Кримський театр ляльок доби Бориса Азарова

Дарина Ярошенко, заслужена артистка АРК, вирізнялася фантастичною чарівністю. Тонка і лірична, неймовірно гарна, вона грала в усіх виставах Кримського театру ляльок. Флорінда («Арлекін, або Слуга трьох панів») і Коломбіна («Балаганчик»), Герда («Снігова королева») і Балеринка («Стійкий олов'яний солдатик»), Стара у «Казці про рибака і рибку» за О. Пушкіним -- це все прекрасно зіграний репертуар Дарини Ярошенко. Одна з найяскравіших її акторських робіт -- Белісса з вистави «Любов дона Перлімпліна» за Ф.-Г. Лоркою у постановці О. Дмитрієвої. В її героїні поєднувалися цілковито протилежні риси -- цнотлива і розпусна, ніжна панночка, але й перезріла під щедрим іспанським сонцем молода хижачка. Вона здавалася і катом і жертвою, що створювала трагедію на кшталт античної -- з катастрофою і катарсисом наприкінці.

На відміну від фонтануючого О. Шила, Сергія Забродіна можна назвати одним із тих акторів, які ретельно вибудовують свою роль. Прекрасним було акторське тріо у «Балаганчику» (В. Бережко, Д. Ярошенко, С. Забродін), чудовий Панч у «Петрушці та компанії», мужній і романтичний Солдатик у «Стійкому олов'яному солдатику». Дивувала його здатність миттєвого перевтілення і переключення з однієї ролі на іншу у виставі Сергія Брижаня «Іва- сик-Телесик», але найкращою його акторською роботою стала участь у виставі «Бик, Осел і Зірка». За Ю. Щукіною, «...у червоній, туго стягуючій волосся хустці й у чорному костюмі -- гнучкий і стрункий, -- він виглядав “справжнім палестинцем”... Після космічної кульмінації трагедії наставав час тиші. Прощання самовідданого Бика з малюком-Ісусом С. Забродін грав через відсторонення, промовляючи монолог від першої особи, він напружено вдивлявся у свою ляльку. Безумовно, ця роль стала найкращою в репертуарі С. Забродіна. Коли у фіналі він озвучував ремарку “А Бик? Він залишився лежати. Він так ослаб, що не може йти”, -- то промовляв ці слова з викликом, скріпляючи волею сердечний біль» [9, с. 160].

Роль у цій виставі стала зірковою і для Оксани Дмитрієвої, заслуженої артистки АРК. Очевидці розповідали, що її Марія була космічна і неземна, акторська гра була такою переконливою, що складалося враження, що від невиплаканих сліз у пласкої ляльки тремтить підборіддя. Акторським роботам О. Дмитрієвої була притаманна певна брехтівська відсто- роненість, навіть ритуальність. Саме тому вона дуже органічно існувала у виставах, створених на сцені Кримського театру ляльок Сергієм Брижанем («Івасик-Телесик», жанр якого сам режисер визначив як «таємничий ритуал», «Чарівна зброя Кензо»). Ю. Щукіна зазначає: «Величезну роль зіграла голосова, інтонаційна партитура, розроблена актрисою: голос О. Дмитрієвої був тягучим, томним, артистичним і, водночас, страхаюче неземним» [9, с. 161]. Серед кращих ролей, зіграних О. Дмитрієвою на сцені Кримського театру ляльок, слід відзначити ролі у виставах за казками Г.- К. Андерсена «Снігова королева» та «Стійкий олов'яний солдатик». Звісно, О. Дмитрієва відома в театрі не лише зіграними ролями, а й своїми першими, створеними саме тут, режисерськими роботами.

Вся чудова четвірка -- Олексій Шило, Дарина Ярошенко, Сергій Забродін і Оксана Дмитрієва -- на сцені Кримського театру ляльок зробили свої перші кроки в режисерську професію і згодом стали знаними майстрами цієї справи. Олексій Шило випустив дві вистави -- «Казка про рибака і рибку» (художник М. Ніколаєв) і «ІжачокдругВедмедика» (саме так, без пробілів, писалася назва спектаклю у афіші; художниця Л. Рестенко). Сергій Забродін також поставив два спектаклі -- «Срібне копитце» за Бажовим (художниця Світлана Сафронова) та «Попелюшка» за Ш. Перо (художниця Людмила Рестенко). Оксана Дмитрієва створила чотири вистави: «Балаганчик» за О. Блоком (художник О. Долгіх), «Любов дона Перлімпліна» за Ф.-Г. Лоркою, «Цяточка» за А. Шмідт, «Принцеса і Свинопас» (художниця останніх трьох вистав С. Сафронова). Дарина Ярошенко після смерті Азарова з 2017 року стала режисеркою-постановницею Кримського театру ляльок і поставила багато чудових вистав, з-посеред яких «Казки маленького Лисенятка» за І. Фарбаржевичем (художниця Ірина Мороз), «Що трапилося з Крокодилом» за М. Москвіною (художниця Галина Бессінна), «Крихітка Єнот» за Л. Муур (художниця Людмила Рестенко), «Море морем» А. Барріко (художниця Галина Бессінна) тощо.

«Одна з найбільших чеснот Бориса Азарова як керівника театру є його уміння подолати ревнощі до успіху інших режисерів у своєму театрі. Будь-яка спроба заперечити саме існування цього почуття у людини, яка з такою хазяйською завзятістю, опікою і з такою творчою енергією керувала єдиним театром ляльок у Криму, вивівши і декілька десятирічь утримуючи його на рівні столичного театру, -- так ось будь-яка така спроба здається мені само- впевненою. Але важливо те, що це цілком природне почуття «хазяїна» не заважало Азарову бачити перспективу розвитку театру у припливі нових творчих ідей художників» [9, c. 164].

Азаров не боявся конкуренції, із задоволенням запрошував до постановок інших режисерів. У Радянському Союзі та у пострадянський період існував достатньо легальний спосіб додаткового заробітку для режисерів -- обмін постановками. Пропонуючи поставити спектакль у себе «нетутешньому» режисерові, театр міг розраховувати на зустрічне запрошення вже для свого режисера з відповідною метою. Тож таким чином обидва постановники могли отримати додатковий дохід у вигляді гонорару за свою роботу. Азаров активно користувався такою можливістю, проте завжди намагався обмінюватися постановками лише з митцями, які могли запропонувати Кримському театру ляльок якісний творчий продукт. Саме так у театрі з'явилися один із найкращих спектаклів театру ляльок «Лікуріч» (Кишинів, Молдова), «Гидке каченя» режисера Т. Жукова за п'єсою В. Синакевича «Дикий», «Машенька і ведмідь» режисера В. Гусарова, «Чарівна лампа Аладіна» за п'єсою Н. Гернет у постановці ліпе- цького режисера, вихованця сімферопольського театру В. Жукова, «Колобок» у постановці київського режисера Ю. Сікала, «Ладусі-ладусі» О. Іванової з Іванівського театру ляльок.

Але не тільки можливість поставити щось в іншому театрі спонукала Бориса Івановича до запрошення режисерів у Сімферополь. Митець без жодних вагань пропонував талановитим митцям здійснити постановку у Кримському театрі ляльок, коли йшлося про щось справді унікальне, «проривне». Зокрема, 1987 року в театрі з'явилася чудова вистава болгарської постановочної групи -- режисера Івайло Божко і прекрасного художника Цвєтко Цвєткова -- «Лев без хвоста» за п'єсою К. Кристєва. Актори (А. Фомін, В. Мігач, В. Кокуєв, Н. Образцова) залюбки опановували нову для себе естетику, де незвичні м'які поролонові ляльки (вони складалися з двох нескріплених між собою половин і за принципом сценічного існування відносилися до планшетних ляльок) могли працювати у просторі сцени без планшету, де ігровим майданчиком ставали тіла акторів. Справжньою подією стала постановка «Арзи-Кииз» кримськотатарським режисером Ренатом Бекташевим (художник О. Рестенко).

Непересічний факт в історії діяльності театру -- спектакль «Український вертеп» режисера С. Єфремова (художник О. Рестенко). Це була перша постановка українською мовою на сцені Кримського театру ляльок, повернення до витоків національного лялькового театру. Так само неабиякими подіями стали три постановки чудового творчого дуету режисера С. Брижаня і художника М. Ніколаєва. Йдеться про спектаклі «Хом'ячок і Північний Вітер» за п'єсою латвійського драматурга Х. Паукша, «Чарівна зброя Кензо» за М. Супоніним та «Івасик-Телесик» за українською народною казкою (зазначу, що це була вже друга вистава українською мовою в репертуарі). Саме ці вистави стали знаковими у репертуарі Кримського театру ляльок.

Висновки

Період кінця XX -- початку XXI сторіччя виявився найбільш плідним у Кримському театрі ляльок. Цей розквіт лялькового мистецтва в першу чергу пов'язаний з постаттю художнього керівника театру Бориса Азарова, якого сміливо можна назвати одним з найбільш вагомих діячів театру ляльок України. Його непересічний талант, творча інтуїція, високі людські якості дозволили створити унікальний творчий колектив, в якому працювали і з яким співпрацювали видатні митці: художники-сценографи, композитори, балетмейстери. Гармонійно поєднані у трупі театру три покоління артистів дозволяли втілювати на сцені театру будь-які експериментальні творчі проєкти і створювати новаторські вистави, що стали основою оригінального, неповторного репертуару театру і потребують подальшого глибокого, всебічного аналізу і дослідження.

Література

1. Голдовский Б., Смелянская С. Театр кукол Украины. Сан-Франциско: Internatinonal Press. 1998. 275 с.

2. Голдовский Б. «Куклы». Энциклопедия. Москва: Время, 2004. 496 с.

3. Куренкова В., Ковальчук И. Крымский театр кукол. Время Азарова. Ришон ле-Цион: Medial, 2016. 73 с.

4. Уварова И. Повесть об одном домике. Москва: Прогрес-Традиция. 2012. 335 с.

5. Урицький М. Інтерв'ю з Оксаною Дмитриєвою // Youtube. 10.10.2022.

6. Урицький М. Інтерв'ю з Сергієм Забродіним // Youtube. 11.10.2022.

7. Урицький М. Інтерв'ю з Вікторією Куренковою // Youtube. 12.10.2022.

8. Урицький М. Інтерв'ю з Анатолієм Чечиком // Youtube. 12.10.2022.

9. Щукіна Ю. Процеси оновлення художньої мови театру анімації в другій половині XX -- на початку ХХІ століття. Харків: Колегіум, 2023. 279 с.

References

1. Goldovskiy B., Smelyanskaya S. Teatr kukol Ukrainyi. San-Frantsisko: International Press. 1998. 275 s.

2. Goldovskiy B. «Kuklyi». Entsiklopediya. Moskva: Vremya, 2004. 496 s.

3. Kurenkova V., Kovalchuk I. Kryimskiy teatr kukol. Vremya Azarova. Rishon le-Tsion: Medial, 2016. 73 s.

4. Uvarova I. Povest ob odnom domike. Moskva: Progres-Traditsiya. 2012. 335 s.

5. Ury'cz'ky'j M. Interv'yu z Oksanoyu Dmy'try'yevoyu // Youtube. 10.10.2022.

6. Ury'cz'ky'j M. Interv'yu z Sergiyem Zabrodiny'm // Youtube. 11.10.2022.

7. Ury'cz'ky'j M. Interv'yu z Viktoriyeyu Kurenkovoyu // Youtube. 12.10.2022.

8. Ury'cz'ky'j M. Interv'yu z Anatoliyem Chechy'kom // Youtube. 12.10.2022.

Размещено на Allbest.ru