Економічна природа і роль позичкового проценту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський інститут банківської справи

Університету банківської справи НБУ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Економічна природа і роль позичкового проценту”

Виконав:

Студент групи 202-ФК(бс)

Ящук Роман Віталійович

Науковий керівник:

Старший викладач Галько Оксана Романівна

Львів 2012



Зміст

Вступ

1. Позичковий процент, його функції та економічна роль

2. Норма позичкового процента і фактори, що на неї впливають

3. Ринок позичкових капіталів та методи державного регулювання позичкового процента. Динаміка процентних ставок в Україні за останні 5 років

Висновки



Вступ

Подальше реформування економічної системи України неможливо без існування й сталого розвитку її фінансового сектора, у якому значна роль відводиться банківським установам. Це обумовлено тим, що саме банки в умовах ринку є одним із найважливіших елементів структури економіки щодо організації руху грошових і капітальних ресурсів. Разом з цим, здатність банківської системи створювати гроші базується на умові, відповідно до якої банки можуть використовувати свої можливості щодо створення грошей за допомогою кредитування.

При цьому саме останні роки можна вважати періодом значних змін у процесі формування та перерозподілу фінансових ресурсів, прискореного зростання обсягів наданих кредитів. Однак, поряд із цим відчувається й недостатнє використання кредитних можливостей банків України для мультиплікативного розширення грошової маси та задоволення потреб реального сектора економіки. Проявом цього можна вважати обмеження кредитної активності банків з метою підтримання надлишкової ліквідності та зниження ймовірних фінансових ризиків. До того ж відсутність сучасних стратегій банків щодо управління кредитними потоками також має негативний вплив на здатність банківської системи забезпечувати економіку країни кредитними коштами у необхідному обсязі. Водночас залишається відкритим і питання взаємно узгодженості різноманітних функцій управління кредитним процесом принаймні у разі роботи з постійними клієнтами, доцільності розширення визначених етапів кредитування під час непередбачених змін зовнішнього середовища. Тож об'єктивно виникає низка завдань стосовно вдосконалення управління кредитними потоками банків.



1. Позичковий процент, його функції та економічна роль

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво вже досягло певного рівня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинеш кредитні відносини. Процент узагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

У капіталістичному суспільстві кредит як рух позичкового капіталу надається для задоволення потреб капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. За таких умов позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було вигідним і для кредитора, і для позичальника.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає у тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником з приводу величини процента, його видів, методів сплати виникають певні економічні відносини, які визначають роль процента в ринковій економіці. Він е другою (після валютного курсу) економічною змінною, за якою ведуться жорсткі спостереження в економіці. Адже процентна ставка є вартістю позички для позичальника та винагородою позикодавця за інвестицію. Вона впливає на стан останньої та на рішення суб'єктів підприємницької діяльності щодо інвестицій чи зберігання своїх коштів у фінансових активах. Значний вплив процентної ставки і на повсякденне життя громадян, на їхні особисті рішення щодо споживання та заощадження. Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1)прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2)обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього такі методи:

Директивні:

— обмеження верхнього рівня ставок;

— обмеження різниці між процентами

— маржі (різниця між ставками виданих кредитів і залучених депозитів);

Недирективні:

— рівень резервних вимог НБУ;

— обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комбанкам;

— нормативи ліквідності банків;

— система оподаткування прибутків банків.

Для процента характерно те, що він відображає єдність відносин щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання позиченої вартості позичкового капіталу є переданням певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, який повертається. Сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту, оскільки може здійснюватися раніше, одночасно чи пізніше від повернення кредиту.

Джерелом сплати процента є прибуток позичальника, створений із застосуванням позичкового капіталу в процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку, збереження позичкового капіталу та стимулювання.

Сутність розподільної функції полягає у тому, що прибуток, отриманий позичальником із використання позичкового капіталу, розподіляється на дві частини -- позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу закріплюється кредитною угодою і визначається за допомогою процентної ставки, яка узгоджується сторонами. Причому сплата і розмір позичкового процента мають імперативний характер, тобто його сплати в обумовленому розмірі не можна уникнути. Отже позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що за допомогою процента кредиторові забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик -- небезпеку втрат: у кредиторів -- унаслідок зниження реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників -- при їх підвищенні. Процентний ризик банків виникає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позиками. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позиками, як правило, зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового капіталу на позичальника, а через нього -- на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати за рахунок підвищення цін на свої товари.

Щоб запобігти втратам власного капіталу, щоб зменшити ризик його втрати, банки в період інфляції застосовують такі способи:

— запроваджують плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди -- щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування);

— намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а переважно короткострокові;

— значно підвищують процентні ставки з урахуванням темпів інфляції;

— надають кредити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо.

Стимулююча функція процента полягає в тому, що він спонукає позичальника ефективно використовувати, передусім, власний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасове користування кошти: тримати на оптимальному рівні виробничі запаси, прискорювати процес виробництва і реалізації продукції, своєчасно розраховуватись зі своїми кредиторами. Оскільки процентна ставка, незважаючи на свою залежність від середньої норми прибутку, визначається самостійно і за всіх змін ринкової кон'юнктури ця ставка є величиною фіксованою, то процент стимулює позичальників -- суб'єктів господарювання дотримуватися принципів комерційного чи господарського розрахунку. Ці принципи спрямовані на забезпечення ними рентабельної діяльності, щоб отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини з кредитором. Фізичних осіб процент спонукає вести ощадливий спосіб життя, аби швидше погасити заборгованість перед кредитором за позичкою і сплатити проценти за користування нею.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед, процент сприяє ефективнішому використанню кредиту, зміцненню комерційного чи господарського розрахунку. Адже повернути позичку та сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Водночас процент збільшує доходи банків, покриваючи їх витрати на ведення банківської справи і сприяючи зміцненню їх стійкості, а також отримання дивідендів на інвестований у банки капітал їх учасниками (акціонерами чи пайовиками).

Процент сприяє й ефективнішому використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку, на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен банк зацікавлений у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення формувати свої заощадження та зберігати їх у банках. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. По-третє, завдяки проценту населення широко втягується у фінансову систему, стає її активним суб'єктом. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше довгострокових кредитів на розвиток економіки чи підвищення життєвого рівня населення.



2. Норма позичкового процента і фактори, що на неї впливають

Норма позичкового процента - це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100 Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн., а отриманий на нього річний дохід - 30 тис. грн., то норма процента становитиме 15% річних.

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку, за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий - позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом вартості.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період.

Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості повернення, його розміру і строків користування, особистості клієнта тощо. Найнижчою є процентна ставка для "першокласних" позичальників (у США, наприклад, її називають "прайм рейт"), яка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників. Вона є базовою для встановлення інших процентних ставок.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме (табл.1):

Макроекономічні
Співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу	Чим більший попит на кредит, тим вища процентна ставка
Рівень інфляції	Прискорення темпів інфляції викликає підвищення процентної ставки, що слугує захистом від знецінення капіталу
Рівень облікової ставки центрального банку (ЦБ)	При визначенні розміру процентної ставки банки беруть за основу облікову ставку ЦБ, яка, своєю чергою, залежить від типу грошово-кредитної політики (рестрикційна чи експансійна), процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу країни, курсу національної валюти
Мікроекономічний
Строк позички	Рівень процентної ставки знаходиться в прямій залежності від строку кредиту: чим довший кредит, тим вища процентна ставка, оскільки підвищується ризик неповернення кредиту та знецінення запозичених коштів у зв'язку з інфляцією
Розмір позички	Зазвичай, процентна ставка з великих позичок повинна бути нижчою, ніж за дрібними
Витрати на формування позичкового капіталу	Ці витрати складаються з депозитного процента та плати за кредитні ресурси, отримані в інших банках, тому, чим вищою є ціна залучених і позичених коштів, тим вищою буде процентна ставка
Ризик	При наданні позичок комерційні банка стикаються з кредитним ризиком (втрати від неповернення основної суми боргу) та процентним ризиком (втрати від неповернення процентів, що сплачує позичальник за користування капіталом), тому, чим вище банк оцінює ці ризики, тим вищою буде процентна ставка
Характер застави	Якість застави прямо пов'язана з її ліквідністю, тому, чим вища ліквідність майнових цінностей, що є забезпеченням кредиту, тим нижчою буде процентна ставка
Характер відносин між банком і позичальником	Для своїх постійних клієнтів, у платоспроможності яких банк упевнений, процентна ставка може бути нижчою

Оскільки ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, її зміна не управляється законом вартості. К. Маркс зазначав, що «ставка відсотка - незважаючи на свою залежність від загальної норми прибутку - визначається самостійно ...».

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.

Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення вкладів. Окрім того, щоб не збанкрутувати, торгово-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіталу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталу випереджає нагромадження дійсного капіталу, знижується середня норма прибутку і норма позичкового процента. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому норма позичкового процента підвищується.

Таким чином, рух норми процента визначається як стихійним ринковим механізмом, так певною мірою і державно-монополістичним регулюванням.

Процентна політика носить класовий характер. Це проявляється в диференціації ставок залежно від характеру операції, якості забезпечення, розміру та терміну позики, особистості клієнта.

Рух позичкового капіталу і відсотка на різних фазах промислового циклу. Оскільки позичковий капітал обслуговує в основному кругообіг функціонуючого капіталу, то закономірності його руху обумовлені передусім циклічними коливаннями капіталістичного, виробництва. Разом з тим між динамікою позичкового капіталу та торгово-промислового капіталу є розбіжність. У період пожвавлення і промислового підйому збільшення обсягу позичкового капіталу відстає від розширення виробництва і товарообігу, попит на позичковий капітал і норма відсотка зростають. Під час кризи скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу поєднуються з гострою нестачею позичкового капіталу і режим підвищенням норми відсотка. Цьому звичайно сприяє масове вилучення вкладів з банків і специфічний попит на позику грошей для оплати боргових зобов'язань, щоб уникнути банкрутства. У період депресії, коли частина продуктивного капіталу приймає грошову форму, нагромадження позичкового капіталу обганяє накопичення дійсного капіталу, знижується середня прибуток, що веде до зниження норми відсотка. Таким чином, в ході промислового циклу «рух позичкового капіталу, як воно виражається в коливаннях процентної ставки, в цілому протікає в напрямі, зворотному руху промислового капіталу».

На зміна норми відсотка впливає велика кількість чинників. Тому зниження норми відсотка періодично змінюється її підвищенням.

Наприклад, відсоток по короткострокових позичках в США в 1866-1880 рр.. становив 3,6% (нижча ставка) і 17% (вища), в 1921-1935 рр.. - 0,75 і 7,8% відповідно. Після другої світової війни середній рівень офіційної ставки центральних банків з обліку векселів в семи промислово розвинених країнах підвищився з 3,2% в 1950-1952 рр.. до 9,2% в 1974 р., у тому числі в Англії - з 1,7 до 11,5%, Франції - з 3,2 до 13%.

Світова економічна криза і необхідність боротьби з ним викликали зниження ставок до 7,2% в 1975 р., хоча зберігається їх різний рівень (в Італії-12%, у Швейцарії - 2,5% у березні 1976 р.).

Тенденція до зниження норми відсотка обумовлена, як правило, відносним надлишком позичкового капіталу, зростання якого обганяє накопичення дійсного капіталу. К. Маркс пов'язував проблему надлишку позичкового капіталу з циклічним розвитком капіталістичного виробництва, але підкреслював одночасно і роль позациклічних факторів більш швидкого накопичення грошового капіталу. До них відносяться збільшення джерел позичкового капіталу, особливо накопичень особистого сектора і держави; розвиток кредитної системи, яка мобілізує більшу частину грошових доходів і резервів, перетворюючи їх у позичковий капітал. В капіталістичному господарстві немає хронічного і абсолютного надлишку позичкового капіталу, що виходить за рамки циклу. Надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі продуктивного застосування, утворюється лише в певних фазах циклу (зазвичай в період депресії), а також у зв'язку з використанням його на непродуктивні цілі державою, землевласниками, біржовими спекулянтами.

Для періоду загальної кризи капіталізму характерне зростання непродуктивного використання позичкового капіталу, що обумовлено переростанням монополістичного капіталу в державно-монополістичний і викликається в першу чергу мілітаризацією економіки. Позичковий капітал значною мірою вкладається в довгострокові операції з цінними приватними і особливо державними паперами, в спекулятивні операції з рухомим та нерухомим майном, земельними ділянками. У той же час зростає попит на середньо-і довгострокові кредити у зв'язку з науково-технічною революцією, посиленням конкуренції, міжнародного економічного співробітництва. Однак у джерелах позичкового капіталу переважають короткострокові грошові накопичення. Тому в умовах сучасного капіталізму спостерігається відносний надлишок короткострокових позикових капіталів, що не знаходять собі продуктивного застосування. Наприклад, у Франції в 70-х роках 3/4 залучених кредитними установами ресурсів складали короткострокові вклади, в той час як 3/4 наданих цими установами засобів - довгострокові кредити.

У зв'язку з цим особливого значення набула проблема трансформації (перетворення) короткострокових вкладів в середньострокові і довгострокові кредити. Державно-монополістичний капіталізм вніс нові елементи в цей фінансово-кредитний механізм, що дозволяє використовувати короткострокові ресурси для тривалих вкладень. Надаючи гарантії, податкові пільги, держава стала організатором і безпосереднім учасником цієї операції, заповнюючи відсутні довгострокові капітали. Це веде до посилення інфляції, послаблює ліквідність грошово-кредитної системи і загострює протиріччя капіталізму.

позичковий капітал ставка економічний

3. Ринок позичкових капіталів та методи державного регулювання позичкового процента. Динаміка процентних ставок в Україні за останні 5 років

Позичковий капітал (це капітал, який приносить доход у вигляді процента). Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі.

Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал власність і капітал функцію:

- власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

- капітал функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал.

Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника (підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал (специфічний товар. Позичковий капітал (це капітал, що реалізує себе як товар. Об'єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

3.Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику (тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар

одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч (від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ( від кредитора до позичальника, а при її погашенні (від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам. Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своє діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів (це сегмент фінансового (грошового) ринку,на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (пара банки), що входять до складу кредитні системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Сукупність заходів щодо регулювання економічних відносин за допомогою управління процентними ставками називається відсотковою політикою. Процентна політика комерційних банків спрямована на максимізацію чистого процентного доходу від банківських операцій, страхування кредитного ризику та управління ліквідністю балансу банку.

За допомогою процентної політики банк вирішує наступні завдання:

 - ставить цілі, на реалізацію яких спрямовано проведення процентної політики;

- встановлює максимальні і мінімальні процентні ставки по банківських операціях, а також основні принципи і критерії їх диференціації, дає визначення штрафних та пільгових процентних ставок;

- встановлює інструментарій, застосовуваний для обмеження процентного ризику.

Диференціація процентних ставок визначається насамперед рівнем ризику кредитної угоди і залежить від категорії якості кредиту, наявності забезпечення і терміну кредитування. Від категорії якості кредиту залежить ступінь ризику, притаманного кредиту. В даний час позичковий портфель банку поділяється на п'ять категорій якості в залежності від фінансового стану позичальника і якості обслуговування ним боргу. З урахуванням такого поділу відбувається і диференціація процентних ставок по категорії якості при наданні кредиту. Наприклад, процентною політикою банку може бути визначено, що кредити 1 категорії якості надаються по ставках не нижче ставки рефінансування, ставки по кредитах 2 категорії якості зростають на 1 процентний пункт.

Для учасників кредитних операцій велике значення має вплив на рівень ставки відсотка ринкових сил і державного регулювання. Держава коригує рівень ставки відсотка в першу чергу через те, щоб забезпечити пріоритетний розвиток окремих галузей економіки. Наприклад, пільгові умови кредитування експортних галузей поряд з податковими пільгами дозволяють компенсувати відставання національних компаній від іноземних конкурентів на зовнішньому ринку і тим самим скорочувати дефіцит торгового балансу. Інша мета регулювання ставок відсотка полягає у створенні однакових умов для учасників національної кредитної системи.

Важливим фактором, що визначає вартість залучених та розміщених на кредитному ринку ресурсів, є процентна політика центрального банку. Більшість центральних банків проводять свою грошово-кредитну політику на основі регулювання процентних ставок, тобто визначає ціну грошей в економіці.

Встановлювана центральним банком ставка плати за ресурси поряд з нормою обов'язкового резервів і умовами випуску та обігу державних цінних паперів поступово є ефективним засобом управління комерційними банками. Не вдаючись до прямого регулювання процентної політики останніх, центральний банк визначає єдність процентної політики в масштабах господарства, стимулюючи підвищення або зниження процентних ставок. У більшості країн до числа офіційних ставок, за допомогою яких здійснюється регулювання грошового і кредитного ринків в країні, відноситься облікова ставка або ставка рефінансування. Цей показник у всіх на слуху, ми часто чуємо про нього з новин ЗМІ про кредитно-грошовій політиці; бухгалтери та податківці застосовують його при розрахунку штрафів і пенею.

Обліковий відсоток - це офіційна ставка кредитування комерційних банків з боку центрального банку. Обліковий відсоток є одним з основних інструментів, за допомогою якого центральні банки різних країн регулюють обсяги грошової маси в обігу, темпи інфляції, стан платіжного балансу і валютний курс. Рефінансування комерційних банків може проводитися або шляхом прямого короткострокового кредитування, або за допомогою переобліку комерційних векселів. Пониження офіційної процентної ставки призводить до здешевлення кредитних ресурсів і збільшення пропозиції на ринку, навпаки, її підвищення - до стиснення грошової мас, уповільнення темпів інфляції, але в теж час - до скорочення обсягу інвестицій. Зміна ставки рефінансування сигналізує про зміни в грошово-кредитній політиці Центробанку в залежності від рівня інфляції. Політика впливу на грошову масу шляхом регулювання цих ставок отримала назву облікової (або дисконтної) політики. Основним об'єктом, на який впливає процентна політика центрального банку, у всіх розвинених країнах є короткострокові кредити. Однак за допомогою регулювання облікової ставки центральні банки впливають не тільки на стан грошового, але й фінансового ринку. Так зростання облікової ставки спричиняє за собою підвищення ставок за кредитами і депозитами на грошовому ринку, що в свою чергу впливає на зменшення попиту на цінні папери і збільшення їх пропозицію.

Невідповідність рекламованих і реальних ставок за споживчими кредитами підштовхнуло Федеральну антимонопольну службу розробити спільно з Центральним банком рекомендації для банків, що стосуються надання інформації по споживчих кредитах

Тепер Центральний банк стежить за тим, щоб банки давали споживачам достовірну і повну інформацію про умови надання, використання і повернення споживчого кредиту, зокрема про витрати боржника, що складаються з річних відсотків і додаткових витрат, що включають в себе всі види платежів кредитної організації та третім особам (наприклад, страховим організаціям, оцінювачам і поштовим службам), і т.д.

У 2008 році процентна політика банків здійснювалася відповідно до ситуації на грошово-кредитному ринку. В умовах триваючої політики Національного банку України, направленої на стримування інфляційного тиску, в січні - вересні 2008 року спостерігалося зростання вартості кредитів у всіх видах валют, наданих банками в економіку України, без урахування операцій за овердрафтом - з 13.4 у грудні 2007 року до 15.2% річних у вересні 2008 року. Водночас вартість депозитів, після зниження у І півріччі до 7.0% річних (проти 7.9% річних у грудні 2007 року), в липні - вересні підвищилася до 8.8% річних. Відповідно різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами збільшилася з початку року на 0.9 процентного пункту до 6.4 (на 1.8 процентного пункту менше, ніж у червні).

У 2009 році продовжувалось зростання вартості кредитів (без урахування овердрафту), наданих інституційним одиницям сектору не фінансових корпорацій (на 1.5 процентного пункту до 16.5% річних). При цьому вартість кредитів у національній валюті підвищилась на 1.7 процентного пункту до 19.1% річних, а в іноземній валюті знизилась на 0.1 процентного пункту до 9.9% річних (зокрема, в доларах США - залишилась на рівні 10.5% річних). У регіональному розрізі найбільший вплив на середньо ринковий розмір процентної ставки за кредитами (без урахування овердрафту), наданими сектору нефінансових корпорацій, здійснювали інші депозитні корпорації Волинської, Дніпропетровської, Київської областей і м. Києва, середньозважені процентні ставки за кредитами яких (14.4, 14.5 і 16.4% річних відповідно) були нижчими за середню ставку (16.5% річних). В інших регіонах процентні ставки були вищими. Найвища вартість спостерігалась у Тернопільській та Рівненській областях (22.6% річних). У жовтні досить привабливим був рівень процентних ставок за кредитами у добувну промисловість (10.7% річних)

За кредитами, наданими протягом звітного місяця сектору домашніх господарств, вартість кредитів у національній валюті зросла на 0.6 процентного пункту до 21.6% річних, а в іноземній валюті знизилась на 1.0 процентного пункту до 15.7% річних. Процентна ставка за кредитами в доларах США знизилась на 0.3 процентного пункту до 15.7% річних.

Із метою збільшення привабливості депозитів та нарощення обсягів ресурсної бази (для поліпшення ліквідності у національній валюті та можливості повернення заборгованості за іноземними запозиченнями) інші депозитні корпорації у жовтні збільшували процентні ставки за депозитами, особливо сектору нефінансових корпорацій (зважаючи на більшу мобільність цих коштів). Так, у жовтні процентні ставки за депозитами, залученими у секторі нефінансових корпорацій, у національній валюті збільшились на 1.5 процентного пункту до 10.9% річних, а в іноземній валюті на 0.8 процентного пункту до 8.4% річних (зокрема, в доларах США на 0.5 процентного пункту до 8.6% річних). Проте динаміка процентних ставок за депозитами, залученими від сектору домашніх господарств, як і раніше, справляла більший вплив (через їх значний обсяг) на загальну динаміку середньозваженої процентної ставки за депозитами. Вартість депозитів, залучених протягом звітного місяця від сектору домашніх господарств, у національній валюті знизилась на 0.1 процентного пункту до 15.3% річних, в іноземній валюті - зросла з 10.1 до 10.2% річних (при цьому в доларах США - залишилась на рівні 10.4% річних). Така політика певним чином сприяла поверненню населенням купленої на готівковому валютному ринку іноземної валюти на вклади.

В 2010 році за рахунок здешевлення депозитів більшою мірою, ніж кредитів, процентна маржа банків у жовтні порівняно з вереснем зросла на 0.4 до 5.0 процентного пункту, але залишалась нижчою, ніж у грудні 2009 року (5.4 процентного пункту).

Динаміка вартості кредитів нефінансових корпорацій була визначальною для зміни середньозваженої процентної ставки за кредитами в цілому. Так, у жовтні вартість кредитів (без урахування овердрафту), наданих інституційним одиницям сектору нефінансових корпорацій, знизилась на 0.1 процентного пункту-до 12.1% річних. При цьому вартість кредитів у національній валюті підвищилась на 0.1 процентного пункту - до 12.9% річних, а в іноземній - знизилась на 0.7 процентного пункту - до 9.6% річних (зокрема, в доларах США - на 0.7 процентного пункту - до 9.6% річних). У регіональному розрізі як і раніше найбільший вплив на середньозважену процентну ставку мала вартість кредитів, наданих іншими депозитними корпораціями м. Києва та Київської області (через їх значні обсяги порівняно з іншими регіонами). У жовтні вартість кредитів у даному регіоні була Процентні стає найнижчою (10.2% річних при середньоринковій 12.1% річних). Найвища вартість кредитів (21.3% річних) спостерігалась у Волинській та Житомирській областях. У галузевому розрізі найпривабливішим був рівень процентних ставок за кредитами корпораціям, що займаються виробництвом та розподіленням електроенергії, газу та води (9.1% річних).

Вартість депозитів сектору нефінансових корпорацій у жовтні порівняно з вереснем знизилась на 0.7 процентного пункту - до 4.9% річних, при цьому в національній валюті вони знизились на 0.6 процентного пункту - до 5.1% річних, а в іноземній - на 1.2 процентного пункту - до 3.8% річних (зокрема. в доларах США - на 1.0 процентного пункту - до 4.2% річних).

Вартість депозитів, залучених протягом звітного місяця від сектору домашніх господарств, також знизилась на 0.5 процентного пункту - до 9.8% річних. При цьому в національній валюті вона зменшилась на 0.5 процентного пункту-до 12.7% річних, а в іноземній - на 0.3 процентного пункту - до 7.2% річних (при цьому в доларах США - на 0.2 процентного пункту - до 7.6%).

Вартість кредитів, наданих сектору домашніх господарств, у жовтні знизилась на 0.2 процентного пункту - до 19.9% річних. Водночас її динаміка з компонентами була протилежною динаміці вартості кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій. Зокрема, вартість кредитів домашнім господарствам у національній валюті зменшилась на 0.3 процентного пункту - до 21.1% річних, а в іноземній - підвищилась на 0.4 процентного пункту - до 9.7% р^них (у тому числі в доларах США - на 0.3 процентного пункту - до 9.6% річних). Проте через незначний, порівняно з сектором нефінансових корпорацій, обсяг операцій така динаміка не мала суттєвого впливу на середньозважену процентну ставку за кредитами.

В 2011 році процентні ставки за депозитами нефінансових корпорацій зростали третій місяць поспіль, що надавало змогу нарощувати ресурсну базу банків при управлінні ліквідністю. У жовтні їхня вартість збільшилась на З .4 процентного пункту - до 9.1% річних, з них у національній валюті - на 4.0 процентного пункту - до 10.0% річних. Зростання процентної ставки за депозитами НК в іноземній валюті було менш суттєвим - на 0.6 процентного пункту - до 4.3% річних.

Водночас у жовтні відбулось незначне зниження процентної ставки за депозитними договорами з ДГ на 0.1 процентного пункту - до 8.1% річних (через зменшення вартості депозитів у іноземній валюті - на 0.3 процентного пункту - до 5.6% річних). Вартість депозитів ДГ у національній валюті зросла.

Зростання потреби в ресурсах (що підтверджувалося збільшенням процентних ставок на міжбанківському ринку) сприяло зростанню вартості кредитів. Порівняно з вереснем вартість кредитів (без урахування овердрафту) збільшилася на 1.6 процентного пункту - до 15.2% річних. Підвищення відбулось переважно через зростання вартості кредитів у національній валюті як у секторі нефінансових корпорацій, так і в секторі домашніх господарств (у середньому на 3.1 процентного пункту - до 18.7% річних). Вартість кредитів у іноземній валюті також зросла на 0.2 процентного пункту - до 8.5% річних через подорожчання кредитів, наданих нефінансовим корпораціям.

Середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими нефінансовим корпораціям, у жовтні збільшилась на 1.6 процентного пункту - до 14.6% річних. Вартість кредитів, наданих сектору домашніх господарств, навпаки знизилася - з 22.9% до 22.8% річних (через здешевлення кредитів у іноземній валюті на 0.5 процентного пункту - до 12.6% річних).

Через подорожчання депозитів вищими темпами, ніж кредитів, процентна маржа банків порівняно з попереднім місяцем зменшилась на 0.6 процентного пункту - до 6.3 процентного пункту (що відповідало рівню грудня 2010 року).

Вартість депозитів у III кварталі 2012 року зросла на 1.5 процентного пункту - до 11.6% річок переважно внаслідок стимулювання нефінансових корпорацій до нарощування обсягів депозитів. Значною мірою подорожчали депозити в національній валюті на 1.8 процентного пункту за квартал до 13.7% річних. Водночас у вересні порівняно з серпнем процентні ставки за депозитами знизилися на 0.6 процентного пункту, в тому числі в національній валюті - на 0.8 процентного пункту. Вартість депозитів в іноземній валюті протягом кварталу зросла на 0.8 процентного пункту, у вересні порівнюю з серпнем - на 0.4 процентного пункту.

За депозитними договорами з нефінансовими корпораціями процентні ставки збільшилися за квартал на 1.7 процентного пункту (в тому числі в національній валюті - на 1.6 процентного пункту). Проте у вересні порівняно з серпнем депозити НК у національній валюті подешевшали на 1.5 процентного пункту - до 12.1% річних, а в іноземній - практично не змінилися (у середньому - 3.3% річних).

Процентні ставки за депозитами домашніх господарств повільно зростали за квартал - на 1.2 процентного пункту - до 12.1% річні, у тому числі в національній валюті - на 2.8 процентного пункту. На подорожчання депозитів ДГ в основному вплинуло збільшення вартості депозитів на вимогу та короткострокових, у той час як вартість довгострокових депозитів знизилася. Процентні ставки за депозитами ДГ у національній валюті у III кварталі зросли на 0.4 процентного пункту. У вересні вартість депозитів ДГ збільшилася несуттєво - на 02 процентного пункту, що не мало суттєвого впливу на низхідну динаміку вартості депозитів резидентів У динаміці «Індексу ставок за депозитами фізичних осіб» спостерігалося зростання процентних ставок за всіма строками залучення та видами валют.

Процентні ставки за кредитами коливалися протягом кварталу в залежності від динаміки попиту на кредити з боку позичальників та кредитні ресурси з боку банків, процентної ставки за депозитами клієнтів та на міжбанківському кредитному ринку. Зміни у структурі кредитного портфеля банків зумовили зростання процентних ставок за кредитами (без урахування овердрафту) в цілому за квартал на 0.4 процентного пункту Водночас у вересні достатня ліквідність банківської системи (що зокрема потверджувалося зменшенням процентних ставок на міжбанківському ринку) сприяла зниженню вартості кредитів на 0.6 процентного пункту - до 15.1% річних Інтегрована процентна ставка за кредитами в національній валюті збільшилася за квартал на 1.1 процентного пункту - до 18 8% річних, а в іноземній - зменшилася на 0.4 процентного пункту.

Збільшення процентних ставок у III кварталі торкнулося насамперед кредитів, наданих сектору ДГ у національній валюті, вартість яких збільшилась на 1.9 процентного пункту. Процентні ставки за кредитами, наданими нефнансовим корпораціям у національній валюті, збільшились у III кварталі на 0.9 процентного пункту-до 18.0% річних. Вартість кредитів в іноземній валюті зменшилася як у секторі нефінансових корпорацій (на 0.3 процентного пункту за кварталі, так і в секторі домашніх господарств (на 02 процентного пункту).

У вересні вартість кредитів, наданих НК, зменшилась як у національній так і в іноземній валютах у середньому на 0.5 процентного пункту - до 14.3% річних. Найвища інтегральна процентна ставка за кредитам/ нефінансових корпорацій спостерігалась у банках Вінницької та Львівської областей (21.4% річних), а найнижча - у Тернопільській області (5.9% річних). Такі коливання були пов'язані з різною структурою кредитного портфеля банків у різних регіонах.



Висновки

Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Головним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені товарами, які швидко реалізуються.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик - це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Размещено на Allbest.ru

...