Сутність і основні методи національної інноваційної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність і основні методи національної інноваційної політики

Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Умови ефективного науково-технічного розвитку країни:

> раціональна мотивація використання НТП у виробництві;

> соціальна ефективність впровадження результатів НТП (забезпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, захист навколишнього середовища тощо);

> конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;

> забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур;

> державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.

Основні напрямки (цілі) науково-технічної політики:

o розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

o стимулювання НТП, розповсюдження прогресивних науково-технічних тенденцій і процесів;

o стратегічний, науковий і технологічний прорив;

o підтримка інноваційної діяльності в економіці;

o раціональне використання науково-технічного потенціалу країни;

o зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зростання");

o суспільна мотивація та підтримка Інтелектуальної праці. Інноваційна політика держави має на меті об'єднання науково-технічної та інвестиційної політики (рис. 8.5). Державна інноваційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Основні принципи державної науково-технічної та інноваційної політики:

1) демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

2) орієнтація на створення ринкової (підприємницької) економіки;

3) забезпечення соціалізації економіки на основі використання досягнень НТП;

4) дотримання вимог екологічної безпеки;

5) визначення пріоритетності й селективної підтримки науково-дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення в економіці країни, підвищення ефективності виробництва та конкурентноздатності економіки;

6) збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

7) принцип реалістичності - економіко-організаційне та правове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним з найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При всій різноманітності національних підходів до економіки всі країни прагнуть до розробки І реалізації державної інноваційної політики.

Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові: систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання малого інноваційного підприємства та підтримку його.

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного сектора інноваційної діяльності. Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного І виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання подана комплексом підходів і рішень, що визначають головні напрями діяльності щодо нововведень, яка пов'язана з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо.

Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.

Набір методів І засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антитрестовського законодавства; різні форми підтримки між організаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.

Традиційним методом впливу на розвиток інновацій у промисловості, особливо в періоди економічних піднесень, є податкові пільги. Так, Конгрес США ще в 1954 р. ухвалив 174-й розділ "Кодексу прибуткового оподаткування", відповідно до якого витрати на науково-дослідні і експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР) дозволялось відносити до поточних витрат на виробництво. їх вираховували з оподатковуваного прибутку.

Під час формування та функціонування національних інноваційних систем розвинених країн спостерігаються такі закономірності:

- держава відіграє в цьому процесі активну роль під час формування та функціонування НІС, до того ж у міру становлення Інноваційної економіки здійснюється перехід від прямого управління до індикативного;

- збільшення обсягу нових знань, розвиток технологій, насамперед інформаційних і телекомунікаційних мереж, мініатюризація виробництва сприяють створенню мережевих структур, в основу управління якими покладено принципи самоорганізації (синергетичні принципи);

- підвищується роль регіонів у розвитку інноваційних процесів, при цьому інноваційна система розглядається як один з інструментів територіального розвитку;

- у міру розвитку національних інноваційних систем відбувається їхня інтеграція в наднаціональні інноваційні системи.

Інноваційна система формується під впливом безлічі об'єктивних для країни чинників, зокрема її території, наявності природних і трудових ресурсів, особливостей історичного розвитку інститутів держави й форм підприємницької діяльності. Ці чинники є довгостроковими детермінантами напряму й швидкості еволюції інноваційної активності. Крім того, кожна національна інноваційна система характеризується певною структурою й деякою мірою впорядкованістю, що припускають достатню стабільність інституційної взаємодії (при цьому в кожній країні складається національна конфігурація інституційних елементів).

Таким чином, досвід розвинених країн свідчить, що прискорення соціально-економічного розвитку найефективніше відбувається в результаті реалізації інноваційної моделі. Тому створення національної інноваційної системи розглядається як одне зі стратегічних завдань держав, що динамічно розвиваються.

Державна інноваційна політика в Україні

Відомо, що інновація означає нововведення, а інноваційна політика держави - це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів.

Проблема розвитку національної інноваційної інфраструктури не посідає надто вагоме місце в наукових дослідженнях, проте окремі автори приділяють цій тематиці велику увагу. Серед них О. Чучко, М. Якубовский та В. Щукін, Н. Фролова, Л. Федулова та інші [5].

Актуальність інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким зростанням впливу науки та нових технологій на соціально-економічний розвиток, що відбувся протягом останніх 20-30 років. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових економічних процесів.

Ми ставили перед собою завдання з'ясувати вплив державної політики на інноваційну діяльність в Україні. Враховуючи те, що метою інноваційної діяльності є не лише вузькотехнічна, але й максимально повна, комплексна модернізація національної економіки, досягнення цієї мети можливе лише завдяки взаємній інтеграції таких суспільно-економічних ланок, як "наука" і "виробництво". науковий технічний інноваційний україна

Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому переваги від застосування інноваційної моделі отримали перш за все багаті країни. Для економік, що розвиваються, досягнення цих переваг залежить від ефективності їх спеціальної інноваційної політики проривного типу, що полягає в дієвому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі наявного науково-технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій науково-технологічного розвитку.

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави.

Закон України "Про інноваційну діяльність" визначає головною метою державної інноваційної політики створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [1].

Основними принципами державної інноваційної політики є: орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності тощо.

Таким чином уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення обсягу інвестицій (за рахунок усіх джерел фінансування) для забезпечення інноваційного розвитку.

Про пріоритетність розвитку інноваційних процесів у національних економіках як розвинених країн, так і країн, що бурхливо розвиваються, свідчить той факт, що за останні 15 років кількість осіб, зайнятих у сфері інноваційної діяльності у США та країнах ЄС зросла удвічі, а у Південно-Східній Азії - у 4 рази. У той самий час в Україні цей показник скоротився удвічі. У Ірландії, сучасному технологічному лідер і Європи , частка інноваційно активних підприємств у 2004-му році становила 73 % , що для порівняння в Україні складає приблизно 12 % [4].

У навчальній літературі зустрічаємо таке узагальнене визначення інноваційної інфраструктури - це всі інформаційні, організаційні, маркетингові, освітні й інші мережі, які допомагають новій ідеї добиратися до своєї практичної реалізації й знаходити свого споживача. За допомогою різних елементів інноваційної інфраструктури вирішуються основні завдання сприяння інноваційної діяльності: інформаційне забезпечення; виробничо-технологічна підтримка інноваційної діяльності; сертифікація, стандартизація та інтелектуальний захист інноваційної продукції; підготовки, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів для інноваційної діяльності та ін [3].

З вище викладеного можна зробити висновок, що фундаментом інноваційної економіки є інноваційна інфраструктура. Для цілеспрямованої, послідовної державної інноваційної політики, серед інших заходів, необхідним є забезпечення структурної повноти, комплексності і системності нормативно-правової і законодавчої бази інноваційного розвитку освітньої галузі.

Размещено на Allbest.ru