Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертаціїї на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Львів - 20001. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інвестиційна сфера економіки України перебуває останніми роками у глибокій кризі. Між тим, як зазначено в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”, “досягнення мети - стабільного економічного розвитку - потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення”. У зв'язку з цим науково обгрунтоване і послідовно чітке управління інвестиційними процесами відіграє вагому роль у формуванні ринкової економіки.

Основною проблемою в інвестиційній сфері України є недостатність фінансових ресурсів та малі можливості їх залучення. Через часто непродуману фінансову політику держави в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори-юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Удосконалення управління інвестиційними процесами потребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше, державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочих місць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції мають важливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціальної інфраструктури. По-друге, приватне управління інвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Однак ця мета не завжди збігається з цілями соціальної політики.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вдається залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значимість даної теми дослідження.

Світова економічна література з проблем управління інвестуванням робить акцент на фінансових інвестиціях та формуванні ефективного інвестиційного портфелю. Відомими представниками цього напрямку є Г.Александер, Дж.Бейлі, Л.Гітман, М.Джонк, Х.Джонсон, Д.Марковіц, П.Рос, У.Шарп та інші.

Теоретичні проблеми інвестиційної діяльності в українській науці висвітлені в працях таких спеціалістів, як І.А.Бланк, М.М.Герасимчук, Б.В.Губський, С.А.Давимука, Р.А.Іванух, Б.Є.Кваснюк, Л.В.Колобова, М.І.Крупка, Т.В.Майорова, О.М.Мозговий, А.А.Пересада, П.С.Рогожин, В.Я.Шевчук та інші. Однак більшість робіт вітчизняних економістів орієнтовані на аналіз поточного стану інвестиційної політики української держави. Значно менше уваги приділено проблемам, які виникають при управлінні інвестиційними процесами в умовах перехідної економіки, зокрема, знаходженню шляхів мінімізації фінансових ризиків. Недостатнім також є дослідження стратегій фінансового інвестування - в перспективі пріоритетного напрямку розвитку інвестиційної сфери економіки України.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає в обгрунтуванні можливих джерел та шляхів формування необхідних інвестиційних ресурсів підприємств і держави, розробці рекомендацій щодо вдосконалення і підвищення ефективності методів управління інвестиційними процесами в перехідній економіці.

Відповідно до поставленої мети дослідження, визначено такі основні завдання: інвестиційний процес

проаналізувати стан інвестиційної діяльності в Україні та вітчизняний і світовий досвід управління інвестиційними процесами;

обгрунтувати необхідність спрямування вільних фінансових ресурсів іноземних та вітчизняних підприємств, банків у реальну економіку та її структурну перебудову;

розглянути інвестиційно-інноваційну політику українського уряду, з'ясувати її основні етапи та визначити шляхи вдосконалення;

прослідкувати дії законодавчих та виконавчих органів влади щодо регулювання інвестиційних процесів на етапі малої і великої приватизації державних підприємств;

висвітлити основні методи визначення ефективності інвестицій, які використовуються у світовій економічній науці, та адаптувати їх до вітчизняних реалій;

виявити та систематизувати ризики, які виникають при здійсненні інвестиційної діяльності;

розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо управління інвестиційними процесами в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є методи та особливості управління інвестиційними процесами на макро- і мікрорівнях, а об'єктом - економіка України, зокрема інвестиційна сфера на складному етапі переходу до ринку.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є надбання економічної теорії, розробки вітчизняних та іноземних учених у сфері інвестування. У роботі використано такі методи наукового дослідження: системний, історичний, статистичний, порівняння, прогнозування, графічний тощо. Статистичну основу дисертаційного дослідження становлять матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики, Національного банку України, комерційних банків та підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, належать такі:

розглянуто й уточнено економічну суть інвестора, з одного боку, як власника вкладених коштів, а з другого - як учасника діяльності об'єкта інвестування, і запропоновано визначення категорії “інвестиційний процес”;

розкрито структурні елементи інвестиційної політики держави та досліджено їх вплив на стимулювання економічного розвитку в умовах перехідного періоду;

обгрунтовано необхідність та значення інформаційного забезпечення для ефективного функціонування вільних економічних зон і з'ясовано їх роль у залученні іноземних та вітчизняних інвестиційних ресурсів для вирішення регіональних проблем;

проаналізовано лізинг як джерело інвестиційних ресурсів і як напрямок інтенсифікації інвестиційного процесу в малому підприємництві в умовах формування ринкової економіки;

розроблено та апробовано методику розрахунку величини дисконтної ставки для власного капіталу інвестора і обгрунтовано доцільність її використання при аналізі ефективності інвестицій у перехідній економіці;

запропоновано власне визначення категорії “інвестиційний ризик” та систему його класифікації, конкретизовано шляхи мінімізації фінансових ризиків в умовах вітчизняної економіки.

Теоретична значимість роботи полягає в поглибленні наукового аналізу управління інвестиційними процесами та інвестиційними ризиками в перехідній економіці України.

Практичне значення дослідження полягає в розробленні рекомендацій щодо вдосконалення управління інвестиційними процесами в українській економіці. Результати роботи знайшли своє відображення в розробці інструкцій з проведення інвестування та при формуванні пропозицій щодо фінансування довгострокових програм у Залізничному відділенні Промінвестбанку України, пов'язаних з питаннями управління інвестиційними процесами на макро- і мікрорівні.

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукового дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових семінарах кафедри фінансів і кредиту та кафедри економічної теорії, на річних підсумкових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертаційної роботи були апробовані на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми становлення маркетингу і зовнішньоекономічного комплексу в перехідних економіках” (Львів, 1996 р.) і “Банківська та фінансово-кредитна системи та їх роль в сучасних умовах” (Львів, 2000 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових статей загальним обсягом 2,1 д.а., з них три статті у фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Робота викладена на 170 сторінках машинописного тексту, містить 8 таблиць, 3 рисунки. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 181 найменування та 5 додатків.

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, основні завдання, наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі досліджено науково-теоретичні основи управління інвестиційними процесами. Інвестиції є одним з найважливіших чинників регулювання ринкової економіки. Обсяг й ефективність використання інвестицій мають безпосередній вплив на макроекономічну ситуацію у країні. Від співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією залежить стан економіки (піднесення, спокою чи спаду). Крім того, від величини видатків на інвестиції залежить реальний обсяг виробництва у країні.

У дисертації показано, що випереджувальне зростання інвестицій над прибутками може спонукати менеджерів до скорочення нововведень, яке в перспективі призведе до виробничої кризи. Вихід із кризи можливий лише на основі спрямування інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність, що приводить до розширеного відтворення на технічно новій основі.

Зазначено, що в умовах поглиблення iнтеграцiї свiтового господарства iнвестицiйна активнiсть в усiх країнах пiдтримується та посилюється за допомогою участi iноземного капiталу. Між тим, мета залучення іноземних інвестицій відрізняється для країн з різними рівнями розвитку економіки. Для розвинутих країн метою залучення іноземних інвестицій є оптимізація регіональної структури, зменшення кількості безробітних, створення нових підприємств тощо. Країни з перехідною економікою мають на меті сприяння ринковим перетворенням і прискорення інтеграції у світову економіку.

Важливою тенденцією, яка прослідковується при вивченні динаміки іноземного інвестування в Україну, є те, що прямі іноземні інвестиції (ПІІ) з 1992 до 1998 року зростали. Але, починаючи з 1996 року, це зростання відбувалося повільнішими темпами. У 1999 р. величина ПІІ катастрофічно впала, що видно з табл. 1.

У розділі з'ясовано, що одним із шляхів подолання структурної кризи перехідної економіки є концентрація ресурсів у найперспективніших підприємствах, їх реконструкція і технологічне оновлення, підвищення рентабельності виробництва за рахунок економії на витратах.

Таблиця 1. Приріст і темпи зростання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україні (1992-1999 рр.)

	1992-1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Приріст ПІІ, $ млн.	219,4	264,1	413,4	541,3	625,4	747,1	437,2
Темп зростання, %	100,0	120,4	156,5	130,9	115,5	119,5	58,5

Процедура реструктуризації державних підприємств у нашій країні є складною і зарегламентованою. Однак нормативними актами неможливо передбачити всі наявні варіанти проведення реструктуризації на різних підприємствах і розробити універсальний підхід.

У дисертації відзначено особливу роль у структурнiй перебудовi економiки комерційних банків і фондового ринку. Прискорюючи концентрацію доходiв пiдприємств та населення, забезпечуючи децентралiзацiю капiталу, вони сприяють раціональному розподiлу інвестиційних ресурсів серед економiчних суб'єктiв ринку.

Аналіз світового досвіду структурних перебудов засвідчує, що держава мусить дати можливість ринку самому визначити пріоритети і не втручатись у виробничий цикл. Основною функцією держави має бути забезпечення розв'язання соціальних проблем, які виникають у перехідній до ринку економіці. Держава може впливати на структурні перетворення безпосередньо через бюджетне фiнансування конкретних загальнодержавних структуроутворювальних iнвестицiйних програм i кредитування їх за рахунок коштiв бюджету, а також податками, амортизацiйною полiтикою, державними завданнями і замовленнями, цiнами, лiцензiями та квотами, фондами й лiмiтами, рiзними пiльгами тощо.

На нашу думку, інвестиційний процес - це специфічний для певного середовища процес залучення інвестора до об'єкта інвестицій з метою отримання інвестиційного доходу. При управлінні iнвестицiйними процесами iнвестор передусім повинен сформувати стратегiю дiяльностi та встановити контроль за її реалiзацiєю. Стратегiчнiсть дiяльностi полягає в спрямуваннi всiх дiй в єдиний потік.

Дисертант зазначає, що важливим етапом стратегії управління інвестиційним процесом мусить бути оцінка потенційних інвестиційних проектів. Вважаємо, що на цій стадії необхідно визначити, чи відповідає проект тій меті, яку поставив перед собою інвестор, чи достатній запланований рівень прибутку і наскільки суттєвий ризик неповернення вкладених інвестицій. Стратегiя дiяльностi також включає фiнансову полiтику, яка полягає у врiвноваженнi iнтересiв суспiльства, власника та виконавця. Саме вона лежить в основi фiнансової дiяльностi та формування бюджету реалiзацiї стратегiї. Ще однiєю важливою передумовою високої ефективностi реалiзацiї вибраної стратегiї є побудова такої системи управлiння об'єктом, яка б забезпечила вiдповiднiсть займаних мiсць керiвниками їх управлiнським здібностям. Цiлеспрямованість розподiлу грошових коштiв значною мірою залежить вiд надiйностi системи управлiння.

Автор поділяє управління фінансовими інвестиціями на стратегічне та портфельне. При iнвестуваннi в корпоративнi цiннi папери основними цiлями стратегічного iнвестора є збереження чи перерозподіл власності шляхом придбання контрольних пакетів акцій, забезпечення доступу до дефіцитних видів продукції (послуг), майнових та немайнових прав, участь в управлінні підприємством за рахунок придбання великих або блокуючих пакетів акцій тощо. Для портфельного інвестора такими цілями можуть бути захист інвестицій від інфляції, збереження та приріст капіталу, отримання регулярного поточного доходу тощо.

У розділі зазначено, що залежно від рівнів ризику і прибутковості, яким інвестори надають перевагу, виділяють два види управління: активне і пасивне. Пасивне управління характерне для консервативних інвесторів. Основними цілями тут виступають захист вкладень від інфляції та отримання гарантованого доходу при мінімальному ризику і малих витратах на управління. Цей вид управління передбачає створення диверсифікованих портфелів цінних паперів. Пасивне управління полягає в тому, що конфігурація портфеля протягом довгого проміжку часу не переглядається. Перегляд портфеля здійснюється лише у випадку, коли змінюється один з таких чинників: пріоритети інвесторів, значення безризикової ставки, загальні прогнози ринку і прибутковість вихідного портфеля.

Указано, що активне управління полягає в детальному моніторингу ринку, оперативному придбанні фінансових інструментів, які відповідають цілям інвестування, а також швидкій зміні структури портфеля. Основною особливістю активного управління є прагнення інвестора досягнути прибутковості, яка є більшою, ніж середньоринкова. Такий вид управління вимагає значних витрат на інформаційно-аналітичну підготовку рішень, придбання чи розробку власного програмно-технічного та методичного забезпечення. Ці витрати спрямовуються на торгівельну активність та доступ до систем біржової та позабіржової торгівлі, створення мережі для скупiвлi акцiй. Активне управлiння може бути вибране лише тими фiрмами, якi володiють достатнiм власним капiталом, високопрофесiйним персоналом, а також мають значний досвiд управлiння як власним портфелем цiнних паперiв, так i портфелями, якi їм доручалися.

У другому розділі здійснено макроекономічний аналіз інвестиційного процесу в Україні. Зазначено, що інвестиційна політика держави здійснюється у правовій, адміністративній та економічній формах. Економічна форма включає монетарну та фіскальну політики. Вони найвагоміше впливають на ділову активність. Головними інструментами монетарної політики є політика процентної ставки, обмеження кредиту, резервні вимоги, операції на відкритому ринку, рефінансування та облікові операції, політика вибіркового кредитування та політика обмінного курсу національної валюти. До інструментів фіскальної політики належать податки й державні видатки. У праці зроблено висновок про те, що державні інвестиції повинні спрямовуватись насамперед на розвиток тих галузей господарства, які забезпечують економічний суверенітет чи мають значний науково-технічний потенціал і конкурентноспроможність.

У дисертації зазначено, що в умовах дефіциту централізованих капітальних вкладень державі доцільно використовувати такий вагомий метод впливу на інвестиційну діяльність підприємств, як податкове стимулювання. Основними методами податкового стимулювання є податкові канікули (для іноземних інвесторів), зменшення податкових ставок, особливо на прибуток, прискорена амортизація, використання податкового інвестиційного кредиту.

Далі в розділі вказано, що основною перевагою зменшення ставки оподаткування є те, що низькі податкові ставки є самі по собі стимулом, адже вони залишають інвесторам більшу частину прибутків. Виважена політика амортизаційних відрахувань сприяє формуванню власних джерел інвестицій для підприємств. Змінюючи ставки та порядок амортвідрахувань, державні регулюючі органи визначають ту частину чистого прибутку, яка може бути вивільнена від податків шляхом включення у витрати виробництва та потім перерахована в амортизаційний фонд для фінансування інвестицій. Прискорене списання інвестицій також можна здійснювати, зменшуючи оподатковуваний прибуток на певний відсоток інвестиційних витрат. Дисертант зауважує, що надання податкового інвестиційного кредиту збільшує фінансові ресурси підприємства, які можна використовувати для здійснення інноваційних програм. Крім того, до складу державної інвестиційної політики входять також дії законодавчих та виконавчих органів влади по регулюванню інвестиційних процесів між інвесторами, посередниками та реципієнтами як на макро-, так і на мікрорівнях.

Автор підкреслює, що активні інвестиційні процеси можливі в ході проведення приватизації. Однак коли більшу частку акцій отримують менеджери і робітники підприємств замість своїх приватизаційних майнових сертифікатів, то це мало сприяє оновленню і розвитку виробництв, оскільки не відбувається залучення для цього реальних коштів. Україні потрібна широка мережа фінансових інститутів, які б акумулювали заощадження населення в інвестиції. Розвиток інвестиційних фондів та компаній стримується тому, що сьогодні вони не мають змоги акумулювати кошти для їх інвестування в ефективні проекти, оскільки в нас ще не розвинутий вторинний ринок цінних паперів, а приватизаційні майнові сертифікати не стали тими фінансовими інструментами, які б могли вплинути на інвестиційну діяльність. Дисертант поділяє твердження про те, що в нормальних ринкових умовах дивіденди від цінних паперів інвестиційних фондів перевищують середні дивіденди на фондовому ринку.

Третій розділ присвячений пошуку напрямків вдосконалення управління інвестиційними процесами в Україні. Автор зазначає, що необхідною умовою ефективної інвестиційної політики є висока ділова активність. В окремих регіонах країни її можна забезпечити шляхом створення вільних (спецiальних) економічних зон. Важливим чинником створення вільної економічної зони (ВЕЗ) є наявність належної інфраструктури регіону: сучасних засобів комунікації, достатніх площ для підприємств, водо- і енергопостачання, забезпечення житлом майбутніх інвесторів тощо.

У ВЕЗ доцільно застосовувати податкові пільги, а саме: звільнення від квот, мита та інших податків на імпорт сировини, капітального обладнання, податків на експорт, цілковите або часткове звільнення від податку на прибуток на певні періоди тощо. Важливими також є пільги по наданню фінансових послуг. Це випливає з того, що основним джерелом фінансування інвестицій у вільних економічних зонах є банківські кредити. В умовах забюрократизованості українського підприємництва вагомим стимулом було би надання адміністративних пільг, які б забезпечували спрощену процедуру реєстрації інвестиційних проектів. Ще однією необхідною передумовою залучення інвестицій на територію вільної економічної зони є встановлення сприятливих цін на послуги та обладнання.

Дисертант доходить висновку, що усі переваги вільної економічної зони відображаються в інформаційному забезпеченні. Його основною функцією є доведення до потенційних вітчизняних та іноземних інвесторів можливостей та переваг вкладання капіталу саме в цю вільну економічну зону. Для цього використовуються посольства, торгівельні представництва країни за кордоном, загальна та спеціалізована преса, Internet. Ефективнішим способом інформаційного забезпечення іноземних компаній є створення спеціалізованих фірм, які б доносили до потенційних інвесторів повні і правдиві відомості про новостворювані вільні (спеціальні) економічні зони. На особливу увагу з боку цих спеціалізованих фірм заслуговують іноземні компанії з високою репутацією, позитивне ставлення яких до певних зон може виявитись вирішальним чинником для прийняття рішення про інвестування іншими фірмами.

У цьому розділі дисертації проаналізовано роль лізингу в iнтенсифiкацiї iнвестицiйного процесу в малому пiдприємництвi. Лізинг дає можливість підприємству-орендарю розширити виробництво і розпочати обслуговування обладнання без великих одночасних затрат і необхідності залучення позичкових коштів. У дисертаційній праці показано, що лізинг як вид інвестування дає змогу ефективно використовувати надані податкові пільги. Передусім не оподатковуються витрати на інвестиції в обладнання, яке в майбутньому буде надаватися в лізинг. Крім того, лізингодавець на собівартість відносить процентні платежі по кредиту, який він взяв для купівлі цього обладнання, та амортизаційні нарахування. Для лізингоодержувача база оподаткування прибутку зменшується на суму орендних платежів. В умовах лізингу кредитуються не сфера обігу, а реальне виробництво та використання результатів науково-технічного прогресу.

В окремому підрозділі дисертації проаналізовано ефективність інвестицій. Відзначено, що більшість показників (чиста теперішня вартість, період окупності інвестицій, індекс прибутковості, внутрішня норма прибутковості) передбачають використання дисконтної ставки для приведення розрахунків до реалій того середовища, у якому будуть здійснюватися інвестиції. Значення цього коефіцієнта становить мінімально допустиму віддачу на вкладений капітал, при якій інвестор надасть перевагу запропонованому йому проекту в порівнянні з альтернативним.

На основі проведеного аналізу автор робить висновок, що за допомогою загальнодоступної економічної інформації можна здійснити розрахунок показника ставки дисконтування для інвестора. Цей показник приведе різночасові фінансово-економічні дані до єдиної бази розрахунку. На основі розробленої методики автор розрахував річну ставку дисконтування для інвестицій, здійснених за рахунок власних джерел в Україні у 2000 році.

У дисертації зазначено, що за теорією інвестиційного аналізу ставка дисконтування для власного капіталу підлягає мультиплікативному впливу гарантованого рівня прибутковості, який не залежить від виду інвестиційних вкладень, темпу інфляції та коефіцієнта, який відображає ступінь ризику конкретного інвестування:

(1 + Сд) = (1 + Н) Ч (1 + І) Ч (1 + р), (1)

де Сд - ставка дисконтування;

Н - мінімально гарантована реальна норма прибутковості;

І - індекс інфляції;

р - поправка на ризик.

Мінімальною нормою прибутку вважається найменший гарантований рівень прибутковості на ринку капіталів, тобто нижня межа вартості капіталу.

У праці підкреслено, що для проведення необхідних розрахунків треба обчислити інфляцію в Україні, виражену в доларах США. Це можна здійснити за допомогою даних про величину загальної інфляції в Україні та темпу падіння гривні стосовно долара:

(1 + ІГ) = (1 + Т$) Ч (1 + І$), (2)

де ІГ - гривнева інфляція в Україні;

Т$ - темп падіння гривні стосовно долара США;

І$ - доларова інфляція в Україні.

І$ = (1 + ІГ) / (1 + Т$) - 1. (3)

Отже, будь-який фінансовий індикатор прибутковості, виражений у гривнях, можна перерахувати у свій валютний еквівалент за формулою:

Д$ = (1 + ДГ) / (1 + Т$) - 1, (4)

де Д$ - валютна прибутковість у поточних цінах;

ДГ - гривнева прибутковість у поточних цінах.

Далі за допомогою формул (5) та (6) цей показник можна очистити відповідно від доларової чи гривневої інфляції. Тим самим отримуємо прибутковість будь-якого фінансового інструменту в постійних цінах:

ДП = (1 + Д$) / (1 + І$) - 1, (5)

де ДП - прибутковість у постійних цінах,

ДП = (1 + ДГ) / (1 + ІГ) - 1. (6)

У дисертації зазначено, що показник прибутковості цього виду інвестування в постійних цінах включає в себе мінімально гарантований безризиковий рівень прибутковості, загальноекономічний ризик та ризик конкретного варіанта інвестування.

Якщо розрахунки здійснюються в поточних цінах у гривнях, то отримані дані потрібно підставити у формулу (1). До обчисленого таким чином коефіцієнта дисконтування необхідно додати поправку на ризик (розраховану, наприклад, експертним методом).

Для проведення необхідних розрахунків треба взяти до уваги, що гривнева інфляція в Україні в 1999 р. становила 19%, а темп падіння гривні до

долара США - 52,2%. Отримані дані можна відобразити за допомогою табл. 2, у якій рівень прибутковості основних фінансових інструментів за допомогою вищенаведених формул приведено до єдиної бази розрахунку. Це дасть нам змогу вибрати той, у якого норма прибутку на початок 2000 року є мінімальною.

Таблиця 2. Індикатори прибутковості основних фінансових інструментів в Україні на початок 2000 р.

Фінансові інструменти	Гривнева прибутковість в поточних цінах (ДГ), %	Валютна прибутковість в поточних цінах (Д$), %	Прибутковість в постійних цінах (ДП ), %
ОВДП	18,5	-22,1	-0,6
Депозити фізичних осіб	34,8	-11,4	13,1
Депозити юридичних осіб	30,5	-14,3	9,5
Депозити у доларах США	-	8,5	38,5
Міжбанківські кредити	15,3	-24,2	-3,2
Акції компанії “Стирол”	18,0	-22,5	-0,01

Для прийняття правильного інвестиційного рішення, крім визначення величини очікуваного доходу, ступеня ризику, необхідна й оцінка, наскільки очікуваний дохід компенсує передбачуваний ризик. У зв'язку з цим у дисертації зроблено висновок, що для більшості інвесторів важлива не тільки максимізація прибутку, але й мінімізація ризику майбутнього інвестиційного проекту.

В останньому підрозділі третього розділу запропонована класифікація інвестиційних ризиків у перехідній економіці (схема), проаналізовано методи мінімізації інвестиційних ризиків. Одним з них є диверсифікація, яку можна застосовувати як до реальних, так і до фінансових інвестицій. У випадку реальних інвестицій кошти можна вкладати у виробництво зовсім різних товарів чи послуг або інвестувати різні напрямки вдосконалення технологій. Диверсифікованими можуть бути також ті інвестиції, які вкладені в один об'єкт під різне забезпечення.

Напрямки фінансового інвестування можна поділити за видами або за строками погашення цінних паперів, які включені у створений інвестором портфель. Диверсифікація означає використання різноманітних схем управління, що приведе до такого комбінування елементів, при якому досягається максимально можливе зниження ризику при збереженні максимально можливого доходу.

Дисертант вважає, що можна застрахувати ті втрати від настання ризикового випадку, які піддаються розрахунку ймовірності їх виникнення. Покриття цього ризику може забезпечити договір страхування. Страховий захист може бути створений державою, наприклад, при регулюванні фінансового ринку. Методами такого регулювання є ліцензування учасників фінансового ринку, встановлення правил випуску цінних паперів, уведення обов'язку надавати інформацію про емітентів тощо. Іншим видом страхового захисту є укладення договорів страхування зі страховими компаніями.

Автор доходить висновку, що трансфер ризиків між учасниками інвестиційного проекту можна закріпити в певних пунктах договору, які в ході його реалізації автоматично диференціюють відповідальність за ризик. Створення резерву коштів на покриття непередбачуваних витрат може відбуватися через встановлення співідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і величиною видатків, які необхідні для подолання недоліків у виконанні проекту.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці пропозицій щодо вдосконалення певних етапів управління інвестиційними процесами, дослідженні впливу різноманітних макроекономічних чинників на нього та конкретизації потенційних джерел нарощування інвестиційних ресурсів, що загалом дає змогу підвищити ефективність інвестування в умовах формування ринкової економіки.

Результати проведеної роботи дозволяють нам сформулювати такі висновки та пропозиції:

1. В Україні необхідно забезпечити оптимальну пропорцію між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання. Вважаємо, що розвиток третинного сектора, тобто сфери послуг, є пріоритетним напрямком структурної перебудови національної економіки України. Зародковий стан тих галузей, які займаються виробництвом предметів споживання, розширенням і вдосконаленням інфраструктури для обслуговування виробничих процесів усіх інших секторів, переконує у важливості їх першочергового інвестування. Без повнокровного функціонування третинного сектора неможливе становлення ринкової економіки в нашій країні.

2. Інвестиційний процес - це втілення в життя інвестиційного проекту від прийняття рішення до отримання сприятливого або несприятливого результату. Як показав аналіз, інвестиційний процес незалежно від об'єкта інвестування повинен охоплювати такі основні етапи:

формування пріоритетних напрямків інвестиційної діяльності;

розробка правил прийняття рішень щодо вибору потенційного інвестиційного проекту;

обов'язковий економічний аналіз проектів;

визначення величини необхідних інвестиційних ресурсів та джерел їх формування;

вибір механізму реалізації інвестицій;

визначення методів контролю за реалізацією інвестицій.

3. Активність здійснення вітчизняних та іноземних інвестицій безпосередньо залежить від того, які пріоритети вибирає держава, використовуючи при цьому такі важливі форми впливу, як монетарна і податкова політики. Застосовуючи усі можливі фінансові інструменти, держава може домогтися збільшення або зменшення притоків капітальних вкладень. Проведення державою будь-якої зміни обмінних курсів, інтервенції на ринку іноземних валют, переглядання резервних вимог для комерційних банків, установлення нової облікової ставки та застосування інших інструментів монетарної політики викликають миттєву реакцію на світовому ринку капіталів. На поведінку іноземних інвесторів мають також вплив політика власності, контроль над цінами, секторні обмеження внесення прямих іноземних вкладень.

4. В умовах зменшення централізованих державних капітальних вкладень оптимальна інвестиційна політика українського уряду, на нашу думку, повинна проводитися за такими основними напрямками: податкове стимулювання інвестицій, застосування прискореної амортизації, створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, підтримання та заохочення інноваційної діяльності.

5. При створенні вільних економічних зон доцільним (після вибору пріоритетів) є розповсюдження відповідного інформаційного забезпечення, яке б розкривало можливості діяльності в зоні. Воно повинно включати опис наявної в регіоні ефективної інфраструктури, яка необхідна для зменшення витрат на перевезення сировини та готової продукції, перелік наданих податкових, фінансових (наприклад, при отриманні банківського кредиту) та адміністративних пільг. Крім того, цей рекламний проект повинен включати і можливі недоліки зони: погані кліматичні умови, забруднення довкілля тощо. Щоб довести інформацію про новостворювану зону до потенційних інвесторів, необхідно залучити всі можливі засоби: спеціально створені для цього фірми, закордонні дипломатичні та ділові представництва, загальну та спеціалізовану економічну пресу, Internet тощо.

6. З точки зору інвестора, лізинг постає як можливість вкладення власних чи залучених коштів у придбання та подальше надання в оренду майна. Цей вид інвестування є на наш погляд дуже перспективним в Україні, де ринку лізингу практично ще не існує. Для підприємця основною перевагою використання лізингу є можливість періодично обновлювати морально застаріле обладнання, витрачати менше коштів у вигідні йому строки.

7. За допомогою загальнодоступної економічної інформації можна розрахувати мінімальну річну дисконтну ставку, яку доцільно використовувати при обчисленні ефективності інвестицій в Україні в 2000 році при вкладенні власного капіталу. В нашій країні мінімальну норму прибутковості можна отримати при спрямуванні вільних коштів на депозити. Виведена ставка, яка становить 9,5%, може використовуватися як ставка дисконтування при здійсненні розрахунків ефективності безризикових інвестицій у постійних цінах. Якщо розрахунки здійснюватимуться в поточних цінах у гривнях, то ця ставка становитиме 30,3%, а в доларах - 8,5%. Ураховуючи ризик, який очікує інвесторів при вкладанні грошей у перехідні економіки, мінімальна ставка дисконтування в Україні у 2000 р. при розрахунках у постійних цінах становить 23%, в поточних цінах у гривнях - 47%, у доларах США - 23%.

8. На нашу думку, інвестиційний ризик - це невизначеність доходів від певного виду інвестиційного проекту, яка пов'язана з можливістю виникнення протягом його реалізації несприятливих ситуацій і наслідків. Усі дії, які покликані мінімізувати інвестиційний ризик, можна поділити на такі групи:

диверсифікація, яка дозволяє розподілити їх між учасниками проекту;

страхування інвестиційних ризиків;

трансфер - передача ризиків партнерам по інвестиційному проекту;

збільшення частки відрахувань на непередбачені обставини.

9. Хеджування, яке використовується для зменшення ринкових ризиків, полягає у відкритті протилежних позицій на грошовому і строковому ринках з метою застрахування грошових позицій від втрат у майбутньому, які можуть бути викликані зміною цін. Розвиток хеджування є необхідною умовою становлення ринку фінансових інвестицій в Україні. Однак воно потребує створення сучасної законодавчої бази, яка б регулювала застосування похідних цінних праперів (форвардних і ф'ючерсних контрактів та опціонів). Їх використання сприяє мінімізації цінових ризиків і залученню іноземних інвесторів на вітчизняний фондовий ринок.

10. В умовах формування ринкової економіки управління інвестиційними процесами є складним і суперечливим. Від держави воно потребує чітких, стабільних та сприятливих для якнайбільшого залучення інвестицій правил гри. Інвестор на кожному його етапі стикається зі значними труднощами та ризиками. Тому дії всіх суб'єктів інвестиційних відносин щодо підвищення ефективності управління інвестиційними процесами повинні полягати в збільшенні інвестиційних ресурсів та зменшенні інвестиційних ризиків.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скоморович І.Г. Інвестиційно-структурна політика держави в умовах переходу до ринку // Вісник Львівської комерційної академії. - Серія економічна, випуск 6. - Львів: Коопосвіта, 1999. - С. 184-189 (0,4 д.а.).

2. Скоморович І.Г. Проблеми взаємовідносин між інвесторами та підприємствами // Формування ринкової економіки в Україні. Науковий збірник, випуск 5. Львівський національний університет імені І.Франка. Центр ринкознавства “ІНТЕРЕКО” - Львів, 1999. - C.360-364 (0,3 д.а.).

3. Скоморович І.Г. Інвестиційні ризики та їх диверсифікація // Регіональна економіка. - 2000. - №1. - С.163-168 (0,5 д.а.).

4. Скоморович І.Г. Проблеми та особливості інвестиційної діяльності банків на сучасному етапі // Проблеми становлення маркетингу і зовнішньоекономічного комплексу в перехідних економіках. Збірник наукових праць. Львів, 1996. - С. 121-124 (0,2 д.а.).

5. Прокопів В.С., Скоморович І.Г., Турко Ф.М. Проблеми інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. - К.: УкрІНТЕІ, 1995. - 27с. (особистий внесок автора 0,7 д.а.).

Размещено на Allbest.ru

...