Сучасний стан та перспективи розвитку вантажоперевезень в Україні

Дослідження зовнішньоекономічних операцій, а саме експорту, імпорту та транзиту вантажів у ракурсі використання різних видів транспорту є одним із важливих аспектів аналізу транспортно-митної інфраструктури держави, що виступає важливою складовою транспортної галузі в цілому. Виходячи із цього, проаналізуємо динаміку зазначених показників протягом 2011-2013 рр.

Досліджуючи обсяг експорту послуг у 2011-2012 рр. доцільно відмітити, що 35,6% та 30,9% відповідно, припадало на послуги вантажного транспорту. У 2013 р. значення цього показника знизилось і становило 29,5%. В порівнянні з 2011 р. експорт послуг вантажного транспорту у 2012 р. скоротився на 14,2% і склав 4,2 млрд. дол. США. В 2013 р. він зріс на 2,4% і становив 4,3 млрд. дол. США.

Аналізуючи зовнішньоекономічну діяльність України за видами вантажопотоків у 2011-2013 рр. доцільно відмітити, що у 2011 р. частка експорту та транзиту у загальній структурі була найвищою і становила відповідно 38,65% та 37,57 %, питома вага імпорту 23,78%. У 2012 р. частка експорту зросла на 4,1% і становила 45,19%, при цьому імпорт знизився на 2,01%, а транзит на 4,54%. Що стосується 2013 р., то домінуючою залишається частка експорту, яка у порівнянні з 2012 р. зросла на 6,54%, при цьому спостерігається скорочення питомої ваги транзиту на 4,53%.

Варто відмітити, що найактивніше у зовнішньоекономічній діяльності задіяний залізничний та трубопровідний транспорт, проте, суттєвою залишається й питома вага автомобільних перевезень. Осередками експорту та імпорту в Україну є країни ЄС та СНД. Найбільшими країнами транзитниками є Російська Федерація, Молдова, Туреччина та Італія, проте, у 2012 р. відбулось суттєве скорочення загального обсягу транзитних вантажів через територію України.

Окрім того, протягом 2011-2013 рр. суттєвим є зростання абсолютної кількості вантажних автомобілів, що перетинали кордон України на в'їзд та виїзд. Також, варто зазначити, що у 2011-2013 рр. спостерігалось суттєве переважання вантажних автомобілів, що в'їжджали в Україну над тими, що виїжджали, а саме у: 2011 р. на 60609 од., 2012 р. на 76366 од., 2013 р. на 52693 од. відповідно. В розрізі напрямку руху транспорту (в'їзд-виїзд) найбільш завантаженими були українсько-російська, українськопольська та українсько-білоруська ділянки митного кордону. Основна ж частка транзитних вантажних автомобілів припадала на українсько-російську, українсько-молдовську та українсько-білоруську ділянки.

Проте, незважаючи на наявність значних позитивних зрушень, транспортна система України все ще потребує суттєвого удосконалення та розвитку.

Серед основних проблем, що стримують розвиток транспортної галузі варто виділити наступні:

На авіаційному транспорті:

- технічна невідповідність більшості аеропортів України вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та Міжнародної асоціації авіаційного транспорту (ІАТА) щодо забезпечення належного стану матеріально-технічної бази вітчизняних аеропортів;

- старіння парку літаків авіаційні підприємства через нестачу фінансових ресурсів практично не мають можливості безпосередньо закуповувати нові літаки;

- зменшення ресурсу аеродромного покриття, авіаційної наземної техніки, споруд та обладнання, недостатні геометричні розміри, несуча спроможність елементів аеродромів, пропускна спроможність термінальних комплексів тощо.

На залізничному транспорті:

- незадовільний стан рухомого складу та інфраструктури. Рівень спрацьованості основних засобів виробництва на залізничному транспорті сягає 80-90%. Оновлення рухомого складу відбувається украй повільно: дефіцит напіввагонів оцінюється у 21% їх наявного парку, а пасажирських вагонів, за оцінками Укрзалізниці, становив у 2013 р. 360 вагонів, у 2015 р. очікуваний показник 1465 вагонів [4]. Значна частина колійних шляхів змонтована на дерев'яних шпалах, із яких 15-17% не придатні для подальшого використання. Оновлення потребує й значна частина інфраструктури залізничної галузі (вокзали, станції, готелі, засоби зв'язку та керування рухом тощо) [7].

На морському транспорті:

- низькі темпи оновлення флоту та інфраструктури на морському транспорті. Це призвело до старіння основних засобів виробництва: середній вік вітчизняних суден становить понад 20 років, що не дозволяє багатьом суднам заходити до закордонних портів;

- незадовільні технічні характеристики вітчизняних портів: глибина підхідних каналів та акваторій, технічний стан причалів, навантажувально-розвантажувальних механізмів, систем автоматизації й комп'ютеризації залишаються на рівні 90-х років минулого століття;

- недосконалість транспортної інфраструктури перевезень, що призводить до зростання конкуренції з боку Російської Федерації, Румунії, Молдови, Білорусі щодо залучення на свою територію традиційних для України і нових транспортних потоків;

- недостатній рівень лібералізації митних процедур на прикордонних станціях при перевезенні вантажів (в тому числі транзитом);

- неефективна тарифна політика на транспорті, про що свідчить факт скасування знижок на переробку транзитних вантажів у портах України в період кризи на початку 2008 р. Із ІІ півріччя цього ж року знижки було відновлено, проте, транзитні вантажопотоки вже були спрямовані в обхід України, їх так і не було повернено. Надмірні ставки портових зборів порівняно з іншими чорноморськими портами стримують нарощування обсягів обробки транзитного вантажу у вітчизняних МТП на користь морських портів Румунії, Молдови й інших країн Чорноморського басейну [4].

На автомобільному транспорті:

- відставання в розвитку транспортної мережі, перш за все, автомобільних доріг загального користування, від темпів автомобілізації країни;

- незадовільний стан автодоріг. Уповільнення процесу реформування системи управління дорожнім господарством консервує ситуацію із будівництвом та утриманням доріг в її нинішньому стані, коли 51,1% доріг не відповідає транспортно-експлуатаційним вимогам за рівністю, 39,2% -- за міцністю [8]. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2-3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах;

- незначні темпи оновлення рухомого складу майже 70% рухомого складу є технічно та/або морально застарілими, а 50% автобусів експлуатується понад 10 років;

- крім того, до причин, що стримують розвиток вантажних перевезень автомобільним транспортом через Україну варто віднести: нестачу професійного управління вантажним автотранспортом; складні умови діяльності; несприятливі умови для кредитування, особливо малого бізнесу; відсутність ефективного нагляду та контролю за галуззю створює нерівні умови конкуренції, що сприяє існуванню безвідповідальних перевізників; процедури в пунктах перетину державного кордону, процедури митного очищення, невідповідна організація руху автотранспорту в морських портах; недостатній розвиток інтермодальних перевезень та застарілі методи логістики [9].

Пріоритетними напрямами розвитку транспортної галузі в Україні в умовах післякризового відновлення мають стати наступні:

- розбудова сучасної мережі автомобільних доріг, утримання їх у належному експлуатаційному стані та зниження рівня аварійності на дорогах;

- створення прозорих, конкурентних умов на ринку автомобільних перевезень; запровадження сучасних технологій регулювання руху; запровадження європейських екологічних норм; підвищення безпеки перевезень;

- впровадження європейських стандартів щодо гарантування безпеки авіації та захисту прав пасажирів (реалізація можливостей, що надаються Повітряним кодексом); розбудова нових транспортних пасажирських ліній між містами України та з іншими регіонами світу; розбудова сучасного аеропортового господарства;

- розмежування функцій державного регулювання та господарських функцій для розвитку інфраструктури морських портів за участю інвесторів; впровадження нової тарифної політики, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність українських портів; розширення мережі мультимодальних перевезень суднами «ріка --море» та круїзних, прогулянкових маршрутів; переключення частини перевезень з автомобільного на річковий транспорт;

- оновлення виробничих потужностей залізничного транспорту (оновлення рухомого складу, розбудова залізничної інфраструктури тощо); запровадження швидкісного руху; застосування нових інноваційних технологій перевезень та обслуговування клієнтів;

- спрощення та модернізація процедур під час перетинання товарами і транспортними засобами митного кордону України, впровадження процедури «єдиного вікна» в морських і річкових портах; розвиток мережі вантажних митних комплексів і логістичних центрів;

- розроблення та впровадження нових механізмів залучення фінансових ресурсів у розвиток транспортної інфраструктури, одним з яких є державно-приватне партнерство. Відповідно до законодавства України укладення угод між державою і приватними партнерами може здійснюватись у вигляді договору про концесію.

На основі отриманих результатів, можна зробити наступні висновки. Обсяги вантажоперевезень протягом аналізованого періоду зберігали тенденцію до зростання. При цьому, найбільш активно до транспортування вантажів залучався залізничний та автомобільний транспорт. На інтенсивний розвиток зовнішньоекономічної діяльності вказує й динаміка обсягів експорту та імпорту. Проте, одним із стримуючих факторів її активізації є незадовільний стан транспортної галузі та її суттєве відставання від європейських стандартів. Виходячи із цього, одним із першочергових кроків на шляху до вирішення зазначеної проблеми повинно бути формування транспортної галузі України із врахуванням специфіки вітчизняної логістичної інфраструктури.

Література

1. Бакурова А. В. Статистичний аналіз автотранспортних вантажних перевезень з використанням методу когнітивного моделювання [Електронний ресурс] / А. В. Бакурова. Режим доступу : irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe

2. Експорт, імпорт і транзит вантажів за 2011 рік / Держкомітет статистики України Київ, 80 с.

3. Експорт, імпорт і транзит вантажів за 2012 рік / Держкомітет статистики України Київ, 82 с.

4. Собкевич О. В. Модернізаційні пріоритети реформування транспортно-дорожнього комплексу в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/ articles/files/Modern_TDK-6b534.pdf.