Боротьба із контрабандою

Размещено на http://www.allbest.ru/

\

Боротьба із контрабандою



Зміст

Вступ

1. Становлення системи боротьби з контрабандою в Україні

1.1 Формування поняття контрабанди в Україні

1.2 Розвиток зовнішньої торгівлі та боротьби з контрабандою на півдні України наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття

1.3 Становлення нормативної бази щодо боротьби з контрабандою в Україні на початку ХІХ - ХХ століть

1.4 Організація протидії контрабанді та порушенням митних правил за часів Української Держави Гетьмана П. Скоропадського

1.5 Боротьба з контрабандою в Україні у ХХ столітті

2. Сучасний стан боротьби з контрабандою

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Поняття контрабанда давно відоме людству. Його історія бере коріння ще з часів існування Давньогрецьких і Давньоримських держав. Слово "контрабанда", походить з італійської мови - contrabando, від contra - проти і bando - урядовий указ.

Поняття контрабанди як порушення виникло в період з XIV по XVI ст., в період розквіту товарно-грошових відносин, коли виявили недоцільним безперешкодне ввезення та вивезення з країни різноманітних товарів і в законодавчому порядку було встановлено певні правила провезення через державний кордон. Для здійснення контролю над увезенням товарів, збиранням мита та інших зборів створено спеціальні державні установи - митниці. Будь-яке порушення встановлених законом правил перевезення товарів і цінностей через кордон почали називати контрабандою, а винні в цих діях мали нести відповідальність.

Тому вже в добу трансформації феодального суспільства в індустріальне контрабандні злочини перетворювались на своєрідні галузі злочинного ремесла. Такий розвиток подій створював загрозу економіці держав у цілому. Тому з другої половини XVII ст.. у більшість європейських кодексів включаються спеціальні розділи, присвячені боротьбі з контрабандою.

Що ж стосується України, то контрабанда тут розвивалася приблизно з такими ж темпами що і в західній Європі, а тому до середини XVI століття контрабанда не сприймалася суспільством як явище злочинного характеру та не створювала економічної загрози інститутам державності, вона не отримала досить великої розповсюдженості. Лише в кінці XVII століття була передбачена відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення.

Отже, в XVIII - XIX століттях в Україні почали розроблятись та вживатись різні заходи правового, економічного, організаційного та адміністративного характеру, направлені на боротьбу із контрабандою.



1. Становлення системи боротьби з контрабандою в Україні

1.1 Формування поняття контрабанди в Україні

Становлення на Русі дрібнотоварного виробництва починається в XI столітті. У XI - XIII століттях поширюється оптова та роздрібна торгівля продукцією ремесел, сільського господарства, промислів. Відбувається як натуральний обмін, так і товарно-грошові операції. Саме в цей період розпочинається процес виділення митних податків в окремий вид зборів. Виділенню мита в окремий вид податків, також сприяла поява металевих грошей не лише у владної верхівки, а й у купецтва, ремісників та міщан. У першій чверті XIІ століття вже існували такі види митних зборів: проїзне мито, вивізне мито, торгове мито. Як різновид проїзного мита виділявся промит - подвійний штраф за несплату мита. [1]

Занепад Київської Русі у ХІІ-ХІІІ століттях призвів до занепаду єдиної митної системи та митної політики. Подальший її розвиток пов'язується з польсько-литовською добою, яка розпочалася з середини ХІV і тривала до середини XVII століття. Тому на територію України поширювалась дія Литовських статутів (1529, 1566 і 1588 рр.), за якими передбачались заходи регламентації середньовічної торгівлі, а саме - право складу та пов'язане з ним право дорожнього примусу. Право складу вимагало, щоб купці зупинялись у складських місцях і протягом певного часу могли продавати там оптом свої товари місцевим купцям та шляхті, після чого могли рушити далі. Право дорожнього примусу зобов'язувало купців прямувати встановленими державою дорогами, що вели до складських міст і не оминали державні митниці. Затримання осіб, що перевозили товари без оплати мит, супроводжувалося конфіскацією товарів або штрафом - "промито", половина якого йшла на користь митників чи феодалів, у чиїх володіннях були заарештовані товари, а інша половина - державі. Таким чином, встановлення промит говорить про встановлення адміністративної відповідальності за ухилення від сплати податків шляхом об'їзду митниць. Не виникає сумніву, що встановлення подвійного тарифу за несплату мита сприяло розвитку такого негативного соціального явища, як контрабанда. [2,3]

Цілком зрозуміло, що змістовне поняття контрабанди як правопорушення з'явилось у XVII - початку XVIII століття в період бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли держави вважали невигідним для себе безмитне ввезення та вивезення товарів і як результат закріплення норм, що забороняють ввезення і вивезення названих товарів. Таким чином з моменту полинного обкладання починає розвиватися контрабандна діяльність і боротьба з нею відповідно. К середині XVII століття в Україні контрабанда закріплює своє "змістовне поняття" в Соборному Уложенні 1649 р. Саме в XVII столітті централізована держава Росія, в складі якої після 1664 р. знаходилися землі Речі Посполитої, підтвердила свою монополію на ввезення і вивезення товарів, визнала правове регулювання господарської діяльності в митній сфері як свою виняткову прерогативу. Це зумовило надзвичайне розповсюдження "неформальної діяльності", як контрабанда і навіть, як зазначається в літературі, виникло протистояння : держава - контрабандист. [4,5]

1.2 Розвиток зовнішньої торгівлі та боротьби з контрабандою на півдні України наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття

Південь України здавна був центром торгівлі України з іншими західними, південними державами, оскільки має вихід до моря. Тому найбільше збереглося історичних відомостей про боротьбу з контрабандою в ХVІІІ - на початку ХІХ ст.. саме в цьому регіоні.

Оскільки історія України тісно зв'язана з історією Російської імперії , то зовнішня політика останньої не могла не вплинути на економічні зв'язки і України з іншим світом. Період кінця ХVІІІ - та початку ХІХ ст. був складний для зовнішньої торгівлі на півдні України, тому що на цей час припадають заходи щодо економічної блокади Франції, запровадження та ліквідація Кримського порто-франко, переорганізація митної мережі на півдні України. [6,7]

На обсяги контрабанди та на посилення урядових заходів проти контрабанди суттєво впливали такі зовнішньополітичні фактори як, наприклад, розрив відносин з революційною Францією, який призвів не тільки до припинення торгівлі з країною, але й до суцільної заборони торгувати на території Російської імперії французькими товарами та навіть товарами, подібними до французьких - в окремих випадках виявлену контрабанду навіть дозволялося знищувати. Крім того, ситуацію з контрабандою певним чином загострило запровадження порто-франко в Криму, оголошене 13 лютого 1798 року маніфестом Павла І (запроваджувався з 1 травня 1798 року): режим вільної торгівлі передбачав закриття п'яти кримських митниць, замість яких створювали на кордоні порто-франко Перекопську митницю та Арабатську митну заставу. [8]

Організація режиму вільної торгівлі для цілого півострова виявила певні проблеми: через кордон порто-франко був доволі жвавий і постійний рух, в основному, місцевого населення, а оформлення перевезення (навіть, в окремих випадках, безмитного) товарів, речей, худоби забирало час та кошти; з іншого боку, функціонування режиму вільної торгівлі вимагало організації митної варти для майже 500 верст узбережжя, адже наявність зручних для заходу суден та човнів кіс, лиманів, заток створювало сприятливі умови для розвитку контрабандного промислу. Врешті-решт, 21 грудня 1799 року режим вільної торгівлі на Кримському півострові відмінили.

Як один із способів попередження контрабанди та інших порушень правил перевезення товарів через державний кордон російський уряд використовував практику реєстрації імпортованих товарів вже на території Російської імперії, для чого необхідним було визначення шляхів від митної установи до найближчого прикордонного міста для свідчення товарів. Наприкінці ХVІІІ ст. така практика вже не була новою для Російської імперії, але встановлення напрямків торгових шляхів і прикордонних міст для реєстрації товарів вимагало попередньої підготовки, тобто збору інформації та визначення особливостей зовнішньої торгівлі в конкретному регіоні - на півдні України. порушення митний правило контрабанда

Навесні 1800 року були видані два укази щодо посилення заходів проти контрабандного промислу, а 29 червня того ж року імператорський указ вимагав від губернаторів прикордонних губерній визначити шляхи вздовж сухопутного та морського кордону Російської імперії (виключення робилося для чотирьох міст - Санкт-Петербургу, Ревелю, Риги та Архангельська), якими купецтво мало возити товари від митної установи до найближчого значного міста. На пред'явлені в митниці товари купець отримував ярлик, де перераховувалися всі товари, стягнуте мито, описувалося упакування та спосіб перевезення товарів, а також місце призначення товарів. Ярлик мав бути пред'явлений у вказаному місті зазначеному в ярлику представнику адміністрації для перевірки наявності всього товару. За невиявлені при перевірці в місті товари купець мав заплатити повну ціну на користь Комерц-колегії. Відхилення від вказаного митницею шляху каралося конфіскацією товару на користь того населеного пункту, мешканці якого виявили дане порушення. Губернаторам прикордонних губерній наказувалося найближчим часом визначити шляхи для перевезення товарів від кордонів до внутрішніх регіонів Російської імперії, оскільки указ вступав в дію з 1 січня 1801 року.

13 серпня 1800 року новоросійський губернський землемір Павло Степанович Чуйков (Чуйко) отримав ордер від цивільного новоросійського губернатора Юрія Олексійовича Ніколаєва з копією згадуваного імператорського указу від 29 червня щодо посилення боротьби з контрабандою: губернатор наказував губернському землеміру відправитися до всіх митних постів, через які дозволений імпорт товарів до Російської імперії, і для кожного з цих пунктів призначити відповідні шляхи до першого значного міста для перевірки товарів. Кожний шлях повинен бути детально описаний і ретельно перераховані всі населенні пункти на дистанції від митного посту до вказаного міста - справа ця мала бути завершена якомога скоріше. Як виявилось, в межах Новоросійської губернії іноземні товари провозилися до Російської імперії тільки через три митниці - Дубоссарську прикордонну, Одеську та Очаківську портові, а також через Овідіопольську митну заставу, яка, в основному, пропускала сіль, вино та фрукти до Подільської, Київської та Новоросійської. [9]

1.3 Становлення нормативної бази щодо боротьби з контрабандою в Україні на початку ХІХ - ХХ століть

Перший указ, присвячений боротьбі з контрабандою, вийшов у Російській імперії 16 травня 1729 року, він називався "О неявлениях в Таможнях и утаенных от пошлин товаров". Поняття "контрабанди" в Росії в той час не існувало - використовувався термін "непорядки", який розуміли як:

· продаж ввезених товарів без мита;

· продаж розмитнених товарів у роздріб;

· ввезення товарів "таємно".

В Указі були запропоновані методи боротьби із зазначеними діями, так надавалась можливість власникам товарів, ввезених контрабандою, припинити продаж у роздріб. За умови, якщо власник відмовляється, товари конфіскуються. Митник, який знаходив контрабандний товар, отримував його у свою власність, якщо особисто сплачував мито. Такий підхід створював необхідну мотивацію у митника.

Митний статут 1755 року підтвердив дію Указу 1729 року, але головним чином статут був присвячений методам митного контролю та митному оформленню. Про контрабанду йшлося в 4 главі, але стосовно доносів.

Митний статут 1819 року вніс революційні зміни в митне законодавство щодо боротьби з контрабандою. Боротьбі з контрабандою в статуті був присвячений 6 розділ "О тайном провозе товаров", який складався з 5 глав та 114 статей. Використовується нове поняття "тайнопровозимые" товари - це товари, які ввозились чи вивозились поза митниці, товари, які ввозилися через митниці, але не декларувалися, вважилися "утаенными".

Таким чином, протягом XVIII століття законодавець чітко виокремив критерії контрабандних товарів, засоби вчинення контрабанди.

Повноваження митників у галузі боротьби з контрабандою зазначені статтях 1058 - 1060 Митного статуту 1819 року. Митникам надавалося право оглядати вантажі на складах, судах, магазинах тощо.

Стаття 1087 передбачала відповідальність за вчинення контрабанди безмитних товарів у вигляді штрафу в розмірі 10 % від вартості товарів, і для товарів, що підлягають обкладанню митом, - у вигляді конфіскації. Рецидивне вчинення контрабанди каралося засланням у Сибір.

Як бачимо, покарання за вчинення контрабанди посилювалося.

Митник, як і раніше, отримував нагороду за виявлення контрабанди, але в менших розмірах. Так він отримував премію у вигляді грошей, отриманих після продажу транспорту, який використовувався для перевезення контрабанди. Держава переходить від політики заохочення митників до боротьби з контрабандою, до адміністративних методів боротьби.

У Додатках 1830 року до Митного статуту 1819 року вперше зустрічається поняття "контрабандний товар". У митному статуті 1857 року митникам надавалося виключне право щодо розслідування злочинів про контрабанду.

Якщо справу про контрабанду порушено поліцією, остання була зобов'язана передати злочинців і справу до найближчої митниці. Крім кримінальної відповідальності за вчинення контрабанди, Митний статут 1910 року передбачав покарання за не зупинення транспортного засобу (стаття 957), за відправлення транспортного засобу без митного дозволу (стаття 958) та ін.. За вчинення цих порушень накладався штраф у розмірі 100 крб.

Згідно з Митним статутом 1910 року контрабандою вважалося:

· ввезення товарів поза митницею;

· ввезення з приховуванням від митного огляду;

· ввезення товарів без сплати мита;

· вивезення товарів поза митницею;

· зберігання товарів, ввезених поза митним контролем.

Вчинення контрабанди каралося за нормами Карного статуту. Обтяжуючими обставинами вважалося повторне вчинення злочину, використання коней, приміщення, зброї та вчинення злочину групою осіб.

Митний статут відокремлював покарання за національною ознакою. Так, євреїв, звинувачених у вчиненні контрабанди, відселяли за п'ятдесят верств від кордону.

Таким чином, протягом двох століть митна служба російської імперії пройшла важкий шлях становлення, створена система боротьби з контрабандою та законодавча база боротьби з контрабандою, проводилися експерименти з вибору мотивації митників у цій боротьбі. Але, не зважаючи на невдачу заміни матеріального заохочення адміністративним тиском, митники Поділля та Волині успішно протистояли контрабанді. [10]

1.4 Організація протидії контрабанді та порушенням митних правил за часів Української Держави Гетьмана П. Скоропадського

У період гетьманату функції регулювання митної справи залишалися за Міністерством фінансів (МФ), у складі якого перебував Департамент митних зборів (ДМЗ). Певні митні функції виконувало також міністерство торгу і промисловості (МТД). У складі МТД працював Митно-тарифно-трактатний департамент (МТТД), до якого входив відділ митного огляду і статистики. 29 березня 1918 р. затвердили "Інструкцію Міністерства торгу і промисловості комісарам при митницях". Комісарам доручалося вживати заходи, щоб експортно-імпортні операції на кордоні відбувалися відповідно до умов Торговельної угоди, на підставі інструкцій Державної комісії з товарообміну і МТП; вести державну реєстрацію товарообміну; контролювати діяльність митних установ, проводити дізнання у справах про протидії контрабанді (ПК) та порушенні митних правил (ПМП). Головним зовнішньоекономічним стимулом до розвитку митної служби виступили торговельно-економічні відносини з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Визнавалися чинними митні тарифи, встановлені російсько-німецькими договорами про торгівлю і мореплавство 1894, 1903 і 1904 рр., російсько-австрійською угодою 1906 р. "Економічний договір" від 10 вересня 1918 р. супроводжувався окремою "Угодою про мито".

Номенклатура сировини й продукції, заборонених до вивезення з України, визначалися наказами Ради міністрів або МТП УД. Як правило, до реєстру заборонених товарів до вивезення потрапляли продовольчі та інші товари природного походження, а також стратегічна сировина. Що ж стосується праці українських митників, то серйозну перешкоду в їх роботі створювало свавілля австро-німецьких військ, як призводило до нехтування митними правилами. Так, товари, які заборонені до вивезення українською стороною, вивозилися величезними партіями. Наприклад, у червні 1918 р. в обхід Гомельської митниці німецька комендатура дала дозвіл на вивезення 13 тис. пудів солі,погрожуючи роззброєнням прикордонної охорони.

Слід зазначити, що практика охорони митних інтересів України швидко виявила недосконалість її базових правових підвалин, недосконалий розвиток правових норм та нормативно-розпорядчих документів у сфері протидії контрабанді. Уже в червні 1918р. відомство фінансів та його ДМЗ звернувся до уряду щодо негайного видання законів з протидії контрабанді. Оскільки з Німеччини та Австро-Угорщини в Україну ввозилося чимало товарів без сплати мита, тобто процвітала контрабанда, в яку втягувалося населення прикордонних районів. Тоді було видано ряд розпоряджень, за якими під страхом застосування законних санкцій заборонялося контрабанда продуктів та придбання іноземних товарів, з яких не стягнуто митних зборів; оголошувалося, що будуть ужиті заходи щодо розшуку безмитно ввезених товарів, санкції до громадян, які вдаються до контрабандного ввезення або вивезення товарів, їх реалізації в Україні. Митній службі надавалося прав проводити розшук і дізнання за фактами приховування контрабандних або безмитно провезених товарів для надання останніх до митниці для сплати за митним тарифом.

Робота з ПК та ПМП базувалася на дореволюційних нормативно-правових актах (насамперед, ст.. 1045 про контрабанду митного статуту 1910 р.), хоча з 28 червня розпочалося доопрацювання Митного статуту 1903 р.

У правовому відношенні визначення контрабанди в період гетьманату (вживався термін - "пачкарство") запозичено з п.2 ст.1045 Митного статуту Російської імперії від 1910р. і кваліфікувалося в обіжнику МТП своїм комісарам при митницях (10 червня 1918р.) як "вивіз за кордон, або намір до вивозу мимо митних установ, або через ці установи, але скритим від митного контролю товару, забороненого до вивозу або дозволеного, але без оплати мита".

Попри тиск айстро-німецької військової адміністрації, співробітники митної служби намагалися здійснювати дізнання за фактами спроб безмитного провезення іноземними військовими дефіцитних товарів. Значний обсяг роботи комісарів припадав саме на протидію контрабанді та порушенням митних правил. Наприклад, при затриманні контрабанди в тих пунктах, де немає постійних митних установ, комісари повинні під розписку передати товари прикордонникам для доставки до найближчої митниці або місцевої міліції, а надалі з контрабандою мали вчиняти згідно зі ст.. 1116 Митного статуту 1910 р. та ст.. 1125 Карного закону (тобто кримінального кодексу).

Отже, творення митної служби як неодмінної складової апарату національної державності 1917-1920 рр. закономірно призвело до розгортання діяльності з ПК та ПМП. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Української Держави поставив у практичну площину розробку митно-тарифного законодавства, активізував роботу з ПК та ПМП.

Періоду гетьманату притаманні розробка загальнодержавних та відомчих нормативно-розпорядчих актів у сфері митної політики, формування кадрового корпусу митників (хоча відомостей про фахову підготовку тогочасних митників немає).

Обов'язковим елементом тогочасної митної діяльності стала функція дізнання за фактами порушення митних правил, яка покладалася на штатних працівників митної служби або інших уповноважених державних службовців. Значний обсяг роботи співробітників митних установ припадав саме на боротьбу з контрабандою та порушенням митних правил, що супроводжувалося певними діями із дізнання за фактами порушення митного кордону. У кримінально-процесуальному відношенні сформулювалося визначення змісту контрабанди як різновиду злочинної діяльності. Важливим етапом у боротьбі з контрабандою є поява законопроекту "Про порядок провадження деяких карних справ" (серпень -вересень 1918р.) [11]

1.5 Боротьба з контрабандою в Україні у ХХ столітті

Певними особливостями відрізнялася боротьба з контрабандою у 20-ті роки ХХ століття. Безумовно, після підписання в 1918 році Брестського мирного договору на кордоні колишньої Радянської республіки створилася складна обстановка для боротьби з контрабандою. Митна структура на західних і південних кордонах була фактично зруйнована за часів першої світової війни. Зростанню контрабанди сприяла Громадянська війна, голод, господарчий розвал, відсутність знань і досвіду в організації та здійсненні зовнішньоторговельної діяльності. Замість ввезених контрабандних (промислових) товарів контрабандисти вивозили золото, коштовне каміння, хутро, предмети старовини і мистецтва. Для забезпечення охорони кордонів, стабілізації обстановки було видано ряд декретів і постанов, спрямованих на застосування прикордонної охорони і створення нової митної системи. Декретом РНК РРФСР від 29 червня 1918 року департамент митних органів перейменували в Головне Управління митного контролю при Наркоматі торгівлі і промисловості. [12]

Основним напрямком діяльності українських митниць у той час був правоохоронний, тобто перше місце відводилося боротьбі з контрабандою: економічною і політичною. Фіскальний напрямок займав незначний сектор у діяльності митних органів.

Постанова РНК РРФСР від 25 травня 1920 року "Про реквізиції і конфіскації" надавала право митним службам проводити обшук та виїмку для виявлення контрабандних товарів. З метою створення нормальної обстановки охорони прикордонної смуги в грудні 1921 року створюється Центральна комісія при Надзвичайній комісії по боротьбі з контрабандою, ан6алогічні комісії створено і при республіканських НК, у складі чекістів, військових і митників. Особлива увага надавалася захисту від загрози вивезення товарів культури і мистецтва, що становили собою національне багатство держави.

В той час боротьба з контрабандою означала і збереження Радянської влади, адже озброєнні бандити, що супроводжували контрабанду, убивали партійних і радянських працівників і осіб, що співчували Радянській владі, та намагалися поставити ці райони під свій контроль. Ситуація на кордоні вимагала створення надійного щита для захисту від банд контрабандистів.

У лютому 1922 року ВЦВК було створено Державне політичне управління (ДПУ) при НКВС РРФСР. До компетенції ДПУ входило: придушення контрреволюційних виступів, боротьба із шпигунством, бандитизмом, охорона кордонів, боротьба з контрабандою і незаконним переходами кордонів. 14 листопада 1922 року РНК УСРР затвердив постанову "Про засади боротьби з контрабандним ввезенням та вивезенням товарів", в якій зазначалося, що економічна контрабанда становить не меншу загрозу ніж політична і органам ДПУ ставилося за обов'язок посилити боротьбу з нею. У 1923-1924 роках продовжувалася зростати контрабанда, хоча вона мала в основному споживчий характер. Це було обумовлено відсутністю товарів і дорожнечею. 9 травня 1924 року президія ЦВК надала уповноваженим ОДПУ (Об'єднане державне політичне управління) право перед судової розправи з бандитами та їх помічниками, а також прав виселення з даної місцевості і направлення до концтабору строком до трьох років, застосування вищої міри покарання - розстріл.

На 1925 рік становище з контрабандою залишалося складним. На окремих територіях в той період утворився цілий ряд населених пунктів, що були спеціалізованими центрами з обслуговування контрабандистів. За оперативними даними була створена ціла система організацій, які мали на меті всебічну допомогу контрабандистам, шляхом постачання їх товарами, страховкою на випадок їх затримання.

До України контрабанда морським шляхом йшла на морських судах іноземних держав: італійських, грецьких, турецьких, доставляючи контрабандний товар в основному з Батумі. Сухопутним шляхом основна маса контрабанди проходила через Проскурів, Плавунець, Кам'янець-Подільский, Волочиськ.

У зв'язку з цим у 1926 році постановою Ради праці і оборони СРСР було прийнято рішення, затверджене Політбюро ЦК ВКП(б), "Про передачу всієї оперативної роботи по боротьбі з контрабандою ОДПУ та його місцевим органам". Крім того з метою очищення прикордонної смуги від контрабандистів, а також надання оперативного удару по їх найбільш небезпечної частині, контрабандистам-професіоналам, ЦВК СРСР своєю постановою 8 травня 1926 року надав органам ОДПУ право позасудового розгляду справ щодо контрабандистів і осіб, до них причетних строком на один рік. Практично це означало перехід справи боротьби з контрабандою до органів ОДПУ. Митниці ж в той час перейшли до виконання виключно своїх оперативних функцій: пропуску та огляду вантажів, пасажирів, їхнього багажу, поштових посилок, стягнення митних зборів та інше. У 1927 році було проведено ряд заходів щодо українського митного відділення, в результаті чого було істотно скорочено митний апарат України, ліквідовано ряд митниць. [13]

25 лютого 1927 року Положення про державні злочини кваліфікована контрабанда була віднесена до групи державних, тобто особливо небезпечних для СРСР злочинів проти порядку управління. Ст.24 Положення передбачала, що кваліфікована контрабанда тягне за собою понад проведену митним управління конфіскацію товарів та накладання штрафу позбавлення волі не нижче одного року, з конфіскацією майна та з суворою ізоляцією, а при особливо обтяжуючих обставинах - розстріл із конфіскацією майна. Його нові норми невдовзі увійшли до Кримінального кодексу УСРР 1927 року.

27 червня 1928 року президія УВК СРСР прийняла доповнення до положення про право ОДПУ стосовно адміністративних висилань, засилань, ув'язнення до концтаборів, тобто відбулося розширення карально-репресивних повноважень ОДПУ.

Сувора каральна політика держави мала істотний вплив і на контрабандистів - розгляд справ про контрабанду здійснювався не судами, а Особливою Нарадою ОДПУ. Збільшення ризику, якому стали піддаватися контрабандисти і їх заляканість привела до зниження рівня контрабанди.

Тому можна зробити висновок, що з 20-х років в Радянській Україні боротьба з контрабандою фактично проводилася органами ОДПУ. Саме органам ПП ОДПУ, шляхом проведення оперативної роботи, виконання інших функцій по боротьбі з контрабандою за допомогою каральних заходів певною мірою вдалося переломити ситуацію. Цьому сприяло кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, яке в той час було важливим елементом механізму політичних репресій.[14]

У 30-ті роки скоротилися випадки затримання контрабанди. Крім того, якщо раніше контрабанда відбувалася переважно шляхом нелегального її переміщення через кордон, то в зазначений період більшість контрабандних порушень являло собою порушення встановлених вимог порядку ввезення та вивезення товарів. В 40-х роках продовжилась тенденція до скорочення контрабанди, на яку вплинули декілька факторів: по-перше, це підвищення якості охорони кордонів прикордонниками; по-друге, це встановлення обмежень щодо виїзду і в'їзду в країну.

Від 5 травня 1961 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було встановлено кримінальну відповідальність за умисне ухиляння від сплати мита, приховування товарів, тобто контрабанди.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1964р. затвердив новий Митний кодекс. У порівнянні з митним кодексом 1928 р. він був значно менше за обсягом (120 статей, згрупованих у три розділи: : "Організація митного управління", "Митні операції", "Відповідальність за порушення митних правил і за контрабанду" ). За порушення митних правил і контрабанду (залежно від вигляду контрабанди) встановлюється адміністративна або кримінальна відповідальність.

Серед функцій митних установ відповідно до кодексу виділялися такі: контроль за дотриманням державної монополії зовнішньої торгівлі, здійснення митних операцій та боротьби з контрабандою. На час прийняття Митного кодексу 1964 р. суттєвих змін зазнала структура самого ГМУ (Головне митне управління). Воно складалося з відділів: оперативно-інспекторського, по боротьбі з контрабандою, митного права та міжнародних зв'язків, кадрів, фінансування, бухгалтерського обліку та контролю.

У 60-х роках змінилась направленість контрабанди, її предметом стали різного роду спекуляції товарами та порушення митних правил стосовно валюти, які мали тенденції до зростання до початку 70-х років.

Контрабанда 70-х років відзначилася великою кількістю предметів антирадянської направленості. Це безпосередньо пов'язано з зовнішньою і внутрішньою політикою держави. В країну нелегально привозилися різна заборонена література, яка негативно відображувала правлячий режим, а також релігійні видання та продукція порнографічного характеру.

У 80-х роках характер контрабанди порівняно з попереднім десятиліттям не змінився, але з'явилися нові предмети контрабанди - це ордені, медалі, які отримані у період першої та другої світових війн - вони були на експорт, а на імпорт новими контрабандними товарами стали наркотичні засоби.

90-ті роки характерні насиченими подіями: по-перше розпад СРСР і формування нової незалежної держави України. Це дуже сильно вплинуло на митну систему: змінилася політика держави, збільшився митний кордон, з'явилися нові митниці і митні пости. Контрабанда в цей час процвітала. З заходу "хлинули" нові товари, зазвичай неякісні. Це все вимагало від держави негайного втручання і регулювання.

Багаторічна практика боротьби з контрабандою показала, що найбільше часто виявляються факти контрабандного ввозу і вивозу предметів у процесі здійснення митного контролю. Разом з тим неможливість своєчасного проведення невідкладних слідчих дій по виявленню злочину істотно утрудняли викриття облич, що роблять контрабанду. Для усунення відзначених недоліків законодавець в Митному кодексі СРСР 1991 року додав митним органам держави функцію дізнання по справах про контрабанду.

25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "…як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу". Відповідно до пункту 3, статті 6 цього закону до компетенції митних органів України була віднесена функція боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

12 грудня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, що введений у дію з 01.01.92 року, за яким пішов цілий ряд актів, що регулюють митну справу в Україні, що дає можливість говорити про виникнення в системі права України самостійної галузі - митного права. У відповідності зі статтею 102 МК України митні органи України є органами дізнання по справах про контрабанду.



2. Сучасний стан боротьби з контрабандою

Зміни, які відбулися більш як за 10 років, що минули з часу прийняття митного кодексу 1991 року, у нашій державі і суспільстві, в економіці України, її зовнішньоекономічній діяльності тощо зумовили необхідність розроблення нового митного кодексу, що, був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р. В новому кодексі в ст..11 серед 14 основних завдань митної служби було виділено і боротьбу з контрабандою і порушенням митних правил, а також і окремий розділ -Розділ XVII Запобігання контрабанді.

Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що, незважаючи на комплекс здійснених органами виконавчої влади заходів, вона продовжує поширюватись, а пов'язані з нею негативні процеси набувають дедалі витонченіших форм, що завдає значної шкоди економіці України, негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі.

Мають місце факти незаконного звільнення товарів від митного оформлення, їх ввезення на митну територію України під виглядом транзиту, переміщення товарів через митний кордон поза пунктами пропуску, недекларування та приховання предметів від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості стосовно вартості товару, кількості вантажу, країни його походження, відправника товару тощо. При цьому активно використовуються фіктивні фірми або такі, що перебувають на обліку як учасники зовнішньоекономічної діяльності, але без укладення відповідних контрактів.

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відеотехніки, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед цукру та м'ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів. Визначальними факторами поширення контрабанди є: існування економічних передумов; недостатня ефективність митного і прикордонного контролю; недосконалість нормативно-правової бази у сфері регулювання імпорту та боротьби з контрабандою; необлаштування державного кордону з державами СНД; високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час імпорту; неоднакове податкове навантаження на суб'єктів господарювання; наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів; корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, інших правоохоронних та контролюючих органах; відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку; недосконалість обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю.

Особливу роль у поширенні контрабанди відіграє людський фактор. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов'язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон, скоюється з використанням корумпованих зв'язків з посадовими особами митних органів, органів охорони державного кордону та інших контролюючих органів. Найпоширенішими протиправними діями є:

· незаконне звільнення вантажів від митного огляду;

· оформлення документів про вивезення за межі території держави товарів, що мали переміщуватися через територію України транзитом, але були реалізовані в Україні;

· опломбування транспортних засобів без огляду вантажу;

· оформлення подвійних митних документів;

· заниження митної вартості товару;

· здійснення митного оформлення неіснуючих або з навмисно завищеною вартістю вантажів на експорт, що дає змогу незаконно відшкодовувати з державного бюджету податок на додану вартість. [18]

Тому 1 квітня 2005 року Постановою Кабінету міністрів України було затверджено Державну програму "Контрабанда - СТОП" на 2005-2006 роки.

Метою цієї Програми є проведення державної політики, спрямованої на здійснення заходів із запобігання і боротьби з контрабандою, забезпечення системного підходу до захисту внутрішнього ринку від контрабандних товарів і підтримки вітчизняних товаровиробників, вирішення питань наповнення державного бюджету та створення сприятливих умов для розвитку економіки.



Висновок

Упровадження ринкових відносин в Україні, недосконалість правового регулювання господарської діяльності, відсутність належного митного та пропускного режимів через державний кордон України, корумпованість окремих службовців Державної митної служби, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України є чинниками, що призвели до стрімкого зростання контрабанди порівняно з радянською добою, особливо це відзначається в останні роки.

Щодо позитивних зрушень у боротьбі з контрабандою, то слід відмітити, що протягом останніх трьох років митними органами досить активно проводиться дізнання по кримінальних справах про контрабанду та справах про порушення митних правил. Аналіз свідчить, що з кожним наступним роком стає добре помітна тенденція до поліпшення показників відшкодування грошових та матеріальних цінностей.

Також слід відмітити, що простежується тенденція до збільшення кількості фактів виявлення більш кваліфікованих і складних правопорушень.

Однак, на сьогодні боротьба з контрабандою та порушенням митних правил залишається одним з домінуючих, першочергових завдань України як незалежної держави у справі захисту її економічних інтересів. Контрабанда - це одна із складових економічної злочинності, від розв'язання цієї проблеми залежатиме економічне зростання держави.



Список використаної літератури

1) Чорний В.Б. Християнська десятина, Київська Русь, митна справа та сьогодення. - Київ:КВЦ, 2001. - 473 с. (199)

2) Фріс П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України: Монографія / За аг.ред. М.В. Костицького, -К.: Атіка, 2005. - 124 с. (45-46)

3) Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана-Хмельницького та її реалізація в державі Військо-Запорозьке. - К.: Обереги, 199.

4) Бойко В.М. Історія митної справи в Україні. -К.:, 2002.

5) Володимирський-Буданов М.Ф. Обзор истории руського права - Ростов-на-Дону: Фенікс, 1995, с. 344-345.

6) Внешнеэкономические связи Османской империи в новое время (конец ХVIII - начало ХХ в.). - М., 1989.

7) Шеремет В.И. К Истории русско-турецкой торговли в конце ХVIII - начале ХIХ вв. // Историография и источникове-дение истории стран Азии и Африки. - Вып. II. - Ленинград, 1968.

8) Яковкина Н.И. Франко-русские торговые отношения в начале ХIХ века // Вестник Ленинградского университета.

9) Восточный вопрос во внешней политике России. Конец ХVIII - начало ХХ в. - М., 1978.

10) Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства: Матеріали науково-практичної конференції курсантів, студентів та молодих науковці. - Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2005. - 149 с.

11) Митна політика України в контекстні європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення: Матеріали науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2003. - 256 с.

12) Бойко А.И. Контрабанда: История, социально-экономическое содержание и ответственность, - СПб. Изд-во "Юридический центр Пресс", 2002. - 299 с.

13) Історія митної справи в Україні: Монографія./За ред.. П.В.Пашка, В.В. Ченцова. К: Знання, 2006 -568 с.

14) Морозов О.В. Історія митної справи та митної політики в Україні (Vст.до.н.е. - 1991 р.): Навч. Посібник, Дніпропетровськ, АМСУ, 2005 - 314 с.

15) Організаційне, правове та економічне забезпечення виходу підприємств, організацій і виробничих кооперативів СРСР на зовнішній ринок. М., 1990. С. 132.

16) Дмитрієв С. С. Виникнення і розвиток радянської митної системи / / Соціалістичний митний контроль. 1967. № 3-4. С. 11.

17) Основні документи щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності. М., 1989. С. 5.

18) Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 р. N 260 "Про затвердження Державної програми "Контрабанді - СТОП" на 2005-2006 роки"

Размещено на Allbest.ru

...