"Лицар Ґраалю ХХІ століття": Оскарс Зауерс - латвійський перекладач ваґнерівських лібрето

Размещено на http://allbest.ru

Ризький медичний університет ім. П. Страдиня

«Лицар Ґраалю ХХІ століття»: Оскарс Зауерс - латвійський перекладач ваґнерівських лібрето

Кукуре Софія Павлівна Sofija Kukure -- Candidate (PhD) of Philosophy, Leading in Foreign languages Department in P. Stradin University in Riga (Latvia) -- кандидатка філософських наук,

завідувачка кафедри іноземних мов

Латвія

Ваґнерознавство нараховує понад півтора століття і включає в себе дослідження не тільки музики, а й філософії, літературної спадщини, постановок. Ваґнеріанство ще давніше. Самий термін -- неоднозначний за змістом -- розуміємо як схиляння перед Майстром, життя у його світі, повсякденне спілкування з ним.

Ваґнеріанці -- люди різних професій -- знають, як «світ Ваґнера» впливає на їхнє власне світосприйняття, надаючи йому не тільки музичних вражень, а й збагачуючи відчуттями і подіями, похідними від музики. Царина Ваґнера нерідко створює обставини, що змінюють життя дослідника, визначає напрям пошуків та здатна відкривати нові грані ваґнерознавства як науки.

Кілька років тому авторка цих рядків -- українська історикиня та філософиня -- вперше ознайомилася з перекладами ваґнерівських лібрето латиською мовою, зробленими молодою людиною на ім'я Оскарс Зауерс (Oskars Zauers).

Його життєвий шлях, досить неординарний для сьогодення, обірвався дуже рано. По його смерті, окрім перекладів лібрето, залишилася ретельно зібрана «ваґнерівська» бібліотека, що налічує кілька сотень раритетних видань; колекція аудіота відеозаписів, а також нотатники з роздумами про ваґнерівську музику і про те, що з нею пов'язано.

Обов'язок перед пам'яттю талановитого вченого, який у свої двадцять п'ять років устиг зробити значний внесок у лібретистику, спонукав до рішення зберегти та оприлюднити те, що залишилося від спорідненої духом людини, щоб у вирі часу не загубилися ані творчий доробок, ані саме ім'я одного з ваґнеріанців, життя та світогляд якого значною мірою визначала творчість Великого Майстра.

Оскарс Зауерс народився 3 квітня 1994 року в Ризі в родині Роберта Зауерса, офіцера Національних збройних сил Латвії, та Агнесе Зауере, поетеси та філософині, яка певний час була викладачкою Латвійського університету.

З дитинства мріяв служити в армії, тому вчився у ризькій школі № 28, де особлива увага приділялася військовій підготовці. Заклад під директорством Гунтарса Йїргенсонса, випускника Латвійського університету і земесарга («національного гвардійця»), відповідав усім запитам юнака: серйозна фізична підготовка поєднувалася з не менш серйозним вивченням навчальних предметів.

Оскарса найбільше цікавили німецька мова та література. Він неодноразово перемагав на олімпіадах і конкурсах. Спочатку в Латвії, згодом -- в інших країнах Балтії. Бажання глибоко вивчати німецьку культуру привело його у 2015 році на факультет германістики Латвійського університету.

З дитинства цікавився музикою, найбільше -- Ваґнером. Багато читав, мав змогу відвідати Байройт, де з благоговінням слухав опери, привозив додому фестивальні матеріали, ретельно їх зберігав. Тепер вони дозволяють увійти в світ його захоплень.

Не занедбав і своє військове покликання. 2013 року вступив до «Земесардзе» (Zemessardze -- дослівно: «Сторожа землі»), державної військової організації, яка є частиною Національних збройних сил Латвійської Республіки. Члени «Земесардзе» називаються «національними гвардійцями» (земесаргами), хоча виконують свої обов'язки у вільний від основної роботи час.

Ідейно вмотивовані, вони відчувають себе захисниками Вітчизни і готові повсякчас прийти на допомогу всім, хто її потребує не тільки у воєнний, а й у мирний період у разі пожеж, повеней та інших катастроф, що загрожують життю людей в Латвії та інших країнах.

5 листопада 2019 року під час виконання обов'язків земесарга капрал Оскарс Зауерс загинув.

Похований на Покровському цвинтарі (Pokrova kapi) у Ризі, неподалік вулиць, якими ходив молодий Ріхард Ваґнер, коли служив у Ризькому театрі. На церемонії вшанування загиблих воїнів його командир С. Гаугерс сказав про Оскарса: «Він був одним з кращих воїнів, прикладом для нас усіх. Життя та його виклики він приймав мужньо, спокійно та навіть легко.

Саме ставлення до військової служби робить з доброго воїна найкращого воїна. Оскарс був найкращим»¹.

Недописаною залишилася його магістерська робота «Поетична мова Вальтера Фогельвайде як засіб відображення любові Minne»; невиданими -- переклади опер Р. Ваґнера «Тангойзер», «Парсіфаль» та усієї тетралогії. Батьки Оскарса Зауерса довірили нам архів молодого вченого. Здійснюємо його наукове опрацювання та пропонуємо перший результат.

В українському музикознавстві протягом останніх десятиліть точилася дискусія щодо доцільності перекладів лібрето (в широкому розумінні як вербального компоненту вокального твору, запропонованому Г. Ганзбургом) Adazu baze karaviri godina kritusos biedrus. URL: https://www.sargs.lv/lv/ nbs/2019-11-09/adazu-baze-karaviri-godina-kritusos-biedrus (last accessed: 17.08.2022 Ганзбург Г. І. Лібретологія. Українська музична енциклопедія. Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України, 2011. Т. 3. С. 151-152., триває робота зі збирання та дослідження українських перекладів оперних творів (М. Стріха) Стріха М. Український переклад і перекладачі: між літературою і наці- єтворенням. Київ: Дух і літера, 2020. 520 с., виявлення та опублікування досі невідомих зразків (П. Білоус) Білоус П. «Пори року» (ораторія). Музика Йозефа Гайдна. Переклад лібрето українською Бориса Тена // Митець -- культура -- виміри часу: Міжнародні наукові читання 2017 в музеї Бориса Лятошинського в Житомирі: зб. статей / ред.-упор. І. Є. Копоть. Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2017. С. 517-530..

Доречність виконання опер «мовою слухача» (Г. Ганзбург) можна вважати доведеною. Також визначені вимоги до текстів, що призначаються для сценічного виконання.

Однак у національних культурах можливий ще один привід для створення перекладів -- проникнення у світогляд композитора.

Для латиської культури, яка пов'язана з німецькою кількасотлітньою традицією і де постановка опер Ваґнера «мовою композитора» не створить проблеми для слухачів, виникають свої аргументи на користь того, чи вартує перекладати лібрето.

Рація не стільки в донесенні змісту музичного твору до публіки оперного театру, скільки в долученні її до висот філософської думки національною мовою через пошук лексичних відповідників для розкриття змісту не лише ваґнерівських опер, а й філософських категорій, багатозначних у своїх сенсах.

Філософські концепції ХХ століття, що становили інтерес для О. Зауерса, можуть стати шляхом проникнення у «світ Ваґнера», який протягом століть не тільки не вичерпується, а й «приростає», збагачуючись інтелектуальним та слуховим досвідом слухачів.

Залишимо на майбутнє філологічний аналіз перекладів лібрето, виконаних О. Зауерсом. Зробимо це в статті латиською мовою, щоб не створювати ще кілька «вербальних шарів», а для україномовного видання замислимося над афоризмами, які перекладач формулював у процесі роботи, щоб у коротких висловах перевірити точність знайдених слів, здатних передати, з одного боку, філософську сутність ваґнерівських образів, а з другого -- розкрити їх сучасне сприйняття.

Перше прочитання афоризмів дозволяє віднести їх до філософії релігійного екзистенціалізму і розглядати в річищі саме цього напряму, який виходить за межі науки і може бути визначений як певний культурний рух, що охоплює інтелектуальне життя та мистецтво ХХ століття.

Сучасна людина відчуває унікальність буття як переживання неповторних емоційних ситуацій. Вони стають імпульсами до життя духовного, внутрішнього, заповненого до краю зокрема й «філософською вірою» (К. Ясперс) як особливою формою духовності та індивідуальної здатності особистості до філософської діяльності (філософствування), що ґрунтується на інтуїції філософа.

Це внутрішнє життя приховане від людського ока та напружене до критичності. Переклади ваґнерівських текстів та осмислення їх у вигляді афоризмів створило «автопортрет» перекладача, в якому зовнішнє (Ваґнер з його музикою та філософією, робота з текстами поетів-мінезинґерів, служба у війську) нерозривно поєднується з власним духовним життям та значною мірою визначає його.

Афоризми формулювалися паралельно з роботою над перекладами лібрето і нерідко навіяні образами ваґнерівських героїв. Досить об'ємний масив текстів віддзеркалює напруженість думки та дозволяє визначити коло тем, які хвилювали перекладача найбільше: Любов (Minne), Ґрааль, Вічність та похідні -- Добро і Зло, Відповідальність, Страждання. Мова афоризмів свідчить про літературний талант автора, а їхній зміст -- про напружену роботу над словом.

Автор багаторазово повертається до вже сформульованої ідеї, щоб знайти найдосконаліше її втілення. Інколи афоризми датовані (найбільш ранній від 02.07.2009, коли автор був ще школярем), проте найчастіше -- без зазначення дати, записані нашвидкуруч, вочевидь з метою зафіксувати думку, що промайнула в голові.

Одним з «фокусів», у якому зійшлися різнобічні інтереси молодого вченого, а це германістика, філософія, музика, пошук гідної мети у власному земному житті, став «Тангойзер».

Саме в цій опері (в «дрезденській» редакції) з'являється Вальтер фон дер Фогельвайде, проголошуючи сутність поезії мінезанґа в її взірцевому вигляді. Відчувається, що О. Зауерс захоплюється поезією Вальтера фон дер Фогельвайде, сприймає її як щире висловлювання про справжні переживання поета-лицаря: «Якою силою й вірою треба було володіти, щоб написати: “Кожну краплину крові, кожну сльозу моєї скорботи та відчаю присвячую Тобі, Всеволодарка, тому що не маю страху.

Моє серце палає любов'ю до Тебе. І жодні страждання не можуть подолати цю любов. Навпаки -- вони зміцнюють цей вогонь Minne, який підноситься до Твого Престолу”» Всі цитати наводяться за рукописами О. Зауерса з приватного архіву С. Кукуре..

Досліджуючи Minne як явище культури Високого Середньовіччя, О. Зауерс приділяє особливу увагу семантиці слова, яке входило до складу двох тогочасних світоглядних понять: «Gottesminne» (любов до Бога) та «Frauenminne» (любов до жінки).

Обидва мають в основі любов як найпершу християнську чесноту, втілення духовної досконалості, зброю проти зла, походять від часів лицарства короля Артура (лицарів «Круглого столу»). Minne і лицарство визначають основу системи естетичного мислення Високого Середньовіччя. Водночас лицарство багатогранне.

З одного боку, блискуче, галантне, вишукане; з другого -- набожне, містеріальне, аскетичне. Проникнути в світ Середньовіччя можна з-поміж інших шляхів за допомогою поетичного слова. Проте це до снаги далеко не кожному. ваґнерознавство лібрето зауерс переклад

Перша складність -- мова. Поети-лицарі залишили щедрий літературний спадок середньоверхньонімецькою мовою (Mittelhochdcutsch), проте відкриється він лише тому, хто не тільки здолає «мовний бар'єр», а й осягне їхній спосіб мислення та погляди на світ.

Одна з провідних рис Середньовіччя -- утвердження християнських цінностей, головною з яких є любов.

Любов -- перше з імен Божих. «Бог є любов» (І Ів. 4:8), основоположна християнська чеснота: «А над усім тим -- зодягніться в любов, що вона -- союз досконалості!» (Кол. 3:14).

Раннє християнство перемогло Давній світ насамперед силою свого морального вчення. Без любові життя позбавляється сенсу.

Апостол Павло надсилає коринтянам «Гімн про любов: Любов над усе!», в якому переконує у марності усього сущого, якщо воно позбавлене любові: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, -- то став я, як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, -- то я ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, -- то пожитку не матиму жодного! Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, -- та припиняться, хоч мови існують, -- замовкнуть, хоч існує знання, -- та скасується» (І Кор. 13:1-8).

З Послання апостола Павла, як із зернини, «проростають» розмисли мінезинґерів про сенс любові. Любов як жертовність, співчуття, діяльність, безкорисливість, нескінченність була змістом пісень Вальтера фон дер Фогельвайде.

Саме для якомога точнішого словесного розкриття цих смислів він працював над словом, удосконалюючи літератур ну мову свого часу. Подібне робив і дослідник його творчості, наш сучасник О. Зауерс.

Афоризми стали його «творчою лабораторією», адже йому треба було виконати чи не найскладніше для перекладача та вченого завдання -- знайти лексичні відповідники в мові перекладу, не порушивши дух та поетичний стрій оригіналу.

З багатьох текстів О. Зауерса ми обрали найбільш характерні. Зважаючи на науковість видання і на можливий інтерес дослідників до перекладів та середньовічної німецької літератури, наводимо тексти латвійською (О. Зауерса) та українською мовами (у перекладі авторки цих рядків. -- С. К.)

І. Починаємо з розмислів про мінезинґерів та самого Вальтера фон дер Фогельвайде, які віддзеркалюють ставлення О. Зауерса до героя свого дослідження як до мученика Minne, страждання якого, подібно до страждань Христа, мають стати служінням людям:

1. «Мінезинґери -- це ті, хто прийняли у свою душу священний вогняний хрест. Святу рану. Це небесний вогняний хрест, який, як зброя, пройшовся по їхньому серцю, щоб утворена рана випромінювала цілюще світло для світу. Ця кров -- меч, що вбиває пітьму».

Dziedioni (Minnesingern) -- ir tie, kas pienema uz savu dveseli sveto ugunskrustu. Sveto ievainojumu. Tas ir krusts, kurs iegaja caur vinu sirdi, lai uztaisit sveto ievainojumu. No ta iwvainojuma nak gaisma pasaulei. Vina ir zobens, kads iznicina tumsu (11.09.2016).

2. «Служіння справжньому мистецтву -- це діалог з Minne. З тією Силою, яка є найвищою у Всесвіті. Зло здається могутнім і агресивним. Але воно -- ніщо перед серцем мінезинґера».

Istas makslas veidosanas -- ir saruna, dialogs ar Minne. Ar to speku, kura ir augtaka visuma. Launums liekas specigs un agressivs. Bet launums ir nekas augstakas milestibas dziedona sirdi prieksa (18.06.2017).

3. «Його мінезанґ (Вальтера Фогельвайде. -- С. К.) -- краплини святої крові з чаші Граалю, які впали на землю, щоб врятувати її. Він писав кров'ю своєї святої рани, тому що через його серце пройшли біль і скорбота цього світу.

Однак пронизали вони його для того, щоб ця свята кров, якою він писав, сяяла, як сонце, людям на всі віки».

Vinas dziedoniba par augstaku milestibu -- ir asinis no sveta Graala koussa. Si asinis kritis uz zemi, lai tadu saglabat. Vins rakstija ar savu svetu ievainojuma asinim, tapec, ka caur vina sirdi aizgaja cauri visas sapes un ciesanas no so pasaules. Bet sapes ievainoja vinu, lai sis svetais asinis, ar kuru vins rakstija butu ka saules gaisma cilvecibai uz visiem laikiem (19.11.2017).

4. «Вальтер Фогельвайде -- мученик вищої любові. Ми не в змозі сповна відчути глибину тієї рани, котра пронизала його.

Слід розуміти головне: його мучеництво було не стражданням, а служінням змученому світові. Він випромінював світло, яке було найсильнішою зброєю проти зла».

Walter Vogelweide -- ir augstakas milestibas moceklis. Mes nevaram pilniga mera saprast un izjust to ievainojuma dzilumu, kura bija vinam. Bet ir jasaprot galveno: vinas mocekliba bija nevis ciesanas, bet izmocitai pasaulei kaplosana. Vins deva gaisma, kura ir specigs ierocis pret launumam.

Лицар-мінезинґер та Minne нероздільні, як душа і тіло. Лицар має місію врятувати світ від зла за допомогою Minne.

ІІ. 1. «Любов Minne -- основа життя. Вона -- животворна сила, яка тримає на собі весь світ. Вона -- перша та найголовніша зброя проти вбивчого зла».

Augstaka milestiba Minne ir dzives pamats. Vina ir dzivesspeks, kurs tur visu pasauli. Vina ari ir galvenais ierocis pret navejoso launumu.

2. «Сутність справжнього лицарства -- готовність до співрозп'яття з Христом. Ця готовність -- передовсім мужність у стражданнях та гоніннях за Minne, яку несеш у серці. Minne -- займання в неземній любові, яке є вищим за випробування та смерть».

Istas varonibas pamatojums -- ir gataviba lidzkrustosanai Kristam. Si gataviba ir pirmkart drossirdiba kad ir ciesanas un nepienemsanas par augstaku milestibu -- Minne, kuru tu nes sava sirdi. Minne -- ir degsana debeskigaja milestiba, kura ir augstaka par navi un ciesanam.

ІІІ. Тема мучеництва постійно з'являється в афоризмах О. Зауерса і, ймовірно, це пов'язано не тільки з творчістю Вальтера фон дер Фогельвайде, а й з особистими життєвими обставинами. Проте зовсім молода людина вміла їх приймати і долати (згадуються слова його командира, які ми вже наводили):

1. «Не слід боятися страждань від неприємностей, гонінь цього світу. Зло жене та катує тих, хто не від світу цього. Проте треба радіти тим гонінням, тому що рани, нанесені за чистоту та світло, стають силою, зброєю, через які у світ іде чистота».

Nav jabaidas no ciesanam no nepienemsanas, nirgasanas no sajas pasaules. Launums dzen un g mocit visus, kas ir no citas pasaules. Bet japreicajas par tadu nirgasanu, tapec ka ievainojumi, kurus mes dabujam par tirumam klut par speku un ieroci, caur kuriem tirums iet uz pasauli.

2. «Радійте гонінням від зла. Це хрест, яким ми підносимося до царства Ґраалю».

Priecajieties nirgasanai no launumam. Tas ir krusts, pa kuru mes ejam uz Graala karalisti.

3. «Чим важчий хрест, тим ближче Небо. Треба сприймати страждання від цього світу як благословення Богоматері.

Пролита кров -- чи то кров душі, чи фізично пролита кров від ран, тобто страждання від тих, хто жене та зневажає чистоту, -- це сходи, якими ми піднімаємося в царство Ґраалю».

Jo smagakais ir krusts, jo debesis ir tuvak. Ir jauztver ciesanas no sajas pasaules ka svetibu no Dieva Mates. Izliets asinis -- vienalga,vai tas dveseles asinis vai asinis no fiziskaiem ievainojumiem no tiem,kurs ienista garigo tirumu ir kapnes, pa kadiem mes iesim uz Graala karalisti.

VІ. Окрема тема -- відповідальність митця за власну творчість, основою якої має бути Minne:

1. «Талант -- не просто благословення, це, найперше, величезна відповідальність перед Богоматір'ю, для служіння якій існує будь-який талант, а також для служіння світу, людям, котрим Всецариця заповіла нести Свій омофор. Якщо талант не має в собі печатки Minne, він починає служити злу».

Dotiba, prasme ir ne tikai svetiba, bet ari atbildiba Dieva Mates prieksa. Vinai kalposanai dota jebkura prasme, ari -- pasaulei un apkartejiem cilvekiem. Visvaldniece noveleja nest Vinas svetuma vairogu. Jebkura ista dotiba nes uz sevi Minne zimi. Bez Minne dotiba sak kalpot launumam (17.05.2012).

2. «Можна бути музикантом зі світовим ім'ям, прославитися в цьому світі і навіть залишитися в історії, але це не означає, що вдалося знайти причетність до Minne.

Злиття з найвищою любов'ю -- це таємниця, яка може бути невидимою для навколишнього світу. Ті, про кого світ не знає чи кого жене, не приймає, значно ближче до вічності, ніж ті, про яких кричать безупинно. Minne -- це велика таємниця, і вона не терпить галасу та метушні цього світу».

Var but muzikis ar pasaules vardu un pat palikt vesture, bet tas vel nenozime, ka sanak savienoties ar Minne. Tuvums augstakai milestibai -- tas ir noslepums, kurs var but neredzams pasaulei. Tie, kas pasaule nepienem vai dzen projam parasti tuvak muzibai neka tie, par ko visi kliedz. Minne ir liels noslepums, vinai blakus nav jabut uztraukumam un kliegsanai no sajas pasaules.

3. «Великі, котрі своєю музикою несли світові Minne, були мучениками. Однак їхній хрест відкрив людям дорогу до неба».

Lielie cilveki, kuri neseja ar savu muziku Minne uz pasauli, bija mocekli. Bet vinus krusts atvera cilvecei celu uz debesim.

V. Двадцятирічний юнак замислювався про вічність як філософське поняття і те, що в повсякденному житті вбачається безкінечним. А втім, саме існування такого поняття повинно спонукати до особистої відповідальності, адже вічність не має циклічності, тому виправити «потім, колись» вже нічого не вдасться:

1. «Головна відповідальність -- це відповідальність перед вічністю. Не страшно бути знехтуваним цим світом -- страшніше, коли тебе не приймає вічність».

Galvenaka atbildiba -- ir atbildiba muzibai prieksa. Nav jabaidas no ta, ka tevi neuztver saja pasaule -- ir jabaidas, kad tev nepinem muziba.

2. «Не всі люди готові до зустрічі з вічністю, тому що надто міцно тримаються за земне, не розуміючи, що низьке -- це і є знищення вічності. Воно містить в собі смерть і руйнування, тільки люди не бачать цього. Вічне життя можливе лише для тих, у кого в душі є вища любов. Вона вбиває смерть».

Ne visi cilveki ir gatavi satikties ar muzibu, tapec ka parak stipri turas uz visu zemisko. Vini nesaprot, ka viss kas ir zemiskais ir muzibas iznicinasana. Zemiskums satur navi. Bet maz kurs to redz. Muziga dzive ir iespejama tikai tiem, kam sirdi ir augstaka milestiba. Vina iznicina navi.

VI. Ідею Minne О. Зауерс розповсюджує і на любов до Батьківщини:

1. «Minne проявляється і в жертовній любові до рідної землі, в готовності себе віддати їй. Помиляються ті, хто думає, що це -- страждання. Ні. Це горіння вищою любов'ю. Там страждання вже немає. Є священний вогонь, який благословляє цей світ».

Minne izpauz sevi ari milestiba pret dzimteni, kad mes esam gatavi upuret sevi par tadu. Kluda ir tiem, kas doma, ka tas ir ciesanas. Ne. Tas ir degsanas ar augstaku milestibu. Tur ciesanu vairs nav nemaz. Ir svetais uguns, kurs ir svetiba sajai pasaulei.

Життя і творчість О. Зауерса зайвий раз підтверджують думку про історичну унікальність кожної людської долі. За 25 років життя він встиг зробити стільки, скільки інші люди не встигають зробити за вдвічі або навіть втричі довший життєвий шлях.

Він був дивовижно цілісним у своїх переконаннях, інтересах, заняттях, самому житті. І... передчував свій відхід у засвіти. За два місяці до смерті в його нотатнику з'явилися такі слова: «Мені час іти з цього світу, щоб захищати його вже звисока.

Наближаються хаос та нещастя. Вірю, що моє страждальницьке життя надасть мені право випромінювати світло цьому змученому світові і захищати його від засилля зла та пітьми. Я молю Богоматір, щоб Вона перетворила мої страждання, мою пролиту кров на світлу зброю. Зброю, що стане щитом над світом».

Man ir laiks j aiet no sadas pasaules. Lai aizsargatu tadu jau no debesim. Tuvojas haoss un nelaimes. Ticu, ka mana mocekliga dzive dos man tiesibas aizsargat cilveci no launuma un tumsas vardarbibas. Ludzu Dieva Mati, lai Vina pataisitu manas ciesanas un izlieto asinis par gaiso ieroci. lerocis, kas bus vairogs virs pasaules (15.09.2019).

Так і сталося. Записники О. Зауерса допомогли обережно торкнутися його душі, яка в багатьох рисах відлунює характери ваґнерівських персонажів. Лоенґрін, Трістан, Парсіфаль, Тангойзер наче «проглядають» крізь напружені колізії внутрішнього життя перекладача, який, відчуваючи свою відповідальність перед грандіозністю самим собі поставленого завдання, вважав обов'язковим осягнути навіть найменші деталі образів оперних героїв свого улюбленого композитора.

Ми продовжуємо опрацювувати архів О. Зауерса, який тільки в частині перекладів нараховує 43 зошити формату А4 по 96 сторінок кожний. Це робочі записи, які містять багато закреслень, виправлень, уточнень, що ускладнює читання, аналіз та підготовку лібрето до друку. На декількох сторінках наявні нотні вставки (по кілька тактів) зі вписаними латиськими текстами, що наводить на думку про намір перекладача зробити переклади еквіритмічними. Зрозуміло, що повноцінний текстологічний аналіз можна буде зробити лише після розшифрування повного корпусу наявних матеріалів. Складне завдання. Проте -- навіть найдовша дорога починається з першого кроку. Його вже зроблено. На черзі -- подальші.

Кожен текст має бути виданий двома мовами з філологічними та музикознавчими коментарями. Плекаємо надію, що першим в цій низці видань буде лібрето опери «Тангойзер», одним з героїв якої є Вальтер фон дер Фогельвайде.

Размещено на Allbest.ru