Використання експертних методів для оцінки ризиків в митній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання експертних методів для оцінки ризиків в митній діяльності

Л.В. Ващенко, аспірант Академії митної служби України

Розроблено теоретичні положення і методичні основи щодо вдосконалення митного контролю в Україні на основі використання експертних методів в митній діяльності. З'ясовано сутність сучасних експертних методів в митній справі України, запропоновано доцільність використання експертних методів в управлінні ризиками в митній діяльності за допомогою методу експертних оцінок.

Ключові слова: експертні методи; вдосконалення; управління ризиками; митна діяльність.

Ключевые слова: экспертные методы; усовершенствования; управление рисками; таможенное дело.

Keywords: expert methods; improvements; management; custom business; risks.

Постановка проблеми

Нині управління ризиками в митній діяльності є ключовим не тільки для України, але й для інших держав у світі [1; 2]. У митній справі досить часто відчувається нестача числової інформації, брак репрезентативної вибірки (статистичних даних), тому митні органи не в змозі використати для обчислення ступеня ризику, скажімо, такий зручний показник, як середньоквадратичне відхилення. Щоб прийняти управлінське рішення в такій ситуації, можна спробувати дістати додаткову інформацію, ще раз проаналізувати проблему. Зіставляючи здобуту інформацію з тією, яка пов'язана з нагромадженим досвідом, сформованими уявленнями та інтуїцією, суб'єкт управління може надати низці альтернативних результатів гіпотетичної ймовірності (“прикинути на око”).

Водночас бажано до здобуття кількісних чи вербальних оцінок залучити фахівців у ролі експертів. Як показали дослідження [3-6], формальній аксіоматиці теорії ймовірності можна надати іншої інтерпретації, яку називають суб'єктивною ймовірністю. Суб'єктивна ймовірність події - це ступінь упевненості особи в тому, що подія відбудеться. Статистичний метод обчислення ризику потребує наявності значного масиву даних, якого в розпорядженні суб'єкта ризику просто немає, причому здобути інформацію неможливо (немає репрезентативної статистики), тому здебільшого доводиться застосовувати експертні методи. Зазвичай експертам пропонується навести свої оцінки щодо суб'єктивної ймовірності виникнення певних збитків, на підставі яких можна було б відшукати середні значення експертних оцінок і побудувати криву розподілу ймовірностей збитків.

Актуальним у даному випадку є питання вдосконалення митної діяльності в системі управління ризиками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Експертна (суб'єктивна) оцінка ймовірності проводиться на основі як об'єктивних даних, так і суб'єктивних знань, тобто на загальній досвідченості, а також інтелекті та інтуїції особи, яка проводить оцінювання ймовірності.

Найпершою науковою спробою щодо розмежування понять ризику й невизначеності (непевності) стала праця [5] одного з представників неокласичної школи, американського економіста Франка Найта, опублікована в 1921 р. під назвою “Ризик, невизначеність, прибуток”. У ній він стверджує, що ризик - це лише така невизначеність, яку можна технічно оцінити й виміряти. За метод вимірювання він узяв визначення ймовірності. Залежно від точності й способу розрахунку цієї ймовірності розподілив її на три види: математична; статистична; експертної оцінки.

У подальшому в наукових працях [4-6] Севіджа, Пойя, Кайберга, Фінберга, де Фінетті та інших обґрунтовувалось уведення некласичних імовірностей, що не мають частотного сенсу. Такі ймовірності називаються суб'єктивними. Згідно з теорією Найта про ризик ітиметься лише тоді, коли результат будь-якої діяльності можна визначити за допомогою хоча б одного з трьох згаданих методів розрахунку ймовірності.

Експерт відіграє роль певного приладу, який або робить пріоритетний вибір, або встановлює логічний зв'язок, що об'єктивно існує між причиною та наслідком. Таким чином, суб'єктивна ймовірність дає змогу встановити зв'язок між невизначеністю і випадковістю. Це актуально в тому разі, коли йдеться про використання ймовірності до оцінок ступеня ризику у прийнятті рішень у митній справі.

Незважаючи на суттєвий внесок науковців у розробку теорії і практики митної справи, недостатньо уваги приділяється питанням подальшого розвитку державного митного контролю як системи аналізу та управління ризиками [1; 2; 7; 8; 9] щодо діяльності його суб'єктів.

Мета статті - врахування сучасних методів та напрямків діяльності з удосконалення митної справи. Митна діяльність має враховувати постійні зміни у просторі, кризу та зростання ризику.

Виклад основного матеріалу

Сучасні умови не скасовують необхідності належного здійснення митної справи всіма суб'єктами митної діяльності [1; 7], дотримання митного законодавства, вжиття заходів запобігання недотриманню вимог законодавства та зниження митних ризиків. Управління ризиками в митній справі використовується всіма розвинутими країнами [2].

Щоб застосувати метод експертних оцінок у процесі прийняття рішень, необхідно вибрати експертів, провести їх опитування й обробити одержані результати. Залежно від масштабу проблеми експертизу організовує суб'єкт управління або призначена ним група. Кількісний та якісний склад експертів визначають на підставі аналізу широти проблеми, вірогідності оцінок, характеристик експертів і затрат ресурсів. Вірогідність оцінок групи експертів залежить від рівня знань окремих експертів та їх кількості. Зі зростанням кількості експертів збільшуються часові та фінансові витрати, пов'язані з формуванням групи, проведенням опитувань та обробкою результатів. Таким чином, підвищення вірогідності експертизи пов'язано зі збільшенням витрат.

Характеристики групи експертів визначаються на базі індивідуальних характеристик експертів (табл. 1): компетентності, креативності, конформізму, ставлення до експертизи, конструктивності мислення, колективізму, самокритичності.

Таблиця 1

Індивідуальні характеристики експертів

експертний оцінка ризик митний

Для кількісного оцінювання ступеня компетентності використовують коефіцієнт компетентності, з урахуванням якого звужуються думки експерта.

Зазначені характеристики експерта (табл. 1) досить повно описують важливі якості, які впливають на результати експертизи. Частина їх оцінюється позитивно, частина - негативно. Тому виникає проблема узгодження характеристик та вибору експертів з урахуванням суперечностей щодо їх якостей.

Опитування - основний етап спільної роботи групи управління ризиком у митній діяльності із залученням експертів на цьому етапі з такими процедурами [6]: вирішення організаційно-методичних питань; постановка завдання та формування запитань до експертів; інформаційне забезпечення роботи експертів.

Вибір того чи іншого виду опитувань визначається цілями експертизи, сутністю розв'язуваної проблеми, повнотою та вірогідністю початкової інформації, терміном і затратами на проведення опитування.

Розглянемо зміст і технологію проведення таких видів опитування, як анкетування та інтерв'ювання.

Анкетування - опитування експертів у письмовій формі за допомогою анкети, в якій містяться запитання, котрі можна класифікувати за змістом і типом. За змістом вони поділяються на три групи: об'єктивні дані про експерта (вік, освіта, посада, фах, стаж роботи); основні запитання по суті розв'язуваної проблеми; додаткові запитання, що дають змогу знайти джерела потрібної інформації, аргументацію відповідей, самооцінку компетентності експерта.

За типом основні запитання класифікують так: відкриті, закриті, з альтернативами відповідей [4; 6]. Відкриті запитання передбачають відповідь у довільній формі. Їх доцільно застосовувати в разі великої невизначеності проблеми. Цей тип запитань дає змогу широко охопити проблему, виявити спектр думок експертів. Недолік таких запитань - це розмаїття можливих відповідей, що ускладнює обробку анкет. Закриті запитання характеризуються тим, що відповідь на них може бути подано у такому вигляді: “так”, “ні”, “не знаю”. Запитання з альтернативами відповідей передбачають вибір експертами однієї з множини передбачуваних відповідей. Їх доцільно використовувати за наявності кількох, досить чітко визначених варіантів. Ці варіанти формуються для орієнтації з альтернативами відповідей у можливому колі напрямів розв'язування проблеми. Щоб дістати докладнішу інформацію з кожного питання, можна запропонувати порядкові та бальні шкали. Експерт за кожною відповіддю обирає значення порядкової та бальної оцінки. Наприклад, значеннями порядкової шкали можуть бути “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”. Обробці анкет із запитаннями цього типу за складністю належить проміжне місце між відкритими та закритими запитаннями.

Інтерв'ювання - усне опитування, що проводиться у формі бесіди-інтерв'ю. Для підготовки бесіди розробляють запитання до експерта. Характерна особливість цих запитань полягає в тому, що експертові потрібно відповісти швидко, оскільки практично немає часу на обмірковування. Тематику інтерв'ю експертові можна повідомити заздалегідь, але конкретні запитання слід сформулювати безпосередньо в процесі бесіди. Доцільно у зв'язку з цим готувати послідовність запитань, починаючи від простого й поступово поглиблюючи та ускладнюючи, але водночас конкретизуючи запитання.

Перевагою інтерв'ю є живий контакт інтерв'юера з експертом, що дає змогу оперативно дістати необхідну інформацію з допомогою прямих та уточнюючих запитань - залежно від відповідей експерта.

Недоліком інтерв'ю є небезпека великого впливу інтерв'юера на відповіді експерта, брак часу для глибокого обмірковування відповіді.

Метод Дельфі [5] - це багатотурова процедура анкетування. У першому турі експертам пропонують запитання, на які вони дають відповіді з метою виокремлення середнього, медіани і граничних значень оцінок. Експертам повідомляють результати обробки першого туру опитування, уточнюючи розміщення оцінок кожного експерта. У другому турі експерти аргументують або змінюють свою оцінку з поясненням причин коригування. Результати обробляють і повідомляють експертам. Якщо після першого туру коригувались оцінки, то результати обробки другого туру містять нові середні й граничні значення оцінок експертів.

Ітеративна процедура опитування з повідомленням результатів обробки кожного туру забезпечує краще узгодження думок експертів. Необхідність аргументувати та коригувати оцінки експертів не означає, що метою експертизи є досягнення повної узгодженості їхніх думок. У кінцевому підсумку, можливо, буде виокремлено дві або більше груп думок, що відображають належність експертів до різних наукових шкіл, відомств і категорій осіб.

Інтелектуальний штурм - це групове обговорення, що має на меті здобуття нових ідей, варіантів розв'язання проблеми. Характерною особливістю цього різновиду експертизи є активний творчий пошук принципово нових рішень, коли відомі шляхи та способи рішень непридатні. Для проведення сеансу призначається головуючий, основне завдання якого - керувати перебігом обговорення поставленої проблеми. Важлива вимога до виступів - конструктивний характер ідей і пропозицій. Виступи експертів фіксуються й після закінчення сеансу аналізуються, тобто висловлені ідеї та рішення групуються і класифікуються за різноманітними ознаками, оцінюється ступінь корисності й можливості реалізації.

Дискусія широко використовується на практиці для обговорення проблем, шляхів їх розв'язання, аналізу різноманітних чинників тощо. Для проведення дискусії формують групу експертів не більше ніж 20 осіб. Головне завдання колективного обговорення проблеми - всебічно проаналізувати всі чинники, позитивні та негативні наслідки, виявити позиції та інтереси учасників. Результати дискусії фіксуються. Коли дискусію закінчено, ці записи аналізуються для чіткішого розуміння основних результатів, виявлення різних думок. Приблизно через добу після закінчення дискусії можна збирати додаткову інформацію від експертів.

Розглянуті види опитування доповнюють один одного. Так, усебічний критичний аналіз наявного переліку об'єктів можна ефективно провести у формі дискусії. Для кількісної та якісної оцінки властивостей, параметрів, часу та інших характеристик застосовують анкетування й метод Дельфі. Інтерв'ювання доцільне для уточнення результатів, здобутих іншими видами експертизи.

Провівши опитування групи експертів, дістають певну інформацію. Наявність як числових даних, так і змістовних висловлювань експертів спонукає до застосування якісних і кількісних методів обробки результатів групового експертного оцінювання.

На практиці оцінку вірогідності настання несприятливої події в митній діяльності можна здійснити методом експертних оцінок. Для проведення цієї роботи бажано мати трьох експертів, добре знайомих із суттю проблеми. Ними можуть бути:

- керівник митного органу;

- співробітник, що працює над цими питаннями;

- кваліфікований фахівець.

За характером дії ризики в митній діяльності можна поділити на прості й складні. Складні є композицією простих, кожен із яких у композиції слід розглядати як простий. Прості ризики можна визначити повним переліком непересічних подій, кожна з яких не залежить від інших. Тому початковим завданням буде складання вичерпного переліку ризиків митної діяльності.

Наступне завдання - визначення питомої ваги кожного простого ризику в усій їх сукупності. Третє завдання - оцінка вірогідності настання події, що належить до кожного простого ризику. Останнє завдання - підрахунок ризику в кожній групі простих ризиків.

Принципове значення має припущення про те, у скільки разів перший пріоритет вагоміший останнього, тобто В_і /Y к = Ф.

Визначимо вагу груп з найменшим пріоритетом з умови:

Y к=2: [К*(Ф + 1)].

Потім визначимо вагу за групами пріоритетів:

Ве = Ві * [[(к + е) * Ф +е - 1]/(к - 1)].

Ваги простих чинників

Ві = Ве/Ме.

Якщо пріоритети за простими ризиками не встановлюються, то всі вони мають рівні ваги, тобто Ві = 1/п.

Потім оцінка експертів піддається аналізові на їх несуперечність, який виконується за певними правилами.

Правило 1. Мінімально допустима різниця між оцінками двох експертів за будь-яким чинником мусить бути меншою 50. Порівняння проводиться за модулем, тобто плюс або мінус не враховується. Це правило спрямоване на усунення неприпустимих відмінностей в оцінках вірогідності настання окремого ризику.

Правило 2 спрямоване на узгодження оцінок експертів у середньому. Воно використовується після виконання правила 1, для розрахунку розбіжності оцінки підсумовуються за модулем, тобто, не звертаючи уваги на знаки, результат ділиться на кількість простих ризиків. Оцінки експертів можна визнати такими, що не суперечать одна одній, коли отримана величина не перевищує 25.

Якщо в думках експертів буде виявлено суперечності (не виконано правила 1 і 2), вони обговорюються на нараді для вироблення узгодженої позиції з конкретного питання. Результат роботи експертів оформлюється, як у табл. 2.

Таблиця 2

Результат роботи експертів