Територіальна організація митної діяльності України

Допоміжне значення серед чинників розвитку і територіальної організації митної діяльності мають працересурсно-розселенський, природно-екологічний, економічний, історико-географічний і правовий. Позитивно впливає на розвиток митної діяльності працересурсно-розселенський чинник. Станом на 1.01.2003 р. фактична чисельність працівників митних органів України становила 17 744 особи, серед них 31 % мали юридичну й економічну освіту. Підготовка і перепідготовка митників здійснюється в Академії митної служби України (м. Дніпропетровськ), Київському і Хмельницькому центрах. Об'єкти митної діяльності і робочі місця в них розміщуються переважно у міських поселеннях, які мають кращу забезпеченість об'єктами управлінської та соціально-побутової інфраструктури.

Вплив сукупності природних умов і ресурсів неможливо обійти при розміщенні об'єктів митної діяльності. Йдеться насамперед про такі сприятливі умови: Україна має майже 95 % хвилясто-рівнинної території, що знижує собівартість будівництва та експлуатації об'єктів транспортної і митної інфраструктури; сприятливий помірно континентальний клімат, небагато великих рік, різноманітні корисні копалини і родючі ґрунти, річковий і сухопутний вихід до двох морів та гирла Дунаю. Все це сприяє розвиткові зовнішніх зносин. Одночасно слід пам'ятати, що нераціональне використання природних ресурсів, надмірна концентрація матеріального виробництва в окремих регіонах (що особливо було характерним за часів СРСР) призвела до погіршення екологічної ситуації, яка також впливає на розміщення об'єктів митної інфраструктури. Регіони з високими рівнями забруднення навколишнього середовища є інвестиційно непривабливими, виробляють продукцію сумнівної якості, мають високий рівень захворюваності населення. З урахуванням можливого впливу забруднення на життєдіяльність людей не рекомендується створювати нові об'єкти митної інфраструктури в надзвичайно забруднених та територіях екологічної небезпеки (зона Чорнобильської АЕС, Придніпров'я, Донбас, східна частина Причорномор'я тощо).

Важливим вислідним чинником, що свідчить про високу економічну ефективність митної діяльності в Україні, є безпосередній внесок в доходну частину Державного бюджету. Так, частка внеску митної служби до загального фонду бюджету у 2000 р. сягнула 27 %, а реальна сума, спрямована у цьому році до бюджету України, становила 9,20 млрд грн., у 2004 р. зросла до 18,93 млрд грн., а у 2005 р. - до 31 млрд грн.

Осмислення історико-географічного чинника розвитку і територіальної організації митної діяльності дозволяє стверджувати, що митна справа була завжди притаманна державним утворенням, що сформувались на території нинішньої України. Їхній досвід на сьогодні вже достатньо вивчений і узагальнений у спеціальних виданнях. Справжня різнобічна розбудова митної справи, в тому числі митних кордонів, почалась в Україні з проголошенням її незалежності. На сьогодні органи Держмитслужби забезпечують митний контроль та митне оформлення зовнішньоекономічних операцій на всій території держави. Через відкриті на митному кордоні України 74 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 40 морських та річкових пункти пропуску щоденно проходить 160-180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різних транспортних засобів, оформляється майже 4 тис. вантажних митних декларацій, близько 1 млн т вантажів. Зараз продовжується робота щодо розбудови митного кордону, удосконалення митної інфраструктури, модернізації і поліпшення роботи митної системи, що свідчить про наближення української митної служби до світових стандартів.

Нарешті, узагальнюючим чинником успішної діяльності митних органів є належне юридично-правове забезпечення. Його основою є Митний кодекс України, який визначає принципи організації митної справи з метою створення умов для формування ринкової економіки і зростання зовнішньоекономічної діяльності. З 1.01.2004 р. набрав чинності новий Митний кодекс, яким узагальнено та вдосконалено законодавчу базу у митній справі і враховано досвід митного регулювання європейських держав.

У третьому розділі “Аналіз митно-тарифного регулювання експортної діяльності України” викладено методологічні та методичні основи дослідження митно-тарифного регулювання експортної діяльності; проаналізовано динаміку обсягів, товарної та географічної структури експорту України, а також здійснено оцінку транзитної діяльності як складової частини експорту послуг.

Дослідження експортної діяльності базувалось на ґрунтовному аналізі вивезення товарів та послуг, механізмів їх регулювання (митно-тарифних, які за своєю суттю є економічними, та нетарифних, що мають характер державного, силового регулювання) та їх впливу на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі. Для аналізу товарної структури експорту використовувались статистичні дані Державної митної служби України та Державного комітету статистики України. Дані щодо товарної структури зовнішньої торгівлі цих установ базуються на товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, якою в Україні є УКТЗЕД, де товари поділено на 97 груп. Для суспільно-географічного дослідження товарної структури експорту (а також імпорту) нами було проведено укрупнення товарних груп і виділено сім великих груп (продукти харчування та сировина; мінеральні продукти і паливно-енергетичні товари; продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості; товари широкого вжитку; неблагородні метали та вироби з них; машини, устаткування, механізми та транспорт; інші товари), в основу чого покладено певну галузеву належність, призначення товару, значення і вагу товару для внутрішнього і зовнішнього ринків. Аналіз експорту (та імпорту) послуг здійснювався за напрямками, виділеними державною статистикою. Ґрунтовне дослідження експортних операцій передбачало оцінку ступеня їх раціональності для України, а відтак - залежності національної економіки від іноземних споживачів. Методика дослідження головних функцій митної діяльності включала оцінку митно-тарифних і нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі, яка базувалась на детальному аналізі законодавчих та нормативно-правових актів з митних питань. Вивчення останніх дало можливість зробити висновок про доцільність невисокого обкладання експорту митом (за міжнародно-визнаними стандартами рівні митного обкладання вважаються низькими, коли становлять 0-10 % від митної вартості товару, помірними 10-15 %, більше 15 % - високими з обмежувальною метою, а більше 40 % - високими з заборонною метою). Оцінка впливу митно-тарифних і нетарифних засобів регулювання на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) дозволила зробити висновки про рівень сприяння виробництву товарів експортного призначення, про рівень надходження коштів до державного бюджету від його оподаткування, про відповідність експортних операцій національним інтересам.

Аналіз динаміки і структури експорту України (насамперед товарів) засвідчив про несприятливу структуру вивезення, невідповідність її сучасним умовам відтворення, потребам науково-технічного прогресу, місцю України в міжнародному поділі праці. Про несприятливу для економічних інтересів держави структуру експорту свідчить той факт, що переважаюче місце в ній займають неблагородні метали та вироби з них, частка яких у загальному експорті протягом 1995-2003 рр. сягала 40 % (37,4 % усього експорту у січні-вересні 2003 р.) і значно переважала усі інші товарні групи (рис. 2). Подальше розширення експорту товарів цієї групи може бути руйнівним для економіки України. Небезпека криється в тому, що у головного експортера нашої держави найвища капітало- та енергомісткість. Металургійні виробництва є екологічно шкідливими, а зношення основних фондів на підприємствах сягає понад 60 %. Важливими експортними статтями у структурі вивезення залишаються: мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари (16,0 % усього експорту у січні-вересні 2003 р.); машини, устаткування, механізми і транспорт (14,1 %); продукти харчування та сировина (11,0 %); продукти хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (9,8 %); товари широкого вжитку (8,6 %) (див. рис. 2). Таким чином, Україна продовжує постачати на світовий ринок сировину, товари низького ступеня обробки, напівфабрикати, виробництво яких має значну матеріало-, енерго-, капіталомісткість і є доволі екологічно шкідливим. Неефективним можна вважати і митно-тарифне регулювання експорту, яке було продиктоване намаганнями урядових кіл щодо збільшення і стимулювання вивозу з метою отримання коштів для оплати критичного імпорту та утримання на належному рівні зовнішньоторговельного балансу. Внаслідок цього в українській економіці відбулись небезпечні зрушення у зростанні спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Подальше провадження політики просування експорту негативно впливатиме на зовнішньоекономічну діяльність, тому в зовнішній торгівлі треба змінити пріоритет політики просування експорту на політику його стимулювання шляхом знаходження внутрішніх джерел розвитку.

Україна володіє потужним експортним потенціалом послуг. Це нові та унікальні технології, створені у галузях важкої промисловості, космічної техніки, в оборонних галузях, в медицині. Значні її можливості у наданні транспортних послуг.

Держава володіє могутнім потенціалом туристсько-рекреаційних послуг. Ринок послуг тільки зароджується в Україні, експортний їх потенціал використовується недостатньою мірою. Про це свідчить частка послуг у загальному експорті товарів і послуг, яка у січні-вересні 2003 р. становила лише 15,9 %. Експортний потенціал послуг вирізняється однобокою структурою.

Так, переважну частину експорту послуг складають транспортні послуги (83,2 %), серед яких пріоритетну роль відіграють послуги трубопровідного (43,4 %), залізничного (12,8 %), морського (11,6 %), повітряного транспорту (8,7 %).

Оскільки Україна є транзитною державою (коефіцієнт транзитності найвищий в Європі), то це дає змогу їй надавати послуги з транспортування товарів транзитом. Основну частину транзитних вантажів складає газ, нафта і нафтопродукти, які здебільшого проходять через територію України з Російської Федерації до потенційних споживачів на Заході. Однак використання країною своєї транзитної газо- та нафтотранспортної мережі поки що є неефективним. Це пояснюється тим, що нафто- та газотранспортна система України формувалися за певної політичної ситуації: трубопровідна система України проектувалась як невід'ємна складова відповідної мережі СРСР в умовах політичної залежності від Російської Федерації.

Тому сьогодні перед Україною постає завдання використати і розвинути цю транспортну мережу таким чином, щоб мінімізувати економічну і, відповідно, політичну залежність України від Росії. В цьому плані важливим є використання нафтопроводу Одеса - Броди, підключення до реалізації цього проекту таких зацікавлених країн, як Польща, Німеччина, інші країни Центральної Європи, з одного боку, та Казахстану - з іншого (як постачальника енергоносіїв). Вирішення потребує питання транспортування транзитом через територію України російського газу. Крім цього, збільшенню обсягів вантажів, перевезених транзитом через територію України, повинна послужити справа розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів та створення умов, що сприяли б швидкому просуванню та збереженню вантажів. За такої ситуації до транзиту підключаться такі країни-відправники, як Німеччина, Італія, Франція, Іспанія, Румунія, Польща та інші, товари яких прямуватимуть до Південно-Східної Азії та деяких країн Європи. Все це сприятиме збільшенню обсягів транзитних потоків через Україну в 5-6 разів.

Щодо експорту інших видів послуг різні ділові послуги становлять 5,5 % загального обсягу експорту послуг, на послуги з ремонту припадає 3,9 % експорту. Слід зазначити, що майже відсутні обороти коштів за такими статтями, як експорт страхових, фінансових, послуг, пов'язаних з ліцензіями, патентами та іншими нефінансовими нематеріальними активами, які у більшості країн приносять значні доходи.

У перспективі пріоритетними секторами українського експорту повинні бути: наукомісткі галузі машинобудування, АПК, виробництво неблагородних металів і виробів з них, виробництво товарів широкого вжитку, експорт послуг, в тому числі з транзитних перевезень. Стратегія держави для цих галузей повинна полягати у сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку. Цьому повинно сприяти удосконалення методів і механізмів митно-тарифного і нетарифного регулювання, для чого пропонуємо враховувати такі положення:

- Експортне мито повинно стосуватись невеликої номенклатури товарів, насамперед тих, які є стратегічними для розвитку внутрішнього виробництва і повинні забезпечити національного товаровиробника сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо. На нашу думку, такими товарами є неблагородні метали і вироби з них, брухт металів, насіння олійних культур, шкіряна сировина, жива худоба. Експортне мито може використовуватись як захід оперативного регулювання конкретних ситуаційних проблем (наприклад, введення сезонного експортного мита на насіння соняшнику з 1.10 по 1.04, тобто на період його основної переробки).

- Ставки мита, нараховані на експортні товари, повинні бути невисокими (0-10 % від митної вартості товару), оскільки високі податки на вивіз обмежують надходження валютних коштів через зниження зацікавленості підприємств у розвитку зовнішньоторговельної діяльності (зниження ставок мита є вимогою СОТ до України в контексті її вступу до цієї організації. Так, у липні 2005 р. Верховною Радою ухвалено закон, який знижує експортне мито на насіння соняшнику до 17 %, яке до цього становило 23 % від митної вартості). Зменшення податкового тиску на експортні товари потрібно компенсувати розширенням податкової бази, зокрема шляхом скорочення кількості тарифних пільг, що надаються експортно-орієнтованим виробникам.

- Повинен бути збільшений контроль за правильністю визначення митної вартості товару, яка є основою нарахування мита, оскільки застосування останнього призводить до пошуку потенційними експортерами шляхів мінімізації митних платежів. Необхідним є пошук шляхів до оптимізації митної вартості експортних товарів шляхом використання переваг суспільно-географічного і транспортно-географічного положення виробника, близькості його до об'єктів митної інфраструктури, до пункту перетину митного кордону України.

- Потрібно звести до мінімуму кількість бартерних (товарообмінних) операцій і експортних поставок за давальницькими схемами, які створюють потенційним експортерам можливість маніпулювання митними платежами.

- Необхідно розробляти й обґрунтовувати логістичні схеми-моделі перевезення різних товарів українського виробника до їх споживача за кордоном як засобу освоєння нових перспективних векторів ЗЕД.

- З метою запобігання застосуванню з боку іноземних держав та їх економічних угруповань антидемпінгових заходів щодо товарів походженням з України та для забезпечення сприятливих умов для експорту, оперативного здійснення заходів щодо захисту торговельно-економічних інтересів України потрібно ширше використовувати антидемпінгове законодавство.

- Потрібно і надалі використовувати в експортній діяльності нетарифні інструменти регулювання відповідно до міжнародно визнаних норм і стандартів.

Подальший зовнішньоторговельний і, зокрема, експортний курс буде враховувати ряд пріоритетів. Євроінтеграція як стратегічна мета сприятиме розширенню торгівлі України з ЄС (поступове нарощування експорту технологічно складної, з високим ступенем обробки, наукомісткої продукції, яка здатна конкурувати з європейськими товарами). Поки що у структурі українського експорту до ЄС переважають капітало- та матеріаломісткі товари стандартної якості та працемістка продукція, а частка країн ЄС в експорті товарів нашої держави становить лише 19,0 %.

Взявши курс на євроінтеграцію, Україна повинна враховувати й інші інтеграційні процеси і напрями, які існують у світовій економіці, і узгоджувати їх з комплексом національних інтересів. У цьому плані виправданим є поглиблення зовнішньоторговельного співробітництва з країнами СНД, і перш за все, з Російською Федерацією. На країни СНД у січні-вересні 2003 р. припадало 25,9 % експорту товарів України і 55,9 % експорту послуг. Українські товари добре відомі на ринках цієї групи країн і таку позитивну рису треба закріплювати, сприяти збільшенню вивозу до СНД продукції машинобудування, харчової промисловості, сільського господарства, товарів широкого вжитку. Україна повинна надавати країнам СНД широкий спектр послуг: від транспортних, які є пріоритетними на сьогоднішній день, до роялті та ліцензійних, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських послуг, послуг з операційного лізингу, подорожей, відпочинку. Цьому повинна сприяти реалізація положень Угоди про створення ЄЕП без вилучень та обмежень.

Виходячи з тенденцій розвитку зовнішньоторговельних процесів, аналізу умов експортної діяльності України та напрямів зміни кон'юнктури світових товарних ринків, виправданим пріоритетом розвитку експортних операцій на середньострокову перспективу є збереження позицій вітчизняних товарів і послуг на ринках високорозвинених країн Північної Америки та Японії, а також нарощування експортних поставок до “нових” регіональних ринків: Південно-Східної Азії, країн Близького Сходу, Китаю і “молодих тигрів” Африки, Латинської Америки. Економіки цих країн потребують традиційного українського експорту - металів, продукції важкого машинобудування, мінеральних добрив. Великий попит на таку продукцію, дещо нижчі (у порівнянні із високорозвиненими європейськими країнами) вимоги до її якості і певна відповідність чинним у нашій країні стандартам, можуть сприяти подальшому розвитку експортної діяльності у цьому напрямі.

У четвертому розділі “Аналіз митно-тарифного регулювання імпортної діяльності України” представлено загальну концепцію митно-тарифного регулювання обсягів і структури імпорту, проаналізовано динаміку обсягів і структури ввезення та оцінено його митно-тарифне регулювання; вивчено географічну структуру імпорту України.

Регулювання імпорту (його обсягів і структури) є важливою складовою зовнішньоекономічної та митної політики держави. Серед інструментів такого регулювання чільне місце займає ввізне (імпортне) мито, основними цілями застосування якого є: створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва; регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою встановлення добросовісної конкуренції; вплив на господарську діяльність і соціальну обстановку як складову механізму ціноутворення; формування раціональної структури споживчого ринку, яка ґрунтується на збалансованій пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів, а також на ескалації митного тарифу; захист окремих галузей економіки від можливого заподіяння їм суттєвих збитків іноземними виробниками; збільшення доходної частини державного бюджету; сприяння структурній перебудові економіки України; сприяння оптимізації співвідношення експорту та імпорту держави, валютних витрат і надходжень, досягненню оптимального торговельного балансу; вирішення торговельно-політичних цілей у взаємовідносинах з іноземними державами, їхніми союзами та групами, тобто використання митного тарифу з метою поступок на міжнародних переговорах.

Реалізації зазначених цілей певною мірою має відповідати структура митного тарифу, яку умовно можна поділити на три рівні ставок мита, що існують на цей час. Кожний рівень має відповідати стадії обробки продукції - сировина, напівфабрикати, готові вироби. Такий поділ ґрунтується на принципі ескалації тарифу, тобто підвищенні ставок мита у міру зростання стадії обробки продукції. На практиці ця закономірність є такою: сировина та матеріали - 0-5 %; напівфабрикати та комплектуючі - 5-15 %; готові вироби - 15-30 %.

Враховуючи економічні інтереси держави, інтереси національних виробників і споживачів, доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною, заохочення або стримування імпорту товарів у залежності від ступеня їх обробки тощо, компетентні органи України можуть вносити зміни у величину ставок мита (важливу роль у цьому процесі повинна відігравати Митно-тарифна рада - міжвідомчий орган, до якого входять представники міністерств, Держмитслужби, відомств, комітетів Верховної Ради України, народних депутатів та керівників підприємств). Проте, цей процес повинен бути послідовним і виваженим і враховувати також міжнародно-правові зобов'язання України. Так, проголосивши вступ до СОТ, Україна повинна привести рівень митно-тарифного регулювання відповідно до загальноприйнятих вимог з даних питань. За міжнародною практикою рівень митно-тарифного захисту для забезпечення ефективності повинен бути невисоким - не більше 10-15 %. Граничний рівень оподаткування ввізним митом не повинен перевищувати 30%. Перевищення цього рівня призводить не до збільшення надходжень до державного бюджету країни, а навпаки - до їх скорочення. Більше того, високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а призводять до значного порушення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Крім того, високі ставки митного тарифу стимулюють розвиток корупції і контрабанди в країні. За міжнародними стандартами рівні митного обкладання вважаються низькими, коли становлять 0-10 % від митної вартості товару, помірними - 10-15 %, високими - з обмежувальною метою - 15-40 % і заборонною метою - понад 40 %.

У світлі зобов'язань щодо членства в СОТ Україна поступово приводить основні показники митного тарифу до норм міжнародного законодавства. Спостерігається тенденція до поступового зниження середньостатистичної ставки ввізного мита. На даний момент існує сім тарифних коридорів з рівнями ставок 0, 2, 5, 10, 15, 20 та 30 %. Сучасний рівень середньоарифметичної ставки ввізного мита за товарними групами Митного тарифу України представлено у таблиці 1.

Подальше реформування митного тарифу повинно базуватись на диференціації митної політики. Основним чинником, який повинен визначати рівень ставки мита, має бути призначення товару. До товарів виробничого призначення, що не мають вітчизняних аналогів, доречне застосування низьких ставок мита. Для товарів виробничого призначення, які мають вітчизняні аналоги, можна застосувати ставки мита середнього рівня.

Вибір розміру ставки мита для товарів індивідуального споживання, що не мають вітчизняних аналогів, повинен залежати від соціальної ваги товару і розміру інших податків на такий товар, проте рівень мита для таких товарів повинен бути середнім або високим (щоб розвивати виробництво цих товарів в Україні і забезпечити високий рівень доходів до бюджету).

Таблиця 1

Показник сучасної середньоарифметичної ставки ввізного мита за товарними групами Митного тарифу України *

* Джерело: Митний тариф України. - К.: Логос, 2001.- 797 с

Товари індивідуального призначення, вітчизняні аналоги яких знаходяться на стадії розвитку виробництва, доцільно обкладати середнім рівнем мита (протекціоністська мета), а до товарів індивідуального призначення, що мають вітчизняні аналоги, які є конкурентоспроможними можна застосувати низькі рівні мита (мета - підвищення конкурентоспроможності українських товарів, насичення внутрішнього ринку і підвищення добробуту споживачів такої продукції). Останні поправки до Митного тарифу (квітень 2005 р.), а саме зниження ставок ввізного мита на механічні пристрої, електричні машини, деякі товари широкого вжитку, продукти харчування (передовсім ті, які не виробляються в Україні) свідчить про дієвість наведеної вище моделі митно-тарифного регулювання, яка спрямована на насичення внутрішнього ринку товарами і зростання добробуту споживачів, поліпшення роботи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і демонструє партнерам з переговорів до вступу України до СОТ її готовність виконувати взяті на себе зобов'язання. Проте, наведена вище модель митно-тарифного регулювання повинна буде також сприяти розвитку внутрішнього виробництва і реструктуризації економіки, тому подальші кроки зміни ставок ввізного мита повинні бути особливо зваженими і відповідати національним інтересам.

Сучасна товарна структура імпорту залишається несприятливою для економічних інтересів нашої держави і відображає ключову проблему національної економіки - залежність від імпорту енергоносіїв (рис. 3). Останні входять до товарної групи “мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари”, на які у січні-вересні 2003 р. припадало 38,1 % загального обсягу імпорту. У структурі імпортної продукції цієї товарної групи провідне місце належить нафті і продуктам її перегонки - 93,1 %. Вагому частку в загальному імпорті становлять машини, обладнання, механізми та транспорт, які збільшили свою частку у ввозі з 17,4 % у 1995 р. до 23,8 % у січні-вересні 2003 р. Імпортними статтями є також продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, товари широкого вжитку, продукти харчування та сировина. Крім товарів, Україна імпортує також послуги, на які припадає 5,8 % усієї імпортної діяльності. Найвагоміше місце займає імпорт державних (33,0 % усього імпорту послуг у січні-вересні 2003 р.) та транспортних послуг (24,7 %). Митно-тарифне і нетарифне регулювання імпорту не справило впливу на його структуру, а спричинило лише коливання динаміки його складових частин. У перші роки незалежності проводилась лібералізація імпорту, яка завдала непоправного удару економіці України у зв'язку з невиправдано малими рівнями податкових надходжень до бюджету, що було пов'язано з низьким рівнем митного оподаткування імпортних товарів та існуванням численних податкових пільг. Після проведеної радикальної лібералізації зовнішньоторговельної політики були розгорнуті широкомасштабні протекціоністські дії, спрямовані на захист вітчизняних товаровиробників. Проте вони були недостатньо ефективними. Так, тенденція підвищення тарифного протекціонізму була нейтралізована “тінізацією” імпортної торгівлі з ухиленням від сплати митних та інших прикордонних податків.

Простежувалась відсутність зваженої та збалансованої політики в питаннях регулювання імпорту, лобіювання окремих галузей щодо зменшення або збільшення ставок мита без урахування їх впливу на інші галузі економіки, практична неможливість визначення товарів критичного імпорту. Крім цього, була надана занадто широка система тарифних преференцій для країн, що розвиваються, але мали рівень життя вищий, ніж в Україні. Таким чином, необхідно вважати за доцільне перегляд податкової політики щодо імпорту. У такій ситуації це повинні бути заходи впливу на конкретні сектори економіки, які сприятимуть зміні кількісної та структурної складової імпортованої продукції і не зашкодять входженню України у світове господарство.

Реалії сьогодення в царині імпорту свідчать про те, що переважна частина продукції і послуг надходить до України з держав СНД (51,0 % товарів та 24,2 % послуг). Здебільшого це мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари; машини, устаткування, механізми та транспорт; неблагородні метали та вироби з них, а також послуги транспорту, зв'язку, комп'ютерні послуги тощо. Місце основного зовнішньоторговельного партнера України посідає Росія. В структурі загального імпорту з цієї країни енергоносії займають найвагомішу позицію (газ, нафта і нафтопродукти), а враховуючи машинобудівну, хімічну, металургійну продукцію, а також деревину та продукцію деревообробки, питома вага товарів виробничо-промислового призначення становить 90 %.

Така монополія робить Україну залежною від Російської Федерації в плані постачання товарів (перш за все критичного імпорту) і негативно впливає на економічне і політичне становище нашої держави.

Серед країн далекого зарубіжжя вагоме місце в імпорті займають країни Європи (34,5 % імпорту товарів та 37,4 % імпорту послуг), зокрема, провідна роль тут належить ЄС (24,5 % всього імпорту товарів і послуг у січні-вересні 2003 р.). Основними товарами, що надходять в Україну з ЄС, є сучасні промислові вироби (машини, устаткування, механізми і транспорт; продукція хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості; продукти харчування і сировина; товари широкого вжитку), що, з одного боку, сприяє реструктуризації економіки нашої держави, а з іншого - ставить у залежність від поставок сучасних виробів цілі галузі національного господарства.

За останні роки позитивною тенденцією в диверсифікації імпорту можна вважати збільшення присутності на українському ринку імпортерів з Азії, Америки, Африки. Ці країни постачають на вітчизняний ринок переважно промислову сировину, товари широкого вжитку, продукцію хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості, сільськогосподарську продукцію тощо. Розвиток зовнішньоторговельних зв'язків з країнами перерахованих вище регіонів може підвищити ефективність українського імпорту, оскільки якість товарів походженням з цих країн загалом відповідає міжнародним стандартам, а ціни на них здебільшого нижчі, ніж на аналогічні західноєвропейські. В плані постачання на український ринок новітньої техніки і технологій, фінансових, роялті та ліцензійних послуг важливим є збереження зв'язків із високорозвиненими державами Північної Америки та Японією.

У перспективі формування раціональної та ефективної структури імпорту буде пов'язане з визначенням найважливіших імпортних секторів і вирішенням у них назрілих проблем. Найголовнішим сектором імпорту є мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари. Ця товарна група потребує вирішення такого першочергового завдання, як диверсифікація джерел поставок продукції виробничо-технічного призначення (передусім товарів критичного імпорту) з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників. У плані диверсифікації поставок енергоносіїв в Україну та зменшення її залежності від монопольного постачальника цих товарів, яким є Російська Федерація, важливим є налагодження зв'язків із Узбекистаном, Туркменією та Казахстаном. Крім того, позбутися залежності від монопольного постачальника енергоносіїв Україні дозволить налагодження торговельної взаємодії з країнами далекого зарубіжжя. Машини, устаткування, механізми та транспорт є наступним важливим сектором імпорту, в якому необхідно здійснити стимулювання імпорту тих видів товарів і технологій, які дозволять радикально модернізувати вітчизняне виробництво, створять можливості для виробництва імпортозамінної продукції. Оптимізація структури ввозу пов'язана з такими секторами імпорту, як товари широкого вжитку та продукти харчування і сировина. У цьому секторі необхідне обмеження імпорту товарів широкого вжитку, продуктів харчування та інших товарів (тих, які виробляються в Україні) і поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів вітчизняних товаровиробників та населення. Сприяти вирішенню цих завдань повинен сучасний державний вплив, спрямований на формування ефективного регулюючого механізму щодо ввозу товарів, який повинен враховувати такі положення:

- Створення системи стимулів для найповнішого забезпечення потреб у поставках товарів критичного імпорту та продукції виробничо-технічного призначення. Для цього товари критичного імпорту повинні ввозитись на український ринок безмитно або оподатковуватись низькими ставками мита (0-5 % їх митної вартості). Для товарів виробничо-технічного призначення, а також тих, які є складовою готової продукції, що виробляється (вузли, агрегати, комплектуючі, які ввозяться з-за кордону) використовувати вибіркове зниження мита.

- Створення ефективної системи обмеження імпорту товарів широкого вжитку, харчової, легкої та інших галузей промисловості з урахуванням ступеня дефіцитності товару, його виробничої та соціальної ваги, можливості внутрішнього виробництва подібного чи аналогічного товару тощо. В цьому плані, на нашу думку, слід максимально скоротити перелік країн, яким надаються імпортні преференції, переглянути систему існування пільгового режиму сплати ввізного мита, використовувати тарифну ескалацію для стимулювання виробництва чи переробки певного товару на території України, удосконалювати застосування інструментів нетарифного регулювання імпорту, яке поки-що охоплює лише окремі товарні позиції.

У п'ятому розділі “Територіальна структура і регіональне управління митною діяльністю України” висвітлено суспільно-географічні засади управління регіональним розвитком людської діяльності взагалі, досліджено сучасну територіальну і регіонально-управлінську структуру митної діяльності зокрема.

Проблема виявлення й удосконалення територіальної та організаційно-управлінської структури митної діяльності України підпорядкована загальній концептуальній ідеї - оцінці сучасного рівня управління цією діяльністю, яка є важливим складником ефективної реалізації політики регіонального розвитку держави, своєрідним постійно діючим і невичерпним ресурсом. Взагалі управління є функціональною системою, орієнтованою або на збереження її основної якості в умовах зміни середовища, або на виконання певної програми, яка повинна забезпечити стійкість функціонування (гомеостаз), досягнення певної мети. Її успішне розв'язання неможливе без врахування науково-пізнавальних можливостей суспільно-географічного підходу, який базується на узагальненні праць Ф. Д. Заставного, В. І. Нудельмана, В. В. Поповкіна, М. Д. Пістуна, Л. Г. Руденка, О. І. Шаблія, О. Г. Топчієва, Я. Б. Олійника, Г. В. Балабанова, Д. М. Стеченка та інших авторів.

Цей підхід повинен включати специфіку і структурну схему функціонування об'єкта дослідження в складі семи обов'язкових блоків - потенціалів; особливості досліджуваної території (її умови та чинники), що впливають на об'єкт; шість етапів дослідницького процесу (від постановки мети і розробки теоретико-методологічних засад - до прийняття відповідних рішень, контролю і координації заходів з боку державних і самоврядних органів за їх виконанням); ієрархію чотирьох рівнів управління (загальнодержавного, регіонального, локального і топологічного) з використанням відповідних методів дослідження, серед яких обов'язковими є структурний аналіз і синтез, інтегральне районування (з його принципами і критеріями), тематичне картографування та ряд інших методів.

В Україні головною ланкою регіонального управління є адміністративна область (мезосуспільногеографічний підрайон), макроутворення є лише в пропозиціях окремих вчених та у навчальних посібниках для вищої та середньої школи. Муніципальними об'єктам управління є адміністративний район, середнє і мале місто, селище міського типу, село та територіальні громади.

У спеціальних дослідженнях фахівців з митної справи територіальна структура як суспільно-географічна категорія не розглядалась. Цю проблему вперше започаткував К. М. Горб, який має базову суспільно-географічну освіту. Нами ця категорія розглянута з позицій вирішення двох пізнавально-конструктивних завдань: 1) виявлення сучасних елементів функціонально-територіальної структури митної діяльності України на основі застосування схеми інтегрального макросуспільногеографічного районування та його типів на обласному та локальному рівнях управління; 2) оцінки рівня впливу виявлених форм територіального зосередження митної діяльності на її сучасну організаційно-управлінську структуру.

Застосувавши відомі принципи і критерії інтегрального суспільно-географічного макрорайонування, нами в межах України виявлено дев'ять господарсько-митних макрорайонів - Столичний, Центральний, Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Подільський, Західний і Північно-Західний, а в їх складі 25 мезорайонів (підрайонів), сім вузлів (Київський супер, Харківський, Донецький, Дніпропетровський, Одеський, Львівський та Хмельницький), цілий ряд окремих центрів, у яких розміщені 10 регіональних і 41 митниця - їм підпорядковано понад 230 митних пунктів (рис. 4).

Враховуючи високий рівень територіальної відповідності розміщення як об'єктів митної діяльності, так і поєднань виробників (постачальників) / споживачів готової товарної продукції, що є учасниками зовнішньоторговельних операцій, які поєднуються між собою наявними шляхами сполучення - ми фактично маємо справу зі складною функціонально-територіальною структурою господарсько-митних утворень. Серед вищезгаданих макрорайонів - Столичний (Київський), Центральний і Північно-Західний (Волинський) є програмними. У господарсько-митних вузлах розміщені переважно регіональні митниці, в центрах - обласні і звичайні митниці, у пунктах - митні пости і переходи. Нижче наводимо коротку характеристику макрорегіонів митної діяльності та їх внутрішньо-територіальну “будову”.

1. Столичний (Київський) господарсько-митний макрорайон є програмним у складі: міста - столиці Києва, Київської, Житомирської та Чернігівської областей. На Столичний макрорайон припадає 18 % експорту та 32 % імпорту України. Основу його митної служби складають 8 митниць і 27 митних пунктів. В господарсько-адміністративному відношенні Столичний макрорайон ділиться на три мезорайони (підрайони) - Київський, Житомирський і Чернігівський зі своїми господарськими вузлами, центрами, пунктами. Митна діяльність в цьому макрорайоні має стійку тенденцію до дальшого зростання.

2. Центральний макрорайон господарсько-митної діяльності є другим програмним районом України в складі територій Черкаської і Кіровоградської областей. Частка району в ЗЕД України становить лише 4 %. Митну діяльність тут здійснюють 2 обласні митниці і 4 митних пункти. До складу макрорайону входять два мезорайони - Черкаський і Кіровоградський з їх вузлами і центрами.

3. Північно-Східний макрорайон господарсько-митної діяльності включає Харківську, Полтавську і Сумську області. Виходячи із прикордонного положення макрорайону, митні його потреби забезпечують 6 митниць і 21 митний пункт. Територіальну структуру макрорайону формують три мезорайони - Харківський, Полтавський і Сумський з їх центрами і пунктами. Весь Північно-Східний макрорайон в експортних поставках України займає 8 %, в імпортних - 7 %.

4. Донецький макрорайон господарсько-митної діяльності України включає територію Донецької та Луганської областей. До складу макрорайону входять два мезорайони - Донецький і Луганський з їх вузлами і центрами, які обслуговуються 4 митницями і 27 митними пунктами. Донецький макрорайон дає понад 20 % експорту і понад 7 % імпорту України (він за обсягом експорту поступається лише Придніпровському макрорайону).

5. Придніпровський макрорайон господарсько-митної діяльності України включає територію Дніпропетровської і Запорізької областей. Частка Придніпровського макрорайону в експортних поставках є найвищою (третина), а в імпортних - 20 %, на нього припадає 10 % іноземних інвестицій. Значний обсяг митної діяльності макрорайону (а в його складі двох мезорайонів з їх центрами) забезпечують 4 митниці і 12 митних постів, цілий ряд пунктів пропуску.

6. Причорноморський макрорайон господарсько-митної діяльності є економічно цілісною територією у складі АР Крим, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, який займає 15 % у зовнішній торгівлі України. Він має складну територіальну структуру митної діяльності - чотири мезорайони, Одеський митний вузол і ряд центрів. Враховуючи прикордонне положення територій макрорайону, нині тут діє потужна митна служба, що складається з 11 митниць і 34 митних пунктів.

7. Подільський макрорайон господарсько-митної діяльності в складі території Вінницької, Хмельницької і Тернопільської областей членуються на три однойменні мезорайони, які всі разом становлять лише 5 % зовнішньоекономічних поставок України. В межах макрорайону нині діє 4 митниці і 9 митних пунктів.

8. Карпатський макрорайон господарсько-митної діяльності у складі території Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей є західними “воротами” України. На нього припадає 10 % зовнішньоекономічних перевезень; завдяки його прикордонному положенню тут функціонує потужна митна митна служба, яка включає 9 митниць і 35 митних пунктів. У його межах виділено чотири господарсько-митних мезорайони: Львівський, Івано-Франківський, Чернівецький та Закарпатський з їх вузлами і центрами.

9. Північно-Західний макрорайон господарсько-митної діяльності у складі території Волинської і Рівненської областей посідає вигідне прикордонне положення щодо Польщі і Білорусі. Митні потреби прикордонного району виконують 3 митниці і 16 митних пунктів. Участь макрорайону у ЗЕД України є найнижчою (3,5 %). Північно-Західний макрорайон включає Волинський і Рівненський мезорайони.

Сучасна організаційна структура митної справи характеризується трирівневим управлінням - вищим (загальнодержавним), середнім (регіональним) і місцевим (локальним). Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи є Державна митна служба України (до 1996 р. - Державний митний комітет України). Її виконавчим органом є Центральний апарат ДМСУ, який спрямовує, координує і контролює діяльність митних органів щодо виконання національного законодавства з митної справи, в межах своїх повноважень видає накази та інструкції, організовує та контролює їх виконання.

На початку 2005 р. до Центрального апарату належали митниці прямого підпорядкування - Київська регіональна, Оперативна (спеціальна), Центральна енергетична, Бориспільська та Севастопольська. Йому підпорядковуються такі управління та установи: Академія митної служби України, Київський і Хмельницький центри підвищення кваліфікації, Інформаційно-аналітичне управління, Центральна митна лабораторія, Постачальне митне господарство, Господарсько-експлуатаційне управління та Автотранспортне митне господарство (які нині реорганізовуються у відповідні Департаменти). Місцем знаходження Центрального апарату ДМСУ є м. Київ. Йому підпорядковані регіональні митниці, митниці, митні пости та інші митні установи. На нашу думку назва “Державна митна служба України” є загальною для цього виду діяльності, яка повинна бути ієрархічно структурована на конкретні управлінські органи, наприклад, Держмитком України замість описової назви “Центральний апарат митної служби”.

До середнього (регіонального) рівня управління митною діяльністю належать регіональні митниці. На початок 2005 р. на митній території України налічувалось 10 регіональних митниць: 1) Київська прямого підпорядкування - з центром у столиці м. Києві; 2) Північна, якій підпорядковані Житомирська, Чернігівська, Черкаська і Новгород-Сіверська митниці - з центром у м. Києві; 3) Дніпровська, якій підпорядковані Бердянська, Запорізька, Криворізька та Кіровоградська митниці - з центром у м. Дніпропетровську; 4) Донбаська, якій підпорядковані Амвросіївська, Луганська і Маріупольська митниці, центр - м. Донецьк; 5) Подільська, якій підпорядковані Вінницька, Могилів-Подільська, Тернопільська, Вадул-Сіретська і Кельменецька митниці, центр - м. Хмельницький; 6) Чорноморська, якій підпорядковані Білгород-Дністровська, Херсонська, Котовська, Миколаївська, Придунайська та Роздільнянська митниці, центр - м. Одеса; 7) Карпатська, якій підпорядковані Закарпатська і Чопська митниці, центр - м. Ужгород; 8) Західна, якій підпорядковані Волинська, Рава-Руська, Рівненська, Галицька, Ягодинська та Івано-Франківська митниці, центр - м. Львів; 9) Східна, якій підпорядковані Магістральна, Глухівська, Полтавська, Куп'янська та Сумська митниці, центр - м. Харків; 10) Кримська, якій підпорядковані Керченська і Красно-Перекопська митниці, центр - м. Сімферополь.

До місцевого (локального) рівня управління митною діяльністю в Україні належать митниці і митні пости. Митниця - це державний орган, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справляння мита, митних зборів та інших митних платежів і є самостійною юридичною особою, яка здійснює свою діяльність в межах регіону (території), що визначається регіональною митницею за погодженням з Державною митною службою України. Митниця підпорядковується регіональній митниці, але в окремих випадках і безпосередньо ДМСУ. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством України митниця є органом дізнання у справах про контрабанду. На початку 2005 р. в Україні успішно функціонувала 41 митниця, окремі з них потребують удосконалення їх адміністративно-територіального підпорядкування, зумовленого повнішим врахуванням впливу елементів територіальної структури виробничої діяльності населення.

Повноваження митного поста значно менші, ніж митниці, але він у зоні своєї діяльності майже повністю виконує функції митниці. Нині в Україні функціонує понад 230 митних постів, розміщених у пунктах пропуску через державний кордон, серед яких мають статус міжнародних - 143, міждержавних - 36, місцевих (спрощених) - 55. У межах “Програми дій, спрямованих на підтримання режиму, розвиток прикордонних військ України та митних органів України на період до 2005 р.” на державному кордоні України передбачено облаштування нових 37 пунктів пропуску, з яких 16 повинні мати статус міжнародного, а 21 - міждержавного значення.

З метою забезпечення ефективної діяльності митних органів при Державній митній службі України можуть створюватися спеціалізовані управління та організації для декларування, зберігання та реалізації митних вантажів, забезпечення технічними засобами контролю, а також будівельні та господарські служби, інформаційно-аналітичні центри, кінологічні служби, заклади освіти з підготовки та перепідготовки кадрів, консультаційно-інформаційні пункти.

Подальший розвиток митної діяльності України буде пов'язаний з удосконаленням її територіально-управлінської структури. В цьому контексті пропонуємо конкретні заходи з удосконалення структури митної діяльності та системи управління на основі її реформування, в яких враховано програмну “Концепцію модернізації і розвитку митної служби України до 2011 року”. Враховуючи особливості сучасної територіальної структури митної діяльності України, а також майже повну ідентичність функцій Центрального апарату ДМСУ з нинішніми регіональними митницями, доцільно довести чисельність останніх до 4 (Північно-Центральної з центром у м. Києві, якій підпорядкувати митні установи і об'єкти шести областей; Східної з центром у м. Харкові, якій теж підпорядкувати митні установи шести областей; Південної з центром у м. Одесі в складі АР Крим та чотирьох областей з їх митними центрами та пунктами; і Західної з центром у м. Львові, яка включатиме територію восьми областей з їх митними центрами і пунктами) - все це дасть значну економію управлінських коштів і практично не знизить якості митного процесу. З економіко-географічного погляду, вже нині можна обійтись без Північної регіональної митниці, центр управління якою територіально співпадає з Київською, їхні функції слід інтегрувати, лише дещо збільшити штат останньої. Можна обійтись також без Карпатської і Кримської регіональної митниць, їх функції можуть виконати обласні митниці (ця пропозиція нині є втіленою у практику, оскільки дані митниці реорганізовані в обласні: Ужгородську і Сімферопольську). Одночасно слід удосконалити назви нині діючих регіональних митниць, виходячи із суспільно-географічних особливостей окремих частин території України, наприклад, Київську назвати Київською центральною.

Висновки

1. Конкретним об'єктом суспільно-географічного дослідження митної діяльності є митно-територіальний комплекс (МТК), який здійснює інтегративну функцію митного захисту держави шляхом контролю і регулювання її ЗЕД; це форма здійснення митного процесу на основі раціонального використання потенціалу відповідної території з метою вирішення національних економічних, політичних та інших інтересів. Функціональна структура МТК представлена компонентною, територіальною та організаційно-управлінською, а також допоміжними структурами - економічною, соціальною, екологічною.

Вплив території на функціонування всієї митної діяльності і кожного МТК здійснюється через систему умов та чинників, які визначають локалізацію всіх компонентів та елементів функціональної структури. До чинників більш стабільної дії належать історичні особливості, природно-ресурсний потенціал, географічне положення, до динамічних - працересурсний потенціал і особливості розселення населення, транспортно-географічне положення, регіональна диференціація рівнів соціально-економічного та екологічного розвитку, засоби активізації ЗЕД, рівні розвитку ринкових відносин та розробки правових засад, загальний економічний ефект.