Коефіцієнт наростання витрат відображає характер наростання витрат у незавершеному виробництві по днях виробничого циклу.

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на :

- Одноразові витрати. До них відносяться витрати, вироблені на початку виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів).

- Наростаючі витрати. Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.). Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво. Визначається коефіцієнт різними способами для виробництва з рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші (наростаючі) витрати розподіляються протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві), коефіцієнт визначається по формулі:

К = ( А+(0,5*Б) / А+Б ) , де

А - витрати, вироблені одноразово на початку виробничого циклу;

Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт визначається по формулі:

К = ( (Се*Е) + (С2*Т2) + (С3*Т3) +…+(0,5*Ср*Т) ) / С*Т , де

Се- одноразові витрати першого дня виробничого циклу;

С2, С3,... - витрати по днях виробничого циклу;

Т2, Т3... - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого циклу;

Ср - витрати, вироблені рівномірно в плині виробничого циклу;

С - виробнича собівартість виробу;

Т - тривалість виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Норматив по статті «Витрати майбутніх періодів» обчислюються по формулі :

Н = Во + Вn - Вс , де

Во- сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;

Вn- витрати, вироблені в плановому періоді по кошторисі;

Вс- витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований елемент фондів обігу.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:

Н = В * Д , де

В - одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;

Д - норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться в оформленні.

Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування і нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк, визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства.

У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожнім елементі нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах у планованому періоді, шляхом додавання приватних нормативів.

Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді.

Різниця між нормативами складає суму приросту чи зменшення нормативу оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані підприємства.

Оборотність оборотних коштів - важливий показник ефективності їхнього використання. Критерієм оцінки ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу: чим далі оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій чи товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки. Оборотність оборотних коштів характеризує інтенсивність їхнього використання.

Особливо велика роль показника оборотності для галузей сфери обігу: торгівлі, суспільного харчування, побутового обслуговування, посередницької діяльності, банківського бізнесу й інших.

Один з основних показників оборотності - тривалість одного обороту оборотних коштів, розрахована в днях по наступній формулі:

S * T

V

де S - середня сума оборотних коштів; T - період часу; V - обсяг реалізації в цьому періоді.

Оборотність у днях дозволяє судити про те, протягом якого часу оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу на даному підприємстві. Чим вище оборотність у днях, тим менше коштів необхідно підприємству, тим ощадливіше використовуються фінансові ресурси. При дуже високій оборотності зростає ризик неплатежів і збоїв у постачаннях сировини, матеріалів, що комплектують виробів.

Оборотність виміряється також числом оборотів, чинених оборотними коштами за окремий проміжок часу:

обсяг реалізації за період часу

середня сума оборотних коштів за той же період

Зіставлення коефіцієнтів оборотності в динаміку по роках дозволяє виявити тенденції зміни ефективності використання оборотних коштів. Якщо число оборотів, чинених оборотними коштами, чи збільшується залишається стабільним, то підприємство працює ритмічно і раціонально використовує оборотні кошти. Зниження числа оборотів, чинених у розглянутому періоді, свідчить про падіння темпів розвитку підприємства і про його неблагополучний фінансовий стан.

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їх абсолютному і відносному вивільненню з обороту. Під абсолютним вивільненням розуміється зниження суми оборотних коштів у поточному році в порівнянні з попереднім роком при збільшенні обсягів реалізації продукції. Відносне вивільнення має місце, коли темпи росту обсягів продажів випереджають темпи росту оборотних коштів. У цьому випадку меншим обсягом оборотних коштів забезпечується більший розмір реалізації. У зв'язку з ростом загального платоспроможного обороту при високій інфляції абсолютного вивільнення оборотних коштів бути не може, тому особлива увага приділяється аналізу і створенню умов для відносного вивільнення ресурсів.

Ефективне використання оборотних коштів відіграє велику роль у забезпеченні нормальної роботи підприємства, у підвищенні рівня рентабельності виробництва. На жаль, власні фінансові ресурси, які в даний час мають підприємства, не можуть повною мірою забезпечити процес не тільки розширеного, але і простого відтворення. Відсутність на підприємствах необхідних фінансових ресурсів, низький рівень платіжної дисципліни привели до виникнення взаємних неплатежів.

Взаємна заборгованість підприємств - характерна риса економіки перехідного періоду. Значна частина підприємств не зуміла швидко адаптуватися до ринкових відносин, що формуються, нераціонально використовує наявні оборотні кошти, не створює фінансові резерви. Немаловажно і те, що в умовах інфляції, нестабільності господарського законодавства неплатежі ввійшли в сферу комерційних інтересів ряду підприємств, що навмисне затримують розрахунки з постачальниками і тим самим реально зменшують свої платіжні зобов'язання через зниження купівельної вартості гривні.

Так, поповнення оборотних коштів у цілому по Україні в 2000 р. відбувалося за рахунок збільшення власних коштів підприємств лише на 3%, кредитів і позик - на 7%, а кредиторської заборгованості й інших пасивів - на 90%, у промисловості відповідно - на 2%, 7% і 91%.

4. Можливі заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.

Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:

О = Т / С:Д , де

С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);

Т - обсяг товарної продукції;

Д - число днів у розглянутому періоді.

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.

Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:

Ко = Т / С

Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:

Кз = С / Т

Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.

При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.

Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:

- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.

- Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.

Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.

При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.

Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.

Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.

З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси - мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.

З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.

Наприклад, у залежності від кон'юнктури попиту та пропозиції, прогнозування обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду. Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами підприємства.

Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.

Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.

Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок - по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out - LIFO).

Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів).

Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель.

Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:

В = З + П - К , де

В - вартість витрачених матеріалів, З - залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період, К - залишок матеріалу на кінець періоду.

Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:

К = V * Ц , де

V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.

Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів - впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Висновок

Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.

Коли говориш про основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.

Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості.

При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва.

Список літератури

Баканов М.І. «Теорія економічного аналізу»: - Підручник.: М.: Фінанси і статистика. 1997., 288с.

«Сучасна економіка»: - Загальнодоступний навчальний курс. Ростов-На-Дону. Вид-во «Фенікс». 1999., 608 с.

Фішер С., Дорибуш Р., Економіка:-М.: «Справа», 1997., 864с.

Економіка підприємства. Підручник для вузів. Під ред. У.Я. Горфінкеля. М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,367 с.

Антикризове керування: від банкрутства до фінансового оздоровлення /Під ред. Г.П.Іванова. - М.: Закон і право, ЮНІТІ, 1996.,425с.

Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: Підручник - М.: Вища школа, 1998.,636с.

Грузинов В.П. Економіка підприємства і підприємництва - М.: СОФІТ, 1995.,232с.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблема і політика: Пер. з англ. Т. 1, 2. - М.: Республіка, 1996.,758с,

Маркетинг: Підручник /Кол. авт. під ред. А.Н.Ромнова. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2000.,389с.

Рузавін Г.І., Мартинов В.Т. Курс ринкової економіки. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,260с.

Фінанси підприємств: Навч. посібник / Кол. авт. під ред. Є.І.Бородіної. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2001.,544с.

Економіка: Підручник /Під ред. А.С.Булатова. - М.: БЕК, 1998.,412с.

Економіка і бізнес / Під ред. В.В.Кашаєва. - М.: МГТУ ім.Баумана, 2000.,380с.

"Бухгалтерський облік в промисловості" Під. ред. проф., Новиченко П.П., М, 1998., 388с.

Добров В.Н., Кришенінников В.И., "Фінансування і кредитування ", М, 2000., 520с.

Лопатніков Л.І. Популярний економіко-математичний словник, М, 1997., 837с.

"Основні положення по складу витрат, включених в собівартість продукції (робіт, послуг) на підприємствах" (Економіка та життя, 1999, № 227, с.15)

"Основи підприємницької справи" Під. ред. д.е.н. професора Осипова Ю.М., М, 1998., 346с.

”Економіка та статистика фірм” Під. ред. Ільєнкової С.Д., М., 1996, 321с.

20. ”Економіка підприємства” Під. ред. проф. В.Я. Горфінкеля, М., 1996., 375с.

21. Баканов М.І.,Шеремет А. Д. Теорія економічного аналізу. - М.: Фінанси та статистика, 1998., 361с.

22 .Барногльц С. Б., Економічний аналіз господарської діяльності підприємств, М.: 1996., 355с.

23.Бухгалтерський аналіз / Під ред. Гольдберга М. А Київ.: 1995., 528с.

24.Бухгалтерська звітність / Під ред. Новодворського В. Д. - М.:1999., 467с.

25. Друрі К. Уведення в управлінський та виробничий облік -М. : 2001., 618с.

26.Єфимова 0. В. “Як аналізувати фінансове положення підприємства. - К.: 1999., 452с.

27.Єфимова 0. В. Аналіз обертання коштів комерційного підприємства. - Бухгалтерський облік 1998., 326с.

Размещено на Allbest.ru