Державний борг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Державний борг в Україні

Вступ

державний бюджет борг запозичення

Актуальність даної теми пояснюється, в першу чергу тим, що борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом.

Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

В даній роботі ставимо перед собою мету дослідити такі питання як загальне поняття державного боргу та його види, державний борг України, боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Гадаю, що саме ці питання дають змогу розкрити тему даної курсової роботи.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні науково-дослідницькі методи, зокрема: літературний метод, метод порівняння, аналізу та синтезу, метод узагальнення та формалізації.

1. Державний бюджет: економічна природа і роль

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів посідає державний бюджет.

Його економічний зміст визначається сутністю та функціями держави, системою господарювання, дією економічних законів.

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, організаціями, населенням мають назву бюджетних.

Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони:

1) виникають в розподільчому процесі, учасником якого є держава;

2) пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, який призначено для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетним відносинам притаманний об'єктивний характер. Це зумовлено тим, що в руках держави щорічно має концентруватись певна частка національного доходу, яка є необхідною для потреб поширеного відтворення в масштабах всього суспільства, задоволення соціально-культурних потреб громадян, вирішення інших загальнодержавних завдань [7, с.55].

Бюджетні відносини - це органічна частина економічної структури суспільства, їх функціонування об'єктивно визначено необхідністю матеріально-фінансової основи для здійснення державою її функцій.

В процесі функціонування бюджетні відносини матеріалізуються в бюджетному фонді країни, який має складну організаційну структуру.

Сукупність бюджетних відносин з формування та використання бюджетного фонду країни складає поняття держбюджету.

Таким чином, державний бюджет за своєю економічною сутністю уявляє з себе грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами щодо перерозподілу національного доходу країни у зв'язку з утворенням та використанням бюджетного фонду на фінансування народного господарства, оборони, соціально-культурних заходів та інших напрямів.

Погляд на бюджет як на самостійну економічну категорію отримав визнання відносно недавно.

Особливості державного бюджету як економічної категорії накладає відбиток і на функції, що він виконує (розподільчу та контрольну).

Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки у відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, а іноді і національного багатства.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування та використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

Прояв властивостей, що притаманні бюджету, використання його як інструменту розподілу та контролю є можливим лише за умов людської життєдіяльності, що і знаходить своє відображення в бюджетному механізмі, який є конкретним втіленням бюджетної політики.

Саме Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період є підґрунтям для формування проекту закону про Державний бюджет України. Цей документ розробляє Міністерство фінансів України виходячи з прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку країни на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики має містити пропозиції Кабміну щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики обговорюється на пленарному засіданні Верховної Ради не пізніше 1 червня поточного року. Його затвердження дає старт розробці проекту закону про Державний бюджет України, а отже формуванню бюджетного механізму на наступний бюджетний період [1].

За допомогою бюджетного механізму можна практично використовувати бюджет в якості інструмента державного регулювання економіки, стимулювання виробничих та соціальних процесів.

Завдяки бюджетному перерозподілу національного доходу, маємо можливість вдосконалювати структуру суспільного виробництва.

При цьому держава застосовує різні форми прямого та непрямого впливу на економіку - субсидування підприємств, державне інвестування, бюджетне фінансування, конверсія оборонних галузей тощо, для зміни пропорцій, які склалися в народному господарстві.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики держави. Судити про неї можна за статтями бюджетних доходів та видатків. Державний бюджет, що складається у формі доходів і видатків, може виступати діючим знаряддям загальнодержавного фінансового контролю. Визначає склад доходів та видатків Державного бюджету України бюджетна класифікація.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, урахуванням організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

· Класифікація доходів бюджету;

· Класифікація видатків бюджету (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення);

· Класифікація фінансування бюджету;

· Класифікація боргу.

Через бюджетні показники можна слідкувати за течією економічних та соціальних процесів, розцінюючи відхилення фактичних даних від запланованих як певні сигнали для прийняття оперативних урядових рішень.

Бюджетний механізм державного бюджету спрямований на підвищення ділової активності підприємців, на прискорене оновлення виробничих фондів, впровадження досягнень НТП і на основі зростання виробництва на здійснення соціальних перетворень, перехід на більш високий рівень соціального обслуговування населення.

Бюджет як централізований фонд коштів держави, обсяг якого щорічно визначається Верховною Радою, не може досягти такого рівня навіть на один день. Ці кошти щоденно витрачаються державою, оскільки саме для цього вони і акумулюються.

Тому Верховна Рада визначає порядок мобілізації коштів в центральний фонд та їх витрачання.

Бюджет держави - це основний фінансовий план щодо створення централізованого фонду коштів. Як план, він тісно пов'язаний з системою інших планів, які укладаються в державі.

Бюджет складається у формі балансу доходів та видатків.

Доходи та видатки бюджету - це об'єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має специфічне суспільне значення:

· доходи слугують фінансовою базою діяльності держави;

· видатки - для задоволення суспільних потреб [5, c.81].

2. Державний борг та його види

2.1 Поняття державного боргу

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади [6, c.39].

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

§ відношення боргу до ВВП;

§ відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

2.2 Чинники, які впливають на формування державного боргу

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного зношування основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби розв'язання поточних проблем "у пожежному порядку".

Для залучення державою додаткових фінансових ресурсів існують певні фінансові механізми. Характер і умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням з Національним банком України. В першу чергу йдеться про зобов'язання з випуску державних цінних паперів [6, c.48].

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію "затуляння дірок" у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків; ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і привабливою для іноземних інвесторів. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає функціонування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов'язання, які за своєю суттю є формами реалізації державних позик. Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який по суті є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розміщення державних облігацій завжди є постанова Кабінету Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо. Останню групу становлять прийняті на основі вищезазначених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення, реалізації, сплати процентів і погашення державних облігацій [10, c.14-15].

Найпоширенішим способом реалізації державного кредитує державна внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик. Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих позик; б) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів має містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, за яким виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Чинне законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема, облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" про зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються до відповідних бюджетів.

Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску [5, c.87].

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх Державних позик України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Мінфіном України і такими організаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплату доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі. Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін. Однією з форм оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов'язання. Казначейські зобов'язання України- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від 1 до 5 років; в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань - Міністерство фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлює Мінфін України виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими і середньостроковими зобов'язаннями - Кабінетом Міністрів України, короткостроковими - Мінфіном України. Для оптимального функціонування ринку державних цінних паперів, зокрема державних облігацій та казначейських зобов'язань, було створено відповідну інфраструктуру, компонентами якої виступають:

Міністерство фінансів України - як емітент та гарант своєчасного погашення облігацій, що діє від імені уряду і одержує кошти, необхідні для фінансування бюджетного дефіциту. Згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99, Мінфін здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України у встановленому порядку випуск державних цінних паперів, визначає обсяги емісії облігацій внутрішньої державної позики за строками погашення у межах загального обсягу емісії, виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення облігацій, що випускаються'. У межах своїх повноважень Мінфін організовує виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань. Протягом року Мінфін співпрацює відповідно до визначених повноважень з міжнародними фінансовими організаціями та за дорученням Кабінету Міністрів України проводить з ними переговори і консультації з питань фінансової політики та укладення кредитних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Національний банк України - виконує обов'язки генерального агента з обслуговування випуску та погашення державних облігацій, забезпечує організаційну сторону функціонування ринку державних цінних паперів, у тому числі проводить аукціони, погашення, підготовку необхідних документів та інше. Він бере активну участь у роботі ринку як дилер. Ця функція дає йому змогу, по-перше, проводити операції купівлі-продажу облігацій від свого імені і за свій рахунок з метою здійснення грошово-кредитної політики і, по-друге, концентрувати попит і пропозицію інвесторів по всій Україні через свої територіальні установи.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про Національний банк України" центробанк здійснює операції на відкритому ринку, що є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.

3. Характеристика внутрішнього та зовнішнього боргів України

3.1 Характеристика динаміки зовнішнього та внутрішнього боргів

Сума поточної заборгованості України перед МВФ нині становить приблизно 1,8 млрд. доларів США. Водночас валові валютні резерви досягли близько 7 млрд. доларів.

Таблиця 1. Динаміка державного боргу [21]

Показники	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	01.10. 2003 р.
Державний борг, усього млн. грн.	20447	28337	52758	79829	77023	74629,8	75729,1	75554,3
млн. доларів США	10801	14922	15395	15304	14173	14085,1	14201,7	14171,3

Таблиця 2. Структура державного боргу, відсотки

Показники	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	01.10. 2003 р.
Внутрішній державний борг	18,2	36	25,5	18,7	27	28,2	28,2	27,1
Зовнішній державний борг	81,8	64	74,5	81,3	73	71,8	71,8	72,9
Державний борг, усього	100	100	100	100	100	100	100	100

Не заглиблюючись у аналіз політичних, економічно-фінансових, інвестиційних та інших наслідків можливого повернення Міжнародному валютному фонду одержаних від нього позик, хотілося б акцентувати увагу на виборі стратегії й тактики реалізації цього заходу, а також ознайомити читачів із інформацією про розміри державного боргу та витрат, пов'язаних із його обслуговуванням і поверненням.

Основний обсяг державного боргу накопичено до 2000 року, протягом останніх років його розмір стабілізувався нарівні 14,1 - 14,2 млрд. доларів США.

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001 - 2004 рр. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги його внутрішньої складової, фактично вона лишається майже незмінною - із значним переважанням зовнішньої складової.

З огляду на ці дані доречно нагадати відомий вислів: "Кому уряд винен, тому він і служить".

Ознайомившись із інформацією, наведеною в таблиці 3, читачі самі можуть оцінити міру залежності уряду від його головних кредиторів.

Таблиця 3. Динаміка структури державного боргу в розрізі найбільших кредиторів у 2003 році, відсотки

Кредитори	Питома вага заборгованості у загальному державному борзі	Відхилення (+,-)
	за станом на 01.01.2003 р.	за станом на 01.10.2003 р.
Міжнародні фінансові організації	32,4	31,9	-0,5
У тому числі
Міжнародний валютний фонд	13,1	12,9	-0,2
уряди іноземних держав,	21,4	20,6	-0,8
зокрема Російської Федерації	12,5	11,9	-0,6
Іноземні комерційні структури (облігації зовнішньої державної позики)	18,0	20,4	+2,4
Національний банк України та українські комерційні банки (позика, отримана урядом із валютних резервів НБУ, облігації внутрішньої державної позики)	28,2	27,1	-1,1

3.2 Особливості погашення внутрішнього та зовнішнього боргів України

Щодо витрат державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу, то вони за період із 1996 по 2002 рік перевищили 53 млрд. гривень. Ця сума співставна з розміром усіх видатків держбюджету країни на 2003 рік. Динаміку витрат державного бюджету України з обслуговування і погашення державного боргу наведено в таблиці 4.

Таблиця 4. Динаміка витрат державного бюджету України з обслуговування і погашення державного боргу, млн. грн.

Показники	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	Усього
Обслуговування та погашення державного боргу, всього	3322,0	6943,0	11618,0	6798,0	7197,3	8349,9	9061,7	53289,9
У тому числі
зовнішнього державного боргу	2037,0	2057,0	3141,0	3734,0	3872,3	5912,4	5810,3	26564,0
внутрішнього державного боргу	1285,0	4886,0	8477,0	3064,0	3325,0	2437,5	3251,4	26725,9

Її аналіз свідчить про те, що після фінансової та боргової кризи 1998 року, незважаючи на проведені урядом реструктуризації майже всіх складових державного боргу, витрати з його обслуговування та погашення зберігають стійку тенденцію до зростання. Так, у 2002 році вони порівняно з 1999 р. зросли на 2,2 млрд. гривень. При цьому, починаючи з 2000 року, постійно збільшуються витрати з погашення державного боргу, передусім - зовнішніх боргових зобов'язань (див. таблицю 5).

Таблиця 5. Динаміка витрат із погашення державного борг, млн. грн.

Показники	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Обслуговування та погашення державного боргу, всього	7197,3	8349,9	9061,7	11925,3
У тому числі
погашення державного боргу	2628,4	4296,3	6191,8	8600,5
відсоток до загальної суми обслуговування та погашення державного боргу	37	51	68	72
У тому числі
погашення зовнішнього державного боргу	964,8	1386,2	3570,3	6114,3
відсоток до загальної суми обслуговування та погашення державного боргу	13	17	39	5

Зауважимо, що реструктуризації боргових зобов'язань, проведені урядом протягом 1999 - 2002 років, мали обмежений, тимчасовий вплив на розв'язання боргової проблеми і не привели до зменшення боргового навантаження на економіку країни. Навпаки, воно навіть дещо зростає. Так, у 2000 р. відношення витрат з обслуговування та погашення державного боргу до номінального ВВП становило 4,2%, у 2003 р. зазначений показник, як прогнозується, збільшиться до 4,9%. Це може негативно вплинути на перспективи зростання обсягів виробництва та ВВП, а також на платіжний баланс країни. Динаміку темпів зростання витрат із обслуговування та погашення державного боргу порівняно зі зростанням ВВП відображено в таблиці 6.

Таблиця 6. Порівняльні темпи зростання витрат із обслуговування й погашення державного боргу та зростання ВВП, відсотки

Показники	2000 р. до 1999 р.	2001 р. до 2000 р.	2002 р. до 2001 р.	2003 р. до 2002 р.
Витрати з обслуговування і погашення державного боргу	5,9	16,0	15,0	31,6
ВВП	5,9	9,2	4,6	4,0 (прогноз)

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету шляхом дороговартісних внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також про подальше загострення боргової проблеми.

Особливе занепокоєння викликає загрозлива динаміка зовнішніх боргових платежів та їх значна питома вага, яка переважає частку платежів із внутрішніх боргових зобов'язань (див. таблицю 7), що також підтверджує наявність зазначених вище системних прорахунків.

Таблиця 7. Динаміка зовнішніх боргових платежів, відсотки

Показники	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Платежі з обслуговування і погашення державного боргу, всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
У тому числі
зовнішнього	55,0	54,0	71,0	64,0	75,0
внутрішнього	45,0	46,0	29,0	36,0	25,0

Наведені в таблиці 7 показники свідчать про значну фінансову залежність України від іноземних кредиторів, а також про наявність надзвичайно великих ризиків для державного бюджету в разі значної девальвації гривні щодо іноземних валют, передусім - щодо долара США та євро.

Така девальвація гривні щодо євро вже нині відчутно впливає на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов'язань, деномінованих у євро. Так, якщо у 2002 році гривня девальвувала відносно долара США лише на 0,6%, то відносно євро - на 18,5 відсотка.

Автор статті є прихильником реалізації заходів, спрямованих на зменшення державного боргу, і в цьому аспекті підтримує позицію керівництва Національного банку України. Тим більше, можливості щодо дострокового погашення державного боргу вже не перший рік передбачаються у законах про Державний бюджет України, проте урядом та Міністерством фінансів України вони не реалізуються.

Водночас, приймаючи остаточне рішення щодо дострокового погашення державного боргу, слід, в першу чергу, обрати найефективніший для держави його варіант.

У зв'язку з цим акцентуємо особливу увагу на вартості зовнішніх боргових зобов'язань, що відображено в таблиці 8.

Таблиця 8. Вартість зовнішніх боргових зобов'язань

Основні групи кредиторів	Сума боргу, млрд. доларів США	Питома вага в зовнішньому державному борзі, відсотки	Вартість обслуговування, відсотки
Міжнародні фінансові організації (МВФ, МБРР, ЄБРР, ЄС)	4,6	43	близько 3
Уряди іноземних держав	2,9	27	3,7-5,8
Комерційний борг	3,14	30	7,65-11
У тому числі
ОЗДП 1995 року	0,16		8,5
ОЗДП 2000 року	2,18		10-11
ОЗДП 2003 року	0,8		7,65

За підрахунками, видатки з обслуговування облігацій зовнішньої державної позики 2000 року до кінця їх дії (2007 рік) становитимуть понад 450 млн. дол. США, що у 10 разів перевищує економію від дострокового погашення позик МВФ.

3.3 Показники державного прямого та гарантованого боргів України

За станом на 30 квітня 2005 року державний прямий та гарантований борг України становив 80'512'811,78 тис.грн. або 15'943'131,03 тис.дол.США, в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг - 57'793'102,04 тис.грн. (71,8% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу) або 11'444'178,62 тис.дол.США; державний прямий та гарантований внутрішній борг - 22'719'709,74 тис.грн. (28,2%) або 4'498'952,41 тис.дол.США.

Державний прямий борг України становив 64'425'851,43 тис.грн. (80,0%) або 12'757'594,33 тис.дол.США. Державний прямий зовнішній борг становив 41'707'107,94 тис.грн. (51,8%) або 8'258'833,26 тис.дол.США. Державний прямий внутрішній борг становив 22'718'743,49 тис.грн. (28,2%) або 4'498'761,07 тис.дол.США.

Гарантований борг України становив 16'086'960,35 тис.грн. (20,0%) або 3'185'536,70 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг - 16'085'994,10 тис.грн. (20,0%) або 3'185'345,36 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг - 966,25 тис.грн. або 191,34 тис.дол.США.

Протягом січня-квітня 2005 року сума державного прямого та гарантованого боргу України зменшилась у гривневому еквіваленті на 4'888'324,42 тис.грн. (5,7%) або на 153'890,16 тис.дол.США [21].

При цьому, державний прямий зовнішній борг зменшився на 5'021'909,84 тис.грн. (10,7%) або на 548'988,55 тис.дол.США. Зменшення державного прямого зовнішнього боргу за січень-квітень 2005 року спричинене в основному перевищенням виплат з погашення боргу над сумою запозичень (найбільші виплати з погашення державного прямого зовнішнього боргу було здійснено за ОЗДП 2000 року) та зниженням курсів євро та дол.США по відношенню до грн., а також проведенням в березні взаємозаліку заборгованості з Російською Федерацією на суму 97'750,00 тис.дол.США. Державний прямий внутрішній борг збільшився на 1'765'436,37 тис.грн. (8,4%) або на 549'330,86 тис.дол.США. Збільшення частки державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням залучення коштів від випуску ОВДП над погашенням боргу. Зважаючи на зростання інтересу до запозичень у національній валюті України в міжнародних масштабах та підвищення інвестиційної привабливості держави серед іноземних інвесторів за січень-квітень 2005 року Міністерством фінансів України було розміщено середньострокових облігацій внутрішньої державної позики загальною номінальною вартістю 5'880,3 млн.грн., при цьому, протягом квітня на номінальну суму 3'124,3 млн.грн. було проведено операції дострокового погашення та заміни більш дешевими позиками частини боргу за процентними облігаціями внутрішньої державної позики 2000 року, що знаходяться у портфелі Національного банку [20, с.90].

Гарантований борг України зменшився на 1'631'850,95 тис.грн. (9,2%) або на 154'241,68 тис.дол.США, що пов`язано в основному з погашенням боргу перед МВФ, виконанням гарантійних зобов'язань держави перед Баварським банком та зниженням курсів євро, дол.США та СДР (спеціальні права запозичення) по відношенню до грн.

4. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній - ѕ).

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов'язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., загальна сума державного боргу становить 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній - 12,4 млрд. дол. і внутрішній - 2,8 млрд. дол.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в таблиці. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній. Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу України [6, с.105].

Станом на 1 січня 2003 р. зовнішній борг складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі - за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2004 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2005 р. - 2,4 млрд дол.; при цьому в 2004 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 2002 р. - 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий - це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов'язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Показники	Роки
	1995	1997	2000	2002	2004
Бюджетний дефіцит (% до ВВП)	6,6	4,9	6,6	2,2	1,5
Фінансування дефіциту державного бюджету (млн. грн.)	3 736,1	2 745,9	6 447,8	2 279,8	1 933
Державний борг (млрд. дол.)	13,5	10,9	15,0	15,4	15,2

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки - цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання - витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 2003 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд. грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з'явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п'яте, з проблемою наявності державного боргу пов'язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування чергових зобов'язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв'язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем [19, с.18].

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

...