Системний підхід до поняття сутності митної політики та її ґенези

Формулювання цілей статті. Метою статті є уточнення об'єктно-суб'єктного складу державної політики у сфері митної справи, процесу її формування й реалізації в контексті забезпечення національних митних інтересів і безпеки України.

Виклад основного матеріалу. Предметом дослідження митна політика стала з кінця XIX ст. Дослідники того часу зазначили, що «...вся митна політика звертала увагу (спочатку) на суб'єкт торгівлі. Проблема торговельної політики полягала у визначенні ставлення державної влади до осіб, які здійснюють торгівлю з чужоземними країнами». Лише з часом почалося дослідження об'єкта митної політики. Під кутом економічного підходу об'єктом у митній політиці є те, на що спрямований економічний вплив з боку митних органів як суб'єкта митної політики, тобто товар, послуги, транспортні засоби, інтелектуальна власність та фізичні особи, які перетинають митний кордон держави [4].

Митну політику загалом можна визначити як систему політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, націлених на реалізацію і захист внутрішньо- та зовнішньоекономічних інтересів держави з метою активного й цілеспрямованого здійснення політичних і соціально-економічних перетворень в умовах формування ринкової економіки й відповідних ринкових суспільних відносин.

Митна політика була історично першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі. Основними засобами здійснення митної політики є встановлення митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, застосування митних тарифів, митних податків та інших платежів. Митна політика безпосередньо має сприяти забезпеченню економічної безпеки України. У Митному кодексі України [7] митна політика визначається як система принципів і напрямків діяльності держави у сфері захисту митних інтересів і забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки.

Митна політика України є різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів і національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Митна політика ґрунтується на базових національних інтересах і відповідних аспектах державної політики національної безпеки й здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так і зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародних правових актів і звичаїв. Головним чином засоби реалізації митної політики задіяні при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України. [2] Визначення сутності митної політики неможливе без розгляду цілей, функцій митної політики, об'єкта та суб'єкта митної безпеки, визначень митної служби тощо. Тому далі розглянемо саме ці пункти.

Об'єднує ж більшість авторів думка, що основною метою державної митної політики є захист інтересів держави, який реалізується через внутрішню та зовнішню політику. Зовнішня політика спрямовується на створення сприятливих умов для досягнення основних завдань внутрішньої політики. Так, І. Бережнюк зазначає, що сфери реалізації та взаємозв'язок внутрішньої й зовнішньоекономічної політики держави окреслюються в теоретичному та практичному плані достатньо чітко, проте сфера митної політики як складової внутрішньої та зовнішньої політики держави трактується різними науковцями неоднаково [9].

Заслуговує на увагу підхід до поняття митної справи відомих українських науковців у галузі митного регулювання С. Ківалова та Б. Кормича [8]. В основу триступеневої системи автори ставлять митну справу, на другий рівень - митну політику, а на третій - засоби провадження митної політики, саму ж митну справу автори визначають як діяльність держави та її компетентних органів щодо встановлення тарифних і нетарифних обмежень з переміщення товарів через митний кордон і контролю за їх виконанням з метою проведення в життя державної митної політики. Митну політику вони трактують як складову внутрішньої та зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки й економічного суверенітету держави.

Визначаючи взаємозв'язок митної справи та митної політики, фахівці констатують, що досить часто наявний не надто коректний підхід до цього питання, причиною якого є неправильне визначення як на законодавчому, так і на теоретичному рівні співвідношення понять митної політики, митного права та митної справи, коли перші два включалися до обсягу останнього [8].

У своїй монографії Л. Пісьмаченко [6] розмежовує поняття зовнішньоекономічної політики, зовнішньоекономічної діяльності й зовнішньоекономічних відносин і визначає сутність поняття «зовнішньоекономічна політика» як діяльність державних законодавчих і виконавчих органів, спрямовану на формування ефективних економічних відносин держави на міжнародній арені. О. П. Борисенко [1] визначає зовнішньоекономічну політику держави як цілеспрямовану діяльність органів державної влади з реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави, що спрямована на забезпечення соціально-економічного розвитку через ефективне співробітництво в системі світового господарства та побудована на принципах послідовності, економічної незалежності й державного суверенітету. Таким чином, поняття «зовнішньоекономічна політика держави» є інтегрованою державно-управлінською категорією, яка поєднує в собі управлінську та економічну складові в контексті поєднання інтересів держави, приватнопідприємницького сектору та окремих громадян [1]. При цьому автори дотримуються єдиної думки щодо того, що одним із напрямків реалізації зовнішньоекономічної політики є формування й реалізація митної політики. Тобто якщо визначати зовнішньоекономічну політику як систему, митна політика є підсистемою цієї системи.

У Митній енциклопедії [10] автори подають таке визначення митної політики: митна політика - це система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави.

Цілями державної митної політики є забезпечення національних митних інтересів держави та їх безпеки. Функції митної політики - призначення й сукупність обов'язків щодо держави. До основних функцій належать такі (рис. 1):

Рис.1. Основні функції митної політики

Митні інтереси - це певний спектр національних інтересів держави, які пов'язані з їх забезпеченням і реалізацією виконання митної справи й задоволення яких сприяє забезпеченню ефективного функціонування, стійкого розвитку економічної системи, зменшенню загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві у сферах, що пов'язані з митною сферою та визначається поточним станом зовнішньоекономічних відносин, повнотою задоволення матеріальних потреб громадян, ступенем реалізації визначених стратегічних орієнтирів соціально-економічного розвитку й захисту культурного та інформаційного середовища держави, станом зовнішньоекономічної та митної безпеки [11].

Суб'єкти організації та забезпечення здійснення митної справи зображено на рис. 2.

Рис. 2. Суб'єкти організації та забезпечення здійснення митної справи

Митна політика як складова державної політики має бути логічною, стабільною, зваженою та реалізовуватися на основі норм митного права. Її головне завдання - це розроблення та правове закріплення стратегії й тактики державних реформ у митній галузі. Створення та заміщення політико-правової бази зумовлює підбір арсеналу засобів для її реалізації. Насамперед це правовий механізм. Тобто Митний кодекс України і законодавство в цій галузі другорядні відносно митної політики. Правила, які регламентуються законодавством, є засобами реалізації митної політики, оскільки в них закладено механізм досягнення визначеної мети. Напрямки митної політики мають бути об'єктивні з метою дальшого відбиття в нормативно-правовій базі. Отже, базою для формування державної митної політики України, на думку П. Пашка [5], яку ми поділяємо, мають стати її складові, які будуть реалізувати головну мету Стратегії національної безпеки - гарантований поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, дальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави в сучасному світі.