Твори Ріхарда Ваґнера на харківській оперній сцені

Размещено на http://allbest.ru

Національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського

Твори Ріхарда Ваґнера на харківській оперній сцені

Сердюк Олександр Віталійович Oleksandr Serdiuk -- PhD in Art Studies, Associate Professor at the Department of History of Ukrainian and Foreign Music,

P. Kotlyarevsky Kharkiv National University of Arts -- кандидат мистецтвознавства,

Харків

Пропоновану історичну розвідку доведеться розпочати з констатації того факту, що харківська оперна сцена, на жаль, ще не змогла запропонувати публіці якісь видатні вистави ваґнерівських опер, які б достатньо переконливо втілювали ваґнерівську ідею gesamtkunstwerk. Однак і харківські музиканти і харківські меломани, як виявилося, завжди з ентузіазмом ставилися до музики Ваґнера.

Унікальною в цьому плані є особистість харківського піаніста Йосифа Рубінштейна, доля якого тісно переплелася і з Р. Ваґнером, і з його театром у Байройті. Мабуть, жоден з українських музикантів не був настільки близький до німецького майстра і до його театральних проєктів, більше того -- не був безпосередньо причетним до найбільш амбітного з них. Безумовно, взаємини Рубінштейна з Ваґнером і його родиною не можна назвати простими, та саме завдяки їм склалися своєрідні культурні зв'язки між Харковом і Байройтом, які беруть початок з часу створення фестивального театру Ваґнера. Отже, варто підкреслити причетність цього харківського музиканта до безпосереднього втілення театральних проєктів німецького майстра.

Харківська преса принаймні з 80-х років ХІХ століття регулярно інформувала громадськість про концерти або вистави, в яких виконувалися ваґнерівські твори, про видатних співаків -- уродженців Харкова, які співали ваґнерівський оперний репертуар у вітчизняних та закордонних оперних театрах. Прикладом цього може послужити замітка про нашого славетного земляка Івана Алчевського в газеті «Южный край» від 26 листопада 1908 р.: «Г. Алчевскій въ настоящее время одинъ изъ самыхъ занятыхъ... артистовъ въ Парижі. Вчера, по желанію Е. В. королевы шведской, въ опері должно было въ присутствіи избраннаго общества состояться представленіе Вагнеровской пьесы „Сумерки боговъ.” Такъ какъ г. Ванъ-Дикъ чувствовалъ себя нездоровымъ, то обратились съ просьбой замінить его на этотъ разъ къ г. Алчевскому. Но такъ какъ болізнь г. Ванъ Дика грозила затянуться, то предложили г. Алчевскому, вообще принять на себя его партію. И -- верхъ артистическаго искусства (tour de force) -- г. Алчевскій, незнакомый раньше съ партіей, послі 48 часовъ неустаннаго труда, былъ готовъ и блестяще выполнилъ принятую на себя задачу»¹.

Музика Ваґнера наприкінці ХІХ -- на початку ХХ століття в Харкові постійно звучала в симфонічних концертах, його твори регулярно включали у свої концертні програми видатні диригенти, співаки та співачки, які виступали тут з гастролями, такі як Ф. Литвин, С. Демидова, А. Пасхалова, Л. Донской, А. Смирнов та ін.

Виглядає символічно згадування у харківській пресі про начебто перше публічне виконання ваґнерівського твору в Харкові. Як засвідчують «Харьковские губернские ведомости» від 30 березня 1883 року, в концерті симфонічний оркестр під керівництвом С. Неметца 26 березня з успіхом виконав увертюру до опери «Тангойзер»: «Концертъ окончился великоліпною увертюрою Вагнера къ опері “Тангейзеръ”, впервые, кажется, исполненною у насъ въ Харькові. Намъ не разъ за границею приходилось слышать это по истині замічательное произведеніе недавно угасшаго великаго таланта, произведеніе, представляющее въ небольшомъ относительно объемі цілую музыкальную поэму, -- и мы скажемъ сміло, что кому доселі не удавалось Театръ и музыка // Южный край. Харьков, 1908. 26 ноября. С. 6. слышать этой увертюры, тотъ могъ получить о ней полное понятіе по исполненію ея въ концерті г. Неметца» N. Концертъ С. В. Неметца // Харьковские губернские ведомости. Харьков, 1883. 30 марта. С. 2..

А коли ж дійшла справа до виконання ваґнерівських опер на харківський сцені, спитаєте ви? Хоч яким би дивним це не видавалося, але ані театрознавці, ані музикознавці ґрунтовної відповіді на це питання ще не шукали. вагнер рубінштейн валькірія харків театр

Ретельний аналіз тогочасної преси дав позитивний результат. Цей факт засвідчила газета «Южный край» від 15 січня 1894 р.: «Въ субботу, 15 января, артистами русской оперы представлено будетъ, въ пользу Александровскаго пріюта “Тангейзеръ”, опера въ З дійств., музыка Вагнера. Участвующее: г-жи Тамарова, Штрейхеръ и др., гг. СекаръРожанскій, Максаковъ, Фюреръ, Островидовъ, Горяйновъ, Писаревъ и др. Нач. ровно въ 8 ч., конецъ около 12» Оперный театръ // Южный край. Харьков, 1894. 15 января. С. 1.. На жаль, ніяких рецензій на цю, здавалося б, знаменну подію знайти не вдалося, як і повідомлень про повторні вистави цієї опери.

Невдовзі, у газеті «Южный край» від 27 жовтня 1895 р. з'являється анонс ще однієї ваґнерівської опери: «Въ оперномъ театрі въ настоящее время идутъ діятельньїя репетиціи оперы Вагнера “Лоэнгринъ”, -- произведенія очень сложнаго, требующаго большой подготовки какъ въ вокальномъ, такъ и въ сценическомъ отношеніи. Опера пойдетъ съ участі емъ г-жъ Сюннербергъ (Ортруда) и Инсаровой (Эльза), гг. Димитреско (Лоэнгринъ), Світлова (Тельрамундъ), Бухтоярова (Генрихъ Птицеловъ) и Бреви (Глашатай). Декораціи и костюмы, вооруженія и бутафорскія принадлежности сделаны совершенно заново, по рисункамъ нашей Императорской и Мюнхенской оперъ» Оперный театръ // Южный край. Харьков, 1895. 27 октября. С. 1.. Отже, прем'єра цієї опери відбулась 31 жовтня 1895 р. під керівництвом Е. Д. Еспозіто. «Лоенґрін» був зіграний щонайменше 5 разів -- остання вистава відбулася 9 січня 1896 року. І знову -- жодної рецензії, хоча в липні преса анонсувала на наступний оперний сезон дві опери Ваґнера -- «Лоенґрін» і «Тангойзер».

А 3 жовтня 1896 року газета «Южный край» повідомляє, що «3-го октября, при участіи М. Е. Медвідева, дана будетъ въ 1-й разъ по возобновлены „Тангейзеръ”, опера въ 3-хъ д., муз, Р. Ваґнера. Участвующіе: г-жи Забіла, Карамзина, Буковская; гг. Медв'Ьдевъ, Виноградовъ, Арцымовичъ, Молчановъ, Горяйновъ, Гагаенко и др. Начало ровно въ 8 ч. вечера» Оперный театръ // Южный край. Харьков, 1896. 3 октября. С. 1.. І тут ми можемо сказати: нарешті! Газета «Южный край» оприлюднила розложисту рецензію харківського критика Юхима Бабецького (псевдонім -- Е. Эмбе). Доволі критично оцінивши усі складові цієї вистави, вдаючись до практичних рекомендацій солістам як в сценічній, так і в музичній площині, автор рецензії, зокрема, зазначив: «Намъ довелось нісколько разъ слушать „Тангейзера” на лучшихъ европейскихъ оперныхъ сценахъ и особенно на Мюнхенской, иміющей теперь, такъ сказать, гегемонію надъ всіми ваґнеровскими операми, -- и мы можемъ заявить, что въ передачі „Тангейзера” на русскихъ сценахъ пропадаетъ масса красотъ, -- только и остаются замітньїми самыя показныя міста оперы. По такому, если можно такъ выразиться, куцому исполненію наша публика никогда не узнаетъ, что такое „Тангейзеръ”, никогда не испытаетъ то полное наслажденіе, тотъ зстетическій восторгъ, которые доставляетъ и вызываетъ эта опера при передачі ея на «ва^еровскихъ» сценахъ... Я помню, наприм., моментъ молитвы Елизаветы въ последнемъ акті и мимическую сцену во время ея удаленія въ замокъ, -- почти всі зрители плакали!.. И сколько разъ я потомъ ни слушалъ „Тангейзера” эти впечатлінія овладівали мною съ захватывающей силой. Обращаясь къ разбору третьегодняшняго исполненія „Тангейзера” на нашей оперной сцені, мы должны признаться, что поневолі относимся къ нему съ повышенными требованіями. Наиболіе удовлетворительны были: г-жа Забілло (Елизавета), г. Медвідевв (Тангейзеръ), оркестръ и хоръ» Е. Эмбе. Тангейзеръ и состязаніе пЪвцовъ въ Вартбургі, большая роман-тическая опера в 3-хъ дійст. Рих. Вагнера // Южный край. Харьков, 1896. 5 октября. С. 3.. 6 січня 1897 року відбулася остання вистава «Тангейзера» у тому сезоні як бенефіс пана Ларіцца.

Взагалі ж, як показали проведені дослідження, ваґнерівські спектаклі в Харкові пройшли трьома хвилями з інтервалами приблизно в 10 років.

Так, наступні прем'єрні вистави «Тангейзера» (20 лютого 2010 р.) та «Валькірії» (17 березня 2010 р.) збіглися з піднесенням Харківської опери після створення 1908 року Артистичного товариства під керівництвом С. Акімова, К. Зелінського, М. Енгель-Крона і за активної участі диригентів М. Букши і Л. Штейнберга.

Газета «Южный край» від 23 лютого 1910 р. опублікувала детальну рецензію на виставу опери «Тангойзер» Володимира Сокальского (псевдонім -- Донь-Діезь), яка збалансовано позначала позитивні й негативні моменти цієї вистави, але завершувалась доволі промовисто: «Но вы ничего не сказали о самой опері... -- До другого раза. “Тангейзеръ” еще пойдетъ у насъ, конечно, не разъ. Къ тому же предстоитъ “Валькирія”. Удобный случай поговорить о Вагнері еще преставится» Донъ-Диезъ. Музыкальный замітки («Тангейзеръ» Вагнера) // Южный край. Харьков, 1910. 23 февраля. С. 5.. Основні партії у цій виставі виконували Лазарєв (Тангойзер), Окунєва (Єлизавета), Асланова (Венера), Долінін (Вальтер), Зелінський (Вольфрам).

9 березня 1910 року (за 8 днів до прем'єри) у газеті «Южный край» В. Сокальський, готуючи публіку до вистави, переповів зміст опери Ваґнера «Валькірія», а 16 березня у цій же газеті надрукували повідомлення, що у зв'язку з проведенням того вечора генеральної репетиції цієї прем'єрної вистави Оперного театру Харківського комерційного клубу (бенефіс О. Н. Асланової), запланований спектакль опери «Аїда» був перенесений на інший вечір. На жаль, попри запевнення Сокальського, ніяких відгуків на цю, здавалося б, резонансну художню подію знайти не вдалося, лише були анонси трьох останніх з п'яти вистав «Валькірії» (31 березня, 2 та 6 квітня). Щоправда, з цих лаконічних повідомлень вдалося дізнатися, що організатори вистав «Тангойзера» і «Валькірії» вирішили відтворити практику байройтського фестивалю, коли замість дзвінків перед виставою та після антрактів публіку закликали до зали фанфарами.

Останньою хвилею -- найтривалішою -- виявилися вистави 20-30-х років. У Державній опері було поставлено 22 грудня 1923 року «Лоенґріна», а 29 лютого 1924 року відбулася прем'єра «Тангойзера». Один із критиків під псевдонімом «А.» у газетах «Вечерние известия» та «Вісті ВУЦВК» свої рецензії розпочинав так: «Що дала на нашій сцені постановка “Лоенґріна”? Вона в найбільшій мірі виявила, як занепало в Харкові оперне мистецтво». Рецензент критикував технічні негаразди виконання «Лоенґріна», писав про недосконалість оркестру, про хиби дикції виконавців, називав хор «настогидлою оперною юрбою» з постатями «безнадійно нерухомими, мертвими і ніби знудьгованими» А. Гос. опера. «Лоэнгрин» // Вечерние известия. 1923. № 42. 24 декабря. С. 2.. Протилежністю такому суворому тону цієї публікації виявився малий фейлетон Остапа Вишні, опублікований у тих же «Вечерних известиях», де з властивою для письменника неперевершеною іронією позначаються усі хиби цієї вистави. З огляду на лаконічність, оригінальність та художню самодостатність цього тексту, наводимо його у повному обсязі: «“Лоенгрин” -- романтична опера на три дії й чотири картини... Музику до неї написав Ріхард Вагнер, німецький композитор, а поставив її на сцені Харківської державної опери режисер Альтшулер. Не німецький, а руський режисер...

Маємо, отже, два, щоб так сказать, світогляди на одну й ту саму річ. Вагнерів світогляд і Альтшулерів світогляд. Вагнер, “здається”, талановитий композитор... Але, я вам доложу, і Альтшулер талановитий режисер... Вагнерова музика -- серйозна -- і дуже серйозна, -- музика... Але, я вам доложу, й Альтшулерова постановка серйозна, -- і дуже серйозна, -- постановка... Вагнера розуміти треба, щоб сприйняти його, але, -- я вам доложу, -- й Альтшулера розуміти треба, щоб... не бити його... Вагнер колись був новатор у музиці, Альтшулер тепер новатор у постановці... Треба бути Вагнером, щоб написати “Лоенгрина”, але треба бути й Альтшулером, щоб так поставити “Лоенгрина”.

Ризикнули б, приміром, ви таку мізансцену стругнуть: Короля Генриха Птицелова посадить збоку в глибу сцени під дубом, а потім примусити решту дієвих осіб звертатися до його?! А Альтшулер зробив... і талановито зробив... Так що артисти, звертаючись до короля, насамперед прохали: “Даруйте, що я до Вас, Ваше Величество, задом... Коли буду передом, то звук піде за лаштунки... А коли буду задом, то ж своя людина, а в залі все-ж таки чутимуть”. І дивиться Ельза чи Фрідріх на мене, приміром, та: “Король! Король!”

А який я їм король? Я собі глядач.

А король сидить під дубом, киває в спину Ельзі головою... -- Чую, -- мовляв, -- чую!

А режисер, мабуть, дивиться та: -- Ага?! Покрутись, покрутись! Це тобі не біомеханіка!..

Постановка, безперечно, “витримана”... Хто за що хоче, за те й тримається... Особливо пажі та пажихи. Вільно себе почувають: гуляють собі по сцені, як у себе вдома, і хоч де стануть -- не там! Знову переходять! Не там! І т. д.

Сюжет у “Лоенгрині” відомий. Король Генріх Птицелов (Каченовський) сидить під дубом і намагається співати басом. Фрідріх фон Тельрамунд (Любченко) співає баритоном, Ельза (Лебедєва) -- лірикоколоратурним сопраном, а Ортруда, Фрідріхова жінка (Захарова) стоїть. Потім на лебеді приїздить Лоенгрин (Сабінін) і думає співати тенором, але йому Гриньов (хорист) не дає. перші дві дії Лоенгрина співає Гриньов, а останні дві -- Сабінін.

Потім убиває Лоенгрин Фрідріха, а сам думає їхати знову на лебеді додому. Ельза плаче. Але за той час, поки Лоенгрин ліквідував “козні” Ортруди й Фрідріха проти Ельзи, лебідь, стоячи запряжений, вилупив герцога Гортфріда, який вискочив з-під лебедя на радість Генріха Птицелова й Ельзину. Лебідь “от родов” помер, але тут із “неба” спустилася дротина й потягла Лоенгрина додому. Ортруда впала нежива.

А потім уже виходили і кланялись публіці артисти, художники й Альтшулер... Публіка кричала: “браво, браво”...

Як виконували?!

Лоенгрина співав, -- я ж кажу, -- Сабінін. Перші ж дві дії йому не давав Гриньов, в останніх двох діях був Лоенгрином. Харашо.

Генріх Птицелов... Каченовський... Чому Генріх? Чому Птицелов? Чому не Собакін, з “Царської невісти”?! Однаково...

Фрідріх... Любченко... Фрідріх... Так. Фрідрих... Фрідріх... Їй-богу, Фрідріх!

Ельза -- Лебедєва... Як би це вам так сказать? Більше “ да ” ніж “ нет ”... Голос був, чистий голос був, приємний голос був... Чи була то Ельза? Може... Я особисто Ельзи не знаю... не знайомий з нею був...

Ортруда... Захарова... Так само “птицелов”... Яких “птиць” ловила?! Було таке “дєло”!.. Ловила...

А все таки яка солідарність серед артистів... Зразу ж після “птиці”, уже Ельза й співає: “Я тебя прощаю”...

Глашатай -- Рейзен... -- Харашо.

Диригував Паліцин... Оркестр, як на нас грішних, добре. Увертюра прекрасна... Але хори?! Хори?! Що якби спробувать диригувати хорами револьвером, або бомбою... Невже б не слухали?!

А все таки Вагнер, братця, Вагнер...

Кому справжнє “браво”, так це Хвостову... I є за віщо!» Остап Вишня. «Лоенгрин». Малий фейлетон. (Державна Опера. Вистава 22.XII.1923) // Вечерние известия. 1923. № 43. 27 декабря. С. 2..

Треба відзначити, що така «іронічно-стримана» оцінка цієї вистави й виконавців зовсім не означала, що Остап Вишня був скупий на похвалу артистам. Коли виконання партії відповідало високим художнім критеріям, критик знаходив відповідні слова, щоб це відзначити. Так, в інших виставах (зокрема, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Фауст» Ш. Гуно, «Галька» С. Монюшка) він високо оцінив виконання ролей такими співаками, як М. Литвиненко-Вольгемут, М. Донець, І. Козловський.

23 листопада у газеті «Вісті ВУЦВК», а 24 листопада 1926 року у газеті «Харьковский пролетарий» з'являються схвальні рецензії на виступи у «Лоенґріні» в Харкові російського співака Л. Собінова, який партію Лоенґріна виконав українською мовою. Як відзначив критик, Собінов «дає чудову дикцію і очаровує одухотвореністю співучої української мови» Н. Д. Л. В. Собинов в «Лоэнгрине» // Харьковский пролетарий. 1926. 24 ноября. С. 2. Там само.. Партію Ортруди в цій виставі також успішно виконала М. Литвиненко-Вольгемут, у репертуар якої загалом увійшли сім жіночих партій із ваґнерівських опер -- від Ельзи до Кундрі. Партію Ельзи виконала В. Владимирова, а Тельрамунда -- В. Селецький. Сама ж вистава не викликала у критика захоплення -- «постановка старенька, декорації старозавітні»¹¹.

Не менш критичними були й оцінки харківського «Тангойзера». Особливе незадоволення викликали архаїчна сценографія та убогий балет. Зазнали критики й виконавці головних партій, зокрема М. Литвиненко-Вольгемут та Ю. Кипоренко-Доманський. Один з рецензентів навіть заявив, що «наша опера не може дати твір у належному вигляді» та з іронією запропонував назвати виставу замість «Тангойзера» -- «Тангойзером у Харкові» Allegro. Державна опера. «Тангейзер». Р. Вагнер // Вісті ВУЦВК. 1924. 15 березня. С. 2..

Незважаючи на такі критичні оцінки ваґнерівських вистав, харківський театр завдяки зусиллям українських театральних діячів нової генерації вже був готовий «штурмувати» нові творчі вершини. На думку Марини Черкашиної-Губаренко, такою «новаторською виставою повинна була стати “Валькірія” у Харкові, задумана у 1929 році, однак з невідомих причин не доведена до сценічної реалізації. Режисер школи Леся Курбаса Фауст Лопатинський і художник Олександр ХвостенкоХвостов запропонували сміливе сценографічне рішення, що розкривало ідейно-філософські колізії опери і створювало мінливий рухливий фон театральної дії, підкреслюючи її багатозначність та напруженість... Якщо б така вистава відбулася, вона могла б стати новим словом у сценічній інтерпретації Ваґнера не лише в Україні і в Росії, але й загалом у Європі. Для українського оперного театру сама ідея подібної вистави була свідченням опанування ваґнерівською естетикою у її театральному вимірі, пов'язаному з ідеєю синтезу мистецтв» Черкашина-Губаренко М. Р. Ріхард Вагнер і український театр 20-х ро-ків / М. Р. Черкашина-Губаренко // Музика і театр на перехресті епох. Суми: Наука, 2002. Т. 1. С. 107..

Своєрідною «лебединою піснею» ваґнерівських прем'єр у харківській опері стала вистава «Лоенгрін» 1934 року. Газета «Комуніст» від 11 квітня надала загалом схвальну рецензію. Критик В. Костенко відзначав «значний технічний рівень виконання всього оперного колективу. Оркестр і хор добре впоралися з найскладнішою музикою Вагнера. Поодинокі виконавці створили міцний звуковий ансамбль. Співачка Гайдай доброю грою і прекрасним вокальним матеріалом спромоглася цілком розкрити образ Ельзи. Яскраву постать Ортруди дала Литвиненко-Вольгемут. В її трактовці Ортруда позбавилась трафаретно оперних рис. Переконливу постать Лоенгріна дав молодий співак Коробейченко. Проте, надзвичайно велику вокалом і технічно важку партію Лоенгріна співак подолав з великими труднощами. Це іноді відбивалося на виконанні. Добре співали Горохов (Тельрамунд) і Частій (Король). Дуже яскраве і цілком у дусі епохи сценічне оформлення дав художник Хвостов» Костенко В. «Лоенгрін» у Харківській опері // Комуніст. 1934. № 85. 11 квітня. С. 2..

Хоч як це не парадоксально, але з тих пір й до сьогодні музика Р. Ваґнера звучить в Харківському оперному театрі доволі рідко. Незадовго до святкування 200-річчя від дня народження Р. Ваґнера завідувач літературної частини ХНАТОБ ім. М. В. Лисенка Олександр Чепалов зауважив: «Ваґнер -- це “міцний горішок”, тому з 1935 року на харківській сцені його твори не ставилися» Найда Г. Театр полон, ложи блещут... URL: http://timeua. info/080911/46698.html. Усі спроби перервати цю «театральну паузу» щодо ваґнерівських опер досі безуспішні. На жаль, ювілейний концерт у ХНАТОБ ім. М. В. Лисенка з фрагментів опер німецького композитора не став визначною подією в музичному житті міста. Навіть Донбас Опера, гастролюючи з «Летючим голландцем» (поставленим з нагоди ювілею німецького композитора), оминула Харків.

11 січня 2017 року на одному з харківських сайтів з'явилася інформація про постановку в Харкові опери Р. Ваґнера. Як повідомив тоді журналістам генеральний директор ХНАТОБ Олег Орищенко, спільно з «Deutsche Oper» буцімто планувалося поставити «Нюрнберзьких мейстерзинґерів». Щоправда, він позначив певні проблеми, які потребують вирішення, щоб успішно втілити цей проєкт Грищенко А. В Харькове поставят Вагнера. URL: http://www.sq.com.ua/ rus/news/novosti/11.01.2017/v_harkove_postavyat_vagnera. Як і слід було очікувати, до реального його втілення справа не дійшла.

Отже, за останні 80 років єдиною поки що спробою створити виставу в Харківському оперному театрі з музикою Р. Ваґнера став балет «Містерії Пандори» (2019), у створенні творчої концепції якого були враховані побажання харківських ваґнеристів. Балетна вистава «Містерії Пандори», яку автори позначили як балет-пророцтво, була створена за спеціально написаним лібрето. Авторами ідеї цього проєкту є сестри -- Олена та Антоніна Радієвські. Треба зазначити, що піаністка й диригентка Олена Радієвська є стипендіатом Ваґнерівського оперного фестивалю в Байройті 2013 року. Творцями цієї вистави, зрештою, стали Дмитро Морозов (диригент-постановник), Антоніна Радієвська (хореограф-постановник і автор лібрето), Олександр Лапін (художник-постановник), Павло Багінський (автор музичної композиції, диригент), Дарина Пушанкіна (автор відеоконтенту). В основу лібрето покладено міф про Пандору, а дія відбувається у двох різних епохах: античності та в наші дні. Поява цієї вистави, музична партитура якої складається з фрагментів таких ваґнерівських творів, як «Трістан та Ізольда», «Тангойзер», «Золото Рейну», «Парсіфаль», «Зіґфрід», «Валькірія», «Заборона кохання», «Летючий голландець», увертюри «Фауст» та «Христофор Колумб», Симфонія С-dur, Урочистий марш на честь 100-річчя Америки, залишає надію щодо відновлення традиції постановок опер Р. Ваґнера в Харкові, яка перервалася в 30-ті роки ХХ століття.

Размещено на Allbest.ru