Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління

при президентові України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва

25.00.02 - механізми державного управління

КУШНІРЕНКО Олександр Миколайович

КИЇВ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник -

доктор наук з державного управління, професор

РОЗПУТЕНКО Іван Васильович,

Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної політики.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління

ТКАЧЕНКО Анатолій Миколайович,

Державне підприємство “Служба міжнародних автомобільних перевезень”,

директор;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник

МІКУЛА Надія Анатоліївна,

Інститут регіональних досліджень НАН України, завідувач відділу ринкової інфраструктури та транскордонного співробітництва.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом помітно зріс науковий і практичний інтерес до транскордонної співпраці як однієї з форм розв'язання глобалізаційних проблем на міжрегіональному рівні. Це пояснюється тим, що на сьогодні транскордонне співробітництво - процес, який сприяє розвитку добросусідських відносин між країнами в економічній, політичній, соціальній та інших сферах, а тому є першочерговим кроком на інтеграційному шляху нашої держави.

Динаміка розвитку єврорегіональної співпраці свідчить про значну її активізацію, пов'язану, передусім, з реалізацією загальноєвропейської мети - „розмиванням” торговельно-економічних кордонів між державами-членами Європейського Союзу і вирівнюванням диспропорцій розвитку периферійних та центральних регіонів у кожній із держав.

По суті, розвиток транскордонного співробітництва при збереженні специфіки самобутності кожної зі сторін значною мірою дає змогу успішно вирішувати локальні проблеми, максимально використовуючи національний потенціал, поступово згладжуючи рецидиви периферійності в соціально-економічному розвитку окремих територіально-адміністративних одиниць.

Основною організаційною формою транскордонного співробітництва є єврорегіони, практика функціонування яких в останні роки підтвердила свою ефективність, особливо щодо ліквідації бар'єрів для вільного руху робочої сили, товарів, послуг, капіталу.

Переваги транскордонного співробітництва, а саме єврорегіонів, стають очевидними у вітчизняній економіці. Створення умов для ефективного функціонування єврорегіонів дає змогу не тільки з найбільшою вигодою використовувати інтеграційні процеси, а й поліпшувати координацію прикордонного співробітництва із сусідніми державами, що має сприяти прискоренню регіонального економічного розвитку держави, припливу зовнішніх інвестицій, спрямованих на розвиток регіонального і загальноєвропейського співробітництва. Саме тому надзвичайно актуальною сьогодні стає проблема вдосконалення державної політики підтримки розвитку транскордонного співробітництва та поліпшення умов його функціонування.

Відповідно зростає потреба в науковому обґрунтуванні напрямів державної політики в економічній сфері, зокрема у сфері транскордонного співробітництва, та пов`язаних із ним механізмів. Так, концептуальні основи державної політики в економічній сфері досліджують у своїх працях українські фахівці Ю.М.Бажал, В.Д.Бакуменко, В.Г.Бодров, І.В.Бураковський, В.Є.Воротін, А.C.Гальчинський, В.М.Геєць, О.І.Кілієвич, Ю.В.Ковбасюк, О.В.Мертенс, І.В.Розпутенко, О.П.Романюк, А.Г.Савченко, В.В.Юрчишин та ін.

Серед вітчизняних науковців вагомий внесок у дослідження проблем транскордонного співробітництва зробили П.Ю.Бєлєнький, О.К.Вишняков, І.А.Грицяк, С.М.Гакман, М.І.Долішній, Є.Б.Кіш, М.О.Лендьел, Ю.В.Макогон, Н.А.Мікула, О.Ф.Михайленко, В.Є.Новицький, А.А.Пересада, В.І.Пила, І.В.Студенніков, Т.В.Терещенко, А.М.Ткаченко, О.С.Чмир, В.І.Чужиков, М.Г.Чумаченко, В.Я.Шевчук, І.М.Школа, О.І.Шнирков та ін.

Науковий аналіз аспектів транскордонного співробітництва в контексті національної безпеки здійснювався у працях Г.П.Ситника, С.В.Сьоміна та ін.

Проблеми гуманітарного транскордонного співробітництва, особливо в контексті Болонського процесу, досліджуються у працях В.Ю.Бикова, М.М.Білинської, В.І.Лугового, Я.Ф.Радиша та ін.

Значна увага питанням підготовки кадрів, які працюють у сфері транскордонного співробітництва, приділяється вченими В.С.Куйбідою, О.Ю.Оболенським, С.М.Серьогіним.

Дослідженню транскордонного співробітництва та механізмів його активізації присвячені праці таких іноземних авторів як І.Блаттер, В.Дентерс, В.Мальхус, П.Маскелл, М.Перкманн, Р.Ратті, С.Ребіж, Ч.Рік та багатьох інших провідних учених.

У зарубіжній літературі проблеми міжнародного, в тому числі й транскордонного співробітництва, розглядаються в умовах еволюційно сформованого ринкового середовища. Трансформаційні умови України характеризуються значним динамізмом, що змушує в прискореному „відеоряді” приймати управлінські рішення, а головне - шукати оптимальну модель внутрішнього й міжнародного співробітництва.

Як установлено в процесі дослідження, ефективне формування правових, економічних і організаційних механізмів функціонування транскордонного співробітництва в Україні можливе за умови комплексного вивчення та критичного осмислення особливостей зарубіжного досвіду і його використання. Тому виникає необхідність проведення спеціальних досліджень, присвячених аналізу європейського досвіду побудови й ефективного функціонування системи державної підтримки та стимулювання розвитку транскордонної співпраці (зокрема єврорегіонів). З огляду на це є доцільним вивчення досвіду країн Центрально-Східної Європи, що приєдналися до ЄС у травні 2004 р. та січні 2007 р., у яких уже сформовано ефективну систему функціонування єврорегіонів.

Для України, особливо для її територій, процеси міжрегіональної інтеграції є новими, а тому потрібен певний час, щоб і на державному, і на регіональному рівнях усвідомити їх важливість і забезпечити організаційно-правові, фінансові та кадрові можливості для активізації участі регіонів у транскордонному співробітництві з метою стимулювання економічної співпраці, більш ефективного використання природно-ресурсного потенціалу територій та підвищення доходів населення.

Масштаби наукового дослідження та рівень розробки питань формування й розвитку транскордонного співробітництва, особливо в контексті державної підтримки, і визначили вибір теми, структуру та зміст дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематики досліджень Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема в межах комплексного наукового проекту „Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР - ОК0201U004833), пов`язана із завданнями і науковими темами кафедри економічної політики. Дисертант особисто брав участь у розробці Закону України „Про транскордонне співробітництво”, підготовці Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення особливостей державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва як підсистеми загального державного регулювання економіки і розкриття механізмів її функціонування.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

– проаналізувати результати попередніх досліджень, здійснених зарубіжними й вітчизняними науковцями, з проблем розвитку транскордонного співробітництва та формування відповідної державної політики;

– охарактеризувати сучасний стан розвитку транскордонного співробітництва в Україні;

– визначити та конкретизувати роль держави в процесі розвитку транскордонної співпраці в Україні;

– дослідити та узагальнити основні проблеми, а також чинники та необхідні умови для ефективного функціонування механізмів транскордонного співробітництва;

– розробити та обґрунтувати пропозиції щодо створення комплексної системи розвитку транскордонного співробітництва в Україні (за участю як центральних, так і місцевих органів влади).

Об`єкт дослідження - процеси становлення та розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

Предмет дослідження - особливості формування та надання державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що теоретичні розробки та положення, висновки і пропозиції, отриманні в дисертації, сприятимуть виробленню раціональної та ефективної державної політики підтримки транскордонного співробітництва, а впровадження запропонованих механізмів та заходів - прискоренню інтеграційних процесів і соціально-економічного розвитку регіонів та стійкому підвищенню рівня добробуту населення.

Методи дослідження. Для реалізації визначених у дисертаційному дослідженні мети й завдань було застосовано комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, а також методи класифікації та систематизації, завдяки чому було узагальнено законодавчу, нормативну документацію й наукову літературу за темою дослідження.

З використанням структурно-функціонального методу було вивчено структуру й функціональні особливості державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва в інших європейських державах. Системний підхід як методологічна основа дослідження дав змогу здійснити загальний аналіз підтримки державою розвитку транскордонної співпраці на основі вивчення взаємозв`язку і взаємодії її складових елементів. Крім того, у дисертаційному дослідженні використані методи аналізу й синтезу, індукції і дедукції, порівняльного аналізу, органічної єдності теорії і практики.

У сукупності зазначені методи забезпечили проведення цілісного дослідження особливостей державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва.

Інформаційною базою підготовки дисертації є законодавчі та нормативно-правові акти, численні публікації у вітчизняних та зарубіжних виданнях, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні наукових положень і формулюванні висновків та рекомендацій у галузі державного управління, що сприяє вирішенню важливого наукового завдання - розробці стратегії та визначенню напрямів формування ефективної державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва.

Наукова новизна отриманих у дисертаційній роботі результатів конкретизується в таких положеннях:

уперше:

– обґрунтовано теоретико-методологічні підходи державного управління щодо вдосконалення процесу формування та надання державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва;

– уточнено поняття „державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва”, а саме конкретизовано зміст та механізм реалізації основних інструментів держави у цій сфері;

– узагальнено та систематизовано досвід європейських транскордонних об'єднань щодо використання механізму державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва;

удосконалено концептуальні засади створення на державному рівні сприятливих правових та фінансово-економічних умов для підвищення ефективності та результативності транскордонного співробітництва;

дістали подальшого розвитку:

– напрями формування та впровадження механізму державної підтримки транскордонного співробітництва в Україні;

– пропозиції щодо вироблення стратегії транскордонного співробітництва в Україні та надання йому державної підтримки;

– категорійно-понятійний апарат наукової галузі державного управління, що дало можливість адекватно відобразити та проаналізувати сучасні процеси й тенденції регіональної політики держави щодо транскордонного співробітництва.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження щодо організаційно-інституційних засад транскордонного співробітництва були використані при підготовці Закону України „Про транскордонне співробітництво” (довідка Секретаріату Кабінету Міністрів України від 22.02.07 р. № 1260/0/2-07). Наукові розробки автора щодо розвитку єврорегіонів за участю України були використані Міністерством економіки України при підготовці „Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр.” (довідка Міністерства економіки України від 22.02.07 р. № 175-1/10-07).

Матеріали дисертації можуть бути застосовані в навчальному процесі при підготовці лекційних курсів, зокрема спецкурсу „Державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва: стан і тенденції розвитку”, і семінарських занять з відповідних питань державної політики.

Крім того, результати дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання про характер та механізм державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва і можуть стати підґрунтям для практичного підвищення ролі держави у сфері транскордонного співробітництва.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують її наукову новизну, одержані автором особисто. Розробки співавторів, з якими були підготовлені окремі публікації, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України, на науково-практичних конференціях за міжнародною участю, зокрема: „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), „Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), „Міжнародне економічне співробітництво” (Київ, 2005), „Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006).

У процесі дослідження були проведені зустрічі з керівництвом єврорегіону „Маас-Рейн” (м. Маастрихт, Нідерланди, листопад 2001 р.) та латвійської частини єврорегіону „Балтика” (м. Лієпая, Латвія, квітень 2003 р.), результати яких використані під час підготовки дисертаційної роботи.

Публікації. Основні теоретичні положення, практичні результати дослідження і висновки опубліковані автором у 21 науковій праці загальним обсягом 31,29 др. арк. (особисто автору належить 28,24 др. арк.), у тому числі в одній монографії (у співавторстві), 13 статтях у фахових виданнях, п'яти наукових працях, представлених на наукових конференціях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок. Робота включає 9 таблиць,
15 рисунків, 6 додатків. Список використаних джерел містить 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт, гіпотезу та методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі - „Організаційно-інституційні засади транскордонного співробітництва” - досліджуються теоретичні основи співпраці між місцевими та регіональними органами влади, однією з головних форм якої є транскордонне співробітництво.

Транскордонне співробітництво належить до важливих складових процесів європейської інтеграції. Воно розвивається на основі транскордонних зв'язків, що виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання, в інших галузях у межах визначеного транскордонного простору - території, яка охоплює два або більше регіонів прикордонних держав і об'єднує їх за певними географічними та соціально-історичними ознаками. Особливого значення набувають транскордонні економічні зв'язки, які є системою економічних відносин та відображають інтереси на міжрегіональному рівні, що формуються та розвиваються в процесі функціонування спільного виробництва, поділу й спеціалізації праці, відтворення факторів виробництва та визначаються дією економічних законів, нормативно-правовою базою і соціально-економічним середовищем прикордонних регіонів.

Установлено, що із чотирьох можливих форм співробітництва між місцевими та регіональними органами влади (транскордонне, міжтериторіальне, транснаціональне співробітництво та співробітництво в рамках Європейських Асоціацій) найпоширенішою та найрозвиненішою його формою є саме транскордонне співробітництво.

У роботі визначено основні форми транскордонного співробітництва (а саме: єврорегіони та подібні до них структури; співробітництво на рівні робочих груп; співробітництво в межах Робочих Співтовариств; співробітництво з міжнародними асоціаціями, спілками, фондами) та їх характеристики, необхідні передумови формування і розвитку транскордонної співпраці (географічна наближеність, подібність галузевих структур, можливість спільного використання природних, трудових, науково-технічних та інших ресурсів).

Досліджено, що транскордонне співробітництво може здійснюватися на локальному (місцевому) та регіональному (міждержавному) рівнях (див. рисунок).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема реалізації транскордонного співробітництва

У розділі наведено перелік деяких європейських транскордонних утворень відповідно до класифікації типів та рівня співробітництва.

Доведено, що основною формою транскордонного співробітництва є єврорегіон. Сьогодні в Європі не існує єдиної усталеної дефініції поняття „єврорегіони”, різні джерела пропонують різні визначення, які, проте, є досить близькими за суттю. Змістовним та лаконічним є визначення цього поняття у Законі України „Про транскордонне співробітництво”: єврорегіон - це організаційна форма співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво.

Установлено, що Європейська Комісія вважає співробітництво в рамках єврорегіонів найкращою формою розвитку взаємовідносин між прикордонними територіями. Крім того, як показує практичний досвід, Європейська Комісія з огляду на цей аспект більш охоче виділяє фінансування для проектів, здійснюваних у рамках єврорегіонів. Суттєвим є і те, що для розвитку співробітництва в рамках єврорегіонів не потрібне прийняття спеціальної нормативно-правової бази на національному рівні. Його легальна основа визначається чинними національними законодавствами і міждержавними угодами країн, адміністративно-територіальні одиниці яких є членами єврорегіонів. Це значно спрощує розвиток економічних, культурних та міжетнічних зв'язків між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав.

Узагальнено головні риси, що характеризують єврорегіони і визначають їх суть (географічна - єврорегіон є територією, що має конкретне географічне положення; політична - частина цієї території перебуває під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон; адміністративна - єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональна - єврорегіон є формою транскордонного співробітництва).

Виявлено, що організаційно єврорегіони складаються зі спільних органів кількох рівнів: вищого органу - парламентської асамблеї (Ради), секретаріату, робочих груп (як правило, вони входять до складу комітету з питань співробітництва між членами єврорегіону). Діяльність спільних органів здебільшого не регулюється жорсткими статутними рамками або угодами, а здійснюється на основі консенсусних рішень, домовленостей або спільно вироблених робочих програм співробітництва.

Єврорегіони можуть бути поділені на три категорії, зокрема такі, що:

– охоплюють прикордонні території країн ЄС і мають спільні економічні й адміністративні проблеми, наприклад, прикордонні території нових держав-членів ЄС. Характерною рисою згаданих територій є низький рівень ВВП на душу населення порівняно з іншими регіонами ЄС, високий рівень безробіття;

– включають територію держав ЄС, для яких характерним є переважно аграрне виробництво. Класичним прикладом цієї категорії є французсько-німецьке прикордоння;

– створені на територіях країн, що не є членами ЄС.

Як свідчить багаторічний досвід країн Західної Європи, транскордонне співробітництво надає його учасникам значні переваги і сприяє розвитку прикордонних регіонів. Але створення відповідних структур є складним і довготривалим, потребує значних фінансів і організаційних зусиль.

Проаналізовано Програми Європейського Союзу щодо підтримки транскордонного співробітництва: INTERREG, РHARE-СВС, PHARE-CREDO, TACIS CBC, CARDS, CADSES, MEDA тощо. Основним принципом реалізації цих програм є співфінансування з боку держави. З огляду на те, що держави-члени ЄС та країни-сусіди співпрацюють у рамках різних програм, відповідно застосовуються різні інструменти фінансування.

Починаючи з 2007 р. в країнах, що є сусідами ЄС, передбачається запровадження нового механізму фінансування заходів у рамках Європейської політики сусідства за допомогою Інструменту європейського сусідства та партнерства.

У розділі розглянуто європейський досвід транскордонного співробітництва на прикладі двох найбільш відомих єврорегіонів: „Маас-Рейн” та „Балтика”, а також єврорегіонів за участю Польщі - найближчого сусіда України.

На підставі аналізу європейського досвіду доведено, що висока інтенсивність діяльності єврорегіонів характерна для міжнародних об'єднань з досконалою структурою управління, що мають відповідну юридичну базу, діяльність яких здійснюється згідно зі стратегією розвитку, а співробітництво - у всіх можливих сферах. Низька інтенсивність співробітництва притаманна єврорегіонам, які не мають свого постійного секретаріату, і, відповідно, планів розвитку, що, у свою чергу, ускладнює належне управління. У цьому контексті варто зазначити, що такий недолік здебільшого властивий також і Робочим Співтовариствам.

Другий розділ - „Розвиток транскордонного співробітництва в Україні” - присвячено дослідженню розвитку транскордонного співробітництва в Україні, особливостей формування інституційно-правових, організаційних, фінансово-економічних засад співпраці між територіальними органами влади прикордонних регіонів.

У розділі докладно аналізуються джерела права, які регулюють сьогодні правове поле транскордонного співробітництва в Україні. Серед них важливе місце належить міжнародним правовим актам та угодам, які ратифіковані в Україні (Європейська конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, Додатковий протокол та Протокол № 2 до неї, Європейська хартія місцевого самоврядування, Угода про співробітництво прикордонних областей). Проаналізовано положення законів України, які регламентують транскордонне співробітництво та розвиток єврорегіонів: „Про транскордонне співробітництво”, „Про місцеве самоврядування” та „Про місцеві державні адміністрації”. Окремо детально розглянуто зміст та основні положення низки підзаконних нормативно-правових актів (укази та розпорядження Президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів тощо).

На підставі аналізу законодавчих та нормативно-правових документів, які регламентують транскордонне співробітництво і розвиток єврорегіонів в Україні, стверджується, що існуюче на сьогодні правове поле створює сприятливі умови для подальшого розвитку транскордонного співробітництва.

Окрему увагу в розділі приділено дослідженню питання розвитку єврорегіонів за участю України. Станом на травень 2007 р. створено сім таких утворень („Карпатський єврорегіон”, „Буг”, „Нижній Дунай”, „Верхній Прут”, „Дніпро”, „Слобожанщина” та „Ярославна”), до діяльності яких залучені Волинська, Чернівецька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська, Львівська, Сумська, Чернігівська та Харківська області, а від прикордонних іноземних держав - адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Білорусі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови та Росії.

По кожному із семи єврорегіонів за участю України узагальнено інформацію щодо історії створення, економіко-демографічних характеристик, організаційної структури, основних завдань, напрямів діяльності та проблем, які виникають у процесі функціонування.

Єврорегіони, до складу яких входять області України, мають спільні особливості. Зокрема, всі вони сприяють розвитку транскордонної співпраці між місцевими органами виконавчої влади та органами самоврядування. При цьому органи управління нижчих ланок - районна, селищна ради - фактично вилучені із системи організації транскордонного співробітництва.

Організаційні структури всіх єврорегіонів є подібними, оскільки сформовані вони за однією схемою. Як правило, вищим органом управління транскордонним співробітництвом є Рада єврорегіону, яка призначає Президію, створює Секретаріат/Координаційний Центр (координуючий, виконавчий та адміністративний орган), формує Ревізійну комісію та Робочі групи. Керівні органи виконують координаційні, дорадчі та представницькі функції, які пов'язані з реалізацією цілей та завдань Співтовариства.

Разом з тим в організаційних структурах єврорегіонів немає підрозділів, метою яких є робота з населенням та сприяння залученню коштів від окремих організацій, підприємств для реалізації транскордонних проектів; відсутні моніторингові комісії; поточну діяльність здійснюють підрозділи органів влади, а не відокремлені структури.

Водночас єврорегіонам за участю України притаманне застосування і певних специфічних підходів. Так, було створено екоєврорегіон як модуль єврорегіону „Верхній Прут”, окремий фонд (Карпатський) підтримки транскордонного співробітництва зі своїми цілями та завданнями, введено поняття “партнер єврорегіону” тощо.

Незважаючи на труднощі становлення єврорегіонів та досить короткий за європейським виміром час їх існування, Україна має перші позитивні здобутки у політичній, економічній, екологічній, освітньо-культурній, туристичній і гуманітарній сферах. З часу заснування єврорегіонів за участю України було реалізовано близько 500 проектів, створено правову базу - основне підґрунтя функціонування єврорегіонів та розвитку транскордонного співробітництва.

Аналіз Програми розвитку єврорегіонів, яка була розроблена з метою створення належних умов для активізації участі регіонів України у транскордонному співробітництві, показав, що для її ефективного впровадження бракувало, насамперед, фінансування з боку держави, системного і перспективного підходу до організації єврорегіональної співпраці, належного рівня інформаційного забезпечення.

У третьому розділі - „Роль держави у стимулюванні інтеграційних процесів та розвитку транскордонного співробітництва” - формулюється та конкретизується поняття „державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва”, наводиться детальна характеристика змісту, значення та механізму реалізації таких основних інструментів держави у цій сфері як визначення пріоритетних напрямів державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва, розроблення та виконання державних програм розвитку транскордонного співробітництва, відбір проектів (програм) транскордонного співробітництва, які потребують державної підтримки, а також надання правової, організаційної, методичної, інформаційної допомоги та підтримки суб'єктам і учасникам транскордонного співробітництва України.

Визначено, що важливим інструментом державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва є розроблення та виконання відповідних державних програм, які мають передбачати комплекс заходів органів державної влади України, спрямованих на розвиток транскордонного співробітництва, з використанням коштів Державного бюджету України.

Державні програми розвитку транскордонного співробітництва розробляються суб'єктами транскордонного співробітництва України, погоджуються із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерством фінансів України та Міністерством закордонних справ України, а також із центральними органами виконавчої влади, до компетенції яких належать питання транскордонного співробітництва, та подаються в установленому законодавством порядку Кабінету Міністрів України.

Обсяги асигнувань, спрямованих на державну підтримку транскордонного співробітництва, визначаються у законі про Державний бюджет України на відповідний період згідно з проектами транскордонного співробітництва, перелік яких щорічно формується Міністерством економіки України та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проте слід зазначити, що з моменту прийняття Закону України „Про транскордонне співробітництво” (тобто впродовж 2004-2007 рр.) у Державному бюджеті України кошти на транскордонне співробітництво не передбачалися. Це було зумовлено тим, що проекти, які подавалися на розгляд, не відповідали встановленим вимогам, зокрема у частині їх фінансового наповнення.

Доведено, що однією з умов участі органів місцевого самоврядування України у проектах (програмах), спрямованих на розвиток транскордонного співробітництва, має бути вимога щодо співфінансування проектів за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Необхідність такої умови пояснюється ось чим. З досвіду діяльності європейських єврорегіонів фінансування більшості проектів (програм) здійснюється із Структурних фондів Європейського Союзу і передбачає дотримання певних умов співфінансування. Наприклад, під час запровадження проектів (програм) у рамках програм PHARE та INTERREG в Польщі приблизно 10-20% фінансування виділялося із державного та місцевих бюджетів країни. Суб'єкти та учасники транскордонного співробітництва України також мають взяти пайову участь у фінансуванні проектів (програм), які мають стратегічне значення.

Слід звернути більшу увагу і на такий інструмент державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва, як відбір проектів (програм) транскордонного співробітництва.

Доведено, що державна фінансова підтримка може надаватися проектам (програмам) транскордонного співробітництва, які мають достатню аргументацію щодо ефективного розв'язання актуальних проблем і відібрані на конкурсній основі за цілями, пріоритетами, необхідними ресурсами та тривалістю їх реалізації згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр., державна фінансова підтримка проектів розпочнеться з 2008 р. З огляду на те, що Програму було прийнято лише наприкінці грудня 2006 р., обласні державні адміністрації не мали достатньо часу для якісної підготовки і подання проектів.

Установлено, що більшість проектів, які були подані до Міністерства економіки, не мали необхідних експертних висновків центральних органів виконавчої влади щодо доцільності надання проектам державної фінансової підтримки, а також не містили транскордонну складову.

З метою підвищення якості підготовки проектів доцільно активізувати роботу з проведення практичних семінарів і круглих столів для фахівців місцевих органів виконавчої влади з питань підготовки аналогічних проектів.

Розглянуто перспективи подальшого розвитку транскордонного співробітництва в Україні. Розробка його концептуальних засад вимагає детального дослідження базових завдань, ключових проблем та пріоритетних напрямів розвитку прикордонних регіонів і можлива лише після комплексної оцінки існуючих факторів та передумов такої співпраці.

Обґрунтовано, що висновок стосовно можливості та доцільності створення нових єврорегіональних об'єднань на території України необхідно робити після вичерпного аналізу соціально-економічного стану регіонів України та регіонів сусідніх держав з урахуванням концепцій та програм їх розвитку.

Розглянуто перспективні та пріоритетні напрями розвитку транскордонного співробітництва відповідно до різних груп прикордонних регіонів України з метою розробки проектів (програм) транскордонного співробітництва. Визначені напрями можуть слугувати базою для створення нових єврорегіонів за участю України.

У разі практичної реалізації розроблених концептуальних засад розвитку транскордонного співробітництва передбачається:

- в економічній сфері - розвиток нових видів діяльності, які б забезпечували більш повне використання фінансового, природно-ресурсного, трудового, науково-технічного, виробничого потенціалу прикордонних регіонів суміжних держав; збільшення обсягів експортоорієнтованих та імпортозамінних виробництв; реструктуризація промислових регіонів, поглиблення спеціалізації, кооперації та комбінування виробництв; формування нових регіональних і міжрегіональних територіально-виробничих комплексів;

- у соціальній сфері - розвиток соціальної інфраструктури; створення та збереження робочих місць;

- в екологічній сфері - раціональне використання наявних природних ресурсів регіонів; активізація підтримки розвитку прикордонних територій з несприятливими соціальними, екологічними, кліматичними або іншими умовами в межах європейських програм та фондів; поліпшення екологічної ситуації в регіонах;

- в інфраструктурній сфері - підвищення пропускної спроможності пунктів перетину державного кордону, спрощення митних процедур на державному кордоні, збільшення міжнародних транзитних вантажо- і пасажиропотоків; оптимізація транспортної інфраструктури; ефективний розвиток об'єктів газо-, водо-, енерго- та теплозабезпечення.

На підставі результатів дослідження запропоновано шляхи вдосконалення державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва в Україні. Зокрема, акцентується увага на необхідності докорінного поліпшення фінансування діяльності єврорегіонів, збільшення кількості джерел надходження коштів. Сьогодні в Україні основними джерелами фінансування є місцеві бюджети та міжнародна технічна допомога, тоді як за визначенням державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва передбачає, крім усього іншого, і фінансову підтримку розвитку єврорегіонів з боку уряду України.

Обґрунтовано, зокрема, що для стимулювання розвитку єврорегіонів в Україні держава може застосовувати такі фінансові важелі, як зниження рівня оподаткування, введення „податкових канікул”, надання прямих дотацій, грантів та трансфертів.

Водночас варто пам'ятати, що отримання фінансування з державного бюджету можливе лише в рамках Державної програми розвитку транскордонного співробітництва, а також інших державних програм, які здійснюються міністерствами та іншими органами державної влади (наприклад, на облаштування кордонів, на реконструкцію доріг тощо).

Доведено, що для активізації діяльності єврорегіонів необхідно створити комплексну систему розвитку транскордонного співробітництва, яка передбачатиме розроблення стратегії державної політики у цій сфері та її реалізацію, стимулювання залучення позабюджетних коштів для фінансування єврорегіональних проектів (програм), проведення постійного моніторингу реалізації транскордонних програм і проектів, своєчасне внесення корективів і прогнозування тенденцій розвитку. У кожній області доцільно створити єврорегіональні представництва, які б відповідали за підготовку, експертизу і моніторинг транскордонних проектів. Це сприяло б прийняттю обґрунтованих управлінських рішень як на державному, так і та регіональному рівні.

Одним із шляхів державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва має стати розробка і реалізація комплексної програми підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів влади. Від ефективної роботи місцевих органів влади щодо формування і впровадження виваженої політики у сфері транскордонного співробітництва залежать подальші позитивні зрушення в соціально-економічному розвитку єврорегіонів.

ВИСНОВКИ

транскордонний співробітництво підтримка регулювання

У дисертаційній роботі на теоретичному й практичному рівнях вирішене актуальне наукове завдання щодо розвитку транскордонного співробітництва в Україні, а також розроблені рекомендації з формування та ефективного функціонування механізмів державної підтримки розвитку транскордонної співпраці з метою прискорення інтеграційних процесів, сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня громадян України.

1. У вітчизняній та зарубіжній літературі під „транскордонним співробітництвом”, як правило, розуміють спільні дії, що спрямовані на пожвавлення та розвиток добросусідських відносин між територіальними органами влади прикордонних держав, які реалізуються через укладання міжрегіональних угод та домовленостей. Це одна із чотирьох можливих форм співпраці між місцевими та територіальними органами влади, паралельно з якою в Європі розвиваються ще й такі форми співробітництва, як транснаціональне, міжтериторіальне та співробітництво у рамках Європейських Асоціацій.

Транскордонні зв'язки, які є на сьогодні найбільш поширеними, - це зв'язки, які виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання, інших сферах у межах певного транскордонного простору - території, що охоплює два чи більше регіонів прикордонних держав та об'єднує їх за географічними і соціально-економічними ознаками.

Транскордонне співробітництво було започатковане в Європі в 60-70-х рр. минулого століття і вже переконливо довело свою важливу роль у сприянні досягненню „чотирьох свобод”, розширенні можливостей отримання благ за рахунок діяльності транскордонних ринків, побудові громадянського суспільства, підвищенні рівня добробуту населення прикордонних територій.

Установлено, що успішне функціонування єврорегіонів багато в чому зумовлюється належною державною підтримкою їх розвитку та фінансовим забезпеченням їх діяльності. Практика європейських єврорегіонів показує, що фінансування має здійснюватися з різних джерел і в різних частках. Це можуть бути бюджетні кошти Європейського Союзу, кошти держав-учасниць транскордонного співробітництва, адміністративно-територіальних органів влади, органів місцевого самоврядування, а також позабюджетні кошти різних фондів, фінансових організацій, підприємств і підприємців, приватних осіб та інших організацій, діяльність яких не заборонена законодавством. Крім того, європейський досвід свідчить, що ефективний розвиток транскордонного співробітництва може бути досягнутий лише за умови належного нормативно-правового, інституційного та організаційного забезпечення.

2. Історія розвитку економічних відносин між державами свідчить про безперспективність курсу на самоізоляцію, який неминуче призводить до технологічного відставання та економічних втрат. Тому Україна намагається брати активну участь в інтеграційних процесах, у розвитку яких важливу роль відіграє транскордонне співробітництво прикордонних територій. Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними.

Розвиток транскордонного співробітництва в Україні було започатковано у 90-х рр. минулого століття. Так, за період з 1993 р. було створено сім єврорегіонів, до участі у яких залучено дев'ять областей України та адміністративно-територіальні одиниці п'яти прикордонних іноземних держав. Територія України, що входить до складу єврорегіонів, становить третину від її загальної площі, на ній проживає 31,5% від населення нашої країни.

Узагальнення особливостей розвитку транскордонного співробітництва в Україні показує, що:

? транскордонне співробітництво в Україні - явище відносно нове, і сьогодні з-поміж чотирьох можливих його форм найбільш розвиненою є співпраця в рамках єврорегіонів;

? існуюча на сьогодні законодавча та нормативно-правова база створює сприятливі умови для подальшого розвитку транскордонного співробітництва;

? транскордонне співробітництво у рамках єврорегіонів розглядається у двох площинах - як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації інтеграційних прагнень України;

? транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна поділити на два напрями: 1) на кордоні України з ЄС; 2) у так званому новому прикордонні, уздовж кордонів колишніх радянських республік.

3. Державним органам відводиться значна роль у процесі формування та розвитку транскордонної співпраці, яка полягає ось у чому:

? визначенні пріоритетних напрямів державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва, розробленні та виконанні відповідних державних програм;

? прийнятті необхідних нормативно-правових актів, які регламентують транскордонне співробітництво та створюють сприятливі умови для його розвитку;

? співучасті у фінансовому забезпеченні діяльності єврорегіонів;

? створенні інституційних та організаційних засад розвитку транскордонного співробітництва, наданні методичної та інформаційної підтримки суб'єктам та учасникам транскордонного співробітництва;

? проведенні порівняльного аналізу діяльності єврорегіонів на базі транскордонної статистики, що дасть змогу оцінювати їх ефективність, вибирати основні напрями подальшої співпраці та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Доведено, що державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва багато в чому залежить від досягнення взаєморозуміння між центральними та місцевими органами влади, сприяє стимулюванню інтеграційних процесів, посиленню впливу держави в різних регіонах, активізації торговельно-економічних зв'язків, надходженню інвестицій, усуненню перешкод на шляху отримання технічної, кредитної та грантової допомоги, що в цілому приводить до покращання соціально-економічного розвитку країни.

4. На підставі аналізу участі українських регіонів у транскордонному співробітництві узагальнено низку проблем, які перешкоджають його ефективному розвитку. Так, до причин повільного розвитку транскордонного співробітництва можна віднести:

? недостатню самостійність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень щодо здійснення спільних заходів із суб'єктами транскордонного співробітництва іноземних держав;

? відсутність комплексного підходу до організації транскордонного співробітництва, зокрема брак кваліфікованих кадрів, здатних забезпечувати підготовку необхідних проектів транскордонного співробітництва та встановлювати контакти з представниками територіальних громад іноземних держав, з урахуванням відповідного фахового рівня та мовних знань;

? незадовільний рівень фінансування діяльності єврорегіонів, зокрема з державного бюджету, що призводить до неспроможності органів місцевого самоврядування належно виконувати більшість з тих функцій, що визначені їх повноваженнями;

? низький рівень залучення недержавних підприємств, установ, а також громадських організацій до здійснення заходів у рамках транскордонного співробітництва.

5. З метою створення необхідних умов для ефективного розвитку в Україні транскордонного співробітництва, розробки дієвої комплексної системи державної підтримки такого співробітництва за участю прикордонних регіонів України видається доцільним у коротко- та середньостроковій перспективі запропонувати деякі рекомендації:

? забезпечити функціонування багаторівневої організаційно-інституціональної структури з питань регулювання транскордонних процесів, сформувати органи управління транскордонним співробітництвом, управління при обласних адміністраціях, які б опікувалися питаннями транскордонної співпраці;

? забезпечити фінансову підтримку транскордонного співробітництва прикордонних регіонів України, в тому числі шляхом участі в європейських програмах та фондах, пов'язаних з регіональним розвитком;

? вирішити проблему нестачі кваліфікованих кадрів з питань транскордонного співробітництва. При цьому важливим механізмом має стати підготовка спеціалістів з питань проектного менеджменту, основ регіональної політики (у тому числі європейської), нормативно-правового забезпечення тощо;

? проводити ефективну презентацію інтересів місцевих органів влади на форумах європейських інституцій та організацій, пов'язаних з транскордонним співробітництвом;

? організувати належне інформаційне супроводження транскордонного співробітництва (в тому числі підготовку і запровадження спеціальної форми звітності щодо транскордонної статистики, яка стане основою для розробки спільних міжнародних проектів, стратегій соціально-економічного розвитку та просторового облаштування прикордонних територій);

? запровадити оцінку основних результатів та моніторинг діяльності єврорегіонів; відпрацювати та впровадити єдині методичні аспекти щодо принципів та порядку здійснення оцінки транскордонної співпраці;

? розробити систему загальнодержавного та регіонального прогнозування і планування розвитку транскордонного співробітництв;

? суттєво вдосконалити механізм фінансової підтримки розвитку транскордонної співпраці. Крім бюджетних коштів (з боку як уряду України, так і адміністративно-територіальних одиниць), джерелами фінансування мають стати кошти Структурних Фондів Європейського Союзу, а також альтернативні джерела фінансування (фінансово-кредитні установи, міжнародні організації та фонди, неурядові організації, приватний сектор тощо). Надходження бюджетних коштів на розвиток транскордонного співробітництва в подальшому має стати гарантом залучення більших обсягів фінансування з інших джерел.

6. Розвиток і поглиблення транскордонного співробітництва сприятиме формуванню позитивного іміджу держави на міжнародній арені, зміцненню зовнішніх економічних зв'язків, оптимізації територіального (міжнародного, міжрегіонального) поділу праці, зменшенню територіальних диспропорцій, і, зрештою, повноцінній інтеграції України у європейську і світову економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кушніренко О.М. Державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва в Україні // Упр. сучас. містом. - 2005. - № 1 - 2/1-6 (17-18). - С. 118-126.

2. Кушніренко О.М. Рівні та форми транскордонного співробітництва // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 1(5). - С. 156-163.

3. Кушніренко О.М. Нова валюта на європейському континенті // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 3. - С. 93-99.

4. Кушніренко О.М. Транскордонне співробітництво латвійських прикордонних регіонів. Досвід єврорегіону “Балтика” // Розвиток суспільства: Монографія / Е.Афонін, Ю.Бажал, В.Бакуменко та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка та Б.Лессера - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2004. - С. 123-132.

5. Кушніренко О.М. Транскордонне співробітництво як одна з категорій співпраці місцевих та регіональних органів влади // Транскордонне співробітництво / І.Бондарчук, І.Грицяк, А.Даруліс та ін.; За заг. ред. Б.Лессера та І.Розпутенка - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2003. - С. 59-124.

6. Кушніренко О.М. Соціальна політика в країнах-членах ЄС: основні напрямки, проблеми та шляхи їх подолання // Економічний розвиток і державна політика. Вип. 8. Соціальна політика: Практикум / Ю.Бажал, Н.Грицяк, С.Дзюбик та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. - С. 202-212.

7. Кушніренко О.М. Валюта нового покоління: перші результати та очікувані наслідки запровадження // Економічний розвиток і державна політика. Вип. 9. Фінансовий менеджмент у системі державного управління: Практикум / Ю.Бажал, Д.Ремі, В.Жданов та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. - С. 202-215.

8. Кушніренко О.М. Трудова міграція в Європі: її причини, роль та наслідки // Економічний розвиток і державна політика. Вип. 10. Ринок праці в умовах перехідної економіки: Практикум / Ю.Бажал, Т.Вюртенбергер, С.Грищенко та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. - С. 129-152.

9. Кушніренко О.М., Романюк О.П. Охорона здоров'я населення в країнах-членах Європейського Союзу // Економічний розвиток і державна політика. Вип. 11. Державна політика та економіка охорони здоров'я в Україні: Практикум / М.Білинська, В.Григорович, Л.Жаліло та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка, І.Солоненка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. - С. 150-191. - Авторські: С. 150-160.

10. Кушніренко О.М., Романюк О.П. Єврорегіон як форма міжрегіонального співробітництва // Економічний розвиток і державна політика. Вип. 12. Регіональній розвиток і підприємництво: Практикум / О.Глагола, С.Дідківська, О.Кушніренко, Б.Лессер та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. - С. 41-73. - Авторські: С. 41-71.

11. Кушніренко О.М. Екологічна політика Європейського Союзу // Ефективність державного управління. Вип. 3. Економіка природних ресурсів і довкілля: Практикум / Ю.Бажал, В.Бакуменко, С.Буряк та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2003. - С. 227-263.

12. Кушніренко О.М. Політика конкуренції європейських держав: принципи, особливості та законодавче регулювання // Ефективність державного управління. Вип. 2. Конкурентна політика: Практикум / Ю.Бажал, З.Борисенко, В.Жданов та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка. - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2003. - С. 236-269.

13. Кушніренко О.М. Економічна теорія і державна політика України в перехідній економіці: Навч. посіб: У 2 кн. Кн. 2. / Ю.Бажал, А.Бауманіс, Л.Вілкончюс та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка та Б.Лессера - К.: Вид-во „К.І.С.”, 2004. - Ч.5. - Розд. 1, п.1.4. - С. 50-60; Розд. 3, п.3.5. - С. 159-169; Розд. 4, п.4.15. - С. 232-254.

14. Kushnirenko O. Cross-border cooperation - a form of cooperation between local and regional governments // Cross-border cooperation / Editors-in-chief B.Lesser and I.Rozputenko. - layout: K.I.S.: Ltd, 2003. - Р. 50-75.

15. Кушніренко О.М. Процес європейської інтеграції та його витоки - взірці, чинники і етапи розвитку // Європейська інтеграція та Україна: Навч.-метод. посіб. / В.Будкін, І.Бураковський, Л.Віткін та ін. - К.: Макрос, 2002. - С. 12-21.

16. Кушніренко О.М. Економіка України та європейський вибір // Європейська інтеграція та Україна: Навч.-метод. посіб. / В.Будкін, І.Бураковський, Л.Віткін та ін. - К.: Макрос, 2002. - С. 409-421.

17. Кушніренко О.М. Проблеми і перспективи розвитку єврорегіонів за участю України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (29 трав. 2002 р., м.Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 2. - С. 258-259.

...