Размещено на http://www.allbest.ru

1. Державна митна політика

Митна політика є одним з дієвих інструментів державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, в першу чергу - захисту внутрішнього ринку чи стимулювання виходу вітчизняних товарів на міжнародні ринки. Митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері. Митна політика виступає різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митна політика підпадає під вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі. На конкретний зміст митної політики держави впливають певні об'єктивні фактори, серед яких слід визначити наступні: економічні, ідеологічні та політичні фактори, міжнародні. митний політика державний тарифний

Кожна держава, у тому числі й Україна, має право самостійно визначати власну митну політику, створювати свою митну систему та здійснювати митне регулювання. Для визначення природи митної політики необхідно розкрити зміст національних інтересів держави на теперішньому етапі. У ст.2 Митного кодексу України визначено, що митна політика є системою принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Принцип єдності митної політики як складової зовнішньої політики України. Митна політика України є складовою державної зовнішньої політики і повинна формуватися у відповідності з цілями та принципами останньої, завданнями захисту національних інтересів та національної безпеки. Митна політика за своїм змістом є складовою зовнішньополітичних позицій держави і в деяких випадках політична частина має пріоритет перед економічною. Таке має місце при забезпеченні виконання міжнародно-правових зобов'язань держави, наприклад, при приєднанні до міжнародних санкцій в рамках ООН, які вимагають припинення зовнішньоекономічних контактів з певними країнами. Задля виконання цих зобов'язань нехтуються можливі економічні переваги.

Принцип єдності державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та контролю за її здійсненням. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Система органів, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, до якої закон відносить Верховну Раду України, Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, органи місцевого самоврядування, діє на основі єдиної законодавчої бази у відповідності до єдиних принципів та цілей. Товари переміщуються через митний кордон України під митним контролем з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими особами, а також громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Принцип єдності тарифної політики України. Згідно зі ст. З Закону України "Про Єдиний митний тариф" на митній території України діє Єдиний митний тариф України, який являє собою систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип єдності політики експортно-імпортного контролю. В Україні діють єдині правила щодо порядку переміщення через митий кордон товарів та інших предметів. Ч. 1 ст. 96 МКУ, зокрема, встановлює, що ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів та інших предметів, окремих видів може бути заборонено чи обмежено законодавством України. Обмеження вводяться для забезпечення національної безпеки України, захисту національних інтересів, виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Принцип єдності митної території України, заснований на понятті територіальної юрисдикції держави, митна територія встановлює область дії митного суверенітету держави. Цей принцип є важливим для забезпечення сплати мит, митних платежів, застосування інших засобів митного регулювання. Згідно зі ст. 5 МКУ територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію.

Принцип гармонізації та уніфікації митної діяльності України з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами. Цей принцип встановлено ч. 2 ст. 3 МКУ, його основою є намагання України інтегруватися до світової економічної системи, загальноєвропейських економічних процесів, приєднатися до Світової Організації Торгівлі, для чого необхідно привести національні митні стандарти у відповідність з загальноприйнятими світовими принципами та вимогами.

Принцип захисту державою прав та інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цей принцип закріплено в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і його зміст, згідно з цим Законом, полягає в тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Принцип юридичної рівності і недискримінації, виключення невиправданого втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність. Цей принцип ґрунтується на ст. 42 Конституції України, яка гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Відповідно Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визнає рівність перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Також забороняються будь-які, крім передбачених цим Законом, дії держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; визнається неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом. З принципом виключення невиправданого втручання з боку держави та її органів в зовнішньоекономічну діяльність пов'язане право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на відшкодування за рахунок держави збитків, що заподіяні незаконними діями її органів. Це право ґрунтується на ст. 56 Конституції України та ст. 34 Закону України" Про зовнішньоекономічну діяльність".

Завдання, які вирішуються державою в процесі проведення митної політики, обумовлюють відповідні її, політики, функції. Сьогодні можемо виділити три базові функції митної політики: фіскальну; регулятивну; захисну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає у наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон.

Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави і її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита й митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень.

Захисна функція "правоохоронна", насамперед спрямована на захист держави від зовнішніх загроз, включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Виступаючи одним із засобів вирішення внутрішньоекономічних завдань, що стоять перед кожною державою, митна політика відіграє істотну роль у peaлізації державної політики в галузі економіки. Від митної політики багато в чому залежить досягнення фінансової стабілізації у державі, стимулювання залучення іноземних інвестицій у національне виробництво.

Функціональну систему заходів митно-тарифного регулювання можна розглядати як головну складову реалізації митної політики.

Митно-тарифне регулювання - це економічні заходи цінового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього й зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання. Система митно-тарифного регулювання реалізує базові функції: економічну, політичну, фіскальну, регулятивну, охоронну та адміністративну.

Законодавством України у сфері митно-тарифного регулювання визначено: принципи формування митного тарифу та інших видів мита і податків: сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування; види ставок, що застосовуються: адвалорні, специфічні або комбіновані; рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків і зборів, що застосовуються при експорті/імпорті; порядок справляння мита на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо; характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури; перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.

Митну політику України визначає Верховна Рада України. Президентом встановлено, що спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України здійснює міністр фінансів України. При цьому встановлено, що спрямування і координація здійснюються шляхом: формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади; внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади; визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами; затвердження структури цих органів.

Основними історичними формами митної політики є політика державного протекціонізму та політика вільної торгівлі - лібералізація. Зміст протекціоністської політики полягає в створенні умов для розвитку національної економіки шляхом штучного обмеження конкуренції з боку інших держав та допомозі національним виробникам в освоєнні закордонних ринків збуту, використовуючи зовнішньополітичні позиції держави та державну підтримку експорту. Політика протекціонізму передбачає завищені ставки ввізних мит, застосування нетарифних, адміністративно-правових обмежень або повної заборони щодо імпорту певних видів товарів, державне субсидування, кредитування, надання податкових пільг національним виробникам-експортерам. На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митного регулювання і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті ґрунтується на чотирьох базових свободах: вільному русі товарів, послуг, капіталів та людей, що, зокрема, передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортних мит та ліквідацію нетарифних обмежень і т. д. Саме принципи вільної торгівлі стали головними в розвитку міжнародного економічного співробітництва у XX ст. Слід ураховувати що розглянуті, так звані, класичні форми митної політики в чистому вигляді існують лише в теорії. Сучасна світова практика регулювання зовнішньоекономічних відносин іде шляхом поєднання протекціоністських та вільно-торговельних форм задля найбільш повного забезпечення національних інтересів держави, але загальною домінуючою тенденцією є політика лібералізації.

2. Визначення і показники якості продукції

Якість продукції - це сукупна характеристика основних властивостей, що визначають здатність задовольняти відповідні потреби найбільш прийнятним і економічним способом відповідно до призначення. Якість продукції - один з найважливіших показників діяльності підприємства. Підвищення якості продукції значною мірою визначає усталеність становища підприємства в умовах ринку, темпи науково-технічного прогресу, зростання ефективності виробництва, економію усіх видів ресурсів, що використовуються на підприємстві. Зростання якості продукції - тенденція, притаманна роботі усіх провідних фірм світу.

Властивості продукції кількісно відображаються у показниках якості.

Показник якості продукції -- це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, розглянуту щодо визначених умов її створення, експлуатації і споживання.

Показники якості являють собою кількісну характеристику споживчих властивостей продукції. Їх кількість залежить від призначення. Розрізняють одиничні, комплексні та інтегральні показники.

Одиничний показник якості відноситься тільки до одного зі споживчих властивостей продукції, наприклад безвідмовність автомобіля, октанове число бензину, смак продукту харчування.

Комплексний показник характеризує кілька властивостей продукції. Так, комплексний показник якості продуктів харчування враховує такі властивості, як смак, аромат, структура, консистенція, колір, зовнішній вигляд, форма і т.д., і визначається шляхом експертної оцінки кожного властивості і коефіцієнтів його вагомості.

Інтегральний показник якості продукції відображає відношення корисного ефекту від її експлуатації або споживання до сумарних витрат на її створення і експлуатацію або споживання. Наприклад, інтегральним показником якості вантажного автомобіля можуть бути питомі витрати включаючи вартість і експлуатаційні витрати за термін служби на одиницю виконаної роботи.

Загальновизнаною є класифікація десяти груп властивостей і відповідно показників.

Показники призначення (техніко-економічні), які характеризують корисну роботу (виконувану функцію). Сюди належать потужність, продуктивність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність. Для продукції виробничо-технічного призначення основним є показник продуктивності, який визначає обсяг продукції, що може бути вироблена за допомогою продукції, яку оцінюють, або обсяг виробничих послуг, який може бути надано за певний проміжок часу.

Показники надійності - це безвідмовність, збереженість, ремонтопридатність, а також довговічність виробу. Так, для виробів, зв'язаних з безпекою людей, безвідмовність є головним, а іноді і єдиним показником надійності. Надзвичайно важливою є безвідказність побутових електроприладів, деяких механізмів автомобілів та ін. Для літаків безвідказність є єдиним і основним показником якості. Для характеристики збереженості - властивості виробу зберігати свої показники протягом зберігання та транспортування - розповсюджені такі показники, як середній строк збереженості. Збереженість, наприклад має важливе значення для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначають такі показники, як середня вартість технічного обслуговування, вірогідність виконання ремонту в заданий час. Довговічність визначається величиною витрат на підтримування виробу в роботопридатному стані.

Показники технологічності характеризують властивість виробу щодо ефективності конструктивно-технологічних рішень: трудоємкість, матеріаломісткість, енергоємність. Тобто ці показники характеризують розподіл матеріалів, засобів праці і витрат часу на технологічну підготовку виготовлення і експлуатації продукції. Саме за допомогою технологічності забезпечується масовий випуск продукції.

Показники стандартизації і уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими, оригінальними і запозиченими елементами, а також рівень уніфікації порівняно з іншими виробами. Усі деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані й оригінальні. Чим менше оригінальних виробів, тим краще. Це важливо як для виробника продукції, так і для споживача.

Екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров'я людини і навколишнє середовище: токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу, випромінювання при зберіганні, транспортуванні та експлуатації продукції;

Економічні показники відображають ступінь економічної вигоди виробництва і придбання споживачем: ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат.

Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом, комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних та психологічних властивостей людини, що виявляються при користуванні виробом. Це можуть бути освітлення, температура, вологість, запиленість, вібрація, випромінювання, концентрація водяної пари, поділяються на такі групи:

- гігієнічні (освітленість, температура, випромінювання, вібрація, шум);

- антропометричні (відповідність конструкції виробу, розмірам і формі тіла людини, розподілові ваги людини);

- фізіологічні (відповідність конструкції виробу силовим і швидкісним можливостям людини);

- психологічні (відповідність виробу можливостям сприйняття і засвоєння інформації).

Естетичні показники визначають естетичні властивості (дизайн) виробу: виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення, ступінь естетичності упаковки.

Патентно-правові показники відображають ступінь використання винаходів при проектуванні виробів: коефіцієнт патентного захисту, патентної чистоти. Вони є суттєвим фактором при визначенні конкурентноздатності. При визначенні патентно-правових показників враховується наявність у виробах нових технічних рішень, а також рішень, що захищені патентами в країні, наявність реєстрації промислового зразка та товарного знака як у країні-виробнику, так і в країнах-експортерах.

Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки покупця та обслуговуючого персоналу, тобто створюють безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні й споживанні продукції.

Показники транспортабельності виражають пристосованість продукції для транспортування.

Сукупність наведених показників формує якість продукції. Виріб має бути надійним, естетичним, добре виконувати свої функції, тобто задовольняти ті потреби, для яких він призначений. Окрім усіх цих показників важлива також ціна виробу. Саме з ціною зв'язане питання економічно-оптимальної якості або економічно-раціональної якості. Окрім ціни важливі також експлуатаційні характеристики виробу, бо вони зв'язані з витратами на його експлуатацію та ремонт. Добре, якщо строк служби виробу довгий, а витрати на його експлуатацію відносно невеликі і навпаки.

Для визначення загального рівня якості усієї сукупності продукції підприємства застосовують систему загальних показників, Основними є: частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі, коефіцієнт оновлення асортименту продукції, частка продукції, що виготовляється, на яку одержано сертифікати, частка продукції для експорту в загальному їх обсязі на підприємстві, частка виробничого браку, відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами, кількість одержаних рекламацій на продукцію за відповідний проміжок часу.

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємства. Важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і могли бути піддані перевірці споживачем.

Лише в такому разі виробник може оперативно контролювати формування якості продукції, а споживач -- своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

З огляду на сказане важливо забезпечити своєчасність, оперативність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення.

Методи визначення значень показників якості продукції. Методи визначення числових значень показників якості промислової продукції підрозділяються на дві групи: за способами одержання інформації; за джерелами одержання інформації.

Залежно від способу одержання інформації методи визначення числових значень показників якості продукції поділяються на:

Вимірювальний метод визначення числових значень показників якості продукції заснований на інформації, одержуваній під час використання технічних засобів виміру. Вимірювальним методом визначають більшість показників якості. Цей метод застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Наприклад, масу виробу, форму й розміри, механічні й електричні напруги, число обертів двигуна, швидкість транспортних засобів та інші одиничні показники якості.

Реєстраційний метод заснований на використанні інформації, одержуваної шляхом підрахунку певних подій, предметів або витрат. Цим методом визначають, наприклад, число відмов під час експлуатації виробів, заданий час, витрати на створення та експлуатацію виробів, число різних частин складного виробу (усього, стандартними, уніфікованими, оригінальними, захищеними патентами й т.п.). Реєстраційним методом визначають, наприклад, показники довговічності, безвідмовності і збереженості, а також показники стандартизації й уніфікації, патентно-правові показники й ін.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні якості продукції органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому методі залучають експертів і застосовують бальну систему оцінки показників якості. Органолептичним методом визначають такі показники якості, як ергономічні й естетичні.

Розрахунковий метод провадиться на основі використання аналітичних та статистичних залежностей показників якості продукції, при цьому значення якості продукції визначають із використанням правил математичної статистики, тому його також називають статистичним. Цим методом користуються під час проектування й конструювання техніки, коли розроблюваний виріб ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень. Як правило, розрахунковий метод використовують для прогнозування або визначення оптимальних (нормативних) значень, наприклад, показників продуктивності, трудомісткості, надійності й ін.

Залежно від джерела інформації методи визначення значень показників якості продукції розподіляються на:

Експертний метод визначення значень показників якості продукції використовують тільки у разі , коли ті або інші показники якості не можуть бути визначені іншими, більш об'єктивними методами. Експертний метод рішення завдань заснований на використанні узагальненого досвіду й інтуїції фахівців-експертів.

Соціологічний - на основі збору і аналізу думок фактичних або можливих споживачів.

Під час оцінки рівня якості, тобто технічного рівня однорідних виробів, варто використовувати:

Диференціальний метод оцінки якості виробів складається в зіставленні одиничних показників якості оцінюваних виробів з відповідними показниками базового зразка.

Комплексна оцінка рівня якості передбачає використання комплексного показника якості. Цей метод застосовують у тих випадках, коли найбільш доцільно оцінювати якість складних виробів тільки одним числом.

Змішаний - використовуються і поодинокі, і комплексні показники.

Для оцінки технічного рівня якості різнорідних виробів застосовують метод на основі індексації якості. Іноді у відношенні оцінки однорідних або різнорідних виробів використовують метод експертних оцінок якості.

Оцінка рівня якості продукції необхідна для планування найбільш ефективних напрямків поліпшення якості, для розробки стратегії утримання і розширення товарного ринку, що випускається.

Кількісними вимірами якості продукції займається напрям у науці - кваліметрія , яка ґрунтується на розгляді сукупності споживчих властивостей різного рівня; зважуванні (ранжуванні) і кількісної оцінки кожного властивості; визначенні комплексної кількісної оцінки якості. Кваліметрія розробляє методи визначення комплексних та інтегральних показників якості, приросту одиниці якості виробу на одиницю витрат.

Організаційно-методичною основою управління якістю є Державна Система Стандартизації (ДСС).

Підтвердженням якості є сертифікат, який видається незалежним органом на основі позитивних результатів випробувань за стандартними методиками. Сертифікація продукції є важливим механізмом керування якістю, вона дає споживачу підтвердження про безпеку, екологічну чистоту, а також підвищує конкурентноздатність продукції.

Рис. 1. Схема забезпечення якості (за джерелами http://buklib.net/books/36016/)

На сучасному етапі розвитку промисловості прийнято систему якості, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Згідно з цією системою, керування якістю охоплює усі стадії та етапи життєвого циклу продукції

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного комплексного механізму управління якістю продукції.

Задача 1

Річний випуск продукції підприємства - 34 тис. Одиниць. Внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів собівартість одиниці продукції зменшилася на 34,8 грн. Капіталовкладення на впровадження заходів складають 15890 грн. До впровадження заходів сума капіталовкладень для забезпечення випуску річного обсягу продукції становила 256 тис.грн. Визначити річний економічний ефект, термін окупності капіталовкладень, якщо врахувати, що реалізація заходів планується з моменту 20,08.

Розв`язок

З 01.01 до 19.08 = 231 день

З20.08 до 31.12 = 134 дня

1) Випуск до 20.08 = 34000:364 х 231 = 21518 шт.

2) Випуск після 20.08 = 34000 - 21518 = 12482 шт.

Зменшення собівартості

12482 х 34,8 = 434373,60 грн.

Річний економічний ефект

434373,60 - 15890 = 418483,60 грн.

Термін окупності

15890: (418483,60:134) = 5,09 дня

Задача 2

Менеджер фірми, яка має значні виробничі потужності, отримав пропозицію виготовити два дослідних зразки нового типу приладів. Замовник поставив умову, що фірма отримає замовлення у тому випадку, коли ціна одного зразка складе 2400 грн. (або за обидва - 4800 грн.) Менеджер розрахував, що вартість матеріалів та комплектуючих складе (на обидва зразки) 1,8 тис. грн., на заробітну плату піде 1,5 тис. грн., накладні загально фірмові витрати складуть 0,8 тис. грн., а витрати на підготовчі роботи - 1,7 тис. грн. Мінімальний прибуток, який повинен отримати підприємець, на його думку, складатиме 0,5 тис. грн., а мінімальна ціна тоді складе 5300 грн. Отже, менеджер повідомив клієнта, що виконає цю роботу тільки при умові, що ціна буде збільшена до 2650 грн. за одиницю. Клієнт відмовився від цієї пропозиції та доручив це замовлення іншій фірмі. Чи правильне рішення прийняв менеджер? Обґрунтуйте відповідь розрахунками.

Розв`язок:

Визначимо собівартість одного зразка

(1,8 + 1,5 + 0,8 + 0,7 + 0,5):2 = 2,65 тис. грн.

Ціну, яку запропонував клієнт і є собівартістю. Менеджер розрахував вірно. Але щоб не втрачати клієнта можна було зменшити прибуток і запропонувати ціну 2500 тис. грн. за 1 шт.

Задача 3

Розрахуйте суму прибутку підприємства на наступний рік. Обґрунтуйте розрахунками, при якому обсязі продажу продукції підприємство буде знаходитися у точці беззбитковості і при якому забезпечить собі отримання прибутку.

Вихідні дані:

- вартість капіталу підприємства - 1360 тис. грн.;

- рівень рентабельності - 16%;

- рівень валових витрат - 91%;

- рівень змінних витрат - 64%;

- сума постійних витрат - 470 тис. грн.

- ставка податку на прибуток - 25%.

Розв`язок:

Мінімальний прибуток:

К - вартість капіталу підприємства грн.;

R min - мінімальний рівень рентабельності капіталу %;

Сп - ставка податку на прибуток, %.

Обсяг продажу, який забезпечує мінімальний прибуток на вкладений капітал:

Література

1. Митний кодекс України від 15 січня 2003 р. - К.: Атіка, 2003. - 160 с.

2. Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 26.10.2014, № N 959-XII. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

3. Закон України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 p. № 2408-111 // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 31. - с. 145.

4. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. Підручник. -- 2-е вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 624 с.

5. Буланий О.О. Світовий досвід сучасного митно - тарифного регулювання та застосування його в Україні // Актуальні проблеми економіки (укр). - 2006. - № 9. - C.7-15.

6. Василенко АО., Ткаченко TL Виробничий (операційний) менеджмент: Навчальний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 532 с.

7. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2010. - 304 с.

8. Гриньова, В. М. Організація виробництва. Підручник / В. М. Гриньова, М. М. Салун. - К. : Знання, 2009. - 582 с.

9. Дегтяренко О.Г. Управління якістю та сертифікацією продукції. Конспект лекцій. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://elkniga.info/book_335.html

10. Клименко Л.П. Метрологія, стандартизація та управління якістю. Л.В. Пізінцалі, Н.І. Александровська, В.Д. Євдокимов - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011.

11. Пашко П.В., Пісной П.Я. Митна політика та митна безпека України// Фінанси України (укр). - 2006. - № 1. - C.74-86.

12. Енциклопедія Поняття якості продукції, робіт та послуг. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://economic.lviv.ua/resursi/ponyattya-yakost-produkts-,-rob-t-ta-poslug.html

13. Конспект лекцій “Митна справа” Размещено на Allbest.ru