П’єр Буагільбер та його праця "Міркування про природу багатства, грошей і податків"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Мова моєї розповіді піде про видатного вченого П'єра Буагільбера та його працю «Міркування про природу багатства грошей і податків». Цю людину можна вважати засновником політичної економії у Франції. Одне, із основних питань, яким він присвятив своє життя є теорія трудової вартості. Над цією проблемою працювали безліч економістів, і раніше і тепер. Це питання крім Буагільбера і Петті розглядали також Маркс і Адам Сміт. Всі вони, безумовно, внесли свій внесок у цю теорію, однак внесок Буагільбера і Петті є вирішальний. З тих пір ця теорія безліч разів піддавалася критиці і гонінням,однак, не менше її і схвалювали. Формування класичної політичної економії не можливо уявити без внеску цього видатного вченого. Він зробив спробу звести вартість до праці і тим зробити вирішальний крок в бік трудової теорії вартості, що шукала джерело капіталістичного багатства в сфері виробництва. Декілька слів хочу сказати про економічний і політичний стан у Франції.У ХVІІ ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі переважало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Промисловість була слабо розвиненою. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм. Спустошливі війни і непомірна розкіш королівського двору призвели до зубожіння селянства. До цього спричинялася й економічна політика міністра фінансів Людовіка ХІV -- Кольбера. Він розглядав сільське господарство тільки як джерело покриття витрат держави. Було встановлено низькі ціни на хліб, заборонено його експорт. Це мало забезпечити промисловість країни дешевою робочою силою й підвищити конкурентоспроможність Франції на зовнішніх ринках. У першій половині ХVІІІ ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

Розділ 1.Біографія П.Буагільбера

П'єр Буагільбер (1646 - 1714) - засновник класичної школи економічної думки у Франції народився у 1646 році в сім'ї дворянина. Як для того часу він отримав чудову освіту. Потім він переїжджає в Париж,де займається літературою. Там він публікує декілька перекладів з давніх мов,а у 1674 році видає історичну хронічку про шотландську королеву Марію Стюарт. Але на цьому його історична кар'єра перервалася. Вже дуже скоро він обіймає судово-адміністративну посаду в Нормандії. Через певні обставини він знаходився в сварці зі своїм батьком, тому був позбавлений спадщини, чому і був вимушений самостійно пробиватися по життю. З 1677 по 1689 обіймав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана. Це в нього виходило дуже вдало, тому вже в 1689 році Буагільбер зміг купити за великі гроші впливову посаду генерального лейтенанта судового округу Руана. Якщо на це дивитися з точки зору сьогодення, то він займав посаду головного міського судді , яким він залишився майже до останніх років життя. За два роки до своєї смерті П'єр передав її сину.

Система продажу посад була одним із самих волаючих суспільних зол монархії Бурбонів,-- таким шляхом скарбниця «викачувала» гроші в буржуазії і тим самим обмежувала її можливості вкладати їх у виробництво і торгівлю. Часто придумували нові посади чи ділили старі на частині і змушували знову викуповувати їх. Один з міністрів Людовика XIV жартував: як тільки його величність створює нові посади, так знаходяться дурні, що купують їх.

У 1696 році виходить книга Буагільбера «Детальний опис положення Франції», в якій автор дає жорстоку критику політиці меркантилізму.У1707 праці: «Звинувачення Франції» та «Трактат про природу багатства», у яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції. П'єр Буагільбер дав обгрунтування трудової теорії вартості Петті). У ній величина істинної вартості визначалася витратами праці. Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Він оголосив себе «адвокатом сільського господарства» і вимагав від уряду всілякого сприяння аграріям.

Буагільбер виступав за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямовані на реформування державної економічної політики, він викладав у досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії. Уряд не бажав і чути про якісь реформи, що могли б торкнути інтереси привілейованих станів (дворянства і духівництва) і нових кровососів -- податкових відкупників, багатих фінансистів. Тим часом тільки такі реформи могли вивести господарство країни з затяжної кризи, і в цьому напрямку йшли проекти надокучливого руанця.

Проведення будь-яких економічних реформ залежало від генерального контролера. Знаючи це, Буагільбер без кінця намагався переконати в корисності своїх проектів людей, що займали високі посади в останньому десятилітті XVII і першому десятилітті XVIII ст.,-- Поншартрена і Шамільяра. Але ці люди були нездатні навіть вислухати його до кінця. Домігшись один раз аудієнції в Поншартрена, Буагільбер почав свою доповідь такою заявою: можливо, міністр спочатку рахує його божевільним, але швидко змінить свою думку, як тільки вникне в його, Буагільбера, ідеї. Послухавши його кілька хвилин, Поншартрен розреготався і сказав, що він залишається при першій думці і не має потребу в подальшій розмові.

Звертаючись до твору Буагільбера, можно сказати, що він є одним з найважливіших джерел зведень про тяжкий стан економіки Франції тієї епохи, про важке положення народу, три чверті якого складало селянство. От, наприклад, свідчення великого письменника, вихователя дофіна, Франсуа Фенелона: “Обробка землі майже закинута, міста і села збезлюділи. Усі ремесла прийшли в занепад і не можуть прокормити працівників. Усяка торгівля завмерла”. Видний автор політичних і економічних творів маршал Вобан у 1707 р. писав, що одна десята частина всього населення злидарює, п'ять десятих -- на грані жебрання, три десятих -- у дуже стиснутому положенні і лише одна, вища, десята частка живе добре, у тому числі кілька тисяч чоловік -- розкішно.

Відмінність Буагільбера від цих критиків полягало в тому, що він якоюсь мірою розумів корінні причини такого положення. Тому він і міг багато зробити для розвитку економічної думки. Не випадково погляд його звертався до села. Тут був ключ до розвитку у Франції прогресивного буржуазного господарства. Король, дворянство і церква завзято тримали цей ключ під замком, поки революція наприкінці сторіччя не зламала всі замки. Французький селянин був особисто вільний уже кілька сторіч. Але він не був вільним власником землі, на якій жив і працював. Середньовічний принцип “немає землі без сеньйора” діяв з повною силою, хоча й у формах, що змінилися. У той же час у Франції не було того сильного нового класу капіталістичних фермерів-орендарів, що розвивався в Англії. Селянство знемагало під потрійним гнітом: воно платило ренту і несло тягар самих різних феодальних повинностей стосовно поміщиків; містило численну армію попів і ченців, віддаючи на церкву десяту частину своїх доходів; було, власне кажучи, єдиним платником податків королю. Дворянство і духівництво податків не платили, а міська буржуазія була, з одного боку, відносно слабка, а з іншого боку -- набагато успішніше могла ухилятися від податків.

Як багато разів повторював Буагільбер у своїх творах і доповідних записках, що ця економічна система убивала в селянина будь-які стимули до поліпшення обробки землі, до розширення виробництва.

Підкоряючи всю економічну політику задачі витягу податкових доходів, держава використовувала феодальні пережитки, затримувала їх руйнування. Уся Франція була розрізана на окремі провінції митними кордонами, на яких стягувалися митні податки з усіх перевезених товарів. Це заважало розвитку внутрішнього ринку, росту капіталістичного підприємництва. Іншою перешкодою було збереження в містах ремісничих цехів з їхніми привілеями, твердою регламентацією й обмеженням виробництва. Це теж було вигідно уряду, тому що він без кінця продавав цехам ті самі привілеї. Навіть деякі великі мануфактури, що насаджував Кольбер, на початку XVIII століття прийшли в занепад. У 1685 р. Людовик XIV скасував Нантський едикт, яким допускалася відома віротерпимість. Багато тисяч родин гугенотів -- ремісників і торговців залишили Францію, відвозячи із собою гроші, майстерність і підприємницьку кмітливість.

Економічні прожектери -- особливий тип людей, що зустрічається, напевно, за всіх часів і у всіх країнах. Вони схожі на інше особливе плем'я -- винахідників і нерідко наштовхуються на такі ж перешкоди: егоїстичні інтереси сильних світу цього, консерватизм і звичайну людську дурість.

Буагільбер був одним, із самих шалених, чесних і безкорисливих економічних прожектерів. В Франції Людовика XIV його незмінно чекала невдача, і ця невдача була для нього більш глибокою особистою трагедією, ніж навіть для Петті. Особистість Буагільбера, може й, не відрізняється такою багатогранністю і колоритністю, як фігура сера Вільяма. Але поваги він вселяє, мабуть, більше. Уже сучасники, даючи характеристику сміливому руанцю, зверталися за прикладами подібних цивільних чеснот до класичної стародавності. Говорячи про цих двох економістів, Маркс писав, що, “у той час як Петті був легковажним, який прагнув грабежу і був безхарактерним авантюристом, Буагільбер... з великим розумом і такою ж великою сміливістю виступав за пригноблені класи”. Треба відзначити, що Маркс знав Буагільбера тільки по опублікованих творах і передбачив у цій фразі його людський вигляд, що розкрився для дослідників більш повно після того, як у 60-х роках XIX ст. було виявлене переписування Буагільбера. Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Петті, ставив кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни. Буагільбер розумів об'єктивну суть економічних законів, які діють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступав проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю. На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводив, що справжнє багатство нації -- це різні корисні речі, а передусім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця.

Розділ 2. Його економічні погляди

Економічними питаннями Буагільбер починає займатися, з кінця 70-х років. Живучи серед сільського населення Нормандії і подорожуючи по інших провінціях, він бачить важке положення селянства і незабаром дійде висновку, що це -- причина загального занепаду господарства країни. Дворяни і король залишають селянину лише стільки, щоб він не вмер з голоду, а часом забирають і останнє. Важко при цьому сподіватися, що він буде збільшувати виробництво. У свою чергу, страшна убогість селянства -- головна причина занепаду промисловості, тому що вона не має широкого ринку збуту.

Ці ідеї поступово зріють у голові судді. У 1691 р. він уже говорить про свою “систему” і, мабуть, викладає її на папері. “Система” являє собою серію реформ, як ми тепер сказали б, буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. “Із Францією звертаються як із завойованою країною” -- цей рефрен пройде через усі його твори.

Можна сказати, що “система” Буагільбера й у її первісній формі, і в остаточному виді, який вона придбала до 1707 р., складалася з трьох основних елементів .

По-перше, він вважав за необхідне провести велику податкову реформу. Не вникаючи в деталі, можна сказати, що він пропонував замінити стару, яскраво виражену регресивну систему пропорційним чи злегка прогресивним обкладанням. Питання про ці принципи зберігають свою гостроту і в даний час, тому варто роз'яснити його. При регресивній системі, чим більше доход даного обличчя, тим менше в процентному відношенні податкові вилучення; при пропорційній системі частка доходу, що вилучається, однакова; при прогресивній вона росте з підвищенням доходу. Пропозиція Буагільбера було винятково сміливим для свого часу: адже знать і церква, як уже говорилося, власне кажучи, зовсім не платили податків, а він хотів обкласти їх щонайменше в такій же пропорції, як і бідняків.

По-друге, він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень,-- як він виражався, “очистити дороги” (від митних застав). Від цієї міри він чекав розширення внутрішнього ринку, росту поділу праці, посилення звертання товарів і грошей.

Нарешті, по-третє, Буагільбер вимагав увести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього. Він знаходив політику підтримки штучно низьких цін на зерно вкрай шкідливої, тому що ці ціни не покривають витрат виробництва в сільському господарстві і виключають можливість його росту. Буагільбер вважав, що економіка буде найкраще розвиватися в умовах вільної конкуренції, коли товари зможуть знаходити на ринку свою дійсну цінність. Однак він не був послідовним у проведенні цієї ідеї і, зокрема, вважав, що ввіз зерна у Францію повинний бути заборонений.

Ці реформи Буагільбер вважав вигідними умовами господарського підйому і підвищення добробуту країни і народу. Тільки таким шляхом можна збільшити доходи держави, переконував він правителів. З таким проектом Буагільбер став пробиватися до міністра Поншартрену. Повна невдача, про яку говорилося вище, не зупинила його, не похитнула віру в успіх. Прагнучи донести свої ідеї до публіки, він випускає в 1695-- 1696 р. анонімно свою першу книгу під характерною назвою: “Докладний опис положення Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, чи як за один місяць доставити королю всі гроші, у яких він бідує, і збагатити все населення ”.

Але ланцюг розчарувань тільки починається. Книга залишається майже непоміченої. У 1699 р. місце Поншартрена займає Шамільяр, що особисто знає Буагільбера і начебто співчуває його ідеям. Руанець знову повний надій, він працює з новою енергією, пише нові роботи. Але головна його продукція в наступні п'ять років -- серія довгих листів-меморандумів для міністра. Ці дивні документи не тільки доповідні записки, але разом з тим особисті листи, лемент душі. Чого він тільки не робить, щоб переконати Шамільяра прийняти його план, перевірити цей план на практиці! Буагільбер доводить , грозить економічними нещастями, просить і заклинає. Але, свідомо жертвуючи особистою гордістю заради батьківщини, знову волає до тих, хто має владу: поспішаєте, дійте, рятуйте! Один з листів 1702 р. полягає так: “На цьому я закінчую; тридцять років ретельності і турбот дають мені силу передбачення, і я привселюдно писав, що той спосіб, яким Франція керується, приведе її до загибелі, якщо це не буде зупинено. Я говорю лише те, що говорять усі купці і хлібороби ”.

В іншому листі, датованому липнем 1704 р., він говорить, що попередники Шамільяра на міністерській посаді “думали, що влада заміняє всі і що закони єства, справедливості і розуму діють лише для тих, хто не має абсолютної влади... Вони надходили, як дурень, що заявляє: овес зовсім не потрібний, щоб змусити кінь йти; для цього досить батога і шпор. Цей коня можна використовувати лише для першої поїздки, від якого вона здохне, і її хазяїн повинний буде йти пішки. Ваші попередники дотримували правила батога і шпор; ви залишитеся верхи, лише якщо будете давати коня овес... Тільки на цій основі я пропоную вам свої послуги”.

Йдуть роки. Міністр забороняє Буагільберу публікувати його нові твори, і той до пори до часу чекає, сподіваючись на практичне здійснення своїх ідей. У 1705 р. Буагільбер нарешті одержує округ в Орлеанській провінції для “економічного експерименту”. Не зовсім ясно, як і в яких умовах проводився цей досвід. У всякому разі, він вже в наступному році закінчився провалом: у невеликому ізольованому окрузі і при протидії впливових сил він і не міг закінчитися інакше.

Тепер уже ніщо не зупиняє Буагільбера. На початку 1707 р. публікує він два томи своїх творів. Поряд з теоретичними трактатами там є і різкі політичні випади проти уряду, суворі обвинувачення і грізні попередження. Відповідь не змушує себе довго чекати: книгу забороняють, автора засилають у провінцію. Але і тут він продовжує свою діяльність. З посилання він знову звертається з листом до Шамільяру й одержує грубу відповідь.

Буагільберу вже 61 рік. Справи його розстроєні, у нього велика родина: п'ятеро дітей. Рідні умовляють його втихомиритися. Молодший брат, добропорядний радник парламенту (провінційного суду) в Руані, клопоче за свого старшого брата. Заступників у нього вистачає, та й Шамільяр розуміє безглуздість покарання. Але шалений прожектер повинен упокоритися! Стиснувши зуби, Буагільбер погоджується: безглуздо далі битися головою об стіну. Йому дозволяють повернутися в Руан. Як повідомляє мемуарист тієї епохи герцог Сен-Симон, якому ми зобов'язані багатьма деталями цієї історії, городяни зустріли його з пошаною і радістю.

Буагільбер більше не піддавався прямим репресіям. Він випустив ще три видання своїх творів, опустивши, щоправда, інші самі гострі місця. Але морально він був уже зломлений. У 1708 р. Шамильяра на посаді генерального контролера перемінив племінник Кольбера, розумний і діловий Демаре. Він добре відносився до опального Буагільберу і навіть намагався залучити його до керування фінансами. Але було вже пізно: і Буагільбер був не той, і фінанси швидко котилися в прірву, готуючи ґрунт для експерименту Джона Ло. Буагільбер вмер у Руане в жовтні 1714р.

Цільна і сильна особистість Буагільбера виступає з його творів, листів і деяких свідчень сучасників. І в справах, і в особистому спілкуванні він не був, ймовірно, легкою людиною: його характерними рисами були напористість, наполегливість, упертість. Сен-Симон коротко зауважує, що “його живий характер був єдиним у своєму роді”. Видно, однак, що він випробував до Буагільберу повага, що граничить зі здивуванням. Артур Буалиль, що знайшов і опублікував переписування Буагільбера, говорить про нього на основі вивчення документів: “Буагільбер безперестану затівав конфлікти, вступав у суперечки і боротьбу, і усюди виявлявся його неспокійний, невгамовний, непримиренний характер ”.

Нелагідність його мала під собою принципову основу: свої принципи він люто відстоював і у великих, і в малих справах. А тому що принципи ці були для того часу, м'яко говорячи, незвичайні, то зіткнення ставали неминучими. 20 років вів скромний суддя з Руана свою важку боротьбу, жертвуючи спокоєм, благополуччям і своїми матеріальними інтересами (Шамильяр за упертість обкладав його своєрідними штрафами, змушуючи знову і знову оплачувати раніше куплені посади). Міністри не любили його, але при цьому злегка (а може бути, і не злегка) побоювалися: перевага руанца складалося в безстрашній прямоті і переконаності, з яким він відстоював свої ідеї і принципи.

Як і всі ранні економісти, Буагільбер підкоряв свої теоретичні побудови практиці, обґрунтуванню запропонованої ним політики. Його роль як одного з засновників економічної науки визначається тим, що в основу своїх реформ він поклав цільну і глибоку для того часу систему теоретичних поглядів. Хід думок Буагільбера був, імовірно, схожий з логікою Петті. Він задався питанням про те, чим визначається економічний ріст країни; Буагільбера конкретно хвилювали причини застою й занепаду французької економіки. Звідси він перейшов до більш загального теоретичного питання: які закономірності діють у народному господарстві і забезпечують його розвиток?

Вище вже приводилася думка Леніна: прагнення знайти закон утворення і зміни цін проходить через всю економічну теорію, починаючи з Аристотеля. Буагільбер зробив у цей багатовіковий пошук своєрідний внесок. Він підійшов до задачі з позицій, як ми сказали б тепер, “оптимального ціноутворення”. Він писав, що найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу є пропорційні, чи нормальні ціни.

Що це за ціни? Насамперед, це ціни, що забезпечують у середньому в кожній галузі покриття витрат виробництва і відомий прибуток, чистий доход. Далі, це ціни, при яких буде безперебійно відбуватися процес реалізації товарів, при яких буде підтримуватися стійкий споживчий попит. Нарешті, це такі ціни, при яких гроші “знають своє місце”, обслуговують платіжний оборот і не здобувають тиранічної влади над людьми.

Розуміння закону цін, тобто, по суті, закону вартості, як вираження пропорційності народного господарства було зовсім новою і сміливою думкою. З цим зв'язані інші основні теоретичні ідеї Буагільбера. При зазначеному трактуванні цін, природно, уставало питання: яким образом можуть бути забезпечені “оптимальні ціни” в економіці? На думку Буагільбера, така структура цін буде складатися стихійно в умовах волі конкуренції.

Він бачив головне порушення волі конкуренції конкретно у встановленні максимальних цін на зерно. Буагільбер вважав, що зі скасуванням максимальних цін ринкові ціни на зерно підвищаться, це збільшить доходи селян і їхній попит на промислові вироби, далі зросте виробництво цих виробів і т.д. Така ланцюгова реакція забезпечить одночасно і загальне встановлення “пропорційних цін” і процвітання господарства.

Дотепер існує суперечка про те, кому належить знаменита фраза: .“Laissez faire, laissez passer”, що стала пізніше гаслом свободи торгівлі і невтручання держави в економіку і тим самим принципом класичної школи в політичній економії. Фразу приписують, чи цілком вроздріб, те великому купцю часу Людовика XIV Франсуа Лежандру, те маркізу Д'аржансону (30-і роки XVIII в.), те другу Тюрго інтенданту торгівлі Венсану Гурне. Але якщо Буагільбер і не придумав це вираження, то він чітко виразив ідею, що полягає в ньому. Він писав: “Треба лише надати діяти природі...”

Розділ 3

буагільбер економічний меркантилізм ціна

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації -- це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця.

Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми ґрунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалентного обміну.

Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і становить, на думку Буагільбера, його «істинну вартість».Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівноваги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.У цій роботі Буагільбер яскраво й образно показав, що відбувається при економічній кризі. Люди можуть умирати не тільки від недоліку, але і від надлишку благ! Уявіть собі, говорив він, 10 чи 12 чоловік, прикутих ланцюгами на відстані один від одного. В однієї багато їжі, але немає нічого більше; в інший надлишок одягу, у третього -- напоїв і т.д. Але обмінятися між собою вони не можуть: ланцюга -- це зовнішні, незрозумілі людям економічні сили, що викликають кризи. Ця картина загибелі при достатку викликає в пам'яті картини XXст. : молоко, що виливається в море, і кукурудзу, що спалюється в топках паровозів,-- і це серед безробіття й убогості. Як у теорії, так і в політику позиція Буагільбера відрізняється від поглядів меркантилістів і багато в чому спрямована проти них. Він відмовлявся бачити багатство країни в грошах і прагнув розвінчати їх, протиставляючи грошам реальне багатство у виді маси товарів. Нарешті, виступ Буагільбера за економічну волю також означало прямої розрив з меркантилізмом. Гуманізм є світлою і привабливою рисою поглядів Буагільбера. Але його “крестьянолюбие” мало і свій зворотний бік з погляду економічної теорії. Багато в чому він дивився не вперед, а назад, недооцінюючи роль промисловості і торгівлі, ідеалізуючи селянське господарство. Це впливало на його погляди по корінних економічних питаннях.

Причини позиції Буагільбера, що помітно відрізняє його від Петті, треба шукати в історичних особливостях розвитку французького капіталізму. Промислова і торгова буржуазія була у Франції незрівнянно слабкіше, ніж в Англії, капіталістичні відносини розвивалися повільніше. В Англії вони затвердилися вже й у сільському господарстві. Англійська економіка в більшій мері характеризувалася поділом праці, конкуренцією, мобільністю капіталу і робочої сили. В Англії політична економія розвивалася як чисто буржуазна система поглядів, у Франції вона багато в чому мала дрібнобуржуазний характер.

Англійська класична політична економія, у джерел якої коштує Петті, висунула в центр наукового аналізу два найважливіших і зв'язаних між собою питання. Яка кінцева основа цін товарів? Відкіля береться прибуток капіталіста? Для того щоб дати відповіді на ці питання, необхідно було досліджувати природу вартості. Трудова теорія вартості закономірно виявилася основою мислення англійських економістів. Розвиваючи цю теорію, вони поступово наближалися до розуміння розходження між конкретною працею, що створює різні споживчі вартості, і абстрактною працею, позбавленим якісної характеристики, що має тільки один параметр -- тривалість, кількість. Це розходження ніколи не було виявлено і сформульоване до Маркса, але наближення до нього являє собою деяким чином історію англійської політичної економії від Петті до Рікардо.

Закон вартості -- от справжній предмет її досліджень. Але, як відзначає Маркс, “закон вартості для свого повного розвитку припускає суспільство з великим промисловим виробництвом і вільною конкуренцією, тобто сучасне буржуазне суспільство”. Таке суспільство розвивалося у Франції з великим запізненням проти Англії. Це утрудняло для теоретиків спостереження і розуміння чинності закону вартості.

Правда, Буагільбер через свою концепцію “пропорційних цін” зводив “якщо не свідомо, те фактично мінову вартість товару до робочого часу...”. Але він був далекий від розуміння двоїстої природи праці і тому взагалі ігнорував вартісну сторону багатства, у якій саме і втілюється загальна абстрактна праця. У багатстві він бачив тільки речовинну сторону, розглядав його лише як масу корисних благ,споживчих вартостей.

Особливо яскраво ця обмеженість мислення Буагільбера позначилася в його поглядах на гроші. Він не розуміє, що в суспільстві, де діє закон вартості, товари і гроші являють собою нерозривну єдність. Саме в грошах, цих абсолютних носіях мінової вартості, знаходить своє саме завершене вираження абстрактна праця. Буагільбер фанатично боре проти грошей, протиставляючи їм товари,-- у його розумінні, просто корисні блага. Оскільки гроші самі по собі не є предметом споживання, вони здаються йому чимось зовнішнім і штучної. Гроші здобувають протиприродну тиранічну владу, і це причина економічних нещасть. Своє “Міркування про природу багатств” він починає лютими нападками на гроші: “Зіпсованість сердець перетворила... золото і срібло... в ідолів... Їх перетворили в божества, яким приносили і приносять у жертву більше благ, цінностей і навіть людей, чим сліпа стародавність коли-небудь, жертвувала цим божествам, що віддавна перетворилися в єдиний культ і релігію більшої частини народів”. Утопічне прагнення звільнити капіталістичне виробництво від влади грошей, не змінюючи в той же час його основ,-- це, як виразився Маркс, “національна спадкоємна недуга” французької політичної економії, починаючи з Буагільбера і кінчаючи соціалізмом Прудона.

Буагільбер не міг розкрити класової, експлуататорської природи буржуазного суспільства, що у його час тільки формувалося в надрах феодального ладу. Але він різко критикував економічну і соціальну нерівність, гноблення, насильство: Буагільбер був одним з перших людей, твору яких готували загибель “старого порядку”, прокладали шлях революції. Це розуміли захисники абсолютної монархії вже в XVIII в. Майже через піввіку після смерті Буагільбера один з таких захисників писав, що його “огидні твори” збуджують ненависть до уряду, призивають до грабежу і збурювання й особливо небезпечні в руках молодого покоління. Але саме це і є одна з причин, по яких твори й особистість Буагільбера важливі і цікаві для нас.

Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Петті, ставить кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни.Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які діють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю.На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації -- це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця.Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалентного обміну.

Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і становить, на думку Буагільбера, його «істинну вартість».

Теорія грошей. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття «гроші». Якщо в Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гроші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до «істинної вартості». Усупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, -- це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівноваги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.

Висновок

Я вважаю, що все вищевикладене показує наскільки важливим було те, що Буагільбер і Петті звернули увагу на сферу виробництва. Тепер не знайдеться, мабуть, таких людей які будуть стверджувати, що багатство створюється не за допомогою виробництва, робота всіх економістів, на яких я посилася в ході написання роботи, це доводить, при чому дуже переконливо.

Однак можуть знайтися ті, хто подібно до Г. Норте стануть стверджувати, що капіталіст «грабує» робітника, це не так. Буагільбер і Петтізробили дуже важливий крок у розвитку всієї політичної економії, однак вони не завершили свою роботу, якщо можна так висловитися, тому що з плином часу змінюються історичні умови, і тому в їх теорію багато додавали свої тези і всіляко її допрацьовували, для того, щоб вона відповідала історичним, політичним (як це було в СРСР), а так само економічним. За цим вона зазнала багато змін, хоча вони були необхідні, і до наших днів дійшла кілька видозміненій це трохи неприменшує її переваг, вона все так само актуальна і буде залишатися актуальною до тих пір, поки людство буде організовано працювати, то є завжди.

Список літератури

1. «История экономических учений» Я.С.Ядгаров,М., 2000 г.

2. «Історія економічних учень» В.Д. Базилевич ,К.,2005р.

3. http://www.gumer.info

4. http://www.buklib.net

5. http://www.refine.org.ua

Размещено на Allbest.ru