Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення соціального статусу органів митної служби України

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в українському суспільстві, що започатковані у 90-х роках ХХ ст., зумовили необхідність розбудови всіх державних інститутів у напрямі забезпечення економічної і політичної незалежності держави. Одним із них є митниця, що покликана контролювати переміщення товарів та послуг через державний кордон. Прийнятий у 2002 р. Митний кодекс України помітно вплинув на інституціональне закріплення статусу митної служби у державно-правових відносинах. Проте цей спеціалізований державний інститут ще не сприймається у суспільній свідомості як важлива складова виконавчої влади, що, з одного боку, зумовлено негативним ставленням частини населення до втрати економічних зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу (ніби-то митники стали перепоною для вільної торгівлі), а з іншого, - вважається, що у цих структурах поширені такі явища, як корупція і хабарництво.

Фахівці відзначають недостатній професійний рівень працівників митних органів, занижену відповідальність, недостатню прозорість їх діяльності, низьку якість послуг, що надаються, бюрократизацію, невизначеність адміністративних процедур. Суттєвим недоліком визнаються неадекватні матеріальні стимули та низький рівень соціального захисту митників.

За таких умов особливої значущості набуває поєднання зусиль самих митників і науковців у напрямку формування нового соціального образу митників як виконавців важливої державної функції, захисників інтересів громадян. Діяльність органів митної служби має виняткове значення як для держави, так і для її громадян, оскільки безпосередньо торкається їхніх економічних, фінансових та морально-правових інтересів. Особливої актуальності набуває спрощення та скорочення митних процедур; оптимізація структури митних органів і місця їх розміщення залежно від поточних завдань та структури і інтенсивності вантажо- і пасажиропотоків; удосконалення практики взаємодії з іншими органами державного управління та населенням.

Розробка концепції реформування діяльності митних органів у її прикладному значенні в межах менеджменту та соціології управління бере початок з робіт Г. Ганта, Ф. Гілберта, Ф. Тейлора, А. Файоля, Р. Шелтона, П. Друкера, присвячених дослідженню проблем організації праці і пошуку методів підвищення її ефективності, аналізу специфіки управлінської сфери. Вагомий внесок у розвиток моделі «ідеальної бюрократії», що характеризується чітким розподілом праці усередині управлінських структур, зробив М. Вебер, а в налагодження їх взаємодії - американський психолог Е. Мейо.

У 70-80-х роках ХХ ст. Е. Квейд, Г. Саймон, Д. Екман відмовилися від загальних підходів до організації управління, розробивши на основі ситуативного підходу і кібернетики модель підвищення ефективності діяльності організацій, що враховує різні ситуації, у рамках яких розвивається взаємодія між надавачем і споживачем послуг, а також визначили фактори (політичні, економічні, культурні й інші), що суттєво впливають на цей процес.

Дослідженню питань підвищення ефективності діяльності публічних організацій присвячені праці Д. Бітона, Дж. Боукерта, А. Бретона, Д. Вальдо, К. Волша, П. Данліві, П. Дікенса, Р. Каплана, Н. Картера, І. Кіркпатріка, Б. Палмера, Е. Перріна, К. Полліта, М. Поповича, С. Роджерса, Е. Розена, М. Сандьєра, П. Селфа, Дж. Слайтера, Дж. Стюарта, К. Талбота, Ф. Террі, К. Томкінса, Б. Хадсона, Ч. Хайнемана, Е. Халачмі та ін. У них, зокрема, пропонуються моделі підвищення ефективності управління, що базуються на сучасних принципах організаційної діяльності і враховують швидкі зміни зовнішнього середовища та технологічного розвитку, світову глобалізацію.

У 80-90-х роках ХХ ст. визначилася тенденція до нівелювання меж щодо різних галузей наукового знання, використання міждисциплінарного, мультипарадигмального підходу, що знайшло відображення у розробках конкретних технологій державного впливу, зокрема, методів і форм комунікації між різними суб'єктами соціально-економічної та політичної взаємодії (В. Лебець, О. Малаканова, А. Соловйов); участі громадськості в управлінні соціально-економічними процесами (Є. Ануфрієв, Д. Гончаров, М. Хомська); раціоналізації діяльності управлінських органів (Г. Атаманчук) та можливих змін їхньої організаційної культури (Е. Смірнов, О. Родін, С. Шекшня).

Питання ефективності державного управління знаходять відображення й у працях українських вчених - В. Бакуменка, В. Воротіна, А. Гошка, В. Дорофієнка, І. Коліушка, Г. Одінцової, О. Осауленка, І. Райніна, С. Телешуна, Т. Хомуленко, В. Шамрая; кадрового забезпечення органів державного управління - С. Дубенко, В. Малиновського, Т. Мотренка, О. Оболенського, В. Яцуби; зв'язків із громадськістю в державних установах - В. Бобика, В. Дзюндзюка, В. Королька, О. Куценко, О. Сушинського та ін. Аналізом соціально значущих функцій органів митної служби у різні роки займалися Д. Бахрах, Є. Берков, Є. Галанжи, К. Ладиженський, А. Маньков, А. Мерзон, Л. Маркова, Є. Осокін, К. Сандровський та ін.

Разом з тим, незважаючи на істотні досягнення теорії соціального та державного управління, залишаються недостатньо розробленими і обґрунтованими механізми підвищення соціального статусу державно-управлінських установ, зокрема тих, що виконують специфічні функції держави. Саме це й обумовлює актуальність теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах НДР «Удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців на регіональному рівні» (номер державної реєстрації 0104U000087), що досліджується кафедрою державного будівництва Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка на основі історичних традицій демократичного державотворення технологій підвищення соціально-статусних характеристик органів Державної митної служби України та її працівників, що ґрунтуються на раціоналізації їхньої взаємодії з населенням.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:

- з'ясувати особливості соціального статусу органів державного управління в Україні на різних етапах та чинники, що впливають на нього;

- визначити головні соціальні ролі органів державного управління в цілому та митної служби зокрема, їх місце у суспільстві;

- виявити чинники підвищення соціоцентричної активності працівників митних органів;

- уточнити основні принципи надання соціальних послуг митними органами;

- з'ясувати ставлення населення до митних органів, оцінку якості обслуговування населення;

- визначити форми і методи соціального контролю за діяльністю органів митної служби;

- виявити зміни організаційної культури в органах митної служби України як обов'язкової умови утвердження нових принципів їхньої взаємодії з клієнтами;

- визначити напрямки вдосконалення кадрової політики в органах митної служби як чинника підвищення їхнього соціального статусу.

Об'єкт дослідження - діяльність органів Державної митної служби України щодо соціальної взаємодії з населенням.

Предмет дослідження - соціальні технології підвищення статусних характеристик органів митної служби та їхніх працівників.

Методи дослідження, їхній різновид і вибір залежали від складності конкретного об'єкта вивчення. Зокрема, теоретичне осмислення окремих моментів дослідження вимагало використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (застосовування сучасних теорій державного управління для опису діяльності митних органів), моделювання і діяльнісно-структурного аналізу (формування організаційної культури, вдосконалення кадрової політики), абстрагування й узагальнення (аналіз особливостей сприйняття населенням сучасних митних органів, виділення домінантних принципів надання ними соціальних послуг), аналогії (організація соціального контролю як форми раціоналізації управління) та ін.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена темою дослідження, яка ще не одержала необхідного висвітлення в державно-управлінській науковій літературі. Комплексний аналіз питань соціального статусу та соціальної активності, соціальних ролей державних органів, раціоналізації соціальної взаємодії, процесу переходу до соціоцентричних принципів діяльності, можливостей їхнього застосування в умовах трансформаційного простору дозволив довести необхідність перетворень у внутрішньо- та зовнішньоорганізаційних комунікаціях митних органів.

Було отримано такі нові результати:

уперше:

- обґрунтовано необхідність запровадження заходів щодо підвищення соціального статусу органів Державної митної служби України, що включають: дотримання демократичних принципів надання соціальних послуг населенню; встановлення соціального контролю за діяльністю даних організацій; зміну їх організаційної культури у напрямку сприйняття громадян як власних клієнтів; удосконалення кадрової політики.

- класифіковано принципи реалізації інституційної, кадрової та символічної соціальних ролей органів митної служби в умовах переходу до постбюрократичних моделей державного управління;

удосконалено:

- підходи до формування раціональної взаємодії митних органів і населення в сучасних умовах, що передбачає відкритість та прозорість діяльності, підвищення якості соціальних послуг та посилення зворотного зв'язку з громадянами, якнайповніше врахування їх пропозицій;

- систематизацію послуг митних органів за чотирма групами: першої необхідності (забезпечення економічної безпеки держави), стратегічні (реалізація окремих напрямків економічної політики), місцеві (послуги для населення прикордонних територій) та послуги із забезпечення комфорту (скорочення черг, допомога при заповненні документів тощо);

- принципи кадрового менеджменту в митних органах, що засновані на стратегії управління людськими ресурсами;

дістало подальший розвиток:

- визначення особливостей соціальних ролей органів державного управління з виокремленням трьох головних: інституційної - як певного соціального інституту; кадрової - як складової системи управління людськими ресурсами; символічної - як сукупності певних організаційних символів, закріплених у моральних та правових нормах;

- з'ясування ролі Державної митної служби України в системі органів державного управління в сучасних умовах та пріоритетів її діяльності як спеціалізованого державного інституту щодо захисту економічних інтересів держави та споживачів послуг на внутрішньому ринку;

- визначення оцінки діяльності працівників органів митної служби з боку населення, що дозволяє зафіксувати такі негативні моменти, як невідповідність соціальних очікувань потребам сьогодення, низький рівень управлінської культури та соціальних послуг.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розширенні та поглибленні існуючих уявлень щодо розвитку соціальних комунікацій в діяльності митних органів і запропонуванні методів підвищення їхнього соціального статусу. Основні теоретичні положення та висновки можуть бути корисними для обґрунтування переходу до нової моделі державного управління, орієнтованої на громадянина як отримувача соціальних і управлінських послуг, при розробці заходів з реалізації стратегії реформування Державної митної служби України. Сформульовані ідеї розширюють практичний інструментарій її діяльності, а також зміни ставлення населення до митників, а отримані результати можна використовувати при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, лекцій та практичних занять з державного управління і менеджменту.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено Державною митною службою України при удосконаленні управління розвитком митної справи (довідка № 2-44 від 01.03.2007 р.) та Східною регіональною митницею при формуванні класифікатора соціальних послуг населенню з питань митних процедур (довідка № 7-2/047 від 21.03.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі основні положення і висновки дисертації розроблялися автором самостійно і в сукупності спрямовані на вирішення важливого науково-прикладного завдання щодо з'ясування соціального статусу органів митної служби і шляхів його підвищення в умовах активізації взаємодії з населенням. Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації оприлюднено на V, VІ та VІІ Міжнародних наукових конгресах «Державне управління і місцеве самоврядування» (м. Харків, 2005-2007 рр.), науково-практичних конференціях «Розвиток господарського механізму Луганського промислового регіону» (м. Луганськ, 2004 р.), «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (м. Київ, 2006 р.), «Механізми державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону» (м. Харків, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 наукові праці у виданнях, що входять до переліку фахових у галузі науки державного управління. Загальний обсяг публікацій - 2 авт. арк. Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (223 назви на 19 с.) і додатків на 17 с. Повний обсяг роботи - 189 сторінок, у т.ч. 11 рисунків (6 сторінок), сім таблиць (6 сторінок).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначаються мета і основні завдання, предмет і об'єкт дослідження, формулюються наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів.

У першому розділі - «Теоретичні засади соціальної активності суб'єктів державного управління» - розкрито зміст важливого для теорії державного управління поняття соціального статусу як співвідносного положення індивіда чи соціальної групи в суспільній системі, обумовленого низкою характерних ознак. Доведено, що сукупність функціонально однорідних статусів утворює соціальну групу і що множинність не означає їх рівнозначності, оскільки вони знаходяться у певній ієрархії за ступенем важливості соціального інституту. Особливу роль відіграє генеральний статус (статус члена суспільства, держави, громадянина) як фундамент позиції особистості. Відповідно до формального (нормативно встановленого) чи неформального характеру розрізняють статуси формалізовані і неформалізовані, що визначаються виконанням тих чи інших функцій.

Адміністративна влада в державно-управлінській установі виступає системоутворюючим індикатором статусної позиції в системі стратифікації. Її обсяг визначається доходами, престижем, умовами праці, перспективами кар'єрного зростання працівників, а організація представляє собою сукупність анонімних статусних позицій, між якими розподіляється адміністративна влада, а люди лише її здійснюють тією мірою, якою вона делегується безпосередньо конкретним посадам. У цьому полягає специфіка сучасної адміністративної (бюрократичної) організації управління порівняно з його ранніми формами з домінуванням особистої залежності, відданості, симпатій та антипатій.

Існуюча ієрархія статусів є основою соціальної стратифікації суспільства і пов'язана з престижністю, яка відіграє значну роль у розподілі соціальних бажань, планів, намірів. Сама ієрархія і, відповідно, престижність статусів формуються під впливом тісно взаємодіючих факторів.

Статус і роль віддзеркалюють статичні та динамічні аспекти соціального стану. Якщо статус - це об'єктивна субстанція, то роль поєднує об'єктивне та суб'єктивне. Статус визначає місце індивіда в соціальній системі, а роль уособлює сукупність його дій. Зміст соціальних ролей диктується суспільством, його вимогами, дотримання яких залежить від їх відображення у свідомості людей. У роботі сформульовано важливе для теорії державного управління положення про те, що будь-який суб'єкт суспільних відносин проходить так званий етап соціалізації - засвоєння певних норм і правил поведінки, які висуваються суспільством. За своєю структурою соціалізація складається з фази адаптації (пристосування до нових умов, ролей, норм) і фази інтеріоризації (сприйняття норм, цінностей, їх включення до внутрішнього світу посадовця). Але процес соціалізації не може сприйматися у відриві від реалізації інтересів і цінностей. Істотним його моментом є розвиток соціальної активності суб'єкта, під яким можна розуміти не окрему людину, а сукупність людей, соціальне угруповання, професійні організації: органи державного управління, органи митної служби, органи місцевого самоврядування і т.ін.

Важливою ознакою соціальної активності суб'єкта є його прагнення впливати на соціальні процеси і реальна участь у суспільних справах з метою змінити, перетворити чи, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми.

Соціальні ролі, властиві в даний час органам державного управління, значною мірою визначаються історією і характером їх розвитку. Саме тут слід шукати ключ до поступового підвищення ролі органів державного управління в суспільстві, що було характерним для другої половини ХХ ст. Оскільки однією з основних складових роботи органів митної служби є взаємодія з населенням, особливої значущості набуває стимулювання соціальної активності їх посадових осіб, підвищення рівня культури управління, соціальна спрямованість діяльності. Утвердження свого генерального соціального статусу, реалізація пов'язаних з ним соціальних ролей і функцій, розширення комунікацій з населенням дозволяють підняти престиж митної служби і митників.

Для сучасних органів державного управління є властивими три основні соціальні ролі: кадрова (забезпечення постійної діяльності державних службовців та їхньої взаємодії), інституціональна (поєднання зусиль багатьох суспільних суб'єктів для досягнення соціальних цілей), символічна (органи державного управління символізують собою державу, їхня діяльність формує у громадян образ влади в цілому). Причому, значущість символічної ролі особливо зростає в нестабільних суспільствах з негативним чи недостатньо позитивним ставленням громадськості до держави і влади.

У другому розділі - «Соціально-комунікативний аспект діяльності органів митної служби в Україні» - зазначається, що діяльність державно-владних структур, їх управлінського апарату здійснюється через державну службу як інститут сучасної держави. Аналіз Закону України „Про державну службу» дозволяє зробити висновок, що законодавець відзначає розходження у правовому статусі служб і відповідних органів, хоча таке розходження сформульовано не досить чітко. Частина 4 ст. 6 згаданого закону наголошує, що питання функціонування державної служби в інших державних органах регулюється самими органами. Саме з цих позицій у дисертації розглядається митна політика сучасної Української держави, що спрямована на досягнення двох груп цілей:

- економічних, у т. ч. фіскальних і регулятивних (митна політика впливає на економіку та зовнішньоекономічні зв'язки за допомогою механізмів митних тарифів методами непрямого регулювання, а заборони, обмеження, ліцензування, квотування експорту й імпорту - методами прямого адміністративного управління);

- захисних (забезпечення економічної, санітарної безпеки країни, захист громадського порядку, здоров'я населення, культурних цінностей тощо).

Найважливішим інститутом митного права України є митний режим як сукупність положень, що визначають статус товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон. Поряд з режимами надзвичайного, воєнного стану, режимом охорони державного кордону і низкою інших митний режим є одним з видів адміністративних режимів, для яких характерним є регулювання особливого державного стану за допомогою спеціальних засобів.

Україна є єдиною митною територією, в межах якої держава має виключну юрисдикцію і де митний кордон співпадає з державним кордоном. На території країни можуть створюватися спеціальні вільні митні зони, але їх статус регулюється окремими законодавчими актами і межі таких територій є складовими єдиного митного кордону України. Виходячи з того, що Державна митна служба України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, з'ясовано, що вона виступає одним з різновидів спеціалізованої державної служби, на яку покладаються специфічні завдання в галузі державного управління, виконує певні контрольно-наглядові функції щодо захисту економічних інтересів України, державної і суспільної безпеки, інтересів споживачів на внутрішньому ринку, створює сприятливі умови для товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон.

На підставі аналізу емпіричних матеріалів і узагальнення митної практики в Україні доведено, що надання соціальних послуг без участі органів державного управління з використанням лише ринкових механізмів є неможливим. Особливість діяльності органів митної служби щодо надання соціальних послуг юридичним і фізичним особам визначається специфікою вертикального та горизонтального розподілу праці, їхньою самодостатністю, тенденцією до розширення зони власної діяльності та відсутністю чітких показників якості наданих послуг.

У третьому розділі - «Запровадження нових принципів підвищення соціального статусу органів митної служби» - аналізуються причини невдоволеності населення послугами органів митної служби. Для підвищення свого соціального статусу вони мають перейти на нові принципи взаємодії з населенням, яка б передбачала соціальний контроль з боку населення (це дозволить подолати певне відчудження громадян від органів митної служби) та зміну організаційної культури у бік сприйняття громадян як споживачів послуг. Традиційно вважається, що соціальний контроль за діяльністю державних органів і структур є невід'ємним від політичного і пояснюється наступною схемою: громадяни обирають політичних діячів, які, виходячи з інтересів виборців, визначають певні напрямки політики в різних сферах суспільного життя. Проте у даній схемі не береться до уваги те, що на практиці політика визначається або коригується в процесі її реалізації самими виконавцями, тобто державними органами. Тому соціальний контроль за їхньою діяльністю слід розглядати окремо від політичного.

Найбільш ефективною формою громадської участі у контрольній діяльності є безпосередній контакт громадянина з посадовими особами. У зв'язку з цим актуальним є відпрацювання такої моделі їх взаємодії, яка б дозволяла індивідууму реально впливати на надання соціальних послуг. На практиці це означає контакт громадян переважно з держслужбовцями нижчих рівнів, а отже, їм необхідно делегувати відповідні повноваження. Невід'ємними складовими участі у цьому процесі є: визначення певних правил і налагодження надійного прямого і зворотного зв'язку між державними органами та громадянами.

Виходячи з необхідності забезпечення відкритості та прозорості у діяльності органів митної служби, найбільш доцільною формою їх взаємодії з населенням слід вважати двосторонню симетричну модель Дж. Груніна, згідно з якою організація прагне до ділових стосунків із суб'єктами соціальної дії та їхньої підтримки. У рамках двосторонньої симетричної моделі комунікації виступають одним із засобів реалізації стратегії організації, що включає налагодження взаємодії, формування відносин розуміння, співробітництва між суб'єктом і об'єктом управління та може сприяти запобіганню ризикам при прийнятті і реалізації певних рішень.

Розвиток соціального діалогу між митними органами і населенням, досягнення суспільної злагоди на рівні окремої організації - це тривалий процес розвитку в середовищі митників комунікативного типу соціальної дії, що потребує досягнення суб'єктом управління конкретних результатів.

Важливим напрямком запровадження нових принципів взаємодії органів митної служби та населення, підвищення їх соціального статусу є зміна організаційної культури організації як сукупності суспільно значущих прогресивних норм, правил і стандартів. Установлено, що до найважливіших компонентів механізмів реалізації організаційної культури відносяться система контролю, оцінка можливостей співробітників, характер вирішення проблем, делегування повноважень, особливості управління. Ядром організаційної культури виступають цінності, на основі яких виробляються норми і форми поведінки в організації. Систему формування і розвитку організаційної культури можна представити у вигляді „піраміди цінностей» (рис. 1).

Рис. 1. Ієрархічна структура організаційної культури «піраміда цінностей»

Створення системи організаційних цінностей - це відповіді на запитання: «Що ми робимо?», «До чого ми здатні?», «Які наші життєві настанови?», «Які наші плани?» тощо. Організаційна культура формується протягом багатьох років і є цементуючим елементом організації, проте і вона зазнає змін. Розуміння її ролі і значення для успіху в досягненні стратегічної мети є найважливішою умовою позитивних організаційних змін.

Ринкова економіка потребує якісного кадрового потенціалу органів управління. Тому важливою складовою роботи управлінських структур є реалізація такої кадрової політики, яка б відповідала стратегічним цілям та завданням організації. Кадрова політика - це стратегія і тактика роботи з персоналом, що визначає завдання у сферах відносин організації та ринку праці, демографічної структури населення, політичного впливу, змін у суспільстві, а також завдання самої організації щодо власного персоналу (система винагород, вирішення соціальних питань, удосконалення системи професійного навчання тощо). Ці фактори відіграють значну роль у діяльності органів митної служби.

Висновки

Результати дослідження історичних особливостей становлення та розвитку митної справи в Україні з позицій теорії державного управління дозволяють запропонувати наступні положення, узагальнення та висновки:

1. Високий соціальний статус організації як суб'єкта владних дій досягається завдяки покращенню таких її якісних параметрів, як престиж та авторитет, рівень матеріальної забезпеченості працівників, значущість соціальних функцій, обсяг владних повноважень, міра впливу на соціальні процеси. Важливою характеристикою соціального статусу є показник виправдання соціальних очікувань і сподівань, які формуються під впливом існуючої у суспільстві системи цінностей. Підвищення соціального статусу органів митної служби коріниться у соціальній активності їх працівників та чіткій спрямованості дій на вирішення соціально значущих завдань.

2. Органи державного управління реалізують у суспільстві три соціальні ролі, обумовлені їхньою історичною еволюцією: інституційну як певного соціального інституту в системі взаємин «принципал-агент»; кадрову як складову процесу управління людськими ресурсами; символічну як сукупність певних організаційних символів, що проявляються у моральних та правових нормах, поведінці, сприйнятті та особливостях взаємодії з населенням. Найважливішою в сенсі забезпечення високого соціального статусу організації є символічна роль.

3. Діяльність органів митної служби є невід'ємною від усієї системи державного управління, оскільки особливості їх функціонування цілком залежать від соціальних, культурних та правових умов. У той же час кожна окрема організація в демократичному суспільстві має можливості для перегляду основ і змісту своєї діяльності, формування власного позитивного іміджу і підвищення соціального статусу. Органи митної служби як спеціалізований державний інститут, діяльність якого регулюється Митним кодексом України, виконують два взаємопов'язані блоки завдань загальнодержавного та соціального спрямування: захист економічних інтересів України; захист інтересів споживачів послуг на внутрішньому ринку. Їх якісне виконання потребує від митників гармонійного поєднання у своїй діяльності загальнодержавних та соціальних інтересів на основі підвищення рівня відповідальності за доручену справу та удосконалення механізмів соціального контролю за їх діяльністю.

4. Негативне ставлення частини населення України до органів державної виконавчої влади певною мірою трансформується і на органи митної служби, працівники яких за результатами проведеного соціологічного дослідження сприймаються населенням скоріше у негативних тонах, а якість надання ними соціальних послуг визнається незадовільною. До того ж так оцінюються і особистісні якості працівників митниці, що дає підставу стверджувати про невиправдання ними соціальних очікувань, сподівань громадян, що гальмує процес розбудови партнерських взаємин з клієнтами органів митної служби, негативно впливає на соціальний статус останніх.

5. Для підвищення соціального статусу органам митної служби доцільно сконцентрувати діяльність щонайменше на чотирьох напрямах: по-перше, дотримуватися демократичних принципів надання соціальних послуг; по-друге, забезпечувати соціальний контроль за своєю діяльністю за умови неухильного дотримання чинного законодавства про звернення громадян; по-третє, змінити на краще свою організаційну культуру; по-четверте, запровадити нову стратегію кадрового менеджменту. Важливою передумовою досягнення мети на цих напрямах є визнання усіма працівниками ідеалів і цінностей, норм і правил внутрішньогрупової і зовнішньогрупової діяльності, заснованої не на традиційних бюрократичних статутах, а на принципах «нового публічного менеджменту», що дозволяє реалізовувати якісно нові типи соціальної взаємодії, забезпечувати гнучкість та прозорість у діяльності митних органів.

6. Розвиненими демократіями опрацьовано три основні види соціального контролю: реалізація виборчого права, громадська участь у цьому процесі, ініціювання звернень, пропозицій і скарг громадян. Кожний з них є важливим і необхідним, проте задля реалізації символічної соціальної ролі митних органів найефективнішим вважається поєднання прямої громадської участі з неухильним дотриманням законодавства про звернення громадян. Пряма громадська участь забезпечується завдяки реалізації двосторонньої симетричної моделі зв'язків із громадськістю, урахуванню побажань та пропозицій громадян у своїй діяльності.

7. Важливою складовою підвищення соціального статусу органів митної служби є організаційна культура, що змінюється шляхом упровадження у свідомість співробітників розуміння їх головного завдання не лише як захист державних інтересів, але і як надання населенню якісних соціальних послуг, перехід до моделі взаємодії з громадянами „надавачі послуг - клієнти», що зумовлює необхідність підсилення організаційної культури та її складових - поважного ставлення до клієнтів, гордості за свою роботу, чесності і непідкупності.

Організаційну культуру необхідно здійснювати на глибинному рівні, за допомогою утвердження такої цінності, як культура завдання, оскільки культура влади, культура особи і ролева культура не дозволяють згуртувати співробітників тією мірою, як це необхідно для поліпшення справи.

Зміни в організаційній культурі потребують формування в органах митної служби відповідної субкультури, носієм якої, в першу чергу, є керівник організації.

8. Основними заходами щодо вдосконалення механізмів кадрової політики в органах митної служби доцільно вважати моніторинг персоналу, стратегічне кадрове планування, підвищення внутрішньоорганізаційних соціальних гарантій працівників, залучення на роботу талановитої молоді, формування сучасної активної організаційної культури.

Література

1.Черкасський Р.А. Соціальна роль органів державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр», 2004. - № 2 (20): У 2-х ч. - Ч. 1. - С. 87-93.

2.Черкасський Р.А. Соціальні послуги органів державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр», 2004. - № 2 (22). - С. 219-224.

3.Черкасський Р.А. Здійснення соціального контролю за діяльністю органів митної служби // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр», 2005. - № 1 (23). - С. 302-309.

4.Черкасський Р.А. Чинники підвищення соціально-статусних характеристик працівників органів митної служби в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр», 2005. - № 3 (26). - С. 322-332.

Размещено на Allbest.ru