висунутої гіпотези, своєрідність постановки проблем нових медіатехнологій виявилося в концептуалізації цієї проблематики відповідно до двох основних моделей, які проглядаються в основі різних дослідницьких підходів.

Для першої моделі характерне уявлення про техніку як матеріальний носій комунікації, що сприяє розширенню можливостей людини і раціоналізації її діяльності, для другої моделі нова техніка є скоріше фактором невизначеності та можливих ризиків, і з нею пов'язують побоювання з приводу непередбачуваного або поки що невивченого впливу на людину. соціокультурний кінематограф дозвілля

Розглянуті сучасні підходи вписуються переважно у другу модель, яка поєднує такі різні прагнення, як, наприклад, постмодерні підходи і теорія систем.

Було розглянуто проблеми «технічної відтворюваності» у відомих творах Вальтера Беньяміна [1] та підходи до проблематики нових технологій у не менш відомій книзі Хоркхаймера М. та Адорно Т. [2]. Вирішальний вплив техніки життя людини загалом і культуру зокрема привчило дослідників до пильності вже з перших десятиліть XX в. У філософії 80-90-х років важко назвати напрям, з погляду якого пропонувалися б підходи до пояснення актуальних проблем, які пов'язані з розвитком матеріальних носіїв комунікацій.

Особливої актуальності у цьому контексті набуло обговорення специфіки різних типів знакових систем. Більш ранні досліди у вивченні смислового потенціалу візуальних повідомлень у XX ст. сягають постановки проблеми «візуального мислення», до структурних та постструктурних підходів.

У 90-ті роки обговорення цієї теми актуалізувалися у зв'язку з дискусіями щодо особливостей комп'ютерної комунікації. Та обставина, що комп'ютерна комунікація здійснюється за допомогою певної мови, стало приводом для нової хвилі роздумів про співвідношення вербального та візуального вимірів, і старе протиставлення розгорнулося вже у новій, «віртуальній», площині. Освоєння цієї проблематики супроводжувалося пошуком нових координат для опису ситуації, що склалася внаслідок широкого розповсюдження нових медіатехнологій.

В межах окресленого проблемного поля проаналізовано положення теорії систем Нікласа Лумана, версії постмодерністських підходів, а також ідеї низки авторів, які досліджували проблематику нових інформаційних технологій з інших позицій [3]. Відповідно до теорії Лумана М., суспільство функціонує як сукупність систем, що самовідтворюються, підсистемами якого є економіка, мистецтво, мас-медіа тощо.

Як оперативна одиниця будь-якої соціальної системи виступає комунікація. Власне, відмінність двох зазначених вище моделей (комунікативної та моделі ризику) полягає насамперед у різних трактуваннях комунікації, а водночас, у різних трактуваннях модерну та характерних для нього уявлень про час. Серед основних понять луманівської теорії у розглянуті поняття системи, комунікації (включаючи зіставлення особливостей постановки проблеми комунікації у Лумана Н. та Хабермаса Ю.), «аутопойєсиса», диференціації, внутрішнього та зовнішнього коду, самореференції та інші. Еволюція окремих медіа (Medien), перехід до сучасного суспільства (die modeme Gesellschaft) і зміна тимчасової семантики в концепції Лумана взаємопов'язані. Уявлення філософа про роль матеріальних носіїв комунікації розглянуті на чолі з прикладу функціонування мас-медіа. Специфіку цієї системи становлять особливості носія комунікації (використання «технічних засобів тиражування для розширення комунікації» [4]). Від інших підсистем суспільства, мас-медіа взагалі та електронні мас-медіа зокрема, відрізняються особливостями перебігу процесів комунікації, що не передбачає одночасної присутності її учасників. Тобто у випадку з мас- медіа виключено безпосередню взаємодію між відправником та одержувачем повідомлень воно здійснюється за допомогою техніки. Що веде до «високого ступеню свободи комунікації».

Як і мистецтво, і інші суспільні підсистеми, мас-медіа засновані на «спостереженні другого порядку» кодом, що дозволяє системі відтворювати себе, виступає інформація, що володіє кодом інформаційної цінності, що дозволяє розпізнавати інформацію. Підставою для цього є, наприклад, фактор часу інформація не може бути повторена, інакше вона втрачає свою інформативну цінність. Звідси Луман Н. виводить відмінність мас-медіа з іншої підсистеми суспільства - від мистецтва, яке лише допускає, а й передбачає безліч інтерпретацій, тобто неодноразове використання однієї й тієї ж інформації.

Еволюцію медіа-комунікації Луман Н. вибудовує, починаючи з мовлення, через писемність, друкарство і далі аж до електронних носіїв. Щодо останніх він висловлює ті ж припущення та побоювання, які вже згадувалися у дослідницькій літературі з одного боку, вони розширюють можливості суспільної комунікації, а з іншого збільшують її залежність від обумовлених технікою обмежень. Серед змін, наслідки яких ще не досліджено, філософ називає трансформацію співвідношення поверхні та глибини, здійснену комп'ютером [4].

Побоювання з приводу неясних, поки що наслідків розвитку нових технологій для таких індивідуальних здібностей, як сприйняття та уяву, Луман формулює цілком виразно, фіксуючи стрімке «збільшення пропозиції» у сфері образної комунікації, яке певним чином впливає на сприйняття. У цьому контексті особливо показовими є підходи до постановки проблеми достовірності відтвореного, особливо відтворених за допомогою нових технологій зображень. Наприклад, формулювання проблеми «підозри у маніпуляції» («Manipulationsverdacht») у роботах Лумана Н.

Наприкінці століття загострюється проблема, яку ще Лотман Ю. позначив як «одне із стійких діалектичних протиріч людської цивілізації» [5], яке полягає у недовірі до знаків та знакової культури, з одного боку, і в їхній апології - з іншого. Можливість засумніватися у вірності відтвореного, за Луманом Н., з'явилася одночасно з винаходом друкарства, тобто із виникненням матеріальних носіїв комунікації, які забезпечили такий спосіб її функціонування, який не вимагає одночасної присутності відправника та одержувача повідомлень. Книгодрукування стало новим (після писемності) етапом постановки проблеми вірності інформації, що тиражується.

Не зупиняючись на питанні, якою мірою комп'ютерна комунікація є справдікомунікацією,Луман Н. загострюєувагу на появі опосередкованого комп'ютером знання та його можливого впливу на суспільну комунікацію. Наслідком цього новоутворення (тобто маси, накопиченої комп'ютером інформації), виявляються трансформації комунікаційних процесів, в першу чергу, які проявляються у перетворенні селективності комунікації (можливості розрізнення повідомлення та інформації). Вже такий медіум як писемність дозволяє роз'єднати повідомлення та розуміння у просторі та часі. Що ж до комп'ютеру, то йому «можливо застосувати розчеплення і щодо предметного виміру сенсу комунікації». Наслідки цих процесів, як каже Луман Н., поки що незбагненні. Виникає уявлення «про якусь тепер уже неосяжну комплексність», про дослідницькі моделі, абстраговані від часу, які можна «реалізувати в інші часові моменти» [4].

Для постмодерністських підходів до опису ситуації, що склалася під впливом нових технологій, характерне підкреслення дієвого потенціалу візуальних повідомлень, акцентування ролі самих засобів трансляції («медіуму комунікації») не так у процесі сенсоутворення, як у формуванні нових життєвих реалій, а також констатації нездатності традиційних філософських понять у ситуації «віртуалізації дійсності». Як більш-менш стійкі координати опису виступають терміни «симуляція» та «дигітальна (цифрова) естетика». Спектр проблем у роботах теоретиків постмодернізму простягається від прогнозів про «розкріпачення зору» та звільнення його від влади слова, до насторожених висловлювань щодо того, а які, власне, антропологічні якості ставить і формує нова техніка. У цьому контексті на чолі розглянуто трактування проблеми візуального та віртуального у Норберта Больца [6], згідно з яким ситуацію сьогодення характеризує виникнення, поряд з вербальним та візуальним, ще й цифрового виміру, що перетворює як мовну, так і зорову комунікацію. Для самих зображень можливість електронного відтворення не залишається без наслідків якість відтворюваних зображень змінюється, вони сприймаються вже не в перспективі, а, згідно з Больцем Н., «тактильно і за допомогою цифри».

Становлення окремих медіа комунікації, (наприклад, друкарства) є свідченням змін «тимчасової семантики» під час переходу до нової епохи (Нового часу). Поняття ризику не пов'язане у Лумана Н. лише з технікою чи з економікою - саме майбутнє виступає у модерному суспільстві як ризик. А сучасність розуміється як результат рішення або відмови від нього рішення, наслідки якого неможливо прорахувати. Обидві моделі - комунікативна та модель ризику - спираються на певні уявлення про комунікацію, різницю між якими проявляються у різних підходах до її тематизації. Найбільш очевидно ця відмінність постає у роботах Хабермаса Ю. та Лумана Н.. На відміну від Хабермаса Ю., Луман Н. відмовляється від приписування комунікації установки на раціональність, успішність комунікації також не є для Лумана Н. само собою зрозумілим вихідним посиланням.

Різні підходи до тематизації комунікації продемонстрували науки про культуру та філософію культури рубежу століть. Оскільки замість описаного образу віртуальної дійсності у фокусі культурологічних і філософських досліджень, виявилася нова визначеність уявлення, що актуалізувалася, про простір міжкультурних взаємодій, що стало реальністю сучасних європейських культур.

Актуальним є дослідження соціокультурного контексту кінематографу Німеччини кінця XX - початку XXI ст. Присвячений аналіз відображено у структурі нової течії в кінематографі Німеччини, а саме [7]:

1. Герой та основні теми нового німецького кіно.

2. Мультикультуралізм як прийом та об'єкт зображення.

3. Молодіжне кіно та проблеми соціалізації.

Своєрідність феномену, що позначився, реконструюється на прикладі динаміки основних тем і проблем сучасного німецького кіно, зокрема, теми дороги в кожному з цих позицій. Проблема взаємовідносин нової кінотенденції з попередниками та з європейською кінематографічною традицією загалом є наскрізною для кожного із зазначених контекстів.

Розглянуто питання природи новизни зазначеної кінотенденції. Наслідуючи висловлену гіпотезу, ця новизна не є характеристикою нового стилю і проявляється насамперед у новому характері взаємодій з соціокультурним контекстом [7].

Особливості аналізованого кінематографічного явища визначають вибір методів дослідження. Вибрана методологія принципово міждисциплінарна, передбачає аналіз сучасного німецького кіно не в кінознавчій, а культурологічній та філософській перспективах, з допомогою засобів дискурсивного аналізу (різних варіантів інтерпретації) та із залученням синергетичних ідей «темпомиру» і «синхронізації темпів» розвитку.

В результаті дослідження виділено інтегруючу функцію нової кінотечі - функцію налагодження комунікації між різними культурними, віковими та іншими соціальними групами сучасного суспільства. Підкреслено стихійний характер цих процесів, що набувають вигляду самоорганізації. Кіно перетворюється на систему, що самовідтворюється, що функціонує в соціокультурному контексті і виконує функцію відтворення і налагодження суспільної комунікації. Порівняно з початком століття, зміст інтегруючої функції зазнає істотної трансформації у зв'язку з ускладненням структури сучасних суспільств, особливо у плані збільшення їхньої етнокультурної різноманітності. А тому і особливість цієї функції на сучасному етапі є самостійним предметом дослідження, для якого сучасне німецьке кіно дає великий матеріал.

Як точка відліку для нової кінотечії, названий певний рубіж - друга половина 90-х рр. Конститує це явище, як наявність будь-якої певної творчої програми і не авторське усвідомлення приналежності до однієї загальної течії. Уявлення про цілісність складається насамперед у сприйнятті глядачів (не в останню чергу критиків). Тому нова кінотенденція пов'язана, не так з іменами режисерів (серед яких і відомі автори, і дебютанти), як із деякою спільністю світовідчуття [8].

До ознак, що найбільш явно позначилися, відноситься прагнення відповісти на нові «виклики часу», його щирість перетворюється на свого роду прийом, у фірмовий знак, що нагадує про вже відомі напрямки в європейському кінематографі.

Тому успішною темою нового німецького кіно стає саме сучасна проблематика, звернення до актуальних тем сьогодення, до тієї реальності «невизначеності», яку навіть соціологи починають описувати у художньому ключі.

Йдеться про героїв та основні теми нової кінотечії. Підкреслимо, що вона дуже чуйно вловила характер, який складається у 90-ті роки культурної ситуації. В неї основними проблемами стали міграція, зміна структури сучасних суспільств, нова якість міжкультурних взаємодій загалом та європейської інтеграції зокрема. У цій ситуації нове німецьке кіно досить точно визначило свого героя і адресата воно стало орієнтуватися не на «просунуту публіку», а на найширші її верстви, на мешканця сучасного мегаполісу так само, як і на мешканця провінцій. І в цій зверненості до масового глядача без снобізму та кивків убік виявилася виграшна стратегія нового німецького кіно. Його героєм найчастіше виявляється звичайнісінька людина, і тема його екзистенційного буття в сучасній дійсності стає однією з найчастіше досліджуваних і моделюваних кінематографом тем.

У результаті аналізу низки кінофільмів на чолі сформульовано тезу у тому, що сучасне кіно Німеччини стає етично орієнтованим. Ця етична домінанта виділена на чолі як важлива характеристика нової течії. Історії «маленької людини» - свідка великих історичних подій - складають сюжет цілої низки фільмів, створених в останнє десятиліття, особливо у другій половині 90-х. Останніми роками у ролі героя дедалі частіше виступає іммігрант, чому більш певною стає стильова приналежність нової кінотечі, оскільки ця тема вже викристалізовується на уявлення про нову романтику [9].

У сучасній дійсності, що стрімко змінюється (що часто становить і основну сюжетну лінію), коли багато соціальних, професійних та інше, відмінностей стають менш помітними, соціальний статус героя виявляється не так важливий. І в цьому уявленні ще раз проявляється та зміна співвідношення між «життєвим світом» та «системою». Формальні інститути перестають бути єдиною сферою, пов'язаною з успіхом та громадським визнанням, передаючи частину своїх функцій «життєвому світу». Що не залишається непоміченим у кінофільмах другої половини 90-х. рр. У кінематографі цього періоду масштабні соціокультурні зрушення постають крізь призму індивідуальних людських історій, історичні події - очима «маленької людини». Своєрідність їх подачі проявляється у безкомпромісній фіксації прикмет часу, в етичній загостреності, у точно витриманій інтонації, у ритмі, у відношенні до героя та глядача - у тому, що конституює вже зазначену стильову спільність.

Показ масштабних подій очима рядового героя в сучасному німецькому кіно, наприклад серіал «Кобра 11 - Дорожня поліція» (19962017 рр.) [10], переплітається з мотивами руху та дороги, які в такій інтерпретації дозволяють поєднати найрізноманітніші сюжети та жанри. Традиційна для кінематографа щонайменше з часів неореалізму (якщо не з часів «Прибуття поїзда»), тема дороги до кінця XX століття знову набуває буквального сенсу не просто як образ змін, але як основний зміст та основна проблема сучасної епохи.

У німецькому кіно сьогодення вона проявляється і на рівні сюжету (сюди можуть бути віднесені фільми переважно молодіжної тематики, створені в жанрі «роуд-муві»), і на рівні героя, і як метафора ширшої філософської постановки проблеми. Мчить не тільки Лола з однойменного фільму - у стрімкому русі перебувають усі.

Самостійною темою цей мотив стає у кінокартинах, присвячених проблемам міграції та мультикультуралізму. Інтеграційна проблематика починається у сучасному німецькому кіно з теми об'єднання Німеччини та у кінофільмах останніх років органічно змінюється темою європейського об'єднання, міграції та мультикультуралізму.

В аналізі теми імміграції в сучасному німецькому кіно виділено кілька варіантів романтизації, реконструкції «іншого бачення», які розглянуті на прикладах кінофільмів останніх років.

На основі інтерпретації розглянутих фільмів, можна сказати, що образ іншої культури все частіше будується як образ іншого, досвід якого є повчальним, як елемент загального цілого. Тенденцією стає розгляд «іншого» не як «чужого», а як «свого-іншого» Ці трансформації розглядаються, як свідчення інтенсифікації інтеграційних процесів та як прояв механізмів адаптації у процесі соціокультурної інтеграції.

Молодіжне кіно перетинається із «висновками» кінематографу, яке присвячено проблемам мультикультуралізму.

Поряд із розважальною роллю, це кіно виконує і соціалізуючу функцію. Сприяючи інтеграції молодого покоління в соціум, воно транслює ті самі суспільні норми та уявлення, про які вже йшлося вище, про позитивно-прийнятне ставлення до іншого, готовність до кооперації тощо. На матеріалі сучасного кіно Німеччини на чолі, аналізується проблема ціннісних орієнтацій.

З сюжету тема культурного діалогу переростає у форму спільних проектів - на чолі розглянуто приклади цього популярного у наші дні напряму у розвитку європейського кінематографу. Для сучасного кіно Німеччини, характерна активна участь та підтримка спільних проектів як у європейському, так і у ширшому контекстах.

Таким чином, особливе місце у такій співпраці останніми роками займає підтримка східноєвропейських кінематографій. Досліджується співвідношення нової кінотечі з досвідом попередників, відзначаються спроби інтеграції різних традицій та різних жанрів.

Висновки

В результаті культурно-історичного аналізу ми приходимо до висновку, що проблема пошуку німецької ідентичності формується аналізуючи культуру пам'яті (Erinnerungskultur) німців, тобто те, як вони пам'ятають знакові історичні події, можна стверджувати, що саме в культурних колах, а не на державному рівні, зароджується і зміцнюється питання «стіни в головах» в об'єднаній Німеччині.

Сьогодні кількість культурних цінностей, які об'єктивно проробляють образ НДР та наслідки об'єднання, зростає. Німецька ідентичність - це сукупність протилежних цінностей та світоглядів, «відмінності в менталітеті тих та інших надають Берліну, як і Німеччини загалом, його незвичайну строкатість» [11]. Стіна, стверджував Ганс Магнус Енценсбергер, відокремила німців від німців та решти світу, але єдине, що німці розділяли, було твердження: «Die Zerrissenheit ist Unsere Identitat» («Роз'єднаність - це наша ідентичність») [12]. Отже, питання «що таке німецькість?», яке було актуальним ще за часів Вагнера Р., не вичерпало себе і в культурі XXI століття.

Розглянуто різні підходи до встановлення проблем впливу матеріального носія комунікації на процес сенсоутворення. Проаналізовано проблеми, що найбільш дискутуються в німецькомовній філософській культурі, що пов'язані з широким поширенням нових інформаційних технологій (ІТ), з наслідками їх можливого впливу на людину Німеччини.

Еволюцію медіа-комунікації Ніклас Луман вибудовує, починаючи з мовлення, через писемність, друкарство і далі аж до електронних носіїв. З'явилася одночасно з винаходом друкарства, тобто із виникненням матеріальних носіїв комунікації, які забезпечили такий спосіб її функціонування, який не вимагає одночасної присутності відправника та одержувача повідомлень. Книгодрукування стало новим (після писемності) етапом постановки проблеми вірності інформації, що тиражується.

Характерне підкреслення потенціалу візуальних повідомлень, акцентування ролі самих засобів трансляції («медіуму комунікації») не так у процесі сенсоутворення, як у формуванні нових життєвих реалій, а також констатації нездатності традиційних філософських понять у ситуації «віртуалізації дійсності». Як більш-менш стійкі координати опису виступають терміни «симуляція» та «дигітальна (цифрова) естетика».

Отже, до кінця століття стає потреба у поняттях, дозволяють тематизувати особливості культурних взаємодій, зокрема, взаємодій із культурним досвідом у ситуації комп'ютерної комунікації.

Результатом дослідження нових тенденцій у сучасному культурному розвитку Німеччини стає розвиток нової кінематографічної течії, яка орієнтована на пошуки візуального образу нової дійсності міжкультурної комунікації. Воно етично спрямоване, й у культурному контексті йому приділяється функція відтворення та підтримки суспільної комунікативної структури, налагодження комунікації між різними групами сучасного суспільства. Причому ці процеси розгортаються стихійно, набуваючи характеру самоорганізації.

Що стосується нової кінотенденції, вона поки не досягла свого піку, і робити висновок про те, що вона вийде, і як форма, що має місце, буде використана кінематографістами Німеччини надалі, поки рано. Однією з попередніх відповідей на це питання могли б стати висновки щодо взаємин сучасного кіно. У сучасній культурній ситуації воно набуває інтегруючої функції, функції налагодження комунікації між різними культурними групами, бере участь у відтворенні суспільної комунікативної структури.

Отже, в результаті дослідження виділено інтегруючу функцію нової кінотечі - функцію налагодження комунікації між різними культурними, віковими та іншими соціальними групами сучасного суспільства. Підкреслено стихійний характер цих процесів, що набувають вигляду самоорганізації. Кіно перетворюється на систему, що самовідтворюється, що функціонує в соціокультурному контексті і виконує функцію відтворення і налагодження суспільної комунікації.

Джерела

1. Беньямин В. Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости - М.: 1996, Беньямин В. Краткая история фотографии // Беньямин В Указ. соч. С 66-91.

2. Хоркханмер М., Адорно Т. В. Диалектика просвещения Философские фрагменты - М - СпБ 1997, (Horkheimer M Adomo Th W Diatektlk der Aufklaerung Philosophische Fragmente Frankfurt a M., 1969).

3. Ellnch L. Setn und Schem Wie postmodern ist das systemtheorensche konzept der elektronischen Medien?/ Deutsche Zeitschnft for Plulosophie, 1996 (44) - №4 S. 559-582.

4. Luhmann N. Die Reahtat der Massenmedien // Vortrage/Nordhem-Westfahsche Akademie der Wissenschaften G333 - Opladen, 1995. - S. 6.

5. Лотман Ю. М. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. Таллин, 1973.

6. Bolz N. Eme kurze Geschichte des Schems - Munchen, 1991.

7. A Companion to German Cinema / Ginsberg, T., Mensch, A. -- John Wiley & Sons, 2012. - 601 p. - (CNCZ

- Wiley Blackwell Companions to National Cinemas). - ISBN 9781405194365.

8. The Concise Cinegraph: Encyclopaedia of German Cinema / Bock, H.-M., Bergfelder, T. - Berghahn Books, 2009. - 600 p. - ISBN 9780857455659.

9. Elsaesser, Th. Weimar Cinema and After: Germany's Historical Imaginary. - Routledge, 2013. - P. 147-148.

- 480 p. - ISBN 9781135078591.

10. Alarm fur Cobra 11 - Die Autobahnpolizei - сайт. URL https://uaserials.pro/1423-kobra-11-dorozhnya- policiya.html

11. Минуя границы: писатели из Восточной и Западной Германии вспоминают / пер. с нем. [А. Кряжимской и др.]. - М.: Текст, 2009. - С. 227

12. Enzensberger H. M, Landessprache: Gedichte. - Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1969. - S. 9.

Размещено на Allbest.ru