Діяльність музичних товариств, як рушійної сили музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Діяльність музичних товариств, як рушійної сили музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст.

Полянко Микола Олегович аспірант кафедри педагогіки та методики початкової освіти

Анотація

Розвиток культури здавна був одним з факторів народотвор- чості. Спільні культурні цінності згуртотвували людей, окреслювали життєві орієнтири. Саме культурні надбання були рушійною силою людського розвитку та відображали основу світогляду. Мистецтво, як важливий атрибут людського життя, настільки ж давнє, як і сама людина. Необхідність ділитися сокровенними таїнствами людської душі, супроводжувала нас впродовж всієї історії. Мистецтво несе в собі головні символи нашого існування та дає змогу почути таємні переживання, які затихають при рутинній буденності. Дослідження історичних процесів розвитку мистецтва, як невід'ємної частини національного та культурного розвитку людини, є надзвичайно важливим з точки зору сучасності. Адже тільки пізнаючи минуле, ми маємо шанс на усвідомлення теперішнього та творення щасливого майбутнього. Створення нових теоретичних напрацювань у сфері освітніх, педагогічних наук у сфері мистецької освіти, які б дозволили краще осмислити власний історичний досвід та удосконалити системи освіти є надзвичайно важливим вектором сучасного національного розвитку. У статті автором розглянуто роль діяльності музичних товариств, як рушійної сили музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст. Висвітлено значення взаємозв'язку розвитку культурно-мистецького простору, як сфери реалізації творчих проєктів та музично-інструментальної педагогіки Також визначено роль окремих митців на розвиток розвиток музично-інструментальної освіти на теренах Західної України у XIX ст. Здійснено ретроспективний аналіз формування культурно-мистецького простору та системи музично- інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст. Дане дослідження має на меті сформувати передумови для створення, розробки та впровадження новітніх шляхів оновлення системи мистецької освіти, яка б включала в себе гармонічне поєднання вивчення взаємовпливу мистецьких надбань європейського мистецького простору та українських культурних традиції, якими багата наша історична спадщина.

Ключові слова: Мистецтво, музика, освіта, музичне товариство, митець, мистецький простір.

Abstract

Polianko Mykola Olehovych, Postgraduate Student at the Department of of pedagogy and methods of primary education, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

ACTIVITIES OF MUSICAL SOCIETIES AS THE DRIVING FORCE OF MUSICAL AND INSTRUMENTAL EDUCATION IN WESTERN UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE 19TH CENTURY

The development of culture has long been one of the factors of national creation. Shared cultural values united people, outlined life orientations. It was cultural heritage that was the driving force of human development and reflected the basis of worldview. Art, as an important attribute of human life, is as old as man himself. The need to share the innermost secrets of the human soul has accompanied us throughout history. Art carries the main symbols of our existence and makes it possible to hear secret experiences that are silenced by routine everyday life. The study of the historical processes of the development of art, as an integral part of the national and cultural development of a person, is extremely important from the point of view of modernity. After all, only knowing the past, we have a chance to realize the present and create a happy future. The creation of new theoretical developments in the field of educational and pedagogical sciences, which would allow us to better understand our own historical experience and improve education systems, is an extremely important vector of modern national development. In the article, the author considered the role of musical societies as the driving force of musical and instrumental education in Western Ukraine in the second half of the 19th century. The significance of the interrelationship of the development of the cultural and artistic space as the sphere of the implementation of creative projects and musicalinstrumental pedagogy is highlighted. The role of individual artists in the development of musical-instrumental education in Western Ukraine in the 19th century is also determined. A retrospective analysis of the formation of the cultural and artistic space and the system of musical and instrumental education in Western Ukraine in the second half of the 19th century was carried out. This study aims to create prerequisites for the creation, development and implementation of the latest ways of updating the art education system, which would include a harmonious combination of the study of the mutual influence of the artistic assets of the European artistic space and Ukrainian cultural traditions, which are rich in our historical heritage.

Keywords: Art, music, education, music society, artist, art space.

Постановка проблеми

Дослідження культурних надбань минулого відграє надзвичайно важливу роль у формуванні сьогодення, адже завдяки пізнанню та аналізу історичного досвіду людина пізнає себе, формує усвідомлену життєву позицію та вектор свого майбутнього розвитку. Відкриваючи цю скарбницю, людина пізнає мудрість через зв'язок поколінь. Тим не менш, важливо завжди пам'ятати про небезпеки байдужості та забуття, які чатують на тих, хто нехтує минулим. Саме тому дослідження культурно- мистецьких надбань наших предків, їх аналіз, впорядкування, систематизація та популяризація є надзвичайно актуальним питанням сучасної науки, задля створення усвідомленого сьогодення та квітучого майбутнього нашого народу.

Рівень розвитку музично-інструментальної освіти завжди був показником культурно-мистецького рівня суспільства. Музичне виконавство є надзвичайно складним видом діяльності, який потребує значної теоретичної та практичної підготовки. Навчання на таких музичних інструментах, як скрипка, фортепіано чи валторна може зайняти багато років кропіткої праці. Здавна, бажаючі долучитися до світу музичного мистецтва брали уроки гри на інструменті у концертуючих виконавців. Безумовно, переймати досвід у митця, який досягнув професійного рівня і має концертну практику може бути надзвичайно корисним. Однак, з часом рівень вимог до професії концертуючого музиканта невпинно зростав, й стало очевидним, що вивчаючи виключно гру на інструменті, неможливо отримати повноцінну мистецьку освіту. Крім того фінансування індивідуального навчання завжди було затратним. Таким чином наприкінці XVIII ст. почався процес масової організації закладів музичної освіти, які б відповідали освітнім потребам того часу. Цей процес створив передумови для розвитку культурно-мистецького та освітнього простору, що мали б змогу продукувати професійний продукт. Роль мистецького простору, як сфери міжкультурного спілкування та творчого обміну, надзвичайно актуальна і сьогодні, коли вміння міжкультурної комунікації постає важливим викликом для нинішнього суспільства. культурний мистецький музичний інструментальний

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі аспекти розвитку системи музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст. - першій третині ХХ ст. висвітлюються такими українськими ученими та дослідниками як Барановська Н. М., Воловець М., Литовченко В., Мазепа Т. Л., Линів О. Я., Полякова І. О., Рось З. П., Спольська О. В. Водночас, проведені дослідження чітко зосередили увагу науковців на необхідності більш грунтовного вивчення та пропрацювання даного питання для створення повноцінної ретроспективи історії становлення розвитку системи музично- інструментальної освіти в Західній Україні, а також розробки та впровадження таких матеріалів до курсів з історії педагогіки чи для удосконалення сучасної системи мистецької освіти.

Мета статті - виявити вплив діяльності музичних товариств на розвиток системи музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст., розглянути роль взаємозв'язку розвитку культурно- мистецького простору, як сфери реалізації творчих проєктів та музично- інструментальної педагогіки. Висвітлити роль окремих митців на розвиток музично-інструментальної освіти. Здійснити ретроспективний аналіз формування культурно-мистецького простору та системи музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст.

Виклад основного матеріалу

Розвиток культурно-мистецького простору завжди був тісно пов'язаний з паралельним розвитком мистецької освіти. На теренах Західної України середини XIX ст. вже був чітко сформований мистецький простір, який потребував постійного наповнення мистецькими заходами професійного рівня. Одним з культурно-мистецьких центрів західної України XIX ст. був Львів, адже як зазначає дослідниця Т.Мазепа: «Столичний статус Львова спонукав аматорів і професійних музикантів до організації публічних концертів та усвідомив необхідність створення музичного товариства на зразок інших європейських товариств.» [6, с.148]. Таким чином збільшення попиту на мистецький продукт вимагало організації культурно-мистецьких заходів, що в свою чергу створювало ряд викликів для поціновувачів мистецтва. Безумовно, одним з важливих критеріїв розвитку якості мистецького простору була наявність відповідної інфраструктури, адже без концертного залу з необхідними атрибутами (сцена, глядацький зал та ін.), проведення будь якого роду концертних заходів не могло б мати відповідної візуальної та акустичної атмосфери, яка необхідна при проведенні мистецьких заходів на професійному рівні. Ще одним аргументом для підтримки ідеї розвитку мистецької інфраструктури могло бути бажання створення відповідних умов для запрошення європейських митців, як на гастролі, так і на постійні робочі місця. Крім цього, варто зазначити, що виконання симфонічних, хорових чи оперних творів, потребує приміщення відповідного розміру та з необхідними якісними характеристиками, без яких виконання певного репертуару неможливе. Ще в 1776 році у Львові був заснований театр драми та опери, завдяки діяльності якого були створені тісні контакти з європейськими митцями. А вже в 1842 році був збудований міський театр графа Станіслава Скрабека, в якому одночасно діяли польська та австрійська сцени. [1, с.284]. Таким чином почалося формування спеціалізованого середовища, необхідного для створення мистецького продукту.

Безумовно, центром творення мистецтва є людина, тому надзвичайно важливо знайти можливість запрошення митців найвищого професійного рівня, щоб творити мистецький простір, який би міг мати перспективи для довгого існування. Завдяки зацікавленості поціновувачів мистецтва та підтримці меценатів, а також бажаючих долучитися до мистецьких надбань чи отримати музичну освіту, яка б відповідала столичним тенденціям того часу, вже в XIX ст. у Львові працювала ціла плеяда видатних митців. Описуючи основні підготовчі етапи розвитку професійної музичної освіти у Львові дослідниця Т.Мазепа зазначає: «Входження Галичини до австрійської імперії Г абсбурґів мало свої наслідки і для культури краю, оскільки сюди прибувають численні митці з усіх кінців велетенської імперії. Вони водночас й інтегруються у місцеве середовище, і привносять свої ініціативи і традиції в духовний уклад краю. Вже у перші десятиліття ХІХ століття ці процеси стали вельми помітними. Найбільш активними організаторами музичного життя, ініціаторами заснування майбутніх музичних інституцій були: композитор, теоретик, диригент Йоганн (Ян) Медеріч Галлюс (Johann (Jan) Mederitsch Gallus), скрипаль і композитор Кароль Ліпінський (Karol Lipinski), молодший син геніального класика, «львівський» Моцарт - Франц Ксавер (Franz Xawer Mozart) та Йоганн Рукгабер (Jahann Rukgaber)» [7, с.14].

Варто відзначити, що професійний рівень цих митців був надзвичайно високим. Уже сама присутність митців такого рівня створювала атмосферу особливого трепету перед концертами та піднімала планку професійності для їх колег. Скрипаль К.Ліпінський став одним з рушіїв музично-інструментального виконавства у Львові. Як зазначає дослідник А.Г.Левицкий: «Однозначно вагомою особистістю для розвитку культури Галичини був знаменитий Кароль Ліпінський. Його практично сорокалітнє перебування у Львові (1799-1839), концертна, композиторська та особливо диригентська діяльність отримали світовий резонанс» [3, с.111]. Завдяки непересічному таланту та заповзятості у виконавськіій діяльності, К.Ліпінський здобув велику популярність як у львів'ян, так і у закордонної публіки.

Важливим фактором розвитку мистецького простору завжди була міжкультурна комунікація. Завдяки спілкуванню та обміну досвідом та культурними надбаннями, розширювалися горизонти уявлень та зростав професійний рівень майстрів своєї справи. Не виключенням були й такі львівські митці як К.Ліпінський та Ф.К.Моцарт. Під час гастрольних турів Європою вони зустрічалися з їх видатними сучасниками, що надзвичайно вплинуло на подальший розвиток мистецького простору та музично- інструментальної освіти на теренах Західної України другої половини XIX ст. Зокрема під час своїх концертних поїздок К.Ліпінський зустрічався з такими митцями, як Л.Шпор, Ф.Шопен, Ф.Ліст, Н.Паганіні. Завдяки цим зустрічам К.Ліпінський надихнувся на створення своїх скрипкових шедеврів та удосконалення своєї професійної майстерності, що знайшло відображення у прем'єрах багатьох музичних творів К.Ліпінського у Львові. Висока виконавська майстерність разом з композиторськими навчиками дали значний поштовх для подальшого здобуття світової слави [3].

Інший видатний митець, який працював у Львові в XIX ст, Ф.К.Моцарт, син славнозвісного композитора В.А.Моцарта теж зробив значний вклад у розвиток мистецького простору та музичної освіти краю. Будучи блискучим виконавцем та композитором, він не тільки брав участь у концертах на теренах Західної України, але й часто гастролював у великих культурних центрах Європи. Завдяки його гастрольним турам, як і К.Ліпінський, він мав змогу спілкуватися з видатними митцями свого часу. Зокрема, будучи в місті Бремен, Ф.К.Моцарт зустрічався з В.Ф.Рімом, композитором, піаністом та органістом, засновником Бременської співочої академії та музичним директором міського театру в Бремені. В своєму подорожньому щоденнику, який Ф.К.Моцарт вів під час подорожі 1819-1822 рр., композитор писав: «Весь ранок я ще доводив до пуття деякі справи, обідали ми в Ріма, композитора, який тут відомий. Він органіст у соборі, а поза тим дає уроки фортепіано та вокалу. Це йому Бремен завдячує школою співу, в якій ні багато ні мало - 60 членів. Щовівторка вони сходяться в спеціально винайнятій залі і виконують під його керівництвом ораторії та подібні твори Баха, Генделя. За мого попереднього приїзду я був присутнім на занятті й був захоплений понад усі очікування. Мабуть, того дня в мене промайнула думка організувати щось схоже і в нас...» [8, с.228]. Безперечно, завдяки культурно-мистецькій комунікації налагоджувався взаємозв'язок між різними мистецькими просторами, а митці та поціновувачі мистецтва, зацікавлені в розвитку мистецького рівня свого краю, мали змогу перейняти передовий досвід своїх колег та навчитися на їх здобутках та помилках. Як і сьогодні, в ХІХ ст., такі складні проєкти потребували належної організації, що включала в себе детальне планування, пошук фінансування та адаптація до реалій часу, тому їх реалізація не могла бути негайною, а часто була довгим поступовим процесом, особливо в полікультурному регіоні. Таким чином, здобутки та інновації європейського мистецького простору впроваджувалися на теренах Західної України XIX ст.

Після повернення з подорожі до Львову Ф.К.Моцарту вдалося організувати Інститут співу та «Товариство св.Цецилії», які були натхненні музичними товариствами та музичним академіями Європи й дали значний поштовх розвитку музичної освіти та виконавського мистецтва Львову, збераючи навколо своєї діяльності як професійних виконавців так і любителів музики. Дослідниця Т.Мазепа характеризуючи діяльність «Товариства св.Цецилії» зазначає: «Хоча воно проіснувало неповних три роки до 1829 року, проте стало попередником наступних музичних інституцій, що невдовзі були засновані у столиці Галичини. Перша акція Товариства - виконання «Реквієму» В. А. Моцарта у греко-католицькому соборі св. Юра під орудою Кароля Ліпінського 3 грудня 1826 року - увійшла в аннали львівської історії музики». [6, с.153]. Варто зазначити, що діяльність даних інституцій, сприяла подальшому розвитку мистецького простору та продемонструвала переваги створення постійного закладу музичної освіти, який би забезпечував музичні колективи міста кваліфікованими кадрами, що в свою чергу не тільки розширювало репертуарні рамки, але й підвищувало б загальний концертний рівень. Таким чином успішна реалізація концертних проєктів дала поштовх розвитку професійної музичної освіти, що підтверджує тісний взаємозв'язок між культурно-мистецьким простором, як площиною для реалізації творчих проєктів та мистецькою освітою, як складником якісного мистецького продукту та необхідною ланкою розвитку культури краю.

Завдяки поступовому збільшенню інтересу до сфери музичного мистецтва та успішній діяльності інших мистецьких інституцій потреба розвитку закладів музичної освіти стрімко зростала і в пошуках. Тому важливою подією для подальшого розвитку музично-інструментальної освіти на теренах Західної України стало заснування «Товариства друзів музики», яке неформально існувало ще з 1822 року, але змогло домогтися офіційного затвердження тільки 14 серпня 1838 року. До діяльності Товариства був залучений і Ф.К.Моцарт [8, с.38]. Товариство було ще однією спробою організувати серйозну мистецьку інституцію, яка б відповідала мистецьким запитам тогочасного суспільства. Досліджуючи історію діяльності «Товариства друзів музики» Н.Барановська зазначає: «Згодом його перейменовано на Галицьке музичне товариство, завдяки якому розпочався новий період у розвитку львівського професійного музичного мистецтва.» [1, с.286].

Діяльність Галицького музичного товариства мала визначальний вплив на подальший розвиток музичної освіти краю. Дослідниця В.Литовченко зазначає: «Галицьке музичне товариство сприяло відкриттю в 1839 р. музичної школи у Львові. Спочатку в цьому закладі функціонували класи співу, скрипки та віолончелі, згодом були створені класи фортепіано, органа, альта, контрабаса, флейти, кларнета, валторни, сольного й хорового співу, контрапункту, музичної форми, теорії музики, гармонії» [4, с.331]. Отже, заснування музичної школи стало фундаментом для розвитку професійної музично-інструментальної освіти регіону, даючи змогу учням опановувати різні музичні інструменти, що в свою чергу сприяло гармонічному наповненню музичних колективів різними групами інструменталістів, які б мали необхідний виконавський рівень та володіли теорією музики на рівні, необхідному для прочитання, аналізу та виконання музичних творів високого художнього рівня. Такий підхід до творення мистецького простору визначав Галицьке музичне товариство, як творців нової освітньої ланки, що дала змогу створити мистецьке середовище для зростання митців-виконавців, композиторів чи підготовлених поціновувачів музики з достатнім рівнем знань для сприйняття музичних новинок того часу. Таким чином організація нового освітнього закладу, який би працював на постійній основі здійснило реформування освітнього бачення та проклало новий вектор освітньої траєкторії того часу.

Важливо зазначити, що керівництво Галицького музичного товариства було знайоме з досвідом роботи інших музичних товариств та достатньо компетентним, щоб визначити та виправити слабкості такого роду інституцій. Зокрема, для створення повноцінних та гармонічно укомплектованих колективів, таких як симфонічний оркестр, потрібна певна кількість виконавців, які на достатньому рівні володіють різними музичними інструментами. Популярність скрипки та фортепіано завжди притягувала більшу частину поціновувачів музики, чим створювала певний дефіцит серед інструменталістів духової групи. Таким чином, створення закладу, який би надавав змогу навчатися на широкому спектрі інструментів було критично важливо для подальшого функціонування музичних колективів міста. Дослідниця Т.Мазепа зазначає: «Новим проявом активності Товариства є доповнення програми навчання співу та гри на скрипці школою гри на духових інструментах, а саме на гобої, кларнеті та валторні. На ці спеціальності прийнято по 4 юнаки віком від 12 років, які пройшли лікарське обстеження, що стверджує придатність до навчання на цих інструментах, і виявили певні знання у цій сфері. Малозабезпеченим надається можливість отримувати науку безкоштовно, інші платять за навчання по 2 флорени щомісячно. Таким чином Товариство забезпечує резерв підготованих музикантів на духових інструментах, що, як правило, є слабкою стороною усіх музичних товариств.» [7, с.16]. Отже, діяльність Товариства була спрямована на ефективну освітню діяльність, яка заохочується підтримкою талановитих, але фінансово незабезпечених учнів, що вказує на зацікавленість у рівноправності навчання, незалежно від соціального статусу.

Важливою складовою професійного навчання музиканта є концертні виступи, що дають змогу перевірити набуті вміння на практиці й отримати сценічний досвід. Надзвичайно важливою для любого молодого виконавця є підтримка й досвід виступу поруч з майстрами своєї справи, а також можливість слухати концертні виконання корифеїв музичного світу наживо. Аналізуючи концертну та організаторську діяльність Галицького музичного товариства дослідниця Н.Барановська зазначає: «У програми концертів включалися симфонічні, кантатно-ораторійні та камерні твори європейських композиторів. Його силами у Львові організовано виступи багатьох відомих у Європі професійних музикантів: угорського піаніста Ференца Ліста, бельгійського скрипаля, засновника франко-бельгійської скрипкової школи Анрі В'єтана, норвезького скрипаля-віртуоза Уле Борнемана Булля, іспанського скрипаля Пабло де Сарасате, німецького піаніста і диригента Йоганнеса Брамса, німецького скрипаля угорського походження Йожефа Йоахіма та багатьох інших.» [2, с.286].

Варто відзначити, що концертні виступи членів Галицького музичного товариства мали на меті перш за все гармонічний розвиток виконавців, їхньої здатності до самоаналізу та самовдосконалення. Адже суто теоретичне навчання в класі, вивчення музичних законів відмежоване від мистецьких цінностей чи абсолютно необдумане прослуховування музики, яке не супроводжується подальшим аналізом, створює дисгармонію у відношенні ремесла з художніми цінностями музичних творів. Таке навчання позбавлене залучення учнів до глибинних мистецьких надбань та не зможе забезпечити формування митця, як різносторонньо розвинутої особистості.

Важливість концертної діяльності в роботі школи Галицького музичного товариства відзначає й дослідниця Т.Мазепа, яка наводить наступну цитату з часопису «Mnemosyne» від жовтня 1839 року: «Виступи Товариства - не концерти віртуозів; вони служать вдосконаленню музичних умінь окремих членів та всього колективу; що сьогодні ще недосконале, що становить для нас труднощі та видається недолугим - має нас навчати бути кращими, ліпшими, досконалішими. Для цього, подібно до того, як образотворчому мистецтву служить споглядання, так в музиці необхідно слухати добрі взірці.»[7, с.16]

Наступною віховою подією, яка продовжила нову освітню траєкторію музично-інструментальної освіти на теренах Західної України XIX ст. було перетворення музичної школи Галицького музичного товариства на консерваторію, яка розпочала свою діяльність у 1853 році. Першим директором консерваторії став Й.Рукгабер [1]. Початок діяльності консерваторії був надзвичайно складним, адже після революційних років 18281849 років, було складно налагодити роботу такої комплексної установи. Багатопрофільний навчальний заклад потребував потужного викладацького складу, чіткої системи керівництва та достатньої кількості абітурієнтів. Все це вимагало відповідного фінансування та неабияких організаторських здібностей. Розглядаючи питання успішності діяльності консерваторії дослідниця Т.Мазепа стверджує: «Перші роки існування Консерваторії були не надто вдалими через недосконалість відповідних навчальних планів, слабкість керівництва та кадрів педагогів і учнів (їх називали за французьким зразком «елєвами»). Однак консерваторія була створена і розпочала свою діяльність, що тривала до 1939 року. Потім вона була реорганізована та об'єднана з іншими музичними навчальними закладами.» [7, с. 20]

Варто зазначити, що незважаючи на складнощі, консерваторія досягла значних успіхів у своїй діяльності та сприяла формуванню важливих освітніх принципів, які дали змогу мистецькій освіті продовжити свій розвиток. Дослідниця Н.Філіпчук зазначає: «Зокрема, уся історія розвитку консерваторії засвідчувала, що її основним принципом, який визначав зміст навчального процесу, був європеїзм. І справді, понад стоп'ятдесятрічний творчий поступ мистецької освіти відбувався на перехресті цивілізаційних доріг різних народів і культур. У цьому суголоссі становлення вибудовувалася оригінальна мистецька «львівська школа» [11, с.120]. Європейська орієнтованість львівських митців та музичної публіки створили підгрунтя для подальшого розвитку міжкультурної комунікації та дала змогу створенню унікального мистецького стилю, що базуєтсья на поєднанні місцевих традицій з тогочасними тенденціями мистецьких центрів Європи. Безумовно, важливим фактором такого культурного обміну, була відкритість до спілкування між людьми різних національностей та здатність до сприйняття різного роду мистецтва, яке об'єднувало любителів музики.

Таким чином Галицьке Музичне Товариство започаткувало традиційні та надзвичайно важливі принципи, які визначили подальший розвиток мистецької освіти на теренах Західної України XIX ст., адже на їхню діяльність орієнтувалися й інша заклади та товариства. Розкриваючи питання принципів діяльності товариства, дослідниця Т.Мазепа заначає «Перший просвітницько - дидактична спрямованість послідовна професіоналізація музичного життя та плекання навчальних закладів (з 1839 року музичної школи, з 1853 року консерваторії). Другий принцип випливав з культурної традиції краю і полягав у національній толерантності. ГМТ об'єднувало австрійців, поляків, німців, русинів-українців, євреїв, чехів, словаків, угорців та ін. Третій принцип - прагнення до репрезентації широкої панорами сучасної музики у всьому багатстві стилів, напрямів, жанрів.» [6, с.168-169]. Отже, діяльність Галицького музичного товариства відповідала гуманістичним настроям європейського суспільства та пропагувала ідеали рівності й взаємоповаги.

Беручи за основу принципи Галицького музичного товариства, в другій половині XIX ст. на території Західної України почали виникати й інші музичні товариства. Зокрема варто виділити товариства «Гармонія» та «Лютня», які надавали можливість отримати музично-інструментальну освіту та працювати в складі різноманітних творчих колективів, таких як духовий оркестр чи симфонічний оркестр. На роботу в такі колективи часто запрошували військових, які отримували зарплатню за виступи з колективом.

У Чернівцях також починається розвиток музично-інструментальної освіти як важливої частини мистецтва краю. Зокрема, в 1862 році створюється «Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині», за підтримки якого створюється струнний квартет, а в 1872 році було засновано товариство «Гармонія», при якому було створено духовий оркестр та клуб цитри [2]. Дослідниця М.Воловець зазначає: «У 1879 р. в Станіславі виникло польське музично-драматичне товариство імені С.Монюшка. У консерваторії, що працювала при товаристві, поряд з численними колективами існував і симфонічний оркестр, який вів активну концертну діяльність. Колектив складався з викладачів та учнів консерваторії, а також музикантів залізничного духового оркестру та аматорів... З 1885 р. філія товариства працює і в Коломиї» [2, с.64].

Важливими музичними осередками стають товариства «Боян», які організовуються в різних містах. Дослідники І.Фрайт та П.Турянський наводять перелік митців які працювали в товариствах «Боян» в наступних містах: «У Львові - А. Вахнянин, Д. Січинський, Г. Топольницький, О. Нижанківський, І. Біликовський, Ф. Колесса, С. Людкевич; у Станиславові - І. Біликовський, Д. Січинський; у Перемишлі - М. Копко, Д. Січинський, Й. Кишакевич; у Коломиї - Д. Січинський; у Стрию й Бережанах - О. Нижанківський; у Чернівцях - С. Воробкевич.» [12, с.75] Діяльність «Бояну» гуртувала навколо себе видатних митців свого часу та давала змогу реалізувати свій творчий потенціал.

Варто зазначити, що активна та успішна діяльність Галицького музичного товариства та львівської музичної спільноти стала прикладом для любителів музики в інших мистецьких центрах на теренах Західної України другої половини XIX ст. Завдяки згуртованості поціновувачів мистецтва стало можливим створення унікального мистецького простору та системи музично- інструментальної освіти. Завдяки досвіду міжкультурної комунікації, відкритості до сприйняття мистецтва різних народів, розвиток культурно- мистецького простору та художньо-естетичних потреб суспільства дали поштовх розвитку музично-інструментальної педагогіки

Висновки

Отже, варто відзначити, що в історичній ретроспективі розвитку музично-інструментальної освіти є чіткий взаємозв'язок з діяльністю музичних товариств та розвитком культурно-мистецького простору, як сфери реалізації творчих проєктів. Зростання суспільного запиту на мистецький продукт яскраво помітно у намаганнях створення мистецького простору шляхом організації культурно-мистецьких заходів, які могли б мати постійний характер та проводитися на професійному рівні. Для реалізації таких намірів вже в кінці XVII - на поч XIX ст. у великих культурних центрах почала з'являтися мистецька інфраструктура, яка надавала можливість проводити концертні заходи різних типів.

Надзвичайно важливим фактором формування мистецького простору та музично-інструментальної педагогіки було запрошення професійних митців та налагодження зв'язків з представниками інших мистецьких просторів, що давало б змогу осучаснити підхід до створення мистецького продукту та бути ознайомленими з мистецькими та освітніми новинками того часу. Високий професійний рівень музикантів, які переїхали до Львову в XIX ст., був достатньо високим, що давало змогу їм розширити концертний репертуар локальних мистецьких залів та салонів, а також підтримувати тісні зв'язки з їхніми європейськими колегами. Обмін досвідом та пізнання останніх мистецьких та освітніх тенденцій розширювали їх уявлення про можливості розбудови мистецького простору та створення нових освітніх підходів. Варто відзначити, що саме завдяки міжкультурній комунікації Ф.К.Моцарту вдалося організувати «Інститут співу» та «Товариство Св.Цецилії», які були створені за прикладами музичних товариств Європи. Діяльність цих організацій стала надзвичайно важливою для подальшого розвитку музично-інструментальної педагогіки, адже вона показала переваги постійного навчального закладу.

Таким чином на зміну цим організаціям прийшло «Товариство любителів музики», яке перейменувавшись згодом у «Галицьке музичне товариство» та провадило надзвичайно успішну концертну та освітню діяльність. Зокрема, завдяки його діяльності було організовано музичну школу, яка згодом перетворилася у «Консерваторію Галицького музичного товариства», повноцінний багатопрофільний навчальний заклад, що фунціонував на засадах гуманізму, соціальної та расової рівноправності, підтримки фінансово незабезпечених. Діяльність Галицького музичного товариства була спрямована на реформування освітньої парадигми та створення нової для того часу освітньої траєкторії. Завдяки активності членів даного товариства , їх відкритості до міжкультурного спілкування та обміну досвідом було започатковано новий мистецький стиль, який характеризувався поєднанням місцевих традицій та інновацій.

Варто зазначити, що саме завдяки прикладу успішного функціонування Галицького музичного товариства, а також створених ним інституцій та колективів, музично-інструментальне виконавство, а як наслідок і музично- інструментальна освіта почали яскраво розвиватися і в інших мистецьких центрах на теренах Західної України у другій половині XIX ст.

Тому вважаємо, що дослідження питання діяльності музичних товариств, як рушійної сили музично-інструментальної освіти в Західній Україні у другій половині ХІХ ст. є надзвичайно важливим та перспективним в контексті розвитку сучасної системи мистецької освіти.

Література

1. Барановська Н. М. Становлення професійного музичного мистецтва Львова як складника європейської музичної культури. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки. Том 32 (71) № 4 2021. С. 282 - 289.

2. Воловець М. Основні напрями діяльності неукраїнських музичних товариств у формуванні професійних засад оркестрового виконавства в Західній Україні другої половини XIX - першої третини XX століття). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Сер. Мистецтвознавство. Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. № 1 (13). С. 62-67.

3. Левицький О.Г. Діяльність польських диригентів у Львові впродовж ХІХ століття в контексті становлення галицької диригентської школи. Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. 2014. №2. С. 108-116.

4. Литовченко В. Історичні передумови становлення професійної музично-інструментальної освіти в Україні: синтез культурних традицій. Актуальнї питання гуманїтарних наук. Вип 42, том 1, 2021. С. 329 - 334.

5. Мазепа Т. Діяльність галицького музичного товариства в період формування структури (1838-1848 роки). Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка. 2017. Вип. 41. С. 32 - 45

6. Мазепа Т. Л. Галицьке музичне товариство у культурно-мистецькому процесі \ІХ - початку ХХ століття: дис. ... д - ра мистецтвознавства : 26.00.01. Київ, 2018. 568 с.

7. Мазепа Т. Л. Історичні передумови виникнення консерваторії галицького музичного товариства у Львові. Українське музикознавство. Вип.: 43, 2017. С. 13 - 26.

8. Моцарт-син. Життя Франца Ксавера у подорожньому щоденнику і листах / упоряд. О. Линів ; пер. з нім. Х. Назаркевич, О. Сидор. Львів : Видавництво Старого Лева. 2023. 568 с.

9. Полякова І. О., Рось З. П. Значення музичного складника в діяльності українських товариств та мистецьких осередків Галичини до 1939 р. як національно-консолідуючого чинника української спільноти. УКРАЇНСЬКА МУЗИКА. 2023 / 2 (45). С. 98 - 106.

10. Спольська О. В. Діяльність музичних товариств Східної Галичини як передумова розвитку фахового виконавства (перша третина XX). Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2021. № 4. С. 177-182.

11. Філіпчук Н. Досвід становлення музичної освіти Г аличини (перша половина ХХ ст.). Естети і етика педагогічної дії. 2015. Вип. 12. С. 116-125.

12. Фрайт І., Турянський П. Внесок галицьких композиторів у заснування 1903 року вищого музичного інституту у Львові. Молодь і ринок. 2021. №3 (189). С. 72-76.

References

1. Baranovska, N.M. (2021). Stanovlennia profesijnoho muzychnoho mystetstva Lvova iak skladnyka ievropejskoi muzychnoi kultury [The formation of professional musical art in Lviv as a component of European musical culture]. (Vol. 32 (71) № 4), (pp. 282 - 289). Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: Istorychni nauky [in Ukrainian].

2. Volovets, M. Osnovni (2005). Napriamy diialnosti neukrainskykh muzychnykh tovarystv u formuvanni profesijnykh zasad orkestrovoho vykonavstva v Zakhidnij Ukraini druhoi polovyny XIX - pershoi tretyny XX stolittia) [The main directions of activity of non-Ukrainian musical societies in the formation of professional foundations of orchestra performance in Western Ukraine in the second half of the 19th - the first third of the 20th century)]. (Vol. 1 (13), (pp. 62-67). Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni V. Hnatiuka ta Natsionalnoi muzychnoi akademii Ukrainy imeni Petra Chajkovskoho. Ser. Mystetstvoznavstvo. Ternopil: TNPU im. V. Hnatiuka [in Ukrainian].

3. Levytskyi O.H. Diialnist polskykh dyryhentiv u Lvovi vprodovzh KhlKh stolittia v konteksti stanovlennia halytskoi dyryhentskoi shkoly. Naukovi zapysky. Seriia: Mystetstvoznavstvo. 2014. №2. S. 108-116.

4. Lytovchenko, V. (2021). Istorychni peredumovy stanovlennia profesijnoi muzychno- instrumentalnoi osvity v Ukraini: syntez kulturnykh tradytsij [Historical prerequisites for the formation of professional musical and instrumental education in Ukraine: a synthesis of cultural traditions]. (Vol. 1 (42), (pp. 329 - 334). Aktualni pytannia humanitarnykh nauk [in Ukrainian].

5. Mazepa, T.L. (2017) Diialnist halytskoho muzychnoho tovarystva v period formuvannia struktury (1838-1848 roky) [Activities of the Galician Musical Society during the period of structure formation (1838-1848)]. (Vol. 41), (pp. 32 - 45). Naukovi zbirky Lvivskoi natsionalnoi muzychnoi akademii imeni M. V. Lysenka [in Ukrainian].

6. Mazepa, T.L. (2018) Halytske muzychne tovarystvo u kulturnomystetskomu protsesi XIKh - pochatku KhKh stolittia [Galician musical society in the cultural and artistic process of the 11th - early 20th centuries]: dys. ... d - ra mystetstvoznavstva : 26.00.01. Kyiv [in Ukrainian].

7. Mazepa, T.L. (2017) Istorychni peredumovy vynyknennia konservatorii halytskoho muzychnoho tovarystva u Lvovi [Historical prerequisites for the emergence of the Conservatory of the Galician Music Society in Lviv]. (Vol. 43.), (pp. 13 - 26). Ukrainske muzykoznavstvo [in Ukrainian].

8. Lyniv, O. (Eds.). (2023). Motsart-syn. Zhyttia Frantsa Ksavera u podorozhnomu schodennyku i lystakh [Mozart son The life of Franz Xaver in a travel diary and letters] (Kh. Nazarkevych, O. Sydor trans.). Lviv : Vydavnytstvo Staroho Leva [in Ukrainian].

9. Poliakova, I.O. & Ros, Z.P. (2023). Znachennia muzychnoho skladnyka v diialnosti ukrainskykh tovarystv ta mystetskykh oseredkiv Halychyny do 1939 r. iak natsionalno-konsoliduiuchoho chynnyka ukrainskoi spilnoty [The importance of the musical component in the activities of Ukrainian societies and artistic centers of Galicia until 1939 as a nationally consolidating factor of the Ukrainian community]. (Vol. 2 (45), (pp. 98 - 106) UKRAYNSKA MUZYKA. [in Ukrainian].

10. Spolska, O.V. (2021). Diialnist muzychnykh tovarystv Skhidnoi Halychyny iak peredumova rozvytku fakhovoho vykonavstva (persha tretyna XX) [Activities of musical societies of Eastern Galicia as a prerequisite for the development of professional performance (first third of XX)]. (Vol. 4), (pp. 177 - 182). Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv : nauk. Zhurnal [in Ukrainian].

11. Filipchuk N. Dosvid stanovlennia muzychnoi osvity Halychyny (persha polovyna KhKh st.). Estety i etyka pedahohichnoi dii. 2015. Vyp. 12. S. 116-125.

12. Frait I., Turianskyi P. Vnesok halytskykh kompozytoriv u zasnuvannia 1903 roku vyshchoho muzychnoho instytutu u Lvovi. Molod i rynok. 2021. №3 (189). S. 72-76.

Размещено на Allbest.ru