Становлення українського етнодизайну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра дизайну

Київського столичного університету імені Бориса Грінченка

Становлення українського етнодизайну

Анатолій Бровченко, кандидат педагогічних наук, доцент

У статті розглядається становлення українського етнодизайну через призму розвитку художньо-промислової освіти кінця ХІХ - середини ХХ ст., коли дизайн почав виділятися в самостійну діяльність. Автор досліджує процес формування етнодизайнерів художньо-промисловими освітами, на землях України, котрі належали двом імперіям - Австро-Угорській та Російській. Він виявив, що підготовка подібних фахівців на цих територіях мала як деякі відмінності, так і багато спільного. Складні й специфічні соціально-економічні і політичні умови, протягом зазначеного періоду, відобразилися на перебігу процесів становлення етнодизайну на теренах України.

Ключові слова: художньо-промислова освіта; етнодизайн; художники-авангардисти; імперії; декоративно- вжиткове мистецтво; історія.

Anatoliy Brovchenko, Ph.D. (Pedagogy), Associate Professor, Associate Professor of the Design Department, Borys Hrinchenko Kyiv University

Establishment of Ukrainian ethno-design

The article examines the formation of Ukrainian ethnodesign through the prism of the development of artistic and industrial education at the end of the 19th and the middle of the 20th century when design began to emerge as an independent activity. The author highlights the process of development of artistic and industrial education in the lands of Ukraine that belonged to two empires. The process took place through the organization of a system of artistic and industrial schooling on the basis of centers of traditional artistic industries and workshop production. In the established institutions of artistic and industrial education, the search for effective methods for training specialists for industry, capable of creating ethnic forms and decor in accordance with new technologies, took place. An important component of such training was the surrounding ethnic subject environment, which had not yet been distorted by industrial progress, but was indirectly part of the educational environment and formed ethnodesign taste. Ethnodesign competences offuture specialists in artistic design in the eastern lands and the central part of Ukraine were formed under the influence of epics and artifacts of national cultural flourishing in the Baroque period. In the lands of Western Ukraine, influenced by the formation of the Secession variant, artists turned to the art of the Hutsul region, seeing in it the foundations of national art. In centers offolk art, there was a search for a model for teaching ethnodesign, and a grandiose experiment of cooperation between folk masters and avant-garde artists, who introduced decorative art into the context of world artistic trends. The methods of teaching design and ethnodesign developed at that time were significantly different from the academic ones for fine arts. When the Bolsheviks came to power, the foundations of traditional industries were destroyed, and the national character of decorative and applied art, which was considered hostile to the government, was eradicated. The best institutions of artistic and industrial direction were reorganized or closed. Leading theorists of design believe that it was in the 20s of the XX century ethnodesign education was born in Ukraine as the successor of artistic and industrial education.

Keywords: artistic and industrial education; ethnodesign; avant-garde artists; empire; decorative and applied art; history.

Вступ

Постановка проблеми. У науковому середовищі немає спільного погляду щодо часу виникнення дизайну та визначення поняття “дизайн”. За одним із підходів, уважається, що дизайн як явище має тисячолітню історію, а сучасний дизайн - це лише кількісний і якісний стрибок внаслідок індустріальної революції. І для підтвердження цього підходу існує багато аргументів. Він поєднує сучасний етнічний дизайн з довгою історією етнічної матеріальної культури, роблячи його спадкоємцем визначних здобутків народного мистецтва. Дизайн, в основі якого лежать етнічні художні традиції, називають етнодизайном або фолк-дизайном. Етнодизайн - це багатогранне поняття, формотворення і декорування з урахуванням національних традицій, що гармонійно інтегрує в собі духовні, культурні, мистецькі, художні, проєктні, технічні й етнонаціо- нальні особливості [4].

Т. Кара-Васильєва стверджує, що етнічний дизайн України має давню історію, вкорінену в багатющий спадок народного декоративно-вжиткового мистецтва. Через національний художній стиль він виступає своєрідною трансформацією елементів національної культури, зокрема декоративного мистецтва, в сучасні промислові вироби, що поєднує традиційне декоративно-вжиткового мистецтво із сучасними промисловими технологіями [3].

Становлення етнічного дизайну України проходило під значним впливом соціально-економічних, політичних та історичних подій. Тому в наш складний час важливо розглянути особливості цього процесу, щоб, переосмисливши минуле, сформувати сучасну гармонійну підсистему етнодизайну в національній системі неперервної дизайн-освіти України.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідження, пов'язані з становленням етнодизайну через призму розвитку художньо-промислової освіти на українських землях, проводили В. Даниленко, Л. Соколюк, Т. Кара-Васильєва, М. Станкевич. Р. Шмагало. Вивчали розвиток дизайну України в історико-культурному аспекті Є. Антонович, О. Бойчук, В. Тименко, П. Татаївський. У своїх розвідках В. Павлунь узагальнив досвід та окреслив перспективи інтеграції етнокультурних традицій у систему підготовки дизайнерів у вітчизняних ЗВО. Досліджувала формування дизайн-освіти України А. Дяченко.

Висвітлювала дизайн як культурний феномен С. Захарова. Основні риси вітчизняних мистецьких навчальних закладів періоду українізації 1920-х рр. визначила О. Большаніна. Ґрунтовне дослідження, присвячене періодизації розвитку художньо-промислової освіти Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., провела Л. Синишин.

Мета статті: розкрити особливості становлення українського етнодизайну на українських землях кінця ХІХ середини ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Процес виділення дизайну в самостійну діяльність активно почав відбуватися в кінці ХІХ початку ХХ ст. В цю історичну епоху українські землі були розмежовані кордонами двох імперій - Російської (Лівобережжя, Наддніпрянщина, Поділля) та Австро-Угорської (Закарпаття, Буковина і частини Поділля). І ця обставина спричинила певні особливості становлення етнодизайну на цих територіях. Але в обох випадках цей процес був тісно пов'язаний з розвитком системи художньо-промислової освіти.

Потрібно зауважити, що на початку ХХ ст. в українській інтелігенції та спільноті митців з академічною освітою проявляється значний інтерес до традиційного декоративно-вжиткового мистецтва з усвідомленням його визначної ролі у формуванні гармонійного предметного середовища, яке віддзеркалювало етнічні ментальні особливості його творців. Це знаходило прояв у проведенні етнографічних досліджень, випусках видань, які популяризують українське народне мистецтво, створенні музеїв, приватних майстерень, артілів, шкіл ремесел, де проходила співпраця носів традицій декоративно-вжиткового мистецтва та професійних художників. Тоді започатковувалися ярмарки, виставки промислових виробів, традиційних ремесел і промислів, виробів художньо-ремісничих навчальних закладів. На думку Л. Соколюк, саме в цей період закладалися основи етнодизайну, коли дизайнерська галузь ще не відокремилася від декоративного мистецтва [5]. Дослідники відзначають, що в цей період, художники-авангардисти в Україні (Казимір Малевич, Олександра Екстер, Любов Попова, Надія Удальцова, Ніна Генке) перебували під впливом українського декоративно- вжиткового мистецтва. Їхнє особисте бачення і здатність трансформувати візуальні враження в унікальні форми підніс ці враження від народного мистецтва на новий рівень розвитку дизайнерських ідей. Але, на жаль, їхні намагання поєднати національні ідеї з новаторським авангардом після жовтневої революції 1917 р. були припинені [7].

На територіях українських земель, підпорядкованих двом імперіям, становлення етнодизайну проходило через організацію системи художньо- промислового шкільництва, яка виростала з осередків традиційних художніх промислів і цехового виробництва. У цей період відбувалися радикальні зміни в економіці, суспільно-політичному та культурному житті Європи, що безпосередньо впливало на цей процес. У створюваних закладах художньо-промислової освіти проходив пошук ефективних методик з підготовки фахівців для промисловості, здатних створювати етнічні форми і декор відповідно до нових технологій. Важливою складовою такої підготовки було навколишнє етнічне предметне середовище, котре ще не зазнало спотворень промисловим прогресом, а опосередковано було частиною навчального середовища і формувало етнодизайнерський смак. На світлинах тих часів можна бачити чудові, архітектурні споруди, інтер'єри, предмети побуту в етностильовому вирішенні.

Етнодизайнерські компетентності у майбутніх фахівців художнього проєктування на східних землях і центральній частині України формувалися під впливом епосу і артефактів національно-культурного розквіту у період бароко. На землях Західної України, на них впливало формування варіанту сецесії, митці зверталися до мистецтва Гуцульщини, вбачаючи в ньому основи національного мистецтва [3, 112].

У цей період створені промислово-художні школи Австро-Угорщини поділялися на три великі групи. До першої групи належали фахові школи з окремих галузей промислу, що були засновані з ініціативи приватних осіб, корпорацій, Міністерства торгівлі або Міністерства освіти. До цієї категорії належали: Школа сніцарська і столярська в Закопаному, Школа сніцарська в Риманові, Гончарська школа в Коломиї, Рисувальна школа при Музеї Промисловому у Львові. Другу категорію шкіл становили школи промислові суспільні (“паньствові”), або вищі школи майстрів. До третьої категорії входили школи вечірні й недільні, що, зі свого боку, поділялися на фахові та загальні. Загальну структуру промислової освіти доповнювали приватні промислові школи, які були субвенційовані урядом [8, 2]. У цій системі загальної промислової освіти, в основі якої лежали регіональні етнічні мистецькі традиції, викладався рисунок, майстерність та формувалися уявлення про художню та естетичну вартість промислових виробів. В етнокультурному середовищі таке навчання проходило органічно. В ході навчання відбувався процес осмислення народних традицій та прищеплення новітньої індустріально-технічної естетики, в діалозі між майстрами і учнями. Керівництво та викладацький склад новостворюваних промислових шкіл спочатку формувалися із місцевих етнографів, художників, а також спеціалістів, запрошених з інших регіонів Австро-Угорщини. Надалі викладацькі кадри формувалися з числа власних випускників тієї чи тієї школи, а також шляхом широкого взаємообміну фахівцями - випускниками різних навчальних закладів [6, 141]. Загалом відбувався процес відходу від системи цехового ремісничого навчання. Етапи розвитку промислово-художніх шкіл Австро-Угорщини подано в таблиці 1.

На українських землях, підпорядкованих Російській імперії, визначальна роль у структуризації головних напрямів специфічної мистецької освіти належала художньо-ремісничим майстерням, художньо-промисловим школам середнього рівня та приватним мистецьким школам. Діяльність окремих таких шкіл підтримували заможні підприємці та фабриканти - М. Терещенко, Й. Маршак, В. Кульженко - з метою орієнтації шкільництва на промисловість.

український етнодизайн художній промисловий

Етапи розвитку промислово-художніх шкіл Австро-Угорщини